Відомий громадський діяч та відомий захисник української мови львів’янин Святослав Літинський домігся скасування рішення про проголошення в Одесі російської мови як регіональної. Про відповідне рішення Літинський повідомив 30 серпня.
Аналогічні рішення до цього часу вдалося скасувати у Херсоні, Дніпрі, Харківській та Донецькій областях.
«Те відчуття, коли дворічна робота дала результат. Рішення про впровадження у місті Одеса регіональної (російської) мови – скасовано. До цього було кілька сyдових позовів до прoкуратури, яка самостійно не хотіла цього робити і, як результат, через сyд нам вдалося змусити їх подати позов про скасування цього вже незаконного рішення міської ради. За юридичну допомогу дякую Українській галицькій партії», – написав Святослав Літинський.
Як повідомляє Zaxid.net, спочатку він написав у міську раду, однак там відмовилися скасовувати своє рішення про проголошення російської як регіональної мови. Тоді він написав заяву в прoкуратуру і коли там відмовилися подавати до сyду позов, подав сам до суyу на прoкуратуру через нерозгляд свого звернення. У жовтні 2019 року Літинський виграв сyд в Прoкуратури Одеської області, змусивши розглянути своє звернення. Після цього заступник прoкурора Одещини подав позов на міськраду Одеси і в серпні 2020 року Одеський окружний адмінсyд визнав рішення міськради про проголошення регіональної мови протиправним і нечинним.
Регіональну мову в Одесі встановили ще у 2012 році. Рішення міськради ґрунтувалося на законі «Про засади державної мовної політики», який у 2018 році визнано неконституційним. Відтак від 2018 року не має підстав для функціонування регіональної мови.
Зараз триває такий же процес по Харкову. Як правило, за словами активіста, пpокyратуру потрібно через сyд змушувати реагувати на звернення про незaконність регіональної мови. Винятком стала лише прoкуратура Донецької області, яка після звернення Літинського одразу подала пoзов про скасування в області регіональної мови.
«Ну, нє, якшо ви собі думали, що жінка може спокійно вдома сидіти, то ви ся фист помиляєтесь! Не може жінка спокійно сидіти. Особливо вдома. Особливо галичанка. Галичанки —вони такі завзяті жінки, що навіть з гiвнa вміють чуколядку зробити. Таке народне уміння вже стало в галичан традицією». Про це пише блогерка Стефка Смалець.
«Так як на карантині основної роботи стало менше і стала я вдома сидіти, то щоб дурно не сидіть (бо дурно — то великий гріх), якось так ся стало, що пішла я працювати у велику кулінарну корпорацію «Як ся вдасть».
Йой, шо я тільки в тій корпорації не витворяла: тушкувала кабачкові човники з м’ясом, робила запіканки, пекла сирники, штруделі, шарлотки, навіть навчилася смажити такі сирнички, які ся по пательні не розлазять…Головною умовою праці в тій кулінарній корпорації є не рецепт по інструкції…Нє, рецепти я читала і запам’ятовувала, навіть відкладала їх собі, щоб зробити…Але головною умовою роботи в кулінарній корпорації «Як ся вдасть», то є вміння всьо робити «на око»…бо справжня галичанка нігди не має часу по сто разів одне й те саме перечитувати…Але потім набиває руку так, що всі рецепти «на око» стають такими смачними, що язика можна проковтнути, а якшо часом щось ся не вдасть, то чоловік все рівно з’їсть, бо головною умовою для галичанок — є любов до всього, що вони витворяють. І хай їм тіко заперечать, що щось нефайне, тоді вони хлопови відповідають: «на другий раз сам будеш робити, а зараз їж шо є».
А вишень скільки в мене вся вродило! Йой! Дуже шкода, шоб пропали. Мусіла рвати. В галичан дуже серце болить, коли шось може пропасти. Всьо треба зібрати, закатати в банки і щоб було.
Хай собі буде, може навіть стояти неруханим декілька років, але головне —щоб не пропало! В кожного нормального ґазди мусять стояти в хаті закрутки, навіть якщо він їх стільки не їсть. Але закрутки мусять бути. Всякі. На чорний день, а щоб хвалили, для гостей, для просто так. Мусять бути. Це традиція, щоб ніц не пропало.
Я закрутки правда не роблю. Але нарвала вишень і відвезла бабі. Баба крутить. Баба, навіть коли телефонує, то першим ділом питається: чи ви вишні обірвали, а смородину, а ябка?; потім ся питає: чи ти їсти наварила?… І тільки після цих святих фраз можна вже шось друге говорити. Баба має знати чи ти шось в хаті робиш, чи, не дай Боже, не сидиш голодна…Баба одразу переживає…Баба може сварити. Але баба нігди другим людям нічого поганого про тебе не скаже, бо галицька сім’я – то є мафія. А якщо хтось начне висміювати чи дурниць всяких виплітати або пльотки розпускати, баба тоді стає на захист сім’ї і каже, щоби тому, хто таке недобре говорить язик ся всох.
Галичани дуже інтеліґентні: нігди нікого поганими словами не обзивають. Але є в галичан святі речі, на які нікому ніколи не можна зазіхати – це сім’я і традиції. Того, хто на них зазіхне, вони ласкаво і ґречно просять ся поцілувати в сраку аж у самісіньку дзюрку.
P.S. В мене зараз повно роботи кипить в кулінарній корпорації. Головне- щось витворяти і щоби було до чого ся вчіпити, бо то гріх, коли люди до людей ся чіпляють, а не до роботи.
Файного життя вам бажаю, людоньки! І хай вам ніц на пательнях не горить, не пригоряє і не розлазится Не бійтеся шось зачинати робити! А тих, хто не вірить у вас – розкажіть їм про дзюрку. Ваша блогериця Стефка Смалець».
Ратуша старовинного королівського міста Жовкви є однією з прикрас центру міста. Проте на відміну від багатьох інших об’єктів, розташованих на головній площі міста, ця споруда не «дихає сивою давниною». Тому що побудована вона менше сотні років тому, хоча й на давніших фундаментах. Але і за цей короткий період творіння співця модерного стилю ар-деко Броніслава Віктора встигла стати одним із символів стародавньої Жовкви. Про це розповідає Край.
У нинішньої жовківської ратуші було принаймні дві попередниці. Зважаючи на те, що Жовква отримала магдебурзьке право у 1603 році, спорудження першої з них варто віднести приблизно до цього часу. Відомо, що була вона дерев’яною або фахверковою і розміщувалася, за тодішнім звичаєм, посеред ринкової площі. Ця споруда згоріла під час пожежі 1632 року.
Другу, уже муровану ратушу звів у 1687 році Петро Бебер – придворний архітектор короля Яна ІІІ Собеського, будівничий жовківської синагоги та верхнього ярусу вежі Корнякта у Львові. Це була ренесансна споруда з вежею та балконами-галереями, увінчана флюгером з гербом короля Яна III – «Яніною». Зверху на стіні будівлі був розташований сонячний годинник, а знизу — взірець аршину з написом «Міра мірою – вічна, продаж і купівля – тимчасові» та зображення картини Страшного суду, як нагадування про розплату за нечесну торгівлю та порушення інших правил міського життя. Ратуша Бебера простояла до 1832 року, коли її розібрали через аварійний стан.
Протягом ста років Жовква жила без ратуші – колишнє розкішне королівське місто на той час перетворилося на звичайнісінький повітовий центр, в якому про колишню славу нагадували лише зношені старі пам’ятки. Про тодішній стан міста красномовно свідчить той факт, що руїни розібраної ратуші кілька років грудою лежали посеред ринкової площі.
Про відновлення Ратуші як символу міської влади Жовкви місцева еліта заговорила ше наприкінці ХІХ століття, однак до реальної справи дійшло лише у 1926 році, коли було оголошено конкурс на її спорудження. Переможцем конкурсу став надзвичайно популярний у ті часи архітектор Броніслав Віктор, за проектом якого у 1932 році й було зведено нову Ратушу.
Віктор використав для її спорудження корпуси колишніх казарм та казематів при західному оборонному мурі міста, між замком і Глинською брамою. До них він прибудував триярусну вежу з двома обхідними балконами та годинниками з усіх чотирьох сторін. Основний корпус ратуші, перебудований з колишніх казарм – двоярусний, перекритий трицентровими склепіннями та вкритий чотирисхилим дахом з чотирма люкарнами. Свого часу будівля становила частину укріплень міста, про що нагадують збережені бійниці у формі ключа на її тильному фасаді.
Старі казарми було перебудовано у модерному стилі з необароковими рисами та елементами ар деко – улюбленого стилю Броніслава Віктора. До основного корпусу архітектор добудував триарковий портик, який імітує підсіння навколишніх ринкових кам’яниць. Його центральна арка має низькі спаровані бочкоподібні колони на високих п’єдесталах. Другий ярус будівлі було декоровано модерновими пілястрами у міжвіконних простінках, а фасади завершено стилізованим карнизом.
Вид з Ратуші на замок
Розташована по центру споруди триярусна квадратова вежа завершується бароковою банею. Два її верхні яруси оперезані балконамих, нижній з яких опирається на стилізовані кам’яні кронштейни. На корпусі вежі розміщено щит з гербом Жовкви – фігурою Івана Богослова з чашею та змією в руках. На другому ярусі вежі, на усіх її чотирьох фасадах були розміщені годинники фірми «Michael Misowicz w Krośnie». Віконний проріз вежі був заповнений вітражем із гербом міста.
В інтер’єрі з тих часів збереглися дерев’яні двомаршеві сходи з перилами з точених балясин. А коридори прикрашають копії батальних полотнищ із костелу Святого Лаврентія, оригінали яких зараз перебувають в Олеському замку.
Від закінчення будівництва минуло лише сім років, як розгорілася Друга світова вiйна, в роки якої Жовківська ратуша, як і все місто, була сильно пошкоджена. Втім у повоєнний час будівля була відновлена однією з перших у місті – нова влада теж потребувала адміністративної будівлі для управління містом.
Ґрунтовну реставрацію Ратуші було проведено і зовсім нещодавно, у 2016 році, за фінансової підтримки Європейського Союзу. Водночас було відновлено традицію, що існувала в дорадянські часи – відтепер годинник на вежі щогодини знову грає старовинну мелодію-«гейнал». Рівно опівдні з вежі Ратуші звучить також гімн України.
Сама ж будівля нині виконує звиклі функції – тут розміщена міська рада Жовкви. На вежі Ратуші є оглядовий майданчик, звідки відкривається чудовий краєвид на центр міста. А у самій вежі розміщуються туристично-інформаційний центр та «Музей старого містечка», створений за допомогою Євросоюзу у рамках проекту «Розвиток туризму в транскордонному партнерстві».
Основу експозиції музею становить колекція жовківських старожитностей, яка розкриває різні етапи історії Жовкви. Перший тематичний блок музею присвячений Жовкві довоєнних часів — багатонаціональному місту, де мирно співіснували між собою українці, поляки і євреї. З експозиції можна дізнатись про життя тогочасного багатонаціонального міста – культурне життя жовківських євреїв, український національний рух (зокрема, про славетну василіанську друкарню), польських уланів, що квартирували в місті. В експозиції також чимало артефактів, що розповідають про Першу світову вiйну, визвольні змагання і Січових стрільців, радянську і німецьку окупaції, боpотьбу ОУН і УПА.
Свої новинки покажуть українські режисери вже зовсім скоро. Список восьми найочікуваніших прем’єр українських фільмів осені 2020 року, які зможуть підкорити своїм сюжетом і якісними кадрами від Obozrevatel.
Сюжет фільму розгортається в стародавньому монастирі Дохіар на західному узбережжі гори Афон, на півострові Егейського моря. Цей півострів відданий у виняткове користування монахам східного християнства. Центральною фігурою стрічки став старець монастиря, ігумен Григорій, чий багаторічний досвід душпастирства нагородив його глибоким розумінням людської душі та її прагнення повернутися до стану, властивого людській природі Адама до гріхопадіння.
2. Тарас. Повернення
Дата виходу – 24 вересня
Жанр – історичний, романтичний
Фільм розповідає про останні три місяці заслання Тараса Шевченка в Казахстані. Того літа поет, засланий на військову службу в царську армію, отримує повідомлення від друзів із Петербурга: його помилував особисто цар Олександр II. Однак військове керівництво Новопетрівського форту не поспішає повідомляти Тарасу про це і видавати указ про звільнення. Мало того, таємний агент із Петербурга намагається зробити все, щоб поет залишився тут назавжди.
Сюжет фільму створений за мотивами книги Сергія Ухачевського. Головні герої – Микола та Христина – повинні пройти чималі випробування. Закохані будуть протистояти злу, заручившись підтримкою односельчан.
4. Фортеця Хаджибей
Дата виходу – 15 жовтня
Жанр – історичний, пригоди
Події картини відбуваються в період російсько-турецької війни за території Північного Причорномор’я. Козак Андрій повинен передати важливу інформацію в Стамбул. Для цього йому треба звільнити з в’язниці батька своєї коханої – турецької красуні Фатіми. Молоді люди зважуються на ризиковану операцію.
5. Червоний. Без лінії фронту
Дата виходу – жовтень
Жанр – історичний, пригоди
За сюжетом фільму, студент Кременецького ліцею Данило Червоний разом зі своїми друзями чинить спротив польській владі, поширюючи листівки, що закликають до повстання. Юнацька боротьба зрештою набридає Червоному, який прагне до більш рішучих дій. Коли одного з друзів схоплює таємна поліція, хлопці йдуть на радикальні дії та зважуються на збройне протистояння.
6. Атлантида
Дата виходу – 5 листопада
Жанр – драма
“Атлантида” – фільм-антиутопія, дії якого розгортаються у 2025 році, “через рік після закінчення війни з Росією”. Велика частина східної України перетворилася в пустелю, непридатну для життя людей. Відходи забруднили землю, інфраструктура зруйнована, а затоплені шахти отруїли колодязі та річки. Земля, за яку гинули люди, стає безжиттєвою забороненою зоною, подібною Чорнобилю.
7. Інший Франко
Дата виходу – осінь
Жанр – історичний, біографічний
В основі сюжету фільму – історія молодшого сина письменника Івана Франка Петра – співзасновника Пласту, авіатора Української Галицької армії, згодом депутата Верховної Ради УРСР. Під час перших днів німецько-радянської війни він був репресований радянською владою, вивезений до Сибіру, дорогою загинув за загадкових обставин.
8. Забуті
Дата виходу – 3 вересня
Жанр – драма
Стрічка розповідає історію вчительки української мови Ніни, яка через роботу чоловіка не може виїхати з окупованого Луганська. А також сімнадцятирічного учня Андрія, який у результаті війни залишився сиротою, і намагається нагадати Україні, що він ще існує. В основі сюжету – історії реальних людей з окупованих територій на сході України та в Криму.
Сьогодні ми поговоримо про один із найвідоміших і, мабуть, найкращих вищих навчальних закладів у Львові та Україні, який виховує та навчає студентів за сучасними світовими мірками, а не залишками радянського минулого. Мова піде про Український католицький університет (УКУ).
1. УКУ – перший католицький університет на пострадянському просторі. Це недержавний заклад вищої освіти, навчальні програми якого є акредитованими в Україні та за кордоном.
2. УКУ не отримує жодного фінансування від держави, а існує виключно завдяки благодійним внескам людей доброї волі з цілого світу (65-75% в структурі доходів Університету) та оплаті студентів (25-35%). За 25 років існування Університет підтримали близько 20 000 благодійників.
3. Засновниками університету є Митрополит Андрей Шептицькийта Патріарх Йосиф Сліпий. УКУ є спадкоємцем Львівської Богословської академії, що була створена в 1928 році, заборонена радянською окупацією в 1939 році та відновлена в 1994 році у Львові. Важливим був також період існування УКУ в Римі, де він працював під керівництвом Патріарха Сліпого з 1963 року.
4. УКУ стрімко розвивається: за останні 10 років Університет ПОТРОЇВ кількість бакалаврських навчальних програм (з 3 до 10), а кількість магістерських програм зросла у 6 разів (з 3 до 17).
5. У 2018 році до УКУ вступив 351 першокурсник. З них 48% належать до топ 5% найкращих абітурієнтів України. Стипендії для навчання отримали 147 першокурсників.
6. 96% випускників Львівської бізнес-школи вважають своє навчання цінною інвестицією, а 92% погоджуються, що отримали в бізнес-школі вагомий персональний розвиток.
7. Команда студентів магістерської програми з “Наук про дані” третій рік поспіль виходить у фінал міжнародного конкурсу Queen‘s International Innovation Challenge в Торонто. У 2017 році студенти зайняли перше місце серед 111 команд з усього світу, в 2016 – третє місце серед 300 команд. У 2018 році дві команди студентів УКУ увійшли до фіналу, посівши друге і третє місця.
8. УКУ має понад 3 000 випускників, серед яких 3 єпископи УГКЦ, священики, засновники громадських організацій та волонтерських рухів, експерти з реформ та комунікацій, успішні підприємці та IT-спеціалісти, бізнес-аналітики, журналісти, репортери, науковці та багато інших.
9. УКУ має 140 академічних партнерів з цілого світу. У 2017-2018 навчальному році в УКУ викладали понад 150 гостьових професорів; 58 волонтерів-іноземців допомагали в навчанні студентам.
10. Близько 160 іноземців навчались протягом 2018 року в університетській Школі української мови та культури.
11. У 2017-2018 навчальному році понад 15% студентів УКУ скористалися нагодами міжнародної академічної мобільності та здобули важливий досвід навчання за кордоном.
12. УКУ звертає велику увагу не лише на якість освіти, але й на розвиток особистості студентів. На території студмістечка розташоване унікальне місце спільного проживання та спілкування – Колегіум, де проживає понад 200 студентів.
13. Центр Шептицького визнано “Обличчям міста Львова” у 2017 році. Центр імені митрополита Андрея Шептицького — це сучасний ресурсно-інформаційний центр Українського католицького університету відкритий у вересні 2017 року. У ньому знаходяться бібліотека, навчальні аудиторії, конференц-зали, а також кафе та крамниці.
Центр Шептицького
14. Школа журналістики УКУ визнана найкращою серед українських факультетів журналістики в 2016 році згідно з результатами дослідження якості журналістської освіти в Україні ГО “Детектор медіа”.
15. В УКУ навчається 1 746 студентів, 30% з них родом з-поза Львівської області.
16. У 2018 році УКУ очолив рейтинг університетів України за результатами ЗНО серед вступників.
17. Проректор УКУ Олег Турій був відзначений хрестом “За заслуги перед Церквою і Папою”. Ця державна нагорода Ватикану є найвищою для мирянина в Католицькій Церкві.
18. У 2017 році УКУ увійшов до книги “10 успішних українських брендів” – переліку найкращих компаній та організацій України, які задають ритм у своїх сферах.
19. Софія Опацька, проректор з науково-педагогічної роботи та засновниця Львівської Бізнес Школи УКУ, стала переможницею щорічної премії CEEMAN Champion Awards – 2018 у сфері інституційного менеджменту.
Президент України Володимир Зеленський зачитав гумористичну п’єсу в театрі імені Франка у Києві в честь 100-річного ювілею. Він вирішив виступити з гумористичним номером замість банального виступу чиновника, поставивши «моноп’єсу в одну дію без антракту».
Про це повідомляє пресслужба Офісу президента.
У п’єсі Зеленський розповідає про свої думки під час відвідування театру – як довго він хотів тут побувати, але не міг дістати квитки – «легше стати президентом і потрапити сюди безкоштовно».
Також він з іронією говорить про традиційні урочисті виступи чиновників. П’єса закінчується словами про те, що він вирішив продовжити виступ «своїми словами».
У своїй моноп’єсі президент зазначив, що пам’ятає, як це – бути на сцені, посміявся з офіційних бюрократичних промов і зробив акцент на щирості свого привітання.
Крім того, Зеленський вручив державні нагороди культурним діячам – Остапу Ступці та Анатолію Хостікоєву – і присвоїв звання народного артиста України Володимира Ніколаєнко.
«До всіх вас – велика повага. Ви дійсно майстри сцени. Хочу привітати всіх 590 людей – великий колектив, одна команда – вам всім вдячні ми як глядачі. Всіх режисерів, майстрів, досвідчених і молодих акторів, композиторів, прекрасних гримерів і прекрасних пані, які працюють у гардеробних. Ви всі – одна команда. Думаю, що коронавірус обов’язково скоро скінчиться, і знову тут будуть аншлаги та оплески тільки вам», – сказав він.
Завершується цьогорічне літо і у нас чудова нагода приємному відпочинку та враженням – знайомство з екзотичними тваринами, де ви та діти зможуть погодувати оленів чи погладити єнотів, поїздити верхи на конях та насолодитися перебуванням на природі. Пропонуємо вам 11 зоокутків у Львові та в області.
У самому серці Львова працює унікальний притулок, куди щодня потрапляють постраждалі тварини – деяких врятували від мисливців чи інших хижих тварин, інші травмувались в дикій природі, а когось зрадили люди. Тут можна зустріти безліч тварин: лисиць, лелек, білок, орлів, тхорів, кроликів, котів, коней, єнотів і навіть вовків.
Деяких з них після реабілітації випускають назад, на природу. В Домівці ви зможете не тільки погодувати тварин, а з деякими – навіть погратись. А при бажанні, зможете поволонтерити і допомогти тваринкам почуватись краще.
Коли: щодня з 8:00 до 20:00.
Де: в парку «Знесіння» у Львові, по вул. Довбуша, 24 (де інформаційний центр).
Скільки? Вхід вільний, але за бажанням ви можете залишити пожертву.
2. ЛЬВІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ ЕКОЛОГО-НАТУРАЛІСТИЧНИЙ ЦЕНТР
Тваринки-синоптики прокинулися вранці й відразу почали посвистувати. Фото Ірини Дмитрів / wz.lviv.ua
Хоча екоцентр у Львові прийнято вважати зоопарком, та насамперед він є закладом освіти, де дітки зможуть отримати хороші софт скіли. Більшість мешканців зоокутка врятували від смерті через травми отримані в дикій природі або ж від рука недобросовісних господарів.
Загалом в центрі є більше 130 тварин, найбільше – екзотичних видів. В тому ж числі дві відомих бабачихи Марусі, які віщують Львову весну, а також популярна серед малечі 16-річна мавпа на прізвисько Чіта. Також у центрі можна побачити хамелеона, ламу, удава, барана, єнота, павлина, павуків та лисиць тощо.
Коли: у будні з 10:00 до 17:00. У вихідні з 10:00 до 15:00.
Де: на вулиці Кубанській, 12 у Львові.
Скільки? Вхід вільний. Вітаються благодійні внески.
3. ЗООКУТОК У ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ ГАЮ
Так, в Шевченківському гаю теж є власний невеличкий зоокуток, який додає колоритності тутешнім давнім садибам і тішить туристів вже багато років. На території музею свій прилисток знайшли близько 60 представників свійської та дикої фауни. «На господарці» тут можна побачити півнів, індиків, вівць, кіз та коней. Особливо увагу діток тут привертають козуля Юзя та ослик Бас. А ще у ставку плавають лебеді, яких можна погодувати.
Коли: з 9:00 по 17:15 щодня.
Де: в Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, на вулиці Чернеча Гора, 1.
Скільки? Звичайний квиток коштує 50 грн, а пільговий – 30 грн. Екскурсійний обійдеться вам в 200 грн.
Дім єнота – це нестандартний приватний зоокуток у Львові, який створило подружжя львів’ян. На подвір’ї свого дому пара облаштувала спеціальний просторий вольєр для семи єнотів. За попереднім записом усі охочі можуть завітати сюди і погратись з полоскунами, а також погодувати їх і зробити селфі. Та господарі попереджають, що з цими маленькими злодіями потрібно бути обережними, адже вони часто витягують з кишень ключі та телефони. Крім того, у власників також можна купити маленького єнотика.
Коли: з 13:00 до 19:00. На відвідини потрібно обов’язково попередньо записатися.
Де: на вулиці Навколишній, 22 у Львові.
Скільки? Година перебування з єнотами коштує 120 грн з людини.
5. ЗООЦЕНТР «ВЕСЕЛІ ЗВІРЯТА»
А цей розважальний зооцентр хоча не є надто відомим, проте обов’язково вразить ваших діток. У зоокімнаті малеча зможе подивитися на різноманітних тваринок, а з деякими навіть погратися. Тут представлено понад півсотні різновидів екзотичних тваринок, плазунів, птахів та рибок. Також тут мешкають шишнили, декоративні кролики та морські свинки.
Коли: щодня окрім понеділка, з 11:00 до 20:00.
Де: на вулиці Щирецькій, 36 у Львові.
Скільки: Оплатити потрібно лише дитячий квиток. У будні одна година перебування в центрі коштує 50 грн, дві 85 грн, а квиток-безліміт — 100 грн. Щодо вихідних, то ціни 60 грн, 110 грн та 150 грн відповідно.
6. «СКРАБОВА ГОРА»
Лише за 19 кілометрів від Львова можна опинитись на справжньому кінному ранчо, де можна відчути себе вершником кращого Американського фільму! Комплекс «Скрабова гора» створив львівський бізнесмен Остап Лунь, який з дитинства мріяв кататись на конях. Сюди часто приїздять гості, аби зайнятись іпотерапією – поїздкою верхи на могутніх жеребцях. Тут є все, щоб гарно відпочити в дружньому колі – душевна місцина з прекрасним краєвидом, затишна і тепла хатина, гостинні господарі, благородні коники та дружні песики. Також тут є віслюк та кабани.
Коли приходити: щодня з 9:00 до 21:00.
Де: в селі Лопушна Перемишлянського району, на вулиці Селиська, 7.
Скільки: Одна година кінної прогулянки коштує 500 гривень, а одна година фото сесії на коні в присутності інструктора – 750 гривень.
7. ЗООПАРК «ЛІМПОПО»
Зоопарк «Лімпопо» – найбільший традиційний зоопарк на Львівщині (чотири гектари), де проживає понад 500 представників тварин різних видів. Серед завезених з усього світу тварин зоопарку є чимало рідкісних та унікальних. Це, наприклад, білі та уссурійські тигри, білі леви, леопарди трьох видів, чорні ягуари, а також наразі єдині в Україні канадські рисі, які занесені до всесвітньої програми захисту тварин. Гордість колекції — 8-річний «цар звірів» на ім’я Цезекс, вагою понад 300 кілограмів.
Тут окрім вольєрів розташовані також кафе та літній дворик, де ви сім’єю зможете відпочити після прогулянки. Для дітей поруч із зоопарком облаштували розважальний майданчик, також за бажанням малюків можуть покатати територією зоопарку на віслюку.
Коли: влітку з 10:00 до 18:00, а взимку з 10:00 до 17:00. Без вихідних.
Де: в селі Меденичі Дрогобицького району, на вулиці Львівській, 21.
Скільки? Дорослий квиток 110 грн, дитячий (5-14 років) — 70 грн. Діткам до 5 років вхід безкоштовний. Також вхід вільний для учасників АТО.
8. ВЕДМЕЖИЙ ПРИТУЛОК «ДОМАЖИР»
У сучасному світі мало кого здивуєш появою ведмедів – їх можна побачити в цирках або зоопарках, де вони розважають публіку. Але часто «за лаштунками» веселої вистави ховається людська жорстокість до тварин. У ведмежому притулку «Домажир» ви зможете переосмислити деякі буденні речі, адже саме тут чотирилапим з цирків, зоопарків та притравочних станцій допомагають повернутися до нормального життя після перебування в неволі. Ведмедики, які потрапляють в «Домажир», залишаються тут на довічне утримання. В притулку тварин називають своїми вихованцями, адже кожен з них має власне ім’я та свою сумну історію.
Коли : щодня крім понеділка, з 10:00 до 19:00.
Де: у Жорниськах, на вулиці Ведмежий край, 1.
Скільки? Звичайний квиток для дорослих коштує 70 грн, а з екскурсією 100 грн. Для дітей 35 грн і 50 грн відповідно. При наявності студентського, квиток звичайний коштуватиме 50 грн, а з екскурсією 70 грн. Сімейний квиток звичайний (для 2-ох дорослих і 3-ох дітей) коштує 170 грн, а з екскурсією — 240 грн. Для людей з обмеженими можливостями звичайний квиток обійдеться в 30 грн і 40 грн відповідно.
9. МІНІ-ЗООПАРК «ЕДЕЛЬВЕЙС»
Олені в зоопарку “Едельвейс”. Фото: dity.lviv.ua
Ще один маловідомий зоокуток, повз якого ви могли неодноразово проїздити – міні-зоопарк на території готелю «Едельвейс». Комплекс розташований біля автотраси «Київ-Чоп», тому сюди зручно буде навідатися під час подорожі. У цьому зоокутку можна подивитися на ведмедів, лисиць, вовків та оленів.
Коли: щодня з 10:00 до 17:00.
Де: У Сколе, на вулиці Князя Святослава, 35.
Скільки? Квиток для дорослого коштує 30 грн. Для дітей віком до 6 років включно вхід безкоштовний. Для мешканців готелю відвідини зоокутка є безкоштовними.
10. ДЕЛЬФІНАРІЙ «ОСКАР»
Останньою локацією з тваринками в нашій добірці є дельфінарій «Оскар» – перший та наразі єдиний дельфінарій в Західній Україні. Його приміщення розраховане на 500 осіб та облаштоване двома басейнами. В одному – відбуваються показові виступи тварин, а в іншому – проводять дельфінотерапію для хворих діток.
Коли: каса працює щодня окрім понеділка, з 10:00 до 18:00. Показ денної вистави з вівторка по п’ятницю відбувається 12:00, а вечірньої — о 16:00. Щодо вихідних, то ранкову виставу проводять о 11:00, денну о 14:00, вечірню — о 17:00.
Де: в Трускавці, на вулиці Городище, 18.
Скільки? Загальний квиток коштує 220 грн, а VIP-місця у перших трьох рядах центрального сектора — 270 грн. Дітям до 3-ох років включно вхід безкоштовний.
Червонокнижні рисі, рідкісні оцелоти та африканські сервали живуть на подвір’ї приватного будинку в місті Борислав, що у Львівській області. Власниця екзотичних кішок перетворила з чоловіком власний двір на величезний вольєр.
Відкриті вольєри встановлені в центрі міста за адресою Міцкевича, 2 і за ними можна спостерігати з моста над річкою, а також з ресторану навпроти.
Протягом останніх кількох днів на площі біля пам’ятника Івану Федорову невідомий чоловік, котрий називав себе «Ісусом Христом» та «проповідником Бога», роздавав львів’янам гроші. Про це розповідає Zaxid.net.
Продавці, котрі торгують там на блошиному ринку, кажуть, що російськомовний чоловік, якого звати Денис (прізвища він не називав), приходив сюди два дні, 23-24 серпня.
Разом із жінкою, яку він називав своєю дружиною, він приніс колонку з мікрофоном та протягом кількох годин роздавав перехожим гроші. Він заявляв, що «сучасна церква забирає в людей гроші, а він посланник Бога і прийшов, щоб людям їх давати».
«Денис» розповідав, що він є мільярдером, продав свій бізнес і приїхав з Німеччини, щоб допомагати українцям.
Як розповідають очевидці, спершу він просто роздавав гроші, а потім записував потреби людей, їхні контакти і обіцяв допомогти у вирішенні проблем. Тому люди припускають, що він може бути шахраєм. Однак очевидці запевняють, що гроші, які він роздавав, були справжніми.
«Він дав мені 500 грн, ми собі потім з колєгою випили по 250 грам. Раз гроші взяли в магазині, то вони справжні», – каже продавець Ярослав.
На YouTube-каналі «Легион 111», створеному лише 20 липня і зареєстрованому у Росії, опубліковано кілька десятків відео, серед яких є і сцени роздачі грошей у Львові, на яких «Денис» розповідає, що є проповідником та хоче зробити Україну багатою країною.
Також він заявляє, що «Європа хоче купити Україну, щоб зробити людей рaбами», та що він любить Путіна, а українці та росіяни є одним народом.
The Hardkiss та Монатік зняли кліп на спільну пісню “Кобра”.
Автором пісні стали фронтвумен колективу Юлія Саніна та її чоловік Валерій Бебко, пише 24 Канал.
До співпраці вони запросили Монатіка, який постав і у кліпі “Кобра”. Видовищний та дещо містичний ролик оприлюднили на ютуб-каналі гурту The Hardkiss.
За сюжетом кліпу, Юлія Саніна зваблює Монатіка. Для зйомок кліпу вона обрала ефектний образ: артистку можна побачити у яскравому костюмі з накидкою та афрокосичками. Окрім цього, символічно у кліпі показали і змію.
“Небезпечна любов… Найпотужніший музичний поцілунок! Я отримав величезне задоволення від роботи і просто вас обожнюю, хлопці! Ви прекрасні і безмежно талановиті… У цьому році не можна бути одному! Я переконався в цьому під час карантину і остаточно вирішив, що особисто для мене це буде рік експериментів і колаборацій! Коли, якщо не зараз?”, – прокоментував колаборацію Монатік.
Неподалік міста Виноградів, що на Закарпатті, розташована ферма “Карпатський буйвіл”, на якій місцеві ентузіасти намагаються врятувати найпівнічнішу популяцію буйволів у світі. Зараз на фермі є понад 50 карпатських буйволів за якими можна спостерігати, а також скуштувати й купити різні сорти буйволячого та овечого сиру.
Безпосередньо на фермі розміщений невеликий переробний цех, де з дуже рідкісного і корисного молока виготовляють різні еко-продукти. Гордістю ж є справжня Mozzarela do Bufala.
Відвідавши ферму, вас познайомлять з карпатським буйволами, проведуть цікаву екскурсію, а на дегустації продемонструють весь асортимент сирів, які можна буде придбати.
Ще кілька століть тому ці дивні тварини були вірним помічником людини, що мешкали в Карпатах. За допомоги буйволів валили ліси, орали землю, перевозили вантажі, ну і звичайно вони були джерелом дуже корисного молока.
Однак “людина розумна” придумала техніку, і як робоча тягова сила буйволи поступилися машинам. Це стало першою хвилею зменшення чисельності популяції цих тварин. Другою, і на жаль, нищiвною стали колгоспи. Буйволи не могли вжитися в такому гаморі, де багато людей. Це тварини однолюби, їхня прив’язаність до людей, які їх доглядають, надзвичайно міцна, і щоб довіритись новій доярці повинен минути не один рік. І саме в період колгоспів чимало карпатських буйволів потрапило під нiж через свою впертість, не бажання давати молоко чужим людям. До речі, молока від буйволів у три рази менше ніж коров’ячого.
Вони почали підкорювати Карпати понад тисячу років тому. Це теплолюбиві тварини і -2 градуси для них це дуже холодно. У холодну пору, буйволи рятувались біля теплих термальних джерел. Загалом, вода це їхня стихія, вони дуже люблять купатися, і навіть роблять занурення.
Карпатські буйволи дуже розумні тварини. Їхній інтелект прирівнюється до інтелекту собак, а викопні рештки свідчать, що вони застали і мамонтів. Буйволи мають міцне здоров’я та стійкий імунітет. Буйволиці і буйволи майже не хворіють інфекційними та пaрaзитними захвoрювання. Їхній імунітет стійкіший до шкідливого рaдіацiйного випромінювання. До їжі вони менш вибагливі ніж звичайні корови. Їх задовільняє проста, багата на клітковину їжа, але її кількість у три рази більша.
Якщо чисельність Карпатських буйволів ще 30 років тому сягала 2000 особин, то на сьогодні всього близько двохсот по цілій території України.
Через низку саме людських факторів (сучасний спосіб життя, лінощі, відсутність часу та відсутність бажання вести натуральне сільське господарство) Карпатські буйволи опинилися на межі зникнення.
Карпатський Буйвіл у Виноградові
Однак у мальовничому куточку Закарпаття, на околиці міста Виноградів, у підніжжі Чорної гори, в урочищі Анциково, свою домівку отримали півсотні цих велетнів. 50 чорних Карпатських буйволів мешкає на єдиній в Україні буйволиній фермі “Карпатський буйвіл”. На фермі за ними доглядають, випасають їх на “чистих” пасовищах, навіть зробили для них басейни, де ті купаються. У загоні можна побачити як вони смакують сіном, познайомитись по-ближче, адже кожна буйволиця – це особистість з своїм чи то норовливим, чи то дружнім характером. Це не просто ферма, це місцина де буйволи збільшують свою популяцію.
Неподалік від будиночку буйволів розміщений невеликий переробний цех. Тут з дуже смачного та корисного молока буйволиць, вмілі руки сироварів готують екологічно чисті, натуральні сири, масло, сметану, кефір, йогурти. І це “ЕКО” починається з поля, бо буйволи їдять виключно природню натуральну їжу, вирощену на власних полях які не оброблялись жодними хімічними компонентами.
