Більшість українців (65%) підтримують мовні квоти, позитивне ставлення переважає на Заході, в Центрі та Півдні, на Сході – ставлення більш негативне.
Як передає кореспондент Укрінформу, про це свідчать дані опитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, які озвучив політичний аналітик Сергій Шаповалов під час презентації-дискусії «Українська мова: шлях у незалежній Україні».
«Як ми знаємо сьогодні нашим законодавством передбачено, що на наших загальнонаціональних українських телеканалах 75 відсотків контенту має бути українською мовою. І ми бачимо, що Захід, Центр та Південні регіони переважно ставляться до цих заходів позитивно, а більш негативне ставлення ми бачимо на Сході», – розповів Шаповалов.
Згідно з опитуванням, мовні квоти підтримують 65% українців. Абсолютне схвалення цієї ініціативи – на Заході (95%). У Східному ж регіоні 38% підтримують і 56% проти.
Більшість жителів України (77%) вважають, що більшість предметів в школах повинні викладатися українською мовою.
На думку переважної більшості українців, українська мова є важливим атрибутом незалежності України – так вважають 72% громадян, не погоджуються з цим близько 25%. Така думка абсолютно домінує на Заході – лише 3% мешканців регіону не погоджуються з цим твердженням. У Центрі України 77% вважають мову атрибутом незалежності, 20% – ні. У Східному регіоні найбільше тих, хто з цим твердженням не погоджується – 49%.
Більшість українців (52%) вважають, що в Україні не порушують прав російськомовних громадян. Ще 26% вважають, що права російськомовних в окремих випадках порушуються, 10% говорять про постійні порушення. На Заході найбільше тих, хто вважає, що права не порушуються – 76%, також більшість підтримує таку думку і в Центральній Україні. У Східному регіоні, навпаки, значно більше людей, які вважають, що права російськомовних порушуються постійно (21%) або у окремих випадках (40%).
51% українців вважає, що мовні права україномовних людей на окупованих територіях Криму та ОРДЛО порушуються (з них 25% відзначають систематичні порушення, 26% – окремі випадки). Ще 19% вважають, що порушення мовних прав немає, а також майже третина респондентів (31%) не мають думки з цього приводу.
Більшість українців (66%) погоджуються, що російська мова в Україні може вільно використовуватися у приватному житті, але єдиною державною мовою має бути українська. Ще 18% вважають доречним надання російській офіційного статусу в окремих регіонах, а 13% впевнені, що російська має стати державною на всій території України. Щодо статусу російської мови маємо консенсус на Заході та в Центрі, у Південному регіоні також більшість вважає доречним збереження української як єдиної державної (62%). Думки розділилися лише у Східному регіоні, тут 33% говорять про єдину державну мову, ще 32% підтримують надання російській регіонального статусу та 31% за надання російській офіційного статусу по всій країні.
Юний львів’янин Гордій Старух поєднав два своїх найбільших захоплення — скульптуру та музику. Вже понад 10 років він продовжує справу лірництва та займається виготовленням музичних інструментів. Вперше неймовірне звучання ліри Гордій почув ще в дитинстві й це надовго закралось йому в душу. А сьогодні інструменти львівського майстра купують колекціонери з усього світу. Про це розповідає ШоТам.
Закінчив Львівський державний коледж декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша за спеціальністю скульптор. Студентом почав виготовляти ліри. Створив близько півсотні інструментів. Співзасновник і учасник гуртів Joryj Kłoc, ”Люди Добрі”, Fidel trio Quartet, ”Джалапіта та Lirwak”.
“Я постійно вдосконалююсь і просто не можу зробити щось гірше за попередній раз. У роботі ганяюсь саме за хорошим звуком і класним дизайном. Люди повинні розуміти, що це робота майстра, а не якесь штампування. А для мене це спосіб медитації, коли я місяць чи два можу працювати над одним інструментом”.
Якщо порівняти мою роботу зі світовими майстрами – то я роблю бюджетні інструменти для навчання. На моїх лірах люди вчаться грати, щоб потім купити інструмент за надцять тисяч євро на все життя.
І західний світ я підкорив тим, що поєднав французьку й українську ліру.
У Франції у XVIII столітті відбулася революція в ліробудуванні – все сталося через моду, гроші й “корпоративи”. Французькі буржуа переодягалися у бідних селян і робили костюмовані бали. І для цього їм були потрібні народні інструменти. Тому ці вельможі давали завдання придворним майстрам зробити колісну ліру. Тоді ліра отримала шість струн, кількість клавіш із 10–12 збільшилася до 24. Музику для неї почали писати найкращі композитори. Серед них був і Йозеф Гайдн.
“Я використав французьку клавіатуру, там де вдвічі більше клавіш й традиційну українську форму. Вийшла така компактна штука з класними можливостями й хорошим тембром. На ній можна грати будь-що, а не тільки релігійний репертуар. Деки та клавіші — все повністю я роблю вручну. До них прикріплюється ручка, класичний варіант якої – літера S, але мені хотілося чогось іншого. Тому зробив форму спіралі – вона має чудовий вигляд і гіпнотизує, коли дивитись на її рух”.
Я почав робити ліри у 2009 році. Але перший раз почув про них набагато раніше. Коли я був малий (3-4) роки, то мама потягнула мене на концерт українського кобзаря Василя Нечепи, який грав на лірі. Якось з того моменту мені у пам’яті заклався звук інструменту.
Вже коли був студентом, то захотів самостійно зробити ліру. У 2006-2008 роках був такий бабах на темі етномузики та фольку. Була ціла купа колективів, які грали обробки народних пісень і я з друзями створив один з таких – “Люди добрі”.
Я грав на гітарі, але захотів спробувати ліру. Як виявилось, коштувала вона у тогочасних майстрів дуже дорого. Навіть мої зараз втричі дешевші. Тоді подумав: “блін, я ж майстер, вмію з деревом працювати – зроблю сам”. Вийшла повна фігня. Але я навіть примудритися знайти клієнта на ліру, який подивився і сказав, що ні, таке купувати не буде. Я залишив її собі й з того часу почалась така моя мандрівка в царину музичних інструментів.
Не продавши перший інструмент, я отримав замовлення на ще один, потім на ще один. З кожним разом я робив все краще й краще. Потім долучив свого брата, який займається ювеліркою і він мені й досі допомагає. Зараз я вже можу хвалитись своїми лірами — зробив понад 50.
Коли я починав робити ліри, то активно консультувався з братчиками кобзарського цеху, адже вони є реконструкторами традиційної музики. І так я з миру по нитці дізнавався інформацію і робив інструменти.
Свої перші 12 лір я робив традиційним способом, як у давнину робили світські інструменти, такі як ліри і бандури. Тоді робили довбанки – інструмент з цілого шматка дерева. Уявіть собі пеньок, який розколений вздовж. З нього видовбується така гігантська ложка, стінки якої робляться дуже тонкими. Раніше саме так і створювали ліри і бандури, бо майстри мали тільки сокири і кайло для дерева, тому довбли. А далі вже приклеювали верхнє деко з клавішами.
Пошук матеріалів для інструменту — це справжній екшн. Я збирав колоди дерев по парках, машинами тарабанив їх в майстерню. Перше деко зробив зі старого піаніно, яке знайшов на смітнику. Кожна моя довбанка — це ексклюзив.
Я перейшов до інших технік виготовлення, так як роблять гітари й скрипки: беру фабричний шпон і вигинаю його у потрібну форму. Далі додаю деки й клавіші.
Струни для ліри використовую залізні та нейлонові. Якось дізнався, що у давнину їх робили з кишок. Я повівся на те, подивився відео, як японець гарно розрізає кишку і спробував повторити. Брат і досі мені згадує, як я тоді засмердів всю майстерню.
Свої інструменти я розфарбовую — є сині, жовті, червоні. Нудно робити однакові інструменти, бо починаю відчувати себе копіювальним станком. А я ж художник.
Щоб навчитись грати на лірі вистачить і двох тижнів. Зараз є купа матеріалу й онлайн-уроків в інтернеті. Звісно, якщо брати до уваги лірницькі школи, то там опановували матеріал близько трьох років — учень ходив за учителем, вивчав пісні, канти, псальми. Але грати на інструменті вчаться лише два тижні.
Саме ті, хто хоче навчитись грати і купує у мене ліри. Сьогодні цей інструмент – на такому мікрохайпі: у когось він асоціюється з кобзарями, у когось з середньовіччям, у когось з ельфами чи мавками. Та все одно люди цікавляться.
Серед моїх клієнтів є чимала кількість колекціонерів. Їх вабить сам антураж ліри. У мене були такі інструменти, які не звучали нормально, проте люди їх купували, бо перлись від вигляду. За кордоном є цілі династії, які грають і відроджують ліри. Тому у мене є замовлення з усього світу – Південна Корея, Туреччина, Європа, США, Канада. Коштують ліри від 250 доларів США.
Колісна ліра ще здавнарозповсюдилась по цілій Європі. Навіть якось один дослідник казав, що там, де закінчується ліра — закінчується Європа. Проте кожна країна має свій варіант інструменту і свою назву. У французів — вільяру, англійців — хардігарді, іспанців — самсона, німців — драйляер, поляків — ліра корбова, угорців — текеро. А в нас її ще називають “реля”. Оцей ореол Східної Європи був заповнений нашими лірниками — незрячими старцями. Вони навчались духовного і релігійного репертуару. Лірники мали свою ієрархію, правила, традиції, закони та мову. І саме з ними асоціюється колісна ліра та кобза.
Наша ліра є однією з найпростіших. От у Франції її добре розвинули завдяки інвестиціям. Якщо у нас як було 9-13 клавіш, так і залишилось, то у західноєвропейській лірі – 24. Тому на ній можна заграти все, що завгодно. А для наших лір є певний фіксований звукоряд.
Я хочу зробити хоча б 300 лір. Є сумна історія про старців, який спіткала нелегка доля. Коли розпочалась антиукраїнізація більшовиками, то кобзарів заганяли в оркестри народної творчості, щоб зліпити з них колективи, які прославляли б партію. А пізніше пішла вказівка зачистити від них міста й містечка. Старців зібрали й посадили в поїзд, мовляв, потрібно поїхати на з’їзд кобзарів. Але їх висадили десь у полі посеред зими і рoзстрiляли. У влади СРСР кобзарі асоціювались з жебраками і контрреволюційними елементами. Кажуть, що рoзстрiляних старців було близько 300. І я собі подумав, що не буду ж вічно займатись виготовленням інструментів, але хоча б 300 потрібно зробити. Такий символізм от. Я ставлю собі за мету тільки класно працювати в задоволення і бути вільною людиною. Але якщо люди на моїх інструментах відроджують українські традиції, то я тільки тішусь.
Киянка та дружина українського актора й письменника Антіна (Антона) Мухарського Єлизавета Бєльська поділилась своїми власними секретами про те, як повноцінно перейти з російської на українську мову. Далі пряма мова.
“Дуже часто, спілкуючись українською із незнайомими російськомовними людьми, відчуваю якусь пересторогу чи навіть зверхність, яка за 5 хвилин змінюється на спокій і слова: «Какой у вас красівий язик. Ви откуда, навєрноє с Западной Украіни? Как-ето кієвлянка? Такіх нє биваєт». А за 15 хвилин вже чую – «Я тожє так хочу». Дехто, знаючи, що я 100 % україномовна і за останні три роки не промовила в Україні жодного слова російською, питають поради, як же перейти на рідну мову своєї країни? Ось, що б я порадила тим, хто дійсно цього прагне.
1. Відповісти для себе на питання, чому ви хочете позбутися російської й стати україномовним? Що у вашому житті чи стані зміниться на краще? Може, це зробить вас щасливішим? Або хочете, щоб у закордонних подорожах вас перестали ідентифікувати як росіянина? Чи розумієте, що ваша україномовність – іще одна цеглинка на шляху до справжньої незалежності нашої країни? А може ви хочете кардинально змінити життя – і мова стане вашим місточком? Або ж хочете, щоб ваші діти росли в українському середовищі?
2. Прийняти рішення і взяти відповідальність за втілення “спецоперації” під кодовою назвою «Воля». Адже ви вільні обирати, якою мовою говорити. І можете звільнитися від пут російськомовності, які часто гнітять і змушують почуватися ні в сих ні в тих. Дайте собі на це короткий проміжок часу, наприклад, місяць.
3. Повідомте про своє рішення рідних та тих, хто добре до вас ставляться. Це можуть бути не тільки друзі чи колеги, а й улюблений бариста, у якого ви щодня дорогою на роботу берете каву. А особливо – діти. Для них це може стати ще й захопливою грою. Попросіть про підтримку на шляху до цієї трансформації. Поясніть, що це для вас важливо.
4. Сьогодні ж візьміть за правило з усіма новими знайомими чи й незнайомими (водіями таксі, працівниками ресторацій, крамниць, банків та установ) говорити тільки українською. Робота цих людей – обслуговувати вас чи надавати послуги. Тож мову обираєте ви.
5. Пам’ятайте про власні мовні права споживача. Стаття 15 закону України «Про захист прав споживачів» та стаття 10 Конституції гарантує нам право на обслуговування державною мовою. Я, наприклад, не сварюся, а чемно кажу офіціантові: «Перепрошую, я погано розумію російську. Чи могли б ви мене обслуговувати українською?». Найчастіше вони погоджуються, іноді пояснюючи, що соромляться своєї української чи не певні у її грамотності.
6. Пишіть пости в соцмережах, повідомлення в месенджерах українською. Це психологічно простіше, ніж говорити. На питання, чому ви змінили мову листування, кажіть, що вам так зручніше, бо це ваша рідна мова. І це ж правда, чи не так? Приберіть російську розкладку клавіатури з ноутбука і телефона, щоб не мати спокуси полегшити собі життя.
7. Створіть традицію раз на місяць купувати гарно видану україномовну книжку. 10 сторінок на ніч допоможуть краще заснути, а ще – збагатити словниковий запас. Крім того, так ви підтримуватимете українські видавництва. Якщо вам цікаві сучасні українські книжки «з перчинкою», запрошуємо до нашої маленької онлайн-книгарні UKRIDEABOOK. Виданням усіх книжок, що там представлені, опікувалася я, тож гарантую що вони якісні, захопливі й написані гарною живою українською.
8. Найлегше, коли українською вже говорить ваша друга половинка. Або якщо він чи вона згодні на цей мовний експеримент. Якщо ж пари зараз немає – ще краще! Українська – чи не найкращий привід для знайомства. Чуєте з чиїхось вуст українську, і людина вам імпонує? Тоді поцікавтеся, чи завжди вони говорять українською? Спитайте поради. Розкажіть про свій шлях. Формуйте україномовне коло спілкування. Можна почати із фейсбука. Це додаватиме вам сил.
9. Зробіть українську мовою свого інтимного спілкування. В ліжку це буде дуже пікантно.
10. Найскладніше – перейти на українську зі старшими людьми й тими, з ким говорили тільки російською надто багато років. Це останній бар’єр на шляху до мовної стійкості. Вам здаватиметься, що з ними ваша мова недосконала, якось не так звучить. Ви можете плутати закінчення, бо роди іменників російською та українською часто відрізняються (українською двері – вони, а російською – вона). Це так само важно, як відмовитися від цукру. Але позбудьтеся нав’язаного переконання про те, що ви маєте відповідати мовою співрозмовника. Ви нікому нічого не винні. Винні лише собі – стати гармонійною і впевненою в собі україномовною людиною, розправити крила. Якщо почуваєтеся ніяково, скажіть, що у вас виникла потреба перейти на українську, і ви над цим працюєте, тому вам буде приємно, якщо співрозмовник теж говоритиме українською, але не заперечуватимете, якщо не буде. Це вас заспокоїть.
Нікого не силуйте, особливо батьків поважного віку. Їм важко. А от коханий чи кохана найвірогідніше пристануть на вашу пропозицію, бо ж хочуть, щоб вам було добре і, маю надію, поділяють ваші цінності та переконання.
11. Не переймайтеся, якщо ваша мова видається вам недостатньо вишуканою чи у ній з’являється суржик. Це природно. Мова жива. І з кожною прочитаною книжкою, кожним переглянутим українською фільмом і з кожною бесідою за філіжанкою кави з цікавим україномовним співрозмовником, вона ставатиме кращою. За пів року ви не зможете намилуватися її звучанням.
12. Пообіцяйте собі подарунок за успішну реалізацію мовної “спецоперації”. І неодмінно виконайте цю обіцянку. Пишайтеся собою!
13. Вигадуйте власні способи для полегшення переходу. Почніть вести нотатки чи щоденникові записи українською. Говоріть з українською із собою. Знайдіть кількох україномовних публічних людей, які вам імпонують, і підпишіться на їхні фейсбук-сторінки та ютуб-канали. Їхні дописувачі також можуть стати вашими віртуальними чи реальними друзями. Дослідіть нішеву українську музику і вирішіть, на чий концерт підете, щойно завершиться карантин: Ореста Лютого, гурту «Пирятин», «От вінта» чи «Козак Систем»?
14. Напишіть мені у приватні повідомлення про ваш успіх. А я за вас порадію. Мою підтримку ви вже маєте”.
Масивні замки та фортеці, які були побудовані сотні років тому, манять до себе сотні тисяч туристів. На території України їх існує більше сотні, але, на жаль, більшість з них перетворилися на рyїни. Решта ж величних середньовічних споруд й сьогодні милують око відвідувачів. Наступні 10 замків та фортець необхідно обов’язково відвідати, аби поринути в історичні події наших земель.
1. Меджибіж (село Меджибіж, Хмельницька область)
Меджибізька фортеця (Фото: Igor Ignatiev)
У фортеці Меджибіж давня історія. Вперше на її території були зведені мури ще до монгольського нашестя, проте потім вони були знищені. Лише у 1516 році Меджибіж став мурованим замком. Понад триста років цей замок переходив з одних рук до інших, допоки з нього не зробили казарму.
Сьогодні ж Меджибіж потребує реставрації, бо перебуває не в найкращому стані. Цьому об’єкту був наданий статус заповідника і вже ведуться роботи по перетворюванню Меджибізької фортеці у науковий й культурно-освітній центр.
2. Свірж (Перемишлянський район, Львівська область)
Перші згадки про цей замок датуються XVI століттям. Свірж встиг побачити й польську шляхту, й козаків, й турків з татарами. Був декілька разів перебудований.
Завдяки мальовничій місцевості, він став «головним героєм» кінофільму «Д’Артаньян і три мушкетери». У стрічці його показують як Бетюнський монастир, житло ката, маєток Д’Артаньяна в Гасконі та бастіон Сен-Жермен у Ла-Рошелі. Зусиллями Спілки архітекторів замок намагаються врятувати й упорядковувати, бо теперішній стан будівлі не відповідає її культурній цінності.
3. Олеський замок (Олесько, Львівська область)
Олеський замок вважають найстарішим замком, який зберігся з часів Київської Русі, бо згадки про нього датуються XIV століттям. Про Олеський замок знають й за межами України. Польські туристи приїжджають до цього замку, аби побачити місце, де народився король Ян ІІІ Собеський, переможець турків під Віднем. Зараз тут знаходяться понад 1500 найцінніших експонатів: ікони, дерев’яні погруддя, відомі картини та скульптури. Бонусом при відвідуванні Олеського замку є монастир капуцинів із парком скульптур.
4. Замок Любарта (м. Луцьк)
Луцький замок відомий ще як замок Любарта. Саме за його часів почалося будівництво кам’яного замку на місці фортеці. Хоча насправді історія виникнення оборонного комплексу почалася ще задовго до цього. До наших часів гарно збереглася лише Верхня частина замку з декількома вежами та мурами. Висота стін становить майже 12 метрів, а їх товщина – 3 метри.
Сьогодні замок перебуває під пильним наглядом спеціалістів. Його двері відкриті для туристів, які можуть потрапити на виставку «Плитниця», спуститися до середньовічної в’язниці, а ще почути мелодійний передзвін у єдиному в Україні музеї дзвонів.
5. Аккерманська фортеця (Білгород-Дністровський, Одеська область)
Фортецю над Дністровським лиманом, на руїнах античного міста Тіра, заклали генуезці у ХІІІ столітті – від них залишився замок, який пізніше виконував функції цитаделі. У молдавський період фортеця вважалася неприступною й мала аж 34 башти, проте не встояла перед великим військом турків й татар. Турки ж і назвали цю фортецю Аккерманом, що в перекладі з тюркського означає Біла Фортеця.
Аккерманська фортеця ще відома тим, що у різний час її відвідували Леся Українка, Олександр Пушкін, Адам Мацкевич, Максим Горький, Іван Нечуй-Левицький.
6. Замок Паланок (Мукачево, Закарпатська область)
Сотні штурмів та облог пережив Паланок. На його території проливали кров русини-українці, валахи, австрійці, угорці. Цей замок чи не єдиний свідок зародження міста Мукачево, який гордо височіє на своєму постаменті.
Перекази говорять, що гору, на якій знаходиться Паланок, власноруч насипали місцеві жителі. Через те, що багато людей постраждало під час будівництва, й пішла назва міста – Мукачево. Свою назву «Паланок» замок отримав від частоколу, що стояв вздовж глибокого рову навколо замку. Саме той частокіл в давнину називали «паланкою». Безліч власників змінив цей замок за свою довгу історію.
7. Кам’янець-Подільський замок (Хмельницька область)
Кам’янець-Подільський замок дав назву цілому місту і є найвідомішим замком в Україні. Фортеця розташована на скелястому пагорбі біля річки Смотрич. Вона ніби хизується своїми великими баштами (їх одинадцять), кожна з яких має свою назву. Наприклад, Папську башту побудували за кошти, виділені Папою Римським, Юлієм ІІ.
Екскурсії Кам’янцем проводяться навіть вночі. Туристів запрошують на нічну театралізовану виставу, а розповідає історію фортеці кам’янецький «староста».
8. Збаразький замок (місто Збараж, Тернопільська область)
Тернопільська область славиться кількістю замків на своїй території, але більшість з них у не найкращому стані. Збаразькому замку пощастило – його відреставрували. Побудований цей замок був за проєктом відомого італійського архітектора Вінченцо Скамоцці понад 350 років тому. Він знаходився у центрі боротьби між військом Богдана Хмельницького та Речі Посполитої.
Протягом століть Збаразький замок переходив із рук одних магнатів до інших, допоки не був зруйнований пожежею. Наразі у замку діють краєзнавчий музей, картинна галерея та виставкові зали.
9. Хотин (Чернівецька область)
Ще один замок-кінозірка прикрашає землі України. Хотинську фортецю видавали у фільмах за Ла-Рошель, Торкілстон, Мот та Дубенський замок. У кінострічці «Тарас Бульба» саме Хотинську фортецю, а не Дубенський замок штурмували козаки. Хоча насправді козацьке військо ніколи не осаджувало Хотин, а, навпаки, боронило. Хотинська фортеця стала свідком Хотинської війни й переломного моменту в історії Західної Європи. Розбудовували фортецю молдовани, а господар Штефан Великий зробив її саме такою, якою ми бачимо зараз – величною й неприступною.
10. Ужгородський замок
Шедевр романського архітектурного стилю розташований у самому серці міста Ужгород на Замковій горі. Вважається, що фортецю побудували в період XII – XIII століть. На сьогодні замок прекрасно зберігся і відкритий для туристів. Відвідувачів приваблює вікова історія та традиції цього місця, адже за минулі 700 років тут жили хорвати, мадяри, німці, чехи, словаки, русини-українці.
Серед місцевих існує легенда про привид Білої Діви, який живе у стінах Ужгородського замку. Хоча така сама легенда пов’язана не з одним замком на території України. Нині тут діє музей, де проводяться виставки, відкритий винний льох та презентована колекція карпатських музичних інструментів. Ужгородський замок не залишає байдужими своїх відвідувачів.
П’ятий президент України Петро Порошенко станцював повільний танець зі своєю дружиною Мариною Порошенко на джаз-вечорі фестивалю “Європейська осінь у Львові”, що пройшов цими вихідними.
Відео танцю з підписом “Ось такий вигляд має справжнє кохання!” з’явилось на YouTube-каналі “Порохівниця”. Пара танцювала під відому українську композицію “Гуцулка Ксеня”.
“Надзвичайно зворушливе відео. Ось такий вигляд має справжнє кохання! Петро і Марина Порошенки танцюють повільний танець на джаз-вечорі у Львові”, – підкреслили автори каналу.
“Неймовірна і гарна пара”, – зазначили українці в коментарях під відео.
Пізніше Петро Порошенко на своїй сторінці у Facebook виклав відео самого джаз-фестивалю, де зазначив, що є “давнім поціновувачем джазу”.
“Як приємно було цього осіннього вечора почути наш улюблений із Мариною романс “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” у блискучому виконанні Петра Радейка – соліста Львівської національної опери. Це було проникливо, щемливо – до глибини душі. Дякую організаторам фестивалю “Європейська осінь у Львові”, який зібрав блискучих виконавців і справжніх меломанів”, – підкреслив політик.
Нагадаємо, Порошенко разом з дружиною також пожертвували 500 тисяч на ремонт храму св. Ольги та Єлизавети у Львові.
Старосільський замок є пам’яткою оборонної архітектури XVI-XVII століть. Будувався він для захисту від татар південно-східних шляхів до Львова. На жаль, замок стоїть осторонь туристичних маршрутів і лише пасажири потягів, що проїжджають повз, захоплено милуються його красою та зрідка його навідуються поодинокі туристи.
Перше укріплення на території Старого Села у вигляді дерев’яного замку, як вважають дослідники, вже існувало в XV столітті. До кінця наступного століття на його місці князі Острозькі збудували більш міцний замок – з цегли і каменю. За старовинною традицією для міцності в розчин додавали молоко і яйця.
Можливо, саме в цьому секрет довговічності кріпосних стін і башт. У 1642 році князь Владислав Домінік Заславський-Острозький облаштував замок у Старому Селі в стилі східно-європейського пізнього ренесансу. У такому вигляді Старосільський замок простояв недовго – в 1648 році його захопили війська під проводом Богдана Хмельницького. Всі замкові укріплення були зруйновані. Владислав Домінік досить швидко відновив фортецю, і вже через рік на місці руїн виросла могутня цитадель.
Старосільський замок мав настільки грізний і неприступний вигляд, що наступного разу – в 1654 році – козаки вже не наважилися штурмувати його. Пішли ні з чим і турки, які навідалися в ці краї в 1672 році.
На початку XVIII століття Старе Село разом із замком стає власністю Адама Миколи Сенявського. До цього часу замок втрачає своє оборонне значення. Новий власник відреставрував фортецю і переніс сюди збройний арсенал, що зберігався у Львові. Після смерті Сенявського у 1726 році всі його володіння і багатства успадкувала його єдина дочка Марія Софія. У 1731 році вона вийшла заміж за князя Августа Олександра Чарторийського, до якого перейшла вся власність Сенявського, в тому числі і Старосільський замок.
Доля колишнього військового форпосту мало цікавила Чарторийських, і фортеця поступово занепала. З 1809 року Старосільський замок переходить до родичів Чарторийських — Потоцьких.
На території замку влаштовують пивоварню, потім винокурню, склади для збіжжя. Частину споруд розбирають на будівельні матеріали. У наступні роки в замку ніхто не жив і він стояв пусткою та руйнувався під плином часу, та від рук людських. Останнім власником твердині до вересня 1939 року був граф Альфред Потоцький. В подальшому ґрунтовна реконструкція Старосільського замку так і не була проведена.
Фото: https://andy-travelua.livejournal.com
Навіть незважаючи на те, що Старосільський замок знаходиться в напівзруйнованому стані, здалеку він як і раніше виглядає грізною твердинею. Замок займає чималу площу – два гектара, а за формою нагадує неправильний п’ятикутник.
Все, що вціліло від Старосільського замку – це масивні кріпосні стіни завширшки близько двох метрів і заввишки близько п’ятнадцяти метрів, які укріплені контрфорсами, і три вежі (у минулому їх було шість). Із зовнішнього боку стіни і вежі декоровані на одному рівні аркатурою – рядом глухих арок-заглиблень. Одна з башт прикрашена кам’яної короною.
У минулі часи у дворі стояв палац, казарми для замкового гарнізону, господарські будівлі та церква.
У 2007 році був розчищений від дерев коштом співачки Руслани. У 2010 році Старосільський замок передали в концесію на 49 років. Концесіонер (генеральний директор ТОВ «Кріс» Михайло Риба) обіцяв до 2012 року вивести пам’ятку з аварійного стану, до 2013 року — відновити одну з веж, до кінця 2015 року — ввести об’єкт в експлуатацію. Але уже в 2013 році держава розірвала угоду про передання у довготермінове управління замком в Старому Селі, оскільки, нічого з обіцяного не було навіть розпочато. З кожним роком замок все більше руйнують вітри та дощ. На сьогодні внутрішній двір фортеці пустує і заростає травою, перетворюючись на чудове пасовище для домашньої худоби та відвідини поодиноких туристів.
1 вересня всі середні школи України повинні перейти на українську мову навчання, зокрема школи, де викладають не державною мовою. Журналісти DW відвідала одну з російських шкіл у Львові, яка перейшла на українську.
Ідеться про ліцей №52 імені Лобачевського, який розпочав навчання усіх учнів 5-11 класів українською мовою. Для цього навчального закладу та ще майже 200 російськомовних шкіл в Україні таке нововведення запроваджено ухваленим в січні 2020 року законом “Про повну загальну середню освіту”. В законі стверджується, що особи, які належать до нацменшин України, мови яких не є офіційними мовами ЄС, мають здобувати середню освіту державною мовою. При цьому навчання українською має займати не менше 80 відсотків від всього навчального процесу. Виняток українські законодавці зробили лише для початкової школи, де навчання мовою нацменшин залишили.
“Ми були готові до цього нововведення, адже ще кілька років тому почали набирати україномовні класи. Усі класи формувались за запитами батьків: якщо ті хотіли, щоб діти вчились російською, – будь ласка, якщо українською – звичайно, також. Зараз запитів на створення російськомовних класів немає взагалі”, – розповідає Світлана Матис, директорка школи № 52 Львова – однієї з чотирьох російськомовних шкіл на Львівщині. Цього навчального року в її школі немає жодного першого російськомовного класу – запитів були відсутні.
Матис розповідає, що зміни щодо мови навчання в школі відчули з 2014 року – після російської aгрeсії в Криму і на Донбасі. Відтоді набирати російськомовні класи ставало дедалі складніше. Утім, до цього часу в школі з загалом 660 учнів близько 40 відсотків навчаються у російськомовних класах. Практично на кожній паралелі від 2-го класу є по одному, а то й по два класи з російською мовою викладання.
“Річ у тому, що уже кілька років, як в російськомовних класах ми тричі на тиждень практикували викладання усіх предметів українською”, – пояснює вона. Однак додає, що незадоволення нововведенням висловлювали деякі батьки. “З ними доводилось говорити, пояснювати, що підручники до школи й так надходять саме україномовні. Та й вступатиме переважна більшість дітей в українські вищі навчальні заклади. У підсумку до старту навчального року жодних скарг у цьому зв’язку від батьків ні до школи, ні до міського управління освіти не надходило”, – розповідає Світлана Матис.
Головне, однак, не стільки у ставленні учнів і батьків, адже припис закону є обов’язковим для усіх середніх шкіл в Україні, а у готовності вчителів до переходу викладання з російської на українську. Ірина Філь 40 років викладає в школі №52 математику і зізнається, що уже тривалий час пояснює в російськомовних класах матеріал російською, але з використанням української термінології. “Знаєте, одиниці наших випускників їдуть поступати в інші країни Європи, більшість вступає до вишів тут, в Україні. А зовнішнє незалежне оцінювання – повністю україномовне. Тож ми заради учнів і пристосувались: термінологію подавали їм також українською. Адже мовна відмінність в математичних термінах інколи дуже велика, назви бувають зовсім не схожі”, – пояснює Ірина Філь.
Зважаючи на попередній досвід, Ірина Філь переконує, що особисто для неї питання переходу на українську – не складне. Як і вона, вчить дітей так, щоб потім не виникало проблем з ЗНО, й інша вчителька – Олена Левкович, котра пояснює, що добре володіє українською, бо є українкою. Левкович припускає, що у школі перехід на українську мову викладання не має стати для вчителів проблемою. “Садочків російськомовних в нас немає. Тому діти, які приходять в російськомовні класи, говорять українською. Також на перервах я спостерігаю, як діти з російськомовних і україномовних класів спілкуються між собою доволі часто українською”, – каже Левкович.
На її думку, є ще одна важлива деталь, яка допоможе школі “перебудуватись”. Ідеться про підручники: більшість з тих, які надходили і надходять до школи, україномовні. “Я навіть спілкувалась з авторами підручника з математики, то вони сказали, що їм, з погляду комерції, не вигідно друкувати російськомовні підручники, бо попит – все одно малий”, – каже Олена Левкович.
Втім, готовність російськомовної школи № 52 у Львові, як і, ймовірно, інших кількох шкіл з Західної України – не показова для всієї країни. За даними міністерства освіти і науки України, найбільша кількість російськомовних шкіл у Харківській, Запорізькій, Одеській та Дніпропетровській областях – їх там близько 150. У Львові досі існують чотири освітні заклади, де викладають російською: школи №6, №17, №45 та №52.
Закон про українську мову, який регулює її функціонування і застосування як державної у сферах суспільного життя у всій країні, набув чинності ще у липні 2019 року.
Тоді ж у жовтні Ганна Новосад повідомила, що з вересня 2020 року всі російськомовні школи країни перейдуть на українську мову навчання, передає Главком.
У цьому році Верховна Рада прийняла закон про повну загальну середню освіту, який передбачає три моделі вивчення української мови для національних меншин з вересня 2020 року.
Так, для корінних народів України, які не проживають в своєму мовному середовищі й не мають держави, яка захищає і розвиває їх мову, передбачено навчання рідною мовою з першого по 11 (12) клас поряд з вивченням української. Йдеться в першу чергу про кримських татар.
Друга модель передбачена для шкіл з навчанням мовою національних меншин, чия мова належить до мов Європейського союзу. Основним варіантом для них стане навчання рідною мовою в початковій школі; в п’ятому класі не менше 20% навчання повинно йти українською з поступовим збільшенням обсягу викладання українською до 40% до дев’ятого класу; в старшій школі не менше 60% навчання повинно йти державною мовою.
Третя модель пропонується для інших національних громад України, вона стосується меншин, мова яких належить до однієї мовної сім’ї з українською, або які проживають переважно в середовищі своєї мови (російської). Для них початкова школа буде мовою своєї національної меншини з вивченням української, а з п’ятого класу не менше 80% навчання повинно йти українською.
У Міносвіти наголошували, що ці положення закону є результатом деталізації положень закону про освіту, вони були написані за результатами консультацій з представниками національних меншин і за результатами рекомендацій Венеціанської комісії.
Статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу. Про це повідомляє пресслужба Міністерства соціальної політики.
Право виходу на пенсію визначається з урахуванням кількох факторів, а саме: досягнення встановленого законодавством віку; набуття необхідного страхового стажу та наявності обставин, що є підставою для дострокового виходу на пенсію.
Який стаж необхідний:
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року – не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року – не менше 35 років.
При цьому у 2020 році жінки мають право виходу на пенсію у 59,5 років, за наявності 27 років страхового стажу, до 01.04.2021 у 59,5 років, за наявності 28 років страхового стажу.
Якщо для виходу на пенсію недостатньо страхового стажу, набути його можна, уклавши в органах державної фіскальної служби договір про добровільну участь в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (в тому числі за минулі періоди, коли особа не підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню).
Інформацію про пенсію та страховий стаж можна перевірити онлайн. Так, пенсіонери за допомогою програми “Пенсійний фонд” можуть користуватися низкою електронних послуг Пенсійного фонду. Можна дізнатись:
про свою пенсію;
про нараховану заробітну плату;
стаж;
перевірити реєстр застрахованих осіб;
електронну пенсійну справу.
у разі неточних даних до своєї справи можна внести зміни;
можна контролювати сплату роботодавцем страхових внесків та оцінювати свою майбутню пенсію;
можна подати заяву на призначення пенсії та всі необхідні для цього документи, а пенсійне посвідчення отримати в сервісному центрі.
Явірник – мальовничий хребет поблизу міста Яремче Івано-Франківської області. З нього як на долоні видно вершини Хом’як та Синяк, а за ясної погоди можна розгледіти всю Чорногору. На полонині Явірник на висоті понад 1200 м над рівнем моря спорудили будиночки, у яких можуть заночувати мандрівники. Розказуємо.
Отже саме підніжжя Явірника вкрите густим лісом, основне пасмо хребта безлісе, вкрите жерепом та характерним для Горган камінням, порослим мохом.
Фото Юліана Наритник
Явірник прекрасний в усі пори року. Для початківців краще обрати період з середини квітня до листопада. Влітку вас зустрінуть зелені гори, стежки будуть краще помітні, але й шанси зустріти інших туристів зростуть. Осінь зачарує вас розмаїттям кольорів, а досить тепла погода та відсутність снігу дозволить пройти весь хребет без особливих труднощів.
Полонина Явірник – єдина, облаштована в цій місцевості, тут є джерело, столики та лавочки, а також кілька будиночків. Зазвичай будиночки зайняті мандрівниками, які бронюють собі відповідні дати наперед. Як туди потрапити і забронювати – напишемо детально нижче.
Фото Ірина Злобіна
Звідси ж видно і Чорногору — в обрисах далеких гір легко впізнати Говерлу. Чорногірський хребет за нею робить стрімкий вигин, а за глибокою сідловиною так само стрімко починається підйом на останній двотисячник Чорногори — гору Петрос. Всередині у будиночку є ліжко з матрацом, є вікно. Він без опалення. Звичайно в проходну пору тут треба мати дуже теплий спальник.
Як можна забронювати хатинки? Ви можете написати чи подзвонити ось цьому тревел-агенству, менеджер розкаже, які є дати вільні. Реєстрація відбувається у них в офісі – місто Яремче, вулиця Свободи 257а. Там менеджер вам розкаже про маршрут, поставить точки на карті, зареєструє ваші документи і ви можете вирушати у свою подорож. Вартість двомісної хатинки – 1000 гривень. Хатинка розрахована лише на 2 людей, тому ночівля втрьох може обговорюватися окремо при бронюванні
Що всередині? Всередині хатинки є ліжко, матрац, подушка, полички, столик. Також у кожної хатинки є свій балкончик, де можна вранці їсти вівсянку з ягодами і насолоджуватися світанком.
Так виглядає хатинка. Скрін з відео. Vlad Khilchenko / Ютуб
Як працюють зимою? Орендувати хатинки можна цілий рік. З середини вересня по середину квітня рекомендуємо додатково брати з собою спальний мішок для більшого комфорту. При потребі спальний мішок можна взяти на прокат під час реєстрації в офісі.
Як з харчуванням? На локації можуть організувати харчування для вас, про це потрібно домовитися заздалегідь. Також ви можете взяти будь-які смаколики із собою і готувати там самостійно.
На полонині ввечері. Скрін з відео Vlad Khilchenko / Ютуб
Які там є умови? Туалет на вулиці, світла та душу немає. Поруч з локацією є джерело з питною водою. WiFi та кондиціонеру немає. Зв’язок ловить.
Яка повна загрузка локації? На полонині 5 двомісних хатинок і стая, де може розміститися 2 людини. Повна загрузка 12 людей (10+2).
Як туди добратися? Маршрут промаркований і добре відображається у картах, тому добратися самостійно не буде складно. При потребі вам можуть організувати супровід гіда чи кінну прогулянку на полонину. Від старту маршруту до локації 4,2 км, це 1,5-2 години підйому. Складність маршруту середня, навіть більше легка.
Хто власник локації? Це агенство не є власником чи партнером локації. Вони співпрацюють з організаторами, саме тому через них ви можете забронювати хатинки чи тур на полонину Явірник. Локація не є приватною територією, лише будиночки, на які вам видають ключі. Ходіть у гори безпечно та відповідально, насолоджуйтесь природою та краєвидами і зберігайте чистоту за собою!⠀
