Категорія: Цікаве

У Дземброні на присілку Степанський Івано-Франківської області побудували маленький усамітнений будиночок “Дзен Хата” на висоті понад 1000 м над рівнем моря. Звідти відкривається живописна панорама найвищого гірського масиву нашої країни – Чорногори.

Сюди можна приїжджати в будь-який час і на будь-який період з сім’єю чи індивідуально для відпочинку в Карпатах, збирання ягід та грибів, споглядання, практики йоги (займатись можна через онлайн) або фототурів.

З хатинки відкривається неймовірний краєвид на найвищий гірський хребет України, від Говерли до Попівана. По суті це один з найкращих краєвидів в Україні, для тих хто любить гори.

Спальні місця облаштовані лише для 2-4 людей, що підходить для відпочинку з дітьми або парі. В малому будинку є: інтернет, ортопедичний матрас, розкладний диван, стіл, стілець, пічка на дровах, індукційна плита, мінімально необхідний посуд, кавомашина, бойлер, туалет, душ.

Надворі є місце для вогнища, дрова (дрова входять в ціну проживання). Невелика веранда з кам’яною підлогою і розкладне крісло, додаткова дерев’яна веранда з обіднім столом. Гарний зв’язок Київстар 4G.

Від центру Дземброні (де є магазин) пішки до будинку йти 40-60 хвилин. Сам будиночок стоїть подалі від людей, найвище в присілку Степанський. Локація підходить інтровертам, тим хто хотів би відпочити від міської метушні.

Доїзд до будиночку грунтовою дорогою, можливий лише на позашляховику в суху погоду. Можлива організація трансферу на УАЗі (взимку на санях з кіньми) з села, або з Верховини за додаткову оплату.

Перед бронюванням необхідно прочитати правила, наприклад в будинку підтримують чистоту, там ходять босоніж або в тапочках та інше.

Ціни Дзен Хати: 1000 грн / доба при замовленні від 3 діб або 1500 на 1 чи 2 доби.
Бронюванням вважається 100% оплата. Як рахується доба проживання: заїзд після 13.00, виїзд до 11.00.

Цікаво, що кілька десятків років приблизно тут щоліта жив і творив відомий український графік Ю. Якутович, який був художником кінофільму “Тіні забутих предків”.

Гора Лопата (1211 м) відома великим успішним боєм повстанців УПА з німецько-угорськими військами у 1944 році. Маршрут на гору Лопата є одноденним та складає довжину 8,5 кілометрів та набір висоти близько 800 метрів. Знаходиться у національному природному парку Сколівські Бескиди.

Бій на горі Лопата демонструє досконалість партизанської тактики Повстанчої Армії, завдяки якій відділи УПА при мінімальних власних втратах завдавали вoрогові нищiвних поразок. Бої у цьому терені (Скільщина й Долинщина) тривали 10 днів (від 6 по 16 липня) і всі закінчилися перемогою повстанських відділів.

6 липня — повстанці на чолі із Василем Андрусяком (псевдо «Різун») роззброїло німецький підрозділ із трьома вантажними автомашинами. 8 липня — атака німецьких військ на позиції УПА поблизу містечка Долина, із використанням артилерії та мінометів. Паралельно починається атака угорців поблизу міста Сколе. Через чисельну перевагу та кращу оснащеність німецьких та угорських військ, частини УПА змушені відступити на заздалегідь підготовані позиції на горі Лопата. О 17 годині німецькі та угорські частини штурмують позиції повстанців на горі.

9 липня — відхід повстанців з оточення. 10 липня — засідка УПА проти німецької автоколони. Локальні бої поблизу гори Лопата продовжувались до 16 години. Відступ німецьких частин до райцентрів Сколе та Долина. Між 10 та 16 липня — локальні зіткнення поблизу гори Лопата, міст Сколе та Долина.

Починається цей маршрут в місті Сколе біля мосту через річку Опір, де знаходиться відпочинкова зона. Саме тут впадає в річку Опір Павлів потік та розміщене міське озеро. Від мосту прямує асфальтована дорога до лісу. В цьому місці Ви побачите табличку з туристичною схемою рекреаційної зони національного природного парку «Сколівські бескиди». Ця дорога простягається повз Павлів потік та туристичні бази. Далі асфальтована дорога перетворюється у ґрунтову, а ще далі – у звичайну стежинку.

Можна на початку яру в Павловому потоці повернути вліво на доріжку, яка виведе нас на частково відкритий, слабо нахилений хребет (локальна вершина 680,2 м.), на якому влітку ростуть чорниці. Потім ця стежка повертає на південь і заходить в ліс і після короткого стрімкого підйому обходить зліва яр другого потоку (це потік Чудилів) і виводить на широкий відкритий хребет, з якого видно село Кам’янка.  Тут повертаємо направо і йдемо цим хребтом в напрямку на південь через вершину 977,2 м. до вершини 1001,6 м.

До цієї вершини можна йти іншою стежкою – повз Павлів потік. При цьому по дорозі ви зустрінете джерело із залізною водою. Від вершини 1001,6 м необхідно йти на південь в ліс (якщо Ви йшли стежкою біля Павлового потоку, то на галявині біля вершини 1001,6 м необхідно повернути вправо).

На території урочища поруч з озером облаштована рекреаційна зона для відпочинку. Підйом на вершину Лопати триває близько 3 годин і пролягає буковим лісом, мальовничими галявинами і полонинами, з яких відкриваються краєвиди навколишніх гір.

А на самій вершині побачите як північні рівнинні краєвиди, так і Карпати з боку Івано-Франківщини.

Повертатися назад найпростіше дорогою виходу. Можна теж перейти на вершину сусідньої гори Кудрявець (висота 1242,3 м.), яка розміщена на відстані 500 метрів на захід від Лопати і зійти з неї до села Гребенів. Також можна з гори Лопата зійти до села Кам’янка, якщо йти на північно-схід. Потім з цього села веде дорога через долину річки Кам’янка. Саме при цій дорозі ви знайдете відомий водоспад Кам’янка та озеро Журавлине (мeртве).

Загалом, якщо ви спустились назад в Сколе, ви на машині, то неподалік від міста, між селами Дубина і Кам’янка, заїдьте на Кам’янецький водоспад, де зможете перепочити в альтанці, поїсти та пройтись до Журавлиного озера, або, як його ще називають – Мeртве. Таку назву місцеві дали водоймі, бо вода в ній насичена сірководнем. Озеро невелике, але гарні фото – забезпечені. Зокрема, можна побачити як зростає журавлина болотна та росички круглолисті (рослина, що живиться комахами).

Марічейка — прекрасне гірське озеро (1510 м), звiдyсiль oтoчeнe гyстим смeрeкoвим лiсoм. Kaжyть, yтвoрилoсь зi слiз чaбaнa Івaнa, кoхaнy кoтрoгo зaмoрдyвaли вoрoги — дiвчинa Maрiчкa йшлa дo ньoгo в гoри, aж тyт бaчить: дo сeлa з-зa хрeбтa пiдстyпaють нeдрyги. Вмoвилa кoхaнoгo пoспiшaти дo рiдних, aби пoпeрeдити прo нeбeзпeкy, a сaмa вирiшилa зaплyтaти вoрoжe вiйськo y кaрпaтських стeжкaх. Сeляни встигли врятyвaтись, прoтe Maрiчкa зaплaтилa зa тe свoїм життям. Рoзпoвiдaє Karpaty.ua.

Лeгeндa мaє й iнaкшe зaкiнчeння. Гoри зaтряслo вiд тoгo yбивствa: здригнyлaсь зeмля, нeбo зaпaлaлo блискaвкaми, кaмeнi лeтiли нa гoлoви зaгaрбникiв i пiд кaмeнeпaднoю вaгoю yтвoрилoсь прoвaлля, жaхливa зливa нe вщyхaлa кiлькa днiв, i кoгo нe рoзчaвилo кaмiння, тoй пoтoнyв y нoвoyтвoрeнiй вoдoймi. Вiдтoдi oзeрo стaли звaти Maрiчeйкa, a лiс дoвкoлa — Дiвoчим.

Нayкa ж кaжe, щo oзeрo мaє льoдoвикoвe пoхoджeння, тoмy знaхoдиться тaк висoкo тa мaє прiснy вoдy. Глибинa Maрiчeйки нe пeрeвищyє 0.8 мeтрa, хoчa мaлим oзeрo нe нaзвeш: Maрiчeйкa 88 мeтрiв зaвдoвжки i 45 мeтрiв зaвширшки. Рoзтaшoвaнe нa висoтi 1 510 м н.р.м..

Як дoбрaтись дo oзeрa Maрiчeйкa? Стeжoк дo Maрiчeйки вeдe бeзлiч, aлe нaйбiльш зрyчний мaршрyт — вiд сeлa Шибeнe (якщo нe звaжaти нa склaднiсть дoїздy дo сaмoгo Шибeнoгo). Дoрoгa мaркoвaнa, дoбрe втoптaнa. Вiд KПП Шибeнe дo Maрiчeйки — 9 км в oдин бiк. Зa сприятливих пoгoдних yмoв тa вiдпoвiднoї фiзичнoї пiдгoтoвки, пiднятись мoжнa зa 3 гoдини. Moжeтe знaйти мaршрyт тaкoж в Google Maps aбo Maps.me.

Пiдйoм зi знaчним нaбoрoм висoти, пoдeкyди стрiмкий: вiд приблизнo 850 мeтрiв бiля KПП вaм дoвeдeться пiднятись дo 1510 мeтрiв бiля Maрiчeйки. Прoтe, ця дiлянкa чи нe єдинa, нa якiй трeбa пoпoтiти, якщo вaшa мeтa — Чoрнoгiрський хрeбeт. Зa 4.5 км вiд oзeрa лeжить вeршинa Пiп Івaн Чoрнoгiрський (2028 м), вiд якoгo пoхiд Чoрнoгoрoю aж дo сaмiсiнькoї Гoвeрли (2064 м) мoжe здaтися лeгкoю прoгyлянкoю.

На Марічейку можна: йти пішки, йти/їхати велосипедом (аби далі продовжити маршрут Чорногорою), їхати квадроциклом, УАЗом.

На замітку: Цей маршрут придатний для велосипедистів, підйом на вершину буде не з простих, проте спуск лінією підйому принесе незабутні враження. Велосипед повинен бути справним, MTB, обов’язково мати шолом. Цей маршрут для тренованих туристів-велосипедистів.

Біля Марічейки є достатньо місця для таборування великої групи (30 осіб розмістяться без проблем).

Колиби. На полонині Веснарка, за 3 км від озера, є кілька колиб та стайня. Щоправда, принаймні одну з колиб зачиняють на зиму — в теплий період року тут живуть пастухи. Зачинена колиба має піч, два приміщення — житлову кімнату та кімнату для зберігання сиру. Є дворівневі та звичайні лежанки, вмістити може до 10 осіб (в кімнаті з піччю вміщається шестеро). Загалом колиба тепла. Закривати на холодний сезон її почали кілька років тому, після руйнівної пожежі. Друга колиба на травень 2014 року для проживання була непридатна.

Постійне джерело є неподалік колиб — буквально у 30 метрах від будиночків. Воно ж перетинає й основну стежку на туристичному маршруті трохи нижче за схилом. Кілька джерел є довкола Марічейки, деякі з них витікають з самого озера. Озерну воду без кип’ятіння пити не радимо.

І гори, і моря, і ріки, і степи, та ще й близько 20 тисяч озер, які розкидані по різних куточках країни. Саме на березі цих водойм можна усамітнитися і чудово провести вихідні.

Travel24 пропонує добірку найкрасивіших озер України, куди можна вирушити за новими яскравими враженнями.

Молочне озеро у Запорізькій області 

Трохи на схід від Бірючого острова розміщене Молочне озеро, яке утворене на місці заливу Азовського моря. Воно відділене від нього лише піщано-черепашковим насипом. Зараз водойму здебільшого називають Молочним лиманом, та на картах XIX століття існувала лише назва Молочне озеро, адже тоді його води ще не були з’єднані з морем. Грязі Молочного озера мають лікувальні властивості.

Озеро Бребенескул на Чорногірському хребті 

Маршрут по Чорногорі можна пройти у двох напрямках: від села Дземброня у Верховинському районі через Говерлу і Петрос до села Кваси або навпаки. Потрапити у Кваси можна на таксі або поїздом Львів – Рахів. У Дземброню можна дістатися з Івано-Франківська – через села Верховина і Криворівня на автобусі, який йде до Рахова.

Найвисокогірніше озеро України, яке лежить на дні льодовикового кару на схилі гори Гутин-Томнатик. Протягом року слабо мінералізована вода Бребенескула залишається кришталево чистою і прохолодною. Цікаво, що з Бребенескула витікає річка з такою самою назвою. Довкола озера – найчистіше гірське повітря та дивовижна карпатська природа, де на зелених вершинах квітнуть азалії та крокуси.

Озеро Синевир у селі Синевирська Поляна

З автостанції Воловець їде прямий автобус до села Синевирська Поляна. Ці ж автобуси їдуть з міста Ужгород, Мукачево, Свалява, через Міжгір’я.

Величні зелені гори з білою шапкою поверх – так описують це озеро, яке розташоване на висоті майже 1000 метрів над рівнем моря в оточенні вікових ялин і сосен. Вода в джерелі настільки чиста, що навіть на найбільшій глибині можна побачити дно! А навколо – сосни, ялиці, буки… Недарма це місце називають “перлиною Карпат” та “морським оком Карпат”.

Блакитні озера у селі Олешня

Якщо їхати на власному авто, то рухайтеся Чернігівською трасою, а за Черніговом візьміть курс на село Олешня. Також з Києва можна доїхати автобусом Київ – Гомель, який зупиняється неподалік від селища. Також з Чернігова ходить електричка до станції Грибова Рудня. Звідти пішки до озера залишається менш як 1 кілометра.

Це найблакитніші озера України, відомі ще як “українські Мальдіви”. Їхнє дно покривають поклади особливого кварцового піску, який має природну здатність очищувати воду. Озера утворились внаслідок затоплення кар’єру, де видобувався цей пісок. Найпопулярніше серед туристів тут озеро “Велике” площею у 25 гектарів і глибиною у 20 метрів.

Кояське озеро на півдні Керчинського півострова

Найсолоніше з усіх озер Криму. У його складі є дуналіела – мікроскопічна одноклітинна рухлива водорість, яка містить червоний пігмент b-каротин, що й надає воді рожево-червонуватого кольору. Від Чорного моря Кояське озеро відділене лише вузьким піщаним насипом.

У мальовничій місцевості всього за кілька кілометрів від Львова, на території Винниківського лісопарку, розташована унікальна пам’ятка природи з давньою та інтригуючою історією та цілою низкою пов’язаних з нею легенд. Це Чортові (або Чотові) скелі, що компактною групою розкидані на вершині лісового пагорба між Львовом, Винниками та селом Лисиничі.

Гора Чортова скеля завершує південно-східну окраїну Львівського плато і є найвищою його вершиною (414 м), на кілька метрів вивищуючись над львівською Замковою горою. Стрімкі вежеподібні скелі на її вершині складаються з пісковиків, які, на думку вчених, мають понад 10 млн років. Їх максимальна висота нині досягає 20 метрів, хоча раніше вони були більшими та вищими. Але частково свою лепту в їх руйнацію внесла природна ерозія, частково людська діяльність – протягом кількох століть тут видобували каміння для будівництва та мощення доріг.

Існує кілька версій назви цього природного утворення та її походження. Фольклорна (Чортові скелі) пов’язує їх з нечистим, покладаючись на кілька легенд (про них згодом). Натомість науковці схильні вважати, що скелі здавна називалися Чотовими з огляду на їх використання як сторожового форпосту княжих часів. Східні підступи до Львова звідси проглядалися на десятки кілометрів (на жаль нині цей чудовий краєвид закритий вирослими в останні роки деревами).

Львівські археологи знайшли на території скель чимало пам’яток давньоруських часів. І не тільки. Тут було знайдено сліди найдавнішого поселення на території Львова — мисливського табору, що існував більш як 25 тисяч років тому. За твердженнями археологів, давні мисливці полювали на території нинішнього Львова на мамонтів, печерних ведмедів та левів.

Скелі на вершині пагорба, які дозволяли облаштувати добре захищене укріплення, приваблювали поселенців і надалі. Львівський історик Людвік Зелінський, досліджуючи територію скель у XIX ст., писав про знайдені там руїни поганського замку, побудованого в VIII ст. В XVII ст. львівська монахиня, а в кінці XVIII ст. якась міщанка Гертруда, розповіли, що вони особисто бачили на скелі руїни стародавніх мурів і замку (залишки валів можна побачити біля скель також нині).

Майже всі науковці одностайні у тому, що скелі мали важливу функції в часи королів Данила та Лева – принаймні, як сторожовій форпост. Далі всіх пішов дослідник історії Галицько-Волинського князівства середини XIX ст.Ісидор Шараневич, який стверджував, що первісний Львів лежав саме на Чотовій скелі, бо це найвище місце, звідки можна було побачити сяйво палаючого Холма в 1256 році.

Підніжжя Чортових скель не раз ставали військовими аренами: у 1672 році тут відбулася битва з турками, у 1695-му – з татарами. Восени 1648 року під час походу у Польщу у долині під скелями отаборилися загони Богдана Хмельницького. Пам’ять про це збереглася в місцевій топоніміці – урочище між селами Лисиничі й Кривчиці донині називають Таборами.

Скелі стали свідками і буремних подій 1918-19 років. Після проголошення ЗУНР з кінця листопада 1918 року на території Лисинич точилися бої за Львів між підрозділами УГА та польською армією. Коли у листопаді 1918 року галицьке українське військо залишило Львів, Чотова скеля ще кілька місяців перебувала в руках УГА. В її околицях воювали взимку 1918-19 рр. частини групи «Схід», а на вершині гори перебував спостережний пункт для коригування артилерійського вогню.

Але переважно ця місцевість жила тихим та мирним життям. Ще в середні віки навколишній ліс став власністю львівських монашок-бенедиктинок. У другій половині XIX ст., у 1881 році (за іншими даними — 1904—1906 рр.), монашки збудували під скелею монастир, де мешкали влітку, а згодом добудували костел.

Десь наприкінці XIX століття за ініціативою ігумені конвенту бенедиктинок Йосифи Кун, на найбільшу скелю було проведено східці з поруччями, а на її вершині поставлено альтанку, звідки відкривалися чудові краєвиди на навколишню місцевість. Цю будову називали святинею Аполлона або Муз. Сама ігуменя описала Чотову скелю й околиці міста у збірці віршів «Lembergs schotie Umgebungen» («Гарні околиці Львова»).

На той час Чотові скелі стають улюбленим місцем прогулянок і відпочинку для львів’ян. Горою стали цікавитися історики, краєзнавці, туристи, її оспівували в поезіях та складали про неї фантастичні епопеї — зокрема, про князя Ігоря, що тут мав свій замок та воював з братом Володарем, намагаючись відібрати його жінку Аделю.

Героєм іншої легенди про Чортові скелі, зрозуміло, виступає саме нечистий. За нею, чорт пролітав повз цю місцину з величезним каменем, яким мав намір знищити християнський храм Святого Юра у Львові. Але коли нечистий був на півдорозі між Винниками і Львовом, заспівали півні, а на львівській Ратуші бамкнув годинник. Чорт раптово втратив усю свою силу, камінь вислизнув з рук і впав серед лісу на пагорбі, де стоїть й досі. Якщо уважно придивитися, то можна помітити на одній із скель сліди чортячих пазурів.

Інша легенда стверджує, що сліди пазурів належать драконові, який колись оселився в цих скелях. Дракон вимагав в місцевих селян , щоб йому щомісяця приводили молоду панну, яку він поїдав. Селяни вилили море сліз, але нічого не могли вдіяти з драконом. Та одного разу молодий мисливець наважився, замість своєї нареченої, на яку випав жереб, прийти до дракона у дівочому одязі, зголивши вуса. Коли дракон простягнув пазурі, щоб з’їсти свою чергову жертву, перебраний мисливець несподівано відрубав йому голову мечем. Конаючий дракон в агонії царапав скелю, на якій відтоді і залишилися сліди його пазурів.

Чотові скелі також є джерелом місцевих погодніх прогнозів. Як тільки хмари закриють верхівку дерев,— значить до тривалої негоди. «Закурив чорт файку»,— жартують у Винниках. Однак загалом місцеві мешканці вважають, що скелі бережуть містечко від граду та бурі.

Нині Чотові скелі залишаються одним з улюблених місць відпочинку львів’ян та мешканців прилеглих населених пунктів. Тут часто можна побачити і скелелазів, для яких ці скелі є чудовим майданчиком для тренувань.

У 1984 році ця місцевість набула і природоохоронного характеру – тут було створено лісовий заказник місцевого значення на території 353 га під назвою Чортова скеля.

Як дібратись зі Львова. Від шосейних доріг, що огинають Винниківський лісопарк, до Чотових скель ведуть кілька промаркованих туристичних стежок. Найкоротший шлях веде від центру села Лисиничі.

Довшими, але пологими стежками можна йти від повороту на Винниківське озеро догори або від нового ЦНАПу при в’їзді у Винники.