Руді поля застеляють холодні тумани, багряне листя у лісах, потопають у золоті Карпати, річкові води тихіше вже шумлять…
В усі куточки України приходить осінь. Які ж вони красиві у цю пору! Крихітні хатинки серед вкритих килимами пагорбів; велетенські дуби в оранжевих шапках; каламутні дзеркала озер, в яких плаває золоте, наче монети, листя. І ці сірі тунелі доріг, прокладених між жовто-багряно-рудими містами і селами. Може вони ведуть у зимову казку..?
Літо сідає за горизонт
фото: Максим Шеметов
Заходить вересень у села…
фото: Олег Жарій
…і міста
фото: Сергій Криниця
Мандрівка в осінь. Софіївка
фото: Олександр Лаврський
Осінній Буг
фото: Юрій Шевченко
Сонячна Дземброня
фото: Микола Хорошков
Буцький каньйон
фото: Юрій Безсонов
Осінь на Золотонощині
фото: Сергій Криниця
Покидаючи рідні простори
фото: Aurelijus
Туманний ранок у селі
фото: SA-56
Містика Тараканівського форту
фото: Галина Вокальчук
Осінь на полонині Веснарка
фото: Ярослав Тюрменко
Тече осінь Карпатами
фото: Влад Соколовський
Хмурніють ліси
Засинають річки
фото: Aurelijus
По дорозі з Пирогово
Осінній ранок на Побужжі
фото: Ігор К
Похід у гори
фото: Ігор МелікаСхідні Бещади
фото: pfotosutra.com
Львівський альпініст Ярослав Носа 27 вересня піднявся на восьму за висотою гору світу – Манаслу (8 163 метри). Це перший восьмитисячник Ярослава: до Гімалаїв були сходження на вершини Татр, Альп, Кавказу, Паміру та Тянь-Шаню. Ярослав розповів Tvoemisto.tv, як йога та біг допомогли підготуватись до штурму вершини «Гори духів», про відчуття у так званій «зоні смерті» у горах та чому люди не рятують один одного на висоті.
Базовий табір
З горами асоціюю себе все життя. Я родом із Рахова – містечка, яке розташоване між Чорногірським та Мармароським хребтами Карпат. У дитинстві обійшов усі навколишні вершини, читав книги про гори, зокрема Райнгольда Месснера, альпініста, який першим підкорив усі восьмитисячники світу. Тоді сходження у високих горах мені видавались такими ж нереальними, як і політ на Марс. Згодом переїхав до Києва, де почав займатись альпінізмом – були виїзди на Кавказ, Памір, Тянь-Шань, сходження у Татрах та Альпах. Потім – робота у Львові, сім’я, народилась донька і я зробив перерву в альпінізмі майже на чотири роки. Однак бажання зайти на восьмитисячник мене не залишало, і, коли побачив пост київських альпіністів про сходження на Манаслу, вирішив: їду.
До експедиції на Манаслу я готувався дев’ять місяців – підбирав спорядження, правильне харчування та читав відповідну літературу. Стів Хаус та Скот Джонстон, автори книги про тренування для нового альпінізму, вважають, що альпінізм – це, перш за все, спорт. Магії там немає, а є небезпека та ризик. Альпіністи – це переважно люди із забобонами: не можна говорити про гори зневажливо, замість слова «останній» варто казати «крайній»… Як на мене, треба розраховувати на підготовку, фізичну силу та здоровий глузд. Гори – це дуже складне середовище, до якого варто готуватись, щоб зменшити імовірність нещасних випадків.
До експедиції на Манаслу готувався як до ультрамарафону – почав бігати, плавати та їздити на велосипеді. Тренувався із львівським спортивним клубом «Ультра», влітку взяв участь у гірському бігу на 65 кілометрів через Чорногірський масив «Чорногора Скай-рейс». Серед учасників зі Львова я посів друге місце, мені не було важко пройти дистанцію, і я відчув, що готовий до експедиції у Гімалаї.
Окрім бігу, я відновив заняття зі скелелазіння і спробував займатися йогою. У високих горах через брак кисню робота організму змінюється, і для підготовки до цих умов тривалі статичні навантаження корисніші, ніж, скажімо, біг на короткі дистанції. Я це відчув якось інтуїтивно, а коли почав знайомитися з методиками Стіва Хауса і Скота Джонстона, переконався у правильності обраної системи тренувань. Утім, кожен альпініст має свою теорію підготовки до високих гір.
Я звернувся до комерційної фірми, бо логістика експедицій в Гімалаї дуже складна і монополізована, а для спортивного сходження команду зібрати не вдалось. Спочатку планував повністю безкисневе сходження, але в мене є родина… Щоб додатково не ризикувати, взяв один балон кисню. Як згодом виявилось – не даремно. На висоті я обморозив пальці: організм в екстремальних умовах вважає пальці найменш потрібними і переводить максимально можливу кількість кисню до мозку. Евакуація з такої висоти фактично неможлива, і без кисню ситуація могла стати набагато гіршою.
Сходження
Сходження на Манаслу зазвичай відбуваються восени, оскільки літо – це час мусонів, які приносять затяжні дощі. У періоди з 15 до 20 вересня та з 25 до 30 вересня погода добра, відкривається своєрідне вікно для сходження. З жовтня по грудень погода стає непередбачуваною, а потім знову з’являється можливість потрапити на вершину. Така тенденція спостерігається протягом останніх десяти, а може і більше, років. Окрім того, у місцевих ці дні корелюються із святами, існує навіть повір’я, що 30 вересня приходить Будда і забирає погоду.
Я не дуже люблю обрядовість, проте у Непалі є свої традиції, які варто поважати. Ми ходили на служби в храми Катманду, робили пуджу, просили благословення у монахів. Якщо не розвішати молитовні прапорці, то шерпи просто відмовляться підніматись на гору.
Стандартна схема сходжень у Гімалаях – спати на висоті, відпочивати внизу. Базовий табір експедицій на Манаслу розташувався неподалік поселення Самагон, назва якого, звичайно ж, провокувала багато жартів. Альпініст піднімається з базового табору до наступного, розташованого вище, там ночує, отримує порцію акліматизації і знову спускається до зеленої зони.
Недолік комерційних експедицій у тому, що вони намагаються організувати сходження якомога швидше, так вигідніше. На наше сходження було відведено час із 15 вересня по 5 жовтня, проте ми вклалися у десять днів. Це дуже ризиковано, адже такого часу для акліматизації замало і для гір-семитисячників. У нас була лише одна ночівля у третьому таборі і одразу штурм вершини. Я планував організувати і четвертий базовий табір, проте шерпи відмовилися його робити. Мені довелось розпочати сходження о сьомій вечора, а не о другій чи третій ночі, як зазвичай заведено у альпінізмі. Я йшов усю ніч, а за декілька годин до світанку зрозумів, що не відчуваю пальців на ногах. Я був на висоті майже восьми тисячі метрів і опинився перед вибором – іти на штурм вершини чи спускатись вниз. Я розумів, що другого шансу у мене не буде. Пасанг Шерпа допоміг розтерти ноги, одягнув мені маску, увімкнув кисень, і я продовжив підйом наверх.
Відстань із третього до четвертого табору я пройшов уночі, а температура у цей час може сягати і мінус сорок: знімаєш рукавицю і рука починає леденіти. Такі тривалі нічні сходження без кисню робити не варто, інакше є ризик обмороження. До того ж, при купівлі спорядження я обрав не найкращі черевики, що й далося взнаки. Схід сонця в такій ситуації – це спасіння, адже вдень у горах може сильно припікати, доводиться рухатися і шукати затінок. Коли я зрозумів, що обморозив пальці, почав приймати спеціальні ліки. З вершини спустився за вісім годин і одразу звернувся про допомогу до медиків. Мені вдалось зберегти пальці, але альпіністи до таких втрат готові й не сильно з цього приводу переймаються.
Вершина
Коли піднімаєшся на вершину восьмитисячника, наче потрапляєш у відкритий космос. На горі розкриваєш прапор, який шукаєш у дванадцяти кишенях куртки, робиш фотографію і все, потрібно йти вниз. Висота тебе хапає, сильно стискає і не відпускає доти, поки не почнеш спускатися вниз. Фокусуєшся на небезпеці, думаєш, як не зірватись на спуску, не впасти у тріщину. Лише у базовому таборі усвідомлюєш, що нічого не сталося, що ти – у безпеці.
Сьогодні у Гімалаях усі експедиції комерційні, без допомоги місцевих фірм здійснити сходження практично неможливо. У 2013 році Улі Штек, Сімоне Моро та Джонатан Гріффіт спробували зробити спортивне сходження на Еверест без участі шерпів. Усе закінчилось конфліктом – висотні шерпи просто побили альпіністів. Навіть якщо є бажання самостійно пройти маршрут на Еверест, усе одно доведеться платити за користування перилами (система страховки при проходженні небезпечних ділянок маршруту на льодовику Кхумбу), які облаштували шерпи. Крім того, знайомий піднімався на Еверест через Намче з боку Непалу, так мало того, що практично до базового табору є дорога, так у поселенні їм показували фонтан. Уявляєте – фонтан на треку до Евересту.
Звичайно, альпінізм змінюється – маршрути уже прокладені, з’являється краще спорядження, прогнози погоди стають точнішими, проте гори все одно залишаються великим викликом для альпініста. Безперечно, альпінізм потребує значних фінансових витрат та повної віддачі: більшість відомих альпіністів не мають родини. Вони жертвують цією частиною свого життя заради гір.
У мене ніколи не було ідеалістичних уявлень про висотний альпінізм. Навіть коли люди працюють у команді, це лише один із способів організувати собі підйом на вершину. У книзі Валерія Хрищатого про сходження на Канченджангу (третя за висотою гора у світі) описано, наскільки напруженими були стосунки між учасниками команди. Мета альпініста – потрапити на вершину, і у історії висотного альпінізму було багато подій, коли альпіністи жертвували життям заради власного его. На щастя, у мене такої ситуації не було. Утім, коли я піднімався на гору з слабшими за мене альпіністами, до табору приходив першим, розкладав намет і варив чай – так заведено. Вони приходили, пили, «падали» у спальники і засинали. Не буду приховувати, тоді в мене виникали думки, що ці люди зменшують мої шанси потрапити на вершину.
На висоті залишаються тіла альпіністів, які загинули біля вершини гори. З такої висоти складно організувати їхній спуск, для цього потрібно піддати небезпеці ще мінімум десятьох людей. На висоті ти йдеш, повторюсь, наче у відкритому космосі, а коли одягаєш кисневу маску, одразу стаєш залежним від кількості балонів. Кисню вистачає на дві-три години, і якщо за цей час ти не встигнеш спуститись, є велика імовірність залишитись на горі назавжди. Окрім того, допомогти людині, яка не може йти сама, практично неможливо – на такій висоті нереально когось нести. Коли у мене виникли проблеми на висоті, біля мене пройшли люди і ніхто навіть не зупинився. Потрібно усвідомлювати рівень небезпеки і розраховувати на власні сили. Безперечно, є відчуття, що людям на такій висоті не місце, але гори – як наркотик, якщо один раз спробував, потім зупинитись дуже важко.
Манаслу – дуже гарна вершина, і я б туди повернувся, але у світі є ще 13 гір-восьмитисячників. Мені б хотілось, щоб у Гімалаях з’явився новий маршрут, прокладений львівськими альпіністами. Я був би щасливим, якби це відбулось, а якщо я був би частиною цього – це була б квінтесенція моєї кар’єри альпініста.
Катерина Москалюк для Tvoemisto.tv Фото надані Ярославом Носа
Вийшов офіційний трейлер художнього фільму Ахтема Сеітаблаєва “Кіборги”, передає УНН посилаючись на Facebook Держкіно.
“За їхніми спинами матері, жінки, діти і ціла Україна! Це історія не про війну, а про сучасних героїв, які творять нашу нову Україну. Незважаючи на різницю у статусі, походженні та віці, їх об’єднала одна мета – захистити рідну землю від агресора. Заради спільної перемоги вони готові стояти до кінця”, – зазначено у повідомленні Держкіно.
У широкому українському прокаті фільм вийде з 7 грудня 2017 року.
1. Ви маєте знати, що в час культу споживацтва нас чекає неймовірна кількість нових, суто комерційних свят. Ні день Святого Валентина, ні Хелловін чи навіть комерціалізація Різдва (о Боже!), з його безмежними знижками на все на світі, не мають нічого спільного з релігійним, і навіть із антирелігійним життям людини. Це просто речі, які створені для отримання прибутків. І не більше. Мені здається, не варто вплутувати тут ні добрі сили, ні злi. Хоча, нашкодити може все. Пригадуєте новину про те, як жінка вдaвилася освяченою ковбасою на Великдень?
2. Зл сили – це реальність така ж сама, як сили добра. Однак, їхнє типове зображення в мистецтві доволі хибне. Внутрішньо вони дійсно чорні, рогаті та страшні. Все ж, майте на увазі, що для того, щоб ви почали служити злим силам, вони мають виглядати зовсім по-іншому, ніж смeрдючі цапи з брудними ратицями. Я просто впевнений у тому, що сатана пахне гарними дорогими парфумами, носить коштовні запонки й білосніжну сорочку. Біблія прямо каже, що сатана прикидається «ангелом світла». Відрізнити його від ангела Божого нецерковній людині неможливо. У наш час диявол не боїться відвідувати храми, і навіть може зайти у Вівтар. Він усюди свій. І чомусь я думаю, що робити це при наявності копит і рогів йому не дуже зручно. (На дозвіллі погугліть, хто не бачив, картини Глазунова “Христос і антихрист”, і добре подумайте про її зміст).
3. Деякі люди, навіть т.зв. “церковні”, переконані в тому, що діти, які весело зустрічають Хелловін – дияволопоклонники. Безумовно, люди, які захоплюються служінням дияволу є всюди. Всюди, де існує диявол і де існують люди. І вже напевно, вони є там, де святкують Хелловін. Однак, особливої впевненості в тому, що серед дітей які вимагатимуть у вас цукерки в обмін на життя, сатанистів буде більше ніж у місцевій спілці філателістів, у мене явно немає.
4. Сатана любить ставати причиною реальних суперечок. Очевидно, йому більше вподоби не те, що діти чіпляють собі ріжки і сміються зі злих сил, а те, що дорослі без почуття гумору ведуть реальні війни за чи проти цього святкування. Він бачить, що лише фанатики до нього ставляться з максимальною увагою. І йому це страшенно довподоби. Правду кажучи, йому дуже важливо, щоб наступна проповідь вашого священика була не про Спасителя Ісуса Христа, а про диявола і про Хелловін. Поганого безкоштовного піару не буває, чи не так?
5. Найбільша шкода від Хелловіну не релігійна, а культурна. Очевидно, що більш здорові, довершені переконання завжди прагнуть поглинути собою менш вірні та значні. Пригадайте веселі святкування на “збитошного Андрія”. Наші, завжди добрі та дотепні розваги сьогодні несправедливо забуті, віддаючи кубок першості всіляким Хелловінам і Валентинам. Тож, оскільки наші рідні, національні святкування аналогічного змісту зникають, а чужоземні з’являються, це означає, що ми стали слабкими й майже готові капітулювати, як окрема нація. Ось чого треба боятися.
6. Ще маю вам сказати, що різниці між чортами на Хелловін і чортами з українського вертепу (чи з інших подібних обрядів) немає жодної. Вони в обох випадках ясно представляють злі сили, а при цьому немає ніякого значення зміст сценарію, за яким вони виступають. Тож, якщо одні й ті самі люди категорично відхрещуються від чортів Хелловіну, а чортів із Вертепу приводять навіть до храму Божого– в них явні проблеми не лише з почуттям прекрасного, але й із логікою. Хоча, безумовно, українські чорти значно патріотичніші та серцю миліші.
7. Батьки, які забороняють нині своїм дітям вирізати очі з гарбузів саме з релігійних мотивів, мають проявити свою християнську послідовність і почати, нарешті, розвивати своїх дітей іншими, корисними для душі та тіла речами. Вечір Хелловіну – це чудова нагода згадати про те, що батьки це не лише джерело вічного стресу та неврозів для дитини, але й найближчі для них люди на планеті. За це високе та почесне звання треба боротися не ремнем, а обіймами та своїм “згаяним” на них часом. Не крадіть у дітей дитинство. Дозвольте їм гратися та відпочити, перед дорослим життям. Все, що ви не додаєте своїм дітям у дитинстві, вони будуть наздоганяти в дорослому житті. Не факт, що це зможе вилікуватися вашим психіатром. Можливо, треба буде їхати десь до Києва чи за кордон.
8. Як правильно ставитися священикам до такого свята? Про що говорити на проповідях і повчаннях? Для початку, варто перестати істерити. Саме ваша паніка перетворює це комерційне свято в релігійне. Це ви переносите його з магазинів і супермаркетів до своїх храмів, там надаєте їм власного богословського змісту, обмеженою лише вашою власною тупістю. Якщо люди тридцять років будуть ходити до храму до священика, який панічно боїться Хелловіну, але нічого не знає про аскетику, вони стануть такими ж недалекими, як і їхній наставник. Ділитися можна лише тим, що маєш сам. Власною тупістю, на жаль, також.
9. Як правильно ставитися до цього дня мирянам? Майте на увазі, що однією з надзвичайно тонких спроб диявола (справжнього диявола, а не того, з супермаркету) є приспати вашу пильність, показувати щось по-сектанськи, лише одним боком. Боїтеся гріха та поганих стосунків із Богом? Якщо так, то маєте знати, що в світі диявол – не єдине джерело гріха! Святі Отці пишуть, що ними є ще видимий світ, який лежить у злі, і навіть, ви самі. Як багато людей захоплюються зовнішньою боротьбою з дияволом, не помічаючи, що вони давно вже самі стали дияволом для інших. Навіть своїх родичів і друзів!
10. І на завершення, хотів би розповісти дуже коротку, але важливу для мене історію.
Багато років тому надзвичайно схожі до наших відчуття переживав апостол Павло, якому буквально пощастило жити в час «безперервного Хелловіну». І, знаєте, як він на це реагував? Він не бився в істериках, не писав у соціальних мережах проклять язичникам, і навіть, не намагався відправити імператору петицію про заборону пантеону язичницьких богів, хоча б в якомусь одному тріумвіраті. Він намагався використати будь-яку можливість поговорити про свою віру з язичниками.
Так, одного разу він побачив поганський жертовник, на якому було написано «Невідомому богу». Його настільки вразило побачене, що він явно про це проповідував місцевим грекам, потрапивши до самого Ареопагу. Проповідував з пошаною до них, і з люб’язністю, називаючи їх не слугами сатани (якими вони в дійсності були), але «мужами-браттями». Вони були для нього і братами, і людьми, вартими пошани та максимального авторитету! (Діян.17:23).
Чому б нам навчаючись від цього “Апостола язичників”, не “оцерковити”, не освятити все те, що сьогодні маємо вже, як доконаний факт? Хіба ми зможемо якось відмінити язичницькі чи комерційні свята? Ні, звісно. А якщо так, тоді їх слід переосмислити – наповнити цілком новим, християнським змістом. Хіба ж не реально використати цей день для проповіді нашої, християнської віри у надматеріальний світ? Хіба не можна розповідати ненавченим людям про ангелів? Хіба ж не можна на день Валентина, як в особливий день у році, проповідувати про цнотливість і небезпеку блуду?
Можна, але це не входить у рівень розвитку людей, які звикли лише все критикувати. «Не знаю як, але не так». Те, що колись у нашому народі всіляко висміювалося, нині стає трендом і діагнозом. І це, насправді, дуже сумно. Направду, як священику, наявність у цьому світі ідіотів мене засмучує багато більше, як існування Хелловіну.
p.s. Я просто впевнений у тому, що спокушені заголовком люди будуть читати цей текст багато краще, ніж інші мої проповіді чи статті. Чому? Не тому, що він кращий (у мене є багато значно цікавіших матеріалів). Справа у іншому. Просто, цим дописом свій Хелловін я використав із максимальною користю. Сподіваюся, ви добре зрозуміли, що я маю на увазі.
Автор – Протоієрей Євген Заплетнюк, м.Тернопіль, bogoslov.org
Кожен українець може вибрати терапевта, педіатра, або сімейного лікаря у будь-якому медичному закладі, а гроші за ваше медичне обслуговування заплатить держава
У Міністерстві охорони здоров’я нагадують, нині у пілотному режимі в Україні триває процес вибору сімейних лікарів і укладення договорів з ними. Дата початку всеукраїнської кампанії буде визначена після того, як закон про медичну реформу підпише Президент.
Однак вже зараз Міністерство оприлюднило детальне роз’яснення, як обрати свого сімейного лікаря і радить не зволікати з цим.
Крок перший – визначіться з лікарем
Найпростіший варіант – ви знаєте хорошого лікаря, обслуговувались у нього і залишились задоволені результатами. Якщо ж такого лікаря ви поки не знайшли, поцікавтеся у родичів, сусідів, друзів, колег – можливо, у них був позитивний досвід у амбулаторії сімейної медицини або поліклініці, яка підходить вам географічно.
Ви також можете звернутись у місцевий відділ охорони здоров’я. Там вам розкажуть, які лікарі працюють у вашому населеному пункті чи районі. Інший варіант – просто зверніться у будь-який медичний заклад і познайомтеся з лікарями. Інформацію про них можна отримати у місцевому відділі охорони здоров’я або безпосередньо в реєстратурі. Деякі медичні заклади вже мають свої власні сайти з такою інформацією.
Пам’ятайте, що зараз ви не мусите звертатись до лікаря «строго за пропискою» – можете обрати лікаря, який працює біля вашого дому, роботи тощо.
Крок другий – підпишіть декларацію
Заклади первинної медичної допомоги, в яких працюють сімейні лікарі, підписують контракт з Національною службою здоров’я, а пацієнти – декларацію з тими лікарями, яких самі собі обрали.
Декларація підписується безстроково, тобто вам не потрібно буде перепідписувати її щороку. З іншого боку, якщо ви вирішите підписати угоду з іншим лікарем, ви зможете зробити це у будь-який час.
Документи, які знадобляться для підписання угоди з лікарем, – ваш паспорт та ідентифікаційний номер. Якщо ж ви підписуєте декларацію з педіатром (чи сімейним лікарем, який буде обслуговувати вашу дитину), то також знадобиться свідоцтво про народження дитини та документи (паспорт та код) обох його батьків або опікунів.
Основний спосіб заповнення декларації — електроний: лікар внесе ваші дані в систему. Важливо, що декларація з’явиться в системі після подвійної авторизації: лікар попросить назвати код, який надійде вам СМС-повідомленням. Якщо ж у вас немає мобільного телефону, лікар сфотографує чи відсканує ваші документи, щоб долучити їх до декларації.
Потім лікар роздрукує декларацію, яку ви підпишете у двох примірниках (один із них залишається у вас), – і з цього моменту ви можете звертатись до лікаря у будь-який час.
На випадок відпустки або хвороби у вашого лікаря має бути заміна — інший лікар первинної ланки або черговий заклад первинної медичної допомоги. Якщо вам знадобиться допомога, а ви знаходитесь в іншому місті, звертайтесь до найближчого закладу первинної медичної допомоги.
Один лікар може обслуговувати максимум 2 тисячі пацієнтів. Таку кількість пацієнтів рекомендує МОЗ. Можуть бути і виняткові ситуації, наприклад, коли лікар працює в селі, де проживає більше 2 тисяч людей. Тож якщо ви впевнені, що знайшли хорошого лікаря, не гайте часу, адже у нього може просто не залишитись місць для нових пацієнтів.
Крок третій – звертайтесь при першій необхідності
Ви зможете звертатись до вашого лікаря з будь-якими питаннями, пов’язаними зі здоров’ям. Як показує світовий досвід більшість проблем із здоров’ям можуть бути вирішені на рівні первинної ланки, особливо у разі вчасного звернення. Крім безпосереднього обстеження і лікування, лікарі первинної ланки в разі необхідності будуть також видавати направлення до вузькопрофільних спеціалістів, виписувати рецепти на ліки, в т.ч. які підпадають під програму “Доступні ліки” (безкоштовні ліки в аптеці, за які платить держава), та будь-які медичні довідки, наприклад, до басейну тощо.
Тож з цих міркувань краще обирати лікаря, який практикує поруч з вами – це скоротить витрати часу на дорогу.
Крок четвертий – не давайте хабарів
У 2018 році заклад, в якому працює сімейний лікар, почне отримувати пряму річну оплату за обслуговування кожного пацієнта, який уклав з ним договір Планується, що у 2018 році середня виплата на первинній ланці складе близько 370 грн на одного пацієнта, у 2019 — 450 грн. Практика у 2000 пацієнтів може мати річний дохід від 740 000 грн до 1 000 000 грн у 2018 та від 900 000 до 1 200 000 грн у 2019. У цей бюджет входять оренда кабінету, оплата роботи лікаря, медсестри (фельдшера), прості витратні матеріали та часткове покриття аналізів. Близько половини цих коштів — видатки практики, все інше — зарплата працівників (лікаря, медсестер, фельдшерів).
За цими тарифами закладам первинної медичної допомоги буде платити ДЕРЖАВА — саме для того, щоб у медичних працівників були гідні зарплати і щоб ці гроші НЕ платили пацієнти, як це відбувається зараз. Тож йдучи до лікаря, пам’ятайте, що це не безкоштовна послуга, за яку ви маєте покласти «подяку» в кишеню лікарю. Це медична послуга, за яку заплачено з ваших податків.
Чи варто пити синтетичні вітаміни або, може, всі потрібні речовини містяться у продуктах харчування? Факти ICTV дали кілька порад, які вітаміни приймати і розкажуть, з чого повинен складатися ваш раціон.
Давно тягнуться суперечки про те, чи варто приймати аптечні вітаміни або потрібно просто правильно харчуватися.
Але, сьогодні, людському організму дуже складно отримати всі потрібні вітаміни тільки з продуктів.
Адже основу харчування більшості сучасних людей становить оброблена-перероблена продукція харчової промисловості, в якій шкідливих харчових добавок значно більше, ніж будь-яких корисних речовин.
Тому нашому організму необхідно приймати вітаміни як з їжею, так і синтетично.
Вітаміни у їжі
Раціональне харчування гарантує своєчасне надходження вітамінів, мікроелементів і інших регуляторів обмінних процесів, які потрібні людині для здійснення нормальної життєдіяльності. При нестачі в організмі вітамінів і мікроелементів обмін речовин порушується, що неминуче веде до розладу здоров’я.
– Нехай твоїми ліками буде їжа!, – Гіппократ.
Зміст вітамінів у раціоні може змінюватися і залежить від різних причин: від сорту і виду продуктів, способів і термінів їх зберігання, характеру технологічної обробки їжі, вибору страв і звичок у харчуванні. Важливу роль відіграє склад їжі.
Зверніть увагу! Вміст вітамінів у продуктах може істотно змінюватися:
При кип’ятінні молока, кількість вітамінів, які містяться в ньому, значно знижується.
У середньому 9 місяців у році європейці споживають овочі, вирощені в теплицях або після тривалого зберігання. Такі продукти мають більш низький рівень вмісту вітамінів у порівнянні з овочами з відкритого ґрунту.
Після трьох днів зберігання продуктів у холодильнику втрачається 30% вітаміну С (при кімнатній температурі цей показник становить 50%).
При термічній обробці їжі втрачається від 25% до 90-100% вітамінів.
На світлі вітаміни руйнуються (вітамін В2 дуже активно), вітамін А схильний до дії ультрафіолетових променів.
Овочі без шкірки містять значно менше вітамінів.
Висушування, заморожування, механічна обробка, зберігання в металевому посуді, пастеризація знижують вміст вітамінів у вихідних продуктах.
Синтетичні вітаміни:
Відповімо на найпоширеніші питання про аптечні вітаміни.
1. Штучні вітаміни – це хімічні речовини, і вони не можуть бути корисніші від вітамінів з натуральних продуктів?
Насправді синтетичні вітаміни абсолютно ідентичні природним. Це ті ж самі сполуки і за хімічною структурою, і за біологічною активністю.
2. Синтетичні вітаміни гірше засвоюються, ніж ті, що містяться в натуральних продуктах?
Насправді все навпаки. Аптечні вітаміни знаходяться в “чистому” вигляді, організм прекрасно їх приймає, і вони відразу починають працювати. А ось натуральні вітаміни у продуктах знаходяться в зв’язаній формі. І організму ще треба попрацювати, щоб відокремити їх від інших речовин.
3. Вітаміни з баночки можуть викликати алергічні реакції?
Насправді вітаміни у чистому вигляді не можуть викликати алергію. А продукти харчування складаються з великої кількості хімічних речовин, і будь-який може викликати алергічну реакцію.
4. Якщо приймати штучні вітаміни, можливий гіповітаміноз?
Насправді більшість з них не накопичуються в організмі – зайве виводиться з сечею. Лише вітаміни А і D при тривалому прийомі у дуже великій кількості можуть викликати “передозування”.
5. Приймати вітаміни треба зрідка?
Насправді нестачу вітамінів людина відчуває завжди, і приймати їх потрібно постійно. Вони не відкладаються про запас, тому неможливо за літній час запастися вітамінами на зиму. Особливо варто потурбуватися про прийом вітамінів у міжсезоння, під час хвороби і після неї, а також під час вагітності.
Якщо ви хочете розвинути свої здібності, тоді використовуйте правило 5-ти годин: кожного буднього дня виділяйте годину на саморозвиток. Таким чином ви станете продуктивнішими та креативнішими.
Як це правило виглядає на практиці?
Всі ми любимо стверджувати, що дуже зайняті і на багато що нам не вистачає часу. Однак насправді це не так. Адже якщо ви перестанете заходити кожних 5 хвилин в соцмережі, перевіряти пошту чи розмовляти по телефоні. У вас з’явиться багато часу, який можна використати справді з користю. І ось тут вам у пригоді стане правило 5 годин, яке, до речі, є дуже популярним серед світових бізнес-лідерів.
Дуже часто вони виділяють цей час на читання, роздуми та експерименти.
1. Читання
Ця звичка дуже популярна серед бізнесменів-мільярдерів:
Воррен Баффет 5-6 годин в день займається читанням 5 газет і 500 сторінок корпоративних звітів;
Білл Гейтс читає 50 книг за рік;
Марк Цукерберг читає, як мінімум, одну книгу за кожні два тижні;
Ілон Маск ріс, читаючи дві книги за день (за словами його брата);
Марк Кубан читає більше 3-х годин кожен день;
Артур Бланк, співзасновник роздрібного торгового підприємства в галузі будівництва, будівельних та побутових товарів The Home Depot, читає дві години в день;
Мільярдер Девід Рубенштейн читає 6 книг за тиждень;
Мільярдер Ден Гілберт читає 1-2 години в день.
2. Роздуми
Генеральний директор соціальної мережі LinkedIn Джефф Вайнер присвячує дві години в день роздумам. Браян Скудамор, засновник компанії O2E Brands, витрачає на роздуми 10 годин в тиждень.
Коли Рейду Хофману потрібно обдумати якусь ідею, він телефонує своїм друзям (Пітеру Тілю, Максу Левчину та Ілону Маску).
Коли мільярдер Рей Даліо робить помилки, то вносить їх в загальнодоступну для всіх працівників компанії систему, а потім разом із командою шукає причину їх виникнення.
Мільярдер Сара Блейклі в одному з інтерв’ю розказала, що має більше, аніж 20 записників, куди записує всі жахливі та хороші речі, які трапляються з нею.
І який б випадок ви не розглядали, в кожному з них ці люди виділяли час на роздуми, на обдумування помилок і т.д., одночасно з чим вчились чомусь новому.
3. Експерименти
Бенджамін Франклін, незважаючи на свою зайнятість, знаходив час для експериментування та постійно дізнавався щось нове.
В Google діяло правило, згідно з яким кожен працівник мав право 20% свого робочого часу витрачати на інші проекти, які його цікавили.
Однак, найкращий приклад в цьому пункті — це Томас Едісон. Хоча він і був генієм, до кожного нового винаходу він підходив із стриманістю. Він розглядав всі можливі пояснення, і перевіряв кожне з них.
За словами одного з його біографів, Едісон зрозумів теорії свого часу, але також усвідомлював, що вони ніяким чином не допоможуть вирішити невідомі проблеми.
Одного разу його конкурент Нікола Тесла сказав: “Якби Едісону знадобилося знайти голку в копиці сіна, він не став би втрачати часу на те, щоб визначити найбільш вірогідне місце її знаходження. Він би негайно, як бджола, почав би оглядати соломинку за соломинкою, поки не знайшов би предмет своїх пошуків”.
Сила 5-годинного правила
Люди, які використовують це правило, мають певну перевагу. Більшість фахівців зосереджують увагу на продуктивності та ефективності, а не на швидкості удосконалення. Як результат, всього 5 годин навчання в тиждень може виділити вас з-поміж інших.
В недавньому інтерв’ю бізнесмен Марк Андрісен зазначив, що на сьогодні ми маємо багато Марків Цукербергів, але більшість з них діють емоційно, не обдумавши всі свої кроки, і як результат — не можуть нічого досягнути. Все відбувається за таким сценарієм через те, що зараз недооцінюється важливість набуття навиків.
5-годинне правило потрібно сприймати, як фізичні вправи
Перш за все, потрібно вийти за рамки кліше, пам’ятати, що вчитись потрібно все життя і думати більш глибоко про те, яким має бути мінімальний об’єм навчання, щоб стати успішним.
Оскільки кожного дня ми маємо споживати певну кількість вітамінів та займатись фізичними навантаженнями, так повинні бути строгими в процесі навчання, щоб вести здоровий спосіб життя в економічному плані.
Як каже генеральний директор AT&T: “Той, хто не вчиться самостійно 5-10 годин в тиждень, застаріє, як технології”.
З 1993 року відповідно до Указу Президента № 452/93 в Україні почали відзначати День автомобіліста і дорожника, а не просто День водія.
Професійне свято працівників автомобільного транспорту і дорожнього господарства щорічно відзначається в останню неділю жовтня.
З кожним роком в країні збільшується кількість автомобілів, автобусів, тролейбусів. Автотранспортом в Україні перевозиться 22% вантажів і 88% пасажирів.
Дорога — це символ руху. Дороги ведуть нас у майбутнє, з’єднують з рідними і близькими людьми, об’єднують народи і країни. Дорога — це символ України, яка впевнено прагне до кращого життя, до економічного зростання і соціального благополуччя.
День одруження називають зеленим весіллям. Його символ – листя мирту у вінку нареченої. Прийнято широко відзначати срібне та золоте весілля як дві знаменні віхи сімейного життя. Але їх набагато більше, розповідає ICTV.
1 рік – ситцеве або марлеве весілля
Це натяк на те, що протягом першого року спільного життя пара надзвичайно активна у ліжку, що й веде до зношення ситцевої постільної білизни до стану марлі. У цей день випивають пляшку шампанського, залишену спеціально з весілля. На святкування ситцевого весілля обов’язково запрошуються свідки і найкращі друзі, а також батьки.
Що прийнято дарувати: молодята дарують один одному ситцеві хустинки, а гості – комплекти постільної білизни, фартухи і подушечки у вигляді серця.
2 роки – паперове весілля
На другому році після весілля в сім’ї часто з’являється малюк, що тягне за собою безліч реальних турбот, і сімейне життя вже не здається зітканим із одних лише задоволень. Тому стосунки стають подібними до паперу.
Що прийнято дарувати: весь спектр поліграфічної продукції – книги, календарі, фотоальбоми, блокноти.
3 роки – шкіряне весілля
Вважається, що за три роки чоловік і дружина навчилися ладнати один із одним і підлаштовуватися. А шкіра – символ гнучкості.
Що прийнято дарувати: шкіряні портмоне і гаманці, сумки і навіть меблі.
4 роки – лляне весілля
Льон є символом достатку, а також міцності і довговічності. Він набагато міцніший за ситець, а значить, і стосунки подружжя стали міцнішими і надійнішими. Гості обсипають подружжя цукерками і насінням льону.
Що прийнято дарувати: лляні скатертини, рушники, покривала.
5 років – дерев’яне весілля
Перший серйозний ювілей. Сім’ю зі стажем у 5 років порівнюють з дерев’яним будинком, якому ще можуть загрожувати пожежі – сімейні сварки. Існує повір’я, що дерево, посаджене подружжям на 5-річний ювілей, переживе всі негаразди.
Що прийнято дарувати: дерев’яні шкатулки, прикраси та ложки.
6 років – чавунне весілля
Назва пов’язана з тим, що відносини вже міцні, проте це найкрихкіший з усіх металів. Незважаючи на згадану міцність, чавун цілком може тріснути від сильного удару.
Що прийнято дарувати: чавунні горщики і пательні.
6,5 років – цинкове весілля
Назва нагадує про те, що на шлюб, як на оцинкований посуд, іноді потрібно наводити глянець. В цей день шматочки цинку викидають у вікно, щоб зберегти запал душі.
Що прийнято дарувати: оцинкований посуд.
7 років – мідне або шерстяне весілля
Мідь – символ сімейної міцності, краси і достатку. Це вже не чавун, але до благородного або дорогоцінного металу їй ще далеко. Подружжя в цей день обмінюється мідними монетами.
Що прийнято дарувати: мідні свічники, чашки, карбування.
8 років – жестяне весілля
На 8-й рік після весілля відбувається оновлення сімейних стосунків, життя подружжя повинно влаштуватися остаточно, вони повинні повністю звикнути один до одного. Саме це має символізувати нова блискуча жесть.
Що прийнято дарувати: кухонне начиння з жерсті (форми для випічки, підноси), побутові прилади, а також чай, цукерки в жерстяних коробках.
9 років – фаянсове весілля
На дев’ятиріччя спільного життя настають якісь критичні моменти, які слід пережити, тому шлюб може легко дати тріщину, як фаянс. За іншою версією: сімейні відносини стають міцнішими, як хороший чай – і фаянсові чашки, наповнені чаєм, є символом краси сімейних відносин.
Що прийнято дарувати: посуд із фаянсу, порцеляни, кришталю і простого скла.
10 років – олов’яне або трояндове весілля
Назву річниці пов’язують з гнучкістю олова – тобто, з умінням подружжя підлаштовуватися один до одного. На торжество запрошують всіх, хто був на весіллі.
Що прийнято дарувати: чоловік дарує дружині 11 троянд (10 червоних – як символ любові і 1 білу – як символ надії на наступне десятиліття), троянди подружжю також приносять всі гості.
Блиск нікелю вказує на необхідність освіжити блиск стосунків.
Що прийнято дарувати: блискучі нікельовані вироби – наприклад, посуд.
13 років – мереживне весілля
На 13 році подружнього життя необхідно особливо цінувати шлюб, тому що він такий же тонкий, як мереживо.
Що прийнято дарувати: вироби з мережива або тонкої вовни.
14 років – агатове весілля
Агат є символом благополуччя, здоров’я і процвітання. Шлюб, який проіснував до агатового весілля, можна назвати благополучним і міцним. Такому шлюбу не страшні ніякі перешкоди.
Що прийнято дарувати: прикраси з агату, фігурки зі слонової кістки.
15 років – скляне весілля
Назва свідчить про чистоту і ясність відносин подружжя.
Що прийнято дарувати: вази, келихи, салатниці з кришталю і скла.
18 років – бірюзове весілля
Яскравість бірюзи – символ закінчення складних і кризових ситуацій, пов’язаних з дорослішанням дітей.
Що прийнято дарувати: подружжя обмінюється прикрасами з бірюзи.
20 років – порцелянове весілля
Вважається, що за 20 років весь подарований на весілля посуд розбився, отож настав час його оновини.
Що прийнято дарувати: чашки, тарілки, сервізи з порцеляни.
25 років – срібне весілля
Ця дата символізує і дорогоцінний досвід, накопичений за роки спільного життя, і посріблені сивиною скроні подружжя.
Що прийнято дарувати: чоловік і дружина обмінюються срібними обручками.
30 років – перлинове весілля
Перли є символом чистоти і бездоганності відносин чоловіка і дружини, які прожили разом 30 років.
Що прийнято дарувати: чоловік підносить дружині намисто з 30 перлин.
35 років – коралове весілля
Корали мають властивість швидко розростатися і утворювати коралові рифи. Тому і на коралове весілля у молодят повинна вже бути величезна сім’я, з безліччю онуків.
Що прийнято дарувати: прикраси з червоних коралів.
40 років – рубінове весілля
Символом є рубін – камінь вогню і любові. Його колір – колір крові, а значить, і відносини між подружжям “кровні”.
Що прийнято дарувати: чоловік і дружина можуть інкрустувати рубін в обручки.
45 років – сапфірове весілля
Роки велять подумати про здоров’я, а сапфір, за повір’ями, камінь-цілитель, що надає сили для боротьби зі втомою і хворобами. Подібно до цього каменю подружжя повинне оберігати і захищати один одного.
Що прийнято дарувати: вироби з сапфірами.
50 років – золоте весілля
Золото є символом сталості, благородства і мудрості. Тільки любов, відданість і повага подружжя допомогли досягти цієї дати.
Що прийнято дарувати: в цей день дуже часто старі обручки замінюють новими. Їх передають неодруженим внукам і правнукам як сімейну реліквію.
55 років – смарагдове весілля
Діти зазвичай влаштовують свято для стареньких батьків.
Що прийнято дарувати: прикраси зі смарагдом.
60 років – діамантове весілля
Діамант – найтвердіший камінь. Це означає, що вже ніхто і ніщо не в силах розірвати такий тривалий шлюб.
Що прийнято дарувати: чоловік дарує дружині прикраси з діамантом.
65 років – залізне весілля
Назва весілля вкотре символізує міцність шлюбу.
Що прийнято дарувати: вироби із заліза.
70 років – благодатне або вдячне весілля
У цей день подружжя отримує велику подяку за те, що дало життя всій сім’ї.
Що прийнято дарувати: діти і внуки дарують ювілярам все, що ті забажають.
75 років – коронне весілля
Назва означає, що ювілей весілля вінчає сімейне життя.
80 років – дубове весілля
Назва ювілею весілля очевидна, адже дуб – символ довголіття.
90 років – гранітне весілля
Щоб відзначити гранітне весілля, молодята повинні мати богатирське здоров’я.
100 років – червоне весілля
Найнереальніша дата – це 100 років, але вона існує, а значить, є люди, яких по праву можна назвати ветеранами подружнього життя.
Що прийнято дарувати: подружжю приносять квіти і речі червоного кольору, а також роблять святковий стіл.
