Джакомо Ріццолатті – італійський нейробіолог, народився 1937 року. Закінчив Падуанський університет. У 1992 році професор Ріццолатті зробив революційне відкриття, яке зробило переворот в психології та інших науках про будову мозку. Він виявив дзеркальні нейрони – унікальні клітини мозку, які активізуються, коли ми спостерігаємо за діями інших людей. Ці клітини, як дзеркало, автоматично “відображають” чужу поведінку у нас в голові та дозволяють відчути ситуацію так, наче вона відбувається з нами. Зараз Джакомо Ріццолатті очолює Інститут неврології Університету Парми.
Дослід зі склянкою води
Я беру в руку склянку води. – Ви розумієте, що я взяв склянку, так? Але зовсім не тому, що встигли згадати всі закони фізики і проаналізувати: мовляв, є сила земного тяжіння, я протидію їй і т.п. Розуміння моєї дії народжується у вас миттєво завдяки дзеркальним нейронам – особливим клітинам нашого мозку, які автоматично, підсвідомо розпізнають дії, котрі ми бачимо. Скажу більше: якби зараз можна було сканувати ваш мозок, то ми би помітили, що коли ви спостерігаєте за моїми діями, у вас активуються ті ж нейрони, як і у випадку, коли ви самі берете в руку склянку.
Але й це ще не все. Якось у Франції провели дослід: одну групу добровольців попросили зобразити різні емоції – радість, сум; дали понюхати щось неприємне, і на обличчі відобразилась огида. Людей сфотографували. А потім показали зображення іншій групі піддослідних і фіксували їхню реакцію. Що ви думаєте? При вигляді відповідних емоцій на фотографіях, у добровольців у мозку активувалися ті ж нейрони, які активуються, коли люди, наприклад, відчувають запах тухлих яєць, чують радісну звістку чи засмучуються через щось. Цей досвід – одне з підтверджень, що окрім дзеркальних нейронів “дії” – їх називають моторними, є також емоційні дзеркальні нейрони. Саме вони допомагають нам підсвідомо, без будь-якого розумового аналізу, а спостерігаючи лише за мімікою і жестами, розуміти емоції іншої людини. Так відбувається, тому що, завдяки “відображенню” в мозку, ми самі починаємо відчувати ті ж почуття.
У байдужих людей не вистачає нейронів?
Але ж всі люди різні: є дуже чуйні, чутливі. А є черстві та байдужі, яких, здається, нічим не проймеш. Їх, напевно, природа обділила емоційними дзеркальними нейронами?
Навряд чи. Мозок не такий простий. Крім дзеркальних нейронів, безумовно, працює наша свідомість, воля – з їх допомогою можна частково “гасити” ті почуття та емоції, які з’являються через дії дзеркальних нейронів.
А ще велику роль відіграють соціальні норми, прийняті в суспільстві. Якщо суспільство підтримує ідеологію егоїзму, індивідуалізму: дбай в першу чергу про себе, власне здоров’я, матеріальне багатство, – то вам доводиться бути егоїстичним, оскільки вважається, що саме це приведе до успіху. У такому випадку роль вашої системи дзеркальних нейронів знижується вольовим зусиллям, вихованням, звичною поведінкою.
Мотивація має дуже велике значення. До речі, в багатьох релігіях є принцип: люби інших, як ти любиш себе. Не варто думати, що такий принцип пішов від бога – насправді це природне правило, яке відображає біологічну будову людини і ґрунтується на роботі дзеркальних нейронів. Якщо ти не любиш людей, то жити в суспільстві буде дуже важко. Тим часом у західних суспільствах, особливо в останні століття, був період строго індивідуалістичного підходу. Зараз же, наприклад, Італія, Франція, Німеччина повертаються до розуміння, що соціальне життя не менш важливе, ніж особисте.
“Не ображайтеся на чоловіків”
Якщо все-таки говорити про відмінності в будові мозку, то помічено, що у жінок дзеркальних нейронів в емоційній системі більше, ніж у чоловіків. Цим пояснюється більша здатність жінок до розуміння і співчуття. Були проведені експерименти, під час яких добровольцям обох статей показували когось у стані болю, страждання – жіночий мозок реагував набагато сильніше, ніж чоловічий. Так склалося в результаті еволюції: природі важливо, щоб саме мати, яка проводить найбільше часу з дитиною, була емоційно відкритою, співпереживала, раділа і за дзеркальним принципом допомагала розвивати емоції малюкові.
Отже, безглуздо звинувачувати чоловіків в тому, що вони бездушні, та ображатися на них? ?
Так, ображатися на нас не треба (сміється). Це природа. До речі, є ще один цікавий експеримент, що показує відмінність між чоловіками і жінками. Організовується гра: скажімо, я граю з вами проти когось третього, а потім ви починаєте навмисне грати проти мене, хитрувати. У цьому випадку я, чоловік, почну страшенно сердитися, в той час як жінка вважатиме таку поведінку безневинним жартом. Тобто жінка більше схильна пробачати, ставитися до багатьох речей легше зрештою. А чоловік сприймає ту ж зраду, скажімо, набагато серйозніше і менш схильний пробачити.
Як думка ставить хворих на ноги
Ви відкрили дзеркальні нейрони більше 20 років тому – напевно, з тих пір, окрім наукових досліджень, були спроби використовувати ваше відкриття в медицині?
Так, ми працюємо над практичним застосуванням відкриття, в тому числі, в медицині. Відомо, що моторні дзеркальні нейрони змушують нас подумки відтворювати ту ж дію, яку ми бачимо – якщо її здійснює інша людина, у тому числі на екрані телевізора або комп’ютера. Так, наприклад, помічено: коли люди дивляться поєдинок боксерів, у них напружуються м’язи, і навіть можуть стискатися кулаки. Це типовий нейроеффект, і на ньому заснована нова технологія відновлення після інсульту, хвороби Альцгеймера та інших захворювань, при яких людина забуває, як рухатись. Зараз ми проводимо експерименти в Італії та Німеччині.
Суть ось у чому: якщо у пацієнта нейрони не остаточно “розбиті”, а порушена їх робота, то використовуючи зоровий поштовх – показуючи необхідну дію за певних умов – можна активізувати нервові клітини, змусити їх “відображати” рух і знову почати працювати, як потрібно. Такий метод називається “терапія дії і спостереження” (action-observation therapy), в експериментах вона дає значне поліпшення при реабілітації хворих після інсульту.
Але найдивовижніший результат ми отримали, коли цю терапію спробували застосувати для відновлення людей після серйозних травм, автоаварій – коли людині накладають гіпс, а потім їй фактично заново потрібно вчитися ходити. Зазвичай в таких випадках довго зберігається хвороблива хода, пацієнт кульгає і т.д. Якщо традиційно навчати і тренувати людину, це займає чимало часу. У той же час, якщо показати спеціально створений фільм з відповідними рухами, то в мозку постраждалих активуються необхідні рухові нейрони, і люди починають нормально ходити буквально за кілька днів. Навіть для нас, вчених, це виглядає як диво.
“Зламані дзеркала”
Професоре, а що відбувається, якщо у людини пошкоджуються самі дзеркальні нейрони? При яких хворобах це буває?
Насправді, масово пошкодити ці нейрони не так просто, вони розподілені по всій корі головного мозку. Якщо у людини трапляється інсульт, то пошкоджується лише частина таких нейронів. Але, наприклад, бувають випадки: коли пошкоджена ліва частина мозку, то людина часом не може розуміти дій інших людей.
Найбільш серйозні пошкодження дзеркальних нейронів пов’язані з генетичними порушеннями. Найчастіше це відбувається при аутизмі. Оскільки в мозку таких хворих зламаний механізм “віддзеркалення” дій та емоцій оточуючих, аутисти просто не можуть зрозуміти, що роблять інші люди. Вони не в змозі співчувати, оскільки не відчувають схожих емоцій при вигляді радості чи переживань. Все це їм не знайоме, може лякати, і тому хворі аутизмом намагаються сховатися, уникають спілкування.
Якщо вдалося з’ясувати таку причину хвороби, вчені стали ближче до відкриття засобів її лікування?
Ми думаємо, що можна максимально повноцінно відновлювати дітей-аутистів, якщо робити це в дуже маленькому віці. На найбільш ранньому етапі потрібно проявляти дуже сильну чутливість, навіть сентиментальність з такими дітьми: мама та фахівець повинні дуже багато розмовляти з дитиною, доторкатися до неї, щоби розвивати і моторні, і емоційні навички. Дуже важливо грати з дитиною, але не в змагальні ігри, а в такі, де успіху можна досягти тільки спільними діями: наприклад, дитина тягне канат – нічого не виходить, мама тягне – нічого, а якщо потягнуть разом, то дістається якийсь приз. Так дитина розуміє: ти і я разом – це важливо, не страшно, а корисно.
Хто нас зрозуміє з братів наших менших?
У більшості з нас є домашні тварини, які для багатьох стають справжніми членами сім’ї. Нам дуже хочеться розуміти їхній настрій, якось більш осмислено спілкуватися з ними. Наскільки це можливо завдяки дзеркальним нейронам? Вони є у кішок та собак?
Що стосується кішок, то з’ясувати це дуже важко. Довелося б імплантувати електроди їм у голову, а проведення дослідів на таких тваринах у нас заборонено. Ось з мавпами і собаками простіше: вони більш “свідомі”. Якщо мавпа знає, що за певну поведінку отримає банан, то буде робити те, в чому зацікавлені вчені. З собакою цього теж можна досягти, хоча і складніше. А кішка, як відомо, гуляє сама по собі і робить те, що хоче, – посміхається професор. – Коли собака їсть, то робить це так, як ми. Ми розуміємо це, тому що у нас є така ж дія. А от коли собака гавкає, наш мозок не в змозі зрозуміти, що це означає. Зате з мавпою у нас дуже багато спільного, і вони дуже добре розуміють нас завдяки дзеркальним нейронам.
[ads]
Також були досліди, які показали, що дзеркальні нейрони є в деяких співочих птахів. У них в моторній корі головного мозку є клітини, що відповідають за певні ноти. Якщо людина відтворює ці ноти, то в мозку птахів активуються відповідні нейрони.
Як підняти настрій собі та іншим
Професоре, якщо ми підсвідомо сприймаємо емоції інших людей, то при перегляді фільмів жахів або трагічних репортажів по телевізору ми автоматично отримуємо ті ж емоції? Скажімо, засмучуємося, і в нас починає вироблятися гормон стресу кортизол, який порушує сон, пам’ять, роботу щитовидної залози і т.д.?
Так, це автоматично відбувається. Навіть якщо ви будете намагатися заспокоїтися, контролювати себе – це може лише трохи послабити реакцію, але не позбавить від неї.
Але, з іншого боку, напевно, можна використовувати той же принцип роботи дзеркальних нейронів, щоби підняти настрій?
Ви маєте рацію. Якщо ви спілкуєтеся з позитивною, життєрадісною людиною або дивитеся фільм з таким героєм, то у вашому мозку виникають такі ж емоції. А якщо ви самі хочете підняти настрій комусь, то у вас більше шансів зробити це не з трагічно-співчутливим виразом обличчя, а з доброзичливою легкою посмішкою.
