Соціальне підприємство VBRANI запустило новий проєкт. Майстрині підприємства мають змогу спробувати себе у ролі викладачок з в’язання, а майстеркласи викладають на YouTube, повідомляє Львівський портал.
«Наша місія – допомогти якомога більшій кількості літніх пань почувати себе потрібними та мати додаткові кошти на базові потреби. В’язання – це те, що люблять багато бабусь, однак не завжди знають, як реалізувати створені вироби. Наші відео – це можливість опанувати сучасні методи в’язання та збільшити вірогідність продажів. Ми ділимось тими методами, з якими працюємо самі, тож якщо хтось після перегляду уроків захоче приєднатись до команди наших майстринь, ми будемо раді», – пояснює засновниця та менеджерка підприємства Оксана Бриндзак.
Наразі опубліковані два відео. Бабуся Валентина зі Львова пояснює, як створити шкарпетки методом турецької в’язки. А бабуся Лариса, яка була змушена переїхати до Львова торік через повномасштабне вторгнення, навчає, як створити підтарільники. У планах – запис уроку про в’язання торбинок.
«Для наших майстринь це здебільшого перший досвід зйомки у відео. Дуже цікаво спостерігати, як на початку запису вони хвилюються, бояться помилитись, а наприкінці – почуваються вже значно вільніше і спокійніше. А ще цікавіше – слухати, які приємні відгуки вони отримують про відео від своїх знайомих», – зазначає комунікаційна менеджерка підприємства Марія Оринчак.
Нагадаємо, соціальне підприємство VBRANI працює на базі Львівського геріатричного пансіонату. Його два роки тому запустили волонтери громадської організації «Старість на радість». Зараз підприємство дає можливість стабільно мати роботу понад 20 літнім жінкам.
Хоча повітряні фільтри далеко не найдорожчий розхідник в автомобілі, багато хто вважає, що купувати якісні вироби від відомих брендів зовсім необов’язково і можна додатково заощадити. Однак дешеві (на тлі інших) повітряні фільтри — поганий спосіб зберегти кошти. Адже робота цієї деталі безпосередньо впливає на стан і ресурс ДВЗ, а ДВЗ, у свою чергу, вже найдорожчий вузол, ремонт якого іноді можна порівняти з ціною цілого авто.
Погана робота повітряного фільтра — безпосередній ризик серйозних пошкоджень двигуна, за ціну ремонту яких можна було б купити сотні якісних повітряних фільтрів. Розпитайте майстрів-мотористів, у кожного знайдеться історія про те, як поганий фільтр спровокував задери в циліндрах або навіть став безпосередньою причиною капіталки. Тож економити на розхідниках краще, вибираючи місця для покупки, а не незрозумілі бренди. На Avto.pro завжди можна знайти повітряні фільтри для Ланоса, що заслуговують на довіру, за найнижчою ціною на ринку.
Як повітряний фільтр впливає на роботу двигуна
Якщо ви сумніваєтеся, що якийсь там фільтр має такий величезний вплив, розберемося в механіці його роботи. Повітряний потік, що проходить через фільтр, безпосередньо входить до циліндрів двигуна. Призначення повітряного фільтра – очищення повітря від різних твердих частинок, які можуть легко призвести до задерів уциліндрах. Відповідно, якщо фільтр погано справлятиметься зі своєю функцією, що трапиться? Правильно – тверді частинки проберуться у двигун. А це точно погано звучить.
Але хіба із захистом від сміття не впоратися якийсь дешевий фільтр із будь-якого матеріалу? Далеко не факт, адже фільтр не такий простий пристрій, як здається на перший погляд. При виборі фільтрів необхідно звернути увагу на такі деталі:
Якість приклеєних до фільтруючих елементів ущільнювальних гумок. Гумка має бути еластичною, що можна перевірити простим дотиком до неї. Якщо гумки легко відклеюються від елементів, що фільтрують, то, ймовірно, перед вами фільтр низької якості, який піднесе чимало неприємних сюрпризів. У якісних фільтрів ущільнювачі оснащені спеціальними бортами.
Гладкий на дотик і маловорсистий фільтруючий папір. Такою її роблять спеціальні просочення, які використовують добрі виробники. Дешеві фільтри або їх підробки не обробляються, що призводить до великої кількості ворсу на папері. Якщо потягнути за ворс, може відірватися і потрапити в циліндр двигуна. Такий фільтр не лише не врятує від сміття, а й сам стане його джерелом.
Папір, що фільтрує, повинен бути досить жорстким, щоб уникнути деформації від повітряного потоку. Корпус фільтра також має бути жорстким та міцним.
Якщо всі перелічені характеристики є, значить, фільтр якісний. Але необов’язково мацати його перед покупкою, ви можете довіритись репутації виробника, за яку доведеться заплатити трохи дорожче. Серед дешевих фільтрів ноунейм-виробників також зустрічаються якісні, але в цьому випадку без перевірки власними руками не обійтися.
Щоб забрати своє авто зі штрафмайданчика у Львові водію/власнику необхідно сплатити адміністративне стягнення за порушення та вартість послуг евакуації автомобіля, а також зберігання. Ця сума залежить від ваги транспорту. Про це у відповіді на запит Tvoemisto.tv повідомили в управлінні безпеки Львівської міської ради.
Що робити, якщо автомобіля нема там, де ви його залишили?
Водій або власник автомобіля повинен спочатку звернутись на оперативну лінію 102, повідомити вулицю та описати транспортний засіб, який могли евакуювати. Після цього черговий поліції має пояснити, куди і чому забрали авто.
Далі водій повинен приїхати в Управління державної автомобільної інспекції у Львівській області (вул. Перфецького, 19), де на нього складуть постанову. Після оплати штрафу та послуг евакуації й простою авто водій може поїхати на штрафмайданчик та забрати транспорт.
Скільки доведеться заплатити?
Транспортування автомобіля на спеціальний майданчик повною масою до 2000 кг включно становить 1862 грн. Якщо вага авто від 2001 до 3000 кг, то власнику доведеться сплатити 2173 грн. У випадках, коли автівка важить від 3001 кг, то сума стягнення становитиме 2638 грн. В управлінні зазначили, що найчастіше автомобілі евакуюють із центральної частини Львова.
Також кожна доба стоянки на спеціальному майданчику обійдеться у 120 гривень
Станом на сьогодні у Львові є 3 арештмайданчики, що розташовані на вул. Конюшинній,13, вул. Тролейбусна,1, вул. Кривоноса, 6. Щодня туди евакуюють близько 32 автомобілів.
За що найчастіше евакуйовують автомобіль?
Зупинка на пішохідних переходах, зупинка на перехрестях. Також ближче 10 метрів до пішохідного переходу і ближче 10 метрів до перехрестя. Евакуюють авто з зупинки громадського транспорту, з місць виїзду з прилеглих територій. За знак зупинку заборонено, якщо автомобіль становить перешкоду в русі, а також якщо автомобіль зупинився на тротуарі, що унеможливлює рух пішоходів.
До слова, з початку року за порушення правил зупинки, стоянки та паркування інспектори з паркування виписали понад 60 тисяч штрафів на суму майже 25 мільйони гривень. Близько 3% машин евакуйовують.
Шпаклювання стін – обов’язковий етап ремонту, про який знають навіть ті, хто ще не стикнувся з оновленням власної оселі. Якісне оздоблення стін неможливе без цього еластичного матеріалу. Про функції шпаклівки – https://eurometa.ua/budivelni-sumishi/shpaklivky, а також види шпаклівки за характером використання варто дізнатись ще до початку ремонтних робіт у себе вдома.
Для чого потрібна шпаклівка?
Чистовий етап робіт починається саме з цієї будівельної суміші. Вона зазвичай наноситься на попередньо вирівняні бетонні стіни (за первинне вирівнювання відповідає грунтівка). Для майбутнього оздоблення стін шпаклівка грає неабияку роль:
вона створює ідеальну гладкість основи;
забезпечує легкість та правильність нанесення наступних матеріалів для оздоблення: клею для ГКЛ, шпалер чи фарби;
придатна для мінімального косметичного ремонту: за допомогою шпаклівки можна замаскувати місце осипання штукатурки, замастити тріщини на стелі чи стінах, а також із легкістю вирівняти щілину від непотрібного цвяха.
Види штукатурки
Шпаклівка використовується на будь-яких типах поверхні, але існує кілька типів сумішей для різних випадків.
Так, за ступенем готовності суміші штукатурка буває:
Стартова – готує поверхню до подальшого вирівнювання, використовується навіть при значних нерівностях стін, може наноситись товстим шаром і дозволяє легко виправляти неідеальний результат наступних робіт.
Фінішна – наноситься під чистове оздоблення, успішно вирівнює незначні недоліки стін, щоб вони були непомітними навіть під фарбою.
Універсальна – є проміжним варіантом, яким зручно користуватись при виконанні будь-якого етапу вирівнювання та підготовки стін навіть аматорам.
За складом будівельна суміш також поділяється на кілька основних видів:
Цементна – універсально підходить для будь-яких приміщень і поверхонь, включаючи неопалювані та вологі.
Гіпсова – проста у користуванні, але використовується лише для сухих приміщень.
Полімерна – універсальна, додатково має волого- та звукоізоляційні властивості, захищає від появи водоростей на плісняви, а отже, підходить навіть для ванних кімнат. Щоправда, вартість такої шпаклівки є вищою.
Обирати шпаклівку варто залежно від її характеристик та ваших цілей, звертаючи увагу на відомість бренду. Місце покупки теж важливе, адже до потрапляння до вашого дому вона має зберігатись у правильних умовах. Саме тому для покупки варто зупинятись на надійних виробниках та спеціалізованих магазинах: таких, як «Євромета».
23 березня в широкий український прокат вийшов дебютний повнометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука Памфір. Історія про заробітчанина Леоніда на прізвисько Памфір вже має солідну фестивальну історію — так прем’єра відбулась на двотижневику режисерів у Каннах — і нарешті оцінити стрічку повною мірою можуть українські глядачі, ідеться в матеріалі УП.Життя.
Тріумфальний дебют
“Мені, звичайно, хотілося б, щоб глядачі побачили його в листопаді – на початку грудня. Тому що у нас таким одним з магнетичних елементів є наше народне карнавальне дійство, яке називається Маланка”, – захоплено розповідав прямо після Канн режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Після світової прем’єри його дебютний повнометражний ігровий фільм “Памфір” відібрали до програм більш ніж 40 фестивалей із 25 країн світу. У листопаді стрічка вийшла в прокат у Франції, також права на покази купили Канада, Італія, Польща, Швейцарія, країни Балтії та інші країни. Втім, дорога до українського глядача зайняла трохи більше часу.
Події стрічки, що поєднує в собі риси сімейної та кримінальної драми, розгортаються на заході Україні, на кордоні з Румунією. Головний герой на прізвисько Памфір повертається додому із закордонних заробітків напередодні святкування Маланки. Колись він пообіцяв покінчити з контрабандою, якою в його селі займається чи не кожен дорослий, та поїхав працювати за кордон. Втім жінка, а ще більше син не хочуть, щоб він знову їхав геть.
Необачний вчинок сина Назара змушує Памфіра знов стати на ризикований шлях та запускає низку подій, які ведуть до незворотного. Кульмінація драми розгортається на фоні яскравої Маланки – свята, яке Назар так хотів провести разом із батьком.
“Я і сам знаю, що таке заробітки, довго не бачити сім’ю, бажання якнайшвидше повернутися додому. Важливою сюжетною лінією для мене є стосунки Памфіра із сином”, – зізнається виконавець головної ролі Олександр Яцентюк. Для нього ця роль – теж дебют. І теж тріумфальний.
Хоча шлях цієї історії до великих екранів був довгим, українці чекали на “Памфіра”. Це було добре видно із кількості гостей, які прийшли на прем’єру: тут як велика кількість людей, дотичних до індустрії кіно, так і відомі українці, яких на прем’єрах побачиш не дуже часто. Приміром, на показ української драми, яка увійшла до топ-25 фільмів 2022 року за версією європейського видання про кіно Cineuropa, серед інших очікує видавець і поет Іван Малкович.
Актори
До прем’єри не бачив стрічку й виконавець однієї з ключових ролей – Олександр Ярема. Розказує, що нещодавно був у Польщі на зйомках, і там колеги були здивовані, коли почули, що грав у “Памфірі” – просто не впізнали його на екрані.
Для всіх акторів фільму Сухолиткий-Собчук влаштував не просто кінопроби, а кіновипробування. Виконавиці головної жіночої ролі Соломії Кириловій довелося пожити у місцевості, де відбуваються події та попрацювати на заводі. А непрофесійним акторам-дітям влаштували справжню творчу майстерню.
Екранному втіленню Леоніда (чи то Памфіра) Олександру Яцентюку режисер дав завдання набрати вагу. “Я був досить худощавий, і Діма сказав, що треба буде набрати до 20 кг”, – розповідає Яцентюк і додає, що за сім місяців додав у вазі 17.
Виконавець ролі сина Стас Потяк
Працюючи над характером основного героя, досліджував приклади зі світового кінематографу, на які вказував Сухолиткий-Собчук. Також за його завданням їздив дивитися на Маланку: “Як вони вболівають за свій “кут”, скільки там звіриної енергії! Це варто було побачити, перейняти і приміряти на себе”.
Але не лише робота над “Памфіром” змінювала акторів, вони теж вносили щось своє у майбутнє кіно. Режисер розповідає, що під затвердженого головного героя навіть змінювали сценарій. “Варіантів сценарію було три. …Третій варіант – коли у нас з’явився Олександр і сценарій був переписаний під інакший тип головного героя. У першому і другому була людина, яка, як Іов, кориться під натиском долі. А у випадку з третім у нас з’явився такий богоборець, з яким прийшли зміни у саму історію”, – каже Сухолиткий-Собчук.
Загалом кастинг для “Памфіра” тривав понад два роки. Режисер хотів підібрати акторів найточніше до свого задуму, щоб відтворити атмосферу регіону. Одним з елементів цього відтворення став місцевий діалект.
Мова
На майданчику з акторами працював знавець гуцульського діалекту Василь Зеленчук, допомагав їм з вивченням мови. За його завданням усі вони читали роман Петра Шекерика-Дониківа “Дідо Иванчік”, повністю написаний гуцульською говіркою. Також Зеленчук надсилав акторам аудіоповідомлення, де проговорював з потрібними наголосами та вимовою фрази з діалогів.
Майже увесь відібраний режисером акторський склад був із західних областей України: у Кирилової батьки львів’яни, Ярема – з Прикарпаття, Станіслав Потяк, який грає сина Памфіра Назара, родом з Верховинського району, тож для нього діалект знайомий з дитинства. Найважче гуцульська говірка давалася акторці Олені Хохлаткіній, яка родом з Херсонщини.
Костюми
Якщо з вимовою у Стаса Потяка проблем не було, то найскладнішими для нього стали зйомки сцен у костюмах до Маланки. “Якщо з фізичного боку, то це, напевно, носіння костюма. Робити в ньому якісь рухи, танцювати”, – зізнається він.
Фото зі зйомок
Вбрання для “Памфіра” стали викликом і для команди художників з костюмів. “Найважче було полегшити акторам костюми. Тому що Маланка це дійство, яке відбувається добу. А знімали ми Маланку для кіно декілька місяців. Самі костюми дуже важкі, деякі з них це 70-100 кілограмів. Тобто це важка ноша реально. І ми придумували різні способи, як це полегшити, щоб актори могли у цьому грати. Тому що це дуже виснажливо: відпрацьовувати, відігравати в цьому свою роль. Ми шукали якісь сучасні рішення – не завжди вони вдаються, але принаймні ми намагалися”, – розповідає фольклористка та художниця з костюмів Марія Квітка.
Вона приєдналася до команди проекту на самому початку, як тільки прочитала сценарій. “Я на той час працювала взагалі над іншим проектом. Але коли прочитала сценарій, зрозуміла – хочу робити “Памфір”, – згадує Квітка.
Втім, з’ясувалося, що Сухолиткий-Собчук прискіпливо обирає не лише акторів “Виявляється, був конкурс серед 12 художників, серед яких Дмитро обирав. Він шукав людину, яка буде розуміти його, відчувати, знати, як і що, буде розумітися на традиціях і на Маланці, зокрема. Наша перша зустріч тривала години чотири. Ми гуляли по Голосіївському парку. І таки дійшли повного порозуміння”, – ділиться художниця.
Світ Маланки
Квітка розповідає, що їй було цікаво створювати костюмований світ драматичної історії, яка розгортається на фоні свята Маланки. Адже на великих кіноекранах ця традиція, яка подекуди вже втрачається, а цьогоріч через війну і взагалі була скасована у більшості сіл Буковини та Прикарпаття, досі не показувалася.
Сам Сухолиткий-Собчук каже, що зацікавився тим, щоб змалювати свою історію на фоні традиційного карнавалу, коли знімав свій документальний фільм “Красна Маланка” (цей фільм, до речі, можна подивитись тут). “Я коли навчався у кіновузі, викладач із драматургії просив нас завжди робити нотатки. У мене цих нотаток було дуже багато. Там з’явилися спостереження від подорожей під час зйомок фільму “Красна Маланка”. Це був десь 2012 рік. І в 2015-му я оформив це в ідею”, – пригадує режисер.
Художниця розповідає, що саме завдяки експедиціям Сухолиткого-Собчука в села, де проводять Маланку – Красноільск, Вашківці, Белелуя – в команди була частина подарованих масок. Іншу, як і костюми, створювали самі.
Щоб передати дух Маланки на екрані команда зі зйомками об’їхала Івано-Франківську (Топільче, Зелене, Замагора, Буркут, Дземброня) та Чернівецьку (Красноїльськ, Красношора, Селятин) області. “Мені б хотілося, щоб всі подивилися і відкрили для себе загалом світ Маланки. Бо ця традиція залишилась в небагатьох регіонах, на жаль. І при цьому, щоб люди відчули історію, яку хотів розказати Дмитро”, – додає Квітка.
Для приготування кави все має значення – який посуд використовувати, сорт зерен тощо. Саме така кава, приготовлена за всіма правилами, буде найсмачнішою, розповідає Кава Старого Львова.
Продукти, які найкраще підійдуть для кави в турці
Насамперед потрібно правильно підібрати продукти. Для смачної кави в турці треба брати каву в зернах, до того ж зерна мають бути свіжими – до місяця з дня обсмажування. Поширена думка, що для турки або джезви підходить виключно арабіка. Шанувальники арабіки будуть казати, що робуста гірчить, і такий спосіб приготування тільки посилить цю її властивість, і що тільки з арабіки напій буде смачним та ароматним. Інші будуть казати, що арабіка э недостатньо міцною, занадто м’якою кавою для приготування в турці. Вся річ у смаку. З будь-якого сорту кави можна заварити ідеальну каву.
Воду краще брати у пляшках, зазвичай вона м’якша за фільтровану. Цукор краще не класти, але якщо не можете без цукру, знайте, найсмачніша кава буде з тростинним. Добре додати сіль, яка розкриває смак кави.
Найкраще брати свіжозмелені зерна, які змололи безпосередньо перед варінням. Подрібніть каву так, щоб не перегрівати кавомолку, інакше може зіпсуватися смак кави. Помел має бути у вигляді м’якого порошку. Дрібна фракція швидше віддасть свої властивості воді.
Як приготувати каву в турці
Найсмачніша кава виходить у мідній турці, турку з нержавіючої сталі теж можна брати. Засипте до турки каву з розрахунку 2 чайні ложки на одну порцію, додайте цукор та сіль і все ретельно перемішайте. Налийте воду з розрахунку 100-120 мл на одну порцію. Можна, звичайно, додавати воду та інгредієнти на декілька порцій. Найголовніше, рівень води не повинен бути вищим за найвужчу частину турки. Інакше їй нікуди буде підійматися під час варіння.
Поставте турку на середній вогонь. Поступово кава прогріватиметься, і коли зверху почне утворюватися пінка, зменште вогонь до мінімуму та почніть уважно стежити за пінкою. Коли пінка почне підійматися, спробує “втекти” з турки, зніміть турку з вогню та зачекайте, поки кава заспокоїться і пінка осяде. Знову поставте турку на вогонь і повторіть цей процес – коли пінка почне збігати, зніміть турку. Повторіть так 3-4 рази. За таких умов зерна краще віддають свої ефірні олії. Важливо не допускати, щоб кава закипіла. Найкраща температура для заварювання кави – 95-96°.
Коли кава приготується, влийте до турку ложку холодної або крижаної води. Під впливом холодної води крупинки кави осядуть на дно. Після цього можна розливати каву. Щоб кава під час споживання була ароматнішою, підігрійте чашки, в які наливатиме каву, або просто обдайте їх окропом.
Зазначений рецепт приготування кави – це класична кава по-турецьки. Можна експериментувати з іншими варіаціями кави в турці.
Як приготувати каву по-арабськи
Нагрійте турку, всипте до неї чайну ложку цукру, можна й іншу його кількість. Нагрійте цукор до початку процесу карамелізації на мінімальному вогні. Влийте 100 мл води та закип’ятіть суміш. Додайте 10 грамів меленої кави та столову ложку холодної води. Доведіть суміш до появи пінки на слабкому вогні. Зніміть турку і налийте каву до прогрітої чашки.
Приготування кави по-віденськи
Зваріть класичну каву по-турецьки та вилийте її до чашки. Візьміть 20 мл жирних вершків та збийте їх із цукром. Викладіть збиті вершки на гарячу каву, можна посипати шоколадом.
Як приготувати каву зі збитим жовтком
Так само зваріть каву по-турецьки та налийте до чашки. Збийте яєчний жовток із цукром до густої піни. Коли кава трохи охолоне, викладіть піну на каву.
З 1 квітня в Україні ввели е-рецепт для купівлі низки ліків, які до цього мали відпускатись за паперовим рецептом. В аптеках утворилися черги, а соцмережі критикували МОЗ за введення обмежень на нібито безрецептурні препарати.
Водночас у деяких ЗМІ з’явилася інформація, що більшість рецептурних ліків можуть продаватися без рецепта під час воєнного стану – згідно з постановою Кабміну від 7 травня 2022 року.
Утім, нещодавні зміни у законодавстві повертають обов’язковість рецептів у частині регіонів України, пояснило Міністерство охорони здоров’я у коментарі “Українській правді. Життя”.
Основний документ, який регулює провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів – Ліцензійні умови, затверджені постановою Кабміну № 929 від 30 листопада 2016 року.
На початку повномасштабного вторгнення уряд ухвалив деякі зміни (Постанова №542 від 07.05.2022), щоб забезпечити безперешкодний доступ пацієнтів до ліків.
У постанові за травень йшлося про можливість відпуску рецептурних препаратів без рецепта (крім наркотичних засобів та психотропних ліків, а також сильнодіючих, отруйних, радіоактивних речовин).
При цьому була умова – працівник аптеки зобов’язаний надати пацієнту роз’яснення щодо необхідності застосування ліків згідно із зазначеною інструкцією.
Однак 17 березня 2023 року Кабмін ухвалив Постанову №236 зі змінами до Ліцензійних умов, яка набула чинності 1 квітня.
“З квітня відпуск рецептурних ліків може здійснюватися без рецепта лікаря лише у випадку їх відпуску з аптек, які знаходяться в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення активних воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)“, – пояснюють у пресслужбі МОЗ.
Перелік таких територій визначає Мінреінтеграції. Там ліки можуть відпускатися без рецепта, але працівники аптеки мають надати роз’яснення щодо необхідності застосування згідно з інструкцією.
Водночас до переліку “дозволених” ліків НЕ входять лікарські засоби, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини, а також комбіновані препарати, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини чи прекурсори, отруйні та сильнодіючі лікарські засоби.
Їх відпуск без рецепта навіть у зоні активних бойових дій чи на окупованих територіях заборонено (підпункт 3, пункт 31.1 Постанови КМУ №929 від 30.11.2016).
Отже, з 1 квітня в Україні значну частину рецептурних ліків без рецепта можна купити у зоні бойових дій, під окупацією або в оточенні.
Натомість у відносно “мирних” областях рецептурні препарати мають відпускатися за рецептом – зокрема, за електронним.
Важливо, що на час дії воєнного стану пацієнту дозволятиметься обирати, в якій формі він хоче отримати рецепт – у паперовій чи в електронній.
Журналісти “Української Правди” спостерігали за тим, як львівські десантники з 80 окремої десантно-штурмової бригади тримають дорогу “Бахмут-Костянтинівка” й відсувають росіян.
“Давай, Рома, відправляй!” – чути позаду невеликої радянської гаубиці Д-30, дуло якої ледь визирає з посадки. Після цього в повітрі лунають два величезні вибухи – з гаубиці почергово вилітають два 122-міліметрові снаряди.
Від першого обидвоє журналістів УП, які навприсядки знімають роботу розрахунку, падають на землю. Ми сіли занадто близько.
За кілька секунд після другого “виходу” військові вже накидають маскувальні сітки та гілки на установку. Вона працює зі стаціонарної, незмінної позиції, тож питання маскування тут більш ніж принципове.
Далі – швидка пробіжка в броні до укриття.
– Нашою ціллю був ворожий міномет, – пояснює УП уже в підвалі артилерист на ім’я Павло. – Станція засікла його виходи, передала нам, і от ми відпрацювали.
Роман, Павло та інші члени розрахунку Д-30 – військовослужбовці 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (місце базування – Львів), яка наразі працює на Бахмутському напрямку.
Тут підрозділ уже втретє. Цього разу має непросте завдання – не дати росіянам дійти до стратегічної траси “Костянтинівка – Бахмут” і спробувати відсунути їх на південь, повертаючи раніше втрачені позиції.
“Костянтинівка – Бахмут” – це широка асфальтована дорога, яка впродовж багатьох місяців битви за Бахмут слугувала головною трасою постачання для українських військових та евакуації цивільних.
Вона впирається в “літачок” – нещодавно зруйнований пам’ятник МіГ-17 – на в’їзді в Бахмут, біля якого було зроблено сотні фото українських військових і волонтерів.
Утім, з лютого користуватися трасою “Костянтинівка – Бахмут”, особливо на деяких ділянках, небезпечно.
З траси постачання вона перетворилася на своєрідний рубіж – утримання цієї дороги українською армією не дає росіянам з півдня наблизитися до Часового Яру, по якому окупанти хочуть замкнути оточення Бахмута.
На момент зйомок цього відео, 12 березня, росіяни стояли приблизно за 2 кілометри від траси. 22 березня на найкоротшому відрізку, за даними УП, ця відстань складає вже менше 500 метрів. Ситуація динамічно змінюється в обидва боки.
Чим ближче до траси посуваються росіяни, тим більше дістається як Бахмуту, де йдуть інтенсивні вуличні бої, так і сусідній Костянтинівці – місту, де ще лишаються тисячі цивільних, працюють магазини та заправки.
– Як тримаємо (трасу – УП)? Хлопцями. Пораненими, вбитими, так і тримаємо, – описує журналістам УП оборону дороги “Костянтинівка – Бахмут” один із військовослужбовців 80-ої бригади, з яким ми їдемо на зйомки бойової піхоти по тій самій Костянтинівці.
Разом із товаришем, який керує автомобілем, вони воюють з 2014 року.
– Вартий Бахмут тих зусиль і тієї ціни? – запитуємо в нього.
– Розташування Бахмута того варте, там висоти, – долучається до розмови той самий товариш, що за кермом. – Ціна війни дуже висока.
– Це далеко не 2014 рік, – підтверджує його слова побратим.
– Демократія світу лежить у Європі на складах. От коли вони нам це передадуть…
Цією фразою військовослужбовець 80-ої бригади описує одну з головних проблем української оборони на Бахмутському напрямку – брак боєприпасів. 120-ті міни, 122-мм і 152-мм снаряди – вкотре за час повномасштабного вторгнення в дефіциті.
Водночас російська армія не шкодує снарядів навіть на цивільні об’єкти: поки ми записуємо піхотинців 80-ки у Костянтинівці, по місту з величезним свистом прилітають чотири снаряди.
Впродовж кількох днів “Українська правда” спостерігала за тим, як львівські десантники тримають дорогу “Бахмут – Костянтинівка”.
Ми зафіксували роботу артилеристів, які працюють з Д-30 та 2С1 “Гвоздикою”, поговорили зі “стугністами”, які полюють на поодинокі російські танки та БМП, і бойовими піхотинцями, які штурмують російські позиції з автоматами в руках.
А також записали тренування новобранців, які готувалися до свого першого в житті бойового виходу. Уся група повернулася з нього цілою.
Будинки в селі часто купують молоді сім’ї, які можуть працювати дистанційно. Такий дім дешевший, ніж міська квартира, а додатковими перевагами є спокій, природа, чисте повітря та гарантоване тепло від пічки взимку, ідеться в матеріалі УП.Життя.
Засновниця благодійного фонду “Спадщина.UA” Ганна Гаврилів зуміла перетворити цей попит на успішний бізнес. Як він працює?
Від реставрації замків – до глиняних хат
У 2018 році Ганна Гаврилів для порятунку Поморянського замку на Львівщині створила благодійний фонд “Спадщина.UA”. Якийсь час він займався промоцією та залученням коштів для реставрації споруди.
Згодом ініціатива розширилася. Організація взяла під опіку ще кілька історичних будівель на Львівщині і почала розвивати їх культурно-туристичний потенціал.
“У 2018-2020 роках ми з експертами та місцевими громадами дали поштовх відродженню Поморянського замку, Тартаківського палацу та будівлі товариства “Сокіл” у місті Бібрка на Львівщині.
За час активної діяльності мали статус найбільш ефективної громадської організації у сфері системного та комплексного відродження пам’яток”, – розповідає Гаврилів.
За її словами, волонтерська праця виявилася доволі утопічною та малоефективною в тривалій перспективі. Саме це спонукало її шукати нові інструменти для порятунку культурної спадщини.
У 2020 році паралельно із соціальними проєктами благодійного фонду Гаврилів зайнялася приватним інвестуванням в історичну нерухомість.
Один з найвідоміших прикладів – ревіталізація будівлі старої школи 1905 року в Роздолі на Львівщині, яка стала мультифункціональним центром для місцевого бізнесу.
У 2022 році Гаврилів почала розвивати серійний проєкт з відновлення старовинних хаток на Львівщині.
Мальовані хатинки на Львівщині
Першу хатину в Поморянях на межі Львівської і Тернопільської областей Гаврилів придбала задовго до війни і відновила для себе.
Поморяни – колишнє містечко з багатою історією і туристичним потенціалом. Зараз це селище з тисячею мешканців.
У ньому розташовані кілька пам’яток національного значення: Поморянський замок-палац 16 століття, старовинна дерев’яна церква 17 століття, бароковий мурований костел 18 століття, а також руїни неоготичної ратуші кінця 19 століття. Неподалік – Золочівський замок.
Ще два будинки Ганна придбала, щоб розвивати зелений туризм. Планувала створити мережу старовинних хатинок “Мальовані Поморяни” з максимальною автентикою: білені вапном стіни, а вікна та двері – завжди сміливих відтінків.
Однак війна внесла свої корективи. Замість туризму з’явився запит на відносно недороге житло з автономним пічним опаленням. Пошук безпечних місць спонукав людей обирати сільську місцевість.
Перші відреставровані три хатини на початку літа 2022 року Ганна продала. Так почався проєкт з пошуку та ревіталізації старих сільських хат. За останні пів року в Поморянах відновили десять хатинок, ще п’ять – у роботі.
Власниками відреставрованих хат у Поморянах та довколишніх селах стали люди переважно творчих професій: журналісти, дизайнери, художники, айтівці.
“У Поморянах, де феноменальний культурно-туристичний потенціал, але дуже бідна громада, ми леліємо кожного нового резидента і запрошуємо не лише приїжджати сюди на вихідні, а й прописуватися та платити в громаду податки. Усі ми впливаємо на майбутнє маленького історичного українського містечка”, – каже засновниця ініціативи.
Одну з хатинок придбав співзасновник львівської креативної агенції And Action Іван Іщенко. Він планує проводити тут літо із сім’єю, аби бути ближче до природи.
“Наша аудиторія – це молоді, активні, свідомі та спроможні люди, переважно сім’ї, поціновувачі культурної спадщини України, що плекають своє коріння.
Через війну аудиторія поціновувачів наших хатинок збільшилася. Війна актуалізувала в суспільстві поняття української ідентичності і підняла інтерес до своєї історії та культури”, – пояснює Гаврилів.
Вартість робіт і хатинок
Вартість відновлення сільської хати становить 1-7 тис дол залежно від стану будівлі та побажань замовника. Крім прямих витрат на роботи й матеріали, є ще витрати на юридичну та логістичну складові.
Відреставрована хатина коштує 4-14 тис дол. Хатинки бувають різних років забудови: від початку 20 століття до 60-70-х років, переважно глиновальковані та з фальцевою покрівлею.
Будівлі потрапляють команді “Спадщина.UA” в різному стані. Деякі потребують суттєвих вкладень, аби вивести їх з аварійного стану. Під час ремонту майстри намагаються максимально зберегти автентичність хати.
Як правило, при ревіталізації залишають муровану глиняну пічку, дерев’яну підлогу, якщо вона в доброму стані, вікна, двері або автентичні дерев’яні меблі.
У кожній старій хаті є комора, яку за бажанням нових власників переобладнують на санвузол. Також майстри підводять електричні та сантехнічні комунікації.
Після ревіталізації кожна хата отримує “кольорову” назву: оливкова, синя, бірюзова, карамельна, гірчична, кольору осінньої ночі чи сушеної м’яти. Часто кольори та рівень комфорту хатини обирають власники.
“Запити нових господарів різні: когось влаштовували комунікації на рівні “для дачі”, а комусь необхідні умови для повноцінного проживання. Усе індивідуально”, – каже Гаврилів.
Ініціатива з відновлення старовинних хаток у Поморянах вийшла за межі селища. Засновниця проєкту працює над реставрацією хатинок біля Свірзького та Олеського замків, а також у центрі килимарства – Глинянах на Львівщині.
Недавно вона придбала садиби в селі Крачанівці на Хмельниччині та в селі Полиці на Волині. Для них також шукають інвестора.
“Потенціал ринку великий. Ми маємо справу із запізнілим попитом: значний прошарок суспільства давно дозрів до життя за містом, в основному, через мотив мати власний будинок із земельною ділянкою та жити ближче до природи.
Події останніх трьох років – епідемія та війна – дали усвідомлення можливості жити і працювати дистанційно без втрат для якості життя, праці та комунікації із суспільством”, – пояснює Гаврилів.
Ціни на такі хатини в селах Поділля та Галичини у 2022-2023 роках суттєво зросли.
“Попит сформували внутрішньо переміщені родини зі сходу та півдня країни, які втратили домівки і не можуть придбати нерухомість у місті або шукають тимчасове житло в безпеці. У провінції і ризики ракетних ударів менші, і сирени звучать тихіше”, – пояснює Ганна.
Раніше в село переїжджали переважно дауншифтери. Однак пандемія і війна показали, що хата в селі може бути кращим варіантом, ніж квартира в місті. Це дає поштовх розвитку сільських територій, звідки роками виїжджала молодь.
“Зараз сім’я часто має транспортний засіб і готова купувати хатину в селі як основне місце проживання. Принаймні, такі наші спостереження впродовж реалізації проєкту з ревіталізації хатинок.
На це, очевидно, також вплинули масовий капітальний ремонт доріг та реформа децентралізації, у зв’язку з чим значно покращилися якість та доступність освіти, медицини, розважальної інфраструктури”, – вважає Гаврилів.
Два нові туристичні маршрути на Львівщині отримали свої номери. Йдеться про пішохідні шляхи «На Верх» та «Мальовниче Розточчя». Про це повідомили у пресслужбі Львівської ОВА.
Пішохідний шлях «На Верх» протяжністю 3,8 км, заявником якого є НПП «Королівські Бескиди», отримав номер 5018. Маршрут починатиметься з автобусної зупинки у с. Стрільбичі, далі – урочище «Рубань», наступний пункт – вітрові установки Старосамбірської ВЕС. Далі шлях веде до г. Острогірка, де розміщена спільна братська могила воїнів І світової війни, в якій поховані полеглі з обох сторін.
«Кінець шляху – г. Верх з оглядовим майданчиком, де відкривається неповторний краєвид на місто Старий Самбір, Самбір та інші довколишні населені пункти. Крім того, перепад висот дозволяє спостерігати за роботою вітряків. Перебуваючи на оглядовому майданчику, турист знаходиться вище самого вітряка. Щоб залучити до цього шляху більшу кількість туристів, експерти рекомендують розпочинати його зі Старого Самбора. Тож маршрут ще можуть змінити», – йдеться в повідомленні.
Номер 4904 отримав пішохідний шлях «Мальовниче Розточчя» протяжністю 6 км. Про його появу потурбувались представники Ведмежого притулку «Домажир», які намагаються розширити пропозиції для своїх відвідувачів. Маршрут екологічної стежки розробили поруч із цією локацією.
«Тут зростають цікаві флористичні поєднання. Наприклад унікальне зростання буку та барвінку, що занесене до Зеленої Книги України. Також це місце розростання трьох видів дерев: дуб, сосна та бук, які ростуть лише в Криму і на Розточчі. Найцікавішими та унікальними об’єктами на шляху є скельні виходи та букові «велетні» Розточчя», – розповіла представниця ведмежого притулку «Домажир» Марія Глова.
