З перших днів вторгнення російських військ на територію нашої держави українці показали високий рівень соціальної мобілізації та розгорнули небачених раніше масштабів волонтерський рух для допомоги як військовим в обороні, так і населенню, яке постраждало внаслідок бойових дій.
Розуміючи важливість діяльності волонтерів та благодійних організацій, а також враховуючи рівень гуманітарних викликів, Уряд прийняв низку ефективних заходів для спрощення бюрократичних процесів у сфері надання гуманітарної допомоги.
Одним із таких важливих рішень було надання можливості виїзду за межі України волонтерам та громадянам призовного віку, які займались благодійністю. Це забезпечило ввезення на територію нашої держави мільйонів тонн гуманітарних вантажів, що стало однією з ключових передумов стійкості України в боротьбі з окупантами.
Разом з цим, система виїзду чоловіків призовного віку за межі України за майже рік війни стала епіцентром зловживань як з боку посадовців, так і громадян.
Сьогодні кожен знає, що чоловік призовного віку для виїзду в іншу країну за “гуманітаркою” має бути поданий від благодійної чи громадської організації та внесений до інформаційної системи “ШЛЯХ”, а кожен третій чи п’ятий знає або чув історію, що можна і не бути волонтером, а “виїзд” – просто купити. Чому так сталось?
Інформаційна система “ШЛЯХ” була створена та проходила тестування ще до початку війни в 2021 році за наказом Державної служби України з безпеки на транспорті.
“ШЛЯХ” повинен був стати цифровим інструментом усунення корупційних ризиків у сфері видачі дозволів та ліцензій на міжнародні вантажні перевезення. Після повномасштабного вторгнення росії цю систему почали використовувати як цифровий майданчик для передачі даних про волонтерів (водіїв) від військових адміністрацій та Міністерства інфраструктури України до Державної прикордонної служби України.
Якими нормативно-правовими актами врегульовано питання внесення військовими адміністраціями даних про водіїв саме до системи “ШЛЯХ”? Як би дико це не звучало після року повномасштабного вторгнення, але ЖОДНИМИ.
Упродовж березня 2022 року – лютого 2023 року Уряд намагався неодноразово врегулювати питання виїзду військовозобов’язаних за кордон, а саме 18 разів вносились зміни в підзаконні нормативно-правові акти (постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №194, постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57).
Водночас, ця тематика залишається такою, що потребує додаткового нормативного врегулювання, в тому числі щодо припинення можливих зловживань.
Після внесення у травні 2022 року змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Уряду від 27 січня 1995 р. № 57, вперше згадується про таку вимогу для перетину кордону волонтерами, як наявність інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. Проте чи це “Шлях”, чи якась інша система – нормативно-правовими актами не врегульовано.
Також обласні військові адміністрації не отримували інформації про проведення належного ліцензування та сертифікації цієї програми, саме для потреб виїзду за кордон водіїв гуманітарних вантажів, та дотримання вимог щодо забезпечення захисту персональних даних.
Окрім того, досі залишається низка питань, пов’язаних з виїздом волонтерів, на законодавчому рівні, що породжують зловживання, про що красномовно свідчать відкриті кримінальні провадження та публікації у ЗМІ.
Так, на сьогодні не встановлено жодних правил та вимог військовим адміністраціям щодо роботи в системі “ШЛЯХ”. Не розмежовано повноважень військових адміністрацій та Мінінфраструктури. Зокрема, це стосується питання дотримання принципу територіальності.
Іншими словами: ти можеш бути зареєстрований у Києві, але подаватися у “ШЛЯХ” через Львівську обласну військову адміністрацію. Як наслідок, кожна область обирає свою тактику роботи: одні адміністрації повністю відмовились працювати із системою “ШЛЯХ”, інші – “завалені” зверненнями про надання права виїзду за межі України. І саме такими є західні чи прикордонні області.
Важливим питанням, яке потребує негайного вирішення, є встановлення чітких критеріїв та вимог до документів, що подаються благодійними та громадськими організаціями для отримання дозволу на виїзд за межі України. Зокрема, це стосується обґрунтування обсягів запланованих перевезень гуманітарних вантажів та кількості необхідних водіїв, оскільки часто, і це потрібно визнати, такі обґрунтування “ні про що”.
Вимагати від організацій певні документи, якщо це не передбачено законом, військові адміністрації не мають права, а будь-які інші інструменти для запобігання зловживанням – відсутні. Як наслідок, маємо непоодинокі випадки підробки документів, які подаються від організацій, та неповернення водіїв в Україну.
Також обласні військові адміністрації не наділені повноваженнями та інструментами контролю щодо дотримання строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлено пунктом 28 Правил перетинання державного кордону громадянами України, і як наслідок не можуть ефективно реагувати на зазначені порушення.
Так, підтвердженням мети перебування за кордоном може бути інформація баз даних Держмитслужби, а строків перебування – дані баз Держприкордонслужби. Водночас, Держприкордонслужба не має законодавчо встановленого обов’язку здійснювати контроль за дотриманням строку перебування осіб за кордоном та інформувати про порушення таких строків орган, що прийняв рішення про дозвіл на їхній виїзд. Окремі вибіркові звірки, ініційовані військовою адміністрацією, є неефективними та недієвими.
Таким чином, у зв’язку з відсутністю належного нормативного регулювання, орган, уповноважений на прийняття рішення про виїзд військовозобов’язаного за кордон, не має інструментів контролю за дотриманням мети виїзду та строків перебування за кордоном, а орган, який має належні інструменти, не бере участі в ухваленні такого рішення та не має законодавчо врегульованого обов’язку інформувати про порушення орган, який прийняв таке рішення.
Як я вже зазначив, наведені “законодавчі прогалини” сприяють корупційним ризикам та зловживанням під час отримання дозволу на виїзд за кордон чоловіків-волонтерів призивного віку. Тому, як голова області, через яку проходить левова частка гуманітарних вантажів, публічно звертаюся до Кабінету Міністрів України, щоб вирішити всі вищевказані проблеми на законодавчому рівні:
- запровадити територіальний принцип розгляду звернень та прийняття рішень про виїзд за межі України обласними та Київською міською військовими адміністраціями;
- закріпити компетенції уповноважених органів на внесення персональних даних водіїв до інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, послідовності та строків вчинення таких дій, забезпечення правомірності обробки та поширення уповноваженими органами таких даних;
- затвердити чіткий перелік документів, які можуть слугувати підставою для прийняття рішення про виїзд за межі України;
- встановити та затвердити вимоги до змісту обґрунтувань щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, кількості водіїв, яких необхідно залучити;
- визначити законодавчі підстави для відмови уповноваженими органами у прийнятті рішення про виїзд водіїв за межі України.
Затягування із законодавчим врегулюванням цих питань буде нарощувати рівень невдоволення у волонтерському середовищі. А в той же час різного роду ділки та аферисти “грітимуть” руки на недосконалості законодавства, а держслужбовці можуть просто бути “цапом-відбувайлом”, якого постійно звинувачуватимуть у зловживанні владою.
Водночас хочу підкреслити, що якщо держслужбовець свідомо погоджувався на грошові винагороди в обмін на сприяння у виїзді за кордон чоловіків призовного віку, то йому точно не місце у владних коридорах. У стінах Львівської обласної військової адміністрації точно. Це моя принципова позиція.
Якщо ці всі питання не будуть вирішені негайно, то суспільний резонанс лише посилюватиметься і напряму підриватиме довіру до державних інституцій. А це, у свою чергу, негативно впливатиме на моральний дух українців в умовах війни.
