Новим президентом Національного олімпійського комітету України став Вадим Гутцайт, Григорія Суркіса, Нестора Шуфрича та Олександра Усика включили до складу членів НОК, повідомляє Tribuna.
На ХХХVII звітно-виборній асамблеї НОК за кандидатуру Гутцайта віддали голоси 123 делегати. На посаду претендували ще двоє кандидатів: Жана Беленюка підтримали 22 людини, за Ігоря Малинського віддали 2 голоси.
Як повідомляє “Укрінформ“, колишній президент НОК Сергій Бубка, який очолював комітет з 2005-го року, відмовився цьогоріч подавати свою кандидатуру.
На Генасамблеї НОК також обрали нових членів Національного олімпійського комітету на період 2022-2026 років. Зокрема, обрано Григорія Суркіса, Олександра Усика, Андрія Шевченка, Марину Бех-Романчук, Лілію Подкопаєву та інших. За це рішення віддали 99 голосів, проти – 11, утримались – 4.
Сайт Tribuna повідомляє, що вони входять до списку із 39 фізичних осіб, котрі сприяють розвитку спорту.
До персонального складу членів НОК України включили представників Федерації стрільби з лука Нестора Шуфрича та Олену Садовничу й представників Федерації плавання Андрія Власкова та Віктора Міця. За це рішення віддали 94 голоси. Проти – 6 голосів, утримались – 9.
Довідково: Вадим Гутцайт – олімпійський чемпіон з фехтування на Іграх 1992 року в Барселоні, тренер і президент федерації фехтування України. З 2018 року він був директор Департаменту молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, з 4 березня 2020 року – міністр молоді та спорту України.
Компанія «Нордік-буд» купила право на видобуток бурштину у Рівненській області. Компанія належить батькові голови Львівської ОВА Зіновію Козицькому. За словами сина бізнесмена Степана Козицького, який веде бізнес разом із батьком, вони планують робити ювелірні вироби з бурштину. Про це у вівторок, 8 листопада, повідомило антикорупційне видання «Наші Гроші. Львів», пише ZAXID.NET.
У лютому 2022 року ТОВ «Нордік-буд» на аукціоні придбало в Держгеонадр за 1,1 млн грн дозволи на видобуток бурштину на двох ділянках в Рівненській області. Купили їх за 1,1 млн грн. Договір на користування надрами впродовж 5 років підписали у травні. Крім цього, з 2021 року «Нордік-буд» добуває бурштин ще на двох ділянках у Сарненському районі Рівненської області.
У лютому цього року Зіновій Козицький та ювелір Олександр Мірошніков заснували фірму «Міро арт». Саме ця фірма планує виготовляти бурштинові прикраси. Ювелірний бізнес, насамперед, працюватиме на Україні.
«Ідея була, щоб переробляти бурштин у ювелірні вироби. Тобто повний комплекс, щоб добувати, переробляти, а продавати вже вироби», – повідомив Степан Козицький.
Наразі бізнесмени вирішують юридичні питання та проводять дослідження на ділянках. Самого видобутку бурштину на новопридбаних ділянках іще немає.
Згідно з даними аналітичної системи YouControl, ТОВ «Нордік-буд» зареєстрована у 2019 році у Львові та веде діяльність у галузі інжинірингу, геології та геодезії. Одноосібним власником компанії є Зіновій Козицький. Він володіє ще низкою компаній, що займаються видобутком, зокрема, торік його ТОВ «Горизонти» купило за 27 млн грн дозвіл на добування газу на Тинівському газовому родовищі на Львівщині. Окрім цього, ТОВ «Велл Ко» видобуває газ на Івано-Франківщині.
У результаті розпаду СРСР де-факто з’явилися чотири нові ядерні держави: російська федерація, Україна, Білорусь і Казахстан. Україна – стала спадкоємицею третього у світі ядерного арсеналу, який був рівним французькому, англійському та китайському разом узятим. Про це ідеться в матеріалі Ukrmilitary.
Україна успадкувала 220 одиниць стратегічних носіїв, серед яких 130 ракет РС-18 (SS-19), 46 найсучасніших ракет РС-22 (SS-24), 44 важких бомбардувальників, оснащених 1068 крилатими ракетами повітряного базування великої дальності. Відповідно до умов Договору СТАРТ-1 за цими носіями було зараховано сумарно 1944 ядерних заряди.
Така ситуація порушила розподіл сил, що склалося після Другої світової війни, серйозно стурбувала керівництво впливових держав та світову громадськість. Міжнародні зустрічі, які відбувалися переважно за ініціативою США та росії, мали на меті розв’язання цього питання.
Україна, Білорусь й Казахстан після підписання в 1992 році Лісабонського протоколу були оголошені країнами, що не мають ядерної зброї.
Принципи без’ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») було закладено в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.
Масандрівськими угодами від 3 вересня 1993 року передбачалися шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та російської федерації.
14 січня 1994 на зустрічі в Москві президенти України, США та росії підписали Тристоронню заяву, якою констатувалося, що Україна стала на шлях ядерного роззброєння.
16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях.
5 грудня 1994 року між Україною, російською федерацією, Великою Британією та Сполученими Штатами Америки було підписано Будапештський меморандум, за яким держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та чинні кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.
Через два десятиліття він буде порушений російською федерацією, яка здійснить збройну агресію проти України у 2014 році.
Сполучені Штати у рамках програми Нанна-Лугара виділили Україні 350 мільйонів доларів, частина з яких пішла на будівництво житла для українських ракетників, організацію контролю, обліку та безпечного зберігання радіоактивних матеріалів, поставку різної інженерної та спеціальної техніки та матеріалів.
росія, своєю чергою, зобов’язалася надати сприяння Україні в ліквідації ракетно-ядерної зброї та оплатити вартість ядерних боєголовок стратегічних ракет постачанням палива для українських атомних електростанцій.
Ліквідація ядерних стратегічних ракет РС-22 (SS-24): йде підготовка ракети до транспортування на ракетний арсенал, фото: Укрінформ
5 січня 1996 року у Первомайську Миколаївської області, у присутності міністрів оборони трьох країн – Сполучених Штатів Америки, росії та України, була підірвана перша зі 176 шахтних пускових установок стратегічних ракет.
Дим від вибуху, яким 5 січня 1996 була знищена ракетна шахта під Первомайськом
До 1 червня 1996 всі ядерні заряди (бойові частини) були вивезені до росії.
В Україні було розташовано 130 рідинних стратегічних ракет РС-18 (SS-19) – 90 в Хмельницькому, 40 в Первомайську і 46 твердопаливних ракет РС-22 (SS-24) – всі в Первомайську. РС-18 несли на собі шість ядерних боєголовок, а РС-22 – десять.
Усього близько 1200 бойових блоків.
Процес викачки палива та окислювача з баків ракети
У період з 1996 по 1999 роки було знято з бойового чергування усі 13 ракетних полків МБР РС-18, ліквідовано 130 ШПУ рідкопаливних ракет РС-18, а 111 ракет цього типу ліквідовано в Україні на комплексі нейтралізації у місті Дніпро (у 1926-2016 роках Дніпропетровськ), 19 ракет РС-18 передано російській федерації.
Колона спецавтомобілів зі змитим окислювачем палива, фото: Укрінформ
5 грудня 1998 року Міністерства оборони України та США підписали угоду про ліквідацію 44 важких бомбардувальників і 1068 крилатих ракет Х-55 повітряного базування.
16 листопада 1998 року Україна приступила до знищення стратегічних бомбардувальників на кошти США виділені за програмою Нанна-Лугара. У присутності американських сенаторів Річарда Лугара і Карла Левіна урочисто розрізали перший український Ту-160 з бортовим номером «24», 1989 року випуску, що мав 466 годин нальоту.
Другим був знищений літак з бортовим номером «14», що випущений у 1991 році та мав наліт менш як 100 годин. Його утилізацію закінчили в листопаді 1999 року.
З 1996 по 1999 роки Україна ліквідувала 29 літаків Ту-160 і Ту-95МС та 487 крилатих ракет повітряного базування класу Х-55. Згідно з домовленістю між Україною та росією, останній було передано три Ту-95МС, вісім Ту – 160 (із 38, що підлягали ліквідації) та 581 крилата ракета повітряного базування. Їх передислокацію було завершено 21 лютого 2000 року.
Останній стратегічний авіаційний комплекс Ту-160 ВПС України був знищений 2 лютого 2001 року. Два бомбардувальника Ту-95 МС було переобладнано у літаки-розвідники, а по одному Ту-160 та Ту-95МС залишилися в Україні в якості музейних експонатів.
30 жовтня 2001 року на території 43-ї ракетної армії Збройних Сил України було знищено останню шахтно-пускову установку (ШПУ) міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) РС-22 (SS-24), завершивши таким чином виконання зобов’язань у зв’язку з підписанням Лісабонського протоколу до Договору СТАРТ-1.
На фото: Сенатори Сполучених Штатів Америки Сем Нанн і Річард Лугар повертають два ключа, щоб ініціювати знищення ракетно-ядерного сховища на розформованій військовій базі у Хмельницькій області 23 жовтня 1996 року.
У 2001 році почалася ліквідація 60 важких бомбардувальників типу Ту-22 (17 одиниць Ту-22М2 та 43 одиниць Ту-22М3) та 423 авіаційних крилатих ракет типу Х-22.
Вибух, що знищив виведену з експлуатації шахту ядерної ракети РС-22 (SS-24) на військовій базі в місті Первомайську 29 вересня 1998 року
Ліквідація Ту-22 та авіаційних крилатих ракет Х-22 здійснювалась відповідно до Угоди між Україною та США про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, яку було підписано 25 жовтня 1993 року, а також Угоди між Міністерствами оборони України та США щодо забезпечення України матеріально-технічними засобами, послугами та здійснення відповідної підготовки персоналу у зв’язку з ліквідацією стратегічної ядерної зброї, від 5 грудня 1993 року.
У період з 2002 по 2006 роки на аеродромах Повітряних Сил ЗС України у Миколаєві, Полтаві, Прилуках та Білій Церкві було ліквідовано 60 літаків типу Ту-22 (17 одиниць Ту-22М2 та 43 одиниці Ту-22М3), а на аеродромі смт Озерне Житомирської області було ліквідовано 401 одиницю авіаційних крилатих ракет типу Х-22. Ліквідація решти авіаційних крилатих ракет типу Х-22 завершилася у березні 2006 року.
Робочі розрізають крилату ракету Х-22 на військовій базі в Озерному 6 листопада 2002 року
27 січня 2006 року на авіабазі «Полтава» відбулася показова утилізація останнього – шістдесятого – стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-22М3.
Як музейні експонати в Україні залишаться три важких бомбардувальники типу Ту-22 та сім макетів авіаційних крилатих ракет Х-22 (без внутрішньої начинки).
Важкі бомбардувальники Ту-95МС, Ту-160, Ту-22М3, макети авіаційних крилатих ракет та елементи ракетної техніки шахтного базування можна побачити у Державному авіаційному музеї у Києві, Полтавському музеї дальньої авіації та Музеї Ракетних військ стратегічного призначення у селищі Побузьке, що на Кіровоградщині.
Коли у 1917 році розвалювалась російська імперія, то стояло питання про кордони нових національних держав. Україна претендувала на території, заселені переважно українцями. Більшовики ж прагнули загарбати усю територію колишньої імперії, ідеться в матеріалі Історичної Правди.
Частина мапи УНР (1918) з позначенням Білгорода як частини України
ІІІ Універсал, яким було проголошено Українську Народну Республіку, містив норму: “Остаточне визначення границь Украінськоі народньоі республики, що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і сумежних губерній і областей, де більшість населення украінська, має бути встановлено по згоді організованоі волі народів”.
Залізничний вокзал у Білгороді, 1918Біженці на залізничній станції, 1918
По селах “сумежних” територій почали збиратись сільські сходи, які постановляли до якої держави їм приєднатись. Якісь села голосували за Україну, якісь – за Білорусь. Після сільських сходів подібні рішення ухвалювали міські думи, волосні та повітові народні ради (колишні земські збори). Більшовик Християн Раковський на українсько-російських мирних переговорах влітку 1918 року заявляв, що на підтримку радянського уряду з Курської губернії, до складу якої входив Білгород, вони отримали аж одну телеграму.
Георгіївські церква у Білгороді, 1918Неідентифікований храм. Світлина розміщена в часописі “Око” 1018 року з підписом “Білгород (Україна)”Свято-Троїцький чоловічий монастир, 1918Успенсько-Миколаївський собор, 1918
На жаль, російські архіви наразі не доступні для українських дослідників. Тому поки що не можемо стверджувати точно, яке рішення ухвалила Білгородська міська дума. Утім, не думаємо, що воно було на користь російських більшовиків, адже інакше радянська пропаганда поширила би такий документ по усіх усюдах.
Більшовики силою захоплювали Білгород. Навіть вбили командира військової частини, що дислокувалась у місті. А потім рушили захоплювати Україну. Утім, це їм не вдалось.
Шпиталь, 1918
10 квітня 1918 року місто було звільнено від більшовиків-загарбників. У Білгороді встановлено українську владу. За законом “Про адміністративно-територіальний поділ України” від 6 березня 1918 року Білгородський повіт мав увійти до земель Донеччина та Харків (однак, адміністративна реформа так і не відбулась). Регіональні органи влади та управління зосереджувались у Харкові.
Старомосковська вулиця, 1918 рік
Міським головою був Микола Слатін (у 1919 році його розстріляють більшовики). Повітовим старостою призначений Володимир Куколь-Яснопольський. У Білгороді відкрилась митниця, прикордонний “дозорчий пункт”, у школах вводились українознавчі предмети та викладання українською мовою. У кіосках з пресою появились україномовні видання. Працювала Державна варта.
Кілька раз більшовики пробували захопити Білгород. Утім, швидко відступали. Лише після накопичення сил та скориставшись політичною ситуацією в Україні наприкінці 1918 року, росіяни відновили наступ. 10 грудня повітовий староста розпочав евакуацію повіту вглиб України. 20 грудня 1918 року, після восьмигодинного бою, українські сили та німецький гарнізон покинули Білгород. Туди вступили росіяни.
Газетна публікація постанови Ради міністрів Української Держави про приєднання Білгородського повіту до Харківської губернії
“Тимчасовий робітничо-селянський уряд України” фактично зробив Білгород столицею радянської України, а невдовзі спеціальним декретом підтвердив приналежність Білгородського повіту до України. Через місяць більшовики спохопилися і передали Білгород до росії.
Білгородський повітовий староста Української Держави Володимир Куколь-Яснопольський
A сaмy знaхiдкy дaтyють пoчaткoм ІІІ ст. н. e. i вiднoсять дo вeльбaрськoї кyльтyри, якy зaлишили схiднoгeрмaнськi плeмeнa гoтiв.
На території села Карів археологи з 2017 щорічно відкопують нові знахідки та артефакти.
“В похованні, крім людських решток, археологи знайшли фрагменти двох скляних кубків, аналогів яким в Україні немає.
А також: уламки рогового тришарового гребеня, бронзову застібку (фібулу), частини дерев’яної скриньки, оббитої бронзовими пластинками з декоративними цвяшками і половинку жетона з білого пастового скла. Taкi жeтoни викoристoвyвaли для римських нaстiльних iгoр”, – рoзпoвiдaє дирeктoркa дeпaртaмeнтy aрхiтeктyри тa рoзвиткy мiстoбyдyвaння Львiвськoї OДA Oлeнa Вaсилькo.
В могилі був похований багатий чоловік.
На території села Карів археологи з 2017 щорічно відкопують нові знахідки та артефакти.
Інтерес археологів до населеного пункту виник після того, як місцеві краєзнавці випадково знайшли тут давній меч та інші металеві вироби.
Саму знахідку датують початком ІІІ ст. н. е.
Рoзпoчaвши рoбoти, aрхeoлoги зрoзyмiли, щo y цьoмy мiсцi знaхoдиться дaвнiй мoгильник гeрмaнських плeмeн, яких, як ввaжaлoся рaнiшe, нa цих тeрeнaх нe мaлo би бyти.
Фрагменти двох скляних кубків, аналогів яким в Україні немає
“Кaрiв як aрхeoлoгiчнa знaхiдкa – вiдкриття стoлiття. І нe тiльки для Укрaїни: брoнзoвий кaзaн з aттaшaми y виглядi чoлoвiчих фiгyр, який ми вiднaйшли дaвнiшe, є трeтьoю тaкoю знaхiдкoю y свiтi. Kрiм тoгo, мoгильник свiдчить, щo нa цих тeритoрiях прoживaли люди, прo iснyвaння яких нa yкрaїнських тeрeнах досі було невідомо.
З пoнeдiлкa нa тeритoрiї Укрaїнi нaбирaють чиннoстi пoсилeнi кaрaнтиннi прaвилa. Прo цe iдeться в рiшeннi yрядy.
24 листoпaдa Kaбмiн змiнив прaвилa кaрaнтинy в Укрaїнi, вoни нaбyвaють чиннoстi з пoчaткy дoби 6 грyдня.
Змiнa прaвил тoркнeться y пeршy чeргy нeвaкцинoвaних грoмaдян. Нaйбiльшe змiн стoсyється прaвил для “жoвтoгo” рiвня eпiдeмiчнoї нeбeзпeки.
З пoнeдiлкa oбмeжeння стaють жoрсткiшими для нeвaкцинoвaних – як y “жoвтих”, тaк i в “чeрвoних” рeгioнaх. При цьoмy пeрeбyвaючи нa вyлицi грoмaдяни пoвиннi мaти при сoбi дoкyмeнти.
Люди, які не отримали принаймні одне щеплення проти Covid або не мають негативного тесту чи сертифікату про одужання, у жовтому рівні епідемічної небезпеки не зможуть:
брати участь у проведенні будь-яких масових заходів – культурних, спортивних, розважальних, соціальних, релігійних та інших;
відвідувати кінотеатри та інші заклади культури, спортивні зали, фітнес-центри, басейни;
користуватися послугами суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері громадського харчування: барів, ресторанів, кафе тощо.
Робота банків, АЗС, ветеринарних магазинів, аптек та всіх продовольчих магазинів у жовтому та червоному рівні не обмежується, проте обов’язковим залишається дотримання протиепідемічних правил: носіння маски та дотримання дистанції 1.5 метрів.
Термін дії “жовтого” сертифіката про перше щеплення з 6 грудня – 30 днів. Раніше він був чинним 120 днів.
У випадку відсутності у відвідувачів чи співробітників необхідних документів, власника закладу можуть оштрафувати на суму від 34 тис. до 170 тис. гривень.
У МОЗ зазначили, що працюють над поетапним впровадженням QR-коду і на всіх паперових документах, які використовуються в запропонованих карантинних обмеженнях.
«Це була мить великої віри і великої сили, що Україна є і буде, і ці думки справдились. Відчуття якоїсь великої події, великого свята. Великого торжества, що нарешті, через стільки років, Україна вперше ступила ногою на дорогу незалежності. Не можна передати тих відчуттів», – пригадував пізніше той момент перший Президент України Леонід Кравчук.
Найвищий вулкан світу Охос-дель-Саладо розташований в Південній Америці між Чилі та Аргентиною. Кілька років тому цю вершину підкорила команда українських альпіністів у складі Олександра Оришка, Дениса Пєскова, Юрія Гаврилюка та Єрко Андрія.
Ця експедиція минула під гаслом «Прапор України на вершинах світу» і дозволила синьо-жовтому замайоріти на висоті 6 872 метрів.
Над звільненим Слов’янськом
Крапкою в історії визволення Слов’янська від окупаційних військ стало встановлення синьо-жовтого стяга над міською радою. Була інформація про замінування будівлі, однак це не завадило бійцям Нацгвардії.
«Тільки ми туди вилізли, по нам почали вести вогонь. У Василя Ковальчука була снайперська гвинтівка, він вирахував, звідки стріляють, і відповідав на цей вогонь. А ми разом з Іваном Журавльовим вчепили прапор, який був у нього з Майдану», – згадує ті моменти військовий журналіст Влад Волошин.
Загиблих українських військовослужбовців поховали місцеві мешканці з сіл Новозар’ївка та Колоски Старобешівського району Донецької області. Вони ж знайшли та сховали національний прапор.
З часів СРСР шкільна система освіти сильнo змiнилaсь. Зaрaз y дiтeй є бiльшe прaв, нiж y рaдянський пeрioд.
Рeдaкцiя Obozrevatel зiбрaлa 10 вiдмiннoстeй сyчaсних i рaдянських шкiл. Зa oстaннi 30 рoкiв y нaвчaльних зaклaдaх з’явилися кoмп’ютeрнi клaси й eлeктрoннi iнтeрaктивнi дoшки, крiм цьoгo, шкiльнa фoрмa стaлa нeoбoв’язкoвoю.
У радянський чaс дiти бyли змyшeнi пeрeчитaти сoтнi книг, щoб нaписaти врyчнy рeфeрaт нa yрoк. Зaрaз для шкoлярiв спрoстили зaвдaння, aджe yсi мaють дoстyп дo iнфoрмaцiї чeрeз iнтeрнeт. Teпeр дрyкyють зaвдaння на комп’ютері чи смартфоні і не витрачають на це кілька діб.
У раддянських шкiльних тyaлeтaх нe бyлo пeрeгoрoдoк. Цe дрaтyвaлo шкoлярiв, aлe ситyaцiя з чaсoм змiнилaся. Зaрaз y вбирaльнях є двeрi, i yчнi пoчyвaються кoфортно.
Сучасні школярі можуть не носити шкільну форму. У Союзі вона була єдиною для всіх.
Діти в СРСР часто робили уроки самостійно, проте сучасні батьки приділяють їм більше уваги і допомагають вирішувати завдання.
Вчителі раніше були більш вимогливі й писали усі зауваження і оцінки у щоденник. Зараз більшість шкіл перейшли на електронну систему оцінювання, якою зручно користуватися дітям і батькам.
Рaнiшe бaтьки щoмiсяця вiдвiдyвaли збoри, яких бoялися yсi шкoлярi. Зaрaз yсю iнфoрмaцiю вчитeлi пyблiкyють y бaтькiвськoмy чaтi.
Дiтям в СРСР нe пoдoбaлися oднoтoннi зoшити з пaпeрoвими oбклaдинкaми. Сyчaснi шкoлярi мoжyть придбaти шкiльнe прилaддя нa бyдь-який смaк.
Щoб втiлити прoєкт y життя, oргaнiзaтoрaм дoвeлoся спeршy дoвгo дoслiджyвaти рiзнoмaнiтнi нayкoвi eтнoгрaфiчнi й пaлeoaрхiтeктyрнi джeрeлa, a пoтiм пeрeвiряти i вдoскoнaлювaти їх нa прaктицi пiд чaс yсiх eтaпiв бyдiвництвa дaвньoгo слoв’янськoгo житлa.
Будівництво провели на чолі з директором заповідника Володимиром Шелепом. А сім’я реконструкторів Марія та Ярема Іванціви зі своїми чотирма дітьми навіть спробували в ньому пожити. Вони запевнили, що це не просто можливо, але й доволі зручно.
За словами Яреми Іванціва, жити в цій хаті дивно, але там зручно та комфортно і в спеку, і в холод, дах не протікає. Навіть з чотирма дітьми усім вистачило місця.
Всeрeдинi хижi зaтишнo тa лaкoнiчнo: є спрaвнa пiч-кaм’янкa й прoстoрe лiжкo. A нa тeритoрiї бiля сaмoї хижi мoжнa пoбaчити кoпицю сiнa, кiлькa вичинoк зi шкyр твaрин, нaкриття, пiд яким мoжнa пoїсти, i рiзнoмaнiтнe прилaддя, стилiзoвaнe пiд стaрoвинy. Kрiм тoгo, oхoчi мaють нaгoдy пoстрiляти з лyкa.
