У XX столітті росіяни не раз захоплювали Галичину. Те, що захід України став частиною УРСР, — відомий факт, адже незалежна Україна успадкувала кордони Української Радянської Соціалістичної Республіки. Та Радянський Союз був не єдиним російським утворенням, яке намагалося захопити галицькі землі. Ще в часи Першої світової війни російська імперія намагалася втримати Галичину під своїм контролем, але реалії війни вирішили долю цього краю не на користь росіян. Та якою була політика росіян відносно Галичини? Які заходи вони впроваджували на захоплених землях? Про це у матеріалі Куншт.
Передумови та етапи окупації
Станом на 1914 рік велика частина території сучасної України перебувала в складі російської імперії. Лише Галичина, Буковина та Закарпаття були в складі Австро-Угорщини. Попри те, що обидві імперії обмежували національне життя українців, в монархії Габсбурґів «дихалося вільніше», активніше діяли різноманітні українські товариства. На Галичині навіть друкувалися автори з підросійської України, адже на території Австро-Угорщини, вони могли видавати твори, які забороняла набагато сильніша цензура російської імперії. Наприклад у Львові видавали свої твори Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Павло Грабовський, проводив наукову діяльність Михайло Грушевський. Через це Галичину назвали «українським П’ємонтом».
Коли почалася Перша світова війна, Галичина стала одним із численних полів бою. Активне протистояння між військами Південно-Західного фронту росії та австро-угорською армією ввійшли в історію під назвою Галицька битва. Усе почалося ще влітку 1914 року. Спершу російські війська активно наступали, зайнявши Галич та Львів. Австрійські війська були змушені відійти за річку Сян, а росіяни взяли в облогу Перемишль. У вересні фронт стабілізувався вздовж річки Дунаєць. росіяни просунулися значно вглиб Австро-Угорської імперії, зайнявши Східну та частину Західної Галичини.
Можна виокремити три основні етапи окупації й три основні інституції, що здійснювали управління окупованою територією. Перший етап — Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини на чолі з графом Георгієм Бобринським (з кінця серпня 1914 року до червня-липня 1915 року). Другий — Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни, — діяв з липня 1916 по лютий 1917 року. Третій — Обласний комісаріат Галичини та Буковини під головуванням Дмитра Дорошенка — існував навесні-влітку 1917 року.
Сьогодні звернемося насамперед до першого етапу. Адже саме в цей період російські війська окупували всю українську Галичину, і він найкраще характеризує те, як росіяни бачили Галичину в контексті управління імперією. Також назва «Галичина» позначатиме частину регіону, яка зараз є територією України.
Галичина під російською окупацією
Генерал-губернатором окупованого краю призначили графа Бобринського. Насамперед він замінив багатьох австрійських чиновників російськими представниками. Порівнюючи освітній рівень службовців колишньої австрійської та новоствореної російської адміністрації Галичини, можна сказати, що перевага була не на боці росіян. Сучасник тих подій, колишній австрійський чиновник Йосип Осіпов, у спогадах писав: «Нас … шокувала малоосвіченість російських чиновників. Загалом, мої враження щодо них збігаються з поглядами інших інтелігентів-галичан». Серед чиновництва процвітали аморальність, корумпованість і пияцтво.
Місцеві москвофільські організації активно підтримували діяльність російської адміністрації. 22 вересня 1914 року відновила роботу основна москвофільська структура в краї — російська народна рада, яка стала дорадчим органом окупаційної влади. Товариство активно брало участь у виробленні різних аспектів національної політики. Вулиці, громадські установи та готелі Львова покриваються вивісками російською мовою.
Попри те, що на території Галичини проживало близько чотирьох мільйонів україномовного населення, Бобринський розпорядився закрити всі українські газети та журнали. 22 вересня окупаційна адміністрація, мотивуючи свої дії «антиросійським підбором наявних видань», розпорядилася закрити книгарню Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Русифікаційна політика російської адміністрації щодо українського населення проявилася також і в цензурній та освітній політиці. Військова цензура розглядала приватну кореспонденцію тільки російською, польською, чеською, румунською, французькою, англійською і німецькою мовами. Інші листи мали знищувати. У березні 1915 року розробили проєкт загальної російської народної освіти, який передбачав упродовж п’яти років відкрити у регіоні 9 тисяч народних шкіл та інших навчальних закладів. російські урядовці прагнули покращити ситуацію з кадрами за допомогою курсів російської мови, які організовували як у межах генерал-губернаторства, так і на росії.
Окупація сприяла розвитку негативних соціально-економічних явищ на захоплених територіях. Війна та зміна влади різко ускладнювала ситуацію з харчами: значно зросли ціни, почалися спекуляції, товари приховували від покупців. Окупаційна влада штучно утримувала зростання цін на товари першої потреби через явну нестачу харчових продуктів. Бувало, що ціни визначали командири військових підрозділів.
Оскільки значну частину галицької торгівлі здійснювали євреї, економічна політика росіян перетинатися з національною. На думку львівського губернатора, саме «місцеві євреї, в руках яких знаходилася вся торгівля, почали активно вивозити з м. Броди в росію, з метою наживи, предмети першої необхідності: борошно, крупу, зерно, масло та ін». Тож він пропонував ухвалити постанову, яка б забороняла євреям здійснювати вивезення товарів. Уже в 1915 році Бобринський обмежив рух євреїв у межах Галичини й Буковини. Тепер місцевим торговцям-євреям не дозволяли перевозити товари не лише за межі Галичини й Буковини, а й вільно рухатися між повітами.
Спроба штучного утримання інфляції виявилась неефективною та була черговим провалом політики окупаційних сил.
Цікаво описував проблему ставлення до різних національностей історик та сучасник подій Іван Крип’якевич. Він порівнював ставлення російської окупаційної влади до поляків, євреїв, німців та українців. Попри те, що обмежень зазнали всі групи, найприхильніше росіяни поставилися до поляків. «Правда проти російської влади ніхто не міг явно виступати — а все-таки за “неблагонадьожность” вивезено на заслання десятки й сотні українців, німців, євреїв, між поляками арешти були рідкістю і масового характеру не мали ніде».
Східна Галичина була оголошена російською територією, але Західну росіяни обіцяли приєднати до Королівства Польського. З німців, які становили незначну частку населення і в основному були селянами, російська пропаганда зробила гнобителів Галичини та трактувала як дуже небезпечний елемент. Євреїв окупаційна влада трактувала, як окрему націю, але безправну. Хоча деякі кола вважали, що євреї мають великий потенціал до зросійщення, та коли в 1915 році російська армія відступала під натиском австро-німецьких військ, почастішали єврейські погроми. Українців росіяни ділили на москвофілів, тобто зросійщених і прихильних до російської влади та «мазепинців», тобто національно свідомих. У «мазепинцях» російська влада бачила своїх головних ворогів і активно репресувала політичних, культурних і навіть релігійних діячів, які підпадали під цю категорію.
Важливою була і конфесійна політика окупаційної влади, яка зосереджувалася на боротьбі з греко-католицькою церквою. Греко-католиків намагалися навернути в православ’я. Під проводом архієпископа Волинського Євлогія до Галичини приїхали сотні православних священиків з росії, які призначалися на місце вивезених греко-католицьких священиків. Щодо римо-католиків, то окупаційна влада не мала ілюзій, ніби зможе їх «оправославити» чи русифікуватиї. Обмеження були скеровані лише на недопущення негативних коментарів щодо російської держави та православ’я.
З початком війни львівські архієпископи не залишилися осторонь суспільних процесів. Андрей Шептицький виголосив проповідь в якій сказав про росіян: «Наше православіє є церковне, їх православіє державне, що так скажу: “казьонне”, вони опирають своє православіє на державній силі». За ці слова, митрополита арештували й вислали до Києва, а згодом — на заслання до Суздаля. Та попри переслідування, греко-католики не поспішали переходити в православ’я. За 10 місяців російського управління повністю або частково перейшли на православ’я лише 4,6% греко-католицьких парафій.
Наслідки окупації
Влітку 1915 року австро-німецькі війська зуміли вибити росіян з Галичини. Відступаючи, росіяни вчиняли погроми та грабунки. Хоча через рік війська російської імперії знову зняли частину галицьких земель, їм вдалося окупувати значно меншу територію. Під час другої окупації заходи російської імперії були спрямовані радше на те, щоб забезпечувати потреби армії, ніж на те, щоб перетворити захоплений край на інтегральну частину імперії відповідно до своїх уявлень.
Врядування 1914–1915 років було настільки брутальним, що навіть у російській думі його прозвали «європейським скандалом», і це погіршило сприйняття росії на міжнародній арені. Хоча для справедливості варто зазначити, що до жодних серйозних заходів це «погіршення сприйняття» не призвело. Натомість сильно вплинуло на сприйняття росіян серед звичайних мешканців Галичини. Галичани були досить лояльними до Габсбурґів, а українські інтелектуальні кола краю активно обмінювалися інформацією з «колегами», що перебували на території російської імперії. Та напередодні Першої світової у пересічного жителя Галичини не було особливої ворожості до росіян. Куди гіршими були стосунки між українцями та поляками. Але після окупації дедалі більша частина суспільства почало розуміти, що Москва є ворогом українства, а в багатьох українців зникли ілюзії про те, що цар «визволить» їх з-під австрійського панування.
Нищення української спільноти Галичини не було чимось випадковим чи простим «перегином на місцях». Це була частина цілеспрямованої державної політики. Цікавими є спогади Дмитра Дорошенка, в яких він розповідає, що делегація від петербурзьких українців звернулася до міністра закордонних справ російської імперії Сазонова. «Коли до нього, явилася делегація українців, яко до найбільш ліберального, європейського з міністрів та прохала заступитися за український рух, так несправедливо і нерозумно, мовляв, нищений російською владою в росії і Галичині, то цей ліберальний міністр відповів: “Що ви хочете? тепер то і випав найбільш зручний момент, щоб раз і назавжди покінчити з вашим українством!”. Відповідь ця не вимагала ніяких коментарів».
Пройшло понад сто років з моменту описаних подій, а росія і надалі намагається загарбати українські землі, а навіть «ліберальні» росіяни вважають українців «молодшими братами». Досвід подій Першої світової показує: якщо росіяни націлилися знищити «українство», то для них не буде різниці, це Галичина, Слобожанщина, Наддніпрянщина чи інший регіон. Єдине, що їх справді здатне стримати — це армія, яка обороняє від їхньої навали.
