Категорія: Львова

До наших часів, на щастя, збереглося декілька унікальних храмів, які звели ще в часи князя Данила Галицького та його спадкоємців. Вони подекуди пережили численні перебудови та зміну вигляду, але у кожному з них залишилася маленька частинка такого своєрідного далекого і таємничого середньовіччя.

Храм Івана Хрестителя

Згідно з історичними джерелами, ще 1260 року храм збудували для дружини Лева Даниловича – угорської принцеси Констанції. З часом змінювалися власники храму – у XVI він перейшов до вірменської церкви. У наступні 200 років до церкви добудували ризниці з півночі та півдня, але на початку ХІХ століття храм горів і кілька десятиліть стояв у руїнах.

У 1886-9 роках видатні архітектори та будівничі Юліан Захаревич та Іван Левинський перебудували храм до невпізнання.

Будівлю покрили новим дахом, фронтон розібрали аж до склепінь і перемурували наново – замість готики на світ з’явився неороманський храм. У храмі залишався бароковий вівтар початку ХVI століття, але зараз його доля невідома – останні згадки про вівтар походять із середини 20-х років минулого століття.

Зміни ХІХ століття не стали останніми – 1989 року фахівці «Укрзахідпроектреставрації» реставратори розібрали південну ризницю, неороманське облицювання стін та переробили склепіння, але . головний фасад зберегли. Із 1993 року в будівлі храму працює Музей найдавніших пам’яток Львова.

2. Церква Святого Миколая

В історичних документах згадки про церкву Святого Миколая зустрічаються у 1292 році, хоча деякі вчені припускають, що засновником храму міг бути й князь Данило. Свого часу це була головна князівська церква, розташована неподалік від замку володарів Галичини. Ще одне припущення стосується того, що у цьому храмі була православна катедра ще до того, як поляки завоювали Львів.

Документи свідчать про те, що храм Святого Миколая був власником полів і добр, а король Сигізмунд надав настоятелеві церкви юридику, тобто церква отримала право збору податків на своїх землях і навіть здійснювати суд.

Наприкінці XVI століття до храму завітав патріарх антіохійський Йоахим IV і поблагословив діяльність церковного братства. У часи відродження православної церкви храм Святого Миколая відігравав вагому роль як осередок віри та просвіти. Щоправда, пожежа 1623 року завдала церкві пошкоджень, а впродовж цього століття зазнавав регулярної шкоди від набігів татар. На початку XVIIІ століття його відбудували, проте лиха не оминали храм – пожежа знищила давній іконостас у 1783 році, а через пожежу 1800 року церква отримала дві нові бані та бляшаний дах. Однак після добудов та перебудов вона зберегла головні риси старовинної архітектури – план грецького хреста і центральний купол.

У 20-х роках до прослави храму долучився знаний художник Петро Холодний, фрески якого у псевдовізантійському стилі прикрашають храм.

3. Монастир святого Онуфрія

Ця монастирська обитель розташована неподалік від храму святого Миколая на теперішній вулиці Богдана Хмельницького під Високим Замком. Фахівці припускають, що фундатором монастиря був князь Лев і звели його у другій половині XIII століття, хоча документальні згадки датовані XV століттям.

Розквіт монастиря припав на XVІ століття – тоді Успенське братства купили для монастиря землю і його територія збільшується у кілька разів. Потім князь Острозький дав грошей на розбудову обителі, завдяки чому з’являються мурована церква та двізниця. Також монастир оточують міцними мурами через набіги татар. Монастир святого Онуфрія разом із сусіднім вірменським монастирем був єдиною оборонною ланкою тогочасного Львова. Також у другій половині XVІ віку в монастирі оселився друкар Іван Федорович. Саме тут він облаштував першу свою друкарню, тут з’явилися на світ «Буквар» та «Апостол», тут друкар знайшов вічний спочинок.

У ХІХ столітті монастир знову перебудували і такий вигляд обитель має до наших днів. Навіть радянська влада не змогла знищити монастир, хоча й влаштувала там гуртожиток. У 1977 році на території монастиря заснували музей Івана Федорова. А отцям-василіянам обитель повернули 1989 року.

4. Костел Марії Сніжної

Цей храм, як припускають, збудували німецькі колоністи у XІV столітті на місці дерев’яної церкви. Уперше про нього згадують в 1344 році. Іван Крип’якевич писав, що це була перша парафія римо-католицької церкви у Львові.

Незважаючи на товсті мури (у XV столітті храм опинився поза мурами міста), котел двічі горів у XVІІ столітті і двічі його відбудовували. У середині XVІІІ віку храм радикально обновили – Станіслав Строїнський намалював фрески, всередині з’явилися нові барокові вівтарі, лавки та сповідальниці. За деякий час храм став центром однієї із шести латинських парафій міста. Приблизно тоді ж збудували будинок органіста, який так люблять кінематографісти.

Перебудову цього храму здійснено за проектом згадуваного вже Юліана Захаревича у 1892 році у тому ж неороманському стилі, як і храм Івана Хрестителя. Тоді не було законодавства про охорону пам’яток, тож із костелу забрали старі вівтарі, знищили фрески Строїнського, а вікна оздобили вітражами. Художник Едвард Лєпший намалював для костелу 7 картин в неоготичному стилі за мотивами Євангелія. Також у храмі встановили новий орган.

Під час Першої світової війни влада реквізувала три дзвони з чотирьох, але сам храм не постраждав. Костел залишався діючим до 1951 року, коли його закрили. Частина оздоблення була знищена, частину передали музеям. А в приміщенні зробили склад. З 1988 року в будівлі храму був музей фотографії, а 1995 року костел передали ордену редемптористів і освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.

5. Церква святої Параскеви П’ятниці

На давність храму вказує його розташування – по сусідству від першого львівського ринку і на колишньому Волинському шляху, важливій дорозі часів середньовіччя, що зараз носить назву вулиці Богдана Хмельницького.

Археологічні дослідження вказують на те, що первісно церкву збудували не пізніше першої половини XІV століття у романському стилі. Однак після пожежі 1623 року церкву перебудували, зробивши її частиною оборонних споруд міста. Фундував перебудову молдовський господар Василь Лупул, про це свідчить молдовський герб на пам’ятній таблиці у церкві.

У другій половині ХІХ віку церкву кілька два рази відновлювали. 1908 року замість шатрового даху було зведено баню з ліхтарем і кількома маленькими вежами.

До оновлення храму доклався знаменитий львівський архітектор Юліуш Гохбергер, звівши нову плебанію. А вже за часів незалежності біля плебані за проектом Володимира Швеця збудували дзвіницю. До речі, усі 7 дзвонів з храму реквізувала австрійська влада під час Першої світової війни. Також у церкві свого часу зберігалося чимало цінних мистецьких творів – рідкісні картини з вірменських храмів, які тепер передані в музеї та галереї, а також рукописне Євангеліє XVІ століття, кадильниця та образ із церкви Різдва Богородиці на Тарнавці, яка не збереглася до наших часів. Ці раритети зберігаються в Національному музеї.

Храм відомий трьома іконами святих на ім’я Параскева, а також фресками знаменитого художника Луки Долинського. Але головною його окрасою є різьблений іконостас 40-х рр. XVII сторіччя. За стильовими та мистецькими ознаками його можна віднести до кола або майстерні відомого львівського художника кінця XVI -першої третини XVII ст. Федора Сеньковича.

Джерело: Фотографії старого Львова

Змінюючись впродовж десятиліть та століть, більшість львівських вуличок, зазвичай, перетворювалися з другорядних заміських стежинок на впорядковані та забудовані кам’яницями вулиці.

Проте, іноді траплялося зовсім навпаки, і вулиця втрачала свою вишукану архітектуру, стаючи, таким чином, навіть пусткою. Подібні метаморфози пережила свого часу площа Ярослава Осмомисла.

Площа Князя Ярослава Осмомисла, а точніше площа Краківська (така її первісна назва) сформувалась близько 1840 року, після того, як булорозібрано мури, що оточували центральні квартали давнього Львова. Виникла вона при колишній Краківській брамі, тож звідси й взялась її назва. Від площі на північ простягалося Краківське передмістя, яке заселяли переважно євреї. Від брами (і від східної частини площі) починався давній Волинський шлях, який ще мав назву Жовківської дороги. До речі, місцевість на якій постала площа, називалась FarnTojr (VordemTor), що перекладається як «До воріт».

Цікавим є той факт, що частина забудови площі, а саме її північна частина, виникла набагато швидше від неї. Але це і не дивно, адже ця частина міста була однією з найдавніших. Кам’яниці, з північної сторони площі, належали єврейській громаді міста, та були збудовані не пізніше XVIII ст.

На плані міста Львова 1844 року, у східній частині площі Краківської, позначена Вартівня Краківської брами (очевидно її залишки). Певну будівлю в цьому ж місці, але без підпису, можна спостерігати також на плані 1861 року. Проте, уже на перших світлинах площі, котрі датовані 60-70-ми роками XIX ст., жодних залишків Вартівні не помітно.

Південну сторону Краківської площі з 1842 року зайняв театр Скарбека (театр М.Заньковецької). З того часу площа отримала своє зовнішнє архітектурне оформлення, котре протягом довгого часу залишалось незмінним.

Внутрішнє заповнення площі, ще задовго до її адміністративного оформлення, займав ринок. Цьому сприяло розташування цієї території на перетині двох основних магістральних вулиць – Городоцької і Жовківської (Б.Хмельницького). Оформлення площі лиш посприяло кращому впорядкуванню ринку. На найдавніших фотографіях помітні розташовані рядами лотки – лавки з навісами. Поруч із лотками, на площі був розміщений і колодязь, який зник до початку XX ст.

Зовсім нового вигляду ринок на цій площі отримує в 1876 році. Тоді, віденською фірмою «Енд та Горн» було збудовано великий павільйон із заліза та цегли на мурованому фундаменті, покритий хвилястим оцинкованим залізом.

Базар був обладнаний асфальтовими хідниками, вентиляцією, мав 76 крамниць (оренда яких розігрувалася жеребкуванням) для різників, круп’ярів, пекарів, для продажу молочних виробів та овочів. Будова цього взірцевого ринку разом з відновленням після пожежі 1894 р. коштувала 63544 зл.

Проте, будівля «Базару торгового міського», як вона тоді називалась, не замінила згадуваних лотків, а лиш стала їхнім великим доповненням. Більшість фото наглядно демонструють, що торгівля діяла по всій непроїзній частині площі і до початку XX ст., і в міжвоєнний час. Лишна листівках 1900-1909рр.зображено частину площі, же замість лотків присутні зелені клумби. Очевидно, що такого вигляду Краківська площа набула на початку XX ст. Проте, клумби не простояли й 10 років, як їх місце знову заполонили торговці.

На жаль, Перша світова війна завдала певної шкоди архітектурному оформленню площі Краківської. Зокрема, зазнали руйнувань деякі кам’яниці північної сторони площі. І судячи по планах міста наступних років, вони так і не були відбудовані. Проте, аж до закінчення Другої світової війни базар не переставав діяти. Ліквідувала його лиш радянська влада.

Після Другої світової війни практично усі кам’яниці північної сторони площі було зруйновано. На їх місці, включно з територією, що займав ринок, було створено сквер. В 1949 році в цьому сквері було встановлено кам’яну плиту, що сповіщала про зведення на її місці монументу в честь возз’єднання Західної України з УРСР. Проте, цей задум так і не був реалізований. В 1954 році площа отримала назву 300-ліття Возз’єднання (малась на увазі 300 річниця Переяславськогодоговору). А сквер досить часто приймав різноманітні виставки, і навіть приїжджі зоопарки. Певний час в 70-х роках тут навіть діяла автостоянка.

В 80-х роках виникла ідея спорудити на місці скверу готель «Золотий Лев». В рамках цього будівництва на площі в 1992 році провадилися археологічні роботи, в ході котрих знайдено поселення ще V ст. н. е.

Готель в результату так і не було споруджено. Певний час частина площі стояла пусткою, аж поки в 1998 році на місці колишнього скверу було споруджено ринок «Добробут», що існує і досі.

Володимир ПРОКОПІВ для Фотографії старого Львова

Джерела:

Шольгіня В. На Кракідалах // http://www.ji.lviv.ua/n51texts/szolginia.htm

Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.

Котлобулатова І. Львів на фотографії-2: 1860-2011. – Львів, 2011.

Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009. – 528 с.

Інтернет-портал www.lvivcenter.org

Інтернет-ресурс www.polona.pl

Плани міста Львова різних років

План урегулювання Середмістя 1920

Вільна енциклопедія «Вікіпедія» https://uk.wikipedia.org

Сьогодні Львів – одне з тих українських міст, які широко славляться своєю сакральною архітектурою. ХІХ століття стало епохою появи фотографії, яка без перебільшення створила справжній переворот у понятті візуальності і її доступності.

Сьогодні ми пропонуємо вам поглянути на 10 храмів Львова зафіксованих у фотороботах ХІХ – початку ХХ століть. Деякі з цих робіт показують нам, що храми значною мірою не змінились, інші ж – дозволяють побачити ті зміни, які їх спіткали і вони фіксують будівлі у тому стані у якому ми ніколи уже їх не побачимо. У цьому є певний шарм і певний сум, проте від цього нікуди не втекти.

1.Костел Св. Антонія на вулиці Личаківській. Храм, який фактично у первісному вигляді дійшов до нашого часу, постає перед нами у фотороботі відомого львівського фотомитця Францішека Риховського, яку він зробив у 1894 році. Окрім самого храму, фотографу вдалось увічнити історичний момент – початок руху електричного трамваю на Личакові. 1765 року костел був реконструйований Франциском Кульчицьким, було добудовано також бароковий фронтон із вазами за проектом Петра Полейовського і тоді храм набув сучасного вигляду. У 1818 році архітектором Йозефом Марклем споруджено дзвіницю для трьох дзвонів, а 1830 року костел оточено муром, в котрий вбудовано і дзвіницю. Стінопис храму і деяких приміщень монастиря виконано 1854 року. 1861 року будівлю вкрито новим дахом, який 1878 року знову відремонтовано.

2. Краєвид на монастир бернардинів та храм Св. Андрія. Площа біля монастиря бернардинів постала в 1650 році, коли було ліквідовано частину укріплень довкола монастиря. У 1912 році фотограф зафіксував бернардинський монастир у досить незвичному для львів’ян вигляді. Монастир був оточеним високим муром.

3. Костел Марії Магдалини. Фото початку ХХ століття. У 1754—1758 році костьол розширив і перебудував архітектор Мартин Урбанік: змінено фасади, добудовано вежі. Перед 1764 роком 2 камінні статуї святих-домініканців на фасаді храму виконав Себастьян Фесінґер. Сучасний вигляд костел отримав 1870 року. Ще одна фотографія 1905 року зафіксувала для нас мить створення нової сім’ї – весілля. Молоду пару очікує екіпаж запряжений білим конем, гостей також очікують їхні екіпажі. Перед входом можна побачити скульптуру Діви Марії споруджену наприкінці ХІХ століття.

4.Церква Параскеви П’ятниці, фото 1905 року. Храм зображено у вигляді, якого він набув після реставрації у 1885 році. У 1908 році шатрове закінчення вежі було замінено необароковою банею з іншими декоративними елементами. Перебудови храму чітко видно, якщо ми поглянемо на ще одне його давнє фото, яке залишив нам Юзеф Едер.

5. Костел Св. Михаїла і будівля монастиря кармелітів босих. Фото 1912 року. Вежі храму були збудовані у 1835 і 1906 роках за проектами Алоїза Вондрашки та Владислава Галицького. Ще одне фото 1906 року зафіксувало для нас інтер’єр храму станом на 1906 рік.

6. Храм Св. Анни. Фото між 1911 і 1927 роками. Ознаками для такого датування фото є споруда Католицького дому збудована у 1911 році. Разом з тим, сучасний купол вежі було споруджено у 1927 році.

7. Собор Св. Юра з висоти. Фото 1921 року. Цікаво глянути також на зображення храму, яке залишив нам Ю. Едер за півстоліття до цього у 1870-ті роки. Споруджений Бернардом Меретином храм фактично не змінився до нашого часу.

8. Церква Петра і Павла на Личакові. Фото Юзефа Едера, 1870-ті рр. Храм історія якого сягає XVII століття, був зафіксований знаним львівським фотомайстром – Юзефом Едером.

9. Костел Св. Миколая, фото 1900 року. Сучасна церква Покрову Богородиці має багату історію. Так, дерев’яний монастир на мурованому фундаменті було споруджено 1694 року. Через 2 роки завершено будівництво дерев’яного костелу святого Миколая. У 1739–1745 роках коштом Самуеля Мухавецького та Яна Яблоновського споруджено сучасну будову. 1769 року сталась пожежа. Відбудова тривала до 1777 року. 1782 року орден тринітаріїв був скасований — 9 капланів, 3 брати, що мешкали тут, змушені були залишити святиню. Інвентар 1783 року засвідчив, що у костелі було 10 вівтарів (включно із головним), амвон, 9-голосний орган на хорах. 1790 року костел став парафіяльним, а у кляшторі розмістилась плебанія. 1837 року храм віддано під опіку Єзуїтам. У 1853 році поруч із костелом, у будинку Єзуїтського конвікту був розташований Львівський університет. 1903 року завершено реставрацію під керівництвом Міхала Лужецького.

10. Костел Св. Войцеха на початку ХХ ст. Костел святого Войцеха споруджений 1607 року на північному схилі Змієвої гори. 1749 року при храмі оселились отці Місіонери, згодом, у 1780-ті роки, монастир закрили і в його приміщенні аж до кінця ХІХ століття розташовувався пороховий склад. У 1897 році храм повернули громаді і відремонтували. Фото початку ХХ століття зафіксувало для нас храм саме в цей період його історії.

Автор: Віктор ГУМЕННИЙ / photo-lviv.in.ua

Через скульптури сов, які прикрашають зовнішній фасад будівлі, будинок №6, на вулиці Героїв Майдану має й іншу назву — «Кам’яниця під совами», розповідає Tvoemisto.tv.

Парк культури і вулицю Сахарова сполучають десять хвилин, якщо спускатися до старого трамвайного депо вулицею Героїв Майдану, більш відомою львів’янам, як колишня Гвардійська.

Сама вулиця, яка спочатку називалася Парковою, або Паркґассе, виникла 1880-х роках позаминулого століття. Тоді ж її почали активно розбудовувати, а через десяток років тут звели кам’яницю №6, яка є унікальною окрасою невеличкої пологої вулиці.

«Будинок із химерами» збудували у 1902 році за проектом польського архітектора Іпполіта Слівінського — автора багатьох львівських будівель, на кшталт «Авансового банку» на проспекті Свободи, 10 та будинку архітектора Франциска Сковрона на вулиці Кривоноса, 10.

Скульптурне оздоблення з совами розробив Антоній Попель, який спроектував пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові та долучився до зовнішнього оздоблення Львівської опери. Завдяки совам будинок отримав іншу назву — «Кам’яниця під совами».

У 1908-1914 роках у будинку мешкав відомий польський політичний та військовий діяч Юзеф Пілсудський. Нині про це нагадує хіба меморіальна дошка над вхідною брамою.

У період із 1914 і до початку Другої світової війни у будинку розташував свою майстерню місцевий скульптор Роман Шведзіцький, а після відступу німецьких військ, у 1944 році, в цьому будинку був штаб Армії Крайової. Відтоді й дотепер споруду використовують як житловий будинок.

Триповерховий симетричний будинок у неоготичному стилі оздоблений оригінальними скульптурами сов та фігурами химер — потвор горгулій та грифонів, які зображені вздовж випуклої частини стіни — пілястрі. Зовнішній фасад та цокольний поверх облицьовані кам’яними плитами та мають півкруглі вікна із кольоровими вітражами.

На бокових частинах фасаду, що виступають за основну лінію, з другого поверху виходять балкони з візерунчастим орнаментом, які завершуються трикутними фронтонами — вімпергами. Балкон спирається на скульптуру людської голови — «найстаріша потвора у Львові» — та кам’яну голову барана.

Окрім людських голів та химер, на зовнішній частині будинку можна зустріти зображення лицаря в обладунках та кардинала.

Вестибюль на першому поверсі розписаний малюнками у манері пізнього середньовіччя. На стінах зображені літери, однак їх значення достеменно не відоме. Стеля — склепінчаста, прикрашена кольоровими зірками, зображеннями людей та химерних істот. Брами внутрішніх дверей прикрашають фігури грифонів, які дещо втратили первинний вигляд.

Загалом, стіни будинку оздоблені кольоровими, здебільшого жовто-червоного та синього кольорів, перехресними криволінійними образами, що нагадує розпис стін середньовічних храмів.

Вікторія Ейсмунт для Твоє місто

Фото Катя Москалюк, Сергій Криниця

За інформацією Wikipedia, photo-lviv.in.ua, www.lviv1256.com/, «Фотографії старого Львова»