Категорія: Львова

Сьогодні пропонуємо вам подивитися на середньовічний Львів очима купця, мандрівника, згодом ченця ордену домініканців Мартіна Ґруневеґа. Народився він у Гданську в сім’ї німецького купця, Ганса Ґруневеґа, який незабаром помер. Вітчим віддав його в 1574 році до Бидґоща вивчати польську мову.

Для оволодіння ремеслом він найнявся з серпня 1579 року до купця Ґеорґа Керстнера з Варшави. Там він познайомився з купцем Асадуром (Богданом) з Львова, до якого переїхав 5 липня 1582 року. У щоденнику він записав, що у Львові йому сподобалось більше, ніж у Варшаві, та що купець Асадур був йому за хазяїна і за батька. З торговими караванами він здійснив шість подорожей до Константинополя, одну до Києва і Москви.

У вересні 1588 року вступив до ордену домініканців, змінивши обряд на католицький під впливом львівських домініканців. 22 травня 1592 року був висвячений на ксьондза.Прийняв ім’я Вацлава (Венцеслава) з Гданська і перебуваючи у львівському кляшторі до 1602 року.

“…Львів… лежить у такому місці, неначе це альтана посеред раю. Дуже гарні околиці… Як тільки трохи перейти через поріг, натрапиш на стільки дивовижних речей, що деінде треба було б подорожувати сто миль, щоб таке побачити. Тут широкі поля, гори і долини, пагорби і верхи, чагарники й ліс. Відразу за міською брамою все це не тільки можна оглядати, але й досягти руками. Не знаю міста у всьому королівстві, яке було б багатше на садки. Тут ростуть горіхи і сливи, розміром з куряче яйце. Їх пакують у великі бочки і вивозять аж до Москви. Виноград з тутешніх садів не тільки носять кошиками на ринок, але й роблять вино до погребів по 50-60 бочок з одного преса. Завдяки умінню і пильності виноробів їхнє вино міцніє з року в рік, так що деякі вина приймають за привезені, а не місцеві… Кипариси і розмарин тут побачиш не тільки в вазонах, але й на ділянках. Гарні каштани, дині, артишоки та деякі инші іноземні рослини тут не дивина. І вони не лише квітують, але й дають плоди… Запашні нагідки, найкращі фіалки та инші свіжі квіти можна знайти тут в будь-який час цілий рік. І городи вони мають не тільки для пожитку, але й для забави – у городах є гарні альтанки, ставки, навіть майданчики для кеглів.

…Вся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, проходить через це місто. А тутешніх щупаків їдять і у Відні, хоч там і протікає під семи мостами багатий на рибу Дунай.

Я об’їхав пів-Европи, побував у найславніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, як тут щодня приносять на ринок, і майже кожний чужинець знайде таке печиво, як у своїй країні, – хліб, струцлі, тістечка, чи як ще їх назвати. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, але й привезеного. А вино їм привозять також з Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина – там його склад.

У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одягу, а німці, італійці, іспанці – у короткому. Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут і свою мову. Місто віддалене понад сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках малмазії вирує натовп крітян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по корабельному, видається неначе тут порт відразу за брамою міста.

Щотижня буває три торговельних дні – по середах, п’ятницях, неділях… Але торг тут щодня, бо щоденно прибувають крамарі з усієї Русі, Поділля, з Молдавії і Волощини. Отже щодня знайдеш тут різні товари, які тільки можна придумати. Є також різноманітні добрі ремісники, навіть друкарня. І хіба не кожному відомо, як багато крамниць у Прусії, Сілезії, не кажучи про всю Польщу, тутешні вірмени заповнюють своїми товарами…

…Свою назву місто має від гори, під якою воно лежить… Недалеко від левової яскині, на віддалі пострілу, є ще одна гарна гора. На цій горі князь Лев надумав спорудити замок і там встановити своє владарювання. І справді, це не тільки гарна гора, але й чудо світу. А у той час вона була ще більшим чудом, поки їй не зняли вершину. Гора височить посеред вільного простору, її з усіх боків далеко видно. З сторони Любліна вона помітна ще перед Белзом, віддаленим понад 10 миль. Поки не було збудовано замок на горі, вона мала вигляд зрізаної піраміди, і здіймалася наче гора Сінай посеред пустелі. А тепер вона виглядає, як ніби їй зняли капелюх і замінили короною, як це видно на малюнку поруч… Хоч тепер замок виглядає зле, все ж видно, що князь Лев спорудив його з великою пильністю і великим накладом коштів. Він мав свій двір лише там.

Замок займає весь верх гори… Дорога туди, викувана в скелі… входить з південного боку на довгу і досить широку рівнину… Там нема жодної будови, лише замкові мури. Тільки ліворуч, з заходу, стоїть на краю дерев’яний цейхгауз позначений № 2. А праворуч від брами глибокий рів у твердому камені. Понад ним – зведений міст до княжого палацу, який стоїть, покритий ґонтами, неначе великий будинок посеред замку і з’єднується з обох сторін з мурами. У цьому будинку є чудові зали, кімнати та инші приміщення усякого виду. Зверху велика каплиця, прикрашена на руський спосіб, у якій молився князь. Лише за нею, з сторони міста, є капличка з католицьким вівтарем. Обидві зараз пусті.

Всі двері, брами, дорога, вікна прикрашені різьбленим каменем. Коли перейти згаданий міст, то під палацом веде прохід з брамою поза будинок. Тут опиняєшся на гарній і великій чотирикутній площі, в кінці якої замок завершується двома великими півкруглими вежами… Ця площа, чи двір, має навколо по мурі хід, вид з якого дає очам більшу насолоду, ніж можна було б уявити… У замку є багато староруської зброї – різних арбалетів, щитів, списів, шоломів тощо. Коли князь закінчив замок і там став перебувати як у недоступному місці, люди стали називати за іменем володаря цей замок Львовом.

Що ж стосується знаменитого міста, яке виникло під цією горою, я чув від старих людей таке. Якраз тоді, коли Лев готував для замку місце недалеко від гори Льва, його слуги з иншої гори, напроти замку, помітили ще одну високу гарну гору. Коли вони з нею знайомилися, натрапили на страшного дракона. Як тільки князь про нього довідався, учинив раду і погубив цього жахливого змія. Наказав також негайно на горі, де змій мав лігво, змурувати церкву на честь св. Юра (оскільки той також знищив подібного змія). Цю церкву надав він своїм руським священикам як парафіяльну. Вона віддалена від замку приблизно настільки, як гданська Висока брама від Мотлавської брами… Недалеко від церкви показують у скелі печеру згаданого дракона, яку називають тепер Змієвою ямою. Церква разом з будівлями духівництва займає весь верх гори. Там і тепер має резиденцію український єпископ; називають церкву “столичною”, що означає “кафедральна церква”, або “собор” (хоч у місті є більша і краща українська церква). Церква св. Юра приблизно дорівнює гданській церкві св. Варвари, але побудована на український спосіб. За моїх часів вона була повністю перемурована і прикрашена деякими новими образами, що їх намалював дуже старанно український митець Федько. Якщо хочеш побачити гарний, добре прикрашений храм, зайди в середину до цієї церкви. Назовні вона не така, хоч вже має бляшану покрівлю.

Під час будови цієї церкви почали збиратися люди…, аж поки не виросло велике село, яке ще й нині є на передмісті. А князь побачив, що було б неважко спорудити місто. Йому сподобалася долина під замком – рівне місце, оточене горами.

Як видно, церква Юра була першою будовою міста після замку… Оскільки в ті часи Полтва блукала по долині і утворювала в лісі під узгір’ям велике болото, князь розпорядився збирати воду в рів і відпроваджувати її, осушувати землю, викорчовувати ліс. А тоді князь Лев почав під своїм замком вимірювати місто, проголосив для нього вольності і подбав також, щоб місто навічно користувалося його ім’ям і гербом…

Побачивши, що це місто ростиме великим, що воно багате на воду і дерево, люди почали туди сходитися… Від того часу дотепер місто так поширилося, що його передмістя тягнеться аж до [церкви] св. Юра. І з усіх сторін міста є такі передмістя, а в них є чудові вулички. За моїх часів місто зросло настільки, що коли я від’їжджав звідтіля, то супроти того міста, до якого я прибув, неначе виникло друге таке саме місто.

Під цією церквою гора кінчається і далі йде в иншому напрямі. На північ простяглося велике передмістя, початок якого на плані позначено хрестиком. На цій вулиці справа, біля підніжжя гори мурований храм св. Івана. А далі гарна мурована українська церква, названа Монастирем, бо там є гарний мурований будинок для їхніх ченців. Дотепер їх живе там один чи два. Кілька років тому почали вести чернече життя також українські монахині. І ця церква за моїх часів була цілком перемурована і прикрашена гарними мальовилами. Далі на цій вулиці мали українці стару церкву, яка недавно була розібрана, а на її місці споруджена нова, дуже гарна, з дерева. За українським монастирем трохи далі є вірменський монастир. Це також великий мурований будинок, при якому є і дерев’яна будівля. У монастирі стоять одна за одною дві муровані церкви – св. Марії і св. Якова. Ще, крім того, у садку одного вірменина вони мають гарну дерев’яну церковцю, її називають “при св. Хресті”, бо у тому садку знайшли яблуко з розп’яттям.

Місто Львів (середмістя) збудовано чотирикутником… Розміром дорівнює Торуневі. Воно має навколо два міцні мури. Перший високий і з усіх боків на ньому багато високих веж. Муром під ґонтовим дашком можна дійти аж до замку. Цей Нижній замок служить королівським палацом, або двором, бо він підготований лише для житла, а не для оборони міста… [На дворі замку] стоїть церква св. Катерини. Вона була раніше руською, як ще й тепер свідчить вся її будова. Всередині, починаючи з підлоги, прикрашена мальовилами євангельських історій і святих, все на руський лад… Змурована вона дуже старанно, з особливо міцної цегли.

Цей [високий] мур оточено ще другим муром, від замку (починаючи з великої бастеї), північною стороною до Галицької брами на ньому багато високих веж. Вони напівкруглі і відкриті ззаду, але мають високі дахи з ґонтовою покрівлею. Недалеко від Краківської брами між обома мурами мають міщани стрілецький город з приємною альтаною. А зі сходу мають великий гарний цейхгауз [арсенал], сповнений доброї зброї та иншого військового обладунку,– і все це зберігається в порядку і чистоті. Далі доходимо при Галицькій брамі до майстерні ливарника гармат, яка рідко буває бездіяльною.

Хоч місто зі сходу лежить на підвищенні, навколо цих двох мурів викопано широкий рів. А за ровом іде ще вал від одної до другої брами, східною стороною. На валах палісад, або бруствер, зроблений з дерева і покритий глиною. На ньому густо стоять восьмикутні дерев’яні вежі, а також три міцні муровані бастеї. Цей палісад тягнувся ще за моїх часів далі, від Галицької брами до замку і включав там також дві муровані бастеї. Бастеї ще стоять, але палісад розкидано і на його місці насипано великий і широкий вал, який вже тепер висотою дорівнює міському мурові. Зростає він тільки за рахунок сміття і будівельного лому, що їх викидають з міста. За цим валом йде ще один широкий рів. Цим новонасипаним валом можна дійти до міської хвіртки, при якій відразу справа є платна лазня. Ще одна [є] на передмісті, під церквою Марії… Обидві брами стоять напроти одна одної, проте від однієї брами иншої не видно. На обох ще й тепер є образи святих у священних шатах, намальовані на руський або грецький вигляд.

В цілому Львів – гарно муроване місто, на усіх вулицях багато мурованих кам’яниць, прикрашених різьбою і малюванням. Проте всі будинки вкриті тільки гонтою. Найкраща забудова на ринку і Вірменській вулиці… Навколо ринку перед будинками йде тротуар, гладко викладений тесаним камінням. Він такий широкий, що можуть йти чотири особи разом, або дві пари назустріч одна одній. З Ринку ведуть східці під цим тротуаром в погреби будинків. Над дверима погребів утворюється ніби уступ, з якого видно весь ринок. Якщо хочеш посидіти, знайдеш в багатьох місцях, на цьому уступі і перед будинками вмуровані лавочки. Тротуар на кілька ступенів піднято, і це не допускає туди возів і коней.

Посередині ринку гарна велика ратуша… покрита жовтою та зеленою полив’яною черепицею. Над її сходами чи то сінями за моїх часів замість дашка вимурувано гарну велику кімнату. А на високо піднятому наріжному камені вміщено кам’яного лева з короною і з королівським гербом у лапах. Перед сінями за моїх часів влаштовано стовп ганьби… При ратуші з заходу стоїть гарна висока вежа, знизу чотирикутна, а зверху восьмикутна, яка ще не готова… Звідти вранці, опівдні і увечері грають на трубі. До ратуші прибудована постригальня сукна, далі є вага, за нею корита для рибного торгу… Далі хлібні рундуки, шевські ятки, будинок гончарів. Тоді вуличка з будинками шинкарів, за ними бідні крамниці з дерева і муровані багаті крамниці. За моїх часів вуличка багатих крамів була підмурована склепінням.

…Крім фарського найкращий храм Божого тіла (перша з його каплиць має вівтар), у якому був тоді образ Марії, з головою, загорнутою плащем, і з дитям на руках. Хоч цей образ і тепер гарний, він, я думаю, пам’ятає початки храму: раніше він, без сумніву, був у пошані в русинів і греків. Образ намальовано на руський спосіб, є на ньому і їхні літери.

Українці мають храм Богородиці, яку вони називають Пречистою. Він має високу дзвіницю з суцільного квадратного каменю, покриту свинцем… її дав спорудити з власних коштів Костянтин Корнякт… Українська церква не набагато більша від гданської св. Варвари. Тепер її будують від підстав, з гарного і суцільного квадратного каменю. При мені була виведена вже до склепіння.

…Вірменська церква теж має назву Богородиці, вона більша від української. Верх хрестовидний, критий свинцем, і має посередині надбудований ліхтарик… друга частина церкви покрита такою полив’яною дахівкою, як ратуша. За моїх часів Бернатовичка замовила вірменському митцеві Богушу вималювати церкву гарними зображеннями євангельських історій. Ця церква має гарну дзвіницю, криту свинцем. Недалеко від неї вірмени мають свій шпиталь. А шкіл у Львові тільки три: при фарному костьолі – католицька, при українській та вірменській церквах – їхні школи…”

Джерело: Фотографії старого Львова, наукова розвідка і переклад: Ярослав ІСАЄВИЧ

Сайт Фотографії старого Львова пропонує ознайомитись з історією однієї невеличкої львівської вулички, яка знаходиться у Галицькому районі – вулиці Глібова. Цікавим та захоплюючим є її минуле, та не менш вражаючими є кам’яниці, що на ній розташовані.

Вулиці Каліча Гора та Драгоманова з’єднує вуличка Глібова. На карті Львова 1766 року вона зображена як дорога, яка проходила між приватними садибами з городами на схилах Калічої гори. В середині XIX ст. вулиця мала назву Бічної Гончарської, адже відгалужувалась на північний захід від вулиці Гончарської (сучасна вулиця Драгоманова). З 1871 року теперішня вулиця Глібова мала назву Голубина.

У 1906 р. перейменована на честь львівського літератора Петра Хмельовського, який проживав на цій вулиці у віллі ‘‘Палатин’’ (будинок №12). За часів німецької окупації, у 1941-44 роках, вулиця називалась Висока (Гохштрассе), а з 1945 року названа на честь українського поета, байкаря Леоніда Глібова, багато творів якого були вперше опубліковані у Львові.

Довжина вулиці становить всього приблизно 180 м., а при закінченні поділяється на дві частини : парна частина вулиці спускається вниз, а непарна переходить до верхньої частини вулиці Каліча Гора. Варто зазначити, що до кінця 1890-х років вулиця була забудована практично садибними будівлями. На зміну їм було споруджено будинки на зразок французької палацової архітектури XVII ст. У забудові переважають такі архітектурні стилі як конструктивізм, класицизм, історизм. Слід зауважити, що більшість будинків на вулиці є пам’ятками архітектури місцевого значення м. Львова.

Привертає увагу будинок №2, збудований у 1906 р. за проектом Тадея Обмінського у стилі сецесії. Автором ліпного декору був Теобальд Оркасевич. Цікавим є фасад будівлі, який багато декорований рослинними орнаментами.

У 1910 році в цьому будинку проживав Маріан Смолюховський – професор кафедри теоретичної фізики Львівського університету, один з творців сучасної статистичної фізики.

У будинку №4 у 1900 – х роках жив польський історик та письменник Францішек Равіта-Ґавронський.

Кам’яниці №3 та №5 – кам’яниці Нухіма Грюнсбера, збудовані у 1897-1898 рр. за проектом Юліана Цибульського. У будинку №3 існував інтернат ім. А. Міцкевича для учнів львівських шкіл (орієнтовно у 1907-13 рр.), а в кам’яниці №5 у 1936 – 39 рр. проживав Юзеф Кофлер – польський композитор-авангардист, музикознавець, викладач музики.

В будинку №6 наприкінці 1890 – х років проживав Тадеуш Попель – видатний польський художник, співавтор Рацлавицької панорами та панорами битви під Грюнвальдом. Кам’яниця №8 будувалась наприкінці XIX ст.

Будинок №9 – будинок вищезгаданого львівського архітектора Юліана Цибульського, споруджений за його проектом у 1896-1898 роках. На місці сучасної кам’яниці тут стояв дім, в якому у 1886-87 рр. винаймав житло Іван Франко після одруження з Ольгою Хорунжинською. Саме помешкання в цьому будинку було першою квартирою, в якій проживало молоде подружжя. Проте через несприятливі побутові умови, а також високу орендну плату сім’я змушена була звідси переїхати.

У 1912-1918 рр. тут містилося Генеральне консульство Німецької імперії. У 1930-х рр. в цьому будинку жив професор Вітольд Мінкевич – відомий інженер, архітектор, ректор Львівської політехніки у 1931 році.

У 1890-их роках за проектом архітектора Юліана Цибульського збудований будинок №10. Орієнтовно у 1900-1908 роках тут мешкав відомий польський філософ, логік, творець Львівсько-Варшавської філософської школи, професор Казимир Твардовський, а в 1913 році – його учень – Ян Лукасевич – польський логік, філософ та математик.

В кам’яниці №11 на початку 1900 – х років мешкав віце-президент львівського апеляційного суду Ян Дилевський, а у 1910 – 30 – их рр. – польський юрист, професор, ректор Львівської політехніки у 1939-1940 роках Антоній Верещинський.

Під номером № 12 міститься так звана вілла ‘‘Палатин’’ .У 1875 році тут збудували у неороманському стилі двоповерхову віллу ‘‘Затишок’’ з еклектичною вежею за проектом Едмунда Кьолера. Вілла була збудована для родини Чарновських. Трохи нижче, на вулиці Каліча Гора, 7 спорудили прибудову з подібним фасадом.

З 1889 році власницею вілли була Олімпія Вишинська, а у 1893 р. будинок придбав професор Львівської Політехніки, літератор Петро Хмельовський. У 1893-94 роках було здійснено перебудову споруди за проектом Альфреда Каменобродського. Тоді ж змінили її назву на ‘‘Палатин’’.

Після перебудови будинок був розширений. До нього добудовано дві наріжні вежі, а також з правого боку до старої вілли прибудували більшу та багатше оздоблену споруду. Варто зазначити, що вілла зберегла свій середньовічний стиль. Перед Першою світовою війною тут мешкав віце-президент Королівського столичного міста Львова, Тадеуш Рутовський.

За часів Польщі у будинку №13 містилася фабрика металевих іграшок Козакевича. Привертає увагу триповерхова кам’яниця №15, збудована 1890 року.

У ній свого часу жили : Анатоль Вахнянин (1841-1908) – композитор, педагог, перший голова товариства ‘‘Просвіта’’; Кирило Студинський (1868- 1941) – літературознавець, філолог-славіст, фольклорист, голова НТШ у Львові (1923-1932 рр.), член ВУАН, голова Народних зборів Західної України у 1939 р.; Олександр Тисовський (1886-1968) – педагог, професор Львівського Таємного Університету, засновник організації ‘‘Пласт’’.

Про це свідчить меморіальна таблиця, відкрита у 2007 році. У післявоєнний час тут проживав український композитор Анатолій Кос-Анатольський (1909-1983).

У будинку №17 на початку ХХ ст. містилася школа співу Г. Пожановської, а згодом виробництво килимових доріжок ‘‘Синдикат килимарський’’ (до 1939 року). Тут проживав Олексій Ратич (1906-1975) – відомий український археолог, кандидат історичних наук, дослідник городищ княжої доби Львова, Судової Вишні, Звенигорода.

Такою цікавою та захоплюючою є історія невеличкої вулички Глібова.

Мар’яна ІВАНИШИН для Фотографії старого Львова

ДЖЕРЕЛА :

Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Л.: ‘‘Апріорі’’, 2009. – 528 с.: 574 іл.;
Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Л.: Центр Європи, 2008. – 384 с.: 330 іл.;
http://photo-lviv.in.ua/nevidomyj-lviv-villa-palantyn;
https://uk.wikipedia.org/

Комплекс монастиря та костелу Бернардинів, що знаходиться у Львові на площі Соборній, без сумніву можна назвати одним з найдавніших храмових комплексів Львова.

На місці сучасної споруди дерев’яний монастир було збудовано у XV столітті. Згадку про перший, дерев’яний, бернардинський костел знаходимо у 1460 році. Гроші на початок будівництва пожертвував львівський староста Анджей Одровонж зі Спрови (виділено земельну ділянку біля Галицької брами, споруджено невеликий дерев’яний монастир з каплицею св. Андрія).

1. Чернечий орден бернардинців (францисканців обсервантів) осів у Львові у 1460 р. Фундатором монастиря був подільський воєвода та львівський староста Андрій Одровонж.

2. Перший монастир, зведений у 1460 р., згорів через 4 роки – у 1464 р. Другий монастир також згорів –у 1509 р.

3. Проект нового монастиря виконав Павло Римлянин. Новий монастирський комплекс був зведений у 1600-1630 рр. і мав виконувати оборонні функції.

4. При монастирі діяло декілька братств, зокрема братство Поясу Св. Франциска (1464 р.), Св. Анни (1583 р.) та Св. Михаїла (1596 р.).

5. У монастирі перебувала значна кількість ченців: 73 у 1549 р., 73 у 1615 р. та 61 станом на 1772 р. Однак, вже у 1815 р. у монастирі перебувало лише 19 ченців.

6. Під час касаційних реформ цісаря Йосифа ІІ (1780-1790 рр.) 27 січня 1785 р. було видано указ про закриття монастиря, однак стараннями тогочасного провінціала ордену о. Владислава Гейна дію документу було скасовано. Хоча було конфісковано багату бібліотеку, частину якої вдалось викупити. Решту вивезено до Відня, а також передано на користь університетської бібліотеки.

7. У 1784 р. частину монастирських приміщень було передано під новостворений Архів гродських та земських актів. Зараз це Центральний державний історичний архів України, м. Львів. У архіві зберігаються документи починаючи з XII ст.

Ористарх БАНДРУК для Фотографії старого Львова