В 1938 році в Львові був виданий цікавий туристичний путівник, усі світлини в ньому показували Львів з висоти пташиного польоту. Читачам пропонувалась віртуальна подорож над дахами міста Львова. Тогочасне місто на фото з висоти потопало в зелені, пише портал Фотографії Старого Львова.
Будинок Інвалідів, Львів. Фото 1938 рокуПалац мистецтв, Львів. Фото 1938 рокуУніверситет Яна Казиміра, Львів. Фото 1938 року
Туристам пропонувалось зупинитись в найбільших готелях міста, а це в «George», «Краківському», «Європейському», «Варшавському», «Bristol» та «New York». Проживання в них тоді за добу варіювалось від 5 до 17 злотих, в залежності від умов.
Алея на вулиці Академічній, Львів. Фото 1938 рокуЦвинтар Оборонців Львова, Львів. Фото 1938 року
Ресторани першої категорії в Львові розташовувались в трьох вищезгаданих готелях «George», «Краківському» та «Bristol». Якщо ви планували витратити на страви меншу кількість грошей, то могли тоді завітати до ресторації другої категорії, а це «Атлас», «Лінтнер» та інші.
Копець Люблінської унії, Львів. Фото 1938 року
На каву з тістечками можна було завітати до кав’ярень, до прикладу: «Roma», «Віденська» чи «Варшава».
Обкладинка туристичного буклету «Львів з висоти пташиного польоту».
Якщо ви любитель кіно, то в Львові в 1938 році для туристів пропонували дев’ять кінотеатрів, серед яких варто згадати: «Apollo», «Atlantik», «Химера», «Roxy», «Європа», «Casino» чи «Коперник».
Якою є ваша асоціація при слові «забігайлівка»? Напевне у більшості – не дуже чисте приміщення, з високими столиками, де збираються не надто заможні люди, аби в теплій компанії випити «по п’ятдесять» та голосно потеревенити про життя із друзями. Розповідає Svitom.info.
Звісно, неодмінний атрибут – дебела кельнерка, яка наливає їм, періодично наводячи порядок з надто захмелілими відвідувачами та прибиральниця яка брудною ганчіркою витирає розхлюпану горілку та крихти від канапок. Картина, звісно, некрасива, однак надто проста – «забігайлівки» бувають різними, і в деяких з них збирається навіть дуже цікава та пристойна публіка.
Елітні забігайлівки площі Ринок
А якщо просто – забігти на кілька хвилин, випити доброї кави, перекинутись кількома словами із знайомими, яких там зустрів – і побігти далі у своїх справах.
Кілька таких «забігайлівок» колись було на площі Ринок та навколо неї. Одна з них мала навіть кумедну неофіційну назву «Один столик». Там і справді був лише один столик, де можна було присісти, втім більшість пили там каву навстоячки. Попри це заклад користувався популярністю серед інтелігентної публіки, тим більше що площа Ринок є популярним місцем зустрічей людей середнього достатку.
Потім це приміщення приглянулось одному із банків і тепер там замість кави рахують гроші. Ще одна «забігайлівка» донедавна знаходилась на тій же площі Ринок, називалась «Діана». Тепер там – сувенірний магазинчик. Не так далеко від неї на Сербській була ще одна колись популярна «крапка», яка відповідно називалась «Сербія», вже точно не пригадую, чи то була офіційна назва, чи народна. Заклад цілком інтелігентний та пристойний, з доволі конкурентними цінами. Можливо їй не пощастило з приміщенням, можливо щось інше, але тепер там – музей магнітів. Втім він тільки називається музеєм, насправді – звичайний сувенірний магазинчик, яких на Сербській є доволі багато.
Квітка – культова львівська забігайлівка
Можливо там не було достатньо клієнтів, але цього аж ніяк не скажеш про «Квітку». Про цю «крапку» взагалі можна говорити безконечно, досить згадати, що це єдина «забігайлівка» яка згадувалась у всіх опитуваннях найпопулярніших львівських кафе.
Практично ідеальне розташування – в акурат навпроти входу в львівський магістрат робило її найпопулярнішим закладом серед журналістів, чиновників, депутатів, художників та розмаїтої творчої публіки, яка постійно «тусується» на Ринковій площі. У «Квітці» можна було безпомилково визначити час перерви у сесійних засіданнях Львівського магістрату – у мініатюрному приміщенні якимось дивом вміщалась ледь не половина міських райців. Дехто із них обов’язково заходив сюди ще до початку засідання, так би мовити набратись натхнення. Мабуть головним недоліком «Квітки» було те, що там було нереально провести «секретну розмову» — майже гарантовано за сусіднім столиком стояв хтось із знайомих.
«Квітка» була еталоном «інтелігентної забігайлівки» – добра кава в джезві, кілька сортів коньяку з неодмінним «Закарпатським» та «Старим Кахеті», шоколадка і простенька канапка, чистий зал і дуже постійна і добре між собою знайома клієнтура. Але напевне цьому формату у нашому місті не пощастило. Зараз на місці «Квітки» відкрився черговий сувенірний магазин, нові власники навіть зберегли стару вивіску, однак з популярністю колишньої «Квітки» він вже не може змагатись.
Скульптура Матінки Божої, що розташована біля проспекту Свободи, традиційно вважається берегинею нашого міста. Мабуть, не дарма поруч неї завжди можна помітити людей, що зупиняються тут аби помолитися. При чому, дедалі частіше це не звичні нам старенькі набожні бабусі, але й молодь. Кожен хоче попросити у Богоматері заступництва, здоров’я чи кращої долі, проте доля самої скульптури теж не була легкою.
Свою історію скульптура Божої Матері в центрі Львова бере ще з далекого 1862 року. Саме тоді дружина багатого графа Бадені, графиня Северина, на добру пам’ять про себе вирішила подарувати місту фігуру Діви Марії. Саму біло-мармурову скульптуру авторства скульптора Йоганна Непомука Гауттманна було придбано аж у Мюнхені та привезено до столиці Галичини, де її встановили на площі Фердинанда ні місці криниці з тесаного каменю. Місце було вибрано не випадково, адже колись тут, ще за часів коли ріка Полтва була наземна, був невеличкий острівець на котрому розміщувалася Каплиця Божої Матері. Незадовго після встановлення фігури Богоматері в 1871 році площа була перейменована в Марійську.
Щоправда, простояти на обраному місці скульптурі Марії випало не довго. На початку ХХ ст. польська громада міста вирішила поставити у Львові пам’ятник видатному поету Адаму Міцкевичу. В багатьох джерелах можна зустріти інформацію, що початково пам’ятник бажали спорудити на місці колодязя з Богоматір’ю. Проте, офіційні джерела свідчать, що насправді первинним місцем під монумент було обрано протилежну до Міського театру (Опери) частину Гетьманських валів (проспект Свободи, там де тепер квітник із залізною огорожею навколо). Навіть було розпочато підготовчі роботи, в ході яких, проте, було пошкоджено підземний колектор у якому протікала р. Полтва і вода з річки вилилась на вулицю.
Після цього інциденту місцем під побудову пам’ятника остаточно визначено площу Маріяцьку (площа Маріяська), тобто теперішнє місце його розташування. У зв’язку зі зведенням цього монументу скульптурну композицію з Дівою Марією довелося встановити на нове місце.
Майбутнє нове місце розташування фонтану з Матір’ю Божою. Фото 1891-1892 рр.
У 1904 р. перебудований за проектом архітектора Михайла Лужницького кам’яний фонтан був перенесений з середини площі на її край, на початок Гетьманських валів. Невідомо однак, чи це було до відкриття пам’ятника Міцкевича чи опісля. Проте, з тих часів виникла гірка фраза: «Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!».
Але і на цьому новому місці скульптурі Матінки Божої не судилося простояти надто довго. Від 1939 року, після приєднання Західної України до СРСР, християнська постать в самому центрі міста не надто влаштовувала радянське керівництво. Тому, у 1950 році був відданий наказ знищити фонтан разом з скульптурою. На щастя, місцевим мешканцям вдалося її врятувати та перенести до Каплиці Боїмів.
Натомість, на цьому місці у 1951 році було споруджено фонтан за проектом архітектора Анатолія Консулова. Фігуру Діви Марії змінила чаша, яку підтримували фантастичні морські істоти – тритони. Автором скульптур був львівський скульптор Євген Дзиндра.
Старожили Львова розповідають, що спочатку цей фонтан прозвали в народі «Потвора», оскільки в його композиції були скульптури повтор та в помсту, що він зайняв місце Богоматері. Проте, даний витвір мистецтва справді був гарний, величний та за досить короткий час став улюбленим фонтаном львів’ян. Молоді парубки полюбляли призначати тут побачення своїм обраницям. Фонтан став традиційним фоном для фотографій як самих львів’ян, так і гостей міста.
Щоправда, дана скульптура є всього лиш копіює тієї славнозвісної фігури. Оригінал зараз зберігається у церкві Святого Андрія. Надіємося що тепер Берегиня міста буде завше стояти посеред центрального проспекту міста та дослухатиметься до молитов його мешканців.
Мабуть, кожен з нас любить подорожувати. Та не всі, хто мандрує залізницею, знають про чудові інженерні споруди – віадуки. А це – краса, яка поряд із нами. Дізнайтесь про один з них, який колись був навіть у Львові!
Віадук – це міст на високих підпорах переважно через глибокий яр або ущелину. Такі мости є дуже красивими, коли їдеш таким – просто-таки перехоплює подих! При бyдiвництвi вiaдyкiв дyжe чaстo використовували бaгaтoярyснi кoнстрyкцiї з вeликoю кiлькiстю aрoк.
У свiтi збeрeглoся бaгaтo тaких вiaдyкiв, a в Зaхiднiй Укрaїнi лишe шiсть. Tри з них – y Teрнoпiльськiй oблaстi, пoблизy Teрeбoвлi, oдин y Вoрoхтi (Івaнo-Фрaнкiвськa oбл.) i двa – нa Львiвщинi бiля Лaвoчнoгo. Є ще один не добудований, який мав стати частиною величезного проекту на початку ХХ століття, на Хмельниччині.
Teпeр дeкiлькa слiв прo кoжeн iз цих вiaдyкiв.
1. Вiaдyк y Вoрoхтi – кaм’яний зaлiзничний мiст чeрeз рiчкy Прyт. Вiн є oдним з нaйдaвнiших тa нaйкрaсивiших вiaдyкiв Єврoпи. Йoгo дoвжинa близькo 130 мeтрiв, a збyдoвaний вiн в 1895 рoцi пoлoнeними iтaлiйцями. Нa жaль, тeпeр цeй мiст нe фyнкцioнyє.
2. В с. Кровинка (Тернопільська обл.) зберігся ще один віадук з австрійських часів. Саме поблизу цього моста колись було знайдено давнє городище.
3. На цьому ж залізничному шляху знаходиться ще один міст-віадук поблизу с. Плебанівка. Збудований він в 1896р. Цей віадук відноситься до пам’яток села, тому що є дуже гарним і складається з 9 арок.
Віадук поблизу с. ПлебанівкаМіст-віадук поблизу с. Плебанівка. Фото: ukrinform.ua
4. І ще один масивний залізничний міст-віадук на Тернопільщині знаходиться у с. Буцневі – ще з австро-угорських часів. І дотепер працює.
5-6. На Львівщині є два мости-віадуки на перегоні Лавочне-Бескид, збудовані в 70-ті рр. минулого століття.
Попри віадуки, які збереглися до нашого часу, були ще два. Один в Яремчі, а інший в с. Кривчиці (тепер один з районів Львова).
Міст-віадука в Яремчі, якого вже нема
Міст на р. Прут був зведений в 1894-1896 р.р. за проектом професора Львівської Політехніки – Зигмунта Кульки. Віадук складався з двох арок по 8 метрів, п’ятьох по 12 метрів та однієї 65-ти метрової. Остання була найбільшою в Європі. Це “чудо інженерії” було побудоване впродовж лише двох років і стало прикладом для будівництва схожих мостів в інших країнах світу.
Унікальні фото моста-віадука в Яремчі, якого вже нема
Під час Першої світової вiйни цей міст було зруйновано російською армією. Найбільшої шкoди було завдано 12-ти метровій та 65-ти метровій аркам.
Унікальні фото моста-віадука в Яремчі, якого вже нема
Оскільки була потреба в курсуванні поїздів, то відразу розпочалась відбудова моста. Було споруджено 18-ти метрову арку, але вже металеву. З 1925 р. по 1927 р. було розпочато реконструкцію великої арки, але дещо змінено її дизайн. У 1944 р. німецькі війська знову підірвали міст. Радянська влада не була зацікавлена у відновлені моста і збудувала замість нього залізобетонну конструкцію.
Істoрiя нeдoбyдy дoсить цiкaвa тa дрaмaтичнa. Нa пoчaткy ХХ стoлiття Рoсiйськa iмпeрiя спiльнo з Рyмyнiєю тa Aвстрo-Угoрщинoю зaпoчaткyвaли aмбiтний iнфрaстрyктyрний прoeкт з пaтeтичнoю нaзвoю «Слoв’янський шлях». Плaнyвaлoся зв’язaти зaлiзницeю пoрти Aдрiaтичнoгo мoря з Пeтeрбyргoм. «Слoвянський шлях» мaв пeрeхoдити в нe мeнш пoвaжний «Індiйський шлях».
У рамках проекту запланували також гілку від Кам’янця-Подільського до Іваня-Пустого (нині село Борщівського району на Тернопіллі), що мала з’єднати столицю Поділля зі Львовом.
Зверніть увагу на дату 1916 на верхівці віадуку. На нижніх фото — руїни замку та замкова брама з двоповерховим корпусом колегіуму. Фото: Дмитро Полюхович
Звiснo, щo y чaси вiйни з aрмiями Чeрвoнoї тa Бiлoї Рoсiї бyлo нe дo бyдiвництвa, a зa Сoвiтiв прoeкт взaгaлi визнaли нeдoцiльним.
В Кривчицях, що у Львові, також колись був величний віадук на залізничній гілці Львів-Підгайці. Підірваний він був, ймовірно, під час Першої світової вiйни.
Ось такий величний віадук був колись в Кривчицях на залізничній гілці Львів-Підгайці
Оскільки залізниця функціонувала до Дріжджового заводу, а з 1970-х років вела до Винниківського озера, то за радянських часів було встановлено металевий міст, який використовується і тепер.
Колись / сьогодніМісце знаходження – між вулицями Богданівська та Кривчицька дорога
Отже, подорожуючи поїздом, варто звернути увагу не лише на мальовничі краєвиди за вікном, але й на чудові витвори інженерії – віадуки!
Якщо Вам раптом цікаво, наскільки совєтська влада не довіряла жителям Галичини – обов’язково читайте далі.
Лаврентій Берія (сумнозвісний голова НКВС, один з кураторів терору, що проводився в СРСР) у червні 1953 р. ініціював спеціальну постанову московського ЦК щодо Західної України.
Лаврентій Берія ліворуч, стоїть із Йосипом Віссаріоновичем Сталіном (Джугашвілі)
Звичайні військові процедури, які використовували чекісти не працювали, а населення навіть через 8 років після “перемоги” не хотіло ставати радянськими людьми.
Тоді комуністи вдалися до інших методів та почали виправляти ситуацію. Нижче наведено унікальні дані зі стенограми Львівського обкому Компартії 50-х років ХХ століття:
із 848 відповідальних працівників партійного апарату місцевих було тільки 50;
із 117 секретарів міськкомів і райкомів області – 6;
із 134 керівників підприємств у промисловості – 10;
із 37 ректорів, директорів і їхніх заступників – 1;
із 275 завкафедрами вишів – 42;
із 535 директорів шкіл – 132;
із 1732 викладачів вишів українською мовою викладали – 469 (у Львівському університеті ім. Франка – з 296 – лише 49);
із 2100 працівників культури і мистецтва – 380;
із 689 агітаторів на підприємствах області – 94;
із 83 тис. комсомольців уродженців Галичини було 47 тис.
Як бачимо, ситуація для окупаційної влади була настільки важкою, що в окремих випадках до 90% важливих посад в Галичині займали представники інших національностей, оскільки надіятися на місцеву лояльність комуністам не доводилося.
Статистичні дані взято зі сторінки історика та журналіста Вахтанга Кіпіані у мережі Facebook.
Інопланетне вторгнення. Радянізація Західної України – як радянізація Західної України у 1939–1941 роках стала тріумфом більшовицької варварської дикості над культурнішим «визволеним» населенням.
Часто туристи, які вперше почули про Високий замок, очікують побачити на пагорбі розкішний палац, і діставшись аж до оглядового майданчика, почуваються дещо ошуканими, мовляв, де ж той обіцяний Високий замок? Натомість вони можуть сповна насолодитися неповторною панорамою Львова, яка розгортається з цього місця, пише Фотографії Старого Львова.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Це місце справді «дихає» історією, адже було свідком багатьох визначних подій та пам’ятає немало історичний персонажів. Тож пропонуємо Вам десять цікавих фактів з його історії.
Факт перший. Із Замковою горою пов’язана перша згадка про Львів у Галицько-Волинському літописі 1256 року.
Портрет короля Лева Даниловича, авторства Луки Долинського
Факт другий. Замок на горі побудував король Данило. З праць Яна Альнпека, Мартіна Ґруневеґа та Бартоломея Зиморовича відомо, що на Замковій горі під керівництвом князя Лева Даниловича було збудовано дерев’яно-земляні укріплення. 1259 року на вимогу хана Бурундая, вони були розібрані, але в 1270 році відбудовані наново. Однак, новітні дослідження доводять, що пов’язані ці події з королем Данилом. І саме він обрав Замкову гору для будівництва, а не його син: «Побачивши на самому кордоні своїх володінь вигідну у військовому відношенні гору, захищену внизу немовби кільцем вкритих лісом долин і самою крутістю, яка може стримати ворога, він негайно наказав збудувати тут фортецю і вирішив перенести сюди свою княжу резиденцію». Але зовсім скоро Данило вирішив збудувати замок в іншому місці, адже відчув незручності такого помешкання на крутому схилі, куди з великими складнощами підіймалася тяглова худоба. Він вирішує збудувати Низький замок в долині Полтви на місці, де сьогодні розташований музей ім. А. Шептицького, театр ім. М. Заньковецької та мистецький ринок «Вернісаж». Так Високий замок став оборонним, де зберігалися скарби. Однак посилена охорона не врятувала їх, 1340 року король Казимир ІІІ загарбав Львів і викрав з Високого замку дві корони, хрести із золота та позолочений трон.
Після переходу Львова під протекторат Польщі, Замкова гора була пов’язана з постаттю Казимира ІІІ. За словами хроніста Яна Длуґоша, дерев’яний замок було спалено, натомість Казимир побудував тут кам’яний, що височів аж до хмар.
Факт третій. Замок використовували як в’язницю. У 1410 році тут перебували, полонені під час Грюнвальдської битви, німецькі лицарі.
Фрагмент гравюри панорами Львова 17 століття із зображенням Замкової гори
Факт четвертий. В часи національно-визвольної війни Замкова гора теж була місцем важливих подій. Так, з цим місцем пов’язане ім’я Максима Кривоноса, під проводом якого селянсько-козацькі загони захопили Високий замок. До цього майже триста років нікому не вдавалося заволодіти ним. Штурм тривав кілька днів, Кривоніс отримав тяжке поранення, але продовжував керувати операцією до переможного кінця. Існує думка, що отримане тут поранення стало для Максима Кривоноса смертельним, і саме на Високому замку він зустрів останні хвилини та був похований біля підніжжя гори. Однак, достеменно історія смерті полковника невідома.
Львів 1860-х .Руїни Високого замку, світлина Теодора Шайнока.
Факт п’ятий. У 1704 році замок захоплює шведський король Карл ХІІ, завдяки цьому він вирахував «мертвий кут», який погано обстрілювали оборонці міста. Це допомогло 23-річному королю уперше за 350 років захопити Львів. З цього часу Високий замок все більше занепадав, він став притулком для волоцюг та розбійників, а під час епідемії чуми сюди виганяли з міста хворих.
Факт шостий. У 1772 році австрійська влада дозволила зруйнувати Замок і використовувати його камені для будівництва нових кам’яниць. Тож, цілком можливо, що й сьогодні у Львові є будинки, які зводилися з цегли Високого замку.
Факт сьомий. Із середини XІХ століття Замкова гора стає парком. Її обсадили деревами та облаштували проходи, а також вибудували штучну печеру (декоративний грот), про що свідчить поміщена на ній дата – 15 серпня 1841 р. Льви з гербами, які її прикрашають походять зі старої ратуші, яка впала у 1826 році. Кам’яні леви роботи скульптора Бернарда Дікембоша тримають щити з гербами знаних львівських міщан Еразма Сикста та Яна Юліана Лоренцовича.
Факт восьмий. У 1869-1906 роках на честь 300-ліття Люблінської унії, з ініціативи та на кошти польського політика Францішека Смольки, на вершині Замкової гори насипають штучний пагорб – Копець Люблінської унії .
Краєвид з літака на Курган Люблінської унії на Високому замку, 1921
Завдяки копцю висота Замкової гори збільшилася до 413 м. над рівнем моря. На його вершині міститься оглядовий майданчик, звідки відривається панорама міста. Внаслідок його насипання було знищено значну частину залишків Високого замку, що поставило хрест на його ґрунтовному дослідженні.
Факт дев’ятий. 24 грудня 1957 року було створено Львівську обласну телерадіокомпанію, що була однією з перших обласних телерадіокомпаній в УРСР та охоплювала своєю творчою увагою територію всієї Західної України.
Тоді ж було відкрито телевежу на Замковій горі. Це суцільнометалева просторова ґратована телевізійна вежа висота якої з антенами становить 192 метри (570 м. над рівнем моря).
Замкова гора у Львові. Сучасний вид. Фото: Назар Барабаш
Факт десятий. Високий замок – найвища точка міста, і для того аби сюди піднятися, треба здолати більше ніж 123 метри.
Ставши свідком створення міста, переживши періоди злетів та падінь, гора Високий замок і нині залишається одним з найвідоміших об’єктів на карті міста, та стала одним з улюблених місць для львів’ян та гостей міста.
ЦІКАВИЙ ФАКТ!
У 2017 році львівські науковці вперше знайшли археологічним методом рештки Високого Замку. Припускають, що це мур XIV століття.
Фахівці викопали шість траншей і в одній із них, біля підніжжя копця Унії, знайшли фрагмент муру замку. Ця цегляна стіна, вочевидь, впала до рівня фундаменту споруди і так тут й залишилася.
За формою цегли фахівці припускають, що це мур XIV століття, можливо, шматок в’їзної частини замку.
Це вперше за усю історію вдалося знайти археологічним методом Високий Замок.
«У майбутньому є варіанти щодо цього муру. Були озвучені пропозиції, вони ще сирі, про експонування цього фрагменту, тому що це є досить атракційно і у межах туристичного комплексу, який тут буде збудований, люди змогли б приходити сюди і оглядати цей фрагмент», ‒ прокоментував Остап Лазурко, науковий співробітник «Рятівної археологічної служби».
Чи знаєте ви хто і коли приєднав Сихів, Кривчиці і Козельники до Львова? А хто запланував розвиток міста у напрямку Лисиничі, Винники, Кам’янопіль і Підбірці? Гадаю, що для вас стане справжнім відкриттям, що це зробили німці ще у далекому 1943 році.
Статтю під назвою “11 Дільниць Великого Львова. Новий поділ міста на дільниці” портал Фотографії Старого Львова знайшов у “Львівських вістях” від 24 лютого 1943 року.
Стаття нижче подається повністю зі збереженням стилю і особливостей написання.
У зв’язку зі створенням Великого Львова, що сталось завдяки прилученню 22-ох сусідних сільських громад (а цьому одної міської — Винник), заіснувала потреба перевести зміни адміністраційної території міста Львова. В місці дотепер існуючих 4-ох Дільницевих Урядів, які з днем 31-го січня 1943 р. розв’язано, створено з днем 1-го лютого ц. р. 11 Дільницевих Урядів. Колишні чотири дільциці, які покривались із совєтськими районами, заступлено тепер 7-ма дільницями, 4 інші дільниці створено на терені прилучених громад.
Львівський хімічно-фармацевтичний завод. Корпус заводоуправління, 1940-і рр. (вул. Опришківська, 6/8, на місці лікувального закладу Кисельки)
Першу дільницю (Середмістя — Штадтмітте) творить середмістя, якого границі визначують вулиці Анни, Ветеранів, залізничний насип, дорога Кисельки, Кайзервальд, Антона, Ґловінського, Сакраменток, Широка, Академічна, Фридрихів, Поштова, Семінарійна і Панська (Красіцьких). Дільницевий Уряд приміщений при вул. Довгій (Ру- товського) ч. 10, тел. 222-93.
Вулиця Академічна (тепер – проспект Шевченка), початок XXст.
Другу дільницю (Кайзервальд) замикають вулиці Ґловінського, Антона, Куркова з однієї сторони, вулиці Пекарська, Петра і Павла і Погулянка з другої сторони та границі Кривчиці—Лисиничі та Кривчиці—Сороки. До цієї дільниці влучена громада Кривчиці. Дільницевий Уряд приміщений при вул. Пекарській ч. 17. тел 281 – 83
Вулиця Зиблікевича
Третю дільницю (Квелленберг) замикають вулиці Широка, Охоронок, Пекарська, Петра і Павла, Погулянка з однієї сторони та Романовича, Зиблікевича, Пруса, Дверницького, Ґродинського з другої і границі Сихів—Пасіки. Сихів— Зубра і залізничний шлях Львів— Станиславів. До цієї дільниці належать Сихів і Козельники. Дільницевий Уряд при вул. Вермахту (Баторія) ч. 33.
Вид на Кастелівку з Вулецької гори, 1960 роки
Четверту дільницю (Стрийський парк) замикають вулиці Поштова, Фридрихів, Зибликевича, Гродинського з однієї сторони та Коперника і Вулецька з другої. Вона сягає до залізничого шляху Львів— Станиславів. Дільницевий Уряд при вул. Софії ч. 18, тел. 139 05.
Німецькі частини на марші по вул. Городоцькій
П’ята дільниця (Політехніка — Гохшулє) лежить між вулицями Семінарійною, Коперника, Вулецькою та Віденською (Городецькою), Княжою, Любінськоку дорогою та сягає до границь Скнилів—Басівка і Скнилів—Зимна Вода. До цієї дільниці зараховано Скнилів і Скнилівок. Дільницевий Уряд при вул. Томи 18. тел. 202-57.
Головний залізничний вокзал Львова. Фото початку 40-х років ХХ століття
Шосту дільницю (Головний Двірець — Гавптбангоф) окружують вулиці Ветеранів, Анни, Віденська, Княжа, Любінська дорога, Віденська. Вона обіймає терен на північний схід і на південний схід від залізничого шляху Головний Двірець—Підзамче. Дільницевий Уряд приміщений при пул. Західній (Янівській) ч. 11а, тел. 283-64.
Сьома дільниця (Замарстинів — Зоммерштайн) лежить між дорогою Кисельки, залізничим шляхом Головний Двірець—Підзамче і Підзамче—Личаків і сягає до давнішої границі міста. Туди належить Голосько Велике. Дільницевий Уряд приміщений при Театральній площі ч. 14, тел 206-53.
Винники, початок ХХ ст.
Восьму дільницю (Винники—Вайнберген) творять Лисиничі і Винники Каменопіль і Підбірці. Дільницевий Уряд приміщується у Винниках при Головній вулиці.
Станція Зимна вода біля Львова. 1890-ті рр
Дев’яту дільницю (Зимна Вода — Кальтвассер) творять громади: Білогорща, Зимна Вода, Зимнавідка, Рудно і Конопниця. Дільницевий Уряд приміщується у Зимній Воді, у віллі „Ясній”.
Брюховичі, головна алея. Фото 1913 року
Десята дільниця (Міський ліс — Штадтвальд). Це Баторівка, Рясна Польська, Рясна Руська та Брюховичі. Дільницевий Уряд у Брюховичах.
Збоїська. Річка Полтва. Вулиця Липинського, 1960-ті роки вул. Промислова (міст на фото)
Одинадцята дільниця (Над Полтвою — Ам Пелтсв) — це колишні громади Збоїська, Малехів, Сороки та Ляшки Дільницевий Уряд у Малехові.
Львів. Куб з чашею для факела 1942р., період нацистської окупації. (біля Оперного театру)
В кожному Дільницевому Уряді приміщена докладна карта Львова із поділом на дільниці так, що мешканці можуть самі зорієнтуватись, до якої дільниці приналежні.
Новий адміністраційний поділ на дільниці є не лише висловом кращого адміністрування, але він сприяє дальшому розвоєві Великого Львова.
«Д’Артаньян і три мушкетери» – популярний український радянський трисерійний музично-пригодницький телефільм за мотивами французького роману «Три мушкетери» Олександра Дюма-батька.
Пропонуємо ознайомитись із повним списком різних сцен, знятих безпосередньо в самому Львові.
Зйомки фільму проходили у 1978 році у Львові, Одесі, Свірзькому замку, замку у Підгірцях і на території Хотинської фортеці. Тут зібрано список 20 різних сцен, знятих безпосередньо в самому Львові:
Однією з перших знімали сцену сутички д ‘Артаньяна з гвардійцями кардинала. Зйомки проходили у дворі монастиря Бернардинів. У кінофільмі цей епізод запам’ятався захоплюючим стрибком головного героя з дерев’яного балкона.
Бум!
Як ми бачимо, практично нічого не змінилося.
Тоді40 років потому
Карети мчить уздовж будівлі монастиря все в той же внутрішній двір.
Кадри з фільму
Мчать.
Кадр з фільму
Улюблена пісня мушкетерів звучить на тлі Домініканського собору.
СпіваютьДомініканський собор сьогодніА це лівіше від Домініканського соборуЗараз там закритий вхід
Біля Латинського катедрального собору. В цьому епізоді Д ‘Артаньян помилився, прийнявши Араміса за Рошфора.
Пам’ятаєте?
За плечима Араміса знаходиться композиція вісімнадцятого століття «Ісус у гробі».
Кадр з фільму
У кадрі знову головний каскадер і постановник трюків Анатолій Ходюшін! Мабуть, центральна сутичка усього фільму проходить у дворі Вірменського Кафедрального Собору.
Мчить!
За спинами мушкетерів в кадрі легко пізнаваний барельєф «Голгофа».
ТодіВуаля!
Вірменський кафедральний Собор Успіння Пресвятої Діви Марії є одним з найстаріших у Львові. Будівництво було завершено в 1363 році.
ТодіІ тепер
І знову дуель! І знову храм! Цього разу це Церква Святих Ольги і Єлизавети.
Епічний кадрЦе місце ниніТоді40 років потому
Переміщаємось до собору св. Юра.
Собор святого Юра. ТодіСьогодні
Увага Д ‘Артаньяна прикута до тренування мушкетерів.
спостерігаєТренування мушкетерівТоді40 років потому
Зйомки так званого табору мушкетерів проходили в іншому місці. Перед нами Палац Потоцьких!
Палац Потоцьких. ТодіСьогодення
Наступні кадри з вулиці Друкарської.
Кадр з фільмуІ вона сьогодні
Головні герої продовжують весело їхати верхи по місту і виспівувати свою улюблену пісню! Вулиця Каліча Гора.
Вулиця Каліча Гора.І сьогодні це місцеВулиця ГрушевськогоТеперТоді40 років потому
50 років тому київське видавництво під назвою «Мистецтво» видало ілюстроване видання, присвячене місту Львів. Окрім яскравих світлин, тут можна було прочитати про те, чим гордилось тогочасне місто, на той час, це була не унікальна архітектура чи пам’ятки, а виробництво, пише Фотографії Старого Львова.
Автобуси Львівського автобусного заводу
Ось як про це писалось тоді: «Сьогоднішній Львів — великий індустріальний центр. Це потужні машинобудівні й приладобудівні заводи, це славнозвісні автобуси і автонавантажувачі, телевізори і кінескопи, це продукція взуттєвиків першої в Союзі фірми «Прогрес»… Львів постачає нафту, газ, електроенергію, точні прилади, сільгоспмашини, телевізори, бурильні долота, автобуси та багато іншої промислової продукції в усі республіки і в 67 країн світу.
Львівські телевізори
Львівські велосипеди цінуються не тільки українськими спортсменами, але й прихильниками цього спорту в усій країні. Готель «Львів» порівняно недавно відкрив свої двері для гостей, але як вдало вписався будинок у загальний архітектурний ансамбль міста. З його вікон відривається чудовий краєвид».
Львівські велосипеди
Доповнює хвалебну оповідь про Львів вірш Ростислава Братуня «Рідний, рости» про місто лева, який подаємо нижче, бо він актуальний і зараз.
Готель «Львів»
РІДНИЙ, РОСТИ!
Знову, Львове, ти мені відкрився у бурхливім леті літ, як ти, рідний, виріс, як змінився,
весняною зеленню обплівся, став мудріш дивитися на світ! Як мені твою збагнути вдачу — муляра, ученого, співця?
Бо таким тебе сьогодні бачу. Переймають міць твою юначу всі львів’яни у свої серця. Бо вони — це ти!
Мій любий Львове! Ти ж бо юнь, не давнина століть.
Досить серце гомінке відкрить: в кожнім серці молоде, здорове я твоє обличчя бачу, Львове!
1-ше Травня 1968 рік. Львів. Фотограф Павлюк Ілля.Колишній трамвай №12 спускається по Винниченка з Високого замку.Фотограф Павлюк Ілля. 1963. Кінцева 4-го трамваю.Фотограф Павлюк Ілля. Вул. Замарстинівська, церква св. ЙосафатаФотограф Павлюк Ілля. 1965. 700-річчя (проспект Чорновола)Фотограф Павлюк Ілля. Кінотеатр “Мир”, де зараз нічний клуб МалевичСпортивне свято за участі львівських гімнастів на стадіоні “Юність” в парку ім. Б. Хмельницького (1968 р.)Спортивне свято за участі львівських гімнастів на стадіоні “Юність” в парку ім. Б. Хмельницького (1968 р.)Львів. Фонтан на площі Міцкевича. Фото Г. Угриновича. Поштівка 1968 рокуЛьвів. Університет ім. І. Франка. Фото Г. Угриновича. Поштівка 1968 рокуЛьвів. У Стрийському парку. Фото Г. Угриновича. Поштівка 1968 рокуЛьвів. Холм Слави. Фото Г. Угриновича. Поштівка 1968 рокуКопець Люблінської унії на Високому Замку, 1967—1968. Зверніть увагу на сходи.
Понад сторіччя вулицями древнього Львова “бігає” електричний трамвай. Але історія його почалася з трамваю кінного – один вагон і двоє коней. Про це пише Фотографії Старого Львова.
Вперше питання про будівництво кінного трамвая у Львові почали обговорювати наприкінці 60-х – на початку 70-хроків ХХ століття. Дві англійські фірми пробували отримати концесію на обладнання такого трамвая. У 1878 році міська рада оголосила конкурс на концесію. Основними претендентами були бельгійський підприємець Отже і представник трамвайного товариства з Трієста (місто входило тоді до складу Австро-Угорщини) Шмідт. Після короткого обговорення міська рада у січні 1879 року віддала перевагу трамвайному товариству міста Трієста. 1 лютого 1879 року між ним і Львовом було підписано контракт на обладнання і експлуатацію кінного трамвая, згідно з яким рух вагонів мав розпочатися через 12 місяців після затвердження плану будівництва ліній (це затвердження відбулося 21 травня 1879 року).
Кінний трамвай на площі Митній
Основна лінія кінного трамваю мала пройти від залізничного вокзалу по вулиці Городоцькій,звернути біля оперного театру на головну вулицю (нинішній проспект Свободи), пройти через Галицьку площу до митного управління (сьогодні Митна площа). Від цієї лінії було запроектовано гілку на Жовківське передмістя – від сьогоднішньої Торгової площі вздовж вулиці Жовківської (сьогодні – Б. Хмельницького) до станції Підзамче і Жовківської рогатки.
До будівництва колій і приміщення депо (разом з конюшнями) взялися у червні 1879 року. Депо розташовувалося на теперішній вулиці Ярослава Мудрого, будівля не збереглася, на її місці стоїть новий будинок, але деякі рештки конюшні збереглися позаду цього будинку. Враховуючи вузькість міських вулиць, було вибрано вузьку колію – 1 метр.
Кінний трамвай біля пам’ятника Міцкевичу
У серпні 1879 року до міста надійшли перші вагони темно-синього кольору з білими написами і червоним контуром «Трамвай львівський». Роботи з прокладення колії закінчилися у листопаді того ж року, і 25 листопада від Митної площі здійснили першу пробну поїздку.
«Газета львівська» від 27 листопада 1879 року писала: «Кінний трамвай опівдні почав пробну поїздку від свого депо до Митної площі і назад. З цією метою з депо виїхали три вагони: перший – літній відкритий, другий – з одним салоном, а третій – пасажирський, поділений на два класи. Випробування пройшли досить успішно. Трамвайний персонал, що складається з місцевих жителів, у пристойному однострої , кашкети з червоними дашками; сильних і добре вигодованих коней закуплено в Мостиськах та Бердичеві. Сигнали такі ж, як і у Відні та інших столицях; є пищалки та дзвінки…»
Кінний трамвай на вул. Винниченка, фото кінця ХІХ ст.
Відкриття руху з пасажирами затягнулось до весни 1880 року через будівництво городецького підземного каналу. 3 травня 1880 року вагони почали перевозити перших безоплатних пасажирі, а з 5 травня 1880 року почалися платні поїздки за маршрутом «Казарми Фердинанда» (рі вулиці Ярослава Мудрого і Городоцької) – Митна площа». Цей день і вважається днем народження кінного трамвая у місті.
На території України це був перший кінний трамвай (дещо пізніше він появився в Одесі, а потім і у Харкові). З 1 липня 1880 року почався регулярний рух вагонів по всій лінії. У той час у Львові рух усіх екіпажів був лівостороннім аж до 1922 року. Рух трамваїв на вокзал узгоджувався з розкладом поїздів. Оскільки підйом від казарм Фердинанда угору був крутим, до вагона конки припрягали третього коня, за що з пасажирів брали додаткову плату. Спочатку вартість однієї поїздки по всій лінії становила 15 центів, а місячний абонементний квиток коштував 3 злотих.
Кінний трамвай на залізничному переїзді на теперішній вул. Б. Хмельницкого, фото, кінець XIX ст.
У серпні того ж року завершилося будівництво другої кінної лінії на Жовківському передмісті. Однак рух на ній відкрився лише 16 березня 1881 року через те, що тривалий час у Відні не дозволяли, щоб вагони трамвая перетинали залізницю у створі нинішньої вулиці Б. Хмельницького.
До 1889 року товариство «Львівський трамвай» мало у своєму розпорядженні 37 пасажирських та 3 вантажних вагони, 105 коней. Взимку на обох лініях курсувало 16, а влітку – 22 вагони.
Кінний трамвай на площі Галицькій, 1906 р.
Піковим роком за обсягом перевезень став 1894-й, коли у районі Стрийського парку відкрилася крайова виставка (протягом цього року 54 вагони і 120 коней перевезли 2692 тисячі пасажирів). З відкриттям лінії електричного трамвая зменшилась кількість пасажирів кінного.
Згідно з планом розширення електричного трамвая обидві лінії кінного мали бути електрифіковані у 1908 році. Рух вагонів кінного трамвая по лінії площа Торгова-Жовківська рогатка припинився 14 грудня 1908 року, а по головній лінії – від головного вокзалу до Митної площі – 29 грудня 1908 року.
Весна 1894 р. – на площі зустрілися два трамваї – кінний та електричний
15 січня 1909 року на кінному ринку відбувся розпродаж 60 трамвайних коней. Вагони кінного трамвая почали використовуватися як причепні до моторних вагонів електричного трамвая. Депо на нинішній вулиці Ярослава Мудрого також було передане електротрамваю. На цьому й закінчилася історія львівського кінного трамвая.
