У центрі Львова планують збудувати новий готель на земельній ділянці, що обмежена проспектом Чорновола, вулицями Куліша та Академіка Люльки. Про наміри будівництва готелю йдеться у оприлюдненому на сайті Львівської міськради детальному плані цієї території (ДПТ), передає Zaxid.net.
У ДПТ вказано, що 5-поверховий готель складатиметься із кількох будівель і його будуватимуть у кілька черг. Будівництво готелю спершу здійснюватимуть з вул. Академіка Люлька, згодом будівництво комплексу здійснюватимуть з проспекту Чорновола, а потім з вул. Куліша. Загалом після завершення будівництва у готельному комплексі буде близько 170 номерів.
Проект готельного комплексуПроект готельного комплексу
Наразі на цій земельній ділянці є занедбані нежитлові будівлі, які мають знести. Під проектованим готелем заплановано облаштувати паркінг.
Проект готельного комплексу
Згідно з рішенням виконком, який у 2017 році дозволив розробити детальний план цієї території, замовником ДПТ є Андрій Щурко.
13 травня о 18:00 у палаці ім. Гната Хоткевича відбудеться громадське слухання щодо розробленого ДПТ, що передбачає будівництво готелю. Також до 24 травня мешканці можуть подавати свої письмові пропозиції та зауваження через ЦНАП.
Приміщення чорної кам’яниці, що розташована на площі Ринок, 4, відремонтують. Про це йдеться на сайті публічних закупівель Prozorro.
Замовником ремонту є Львівський історичний музей. Оголошена вартість робіт становить 4 528 182,40 грн. За ці кошти до 31 липня підрядник має відремонтувати підлоги, стелі та стіни чотирьох поверхів, а також сходи і сходові клітки, облаштувати електромережу.
Переможця торгів мають оголосити 13 травня. Ремонтувати чорну кам’яницю претендують три компанії — ТОВ «Володар-Маркет», ТОВ «Львівбуд» та ТОВ «Група Рекон». Згідно з даними аналітичної системи YouControl, засновницею ТОВ «Володар-Маркет» є Надія Мелета. Ця компанія вже проводила реставрацію в Домініканському соборі, будинки на площі Міцкевича, 8 та вулиці Саксаганського, 11, балкони на вулиці Дорошенка, ремонтувала дах собору Святої Трійці.
Власником ТОВ «Львівбуд» є Тарас Ціж, основним видом діяльності є будівництво житлових і нежитлових будівель. ТОВ «Група Рекон» зареєстрована рік тому в Києві. Її засновниками є Сергій Глушко, Михайло Гніздець, Володимир Ковальчук та Ігор Попов.
Нагадаємо, що до кінця 2019 року також мають відреставрувати фасад кам’яниці. Львівський історичний музей виграв грант Посольського фонду США збереження культурної спадщини на 275 тисяч доларів.
Фото Євгена Кравса для ZAXID.NET
Спершу кам’яницю обстежила НДЦ «Рятівна археологічна служба», працівники якої знайшли у внутрішньому дворику кам’яниці фрагменти керамічного посуду, які датуються кінцем ХІІІ – XIV століття.
Довідково:
Ця кам’яниця одна з найвідоміших і найкращих зразків ренесансу в Україні. Існує декілька версій походження її кольору.
За однією з них вапняк, яким викладений фасад почорнів від часу та осадів попелу з коменів. Інша говорить про те, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, під дією повітря і світла окислювались і відтак утворився чорний колір.
Ще одна, що чорний колір вдалося досягти завдяки зеленому горіхові, такий метод застосовувався у будівництві. Одностайності дослідники так і дійшли. Десь з середини XIX ст. кам’яницю почали періодично підфарбовувати в чорний колір. Звідси і її назва.
До спорудження сучасної будівлі на її місці знаходилась Кийовська (Кошнаровська) кам’яниця (збудована у 20-их рр. XVI ст.), названа так, через її власника, киянина Андрія.
У 1574 у Львів приїхав італієць Томазо Альберті. До 1588 року він викупив у нащадків Андрія всі частини старого будинку і отримав громадянство Львова. Але у 1589 році помер, залишивши все майно сину своєї сестри – Андреа Гарго. У цей час уже тривало будівництво нової кам’яниці.
Вигляд Чорної кам’яниці у 1900-1914 роках (фото з сайту karta.org.pl)
Історики вважають, що розпочав проект архітектор Петра Барбон, а продовжив у 1589 році Павло Римлянин. З майном до Андреа перейшли і обов’язки Альберті. Він мав добудувати криницю для містян у північно-східному куті площі Ринок. Фінансові справи у Андреа йшли не дуже добре і він у 1592 році позичає в аптекаря Яна Лоренцовича 1200 золотих.
Взамін процентів Андреа віддав йому в користування свою кам’яницю на 4 роки. А у 1596 році Лоренцович доплатив ще 4500 золотих і став повноцінним власником будинку. У цьому ж році архітектор Петро Красовський керує добудовою третього поверху.
Наступним відомим власником кам’яниці став чоловік Регіни Лоренцович – Мартин Анчевський. Він у 1638 році зайняв посаду бургомістра Львова. Був лікарем та секретарем Яна ІІІ Собеського. У 1677 р. він оздобив будинок скульптурами (серед яких св.. Мартин, якого вважав своїм покровителем та Діва Марія) та аттиком.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок, фото зима 1914 – 1915 рр.
У 1682 р. власником будинку стала донька Анчевського – Анна та її чоловік доктор Андрій Шимонович, який провів декілька років у турецькому полоні, як заручник від м. Львів, після облоги 1672 року.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото 1930 року
У 1732 року будинок переходить до львівського райця Францішека Вєшньовського, а в 1760 до вірменської родини Нікоровичів. Асесор трибуналу Домінік Нікорович у 1782 р. отримав шляхетство від австрійського цісаря. У власності його нащадків кам’яниця перебувала до 1911 року.
У 1884 році будинок було реставровано згідно проекту М. Фехтера та А. Піотровського. Був добудований четвертий поверх і перенесена ринва, яка йшла посеред фасаду будинку.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото А. Ленкевич, 1938 рік
У 1911 році будинок переходить у власність до доктора права Еміля Роїнського. Цього ж року проводять нову реставрацію за проектом Е. Жиховича. У 1926 році Роїнський продає будинок міській владі, яка розмістила в ньому один з відділів Історичного музею міста Львова.
Нову реконструкція та пристосування будинку до потреб музею проводять до 1929 року під керівництвом архітектора Л. Дайчака. В неділю 22 вересня 1929 року тут відкривають музейну експозицію. З того час кам’яниця не міняла свого власника і зараз там розташований відділ нової та новітньої історії історичного музею.
Стосовно архітектурних особливостей кам’яниці, то привертає увагу обрамлення вікон у вигляді виноградної лози, фриз з ангелами та рослинним орнаментом під вікнами другого поверху та аттик. На аттику поєднані стовпчики, обеліски і волюти. Він та скульптури виготовив Мартин Грабовський, приблизно у 1675-1677 рр.
На замковому камені порталу брами встановлений різьблений картуш з левом, що тримає меч – герб родини Анчевських. Над порталом – Божа Матір з дитиною, що є покровителькою жителів будинку, над середнім вікном першого поверху – Св. Мартин на коні, що відрізає мечем і дає жебракові шматок свого плаща– покровитель доктора Мартина Анчевського.
Над вікном справа – Св. Станіслав, який вважався одним з покровителів м. Львів. На капітелях бічних пілястрів можна побачити Св. Яна з Дуклі (львівський бернардинець, перший львівський святий) та Св. Луку – покровителя художників та лікарів.
“Рогатками” раніше називали контрольно-пропускні пункти на шляхах, що вели до міста, призначенням котрих були збирати мито з селян, які їхали торгувати до Львова, розповідає Фотографії Старого Львова.
Рогаток у Львові було декілька – фактично на кожній основній дорозі була брама або шлагбаум, на якому брали мито з товарів, які ввозили до міста. Таке собі своєрідне місце зустрічі міста та більш вільного передмістя. Тут можна було недорого придбати товари, оскільки вони не оподатковувались акцизом.
1930-ті роки
Найбільш відомою серед них, напевне, є Жовківська Рогатка. До 1931 року тут проходила межа між містом та селом Знесіння. На розвилці сучасних вулиць Б.Хмельницького та Волинської в’їзд у місто закривав шлагбаум, де, власне, і збирали акцизне мито.
Саме тут, по вул. Б.Хмельницького 124, розташована унікальна архітектурна споруда у вигляді замку – «Фабрика повидла». Назва фабрики з’явилася відносно недавно, десь у 2000-х роках: прижилася та використовується до сьогодні.
Минуле будівлі фабрики достеменно не відомо. Існують припущення про перші забудови з XVII-XVIII століть, про що свідчить фундамент будівлі. Хоча відомий львовознавець Ігор Мельник у своїй праці “Довкола Високого Замку шляхами і вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова” зазначає, що неоготична вежа, яка нагадує середньовічний замок була збудована на початку ХХ ст. для фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків «Й. Корнік і син».
Споруда складається з двох поверхів, підвалу та чотириповерхової вежі. З боку міста вежа має глуху обшарпану стіну, а усе її «лицарське» оздоблення повернуто в бік гостинця.
З початку радянського періоду у Львові фабрика працювала як консервний завод, а згодом у фабричних приміщеннях розташували винзавод тресту «Укрголоввино», куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру та Молдови.
У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1, а у 90-х роках ХХ ст. фабрика припинила роботу.
З 2009 р. приміщення фабрики використовують для проведення різних мистецьких фестивалів, таких як: “Тиждень актуального мистецтва» чи UrbanExploration.
У 2014 р. тут відбувся воркшоп «Регенерація індустріальних споруд в Україні» – перший проект Асоціації культурних індустрій, до якої увійшли львівські культурні менеджери та урбаністи. Учасники воркшопу запропонували свої ідеї щодо регенерації будівлі фабрики. Серед них: включення об’єкту до промислового туристичного маршруту Львова та створення культурного центру у якому змогли б поєднатися бізнес та мистецтво.
Нинішній стан Фабрики повидла. Фото: facebook.com/JamFactoryArtCenter
Сьогодні підприємство є викупленим, його планують повністю відреставрувати, добудувати та облаштувати мистецький простір, у якому хочуть представити абсолютно різні культурні напрямки
Австрійський історик та меценат Гаральд Біндер викупив будівлі «Фабрики повидла» ще у 2015 році. У 2016 році австрійська компанія Atelier Stephan Rindler розробила проект реконструкції Фабрики повидла. Згідно з проектом, частину будівлі, збудовану в 30-х роках ХХ століття, мають перебудувати. Натомість центральну будівлю і вежу реставрують.
Візуалізація майбутнього арт-простору на ПідзамчеВізуалізація майбутнього арт-простору на ПідзамчеВізуалізація майбутнього арт-простору на Підзамче
Зараз на Підзамче вкрай рідко заходить турист, адже завжди район був індустріальним, а тривалий час взагалі мав славу “бандитського”. Досі за звичкою деякі ріелтори відмовляють дівчат від оренди житла тут, переконуючи, що увечері ходити вулицями Підзамче і Рогатки небезпечно.
Ціни на оренду тут одні з найнижчих у Львові, житловий фонд старих будинків кінця ХІХ століття – у доволі занедбаному стані, тож район виглядає депресивним.
Цього року (2019) місто капітально відремонтує вулицю Богдана Хмельницького, що оживить цей район.
У ці березневі дні Україна святкує День народження нашого славного Кобзаря. Фотографії Старого Львова знайомлять нас із матеріалом про один із найстаріших на наших теренах пам’ятників Тарасу Шевченку, що встановлений у Винниках.
У 1913 році пам’ятник встановили там з ініціативи товариства «Просвіта». Проект робив відомий галицький архітектор Олександр Лушпинський. Скульптурну композицію виконали з білого каменю-пісковика: погруддя на високому постаменті, два бічні фестони обрамлені в півколі.
До сьогоднішніх днів цей пам’ятник не достояв, бо його поруйнували вже через 5 років після встановлення — у 1919 році.
Тут ми зосередимось на другому “народженні” монументу, що відбулося 29 березня 1925 року, адже попередника сьогоднішнього було зруйновано поляками у 1919 році.
Газета “Діло” № 78 від 09 квітня 1925 р.
Про те, як проходило відслонення пам’ятника Тарасу Шевченку та яких зусиль довелося докласти задля можливості повторного встановлення монументу читаємо у газеті “Діло” № 78 від 9 квітня 1925 року (текст подано оригінальним).
Історія і відновлення пам’ятника Т. Шевченка у Винниках.
За ініціятивою тодішнього голови читальні “Просвіти” нотаря Вол. Левицького в 1912 р. завязався комітет громадян Винник дня збудування пам’ятника Шевченка. Проєкт памятника викінчив інжинір-архітект Лушпінський. Читальня “Просвіти” відступила площу під пам’ятник а громадяне Винник зложили понад 2.000 кор., коштом яких вибудовано пам’ятник. Відслонення відбулося в червні 1913 р. при великім здвигу народа з повітів львівського і сусідніх. Зі Львова привіз учасників окремий потяг. Були навіть заступники української краківської громади (Богдан Лепкий).
Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку у Винниках. 28 вересня 1913 року
В листопаді 1918 р. місцеві польські підростки за намовою, які їх сторожили, приставили драбину і молотками відбили ніс і вуха погруддя. Коли в квітні 1919 р. другим наворотом Поляки заняли Винники, тоді долотами відбито ціле лице погруддя. (Хто і під чиїм проводом, пропускаємо з огляду на цензуру. Світлини знищеного памятника переховані, як також і саме погруддя).
Ідею віднови памятника повзяло громадянство Винник 1920 р. і на віднову призначено чистий зиск з 1-го повоєнного Шевченківського концерту, який уявляв собою на тодішній час поважну суму, за яку сплачено площу “Сокола” з тим, що “Сокіл” має рівновартно причинитись до віднови памятника.
Понищене польськими вояками погруддя Т. Шевченка. Винники, 1919 р. (фото http://baitsar.blogspot.com/)
В 1924 року утворено комітет віднови, головою котрого був господар Тома Маґаляс; нове погруддя виконав артист-різьбар Коверко і 7. мая 1924 р. вніс комітет просьбу до староства на дозвіл святочно відслонити памятник в день 25. травня 1924 р. Кількакратні депутації одержали відмовну відповідь.
Відклик до воєвідства та депутація комітету під проводом п. Климкевича у воєводи була рівнож безуспішна. На закиди депутації, що воєвода не відноситься до Українців так як до Поляків, бож дав зізволення на відслонення памятника Бартоша Ґловацького з процесіями, музиками та иншими парадами і на заміти, що Винники — село чисто українське і що така поведінка викличе обурення з боку українського громадянства, воєвода давав відповідь, що він мусить числитися з “z opinią narodowości polskiej”. Обіцяв дати дозвіл щойно в осени, якщо польсько-українські відносини “поправляться” і то лише на льокальне скромне відсвяткування. Депутація не згодилася на це і заявила, що на знак протесту забє новий памятник дошками, шо дійсно негайно зроблено.
Андрій Коверко (фото https://zbruc.eu/)
Місцевий комісар зажадав від голов комітету усунення дощок до трьох днів. Комітет відмовив жаданню комісаря та вислав депутацію до староства. Староство годилося на відслонення та лише льокальне. Комітет вніс знову подання в жовтні 1924., яке староство полагодило 28 березня 1925. дозволяючи на відслонення в розмірах обмежених без запрошування замісцевих учасників з такою програмою свята: 1. Відспівання “Заповіту” Т. Шевченка. 2) Промова о. декана Гр. Гірняка. 3) Відслонення памятника Т. Шевченка. 4) Зложення вінців місцевими українськими товариствами. За додержання умов цього дозволу і збереження спокою та публичного порядку староста зробив відповідальним комітет.
29 березня 1925 р. Повторне відкриття відновленого пам’ятника Тарасу Шевченку у Винниках (фото http://baitsar.blogspot.com/)
Дня 29. березня по богослуженню в церкві рушив величавий похід пул. Шевченка в слідуючім порядку: на чолі сокільська місцева музика, чета Сокола, відпоручники з вінцями, делєґати місцевих товариств, далі громадянство Винник. Народу було около півтора тисячки. Під памяником відспівав місцевий хор “Заповіт”, промову мав о. декан Гірняк; підчас його промови, голова комітету Т. Маґаляс відкрив погруддя Шевченка. Складано вінці: від читальні “Просвіти” Кружка УПТ, Сокола, Кооперативи та від кол. членів української армії. Місцева сокільська музика відіграла “Боже великий єдиний” а публика відспівала “Ще не вмерла Україна” розійшлися додому. Зі Львова загостив на свято голова “Просвіти” дир. М. Галущинський.
Пам’ятник Тарасу Шевченку у Винниках
Вечером тогож дня о год. 7. відбувся Шевченківський концерт. Промовляв голова місцевої чит. “Просвіти” Степан Кіяк, далі слідували вокальні точки мішаного місцевого хору під вмілою батутою діріґента п. Василя Сохора при фортепяновім супроводі п. Льва Туркевича зі Львова, який своїми двома гарно відіграними сольовими точками причинився до більшого звеличання свята.
Зображення Богородиці, Діви Марії у Львові можна зустріти скрізь, не тільки у числених храмах міста, а й на монументах цвинтарів, будинках, джерелах, каплицях ..
Своєрідний марійський культ середньовічного Львова сягає корінням у XIV ст., коли було зведено костел Марії Сніжної, нині Церква Матері Божої Неустанної Помочі ( УГКЦ ).
Костел Марії Сніжної у Львові, поштівка поч. XX ст.
Перші занотовані згадки про цей костел Львова датуються 1344 роком, вочевидь збудували його ще раніше. Деякі дослідники припускають, що зводився храм німецькими колоністами ( тоді ще католиками, а не лютеранами ) і був спочатку дерев’яним, а у 1350 році його вимурували із каменю.
Давній костел Марії Сніжної, нині Церква Матері Божої Неустанної Помочі у Львові, 2015 рік
До 1415 р. храм мав статус парафіяльного, доки його не перебрала Катедра. Документ 1358 року свідчить, що костелу вже тривалий час належав млин на Полтві. Ще у XIV ст. храм, що знаходився за міською стіною, обнесли власним муром товщиною 2 метри. Двічі Марію Сніжну відбудовували після пожеж, 1623 та 1683 років.
Костел Марії Сніжної на поч. XX ст., поштівка
Цікавою є історія присвяти цього храму. Пов’язана вона з однією з чотирьох головних базилік Рима – Санта Марія Маджоре. З її заснуванням на пагорбі Есквілін – одному з семи, на яких повстав Рим, згадується цікава легенда.
Папі Ліберію та римському громадянину Джованні Патрісіо ( який, не маючи дітей, разом із дружиною молитвами просив Діву Марію прийняти його маєток ) в одну з літніх ночей 352 р. з’явилася уві сні Діва Марія та наказала спорудити церкву на тому місці, яке влітку вкриє сніг.
Вночі з 4 на 5 серпня горб Есквілін був покритий снігом, що було дивом у Римі, де і взимку сніг є рідкісним явищем. Папа, який прибув на місце події, за присутності свідків виліпив зі снігу зразок майбутнього храму, за яким почалося спорудження первісної церкви.
Барельєф Богородиці з Дитям на фасаді костелу Марії Сніжної у Львові, 2015 рік
Костел неодноразово перебудовували. У 1750 – 1751 роках його наново розписали та переоснастили, було прибудовано будинок органіста.
Останні перебудови та реставрація відбулися в 1888-1892 рр. за проектом Юліана Захарієвича – добудовано плебанію у неороманському стилі, муровану огорожу,замінено вітражі ; у 1893 р. стіни храму прикрасили розписи, виконані художником Едвардом Лєпшим.
Плебанія і огорожа костелу за проектом Ю. Захаревича, XIX ст., фото 2015 року
Храм діяв після II Світової війни. Зачинено його у 1951 році. Частину внутрішньої оздоби знищено, решта була передана у Історичний музей та Музей релігії та атеїзму, який свого часу влаштували у Домініканському костелі Львова.
Однією з найбільших втрат костелу було ” зникнення ” на поч. 1960 – х рр. скульптури Матері Божої, що стояла перед входом до храму. Ряд мистецтвознавців приписують її авторство Івану Георгію Пінзелю.
Скульптура Богородиці, до 60 – х рр. XX ст. прикрашала вхід до костелу, фото поч. 60 – х рр.
У повоєнні роки до стін храму прикріплено дротяні розтяжки електричної лінії трамваю, пущеного по вулиці Івана Гонти 1950 року. Внаслідок цього через вісім років довелось проводити обстеження та укріплення фундаментів, стін, ремонт даху.
Від 1988 року тут знаходився музей фотографії.
1995 року храм передано редемптористам УГКЦ, освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.
Серед сотень вулиць міста Лева є й така, на якій ніхто не живе. Технічно жоден будинок не значиться за адресою цієї короткої і затишної вулички. А якщо немає будинків – немає і мешканців, розповідає Фотографії Старого Львова.
Ця вулиця з’явилась на давній львівській дільниці Францівка на Новому світі у 1910 році. Її було названо на честь відомого польського художника Генріха Семірадського. Вона сполучала головну “артерію” дільниці – вулицю 29-го Листопада (нині- Євгена Коновальця) із вулицею Гіпсова. Від початку, її особливістю було те, що будинки не мали адреси цієї вулиці, виходячи брамами на Коновальця та Гіпсову, вони рахувались за ними.
У роки нацистської окупації Львова, вулиці дали ім’я ще одного, визначного діяча мистецтва – Рубенсгассе. У радянські часи було повернено початкову назву, такою вона залишається й зараз…
Ім’я Генріха Семірадського можна побачити на єдиній табличці цієї вулички без адрес.
Генріх Семірадський (1843-1902), художник, представник польського академізму, почесний член Санкт-Петербурзької, Берлінської, Римської, Паризької, Туринської академій мистецтв, талант і значення якого в історії польського живопису прирівнюють до Яна Матейка, залишив вагомий слід у історії львівського мистецтва, нерозривно пов’язаний із дивовижною “перлиною” міста – Львівською Оперою.
За згодою Будівельного комітету театру, керівник проекту Зигмунт Горголевський, наприкінці 1898 року, пише листа Семірадському у Рим, із проханням створити головну завісу для Опери у Львові. Той охоче відгукнувся намалювати картину, і, коли зійшлися в ціні, попросив залишити йому свободу в виборі теми. До роботи над задумом він приступив у січні 1899 року…
Робота із назвою “Парнас” була завершена у червні 1900 року. Лише після попередніх експозицій у Римі та Варшаві, 16 жовтня, вона прибула до Львова і була спочатку розміщена в будинку виробничих майстерень театру (сучасна адреса – вулиця П.Куліша, 6а), де її оглянула Будівельна комісія. Ухвалили, що для цієї картини розміром 5,8 х 9 метрів потрібно намалювати бордюр шириною півтора метра (це зробив перший художник-декоратор театру Станіслав Ясєнський), оправити її в футляр і завісити в залі театру. Для глядачів вона відкрилася 13 січня, в неділю, 1901 року.
Невдовзі шанувальники мистецтва стали приїжджати до Львова спеціально, щоб подивитися на театр та його прекрасну куртину. Алегорична композиція символізує сенс людського життя: театр, творчість, життя – головна тріада її змісту. “Парнас” став одним із найкращих надбань образотворчого мистецтва Львова. Коли німецькі війська залишали Львів, кажуть, що мали на меті забрати цей шедевр із собою. Проте патріоти театру заховали його в оркестровій ямі під уламки декорацій. Із 1967 року куртина стала власністю Львівської галереї мистецтв. У 1980-их, під час реставрації театру, була відновлена і завіса. Її дбайливо оберігають опускають в основному перед прем’єрами та святковими виставами…
Завіса Львівської Опери “Парнас” роботи Генріха Семірадського (1899-1900 роки)
У Львові завершили реставрацію наріжного балкона в будинку-пам’ятці архітектури, що на вул. Генерала Чупринки, 50−52. Про це повідомили у прес-службі Львівської міської ради.
Роботи з реставрації розпочалися у вересні 2017 року. Провела реставрацію підрядна організації ПП «Оберіг-Груп» на замовлення управління охорони історичного середовища ЛМР. Вартість робіт становить 1 млн 580 тис. грн. Кошти на роботи були виділені з міського бюджету Львова.
«Будинок на вул. Генерала Чупринки, 50−52 будувався від 1901 до 1907 року, за проектом архітектора Юзефа Сосновського. Це фактично два будинки під номерами 50 і 52. Вони мають два різних входи. Юзеф Сосновський будував будинок для себе. У ньому він мешкав певний час, пізніше продав його відомому львівському колекціонеру-бібліофілу Бесядецькому. Оскільки архітектор будував його для себе, то докладав усіх зусиль, щоб зробити його незвичним. Сосновський використав усі сучасні на той час техніки і матеріали. На горі будинку є велика тераса і там був басейн. Будівельні матеріали, які використовували, були найновіші. Зокрема, на цьому наріжнику використаний романцемент. Також Сосновський придумав розфарбувати розписами зовнішні склепіння, які є на балконі», — розповідає начальник управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко.
За її словами, якщо б не були виділені кошти з бюджету Львова і не розпочалася реставрація, то місто могло втратити цей наріжник. Найбільше постраждалими на наріжнику були елементи склепіння, на яких були розписи.
Довідка
Окрасою вулиці Генерала Чупринки є будівля номером 50−52. Дві номерні частини будувались у два етапи. Один будинок призначався для здачі в найм, а другий — на кшталт середньовічного замку з фігурою лева в городці, спроектував для себе відомий архітектор і будівельник Юзеф Сосновський.
Перший будинок № 50 збудували в 1900—1901. Він повністю виходить своїм фасадом на вул. Генерала Чупринки. Другий — № 52 із наріжною вежею та бічним фасадом виходить на вулицю Івана Левинського, його збудовано в 1907 році. Сосновський проживав якийсь час у цьому будинку-замку, а потім продав його відомому львівському колекціонеру-бібліофілу Бесядецькому. Тому часто цей будинок Сосновського називають палацом Бесядецьких. Будівля збудована в псевдоготичному стилі з елементами венеційської готики.
2019-ий у Львові буде приурочений до 100-річчя з дня смерті архітектора Івана Левинського. Про це під час брифінгу 7 лютого повідомили його ініціатори – Львівська обласна організація спілки архітекторів України та арт-центр Павла Гудімова «Я Галерея», передає кореспондент Tvoemisto.tv.
Також до події доєдналися ще 18 інституцій міста, зокрема департамент містобудування ЛМР, державний архів Львівської області, Інститут архітектури НУ ЛП, Академія мистецтв тощо.
«Усі їздять до Львова, але бачать його не зі сторони архітектурного ансамблю. Львів бачать розважальним і туристичним, але люди не розуміють, що величезна доля цього туристичного потенціалу сформована такими підприємцями, як Іван Левинський», – каже Павло Гудімов.
У межах Року Івана Левинського у Львові планують провести тематичні виставки, лекційні бесіди, маршрути, дитячі і міжнародні проекти. Кульмінацією проекту має стати міжнародна конференція у Відні.
«Іван Левинський для свого часу був надзвичайно сучасним. Ми маємо розширити знання про нього з середовища глибоких інтелектуалів до кола орієнтованих на культуру людей. Чи можемо ми сьогодні актуалізувати постать архітектора? Говорити про нього як про девелопера, урбаніста, мецената? Ми також маємо показати Івана Левинського Києву, Харкову, Дніпру і Одесі», – наголошує Павло Гудімов.
Відразу після брифінгу відбулася перша дискусія «Місто і будівничий. Сучасний погляд», під час якої партнери Року Івана Левинського мали спільно сформувати план дії в межах проекту.
Архітектор Іван Іванович Левинський (1851-1919) в молоді роки
Довідка:
Іван Левинський, одна з найцікавіших постатей в історії архітектури і містобудування Львова початку ХХ століття, народився 6 липня 1851 p. у галицькому містечку Долина поблизу Станіслава (сьогодні Івано-Франківськ). У 1875 p. закінчив Львівську Політехніку з відзнакою і незабаром відкрив своє власне архітектурне бюро, фірму будівничих матеріалів і керамічну студію. Від 1903 p. професор, викладав архітектуру на Львівській Політехніці.
Левинський був членом декількох товариств галицьких русинів – “Просвіти,” “Сільського господаря”, студентського товариства “Основа”, патроном освітянського робітничого товариства “Поступ”, членом ради Національного музею.
Депортований росіянами у 1914 p. до Києва разом з численними представниками польської інтеліґенції, Левинський заснував аґрономічно-технічне товариство “Праця” і з будував у Києві католицьку церкву в “гуцульському стилі”. По поверненню до Львова у 1918 p. невдовзі занедужав і помер наступного року.
Події листопада 1918 року, проголошення ЗУНР сповнюють І.Левинського новими ідеями і планами, але поразку українців в боях за Львів він переживає дуже болісно.
Не дивлячись на те, що І.Левинський відзначався рівними відносинами із своїми польськими колегами, у травні 1919 року заявив протест проти поневолення Польщею Західної України і відмовився присягнути на вірність польській державі. Його фірма стає об’єктом бойкоту, а сам професор перебуває в опалі.
Наприкінці травня 1919 року І.Левинського звільняють з посади професора кафедри. Все це його підриває здоров’я. Помер професор 4 липня 1919 р. від інфаркту, похований на Личаківському цвинтарі у Львові, поле №73.
Серед найвідоміших робіт автора – будинок акціонерного товариства «Дністер» на вулиці Руській, 20 (сучасна перша міська поліклініка), житловий будинок на вулиці Бандери, 6, адмін. корпус НЛТУУ на вул. Чупринки, 103, а його фірма була однією з будівельних компаній зі зведення нової будівлі головного залізничного вокзалу Львова у 1902 році.
Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування під час будівництва львівського оперного театру доручено саме фірмі Івана Левинського.
Сучасна будівля готелю “Жорж”. Австрійські креслення були дещо видозмінені львівськими архітекторами Іваном Левинським та Юліаном Цибульським і 1899 року затверджені магістратом.
Він також проектував і будував лікарні і санаторії у Городенці, Коломиї, Тернополі, Ворохті, Заліщиках і Золочеві.
За інформацією управління охорони історичного середовища ЛМР, у 2018 році проводилися реставраційні роботи у 9 будинках. Серед завершених об’єктів — будинок на вул. Винниченка, 2, у якому мешкав Євген Петрушевич.
У 6 будинках реставрація завершена, а у 3 будинках роботи будуть продовжені цього року.
“На замовлення управління охорони історичного середовища у 2017 році було розроблено проектно-кошторисну документацію „Ремонтно-реставраційні роботи фасаду будинку — пам’ятки архітектури на вул. В. Винниченка, 2“ на суму 24,2 тис грн. Відповідно у 2018 році на замовлення нашого управління було розпочато ремонтно-реставраційні роботи фасаду. Вартість будівельних робіт становила 666 тис 934 грн. Виконавець робіт — ТзОВ „Еталон-Ком“. Роботи завершили. У 2017 році на замовлення Личаківської районної адміністрації було проведено ремонт даху будинку на вул. Винниченка, 2”, — повідомила Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища ЛМР.
За її словами, цей будинок багатий декором, багатий ліпниною і має дуже гарну балконну решітку. Євген Петрушевич жив тут 1892 до 1896 рік.
За інформацією управління охорони історичного середовища ЛМР загалом у 2018 році проводилися реставраційні роботи (ремонт даху і фасадів) у 9 будинках — пам’ятках архітектури. А саме: вул. Краківська, 34 (роботи завершено), вул. Листопадового Чину, 26 (роботи завершено), вул. Підвальна, 9, (роботи тривають), вул. М. Грушевського, 5 (роботи завершено), вул. Винниченка, 2 (роботи завершено), вул. Саксаганського, 11 (роботи тривають), вул. Т. Шевченка, 4 (роботи завершено), пл. ген. Григоренка, 5 (роботи завершено), пл. Міцкевича, 67 (роботи тривають).
У 2019 році ремонтно-реставраційні роботи заплановано провести у будинку на пр. Свободи, 11, вул. Б. Хмельницького, 56, вул. Івана Франка, 43″, — повідомили в управлінні охорони історичного середовища ЛМР.
У будинку, що на вулиці Руській, 20 у Львові, почнуть реставраційні роботи. Оновити фасад 1-ї поліклініки вирішили після того, як на тротуар обвалилась частина гіпсової ліпнини. Через це спершу перенесли трамвайну зупинку, а вже потім встановили риштування, інформує Zaxid.net.
Ремонтувати фасад розпочнуть з початком весни. Ремонт передбачає відновлення штукатурки фасаду, колон та інших елементів декору. Окрім того, з поверхні будинку видалять наліт та бруд. Останній етап робіт — надання вікнам автентичного вигляду, а також оновлення елементів оздоблення з металу і кераміки у гуцульському стилі. Відреставрований фасад львів’яни зможуть побачити аж наприкінці року.
Начальниця управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко-Швець розповідає про історію цього будинку: «Будинок на вул. Руська, 20 збудований у 1905−1906 рр. за проектом українського архітектора Івана Левинського для страхового товариства «Дністер». Іван Левинський фактично мав фабрику для будівництва та проектування. Він мав і проектувальне бюро, і будівельну фірму, котра виготовляла кахлі, мав художників, які робили розписи. До роботи в цього будинку він залучив 2 своїх працівників: Тадеуша Обмінського, котрий робив аранжацію зовнішнього вигляду, та українця на прізвище Лушпинський, котрий, власне, робив аранжацію інтер’єру. Саме йому належить авторство стінопису сходової клітки, який вдалося відкрити минулого року».
Збудували його в особливому стилі під назвою гуцульська сецесія — це архітектурний стиль, що розвивався у Львові наприкінці XIX — на початку XX століття. Його особливістю було використання традицій народної архітектури, зокрема карпатської.
