Тисячі славних мешканців нашого міста назавжди увійшли в його історію завдяки своїм досягненням в науці, мистецтві, суспільному житті чи світовій політиці. І з тих тисяч достойних львів’ян портал Фотографії Старого Львова вибрав 7 найдостойніших, які назавжди змінили наш світ.
1. Перша у світі повітряна куля на рідкому паливі
1784 року у Львові запущено першу у світі повітряну кулю з автоматичним пальником на рідкому пальному для підігріву повітря у балоні. Це сталося усього через дев’ять місяців після польоту кулі братів Монгольф’є, пальним для якої служила солома!
Старт повітряної кулі у Львові, тер. нин. Стрийського парку, фото 1910 року
2. Гасова лампа
Лампа на основі згоряння гасу була створена львівськими аптекарями Ігнатієм Лукасевичем і Яном Зехом у 1853 році в аптеці Під золотою зіркою. Одночасно з лампою був винайдений і новий спосіб отримання гасу шляхом дистиляції і очищення нафти.
Так виглядала перша гасова лампа
3. Перша у світі вдала операція на виразці шлунку
Автором першої у світі вдалої операції на виразці шлунку в 1881 році був Ридиґер Людвік Антон — польський лікар, хірург, професор, доктор медицини, керівник кафедри хірургії (1897—1919), декан медичного факультету (1898—1899, 1911—1912), ректор (1901—1902) Львівського університету, засновник Львівської хірургічної школи.
4. Функціонального аналіз
Одним із найзнаковіших львів’ян є математик Стефан Банах. Сучасні вчені-математики наголошують, що насправді, складно переоцінити роль Стефана Банаха в розвитку функціонального аналізу та інших напрямів математики. Це був величезний ривок до прогресу. Рівень і вплив львівської математичної школи в середині минулого століття сягав однієї із найбільш впливових у Європі.
5. Вакцина проти сипного тифу
З початком Першої світової війни Рудольф Вайгль потрапив до армії, де служив військовим лікарем. Майбутній науковець стикнувся із епідемією епідемічного висипного тифу серед австрійських військових та російських полонених. У 1918 році Вайгль виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу, що врятувала життя багатьох людей. У процесі роботи він сам заразився і перехворів на цю хворобу. Виготовлену вакцину вперше випробував на собі. Його дослідження надалі використав у роботі по викоріненню епідемічного висипного тифу його учень Генрик Мосінг.
Рудольф Вайгль. Вакцина проти тифу. Місто Львів
6. Гнучкий суперконденсатор
Фахівці з Львівської політехніки придумали гнучкий тканинний суперконденсатор, який працює на сонячній батареї і може зарядити навіть мобільний телефон. Пристрій являє собою компактну систему енергозбереження, котра гнеться і кріпиться до будь-якої поверхні. Це український винахід увійшов у топ-100 кращих досліджень і розробок світу 2011 року за версією впливового американського журналу R&D Magazine.
Портативна сонячна електростанція
7. Гідрогелева пов’язка
Серед важливих винаходів львівських вчених-хіміків — гідрогелева пов’язка для лікування вогнепальних, опікових (ІІ та ІІІ ступенів) і трофічних ран. Цей винахід був „покликаний“ війною на східних теренах України, хоча вчені з кафедри органічної хімії Інституту та хімічних технологій працювали над ним понад п’ять років. Вже минулого року перші зразки цього медичного засобу випробували на собі українські військові. Для того, щоб надати їй механічну міцність, щоб вона захищала рани і не руйнувалася, хіміки використали унікальну технологію: „вмонтували“ у воду поліпропілен. Це рішення на рівні нанотехнологій.
Гідрогелева пов’язка
Багато читачів можуть доповнити цей скромний список на десятки, а може й сотні винаходів, зроблених у Львові. І це не дивно, адже протягом століть наше місто центром наукової думки Східної Європи і бажаною оазою для науковців всього світу.
Маємо надію що Львів таким і залишиться, адже десятки допитливих молодих людей кожного дня штурмують граніт науки з єдиним бажанням – зробити світ кращим. Нехай це триває вічно.
Нова знахідка часів Першої світової війни, а саме фото, які були зроблені в 1914-1918 роках на території сіл Галичини. Точна локація світлин невідома, проте в підписі до підбірки вказано, що це території Галичини, пише Фотографії Старого Львова.
Галичина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 роках
На фото можна побачити багато місцевих жителів та різні сцени з життя. До прикладу, як колись жінки прали одяг по селах.
Галичина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 роках
Також на фото присутні військові австро-угорської армії. На одному із фото можна навіть побачити похід солдата до дантиста і сам процес виривання зубів.
Галичина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 роках
Усі фото життєві, не постановочні, ніби кадри із минулого життя.
Галичина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 роках
З 1915 по 1916 роки у самому розпалі Перша світова війна, і по всій території Східного фронту йдуть запеклі бої. Влітку 1915 почався стратегічно важливий відступ російської армії з Галичини і Польщі, необхідний для мобілізації, нарощування військової індустрії і поповнення резервів. До осені залишені території були зайняті австро-угорською армією, яка просувалась. Наш огляд представляє фотографії, зроблені солдатами і офіцерами австро-угорської армії під час цього наступу.
Галичина в 1914-1918 роках
Галичанки були не лише добрими господинями, дружинами та матерями – вони брали найактивнішу участь у громадському житті. В Галичині жінка завжди вважалася вільною, рівною чоловікові. Можливо, саме завдяки активній громадській позиції галицького жіноцтва і виробилася особлива повага до жінок, адже вони розумілися не тільки в домашньому господарстві, але і в політиці та культурі.
Галичина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 роках
А вихованню дітей, їх естетичній культурі приділялася в Галичині велика увага. «Дитина з тонким естетичним смаком не вчинить ніколи поганого діла. Вона почує до нього естетичну відразу. Тому в рідній хаті нехай окружає дитину зі всіх сторін краса: гарна хатня обстановка, гарна посуда і гарні кімнатні квіти. Нехай в родині гарно висловлюються, рухаються, поводяться, одягаються», – читаємо у статті Володимири Жуковецької в журналі «Нова хата» за лютий 1932 року.
Галичина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 рокахГаличина в 1914-1918 роках
30 років тому, 4 серпня 1989 року, на хуторі Паланки Городоцького району Львівської області близько 200 міліціонерів, кагебістів та комсомольців «героїчно» атакували та рoзгромили пластовий табір, побили 11 підлітків з яких 7 заарештували, знищили намети і спортивне спорядження.
Цей, уже другий пластовий табір розпочався 24 липня на який з’їхалась молодь з Львівщини та Франківщини – всього 50 осіб, з яких повністю відбули табір 32 пластуни. Комендантом табору був Роман Чекальський.
Радянські владоможці та репресивні органи заборонили в магазині продавати пластунам харчі, тихцем засипали криницю хлоркою та довкола поналивали гноївки, проте сам табір не наважувались зачіпати. З продуктами та всім необхідним на допомогу прийшли селяни. Лише коли в таборі залишилась невелика кількість людей вони врешті відзискали відвагу та наважились на штурм.
До героїчних вчинків людей у погонах увійшли пoбиття п’ятнадцятирічного Богдана Тарнавського за те, що у нього виявився фотоапарат і десятирічного Михайла Грабовинського, який намагався записати номерні знаки автівок, що ними приїхало «вiйсько», а також знищення синьо-жовтого прапора.
Фото: “Календар українця”
У протистоянні з народом комуністична влада ніяк не могла повірити в те, що народ після стількох поколінь мовчання врешті почав виходити з рабської покори, – пише «Календар українця».
Кожному львів’янину, котрий орієнтується в історії нашого міста, мабуть, знайомою є дата 1527 рік. Саме того року місто спіткала найстрашніша в його історії пожежа, яка практично знищила весь готичний Львів. Лише лічені споруди встояли в той рік, та й то ті, що були кам’яними, а відповідно й сакральними. Тому сьогодні у Львові немає жодної не сакральної будівлі, яка була б давніша за 1527 рік. А тому, мало хто має уявлення як виглядало давнє готичне місто, пише Фотографії Старого Львова.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Уявлення про вигляд Львова починаючи з другої половини 19 століття нам дають фотографії. Про Львів попередніх століть – літографії та гравюри. Однак візуальних джерел, які могли б нам розповісти, як виглядав Львів хоча б 16 століття не має, адже найперше зображення нашого міста датоване аж 1616 роком. Тому про вигляд міста можна лише гадати на основі писемних свідчень, даних з археології та проводячи паралелі з іншими містами того часу.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
На щастя, Львів має також власних професіоналів історичної реконструкції, які доклали чимало праці над створенням візуального образу готичного Львова. Серед них, зокрема, варто виділити Ігора Качора, чиї рисунки-реконструкції візуалізують для нас вигляд давного міста.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Поглянувши на рисунки Ігора Качора, які, до речі стосуються не тільки готичного Львова, чимало львів’ян здивуються таким виглядом міста. Адже для більшості поняття «готичний» асоціюється з масивними храмами з стрільчастими арками та шпилястим дахом. Однак, окрім сакральної існує ще звичайна архітектура, про вигляд якої мало хто задумується.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Чому ж тоді вигляд готичного Львова так сильно схожий на вигляд багатьох міст старої Європи, зокрема таких як Страсбург, Нюрнберг чи Регенсбург, що зберегли свою автентичну багатовікову архітектуру. Тому, що як архітектура згаданих міст, так і архітектура готичного Львова виконана в єдиній фехверковій конструкції, яку ще також іменують «прусським муром», корені котрої слід шукати в Німеччині. Однак, який же стосунок мали німці до готичного Львова?
Як відомо Львів був заснований ще Галицько-Волинськими князями. Однак готичний Львів створювався уже за Королівства Польського і на іншому місці, ніж княжий Львів. Однак його будівничими навряд чи можна вважати поляків. Як не дивно, та це були німці.
Перші німці на теренах Львова з’явились ще за княжих часів. Помітно їхня присутність у місті зросла за Юрія II Тройденовича. Та ще більше німців було покликано до Львова польським королем Казимиром III. Річ у тім, що польський король подарував місту локаційний привілей, за яким місто мало б розростатись в нових межах. А це означало, що потрібно практично з нуля будувати місто. Можливо в поляків такої потуги не було, тому й запросили німців, котрі були раді старатись.
Однак, збудований тоді Львів, який ще звався не готичним, а Казимирівським, було знищено пожежею 1381 року. І уже відбудований на згарищах Казимирівського міста Львів отримав назву готичного. Саме тоді й було збудовано фехверкові будинки, які зображено на реконструкціях І.Качора. Тоді ж Львів було забруковано. На вулицях проводилось щоденне замітання, а під вуличками був прокладений водогін. А ще саме місто оточили дві лінії оборони, які робили Львів не тільки гарним, але й безпечним.
Однак, усю готичну красу Львова знищила пожежа, що розгорілася 3 червня 1527 року в броварі на вулиці Театральній, який стояв на місці, де сьогодні Природничий музей. З бровару вогонь перекинувся на сусідні будинки, заполонивши спочатку усю вулицю, а далі й усі місто. За оповідями, лиш одній фехверковій споруді вдалось пережити той страшний день, і львів’яни берегли її аж до 18 століття. А разом з цією одинокою будівлею зник і будь-який спомин про вигляд фехверкового Львова. Щоправда не виключено, що будинки в техніці “прусського муру” могли зводитись і після 1257 року, однак тоді мода на готику уже завершувалась, і наступала нова епоха – Ренесанс.
Старовинні будівлі Львова – це гордість архітектури міста. Пропонуємо вам віртуальну прогулянку по старих кінотеатрах міста Лева. Буде цікаво!
1. Кінотеатр “Літак”
У 1970-х роках в парку ім. 50-річчя Жовтня (тепер – Парк “Боднарівка”), що на перехресті вулиць Стрийської і Наукової, працював дитячий кінотеатр “Літак”. Він був розміщений у фюзеляжі списаного пасажирського літаку АН-10, який стояв на постаменті, і до нього вели сходи. 132 глядацьких місця були розміщені у пасажирському салоні. Враховуючи конструктивну непристосованість, умови кіноперегляду були досить некомфортні, попри те, кінотеатр користувався великою популярністю серед дітей та підлітків. До того ж, літак мав трагічну долю – це була дуже невдала модель АН-10, яку перестали виготовляти через величезну кількість авіакатастроф. Кінотеатр частково згорів у 1988 році, після чого його демонтували і почали будувати церкву. Вона зараз і стоїть на місці колишнього кінотеатру.
2. Кінотеатр “Маяк” (“Дзвін”)
Розташований по вулиці Шептицких, 45 “Перший літній” кінотеатр цілком відповідав назві і довгий час не мав даху, тому працював тільки влітку. Заклад відкрили у 1950-х роках і він користувався великою популярністю (до ІІ Світової Війни на тому місці існував торговий центр із вбудованим кінотеатром “Гражина”, який був зруйнований у 1941 році). Пізніше “Перший літній” перейменували в “Маяк”. У 1960-х хітом показів стали індійські мелодрами. З початку 1990-х років кінотеатр отримав назву “Дзвін”, пізніше припинив існування. В 2007 році споруду передали в оренду з метою створення культурно-мистецького центру ім. С. Бандери.
3. Кінотеатр “Сінефон”
Розташовувався в торговій галереї “Пасаж Міколяша” (між вулицями Коперника і Крутою (тепер – Вороного), спорудженого у 1898-1900 роках архітектурно-будівельною фірмою Івана Левинського. Глядацький зал кінотеатру “Сінефон” був розташований на 2-му поверсі пасажу. Керував кінотеатром відомий у Львові ентузіаст кінематографу Людвік Кухар. Показували там комерційні та видовищні стрічки.
4. Кінотеатр “Жовтень” (“Октябрь”, “Галичина”)
Кінотеатр було збудовано в 1980 р. на проспекті Перемоги (тепер – вул. Любінській), 93 під назвою “Октябрь”, в 1980-х його перейменовано на “Жовтень”, а згодом на “Галичину”. Кінотеатр не виконує своїх функцій з 2000-х років, деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.
5. Кінотеатр “Парк”
Під час ІІ Світової війни у південно-східній частині парку Костюшка (тепер парк ім. Франка) був збудований кінотеатр “Парк” на 684 місця. Споруджений був орієнтовно в 1943-1944 рр. Від початку 1990-х років цього кінотеатру не існує, його розібрали через аварійний стан.
Своєю найбільшою популярністю “Парк” користувався у 1960-тих роках, тоді там можна було переглянути новинки радянського та європейського кіно. Початку сеансів глядачі очікували безпосередньо в парку.
6. Кінотеатр “Дніпро” ( “Казино”)
У будинку на сучасному проспекті Свободи, 5 діяв кінотеатр, який у різні роки носив різноманітні назви: “Фаун” (1913), “Казино” (1913–1916), “Кінотеатр Польських легіонів” (1916–1917), “Кіно новини” (1917–1926), “Казино” (1926–1929), “Дніпро” (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр – “Емпайр” (1938–1939), “Кінотеатр ім. Пушкіна” (1939), “Спартак” (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр “Плазма”.
Кінотеатр мав двоповерховий павільйон із підвалом, і вхід, розташований з подвір’я будинку, пізніше його перенесли на просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала сягала 6,3 м заввишки.
7. Кінотеатр “Україна”
Кінотеатр “Україна” на площі Галицькій 15/проспекті Шевченка, 1 був найбільшим та найпрестижнішим у Львові до початку 1960-х років. Кінозаклад вміщував 704 глядацьких місця, у фойе перед початком сеансів грав оркестр, працював буфет.
Під час ІІ Світової Війни у приміщенні розташовувалось міське відділення Кримінальної поліції – Кріпо. Після закінчення війни мережа кінозакладів дуже швидко відновила діяльність і кінотеатр “Україна” діяв до 2006 р.
8. Кінотеатр ім. Лесі Українки (“Рай”, “Авеню”)
Кінотеатр ім. Лесі Українки в будинку на пл. Міцкевича, 6/7 існував від 1908 р. до початку 1990-х років. Він був єдиним львівським кінотеатром, де можна було подивитися численні випуски кінохроніки: “Новини дня”, “Хроніка наших днів” та ін.
Кінотеатр зі зміною власників змінював назви: “Авеню” (1908–1912, 1923–1930), “Дрімленд кіно” (1912–1914), “Втіха” (1914–1915), “Рай” (1930–1943), “Луна” (1943–1945), “Хроніка” (1945–1946), “Ім. Лесі Українки” (1946–2000-і), “Касандра” (2000-і). Припинив своє існування у 2007 р.
9. Кінотеатр ім. Шевченка
Один з популярних “районних” кінотеатрів 1950-х років – ім. Т. Шевченка на вул. Калініна, 130 (тепер вул. Замарстинівська) почав функціонувати близько 1949 р. як “Кінотеатр ім. 17 вересня”, невдовзі він отримав назву на честь Т. Г. Шевченка. Кінотеатр існував до 1980-х років, тепер дещо перебудована споруда колишнього кінотеатру належить Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС), за цією ж адресою розташована Капела бандуристів УТОС.
Існував ще один кінотеатр з цією ж назвою, але розташований за іншою адресою – на вул. Богдана Хмельницького, 114, праворуч Заводу алмазних інструментів, на розі невеличкої вулички, що поєднувала вулиці Богдана Хмельницького та Механічну.
10. Кінотеатр “Вокзал”
Діяв у 1951-1989 рр. на другому поверсі у споруді вокзалу “Львів-Пасажирський”. Кінотеатр був невеликим. У 1951 р. тут налічувалось 144 глядацьких місця і в середньому відбувалось 4,8 кіносеансів в день. А у 1966 р. тут знаходилось 183 глядацьких місць і проходило близько семи кіносеансів на день. У тому ж році кінотеатр перебував 27 днів на ремонті, проте річний план фактично вдалось виконати. За 1989 р. кінотеатр відвідало 110 717 глядачів. Після 1989 р. згадок про цей кінотеатр у документах немає
Ще у травні 1989 року перед зачиненим храмом святого архистратига Михаїла почали служити літургії, – пише Tvoemisto.tv.
22-23 червня у Львові в храмі Святого Архистратига Михаїла, що на вул. Винниченка, 22 відбудуться урочистості з нагоди 30-ліття виходу Української греко-католицької церкви з підпілля. Про це повідомляє прес-служба ЛМР.
У суботу, о 17:30 у храмі проведуть Велику вечірню та процесуальний обхід вулицями Винниченка – Просвіти – Короленка – Лисенка. У зв’язку з цим можливе тимчасове призупинення руху. У неділю, об 11:00, відбудеться Архиєрейська Божественна Літургія з відзначенням учасників підпілля.
Згідно з інформацією на офіційному сайті УГКЦ, активна боротьба за відродження церкви розпочалося у 1987 році із заяви про вихід з підпілля групи священиків (23 осіб) і вірних під керівництвом владики Павла Василика. Наприкінці цього ж року активні греко-католики утворили Комітет захисту прав Української Католицької Церкви на чолі з колишнім політв’язнем Іваном Гелем. Він почав збирати підписи під заявою щодо офіційного визнання УГКЦ. Протягом 1988–1989 років зібрали близько 120 тисяч підписів.
Фото Зеновія Боровця
У травні 1989-го біля зачиненого храму святого архистратига Михаїла у Львові греко-католицькі священики розпочали щонеділі служити літургії. Як розповів у коментарі Tvoemisto.tv отець Юстин Бойко, що надав історичні фотографії, на знімках зображена одна з таких літургій у червні 1989 року.
Фото Зеновія Боровця
Також у найбільших містах Західної України на міських цвинтарях проводилися багатолюдні панахиди на честь полеглих бійців за долю України. Найбільш масовим став похід вулицями Львова до собору Святого Юра 17 вересня 1989 року. Люди вимагали свободи віросповідання для греко-католиків. 28 листопада 1989 року Рада у справах релігій при Раді міністрів УРСР випустила заяву, згідно з якою греко-католики отримували право на заснування й реєстрацію громад, користуючись «усіма правами, встановленими законом для релігійних об’єднань в УРСР».
Живучи у Львові і мандруючи його вуличками, мене завжди цікавило, які люди жили колись в цих будинках, ходили цими сходами, торкалися цих дверей, розповідає портал Фотографії Старого Львова.
Адже кожний уламок штукатурки, кожна цеглина чи віконна рама можуть розповісти багато цікавих історій та відкрити таємниці багатьох людей.
Проходячи повз корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, що на вулиці Пекарській, 50 а, не можна не згадати про одну видатну львів’янку, котра мешкала тут (тоді ще в Палаці Туркулів-Комелло) на початку двадцятого століття.
Як ви мабуть вже здогадалися, мова йде про відому актрису театру та кіно, Софію Батицьку. Саме вона в 1930 році виграла конкурс Міс Полонія. Згодом мала титул Віце-міс Європа (1930) та Міс Парамаунт (1931).
Після цього американське агентство International Artists запропонувало їй контракт, підписавши який Софія виїхала до США.
З виїздом Софії закордон пов’язаний один конфуз — в 1931 році конкурс Міс Польща не змогли провести, тому що Батицька «забула» віддати перехідну корону.
Хто ж така Софія Батицька? Вона народилась у Львові 22 серпня 1907 року, у сім’ї знаного галицького адвоката. По закінченні львівської гімназії вступила до Головної школи торгівлі у Варшаві.
Уже студенткою почала зніматись у фільмах: «Шляхом ганьби» (Іза, аґент поліції); «Гріховне кохання» (Іза Чосльовська); «Моральність пані Дульської» (акторка); «Душі в неволі» (Леонтина Ленська).
Вона була великим коханням відомого польського співака Яна Кепури. Познайомилася з ним 1928 року в Трускавці. Однак коли Софія виграла конкурс, гарячі почуття між ними почали згасати. Софія шукала власного шляху в кінематографі, а Ян постійно подорожував і давав концерти.
1930-го вже майже дійшло до оголошення шлюбу пари, як Кепура раптом відмовився останньої миті. То був кінець кохання.
1931 року Софія підписала контракт з американським аґентством International Artists і виїхала, прихопивши виграну на конкурсі краси корону, до США, де завоювала ще один титул — «Міс Парамаунт».
На вимогу польського журі конкурсу повернути трофей відмовилась, мотивуючи це тим, що вона й надалі залишається найкрасивішою полькою.
Через цю інтриґу не відбувся черговий конкурс 1931 року,поки виготовляли нову корону замість украденої примхливою львів’янкою.
Утім, за два роки перебування в Голівуді вона не зіграла жодної ролі й повернулась у Польщу. Якийсь час грала на театральній сцені, потім вийшла заміж за громадянина Голландії й виїхала до Антверпена. Після війни переїхала в США, працювала перекладачем.
По смерті чоловіка Софія стала сама заробляти на себе та утримання матері(яка всюди її супроводжувала), читаючи лекції з іноземних мов (вона володіла чотирма мовами), а пізніше працюючи у галереї Bac street antiques.
У поважному віці її переселили до притулку для людей похилого віку, де в серпні 1989 року вона й померла в цілковитому забутті.
Про історію львівського трамвая відомо багато. Проте про його першого керівника Йосифа Томицького, який очолював підприємство майже 30 років і на честь якого було названо у Львові вулицю, широкому загалу відомо дуже мало. «Форпост» розповідає про цю непересічну людину.
Перший трамвай на вулицях Львова з’явився в листопаді 1879 року. Був він не електричний, а кінний. Маленькі трамвайні вагончики тягнули, як писала тодішня львівська преса, «порядні шкапи». Кінний трамвай збудувало приватне Трієстинське трамвайне товариство. Всього було дві лінії, які постали до 1881 року – від залізничного вокзалу до площі Митної та на Підзамче. Дуже скоро експлуатація трамвая на кінній тязі показала, що складний львівський рельєф створює багато проблем для кінного трамвая – для того, щоб тягнути трамваїв вгору по Городоцькій впрягали додаткових коней.
ХІХ століття було століттям прогресу. Уже через кілька років після запуску кінного трамвая у Львові було запропоновано замість коней застосовувати для приведення в дію трамвайних вагонів невеликі тендер-паровози. Інженером «Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці» Густавом Гейером був навіть розроблений детальний план ліній парового трамвая у Львові, проте він не був втілений у життя, адже паровий трамвай забруднював би повітря. Такої вади був позбавлений трамвай електричний.
Перший електричний трамвай в світі був фактично ровесником Львівського кінного. У 1880 році військовий інженер Федір Аполонович Піроцький (українець за народженням, народився у Лохвиці Полтавської губернії) у Петербурзі продемонстрував публіці перший в світі вагон електричного трамвая, перероблений із вагону кінки. Вагон живився струмом через рейки. Практично одночасно із Піроцьким в Німеччині перший трамвай побудував Вернер Сіменс.
Про електричний трамвай стало відомо і у Львові. Його палким прихильником став уславлений професор електротехніки із Львівської політехніки Роман Дзеслевський. Разом із головним архітектором Львова Юліаном Гохбергером професор Дзеслевський здійснив мандрівку містами Європи, де уже працював електричний трамвай. За наслідками поїздки вони опублікували свій звіт у якому доводили, що саме електричний трамвай потрібний Львову із його складним рельєфом.
Йозеф Томицький
У 1893 році львівський магістрат остаточно прийняв рішення про будівництво у Львові електростанції, трамвайного депо і трамвайної лінії від залізничного вокзалу до т.зв. «Площі Виставки» на території теперішнього Стрийського парку. Будівництвом трамвайного депо зайнявся львівський архітектор А. Каменобродський (воно і нині стоїть на перехресті вулиць Вітовського та Сахарова). Будівництво трамвайної лінії і електростанції доручили фірмі «Сімменс і Гальске», яка і запросила до Львова свого молодого фахівця Йосифа (Юзефа) Томицького, який залишився у нашого місті до останніх днів свого життя.
Щодо місця народження «батька» львівського трамвая Йосифа Томицького, є дві версії. Дослідник електрифікації Львівщини Андрій Крижанівський встановив, що Йосиф Томицький народився у Білій Церкві на Київщині 22 січня 1863 року, але після польського повстання, яке того року вибухнуло в Російській Імперії, він разом із батьками переїхав до Познані, яка була під владою Німеччини. Польські дослідники ж вказують місцем народження саме Познань.
Свою освіту Йосиф Томицький почав здобувати у Познані. Далі він навчався на інженера-електротехніка в технічних університетах німецьких міст Карлсруе та Бонна. Фахову кар’єру він розпочинав на будівництві залізниці Відень – Баден-Баден та в Будапешті на будівництві першого в континентальній Європі метрополітену.
В кінці 1893 року молодий інженер переїздить до Львова, де керує будівництвом першої електростанції постійного струму та трамвайної інфраструктури. Паралельно до своєї роботи в галузі енергетики та електротранспорту, Йосиф Томицький також не полишає наукову роботу. Він стає членом Львівського політехнічного товариства, у якому в 1908 році засновує спеціальну електротехнічну секцію.
Трамвай з причіпом
У 1894 – 96 роках керівництво Львівським трамваєм та електростанцією здійснює представник фірми «Сімменс і Гальске», паралельно із цим йде передача нового підприємства в управління і власність міста – щодо електричного трамвая львівський магістрат вирішив не повторювати помилки із приватним кінним трамваєм, а зразу після запуску трамвая викупив всю інфраструктуру у власність міста. Остаточний перехід львівського трамвая із електростанцією під владу міста відбувся 1 серпня 1896 року, саме тоді директором Львівського трамвая став Йосиф Томицький, він змінив на цій посаді німця Керна.
На той момент трамвайна мережа Львова складалася із двох трамвайних ліній. Перша сполучала залізничний вокзал із центром міста і площею Виставки (вул. Івана Франка), друга відгалужувалася від неї там де нині стоїть пам’ятник Шевченку і через площу Ринок і Підвальну тягнулася на Личаків (до нинішньої вулиці Мучної). Ця лінія на Личаків мала відгалуження до Личаківського цвинтаря.
Уже в останні роки ХІХ століття львівський трамвай став дуже популярним видом транспорту, тому почали використовуватися причіпні вагони. Трамвайні лінії тоді не мали розворотних кілець, отож трамваї фірми братів Сіменсів мали дві кабіни в «голові» та «хвості» вагона. Кабінами, правда, робочі місця вагоноводія було назвати важко. Це був просто майданчик із дашком. Водій керував вагоном стоячи. Особливо важко було взимку.
Трамваї Sanok
Недоліки цих вагонів врахував Йозеф Томицький при замовлені нових трамваїв на заводі «Sanovag» в місті Саноку на території теперішньої Польщі. Нові вагони, які почали прибувати до Львова у 1903 році, уже мали засклену кабіну.
Уже в перші роки Йосиф Томицький показав свою високу фаховість. У перші роки ХХ століття постала необхідність запровадження електричного освітлення вулиць і будинків Львова. Технічна проблема полягала в тому, що трамвайна електростанція видавала постійний струм напругою 600 В (змінний струм тоді іще мало використовувався), а для освітлення потрібна була напруга в 200 В. Разом із професором Дзеслевським Йосиф Томицький знайшов вихід – в підвалі Оперного театру, будівництво якого нещодавно завершили влаштували розподільчу підстанцію, яка мала велику акумуляторну батарею із трьох секцій, з’єднаних послідовно. Від електростанції до Опери проклали підземну кабельну лінію, яка подавала на батарею напругу в 600 В. В будинки і для освітлення напруга подавалася із клем секцій батареї – це якраз і було 200 В.
Швидкий розвиток міста Львова уже в середині 1900-х років потребував модернізації як енергогосподарства, так і транспортної мережі. Йосиф Томицький укладає план розвитку енергетичного і трамвайного господарства. Він передбачає будівництво нової потужної електростанції змінного струму на Левандівці – Білогорші (біля залізничних колій на Мостиська, Стрий і Раву-Руську), а також потужну розбудову трамвайних ліній. В першу чергу було заплановано викупити лінії кінного трамвая і провести їх електрифікацію, паралельно із цим збудувати трамвайні лінії на Францівку (район Коновальця), Високий Замок та по вулиці Зеленій і Кохановського (Костя Левицького) до Личаківського цвинтаря, де вона мала з’єднатися із існуючим відгалуженням. На другому етапі трамвайні колії мали прийти на Замарстинів і Підзамче, а на третьому – сягнути Брюхович.
Копія мапи розбудови нових трамвайних ліній, розроблена Йосифом Томицьким і нині зберігається у трамвайному депо Львова. На ній можна розгледіти навіть трамвайну лінію в напрямку сучасного Сихова!
Частково плани Йосифа Томицького були скориговані. Нову електростанцію вирішили будувати на Персенківці, неподалік залізничної лінії на Чернівці. Ясна річ, що в напрямку електростанції теж мала постати трамвайна лінія вгору по вулиці Івана Франка. Електростанція на Персенківці існує і досі. Тепер це львівська ТЕЦ № 1. Вона вступила в дію в кінці 1900-х років.
Цікаво, що іще 110 років тому, в 1909 році у Львові міг з’явитися тролейбус. Ініціатором будівництва лінії «рогатого» виступив саме Йосиф Томицький. Нагадаємо, що перший тролейбус з’явився практично одночасно із трамваем – в 1882 році Сімменс в передмісті Берліна Галензее випробовував новий вид електротранспорту із живленням від контактної мережі. Це і був попередник тролейбуса – електричний візок «Електромот», який живився від двух контактних дротів по яким пересувалася спеціальна струмознімна каретка. Притаманні тепер для тролейбуса «роги» (правильна назва – штанги) винайшов у США бельгієць Шарль Ван Депуле. На території Австро-Угорщини перші тролейбусні лінії постали в містах Чехії, зокрема у Будейовіцах.
Створення тролейбусної лінії у Львові обговорювалося у зв’язку із планами будівництва лінії на Високий Замок. На думку Томицького, значні ухили на сучасних вулицях Лисенка, Гуцульській і Кривоноса робили тролейбус із гумовими шинами на колесах більш оптимальним видом транспорту, а ніж трамвай із гладкими сталевими колесами, які котяться по гладким рейкам. Окрім лінії на Високий Замок Томицький пропонував прокласти тролейбусну лінію по вулиці Героїв Майдану і Стрийській до верхньої частини Стрийського парку. Проте, нажаль, у магістраті не підтримали ідею із запровадженням нового виду транспорту. І на Високий Замок поїхали трамваї.
Зауважимо, що уже перед Першою світовою війною у Львові протяжність трамвайних колій була більшою, а ніж у 1986 році (до відкриття трамвайної лінії по вулицям Сахарова та Княгині Ольги). Дві збудовані іще тоді трамвайні лінії (вгору по вулиці Івана Франка та на Високий Замок) були закриті на початку 1970-х років. Станом на останній рік перед Першою Світовою львівські трамваї перевозили більше 31 мільйона пасажирів. І це при тому, що у Львові тоді мешкало біля 220 тисяч людей.
Зауважимо, що за директорства Йосифа Томицького робота в трамвайному підприємстві була дуже престижною і високооплачуваною. Це стосувалося не тільки водіїв і кондукторів, але й колійників та ремонтників. Томицький вважав, що якісної роботи від працівників можна вимагати тільки тоді, коли вони отримують достойну зарплатню і мають добрі умови праці. Йосиф Томицький започаткував для працівників трамвая і електростанції безкоштовне медичне обслуговування. Більше того, для трамвайників було споруджено службове житло, на підприємстві було створено профспілку, касу взаємодопомоги. На підприємстві було створено «народну читальню», хор та оркестр.
У 1908 році Йосифа Томицького обирають віце-президентом Львівського Політехнічного товариства. За значний вклад у розбудову електромереж Львова він був нагороджений польським урядом Хрестом Доблесті. На Першому з’їзді польських електриків у Кракові був обраний керівником асоціації, яка об’єднала трамвайні підприємства і приміські залізничні лінії Польщі. Також він став віце-президентом міжнародної асоціації трамвайщиків Йозеф Томицький також брав участь у роботі багатьох наукових організацій, зокрема – Національної ради з електротехніки, Польського товариства електротехніки та Національної ради по залізницям.
Йосиф Томицький продовжував керувати Львівським трамваем і електростанцією і під час Першої світової війни. На початку 1920-х він керує процесом післявоєнної відбудови трамвая і системи енергопостачання, організовує будівництво нових трамвайних ліній.
У середині 1920-х років, після смерті свого єдиного сина Станіслава Йозеф Томицький тяжко заховрів і виїхав на лікування до санаторію у Мерано до Італії. Тут він і помер в день свого 22 січня 1925 року від сердечного приступу. Похований у сімейному склепі у Кракові.
Після смерті Йосифа Томицького на його честь до 40-річчя львівського електричного трамвая було перейменовано у 1934 році частину вулиці М. Коперника (від вулиці Леона Сапєни (нині С. Бандери) до Пелчинської (Вітовського)).
Дружина Йозефа Томицького – Ядвіга Петрашицька-Томицька (1863 – 1931) була відомою у свої часи польською письменницею.
Нині, у рік 125-річчя електричного трамвая ми іще раз згадуємо видатного інженера, керівника та вченого. Зараз львівський транспорт потребує саме таких керівників, як Йосиф Томицький.
Площа старовинного Львова, яка у XІІ була центром древнього українського міста – площа Старий Ринок. І хоча забудова площі не налічує багато століть її стародавнє планування збереглося донині. Тож 15 фактів з історії давньої львівської площі від порталу Фотографії Старого Львова.
1. Площа Старий Ринок належить до світової спадщини ЮНЕСКО як частина об’єкта «Ансамбль історичного центру Львова».
Синагога Темпль, 1863
2. Згідно з археологічними розкопками, район площі був заселений ще в ХІІ столітті. Вважається, що саме на основі цього поселення біля підніжжя Замкової гори король Данило в середині ХІІІ століття заснував місто-твердиню Львів. Історики припускають, що на місці сучасної площі був центр міського життя — ринковий майдан.
3. За Іваном Крип’якевичем – «Це найстарший торг Львова. Він був укріплений, – досі ще місцеві жиди називають частину Жовківської вулиці (сучасна Богдана Хмельницького – ред.), від Краківської площі (сучасна площа Князя Ярослава Осмомисла – ред.) до Старого Ринку, «На мості»; був тут рів і на нім міст. На торговиці кипіло живе життя. Старий Ринок лежить при Жовківській вулиці, що колись звалася Волинською дорогою; туди йшов торговий шлях до Володимира на Волині і далі на Луцьк та Київ. З’їздилися сюди купці з усіх сторін. З Волині і Придніпрянщини привозили хутра, шкіри, віск; з полудня, через Галич, приходили товари зГреції й Азії: шовк, східне коріння, вино; з півночі й заходу, з Німеччини і західних держав ішло сукно, вовняні матерії, полотно, металеві вироби. На Старім Ринку відбувавс торг. Розкладали тут свої шатра купці з усіх сторін – греки, італійці, вірмени, татари, німці, але перше місце між усіма мали наші купці. Князі дуже дбали про розвиток міст, давали купцям окремі права й укладали для них торговельні умови з далекими державами. В ХV ст. оселі біля Старого Ринку звалися «Під Гораєм». Згадується тут корчма “Брага”, де, певно, купці по торзі запивали могорич».
4. Після завоювання Львова у 1349 році, польським королем Казимиром ІІІ територія площі Старий Ринок була виведена із складу міста та нових фортифікацій, так що район площі опинився за мурами і увійшов, згодом, до Жовківського передмістя.
5. На місці сучасної площі Старий Ринок, як припускав відомий львівський реставратор Роман Могитич, було два майдани – св. Івана (біля храму Івана Хрестителя) та Старий Ринок. Сучасна конфігурація площі сформувалася на поч. ХІХ ст.
6. На поч. ХІХ ст. площа називалася Рибною, бо на ній торгували рибою. Частина майдану призначалася для торгівлі гончарними виробами. З середини ХІХ ст. вживалася паралельна назва – Нової Божниці. У 1871 р. площа стала називатися Старий Ринок.
Сквер на пл. Старий Ринок. Сучасне фото
7. У путівнику по Львову 1904 року Францішек Баранський писав, що назва площі мала означати, що «тут був Ринок первісного, руського Львова, спаленого дощенту литвинами у 1350 і 1351 роках».
8. За Йосифінською метрикою між нинішніми пл. Старий Ринок та вул. Б.Хмельницького стояв дім, який належав відомому архітектору Клеменсу Фесінґеру.
9. Сучасна забудова площі з’явилася кінці ХІХ-на поч. ХХ ст. та загалом виконан в стилях класицизму та сецесі. Окрім будівлі на розі вулиці Богдана Хмельницького, що постала у 2000-х роках у стилістиці раціональної сецесії й раннього функціоналізму.
Автобусна станція поруч Темпля на пл. Старий Ринок. Фото 1930-х рр.
10. За адресою пл. Старий Ринок, 4 у 1902 році був склад вугілля Йосифа Пордеса, а у 1912 – ресторан Генрика Бербера. З боку площі можна побачити окремий вхід т великі вікна першого поверху, за якими розміщувався цей заклад. У 1950-х роках тут були каси автобусної станції приміського сполучення.
11. Автобуси, що курсували приміськими маршрутами стояли на невеликій площі Святого Яна (біля храму) між будинками пл. Старий Ринок , 3 та 5.
Костел Івана Хрестителя. 1861-1863 рр.
12. Один з найдавніших християнських храмів міста Львова – костел Івана Хрестителя має адресу пл. Старий Ринок, або вул. Ужгородська, 1, а на деяких сучасних планах колишній костел позначений за адресою – Підгірна, 2.
13. Хоча сучасні дослідники Львова не мають єдиної думки відносно часу побудови храму, дату заснування якого називають від 1201 року до 1370 року. Традиційно датою побудови мурованого костелу вважають 1250 р. Побудував його князь Лев для своєї дружини Констанції, дочки угорського короля Бели ІV. За легендою, Констанція похована в крипті храму.
14. На місці скверу посеред пл. Старий Ринок майже сто років простояла одна з найбільших синагог Львова – Темпель, яку ще називали Новою божницею. Освячення Темплю відбулося 18 вересня 1846 р. Це була монументальна споруда в стилі класицизму, яку вінчав великий купол. Синагогу було спалено у липні 1941 року, а остаточно знищено у 1943 році гітлерівцями.
Криниця на площі Старий Ринок. Фото Вікіпедія
15. Згідно з матеріалами археологічних розкопок, які були проведені С. Терським у 1997 році, у житлових кварталах навколо Старого Ринку на Підзамчі з’явився перший львівський водогін з керамічних труб, який можна датувати XIV ст. Зараз на площі Старий Ринок знаходиться реставрована імітація старої криниці.
До уваги читачам фотопідбірка світлин, зроблених в роки Першої світової війни в населених пунктах на території Галичини. Про це повідомляє photo-lviv.in.ua.
Дороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років томуДороги в Галичині 100 років тому
