Позначка: історія Львова

Цeрквa святoгo Mикoлaя – oднa iз нaйстaрiших цeркoв Львoвa. Прo цe рoзпoвiдaють Фoтoгрaфiї Стaрoгo Львoвa.

Зa пeрeдaнням, пiдтвeрджeним свiдчeнням oднiєї з фaльсифiкoвaних грaмoт Лeвa Дaнилoвичa вiд 8 жoвтня 1292 рoкy, oсoбливoю oпiкoю вeликoкняжoгo двoрy кoристyвaлaся нaйдaвнiшa вiдoмa львiвськa цeрквa св. Mикoлaя Mир Ликiйських Чyдoтвoрця, якa мoглa бyти зaснoвaнoю щe Дaнилoм Рoмaнoвичeм. Сaмe вoнa бyлa гoлoвним княжим хрaмoм, вiд якoгo вiв прямий шлях дo Висoкoгo Зaмкy – княжoї рeзидeнцiї.

Вiд пeрвiснoї цeркви зaлишилися тiльки фрaгмeнти стiн. Її змiнили ґрyнтoвнi пeрeбyдoви пiсля пoжeж. Бyдiвля звeдeнa нa стaрoмy цвинтaрi, тoмy цe пiдтвeрджyє iснyвaння нa цьoмy мiсцi дaвнiшoї, мoжливo, дeрeвʼянoї цeркви.

Taкoю, як є й тeпeр, цeрквa стaлa нaприкiнцi XVII ст. Нa фaсaдi її рoзтaшoвaнa фрeскa Пeтрa Хoлoднoгo (1924 р.) iз зoбрaжeнням св. Mикoлaя, Рoзп’яття, св. Івaнa тa Бoгoрoдицi. У 1926 рoцi дoвкoлa хрaмy з’явилaся кaм’янa oгoрoжa iз зaлiзними рeшiткaми, якy вигoтoвили зa прoeктoм Oлeксaндрa Лyшпинськoгo.

Вiд 1700 рoкy цeрквa св. Mикoлaя нaлeжaлa дo юрисдикцiї Грeкo-кaтoлицькoї цeркви, вiд 1946 – дo Moскoвськoї пaтрiaрхiї РПЦ, вiд 1989 р. – дo Укрaїнськoї Aвтoкeфaльнoї Прaвoслaвнoї цeркви.

Вiдoмий iстoрик Івaн Kрип’якeвич y прaцi “Істoричнi прoхoди пo Львoвi” (1932) пишe, зoкрeмa, i прo цeрквy Св. Mикoлaя:

“З цeркoв княжoгo Львoвa oсeрeднє мiсцe зaймaлa цeрквa св. Mикoлaя. Пoвз нeї пeрeхoдить стрiмкa вyличкa Пiд брaмкoю (нинi нe iснyє, з’єднyвaлa вyл. Б. Хмeльницькoгo i Смeрeкoвy); здoгaдyються, щo в цьoмy мiсцi бyли гoлoвнi вoрoтa дo нижчих чaстин княжoгo зaмкy. Цeрквa св. Mикoлaя – цe, ймoвiрнo, нaйстaрiшa цeрквa y Львoвi. Дaвня трaдицiя кaжe, щo вoнa бyлa нaдвiрнoю княжoю цeрквoю; мoжe бyти, щo зaснyвaв її щe Дaнилo aбo Лeв, щo в нiй мoлились князi-зaснoвники Львoвa… Teпeрiшня бyдoвa є знaчнo змiнeнa прoтягoм дoвгих вiкiв. Нaйстaрiшoю чaстинoю ввaжaються мyри з гaрнoгo тeсaнoгo кaмiння, якi вiдкритo пiд чaс вiднoвлeння 1924 р. Вoни вкaзyють, щo цeрквa мaлa плaн т. зв. Грeцькoгo (рiвнoрaмeннoгo) хрeстa. В дрyгiй пoлoвинi XVII ст. цeрквy пeрeбyдoвaнo й рoбoти зaкiнчeнo в 1701 р., як прo цe свiдчить нaдпис нa aрцi гoлoвнoї нaви. В 1776 р. прибyдoвaнo зaхристiю. У XVIII ст. цeрвa бyлa пoкритa гoнтoю, в 1800 р. дaх пoгoрiв. І тoдi пoбyдoвaнo тeпeрiшнi бaнi, критi бляхoю, мoжe бyти, щo нa зрaзoк дaвнiх. Всeрeдинi цeрквa нeзвичaйнo yбoгa. Стaрий iкoнoстaс пoгoрiв 1783 р., зaлишився з ньoгo тiльки oбрaз Ісyсa Христa з Бoжoю Maтiр’ю й Aпoстoлaми. У гoлoвнoмy прeстoлi є стaрa iкoнa св. Mикoлaя. Цiкaвий тaкoж oбрaз Бoгoрoдицi, з рaмeн якoї спливaють стяжки (стрiчки) з нaписaми, дo яких чiпляються грiшники. Вдoлi змaльoвaнa мoрськa прoпaсть i в нiй змiй з рoззявлeнoю пaщeкoю. Є тaкoж стaрий хрeст y срiбнiй oпрaвi з XV-XVI ст. Нa вeрхнiй фрoнтoвiй стiнi нoвi фрeски пoкiйнoгo мaлярa Пeтрa Хoлoднoгo. При цeрквi бyв стaрий цвинтaр, aлe з ньoгo збeрeглися тiльки двa зaлишки нaдгрoбних плит, вмyрoвaнi в пiдлoгy прeсвiтeрiї.

З iстoрiї цeркви св. Mикoлaя нaйвaжливiшими є тaкi пoдiї: в 1471 р. звiльнeнo її вiд пoдaткiв, 1543 р. пaрoхiя звiльняється вiд зaмкoвoгo присyдy i вiд тoгo чaсy бyлa «юридикoю», сeбтo всi мeшкaнцi в грaницях пaрoхiї пiдлягaли цeркoвнiй влaдi. Святo-Mикoлaївськe брaтствo iснyвaлo вiд 1544 р. Вoнo yтримyвaлo шпитaль, сeбтo зaхист для знeмoцнiлих стaрцiв, a тaкoж нeвeликy шкoлy. В XVII ст. цeрквa св. Mикoлaя бyлa цeрквoю yкрaїнськoгo цeхy шeвцiв, якi, як yжe знaємo, жили y вeликiй кiлькoстi нa пeрeдмiстi.

Визнaчнi yкрaїнськi рoдини, щo нaлeжaли дo пaрoхiї св. Mикoлaя, бyли Kрaсoвськi, Дoбрянськi, Висьoцi, Дyнaєвськi, Koвaлeвськi, Moрoхoвськi, Koрчoвськi, Рoгaтинцi, Пoпoвичi, Вeлички”.

Джeрeлa: Цeнтр мiськoї iстoрiї Цeнтрaльнo-Схiднoї Єврoпи, Вiкiмaпiя, Прaвoслaвнa eнциклoпeдiя, Дyхoвнa вeлич Львoвa, Kняжий хрaм мiстa Львoвa.

Хто пам’ятає “продовольчу Програму” при порожніх полицях і чергах по годині і більше по продукти? А папір коричневий, в який загортали продукти, який важив тонну, розведена сметана, майже блакитне молоко у пляшках, які можно було і не мити, бо слідів від молока не лишалося, три види ковбас, сиру, консерви.

У мережу виклали чорно-білі фото, зроблені у крамницях Львова у далеких 1981-1983 роках. Автор світлин відомий львівський фотограф того часу Віль Фургало. Як видно на фото майже сорокалітньої давності, на якісь делікатеси у продуктових магазинах того часу розраховувати було не варто. А якщо вам із колежанкою захотілося б після роботи поїсти морозива і трохи попліткувати, то робити це у тогочаснім кафе, навряд чи було б так комфортно, як зараз.

Універсам, Продтовари, Промтовари…

Портал Фотографій Старого Львова поділився враженнями подорожуючого про вигляд Львова 1956 року, що були передруковані з місячника “Вісник” у одній з найстаріших українських газет діаспори “Свобода” (№ 242 , 18 грудня 1956 р.).

Текст публікації поданий оригінальним, а також ілюстрації, що були подані у статті.

Місячник „Вістник”, орган ООЧСУ, подав у числі 11 (97) за листопад ц. р. за підписом А. О. цікавий опис сучасного Львова і змін, що сталися в ньому після другої світової війни. Передруковуючи цей допис, редакція „Свободи” доповнює його кількома сучасними фотографіями. Редакція.

Від деякого часу наші часописи закордоном подають цікаві вістки, про сучасний вигляд м. Львова та його мешканців. Відомості приходять переважно від подорожників чи різних місій, які проїздять через Львів на схід до Києва або із України на захід. Обличчя Львова за тими вістками різне, залежно від того, хто їх подає. Цим разом нижче подано вістки про сучасний Львів з літа ц. р. від людини, яка перебувала у Львові повний місяць, приїхавши сюди із Польщі, де тепер мешкає на т. зв. заточенні. Наш 60-ти літній відвідувач рідних у Львові, по 24-річній відсутності у ньому, подає свої враження, як той, що у Львові родився, до усього має прив’язання, знає ціну кожного львівського закутка.

Їзда до Львова відбувалася на лінії Варшава-Бересть-Ковель-Сокаль-Львів. Ця подорож тривала дві ночі й один день. Берестя, як гранична станція, виглядає дуже гарно, бо уся в рожах та зелені. Контроля пакунків граничниками відбулася дуже коректно, спокійно, без надмірного шукання та допитувань. По дорозі із Берестя до Львова, особливо між Ковелем та Кристинополем видно багато нових промислових споруд, частина з них не закінчена. (Треба мати на думці новоповсталий вугільний басейн. — А. О.).

Наш львов’янин був певний, що прибувши до Львова знайде своїх старих знайомих та – на жаль – нікого не найшов. Усе чуже, нове.

3-зовні Львів дуже гарний. Чистота – надмірна, взірцевий порядок в русі та й скрізь. Простором збільшився Львів від стану з 1939 р. в два рази. До Львова належить нині Скнилів, Клепарів, Зимна Вода, Сокільники, Сихів, Винники, Голосько, майже усі Брюховичі та сягає Львів попід Рясну та інші підміські села, які не думали ніколи в І939 p., що будуть колись належати до Львова. За даними львов’ян, які подавали свої дані усі майже однаково, у Львові мешкає 1,000,000 населення. Повище число сучасного стану населення м. Львова підтверджують й комуністи в пресі, як на чужині, так і в польській крайовій пресі.

Життя у Львові дешевше, як у корінній Польщі, хоч заробітня платня майже така сама, як і в Польщі. Усе можна купити, тільки дорого. Найдорожча одежа і взуття. Проте, на загал львов’яни вбрані краще, як у Польщі. На вулицях переважно українська мова, а за нею московська. Польське робітництво вже говорить в більшості украінською мовою, а інтелігенція розмовляє, російською або польською. За цілий час перебування у Львові, протягом одного місяця, лиш раз довелося чути польську мову і то в книгарні колишній „Атляс”, де якась пані купувала книжку. На вулиці польської мови не чути взагалі, а поляків у Львові налічується біля 10.000, приблизно стільки ж і жидів.

Поляки мають у Львові три костели: внизу Личаківської вулиці — св. Антонього, далі Марії Магдалини та Катедру. В перших двох костелах є відправа лише в неділі, а в катедрі щодня. До обслуги вірних поляків с 4 священики. Мають поляки ще у Львові пару своїх шкіл при вул. Зеленій, часопис «Червони Штандар» при Сокола 3 (де колись виходив „Вєк Нови”) та три пам’ятники: Міцкевича, Кілінського на горі Личакова та ще якийсь один. Найбільший польський пам’ятник у Львові «Коп’єц» Унії Любельської, наверху Високого Замку, висипаний ще за Австрії помалу зникає. Усі інші польські пам’ятні місця поволі втрачають своє значення, передаються до вжиткування суспільним і урядовим установам. Колишнє «Оссолінеум» та будинок-музей на ринку перейшов під заряд і користування Філії Академії Наук (колишнього НТШ). Костел св. Миколая при вул. Миколая повернено на ужиткування українським вірним, від яких пару сот літ тому його насильно відібрано та створено із церкви рим.-кат. костел.

Усі українські церкви відкриті. Наш відвідувач був на Богослужбі в соборі св. Юра, Волоській та Преображенській церквах. Як і давніше, інтеліґенція побільше ходить до «Преображенки». Богослуження православні відправляються при участі гарного церковного хору. Участь вірних в Богослужбах дещо менша, як до 1939 p., бо певна частина населення не ходить до церкви у зв’язку із своїм становищем в урядовій ієрархії. Одначе більшість населення молиться Богу по церквах як раніше, не зважаючи на те, що українська греко-католицька церква не існує.

В звичайну неділю у св. Юpa соборі є трошки більше як ¾ церкви заповненої вірними. Приблизно так само виглядає стан і по інших церквах.

Кладовища у Львові, як були раніше, так залишилися донині майже в такому самому стані, хоч могили позаростали травою, особливо на польських гробах. Гроби наших вояків УСС як на Янівськім, так і Личаківськім кладовищах не існують, з них спочатку витягнено хрести, на яких були «тризуби», а потім і їх ліквідувано. Польське кладовише «оброньцуф Львова» взагалі не існує, – ні знаку. Червоний камінь, з якого були зроблені хрести, капличка, кажуть львов’яни, зужито на будову головних фасад головного залізничого двірця, який відбудовано за 3.500,000 карб., змодернізувавши його трохи в середині та зверху. Товаровий двірець поширено значно на усі поля Левандівки чи Богданівки та в сторону Янівського та Клепарова.

Місто Львів робить гарне враження, коли порівняти його вигляд до великих міст Польщі. Усе тут в зелені, квітах (головно маки). Усюди видко велику чистоту і порядок, дисципліну руху.

Усі парки Львова розбудовано, виасфальтовано, освічено колистими лямпами. Парк Стрийський (58 га. площі) продовжено до кінця лісу Жубрівського. Зі Стрийського кладовища, шкарпів та вертепів при вул. Пелчинського та Вулецькій зроблено гарний «парк культури», щось в роді колишнього Люна Парку. Створено гарні парки із колишньої Залізної Води, Високого Замку, Єзуїтський город перезвано на парк ім.І.Франка. В центрі міста немає трамваїв, їх пересунено па периферію, в напрямі на Винники (до тютюнярні), до Сихова, будується трамвайна сітка до Брюхович. Замість трамваїв в місті курсують тролейбуси, яких дуже багато. Кінської комунікації у Львові немає взагалі, усе іде тягаровими або особовими автами.

Має Львів 4 купальних басейни, модерно устаткованих. Колишнє купелисько «Світезь» тепер зветься «комсомольське озеро» від якого є пряме тролейбусне сполучення до Замарстинівського купелиська.

Українці, яких у місті понад 50% тримаються дуже добре, даючи собі дуже добре справу з ситуації, в якій находяться. В публічних розмовах на вулицях львов’яни обережніші від прибулих з Наддніпрянщини.

Найгіршу працю мають діти колишніх священичих родів та усі ті, яких соціяльне походження з-перед 1939 р. не надто відповідне для сучасної влади. Молодь молодшого та старшого віку, роджена у Львові ти прибула зі Сходу, фахово вишколена, добре презентується. Ці молоді люди або ще студіюють, або є на різних посадах. Почуття національної свідомости зросло.

До Львова приїхало дуже багато людей з Наддніпрянщини. Багато з них поженилося тут. Народилося нове покоління, і всі разом становлять один нарід. Взаємний з росіянами коректні, службові. По урядах можна говорити по нашому або по російськи. Є розпорядження, що урядовці‚ які не знають української мови, мусять її чимскорше навчитися.

Написи на вулицях і склепах українські, по урядових всесоюзних будинках ще і по російськи.

Колишні «Торги східні» не існують. На місці павільйонів тепер стоять касарні. Ціла Персенківка та горішня Потоцького забудована новими бльоками. Постали цілі нові вулиці, квартали, торгові площі, уряди. Ці дільниці це вже глибина міста. Та помимо всього населення мешкає дещо тісніше, як до 1939 р. На особу призначено 10 кв. м. мешкальної площі.

Залізниці, поїзди наповнені людністю як до 1939 р. та в порівнянні із Польщею нині тут прекрасна їзда. Немає цього безголов’я, що на польських коліях, де ще іноді їздять на дахах.

Львов’яни дуже добре здають собі справу із політичного становища, в якому находяться та свідомі того, що матеріально їм тепер дещо гірше, як було за Польщі до 1939 p., але свідомі й того, що польське панування у Львові скінчилося.

Багато людности, прибуло на постійне мешкання до Львова із провінції: — малих міст, містечок, сіл. (Це подібний процес, як бачимо, українізації Львова, як це ми мали в часах 1920-30 pp. на Приддніпрянщині – А. О.)

Серед провінційного населення с дуже багато молоді, яка покінчивши гімназії (десятилітки) тут у Львові поступає до високих шкіл, чи фахових вищих наукових закладів. Зараз у Львові є 27 десятиліток, 33 інших середніх школи, 13 високих шкіл, 30 технікумів, 4 театри, ряд заводських робітничих шкіл.

Реасумуючи усі вище наведені новості відвідача Львова, можемо ствердити сильний український стан посідання у Львові у всіх ділянках його життя.

Він дещо подібний до стану поляків у Львові за австрійських часів, де вони, хоч не мали власної державности, але все ж були панами ситуації в усіх ділянках життя, що їм 1918 р, і 1919 р. дуже допомогло у заволодінні Галичиною. Однак тут треба скорегувати, що поляки за Австрії були пануючий елемент серед української людности та чисельних польських колоній, особливо в околицях Львова, українці сьогодні с пануючим адміністративним елементом серед свого народу на своїй землі та без польських колоністів, які виїхали на захід ще в 1945-47 pp. та їх місце зайняли наші люди із т. зв. Закерзоння та переселених районів Галичини.

За найновішими відомостями зі Львова українці в ньому становлять переважаючу масу населення. Як нам відомо, 1939 р. ми мали на 317,000 населення Львова, ледве 50-60,000 українців, нині на кругло 1,000.000 населення міста українців с понад 700,000. Ці числа дещо говорять