Львівські господині іноді жартома називають галицьку кухню «вaвилoнськoю», aджe вoнa сфoрмyвaлaся нa бaзi дyжe рiзних нaцioнaльних трaдицiй. Дo її твoрeння дoлyчилися yкрaїнцi, єврeї, вiрмeни, yгoрцi, нiмцi тa iтaлiйцi. Стрaв y нiй тaк бaгaтo, щo мoжнa склaсти нe прoстo книгy рeцeптiв, а й словник.
Перші страви
· Зупа – суп. Слово в основі французьке, до нас втрапило по німецько-польському ланцюжку. Різновиди зуп з оригінальними назвами: фасолева, яринова, помідорова.
· Росіл – бульйон. Не плутати з розсолом.
· Квасковий борщ – те саме, що й щавлевий.
· Кулеша. Оце саме і виняток, бо і назва, і страва екзотичні, я почула це слово від знайомої зі Снятинщини. Не плутати із загальноукраїнським “кулішом”, кулеша – це мамалига (кукурудзянка), зварена негусто і заправлена маслом і сметаною. Смачно і ситно, особливо поки тепле. Класична мамалига має бути дуже густа і холодна, тому її прийнято краяти ниткою. Але не в нас. Це буковинська страва, а туди вона замандрувала з Румунії. Кому ще доводилося вивчати в школі “Прапороносців” Олеся Гончара, той пам’ятає промову радянського солдата до румунської дівчинки: “Ми сюди прийшли, щоб ти не краяла мамалиги ниткою”. В даному випадку він помилився, бо мамалигу саме так і їдять (а кулешу – ложечкою).
Другі страви
· Кармонадлі – відбивні. Щось з німецької. Хто читав Кожелянкового “Срібного павука”, пам’ятає “кармонадлі з коркодиля”.
· Пироги – канонічно називаються варениками. Поняття відноситься до базисних. Часом вимовляється з наголосом на першому складі і тоді нагадує фразу із історичного роману (Кость Басенко, “Початок”): “Смерд повинен пИро сіяти”. Пиро – пшениця, жито.
· Вушка – маленькі пироги, краї яких зліплене. Щось таке як пельменчик, а пельмень, взагалі-то, теж означає “вухо”. Тільки начинка в наших вушок переважно грибна. Традиційна різдвяна страва.
· Налисники або налесники (але перший варіант милозвучніший). В російській кухні вони чомусь називаються “блінчиками”. Мене довго дивувала назва “блінчики з м’ясом”, бо блінчиками або краще млинцями я звикла називати те, що канонічно називається оладками. До цього ж: паштетиками (не плутати з паштетом) називаються ті самі налисники, але обсмажені в сухарях.
· Пляцки. В даному розділі означає деруни, але має й інше значення і тому потребує уточнення “пляцки з тертої бульби” (див. Бульба).
· Клюски – різновид макарону. Повинні би робитися вручну.
· Палюшки. Звичайно, від польського “пальчик”, але нагадує і канонічну “галушку”. Тільки що до тіста додається варена бульба (див. Бульба).
· Сос або мачанка, або поливка – соус.
Салати
· Насамперед, в однині не той граматичний рід. Не “салат”, а “салата”.
· Мізерія. Салата з дуже дрібно нарізаних огірків плюс цибуля, плюс сметана або олія. Можна ще й помідори.
Випічка
О, тут я розгуляюся.
· Пляцок, мн. пляцки. Поняття фундаментальне, можна навіть сказати основоположне для того, щоб зрозуміти філософію галицького життя. Колись присвячу їм окремий трактат.
· Тісточка. Це можуть бути і “коржики” (те, що по-російськи називається “печенье”) і складніша продукція: те, що по-російськи називається «пирожные».
Складові теж називаються інакше
· Цвібак – бісквіт, цвібакове тісто – бісквітне тісто. Але може означати і “сухар” або й просто “хліб”. “То ще не погибель, як є в хаті цвібель”.
· Крухе тісто – пісочне.
· Французьке або півфранцузьке – те саме, що по-російськи називається “слойка”. Півфранцузьке робиться за простішим рецептом, без виснажливих конвертацій. Походження базисного рецепту російське, французьке в ньому тільки те, що таким способом робиться пляцок “Наполеон”. Кулінарна кар’єра великого полководця і державного діяча завжди мене вражала.
· Птисі – заварне тісто, еклери.
· Ніци – збиті білки, безе. Я завжди голосно протестую, коли кажуть бізе, Бізе – композитор, а “безе” – від французького слова зі значенням “поцілунок”. Натомість “ніц” від польського “ніщо”, бо ці тісточка дуже легенькі. Хто пам’ятає рекомендацію Ст.Лема: що брати з собою у космічний політ? Ніци, бо це й нічого, тобто місця не займає, і наїстися можна.
· Маса – крем.
· Люкер – не лікер, а поливка, якою поливають пляцок, вона потім повинна застигнути. Ліниві господині додають туди багато цукру, щоб краще застигало, тоді він робиться твердим і тріскається.
· Струцля. По-справжньому це би мав бути “штруцель з яблуками”, але чомусь так прийнято називати теж велику плетену булку, яку ставлять на стіл на Різдво та Великдень. Переважно її не їдять, вона має символічне значення. Тому у деяких лінивих господинь вона багаторазова, від Різдва до Різдва.
· Андрути – слово, вже майже витіснене загальноприйнятим “вафлі”. Що цікаво, в польській мові аналогічне слово теж було витіснене “гофрами”.
Ага, ще одне уточнення: те, що традиційно називають “рецептом” (алгоритм виготовлення продукту), може у нас називатися “переписом”.
Закуски, легкі страви
· Останнім часом здобуває собі громадянські права слово “канапка”. Має навіть аристократичний відтінок, бо переважно подається на фуршетах, при невмілому виконанні є, за презирливим висловом Валерія Шевчука. такою ж сухою і несмачною, як оббивка справжньої канапи. Я якось з дитинства звикла: якщо два куски намащеного хліба складають разом маслом всередину (наприклад, до школи), то це бутерброд, а просто хліб з маслом, ще чимось присмачений – то це канапка.
Спеції, приправи, запахи
· Цинамон – кориця. Класична приправа до яблук.
· Коляндра – коріандр.
· Бібкове листя – лаврове листя.
· Родзинки. Загалом відоме слово, але часом потрібно назвати відповідник “ізюм”. Колись слово “родзинки” вживалося тільки в множині, тепер у нього з’явилася й однина “родзинка”. Може, під впливом російського “изюминка”.
· Цедра – те що у цитрини (див. Цитрина) під шкіркою. Класична приправа до сиру.
· Поташ – сода.
· Паприка – червоний перець. Наголос на другому складі. З паприкою галицька кухня поводиться обережно, але можна її додати до сиру, тоді він використовується для приготування канапки.
Овочі, зелень
· Самі “овочі” колись вживалися у значенні “фрукти”, а теперішні “овочі” тоді називалися переважно “яриною”. Тепер “яриною” називаються овочі і зелень у їхній, сказати б, підлітковий період. Звідси “яринова зупа” з молодої картоплі. гороху, фасольки, багато зелені і підсмажена манка.
· Бульба. Основоположне поняття поряд із пляцками (див. Пляцок). Основа більшості страв. Є навіть анекдот “або бульба з капустою, або капуста з бульбою, або і бульба і капуста”. Спартанське меню.
· Фасоля – квасоля. Різновиди: яськова фасоля – така велика, з неї легко злазить шкірка, шпарагова фасолька – її їдять разом зі стручками.
· Кріпець – кріп. Терпіти не можу, коли замість нього вживають незграбне “укроп”, “укропчик”, бо це мені нагадує не “кріпець”, а “окріп”.
· Шпінак – шпінат, він мені плутається з “кресс-салатом”, тому я інколи можу гарячково згадувати “салат на букву к”, маючи на увазі шпінат. Вітамінний, але несмачний. З дитячої молитви: “Боже, клади вітаміни в шоколад і тісточка, а не в шпінак і тран”. До слова, тран – це риб’ячий жир, а шоколад може називатися теж “чоколяда”, “шоколяда”.
Фрукти, ягоди
Оригінальні назви мають в основному екзотичні фрукти, але й не тільки вони.
· Морелі. Підозріваю, що походить від географічної назви Моравія. Що воно таке, сказати важко, бо цим словом називають різні речі, наприклад, дрібні черешні-плюйки, які найкраще їсти у золоті дитячі часи, сидячи на галузці і плюючи кісточками. Або такі “недовишні”, дрібніші від звичайних вишень.
· Морва – шовковиця. Мистецтво її їсти потрохи забувається. Тепер її залишають птахам або топчуться по ній, опалій, не підозріваючи, яка вона смачна.
· Трускавка. З трьох слів, якими називають цю ягоду: польське “трускавка”, російське “клубника” і українське “полуниця” найменш вживаною і найбільш милозвучною є “полуниця”. Хоча насправді то й не полуниця, а “суниця садова”. Справжню суницю лісову інколи ще називають “позьомками”, що є, звичайно, полонізмом.
· Бери – наголос на першому складі, особливо благородні груші. Заява “ці груші – правдиві бери” розцінюється як реклама, інколи безпідставна. Протилежність до них – дрібненькі груші-дусячки, які теж мають своїх аматорів.
Не зовсім сюди, але все ж:
· Сушка. Не бублики, а сушені яблука, сливи, груші. Основа традиційного різдвяного узвару.
Звичайно, оригінальніше називаються екзотичні фрукти:
· Цитрина – лимон. Нічого такого незвичайного, є ж камінь “цитрин”.
· Помаранча. Останніми часами вже всі знають, що це апельсин, який під впливом жіночого роду “помаранчі” теж починає міняти граматичний рід на “апельсину”. Також знають, що “апельсин” від словосполучення “китайське яблуко”, а “помаранча” – від “пом д’оранж”, оранжеве яблуко.
Варення
· Мармоляда, мармуляда. Звичайно, мармелад, але частіше є синонімом слова “повидло”. З відомого анекдоту: жаба прийшла фотографуватися. Фотограф, бажаючи візуально зменшити великий рот, порадив їй під час знимкування потихеньку вимовляти “пови-и-идло” (вимовляється з губами в трубочку). Але, коли дійшлося щось до чогось, то вона переплутала і крикнула: “Мармуля-а-а-да!” (вимовляється максимально відкривши рот).
· Галяретка. Те саме, що й желе. Останнім часом потихеньку повертає собі загальноукраїнські права.
· Конфітури. Те саме, що й варення. Корінь якийсь там французький і, здається, в оригіналі мало би бути “конфітюр”. Чомусь варення варять, а конфітури смажать.
Риба
· Поки що єдине, що мені вдалося згадати – це селедці, тобто оселедці. Їдять їх переважно маринованими, звідси приказка “набилися, як селедці в бочці”. Герой одного з жартівливих творів Франка – святий Селедій (ще одна подібна героїня – свята Доместіка, згрубша свиня).
· Пструги – те саме, що форель. Водиться лише у найчистішій воді, окремі майстри ловлять її руками.Назва погодить від слова “пістрий” – плямистий.
Крупи
· Логаза – ячна (ячмінна) крупа. Поряд зі шкіркою на молоці – дитячий кошмар.
· Риж – рис. От не знаю, чому так: до зупи чи каші можна додати рис, але коли він приготований зі сливками, то він вже “риж”. “Сливка” в даному контексті – це плід, а російські “сливки” можуть називатися “сметанкою”, “солодкою сметанкою”. Одну з героїнь циклу оповідань Ів.Керницького “Герой передмістя” популярно називають “солодка сметанка”, бо вона а) працює в Маслосоюзі; б) така солоденька, приємна, чистенька і апетитна, як солодка сметанка.
· Грисік – манка, грисікова каша – манна каша. Не плутати з грисом, який є кормом для худоби.
Приладдя, посуд
· Баняк – каструля, банячок – каструлька.
· Ринка – широкий і невисокий баняк, в якому добре щось смажити. Часом так називають ще сковорідку, хоча з цього приводу багато хто й протестує.
· Кохля – черпак, ополоник. Кохелька – маленька кохля.
· Рура, братрура – духовка. Підозріваю, що десь там при основі – назва німецького індустріального Руру. (Уточнення: походить від німецьких слів Brand – головня, пожежа, випал та Rohre – рура, труба, комин). Щоб не думали, що всі запозичення в нас із заходу, то є ще слово “ленінградка”, яким називається вся газова плитка, хоч би вона була зроблена зовсім не в Ленінграді.
· Салятерка. Від слова “салата”, мисочка, з якої приписувалося їсти салату, але насправді можна їсти більше страв. “З’їв три салятерки пирогів”.
· Горнятко. Поняття базисне, тому я точного відповідника не знаю. Скажімо, російське “чашка”, “кружка”.
· Філіжанка – маленьке тонкостінне горнятко, з якого прийнято пити каву. “Якби мені зранку кави філіжанку”.
· Гальба – те, з чого п’ють пиво. Від німецького “halben” = півлітри 🙂 і справді означає лише півлітровий пивний жбан.
· Мищатко – маленька мисочка.
· Карафка – в неї колись наливали високоградусні напої або звичайну воду. Ще це основа прізвища талановитої художниці і істинної аристократки Софії Караффи-Корбут.
· Збанок, дзбанок – глечик.
· Келішок — маленька чарочка. Зменшувальне від слова “келих”. Наголос свідчив про те, що це полонізм, але, здається, в польській мові немає слова “келих”.
· Валок – те саме, що качалка, ним розкачується тісто. а ще він використовується як останній аргумент в подружніх сварках..
