Новини Львова та Львівщини
Ми продовжуємо ділитись з вами сучасними цікавими інтер’єрними рішеннями, які реалізували у Львові. На цей раз реалізація проекту 1-кімнатної квартири.
Дизайн проект – Domino Design Studio.
Виготовлення меблів – компанії Domino Design Furniture, Real Design Lviv.
Фото інтер’єру – Микола Корсун korsun.net.ua
Як повідомили у Винниківській міській раді, з 1 червня громадяни з винниківською пропискою зможуть заходити на Винниківське озеро безкоштовно, передає «Винники Plus».
Від сплати звільнятимуть людей, які нададуть копію свого паспорта, що засвідчить їхню прописку у Винниках.
Також орендарі повідомляють про заборону вигулювання собак на території Винниківського озера.
Пропонуємо вам переглянути унікальне архівне відео Комсомольського озера (в наш час Винниківське озеро) 50-их років ХХ ст.
Стара радянська романтика на гірські походи давно минула, але зараз приходить нова мода на здоровий спосіб життя і в тому числі такі походи.
Їх тепер часто, на англійський манер, називають хайкінгом або трекінгом.
Хайкінг – це, по суті, будь-яка прогулянка на природі, переважно по обладнаних доріжках і стежках.
Тоді як трекінг – фізично інтенсивніший і стосується переважно походів у важкодоступних місцях, у горах, там, де не може дістатися транспорт.
Почнемо з переваг для здоров’я. Походи у гори – чудовий спосіб тримати себе в формі та потужний антидепресант.
Справжні епідемії сучасного людства – це проблеми з серцем, судинами і схильність до надмірної ваги. Хода якраз дуже ефективно цьому протидіє.
Що добре – фізичне навантаження можна регулювати, воно не таке інтенсивне, як, скажімо, під час бігу або заняттях іншими видами спорту.
Крім серця і легень, добре тренуються м’язи тіла, особливо якщо ви користуєтесь спеціальними трекінговими палицями. Вони допомагають зменшити навантаження на коліна і рівномірніше розподілити його по тілу.
Останнім часом почало з’являтися багато досліджень, які стверджують, що походи позитивно впливають на емоційний стан людини і навіть допомагають запобігти депресії.
Крім того, що ви перебуваєте на природі, дихаєте свіжим повітрям і милуєтесь чудовими краєвидами, такий ефект походів має цілком фізіологічне пояснення: під час фізичних вправ у організмі виділяються так звані “гормони щастя” – ендорфіни і серотоніни.
Починати ходити можна у будь-якій фізичній формі, в будь-який момент – навіть сьогодні. Якщо сумніваєтесь у собі – починайте з регулярних кількагодинних прогулянок у найближчий парк.
Потім можна пробувати одноденні вилазки на 10-15 кілометрів. Їх перевага у тому, що з собою не треба нести великого і важкого рюкзака. Згодом можна переходити на дво-триденні мандрівки чи навіть довші походи.
Ще одна позитивна риса цього виду активного відпочинку – пішохідний спорт не вимагає суттєвих фінансових вкладень, особливо в літню пору.
Звісно, зараз з’явилося багато чудових високотехнологічних (і недешевих) примочок, які роблять похідне життя набагато простішим і легшим.
Але, якщо ви не ставите собі за мету підкорити Еверест у найближчі п’ять років, вам не доведеться надто витрачатися. Якщо спорядження таки знадобиться, то його можна позичити чи взяти в оренду.
Єдине капіталовкладення, яке справді варто зробити, – якісне трекінгове взуття.
Зручне взуття для гір – це не босоніжки і навіть не кеди чи кросівки. Це спеціальне взуття з грубою товстою підошвою, яке захищає пальці ніг і міцно фіксує щиколотку і стопу, спеціально спроектоване, щоб полегшити навантаження на ноги і мінімізувати можливість травм.
Отже, що варто взяти з собою, йдучи у 1-денний похід:
– наплічник;
– захист від сонця (головний убір, сонцезахисний крем, окуляри);
– запасне взуття та шкарпетки;
– флісовий светр і дощовик або куртку/вітрівку.
Погода в горах змінюється несподівано і дуже швидко: стовпчик термометра може впасти майже до нуля всього за 10-15 хвилин навіть у серпні.
Рекомендуємо також подбати про трекінгові палиці, ліхтарик, індивідуальну базову аптечку (особливо якщо є хронічні проблеми і алергії) і засіб від кліщів.
Для документів і цінних речей не завадить узяти герметичний мішок або хоча б звичайний пластиковий пакет (на випадок дощу).
Для перекусу підійде пару яблук, канапок, щось калорійне – шоколадка або батончик із зернят. Багато їсти в горах не хочеться, але не забувайте пити, обов’язково треба мати з собою пляшку з водою.
Якщо ж ви зібралися у багатоденний похід, до вище наведеного переліку додаються:
– намет,
– спальник,
– килимок (каремат),
– ніж, індивідуальний посуд (миска, горнятко, ложка),
– засоби гігієни,
– паспорт (часто карпатські маршрути проходять близько від кордону),
– змінний одяг.
У вашого гіда чи головного групи мають бути травматична аптечка, посуд для приготування їжі, газовий пальник з балоном і запальничка з сірниками, ніж, продуктовий набір (сухі, легкі, висококалорійні продукти), карта місцевості, навігатор, номери телефонів рятувальників.
Не забувайте також про мішки для сміття – його потрібно забрати з собою! Хочу всіх закликати до екологічності поведінки і думок – не смітити, не ламати, не палити і так далі.
Вітайтеся – як з місцевими, так і з іншими туристами, цього вимагає гірський етикет.
Нас часто питають, чи можна брати у походи дітей і домашніх тварин (ясно, що переважно йдеться про собак). Звісно, кожен вирішує для себе сам, але я б сказала – так і так.
Собаки, якщо вони не агресивні і соціалізовані, завжди додають позитивних емоцій у поході. А з дітьми рекомендуємо починати потроху, з нетривалих і нескладних походів тоді вже за кілька років вони стануть вам добрими супутниками і товаришами.
Ми часто бачимо навіть немовлят-мандрівників у спеціальних рюкзаках.
Ще одна хороша риса наших карпатських гір – це безпека: у нас дуже мало диких звірів, а ті, що є, – самі бояться людей.
Однак і тут є базові правила, про які варто пам’ятати.
Шансів дуже мало, але якщо ви раптом побачите ведмедя, особливо самицю з ведмежам, треба тікати дуже швидко. Можуть бути небезпечними дикі кабани, особливо у великих групах.
Уважно дивіться під ноги – в горах трапляються гадюки, хоча вкусять вони тільки якщо на них наступити чи налякати. Укус містить незначну кількість отрути, доза якої сама по собі не є смертельною, хоч і важко переноситься організмом.
Якщо ж сталася така прикрість, у вас є достатньо часу, щоб дістатися до найближчої районної лікарні, де вам зроблять ін’єкцію сироватки.
Це варто зробити протягом доби. Не треба нічого перетягувати жгутами чи відсмоктувати, – це тільки ускладнить ситуацію.
Стандартна порада – стережіться кліщів.
Тепер – про рослини. Варто триматися подалі від борщівника Сосновського. Він схожий на гігантський кріп із білими квітами. Це дуже токсична і небезпечна рослина, її сік від взаємодії з ультрафіолетом спричиняє важкі хімічні опіки.
На жаль, борщівник зустрічається у нас досить часто, але переважно на під’їздах до гір, уздовж доріг і річок. Вище в горах його немає.
Суто гірська рослинна небезпека – це зарості сосни альпійської (жерепу): там дуже легко можна втратити напрямок і заблукати до повного виснаження. Товсті переплутані корені і гілки можуть завдати серйозних травм ніг. Тому, йдучи через жереп, у жодному разі не йдіть навпростець і не сходьте з прокладених стежок.
Не варто їсти незнайомих ягід та інших рослин, бо можуть трапитися отруйні (вовчі ягоди, блекота, та інші). Але чорницю, малину, ожину і брусницю з куща треба скуштувати обов’язково: це дуже смачно!
Іще одна перевага пішохідного спорту в Карпатах – легкодоступність. До багатьох стартових точок легко дістатися поїздом або електричкою.
Наприклад, вийшовши з електрички Львів-Лавочне-Мукачево на будь-якій станції на відрізку від Нижнього Синьовидного до Воловця, можна стартувати в гори.
Безліч виходів є у напрямку Яремчі – це власне саме Яремче, а також Микуличин, Татарів, Ворохта, Воронєнка і далі ця сама залізнична гілка продовжується на Закарпаття – Лазещина, Ясіня, Кваси, Рахів.
З усіх цих точок є пішохідні маршрути.
Навіть якщо ви приїхали на кілька днів до Львова чи Ужгорода, можна урізноманітнити свій відпочинок одноденною пішохідною прогулянкою, або махнути в гори на вихідні – зійти і повернутися до нічного поїзда.
Якщо у вас відпустка і ви зупинилися в садибі зеленого туризму в Карпатах, зверніться до господарів. Вони підкажуть якийсь маршрут поруч із садибою, а також порадять провідника.
Для організації справжнього гірського походу рекомендую звернутися до професійних провідників.
Серед туристичних фірм, які займаються саме походами в Карпати, – туроператори “Свято Карпат” (Свалява), Silverland (Мукачеве), турклуб “Добре поїхали” (Київ), Karpaty Travel (Львів), Туре (Дземброня), часом організовує виходи в гори магазин туристичного спорядження gorgany.
Є також гіди-фрілансери, яких треба шукати за рекомендаціями. Зокрема, порекомендувати їх можуть гірські рятувальники (це підрозділи ДСНС). Часто рятувальники самі є кваліфікованими гірськими провідниками.
Якщо ви все ж вирішили подорожувати самостійно, без досвідчених гідів – ретельно продумайте маршрут наперед і тримайтеся маркованих стежок.
Багато інформації про маршрути є в інтернеті (наприклад, на ресурсах karpaty.info, karpaty.com.ua, на сайті туристичного товариства “Карпатські стежки” і так далі). У магазинах туристичного спорядження продаються карти гірських маршрутів.
Але не забувайте, що ситуація на маркованих стежках може мінятися: їх може завалювати деревами, маркери часто нищаться внаслідок поганих погодних умов. Оскільки маркуванням маршрутів у нас займаються переважно волонтери, вони не завжди встигають щороку перевіряти всі маршрути.
Також майте на увазі, що гуглмапс в телефоні вас не врятує. По-перше, в горах здебільшого поганий зв’язок. По-друге, краще не розряджати телефон, якщо раптом доведеться комусь терміново подзвонити.
Обов’язково потрібно мати при собі телефони гірських рятувальників цього району (підрозділи МНС). Якщо ідете на 2-3 дні – краще попередити їх заздалегідь.
Чорногора – найвищий і найпотужніший український гірський хребет; саме тут розташовані всі українські двотисячники, в тому числі і найвища українська гора Говерла. Попри це, тут багато досить доступних маршрутів навіть для початківців.
Основні точки виходу на маршрути на Чорногорі – це Дземброня і Зелене (Шибене) у Верховинському районі; турбаза Заросляк, з якої піднімаємося на Говерлу; а також села Лазещина, Кваси, Ясіня у Рахівському районі.
Сколівські Бескиди – цікавий гірський масив з буремним історичним минулим зовсім поруч зі Львовом.
Основні точки виходу на маршрути – Сколе, Кам’янка, Труханів, Корчин. Дістатися туди можна машиною, маршруткою або електричкою до Сколього (це 100 кілометрів від Львова).
Траса Львів-Мукачево досить непогана, їхати комфортно півтори години, можна поставити машину біля вокзалу і переміщатися по району на таксі при необхідності.
Ґорґани – порівняно невисокий, але суворий, дуже кам’янистий масив із розсипами каміння, які називають цекоти або ґреготи.
Через каміння ходити там складніше, ніж в інших місцях, але це винагороджується незвичними і вражаючими краєвидами. Ці місця рідше відвідуються туристами, ніж Чорногора.
Причина – слабко розвинена відпочинкова інфраструктура, відсутність нормальних доріг, і, відповідно, транспорту. Але це має свої переваги для тих, хто прагне втечі від цивілізації.
Зручні точки виходу в Ґорґани – Осмолода, Бистриця, Гута, Мислівка.
Добиратися автобусом або автомобілем від Івано-Франківська.
Полонина Боржава – підходить для ненапряжного одноденного маршруту вихідного дня. Але також там можна розігнатися і на цілих два-три чи навіть чотири дні. Боржава популярна і для екстремального спорту – гірських велосипедів і парапланів.
До Боржави відносно легко дістатися – сідаєте на електричку Львів-Мукачево, і за пару годин ви у Воловці. Підйом починається одразу за селом.
Є й інші точки виходу на маршрути – Міжгір’я та інші села однойменного району (наприклад, з Пилипця можна навіть піднятися витягом), село Вовчий у Свалявському районі.
Безумовною перевагою Боржави є десятки гектарів чорниць, які вкривають схили гарним оксамитовим покривалом.
Мармароси прозвали “Гуцульськими Альпами” через схожість цих стрімких скелястих гір з альпійськими краєвидами.
Гори вкриті буковими пралісами, частину з яких віднесено до списку світової природної спадщини ЮНЕСКО.
Основні точки виходу – найвисокогірніший український рацентр Рахів (можна доїхати поїздами Київ-Рахів або Львів-Рахів – знаменитий серед туристів “раховоз”) або села Рахівського району Ділове і Богдан.
З Рахова до Ділового можна їхати автобусами, місцевим таксі або ловити попутки (що дуже прийнято в Карпатах взагалі і коштує зазвичай менше, ніж громадський транспорт).
Власним автомобілем – їдьте дорогою Львів-Рахів-Мукачеве, яку цього та минулого року капітально відремонтували в ділянці Львів-Івано-Франківськ, а тепер продовжують роботи в бік Рахова.
Автор: Тетяна Олійник
Львів’янка Анастасія Іванова майже роки фотографує під’їзди Львова.
Працювати фотографом Анастасія почала у Києві у щоденній газеті.
До рідного Львова вона повернулась уже маючи двох дітей, а “тинятися під’їздами стала, тікаючи від декретної рутини“. Авторка відвідала сотні під’їздів старого міста. Пропонуємо переглянути фотографії унікальних старовинних фресок, яких мало збереглось до наших часів.
Цьогоріч минає 60 років від час зведення однієї з найстаріших в Україні серед регіональних телерадіоорганізацій – Львівський телецентр.
1. Телецентр та трансляційну вежу на Високому Замку було збудовано у 1957 р. за проектом архітектора Ярослава Новаківського.
2. Будівля Львівської студії телебачення збудована на місці колишнього австрійського порохового складу, закладеного тут на поч. ХІХ с. (сучасна адреса вул. Кривоноса, 3)
3. Львівська телерадіоорганізація на першому етапі охоплювала своєю творчою увагою весь західний регіон України: Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську, Чернівецьку та Закарпатську області.
4. Трансляційна вежа телецентру має висоту 192 м., а висота над рівнем моря 580 метрів.
5. За час свого існування телевежа майже не змінювала свій вигляд, лише було додатково споруджено нижній оглядовий майданчик.
6. З львівської телевежі вперше розпочалась трансляція не тільки радіосигналів, але й телевізійних ефірів.
7. 26 грудня 1957 року було здійснено першу передачу Львівського телебачення.
8. Спочатку передавалися тільки програми Львівського телебачення, переважно українською мовою.
9. З 1962 року Львівське телебачення було підключене до київського та московського і з того часу на екранах з’явилися передачі, що почали відтісняти з ефірного часу продукцію Львівської телестудії.
10. До 1970-х телебачення було лише чорно-білим, і лише пізніше з’явився колір
11. Зоряний час Львівського телебачення припав на квітень-травень 1990 р., коли в прямому ефірі транслювались сесійні засідання Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання.
12. На фасаді телестудії встановлено пам’ятну дошку Вячеславу Чорноволу, який у 1960-1963 рр. працював редактором передач для молоді на Львівській телевізійній студії.
13. У 2007 році львівська телевежа отримала яскраву ілюмінацію.
14. 16 листопада 2012 року відбулося відкриття у Львові музею телебачення.
15. У вересні 2014 року руфер Мустанг піднявся на Львівську телевежу.
Автор – Наталка СТУДНЯ для Старі Фотографії Львова
Молодий львівський хіп-хоп виконавець Стьопа Глава, який виступає під псевдонімом Кашляючий Ед, випустив кавер-версію пісні «Шось зимно» гурту «Скрябін», а також зняв кліп для неї, пише Cultprostir.
«Я вирішив переспівати цю стареньку композицію, бо в далекому дитинстві підстрибував під неї на задньому сидінні батькового «Опеля», – розповідає Стьопа. –Тоді й не міг уявити, що у 2017 році цей трек набуде для мене зовсім інших значення і настрою».
Зйомки відео проходили у рідному місті Кашляючого Еда – Львові. Його автором виступив сам Стьопа Глава, який є режисером за фахом. «Це історія людини, яка намагається забути своє минуле, адже воно принесло їй багато болю. Герой потрапляє в ліс, що і символом минулого, знаходить там частинку себе – своє серце – і забирає його звідти, аби почати жити далі», – пояснив свій задум музикант.
Наразі Кашляючий Ед працює над сольним альбомом, до якого увійде і трек «Шось зимно». Платівка буде називатися «Переклад» та побачить світ цього літа.
Невелика квартира для молодої пари, розташована на 10-му поверсі у Львові. Основна вимога замовника – інтегрувати краєвид на місто у простір інтер’єру, так як панорамний вигляд – основна перевага квартири. Серед інших побажань замовника були приватна спальна зона, місце зберігання речей, багато світла та простору.
Насправді невеликий бюджет спонукав створити простий, просторий, чистий інтер’єр не перевантажений деталями у стриманій кольоровій гаммі. Ненесучі перегородки дозволили суттєво покращити планування і виділити окремі об’єми: спальню, ванну та відкритий простір, який об′єднав хол, кухню та вітальню. Елементами зонування стали покриття підлоги та підвісний обідній стіл.
Інтер′єр доповнений елементами дизайну від студії Formaline ( люстра, текстиль).
Основні матеріали: біле пофарбування, модрина, кераміка, МДФ
Location: Lviv, Ukraine
Architects: Andriy Hir, Oksana Sinkevych
Area: 50 m2
Project Year: 2014-2015
Photography: Michail Melnichenko
Пропонуємо вам переглянути чудові фотографії радянського Львова. Яким було місто 50-60 років тому.
В Україні борщ здавна вважався символом міцної родини: усі інгредієнти у полив’янім горщику, варяться, бурлять, а потім, мліючи, передають свої аромати і смаки одне одному, стають одним цілим – багатим, наваристим, густим.
У давнину українці традиційно готували борщ на поминальний обід, вважалося, що з парою від борщу відлітає до раю душа небіжчика.
Існує понад 70 складених і описаних рецептів червоного борщу, найскладнішим та найдорожчим з яких вважається «Борщ київський».
Бульйон для нього варять з яловичини, баранини та свинини, а окрім обов’язкових складників додають натуральний хлібний квас.
На Чернігівщині готують борщ з грибними «вушками» і називають його «переяславським».
Полтавчани борщ варять на основі курячого бульйону і обов’язково кладуть до нього традиційні для свого регіону галушки.
На Житомирщині борщ має два різновиди: «поліський» – з в’яленими в’юнами і грибами та «коростенський» – на сухофруктах.
Є на карті України регіон, у якому взагалі немає свого борщу, – це Закарпаття. Дуже рідко там варять борщ із самої лише картоплі та буряка, без капусти і називають його «львівським».
Галичани в давнину готували борщ дуже ріденьким, без картоплі, тільки з буряка, приправляючи засмажкою, а для кислоти додавали вишневий чи яблучний сік.
У єврейській кухні борщ готують виключно на курячому м’ясі і додають досить багато цукру, а буряк не тушкують, а відварюють.
Існує в кулінарії навіть «московський борщ», який готують на бульйоні з яловичини і копченостей, а подають із нарізаними сосисками.
У класичний український борщ в самому кінці варіння обов’язково кладуть свіже свиняче сало, товчене з часником, сіллю і зеленню, знімають каструлю з вогню, накривають кришкою, дають борщу настоятися не менш як півгодини (чим довше, тим краще) і тільки тоді подають.
Першими закислювачами для борщу слугували сироватка, кисле молоко, кисла капуста, ягоди або незрілі яблука. Томатна ж заправка з’явилася в українському борщі лише в кінці XIX – на початку XX столітті, коли в Україні остаточно прижилися американські помідори.
Українські ЗМІ часто використовують неофіційний «індекс борщу» (за аналогією «індексу Біг-Мака») для оцінки купівельної спроможності різних валют, а також визначення реальної інфляції гривні. Індекс борщу – це середня сукупна ціна продуктів, необхідних для приготування певного об’єму цієї страви станом на певну дату.
Палкими шанувальниками українського борщу були такі відомі постаті як письменник Микола Гоголь, імператриця Катерина ІІ, знаменита на весь світ балерина Анна Павлова.
На честь українського борщу було назване невелике містечко Борщів, розташоване на Тернопільщині. Щоосені воно стає центром фестивалю «Борщ-їв». До речі, цьогоріч фестиваль борщу відбудеться 6 вересня.
Існує географічне поняття «борщовий пояс», що охоплює території, на яких традиційно готують борщ, – від південно-східної Польщі через Україну, Білорусь до російських регіонів на Волзі та Дніпрі.
У Забайкаллі розташований Борщовочний хребет. Прямого стосунку до борщу він, звісно ж, не має, але походить від села Борщовка, розташованого біля північно-західного підніжжя хребта.
Зазвичай, пошук сайтів, на яких можна завантажити книги чи то українською, чи іноземною мовою займає більше часу та зусиль, ніж на завантаження самих книг.
Тому ми пропонуємо вам добірку сайтів, де можна завантажити художні та наукові книги українських та зарубіжних авторів без реєстрації, надсилання смс та інших ускладнень.
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)
Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:
http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:
http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)
Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:
http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)
Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:
http://wolnelektury.pl/
http://www.chmuraczytania.pl/
Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)
Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
https://www.bibebook.com
Джерело: INSPIRED