З 15 травня 2015 року вартість проїзду у львівських маршрутках залишається незмінною.
• весна 1991 р. — 20 коп.;
• зима 1992 р. — 30 коп.;
• весна 1992 р. — 50 коп.;
• грудень 1992 р. — 5 купонів;
• літо 1993 р. — 10 купонів;
• осінь 1993 р. — 20 купонів;
• грудень 1993 р.— 100 купонів;
• осінь 1994 р. — 1 000 купонів;
• зима 1995 р. — 5 000 купонів;
• осінь 1995 р. — 10 000 купонів;
• весна 1996 р. — 20 000 купонів. 10 січня 1992 р.
Національний банк України ввів в обіг купони багаторазового використання. 12 листопада 1992 р. обмінний курс купона до долара становив 403 куп. за долар, 3 лютого 1995 р. — 116 900 куп. за долар. В червні 1993 р. мінімальна зарплата — 6 900 куп. 1995 р. увійшли до обігу мільйонні купюри. 2 вересня 1996 р. купони обміняно на гривні і копійки за курсом 100 000 купонів = 1 гривня = 100 копійок. Вартість проїзду (1996—1999 рр.) в маршрутних автобусах була досить високою — 30–50 копійок (курс долара — 2 грн. за долар США, а мінімальна зарплата з 2. 09. 1996 р. по 01. 01. 1998 р. – 15 грн.). У 1999 р. курс долара — біля 4 грн., до грудня 2008 р. він зріс до 7 грн.
Вартість проїзду у львівських маршрутках:
• з 1999 р.— 80 коп.;
• з 1 липня 2004 р.– 1 грн.;
• з 11 грудня 2007 р.– 1,25 грн.;
• з серпня 2009 р.– 1,75 грн.;
• з 1 лютого 2011 р.– 2 грн.;
• з 1 травня 2014 р. – 3 грн.;
• з 15 травня 2015 р. – 4 грн.
Фільм «Dzidzio Контрабас», який вийшов в український прокат 1 вересня, заробив за перший вікенд прокату ₴7,7 млн. Про це 4 серпня повідомив продюсер фільму Сергій Лавренюк, пише Zaxid.net.
«7700000 грн.перший вікенд, 102000 глядачів, 220 екранів», – написав Сергій Лавренюк у Facebook.
«Dzidzio Контрабас» – комедія Олега Борщевського із популярним співаком Михайлом Хомою (Dzidzio) у головній ролі. Касові збори фільму за перший вікенд прокату можна вважати рекордними для сучасного українського кіно.
24 серпня у прокаті стартував «Червоний» Зази Буадзе. Фільм за романом Андрія Кокотюхи про повстання у сталінському ГУЛАГу зібрала за перший вікенд ₴1,5 млн. Один із найуспішніших фільмів в українському прокаті, «Поводир», зібрав за перший вікенд ₴4 млн.
Пулітцерівська премія одна з найпрестижніших нагород серед літераторів та журналістів. ЇЇ отримують лише найкращі автори сучасності, за версією ради журі. Тому кожен зможе знайти для себе цікаву книгу, яку захочеться перечитувати знову і знову.
Tvoemisto.tv пропонує переглянути добірку лауреатів Пулітцерівської премії за останніх п’ять років.
Колсон Вайтхед “Підземна залізниця”
Книга отримала Пулітцерівську премію в 2017-му році і стала бестселером “New York Times”, який входить в десятку найкращих книг видання.
Сюжет: Під землею південних штатів Америки за часів Громадянської війни проходила залізниця, яка вела на територію демократичної Півночі. Ця дорога давала надії на нове життя всім темношкірим, які страждали на плантаціях.
Одного разу, дізнавшись про цю підземну залізницю, Кора вирішує втекти. Але досягнувши мети вона розуміє, що щоб досягти бажаної свободи, недостатньо змінити штат…
Книга про небезпечні пригоди, любов, лицемірство та історію одного з етапів становлення американської держави.
В’єт Тан Нґуєн “Симпатик”
Книга стала лауретом Пулітцерівської премії в 2016-му році, а за версією The New York Times та Wall Street Journal – книжкою року. Це шпигунський роман, який розповідає про зраду, любов, дружбу та людські ідеали.
Сюжет: Капітан в’єтнамської армії разом зі своїми співвітчизниками перебирається до Америки і починає нове життя. Але для нього воно — подвійне, дволике. Він шпигун. Шпигун змалечку, бо народився від француза і в’єтнамки. Він європеєць, але вчився у Каліфорнії, тому з малих літ був подвійним агентом. Його переслідує власна роздвоєність. Війна капітана — духовна. Аби не зрадити своїх переконань, він змушений піти проти найдорожчих людей… На чиєму він боці насправді?
Ентоні Дорр “Все те незриме світло”
“Все те незриме світло” – лауреат Пуліцерівської премії 2015-го року, краща книга року за версією The New York Times та багатьох інших авторитетних видань.
Сюжет: Зворушлива розповідь про сліпу французьку дівчинку та сором’язливого німецького хлопчика, які намагаються вижити й врятувати близьких, коли навкруги вирує Друга світова війна.
Книга про те, як війна змінює людей і забирає надію, а кохання і добро взмозі подолати будь-які перешкоди.
Донна Тартт “Щиголь”
Книга отримала Пулітцерівську премію в 2014-му році. Це історія про хлопчика, який намагається віднайти втрачене, про бажання жити та гірку любов.
Сюжет: Отямившись після вибуху в музеї, тринадцятирічний Тео ще не розуміє, що там, під уламками, залишилися його матір і його дитинство. Пробираючись до виходу, повз каміння та тіла, він підбирає безцінну картину фламандського майстра, яку так любила його мати. Дивний старий, вмираючи, віддає йому свого персня та просить винести картину звідси… Тео буде кидати із родини в родину, із Нью-Йорка до Амстердама, із глибин відчаю до ейфорії. Герой стає схожий на щигля на прив’язі — куди б він не захотів полетіти, вийде у нього тільки на довжину ланцюжка, нашийника чи мотузки.
Адам Джонсон “Син начальника сиріт”
Книга отримала Пулітцерівську премію в 2013-му році. Критики порівнюють цей роман з творами Джорджа Орвелла «1984», «Колгосп тварин» та Олдоса Гакслі «Який чудовий новий світ». Пригодницька книга про події в тоталіиарному режимі Північної Кореї.
Сюжет: З дитинства натренований бачити в темряві тунелів, Чон До — син начальника табору для сиріт, здатен і в житті, що його оточує, роздивитися більше за інших. Темрява для нього — це несвобода, це країна, де голод має смак квітів, де швидка смерть стає проявом найбільшої любові до рідних — заради порятунку їх від жаху таборів, — де держава замість прав для всіх дарує певні привілеї обраним, називаючи себе найпрогресивнішою демократією у світі. Але й у суцільному мороці є місце коханню і самопожертві, дружбі і честі. Темніше за все — перед світанком…
В своїх пошуках цікавого в нашому місту Фотографії Старого Львова завітали в Таємну Аптеку – інтерактивний музей, що розташувався в історичній аптеці “Під Угорською короною” на площі Соборній, 1. Тут аптекарі-історики Катерина та Анатолій розповіли багато цікавих фактів про фармацевтичне життя давнього Львова.
Вітрина аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
1. Аптека “Під Угорською короною “, в якій знаходиться Таємна Аптека, безперервно працює вже майже 240 років. У 1800 році таких аптек було лише 6 . З тих часів тут майже нічого не змінилось: дубові меблі з елементами декору у стилі необароко, ковані решітки — авторська робота Едгара Ковача, підлога-кахлі, виготовлені на фабриці Левинського. Бачимо – велику увагу приділяли інтер’єру аптеки, все підбиралось ретельно з великою любов’ю. На жаль не збереглась унікальна вітрина аптеки, на якій було витравлено зображення Угорської корони оповитої ліліями. На початку 20 століття ця вітрина вважалась однією з найгарніших у Львові і коли її розбили – це була втрата для всього міста.
Аптека “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
2. Від часу заснування аптеки до наших днів у неї було багато власників. Найдовше цією аптекою володіла родина Піпес-Поратиських. За часів їхнього володіння і відбувся найбільший розвиток цієї аптеки. Піпес-Поратинські займались розвитком курорту Моршин і здобули ексклюзивне право на продаж лікувальних вод в своїй аптеці. На основі моршинської води, родина Піпес-Поратиських розробила особливу лінію жіночої косметики. Львівські пані шикувались у довжелезні черги за чудодійними кремами “Селеста”, ”Султанна”, ”Крем Східної краси”. Родина володіла цілим будинком і це давало можливість працювати цілодобово.
Оригінальний історичний посуд аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
3. В нашій аптеці “ Під Угорською короною” сформовано виставку автентичного аптечного посуду кінця 19 початку 20 століть. Експонати нам люб’язно надав приватний колекціонер. У виставці зібраний посуд з-під найпопулярніших лікарських засобів як місцевих так і іноземних виробників, і також посуд відомих львівських аптек. А найціннішим у цій виставці є посуд нашої аптеки зі збереженою етикеткою, на якій нанесено символ нашої аптеки та зазначений спосіб приймання ліків де міра — кавова ложка. Вже тоді у львів’ян кава користувалась більшим попитом аніж чай. Уявіть собі – цій етикетці більше ніж 100років!
Посуд аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
4. Вже в 16 столітті аптекарська справа була шанованою та поважною. Часто аптекарі лікували людей від небезпечних хвороб — тифу, чуми. Вони ризикували своїм здоров’ям заради людей. Тому у ті часи почали з’являтись ікони на яких символічне представлення Христа у образі цілителя-чоловіколюбця, яке вказує на благородний характер медичних професій – аптекаря, лікаря, саме вони покликані допомагати людям і полегшувати їх тілесні страждання. Оригінал цієї ікони знаходиться у місті Вердер (Німеччина), датується ікона 16-17століттям. Ми розмістили в нашій аптеці копію такої ікони, адаптовану до стилю і техніки традиційної української ікони для того щоб ми могли зрозуміти чим лікує Ісус – це допомога, терпіння, любов, віра, благодать.
Аптека “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
5. Під час ремонтних та реставраційних робіт в аптеці знайшли підвальне приміщення, яке ніяк не використовувалось. Нас дуже здивувало, що в такому багатофункціональному приміщенні є незадіяне підземелля. Нам вдалось з’ясувати що це приміщення слугувало аптекарям як лабораторія у якій вони розробляли та досліджували нові ліки, експериментували, проводити досліди. Можливо саме в таких аптечних лабораторіях фармацевти зробили свої винаходи такі як бехерівка, туш для вій, маргарин, дитяче харчування, лейкопластир.
Люстра аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
6. У сиву давнину, коли аптекарська справа тільки-но з’явилась у нашому місті, перші фармацевти збирали різні трави і мінерали та досліджували їхні властивості щоб зрозуміти, чи не нашкодить та чи інша речовина, чи може вона лікувати.
Для цього у велике коло, підвішене на мотузці до стелі, закладали мензурки з різними рідинами, порошками і травами, і починали нагрівати, охолоджувати, розводити водою, тобто усіляко експериментували.
І от одного разу, пізно ввечері, коли всі досліди вже були закінчено,один молодий фармацевт згадав, що забув у лабораторії свого капелюха. Коли він повернувся і відчинив двері, то побачив, що темна кімната освітлена теплим м’яким світлом. Це світилися мензурки з реактивами, залишені у лабораторії
Таким чином фармацевти відкрили для людства люмінофори – речовини, які світяться у темряві і сьогодні використовуються при виготовлені фарб, іграшок, побутової техніки. А кола з різнокольоровими мензурками стали використовуватися в інтер’єрі як світильники. Чи бачили ви колись такий?
Посуд аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
7. Подейкують, що саме в цій аптеці у таємній лабораторії працював останній львівський алхімік Збігнев Дуніковський. Він створив апарат, який зміг би перетворювати звичайний пісок на золото, відтворити своєрідні властивості філосовського каменю. Збереглись свідчення світової преси що з першої спроби добування золота на своєму апараті алхімік отримав з 1 тони піску 2,8г золота. Звичайно, Збігнев свій винахід одразу запатентував. На шляху удосконалення процесу Дуніковський, отримує вже 409г золота. Але, на жаль він, не зміг завершити свою роботу так як почалась друга світова війна.
Емоційні ліки Таємної Аптеки у Львові на площі Соборній, 1
8. В нашій таємній аптеці до цього часу проводяться різні досліди та дослідження. Тільки у Львові в Таємній аптеці ви можете знайти для себе єдині у світі емоційні ліки на різну потребу від поширених проблем – це пігулки для щастя, від нудної роботи, для душевного спокою, для здійснення бажань, для легкого навчання та для закоханих,тут варять мило для блондинок, після загулу та для хабарників. А всі таємниці зберігає єдиний у світі лев-аптекар, який у ступці розтирає всі проблеми та негаразди. Лише у Таємній аптеці зберігається рецепт еліксиру здоров’я та краси. Лише у Таємній аптеці виробляють здорові емоції у чарівних чашах.
1 вересня владика Борис Ґудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви та президент Українського католицького університету, прочитав лекцію про виклики української освіти на території !FESTrepublic на вул. Старознесенській. ZAXID.NET опублікував найцікавіші моменти із лекції владики.
Я вже не викладаю в університеті, не займаюся освітою, можу тільки збоку споглядати за процесами як єпископ. Ми знаємо, що кожне зусилля вишколювати і виховувати, яке виходить від серця – це неоціненний вклад в наше життя. У Львові є 120 тисяч студентів, якщо додати всіх школярів та освітян, думаю це буде найбільший сектор львівської громади. Це означає, що ми живемо у шкільній республіці. Тому дуже важливо, щоб ми задумувалися над нашим духовним життям, шукали консенсусів, співпраці, здорової конкуренції у пошуку відповідей на те, яким повинно бути виховання у ХХІ столітті.
Я хочу зачитати одну цитату і запитати вас, чи знаєте ви, хто її написав. Це сказав дуже цікавий чоловік у якого я багато вчуся: «Освіта це не стільки про інформувати, це також формувати і трансфомувати. Це процес перемоги над своїми вадами та слабкостями, процес відкриття і вподобання цінностей, це процес відкриття того, що є речі і справи, які важливіші від мого я, які варті того, щоб задля них жити і працювати. Треба навчити молоду людину цінувати і любити щось більше, аніж себе. Якщо людина вмітиме любити, вона черпатиме з любленого добра життєву енергію і сама даватиме життя».
Не знаю, чи ви десь це читали або чули. Це не Андрей Шептицький, не Любомир Гузар, не Стів Джобс, а перспективний лідер в українській освіті Тарас Добко [перший проректор УКУ].
Я думаю, що Тарас вболіває за те, щоб в українській освіті була любов. Розкажу вам іще, що саме він писав мені промову на відкриття УКУ, там теж слово «любов» вжите дуже багато разів. Якщо ми чуйні до історії, то бачимо, що живемо у столітті великого знання, великих відкриттів. І ми бачимо, що знання без любові дуже небезпечні, тому я хотів би поділитися з вами кількома думками не про навчальні плани, а про те, що має давати нам освіта.
Борис Ґудзяк під час лекції на !FESTrepublic (фото Оксани Ємець)
Ми знову і знову відчуваємо, що всі хочемо жити вільно. Так, щоб не було накопиченого стресу, щоб ми могли дивитися в очі один одному, щоб не було гніву в родині і на роботі. Над таким щастям потрібно працювати. Для нього потрібні ті компетенції, які, власне, може давати освіта. Часи міняються, скажімо, треба вже вчити інший тип математики, бо багато процесів механізовані. Треба вміти читати текст – творчо, критично, осмислено. Це все має давати школа. Ми вже бачимо, що світ змінюється і ми працюємо над проектами, треба вчити дітей розуміти цей процес.
Вже не працюють стосунки просто вчитель-учень, ми працюємо цілими мережами, тип стосунків змінюється. Минулого тижня гарвардський історик Нейл Фергюсон написав текст про те, чому американська війна в Афганістані така неуспішна. Тому що ієрархічний підхід американської армії бореться з невпорядкованою мережею. А щоб боротися з мережею, треба самому нею стати.
«Усе наше життя побудоване на зустрічах і залежить від вміння слухати»
Перша дисципліна, яка, як на мене, є вкрай необхідною для щасливого життя — це вміння слухати. Дуже багато дітей сьогодні є невислуханими. Бракує часу, щоб почути дитину. А дитина, яка є невислухана, сама буде затруднятися слухатися. А насправді усе наше життя побудоване на міжособистій зустрічі. У кожен момент відбувається подача інформації, яка потребує сприйняття.
Ми дуже схвалюємо ініціативних і відважних, підтримуємо тих, які не бояться встати і сказати. Той, хто вміє говорити, має підвішений язик, стає політиком, дістає найкращі призи з самого дитинства. Але я думаю, що ми повинні відзначати тих, які вміють слухати і помагати змалку дитині краще чути. У цьому є глибові духовні засади. Наше духовне життя не є просто нашою дією, це відповідь на ініціативу Бога, Він до нас промовляє. Коли ми глибинно розуміємо, що є щось більше, ніж я, коли бачимо щось поза собою і вміємо спілкуватися з іншими — життя набирає особливої повноти. Слухання дуже важливе у подружжі, роботі, вихованні дітей. Добрий маркетолог добре чує свого клієнта, це майстерність.
Кілька місяців тому ми прощалися з унікальною людиною, яка мала розкіш унікальної поваги в Україні і не тільки. З Любомиром Гузаром, який вмів слухати. Люди, які мали честь із ним спілкуватися, йшли від нього піднесеними. Але він ніколи багато не говорив, саме тому, що він перед тим слухав, те, що він говорив дуже часто було особливо влучним.
Наші школи і університети повинні бути місцем, де ми вчимося спілкуватися. З християнської точки зору істина у Богові. Коли ми чуємо слова «Бог є любов», це не абстракція, це метафізика! Ми у своєму ДНК маємо записано потребу спілкування, мистецтво життя — це мистецтво спілкування. Це розмови у родині, школі, на роботі, у суспільстві. Сьогодні Україна як ніколи потребує людей, які вміють добре спілкуватися, налагоджувати спілкування, є віртуозами слухання. Можна слухати так, що дасть змогу людині висловити щось раніше несказане. Не знаю, як ви, а я не раз у сповіді відчував, що добрий сповідник допомагає тобі йти глибше, у закамарки.
Моє велике бажання у тому, щоб наші діти були вислухані і отримали приклад віртуозного слухання і спілкування. Вони повинні вміти спілкувати легко, серйозно, весело, але без їдкості. Ми створені для спілкування і наші школи мають стати місцем, де ми вчимося краще це робити.
«Ви покоління, яке не знає про Щербицького, але ще чуло про Сліпого»
Друга річ, яку б я хотів підкреслити, це унікальність часу, в якому ми живемо. Думаю, за останні 50 років у світі відбулося більше змін, аніж за попередніх 500, може навіть 5 тисяч. Дещо не дуже змінилося, якщо взяти українське село, то побут був дуже схожий, люди варили на вогні, милися у річці… Не знаю, чи ви пригадуєте Львів у радянські часи, тоді на вулицях було у 50 разів менше машин. Телефон вдома був справжньою рідкістю. Якось у 1988 році я запитав на поштамті, чому так важко додзвонитися до Америки. Я приходив на пошту, замовляв розмову з батьками і чекав півгодини. Пані мені відповіла: «Борис Олександрович, але в українській радянській республіці є лише 28 міжнародних ліній». Зараз у ваших мобільних є понад 200 міжнародних ліній.
Я вам покажу, що час змінився дуже швидко на простому експерименті: підніміть руку, якщо ви не знаєте, ким був Щербицький. Дуже багато! Вова зараз перевертається у домовині. Володимир Щербицький був людиною №1 в Україні майже 20 років, він садив за грати Мирослав Мариновича, Калинців… Тряс усією Україною. Але ви вже його не знаєте.
Ви пливете у динаміці змін цієї історії, але не забувайте мати свою поставу. Дуже спокусливо бути листком на цій хвилі, метатися вверх-вниз, бути докінця мінливим, але треба зберегти себе.
Я не маю точних відповідей для вашого покоління, яке не пригадує Щербицького, але ще знає Йосифа Сліпого, я навіть не пережив цього періоду як молода людина, у якому живете зараз ви. Ви бомбардовані телефонами, вам важко зосередитися на чомусь довше, аніж 45 секунд, але ви здатні піймати 10 імпульсів одночасно. Ви є іншими, ніж я. Але моя порада така: школа і навчальні заклали повинні дати вам спокій і стабільність. У цей період ви повинні сформувати поставу, мати свою думку, інакше ви будете постійними спостерігачами, ви чи наші діти.
«Нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність»
Як ви любите подорожувати, то я вам трошки розкажу про своє життя. З останні два місяці я переїжджав з місця на місце 50 разів, змінивши країну 20 разів. Це надзвичайно виснажливо. Тут аналогічно проблема із тим, що ми зараз дуже схвалюємо спонтанність, творчість. Так, це було оригінально, але повірте, якщо ви іще цього не зрозуміли, нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність, кожна людина потребує коріння.
Наведу такий приклад, як добре, що ми в Галичині маємо традицію співати «Многая літа». Ми не мусимо щось щоразу вигадувати, у нас є обряди, старі традиції. Наша школа повинна бути місцем заспокоєння дітей. Щоб кожен знав ким він є: духовно, етнічно, національно, щоб кожен мав вимір, у якому почувався впевненим.
«Викладач має дати приклад своєму учню»
Від садочка до докторантури наші навчальні заклади мають стати місцем, де викладач дає приклад. Учитель, який радісно віддає себе учню і показує, яким радісним може бути цей процес, спускається до дитини, так як Бог наближається до нас. Вся наша реклама розповідає як іти вгору, як бути паном ситуації, але ж ви самі знаєте, як прекрасно, коли ми маємо вчителя, який служить, іде вниз і піднімає дитину. Ми всі в Україні потребуємо, щоб нас хтось піднімав, усі потребуємо відкрити вроджену здатність відкривати інших. Усім обридли взаємні приниження і політиці, економіці та бізнесі. На божественній літургії завжди звучить такий заклик «вгору підіймімо серця», це прекрасний заклик до кожного з нас зробитися кращим. Як прекрасно, коли дитина приходить зі школи усміхнена і з випрямленою спиною, бо знею поділилися радістю і вона ділиться.
Я пам’ятаю своє навчання у Патріарха Йосифа Сліпого у Римі. Ще не маючи 20 років, я поїхав у Рим, спеціально, щоб повчитися у нього. На той час він вже був у поважному віці, мені випала нагода прогулятися із ним біля університету. За нашу дуже коротку прогулянку Йосиф Сліпий п’ять разів запитав мене, скільки є семінаристів. Тоді я зрозумів, що його пам’ять слабне, він наближається до смерті. Я їхав до Патріарха, а він вже немічний…
Але, попри це, три роки після того я підходив і стояв біля нього, коли він виходив побути на вулиці. Напевно, ми мали однакову розмову щоразу. Але я слухав не слова, не концепти, не проповіді, а радів з того, що є поруч із тим, хто відважився виступати проти найбільшого виклику — тоталітаризму, який намагався зробити з людини біомасу — і він вистояв. Напевно саме тому ви знаєте, хто такий Йосиф Сліпий, але вже забули, хто такий Щербицький.
Знавець історії Львова та відомий львівський екскурсовод, Артем Бондар, провів екскурсію та розповів про один із найрозкішніших будинків Львова, Будинок вчених. Фотографії Старого Львова підготували кілька цікавих фактів з екскурсії:
1. Шляхетне казино було збудовано для потреб товариство галицького конярства
Шляхетське касино, яке весь Львів знає як Будинок Вчених, – це справжня перлина нашої архітектури. Його спланувало для власних потреб товариства галицького конярства, тобто шляхтичі, які захоплювалися арабськими скакунами і вперше у Львові влаштовували кінні перегони. До їх середовища входили граф Олександр Фредро, відомий комедіограф, власник театру граф Скарбек, граф Міхал Антоневич Де Болоз та багато інших відомих людей.
2. Збудований фірмою «Фельнер і Гельмер» у 1897–1898 роках за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера, автори проекту Одеського оперного театру
На чолі товариства став граф Владислав Сангушко, якій і замовив роботу двом надзвичайно відомим європейським архітекторам Фельнеру і Гельмеру, які вже прославилися будівництвом Фолькстеатру у Відні і Одеської опери. Вони обрали стиль, який був уславлений часами імператриці Марії Терезії – необароко і цей будинок став прекрасним завершенням фасаду вулиці і окрасою банківського кварталу. Його фасад прикрашають неймовірно пишні і величні атланти, один повертається до нас спиною, інший же повернутий обличчям. Мистецтвознавці стверджують, що можливо це аллегорія переходу від дев”ятнадцятого до двадцятого століття. І ці скульпутри зроблені в новій техніці. Вони нагадують різьбу по пісковику, але насправді це гальванопластика, тобто виготовлені шляхом перенесення металу на форму цинкові скульптури, які згодом було заштукатурено.
3. Окрасою Шляхетного казино був і залишається є парадний атріум
Окрасою цього приміщення є парадний атріум – безсумнівно найкрасивіша парадна зала нашого міста. В давні часи атріумом називали приміщення з отвором у стелі і вогнищем по центру. Пізніше, вже у час дев’ятнадцятого століття цим словом стали називати приміщення, що освітлюється денним світлом через світлову стелю. Це надає приміщенню урочистості, теплого світла і економить кошти, адже на той час електрика була дуже дорогою.
4. Шляхетне казино було найпершим приміщенням у Львові, яке освітлювалося електричним світлом
До речі це чи не найперше приміщення у Львові, яке було освітлено електричним світлом, але в той час люди боялися таких технічних новинок. Недарма один з перших роликів, які показували у сінематографі це в Ньою Йорку пан Едісон на стільці вбиває людину електричним струмом. Тому всі лампи Шляхетського касино були стилізовані під гасові.
5. Розкішні дерев’яні сходи були виконані за проектом відомого угорського скульптора Шандора фон Яраї
Розкішні дерев’яні сходи були виконані за проектом Шандора фон Яраї, надзвичайно відомого угорського скульптора. Роботи виконували як його працівники з Відня, так і львівські майстри і сам архітектор пан Фердинанд Фельнер коли приймав цю роботу, був неймовірно вражений її якістю. Саме по цим сходам у фільмі Юнгвальда Хількевича спускалася Міледі, піднімався Д’Артаньян з кардиналом Рішельє, де вони грали у шахи.
6. Балкончик для музикантів оздоблений позолоченою решіткою
Бальні зали касино прикрашені вишуканими шпалерами по стінах, витонченою ліпниною, завершує залу балкончик з позолоченою решіткою для музикантів, до речі, там є невеличка кімнатка де музиканти могли відпочити.
7. В Шляхетному казино існують технічні стіни, якими можна легко перегородити приміщення
А коли якась компанія хотіла усамітнитись, їм легко було це зробити – слуги відкривали технічні дверцята і легким рухом руки висовували приховану стіну, вона візуально продовжує основну стіну і решта публіки може спокійно розважатися.
8. Єдине полотно, яке збереглося від оригінального приміщення зображає алегорію рільництва
Дуже цікавим є зображення у ніші над дверима, яке називають супрапорт. Це єдине полотно, яке збереглося від оригінального приміщення, зображає алегорію рільництва. Розказав історію 93 річний дідусь, який свого часу працював у цьому приміщені швейцаром. І коли і часи німецької окупації тут містився пункт найму громадян для виїзду у Німеччину, то він підслухав що офіцери збиралися вивезти картини до Німечини. Тоді на свій страх і ризик він замалював цю картину фарбою і вже в радянський час її було відчищено. Існує версія, що юнак, що зображений на картині це молодий цісар Франц Йосиф у трьох-річному віці.
9. Єдине оригінальне полотно, яке оздоблює приміщення Будинку вчених, хотіли вивезти до Ермітажу
Працівники Ермітажу зацікавилися цією картиною, але буремні роки і розвал Радянського союзу не дозволили вивезти картину і до Ермітажу.
Вишиванка – не лише красиве вбрання, а й символ здоров’я, краси, щасливої долі і родової пам’яті, любові та святковості. А також сильний oбeріг. Саме тому жінки люблять одягати вишиті сукні на знакові події.
Ми зібрали для вас добірку різних суконь, одні з яких можна одягати на прогулянку містом, другі на похід в театр або на побачення, а треті – на власне весілля. Для кожної події знайдеться своя сукня.
30 вишитих суконь для натхнення:
123456789
Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат.
1011
Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.
1213
Українські жіночі вишиванки, як і багато років тому, знову в моді. Наші предки носили вишиванки як повсякденний одяг, сьогодні ж оригінальна українська вишиванка здатна прикрасити гардероб найсучаснішою модниці. Люди стали купувати їх на урочисті вечори, дні народження і навіть гуляти в них весілля. Сьогодні все частіше можна побачити жінок і чоловіків, одягнених у національний український одяг. Виготовлена з чистої бавовни або льону, вишиванка не тільки буде нести своїй власниці позитивну енергію, але захистить її від холоду або жаркого спеки.
1415161718192021222324252627
Дівчина в одязі з національним орнаментом була і залишається музою для поетів і натхненням для художників, а також символом краси, ніжності і працьовитості в очах простого чоловіка. Хитрощі і премудрості вишивки передавалися з покоління в покоління.
В соцмережах дуже модно постити повчальні фрази від відомих людей, або просто давно відомі банальності.
Насправді дуже важливо перед тим, як вподобати якусь цитату, звернути увагу, що за особистість її сказала, оскільки завжди важливий контекст.
Афоризми Анджеліни Джолі та Фаїни Раневської звичайно мають свій шарм, та пропонуємо вам звернутись до української мудрості, яка має бути близькою та важливою.
M-Ukraine.com відібрав цитати найвідомішого українського мудреця і філософа Григорія Савича Сковороди, які актуальні завжди і можуть бути корисними нашим читачам кожен день.
Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.
У істини проста мова.
Найголовніша з усіх згубних пристрастей є заздрість – мати інших пристрастей та беззаконь.
Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.
Краще в одного розумного і добродушного бути в любові і повазі, ніж у тисячі дурнів.
Ми повинні бути вдячні Богові, що він створив світ так, що все просте – правда, а все хибне – неправда.
Ні про що не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – це рух.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
О, якби ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках!
Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.
Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.
Що полюбив, в те й перетворився.
Хіба може говорити про біле той, кому невідомо, що таке чорне?
Ніхто не може вбити в собі зло, поки спершу не зрозуміє, що таке зло, а що добро. А не пізнавши цього усередині себе, як можна пізнати і вигнати його в інших.
Нам недобре від того, що ми знаємо багато зайвого, а не знаємо найпотрібнішого: самих себе. Не знаємо того, хто живе в нас. Якби ми знали і пам’ятали те, що живе в кожному з нас, то життя наше було б зовсім інше.
Католицький суспільно-релігійний інтернет часопис CREDO опублікував поради, як підбити дівчину на побачення.
Тобто — як католик може розпочати розмову з дівчиною, з якою хоче познайомитися. Так, щоб весело і нетривіально.
“Спершу я б хотів зауважити, що всерйоз навряд чи ці «рекомендації» можна застосувати, рівень гумору в деяких із них може скоріше сльози викликати… Але які в нас є ідеї щодо того, як віруючому хлопцеві «підбивати клинця» до файної дівчини? Як запросити незнайомку на перше побачення? Більшість цитат знайдені на англомовних сайтах і форумах”, – пише автор.
1. Відчуваю, що маю покликання до подружнього життя… Не могла би ти мені з цим якось допомогти?
2. О котрій маєш повернутися на небо?
3. Що така гарна дівчина, як ти, робить у такій довгій черзі на сповідь?
4. Перепрошую, але здається, що одне з твоїх ребер — моє…
5. Вибач, красуне, але ти, певне, маєш піти до сповіді, бо вкрала моє серце.
6. Може, ти не відмовиш мені у спільному Розарії?
7. Мій духовний керівник порадив мені порозмовляти з тобою…
8. Ти традиціоналістка? Бо маєш надзвичайні форми!
9. Ти така солодка, що, певно, будеш мені заборонена у Великий Піст.
10. У Святому Письмі сказано: голодних нагодувати, спраглих напоїти… Як ти дивишся на спільну вечерю сьогодні?
Цього року видавці привезуть до Львова понад 100 книжкових новинок спеціально до Форуму видавців. Більшість книжок ще у друкарні і побачать світ за кілька днів до найбільшої літературної події. Більше книжкових новинок можна придбати з 13-17 вересня на Форумі видавців. На сайті “Форум видавців” привідкрили завісу цікавинок, які готує Форум та опублікували першу десятку книжкових новинок для дітей.
Рут Мартін і Аллан Сандерс. Моє дивовижне тіло (видавництво “#Книголав”)
Видавництво #Книголав представляє читачам «Маленьких Дослідників» – інтерактивну публіцистичну серію для маленьких допитливих всезнайок. У книжці – більше 60-ти «віконець-відгорталок». Зазираючи під них, дітлахи дізнаються багато нового про людський організм і зрозуміють, як влаштований той чи інший орган нашого тіла. Книжка «Маленькі дослідники: Моє дивовижне тіло» відповість на безліч дитячих запитань про людський організм. Як працює наш мозок? Що відбувається з їжею після того, як вона потрапляє до рота? Як швидко ростуть наші нігті й волосся? Навіщо ми сміємося або плачемо? Чому ми хворіємо і як наше тіло бореться із вірусами? Ця книжка в простій і доступній формі введе нові, важливі поняття в словниковий запас ваших діток.
Чудова казка-повість всесвітньовідомого англійського вченого-зоолога Джеральда Даррелла, яка ще в 1978 році була перенесена на екрани. Ця книжка про пригоди і жагу до перемоги, про силу дружби і про справедливість, про чарівний світ і його міфічних мешканців… У Грецію, в гості до своєї двоюрідної сестри Пенелопи, приїжджають двоє хлопчиків із Англії — Саймон і Пітер. Під час ігор діти знаходять дивний пакунок, що розмовляє людською мовою. У пакунку — Папуга, якого вигнали вороги країни Міфляндії. Саме він розповідає дітям, що всі жителі країни та її правитель — добрий чародій Ха-Ха — у страшній небезпеці. Пітер, Саймон і Пенелопа вирішують, що вони не можуть лишитись осторонь і вступають у боротьбу проти Василісків, які хочуть загарбати країну Міфологію. На дітей чекає багато випробувань, але вони не мають права на поразку. Попереду — вирішальна битва!..
Ірина Мориквас. Магда і вітер (видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га”)
Це історія про дівчинку Магду, яка мріє мандрувати, але змушена сидіти у візку. Проте її уява настільки бурхлива, а бажання таке сильне, що Магдина мрія неодмінно здійсниться! Книжку створила молода львівська художниця Ірина Мориквас. Авторка не має художньої освіти. Світ малюнків вона відкрила для себе випадково, коли вже в дорослому віці побачила, як у дитячій художній школі малюють діти.
Крістіна Андрес. Буркотун і Родзинка (видавництво “Vivat”)
Зворушлива історія про дружбу зайця Буркотуна та мишки Родзинки не залишить байдужим жодного читача. Разом вони здатні подолати будь-які труднощі, як-от: приїзд непроханоїтітки-чистьохи, затоплення будиночка під час зливи, підступні витівки одного з найнебезпечніших мешканців лісу та ще багато чого.
Оксана Лущевська. З равликом на прогулянці (видавництво “Читаріум”)
Чи ходили ви на прогулянку з равликом? Це добра нагода повільно та неквапно роздивитися захопливий світ довкола. А якщо вийдете з равликом навесні, то, поза сумнівами, подорожуватимете аж до зими! Ходімо?
Джин Марцолло. Шукач. Книга загадок у картинках (видавництво “Co-op media”)
«Шукач» – перше видання легендарної однойменної серії віммельбухів американського видавництва Scholastic. Це справжня книга-загадка, у якій приховано багато цікавого. Варто лише уважно придивитись до звичайної на перший погляд скрині з іграшками, чи пісочниці з купою відерець та лопаток, або ж окинути пильним оком дошку для оголошень та записок, чи зібрані до купи сухоцвіти, шишки та камінчики з лісу. Що саме шукати – підкажуть віршовані загадки. А коли всі відповіді знайдені – час вигадувати власні. Варто лише пофантазувати. Книги серії навчають кмітливості, вмінню асоціативно мислити, бути уважним до деталей, бачити незвичне у звичайних речах.
Ще одна книга від культового сучасного німецького ілюстратора та письменника, лауреата Міжнародної премії пам’яті Астрід Ліндґрен за 2017 рік (її вручають за внесок у розвиток дитячої та юнацької літератури) Вольфа Ерльбруха. Чим цього разу здивує українських читачів автор легендарного Крота? От що-що, а дивувати він таки вміє і неабияк піднімати настрій теж. Цього разу історія вже не про манюсінького, але рішучого крота, а про величезного, але сентиментального ведмедя. І пов’язує ці оповідки хіба те, що кожен із персонажів на початку вилазить із-під землі, а далі вирушає на пошуки кожен чогось важливого для себе. Читайте книгу Вольфа Ерльбруха – у ній Ви знайдете відповіді на важливі питання. Про що мріє ведмідь, вилізши навесні із барлогу?.. Крім поїсти, звісно. Вже після того, як він добряче від’ївся. І чому він реве на весь ліс? Не здогадуєтеся?!.
Ганна Вашкова, Петра Бартікова. Хто що робить (видавництво “Ранок”)
Що б ми робили без ремісників, які працюють своїми руками? Нам би бракувало звичних речей, які ми використовуємо щодня. Це сукні, виготовлені кравцями, панчохи, зроблені в’язальницями, взуття, яке відремонтували шевці, і це тільки деякі речі. Навіть зараз, коли у нас є заводи й машини, без досвідчених ремісників не обійтися. Тільки майстри та майстрині знають, що має бути зроблено або відремонтовано, і як це зробити. Машина нічого не здатна сказати нам. Нумо подивимося, хто що для нас робить. На нас чекає багато всього цікавого!
Ганна Конацюк. Пригодницькі оповідки про мишачу сімейку (видавництво “Арт Економі”)
Казка «Пригодницькі оповідки про мишачу сімейку» — перший великий твір для дітей, написаний авторкою впродовж кількох місяців. Твір про родинні цінності, вірну дружбу, безкорисливу допомогу і просто веселих мишок і компанію прийдеться до душі як дітям, так і їхнім батькам, бабусям та дідусям, бо написаний від чистого люблячого материнського серця.
Ольга Гура. Чарівні історії нашого лісу (Видавництво Стефана Недериці “Класика”)
«Чарівні історії нашого лісу» — продовження серії екологічних казок для дітей від поетеси, письменниці, музиканта, співачки, громадського еколога з поліського містечка Малин — Ольги Гури. У дивовижний світ лісової казки потрапляє малюк, гортаючи сторінки цієї книжки, надзвичайно гарні та фантастичні ілюстрації до якої намалювала художниця Наталя Лещенко. Мандруючи лісовими стежками разом з Маленькою Лісовою Чарівницею, дитина заново відкриває для себе ніби знайомі і звичайні, але водночас неймовірно прекрасні явища природи рідного краю (казкового Лісу). Тут і Вартові казкового Лісу, і Маленька Лісова Річечка, і Стара Скрипуча Сосна з її чарівними піснями, і Вогняний Чаклун, і могутні Велети-Дуби… Книжка видана разом із аудіо-версією казки та авторськими піснями і колисанками у виконанні Ольги Гури.
