Дивовижна історія пошуків, яка стала можливою завдяки небайдужим онукам, привела до того, що 89-річна львів’янка пані Олена змогла відновити давно втрачені зв’язки.
Початок пошуків
Ця історія заворожує із самого початку, адже пані Олена та її перше кохання Аркадій не бачилися багато років і довго жили на різних континентах. В результаті 7 років пошуку, вони змогли поспілкуватися вперше за 60 років.
Журналістам Дивись.Інфо цю історію розповіла онучка пані Олени, Дарія Бурко, яка займалася пошуками.
«Після того, як помер дідусь, бабуся часто сумувала. Стала більш задумлива, апатична, – розповідає Дарія. – Все частіше і частіше я чула від неї: «Мені теж вже пора». Я питала, чому вона так говорить, а у відповідь чула: Розумієш, серед живих не залишилось нікого з моїх однолітків-друзів. Вже всі пішли. Мені тут теж не місце».
Дарія розповідає, що така відповідь дуже пригнічувала, тому дівчина вирішила діяти. «Мене пригнічували її слова і одного разу, коли бабця знову засумувала, я вирішила, що доведу її неправоту і тим самим, хоч трохи її підбадьорю».
пані Олена
Дівчина зізнається, що завдання із пошуку бабусиних друзів була не з легких – поважний вік пані Олени й те, що її знайомих розпорошило по всьому світі, не віщувало легкого шляху.
7 років очікування
«Задача ця була не з простих, і не лише через те, що бабуся вже у доволі поважному віці, а й тому, що виросла вона в дитячому будинку і більшість її друзів були розкидані по території колишнього Союзу. Було кілька і таких, які виїхали далі – в Ізраїль, США, Канаду, – розповідає Дарія. – Саме Канада спала мені на думку першою, адже там жив перший хлопець бабусі – Аркадій.
Пошуки чоловіка зайняли довгих сім років. Ось як все було… В 2010 році я загуглила ім’я чоловіка. Пошуковик видав мені один єдиний результат – фрагмент якогось реєстру, в якому зазначалось, що в місті Мон-Реаль проживає чоловік з таким іменем, більше того сходився також вік.
Це стало сигналом шукати далі. Потім я залізла у Фейсбук і в буквальному значенні знайшла усіх чоловіків та жінок з таким же прізвищем, як і у Аркадія, які по віку теоретично могли би бути його дітьми. Я написала усім їм повідомлення, але не отримала жодної відповіді».
Дівчині залишалося тільки чекати на відповідь. «Якось я сиділа з батьками на кухні і в мене задзеленькав телефон: прийшло повідомлення, – ділиться Дарія. – Я подивилась на екран і побачила незнайоме мені ім’я. «Хм…Я не знаю цього чоловіка», – подумала я, але все ж відкрила повідомлення. «Не може бути!» – я викрикнула. В повідомленні було написано лише три слова: «Так, це він».
На той момент, від дати відправлення повідомлення пройшло п’ять років. П’ять!»
Далі справа рушила значно швидше, адже, як виявилось, із дівчиною зв’язався племінник Аркадія, першого кохання пані Ольги.
«Минуло ще кілька місяців, доки мені вдалось отримати актуальний номер телефону товариша бабусі, – розповідає Дарія. – Зрештою, поговорити з ним мені вдалось лише в 2016 році. Це була довга емоційна розмова, після якої Аркадій зателефонував бабусі».
Перша розмова
Про першу розмову давніх друзів по Skype дівчина розповідала у Фейсбук, передаючи ці неймовірні емоції від такої зустрічі. «Скажу відверто, знайти його було дуже непросто, але ця мить вартувала кожного зусилля, – розповіла дівчина. – Цей момент здійснився завдяки технологіям, які дають нам необмежені можливості спілкуватись (щире велике дякую Google, Facebook і Skype). Цей момент здійснився завдяки моєму чоловікові, який безапеляційно підтримує мене у всіх моїх починаннях. І, звичайно, завдяки почуттям, непідвладним відстані, часу та забуттю».
Як додає дівчина, пані Олена й Аркадій почали листуватися. «Побачитись особисто вони не наважуються: не ризикують летіти за океан в такому поважному віці. Але це не головне. Головне те, що у цьому світі стало трошки менше печалі, і двоє людей почуваються менш самотньо», – резюмує Дарія.
Напередодні Різдва DsNews попросила знану львівську господиню Пані Стефу розповісти нам про те, як приготуватись до Святвечора.
У Львові завжди багато Різдва. Починається все з надвечір’я Миколая, ба, навіть раніше – від часу, коли пишемо до нього листа. Так, ми всі віримо у Миколая, і досі пишемо йому свої записки. Про те, що були чемними, і що бажаємо здоров’я нашим батькам і рідним, а ще, дуже просимо, принести нам… З часом бажання міняються, але кілька мардаринок та цукерків тішать нас незалежно від віку.
Вранці 19 грудня Львів прокидається від шурхоту цукеркових обгорток, запаху мандаринок і з усвідомленням того, що скоро Різдво. А це значить, що час робити порядки, йти по ялинку і готуватися до Святвечора.
На “польське Різдво” ми проводимо репетицію, потім, за кілька днів, з роздратуванням перечікуємо новорічні вибухи набридливих петард, дурячи себе, що це туристи (“бо це ж не може бути львів’янин!”), і готуємося до справжнього дійства.
За кілька днів до Святвечора концентрація справ є шаленою – хтось, обіймаючи макітру, тре мак, хтось ліпить вушка і вареники, вночі тихенько булькає в велетенському баняку холодець. Зранку ходимо навшпиньки, щоб “не злякати” тісто на калачі і маківник. Ось так, в ритуальних переміщеннях кухнею, минають останні дні до Різдва.
Різвяні, властиво Святвечірні страви, – це не просто їжа. Це, насамперед традиція, яка передається з покоління в покоління. І мені видається важливим, щоб, попри глобалізацію, тотальне змішування смислів і колективно-несвідому амнезію, ми зберігали в родинах ці більші і менші традиції, плекали їх та розвивали.
Традиційними в нашому домі стравами на Святвечір є оселедець, салатка з фасольки, гриби “запалені” з кулешою, шухи – салатка з буряків з грибами, борщик із вушками, голубці – з тертою картоплею або пшоном, вареники з капустою і картоплею, пампушки, узвар з сушені, і, звісно ж – кутя.
Страви ж на Різдвяний сніданок – це вже цілком інша історія. Адже піст закінчився і справою честі кожної галицької господині є подивувати родину смачним і, головне, щедрим столом. Відкрию секрет: кулінарне приготування до різдвяного сніданку і подальших коляд відбувається набагато довше і важче, аніж до Святвечора з його обов’язковими стравами у кількості “аж” 12 штук. В кожній родині є свої Різдвяні смаколики, їх не злічити, тому я розкажу саме про Святвечірні традиційні страви.
В нас в родині ми пильнуємо, щоб на Святвечірньому столі було 12 страв. Часом робимо все “як книжка пише”, часом дозволяємо собі кулінарні експерименти – наприклад, готуємо рибу за іншим переписом, ніж завжди. Але єдиним непорушним правилом є дотримання посту – ні масла, ні молока, ні жодних інших “тваринних” складників у приготуванні страв не вживаємо.
Святвечірній стіл застеляємо білим обрусом – у нас є такий спеціальний, який мама витягає з шухляди тільки на Різдво. Навіть незважаючи на ледь помітні, вічні плями, які в’їлись у тканину за десятиліття ритуального використання. Якби можна було розшифрувати ці плями-записи, отримали б цікавезну сагу (ну або нє, бо то ж плямки).
Під обрус кладемо сіно, на кути стола кладемо часник, “на покутті” стола – кутя, колач і свічка. А ще – завжди накриваємо стіл на 1 особу більше, для душ померлих, які прийдуть до нас за Святвечірній стіл, або для випадкового подорожнього. Так робили мої бабусі, їхні бабусі, так робимо ми. Мені подобається думати, що, зберігаючи такі дрібні побутові ритуали, ми зберігаємо пам’ять поколінь. Нехай не щодня, нехай лиш на Різдво чи Великдень, але це мене, хоч і щемить, але приємно гріє.
Також, цілий день тримаємо піст, першою стравою за день буде ложка куті, якою ділимося на початку Святої вечері. Вечерю починаємо з молитви, після цього вітаємо одне одного “Христос Рождається!” і колядуємо “Бог предвічний” – улюблену колядку нашої родини.
В нас, як і в кожної родини є свої традиційні переписи та секрети до них, без яких важко уявити Святвечір і Різдво.
От, скажімо, кутя – чи не найважливіша страва Різдвяного столу, котра має давнє і глибоке ритуальне значення.
Для доброї куті треба добру пшеницю, тому раджу обов’язково покуштувати кілька зерен, перед тим як варити – пшениця має бути солодкуватою, і не мати гірчинки чи затхлості.
Пшеницю потрібно ретельно промити в кількох водах, залити гарячою водою в рівень із зерном і варити на повільному вогні під покришкою. Якщо вода википить, долити гарячої. Після закипання її можна поставити в братруру (духовку – ред.), щоб вона повільно парилася, однак час від часу заглядати, щоб не підгоріла.
Тим часом готуємо мак. Його потрібно добре промити і кілька разів запарити окропом. Тоді воду злити і приступити до одного з основних святвечірніх ритуалів – тертя маку. Для цього з закутка дістається макітра і макогін – магічні знаряддя, що використовуються лише двічі на рік, під час приготування до Святвечора і Йордану. Саме у макітрі потім поставимо готову кутю на стіл.
Мак треба розтирати макогоном в макітрі з ложкою цукру, допоки не почне виділятися біле макове молочко. Звісно, можна також розтерти блендером, але це буде вже не так правильно. Це те саме, що купувати паску на Великдень в крамниці: автентики – нуль 🙂
Змішувати кутю найкраще в макітрі, де терся мак. Додаємо в макітру зварену пшеницю, підсушені і посічені горіхи, помиті родзинки і стільки узвару (або кип’яченої води) з медом, щоб була достатньо солодкою та бажаної густини.
Також кутю можна присмачити цукатами, цедрою цитрини, миґдальними пластівцями.
Але головне в приготуванні куті, як і будь якої Святвечірньої страви, – світлі думки і добрий передсвятковий настрій. А це, скажу я вам, ой як нелегко! Ще важче, аніж готувати на різдвяний сніданок. Бо ж на кухні в передсвятковій біганині сходяться усі господині родини зі своїми опініями і досвідом. З цього приводу моя бабуся завжди казала, що то нечистий хоче зіпсувати свято, отже наше завдання – противитись чварам. Про те, чи вдається, – дипломатично промовчу 🙂
Ще однією з важливих, але трохи забутих традицій, є плетіння і випікання колача, котрий, як і кутя, теж має ритуальне значення.
Бабусин перепис на колач родом з Коломиї. Вона його пекла завжди на Різдво, і часом – на Великдень.
З розрахунку на 1 колач треба взяти 1 літру борошна для розчини (опари – ред.), 50 грам дріжджів, ложку цукру і молока стільки, щоб розчина була як густа сметана. Розвести опару, додати добре втерті жовтки з розрахунку 4 жовтки на колач, додати третину шклянки розтопленого масла, трошки солі, трошки цукру і, підсипаючи борошно, місити тісто. Тісто місити так довго, щоб відставало від рук, потім накрити серветкою і поставити в тепле місце підійти. Як підійде і почне тріскатися – викласти на стільницю, поділити на 3 або 4 частини, заплести косу, покласти в бритванку (противень – ред.) і знову дати вирости, а потім змастити жовтком, посипати маком і пекти до бронзової скоринки спочатку при 200*С, за 15 хв зменшити температуру до 170*С.
В такий колач ми не додаємо родзинок чи цукатів, і на смак він у нас як пишний хліб на жовтках, але це не означає, що до тіста нічого не варто додавати – ви можете зробити його солодшим.
Для Святвечірнього борщу з вушками треба за тиждень до Різдва приготувати буряковий квас – буряки почистити, помити, нарізати скибками або потерти на терці, скласти в банку, залити тепленькою водою, щоб вода тільки вкрила їх, додати цілушку чорного хліба, ложку цукру і зав’язати марлею. Квас забродить в теплому місці і за тиждень матиме приємний смак.
В день перед Святвечором варимо сам борщ, для якого нам буде потрібно:
жменя сушених білих грибів, 2-3 більших бурячка, 3-4 картоплини (це не обовязковий компонент), 1 велика морква, 2 цибулини, пів селери, корінь петрушки, сушена зелень, горошинки чорного перцю, лавровий листочок, сіль до смаку
Гриби звечора промити і замочити в воді. На ранок воду злити, ще раз переполокати гриби, кинути в великий баняк, посолити і зварити. Як закипить – зняти піну. Через 40 хвилин варіння грибів – кинути цибулину в лушпинні, корінь пертушки, селеру. Як гриби зваряться – вийняти все на тарілочку і відлити в горня (кружку – ред) троха грибового росолу (бульйону – ред.). Цибулю, селеру і петрушку викинути.
Буряки зварити окремо в шкірці або спекти в братрурі. Потім вистудити, почистити, і потерти на грубій терці. Потерти моркву на грубій терці і трошка підсмажити на олії. Кинути в грибовий росіл підсмажену моркву, через 5 хвилин – картоплю, розрізану на чвертки. Посолити трошки. Додати горошинки чорного перцю.
Тим часом одну цибулину дуже дрібно порізати і засмажити до прозорого на олії. Додати чайну ложечку цукру. Коли картопля буде майже готова – кинути натертий буряк, засмажену цибульку, долити перецідженого бурякового квасу і додати щонайменше 1 чайну ложечку цукру. Як тільки закипить – кинути бібковий (лавровий) листок, сушену або свіжу зеленину, накрити покришкою і вимкнути. Має настоятися бодай кілька годин.
Тим часом можна зліпити вушка. Гриби, які варилися з борщу, змолоти або порізати дрібненько, додати смаженої цибульки, посолити і поперчити. Замісити тісто, як на вареники. Зробити маленькі варенички і зліпити кутики між собою. Зварити в добре посоленій воді, підсушити на стільниці, поскладати до миски і трошка зкропити олією, щоб не злиплися.
Також традиційними в Галичині начинками для вушок є вимочений та посічений оселедець, чорнослив, і варена фасолька, засмажена з цибулькою.
До речі, про оселедець. Без нього не обійдеться святкова трапеза, тому хочу розказати кілька наших родинних переписів.
Зазвичай я намагаюся купувати бочковий оселедець з головами, ікрою чи молоками. Коли вибираєте бочкові оселедці, звертайте увагу на пружність рибин, чи немає дивних плям і також на запах – не має бути неприємної нотки.
Оселедець в оцтовій заправі
3-4 оселедця вительбушити, відрізати голови, зняти шкіру і відділити філе від хребта, кості вийняти.
Зварити маринад з води, яблучного оцту, солі, цукру, кількох горошин пахучого і гострого перців і бібкового листочка.
Цибулю порізати кільцями і перекласти нею оселедець в слоїку (банці – ред.). Охололим маринадом залити оселедці і залишити в холодильнику хоча б на добу. Такий оселедець пряний, квасненький і дуже смачний.
Оселедець на яблуковій подушці
Квасні (кислі – ред.) яблука почистити і потерти на грубій терці. Цибульку порізати в дрібну костку (дрібними шматочками – ред.), посолити, скропити цитриновим соком і змішати з яблуками. Вимішати з 1-2 ложками доброї густої сметани. Викласти на таріль.
Замаринований попереднім способом (оцтовим маринадом) оселедець покраяти порційними шматочками і викласти поверх салатки. Прикрасити кропом.
Оселедець в цитриново-розмариновій заправі
Цей спосіб добрий тоді, якщо в оселедцях знайшлися молоки або ікра. Розтерти в брендері молоки\ікру, сік з 1-2 цитрин і трошка цедри, кілька голочок розмарину, чайну ложечку цукру, трошка солі (залежно від соленості самої риби). Заправа має бути в міру кисла, має відчуватися солодкість і розмарин.
Приготувати філе оселедця як зазвичай і залити заправою на добу.
Оселедець в олії з журавлиною
Дуже смачний спосіб, якщо ви любите неквасну рибку в олії.
Цибульку порізати кільцями, посолити, поцукрувати, зкропити оцтом і вим’яти пальцями. Філе оселедця порізати порційними шматочками, перемішати з цибулькою, додати ягід журавлини і заправити олією.
Ну і “на десерт” хочу запропонувати вам тертий маківник. Він добрий ще й тим, що начинку до нього можна приготувати паралельно з кутею – просто втерти троха більше маку, почистити троха більше горішків, запарити троха більше родзинок.
Отож, маківник тертий (за мотивами Дарії Цвєк, але з моїми модифікаціями)
1 пачка (200 грам) масла, 1 кг борошна, 50 грам дріжджів (звичайних пресованих, не сухих), 1.5 шклянки цукру + кілька ложок, 2 шклянки молока, ванільний цукор, цедра з 2 цитрин, 6 яєць, 3 шклянки маку, кілька ложок масла, кілька ложок меду, родзинки, цукати, горішки.
Молоко трошки підігріваю, розкришую туди дріжджі і додаю 2 ложечки цукру. Масло втираю з цукром. Треба, щоб цукор максимально перетерся з товщем (жиром -ред.). Я це роблю міксером з віничками у великому баняку або мисці з високими бортиками, щоб не траскало (розліталось – ред.) на сторони. Продовжуючи втирати, додаю по черзі 6 жовтків і розтираю до однорідної пухкої маси. Сюди ж додаю ванільний цукор і стерту цитринову цедру.
Цитрину попередньо ошпарюю і стираю на терці цедру, додаю ванільний цукор і кілька ложок будь якого алкоголю, щоб він розчинив ефірні масла. Мені видається, що так ця суміш краще тримає запах.
За той час дріжджі вже розчинилися в молоці – вливаю їх в посуд із збитою масою і акуратно розмішую, додаючи потрохи борошна. Спочатку я вимішую ложкою, плавними круговими рухами, пізніше – домішую рукою. Борошна треба взяти стільки, щоб замісилося м’яке і нелипке тісто. Далі його гарно обім’яти, накрити серветкою і поставити в тепло, щоб підійшло.
Тим часом, поки тісто росте, готую макову масу – мак запарюю в кількох водах і розтираю до сірості блендером або в макітрі. Родзинки мию, запарюю і обсушую. Горіхи січу не дуже дрібно. Далі на пательні (сковороді – ред.) розтоплюю 2 ложки масла і 2 ложки меду та на невеликому вогні прогріваю в цій суміші мак. Додаю родзинки і горішки. Білки збиваю в густу піну і акуратно вимішую з маковою сумішшю.
Тісто розділяю на 4 частини, досить тонко розтачую і викладаю макову начинку, трошки не доходячи до країв. Потім легко згортаю в тугі роляди (рулети – ред.). Краї загортаю всередину після першого поздовжнього закруту. Кладу в форми, на дно – смужку промащеного паперу.
Перед випіканням треба дати ролядам підрости під серветкою ще з годину в формах. Потім висмаровую (намащую – ред.) зверху збитим жовтком і посипаю маком. Печу 40 хвилин в гарячій братрурі при 180*.
Різати маківник треба, як повністю вистигне і перед тим – притрусити цукром-пудрою, або прикрасити розтопленою чоколядою.
Про Святвечірні та Різдвяні переписи я можу розповідати безкінечно. Адже це і пампушки з вишнями або рожею, і струдлі, і прецлі, і вареники з ріжними надіваннями (начинками – ред.), і голубці, і смажена рибка, і ще.. і ще… А потім, десь після Йордана, ми згадаємо, що час брати себе в руки, бо до Великодня мало що часу залишилося 🙂 А там почнеться вже зовсім інша кулінарна історія.
То ж, що б ви не готували на Святвечір та Різдво – бажаю, щоб вам усе вдавалося, все смакувало і було на здоров’я.
Веселих Свят, солодкої куті та Божої опіки нам усім! Христос ся Рождає!
9 грудня у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г. Заболотного нагороджено переможців конкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки» й відкрилася виставка найкращих робіт.
Першу сходинку у топ 10 українського конкурсу посіло фото черкаського автора Сергія Криниці, на якому зображено фасад Львівського оперного театру. На другій – Воскресенська церква у Слов’янську, на третій – захід сонця над Святогірською Лаврою на Донеччині (обидві Дмитра Балховітіна). На 8-му місці в конкурсі опинилися також і світлина Олеського замку на Львівщині.
Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2017 році конкурс відбувся у понад 50 країнах.
Львівський оперний театр. 1 місце. Автор фото — Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Воскресенська церква, Слов’янськ. 2 місце. Автор — Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Осінній захід сонця над Святогірською лаврою. Донецька область. 3 місце. Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі. Тернопільська область. 4 місце. Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Хмарний пейзаж Святогірської лаври. Донецька область. 5 місце. Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Колишня водонапірна вежа у Вінниці. 6 місце. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Панорама пам’яток Кременця. Тернопільська область. 7 місце. Максим Присяжнюк, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Олеський замок на тлі вечірнього неба. Львівська область. 8 місце. Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Успенський собор, село Біла Криниця. 9 місце. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0Руїни Червоногородського замку. Тернопільська область. 10 місце. Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0
В українській частині конкурсу було завантажено понад 37 тисяч фотографій — найбільше з усіх країн-учасниць. Подано фото більше 16 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 2500 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли 410 авторів, шестеро з них є одними з 15-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.
У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (за місцями) наводяться нижче.
Для довідки:
«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний фотоконкурс пам’яток культурної спадщини, метою якого є зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах. За цей час було зібрано майже 2 мільйони зображень. В Україні цього року проводився шостий раз.
Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроектів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.
Усі фото можна вільно використовувати в будь-яких цілях, за умови вказання автора та ліцензії (як у підписах до зображень у цьому дописі).
Архітектор, живописець-аквареліст Альфред Каменобродський був сином Адольфа Каменобродського, службовця магістрату міста Тарнув і Олександри Домбровської. Брав участь у повстанні 1863 року і в одній з перших битв був сильно поранений. У Кракові навчався рисунку в Леона Дембовського, та ймовірно там же – у Школі образотворчого мистецтва. Навчався в Парижі у Школі мистецтв.
Вивчав архітектуру у Віденській політехніці (1870–1874). Був членом Політехнічного Товариства у Львові.У 1880 році редагував Технічний календар виданий Політехнічним товариством. Від 1885 року спільно з Мацеєм Вшелячинським та під редакцією др. Владислава Маєвського видавав журнал «Immobilaria», присвячений нерухомості. Брав участь в організації ювілейної виставки Політехнічного товариства в 1902 році, як член виконавчого комітету, був також одним із журі. На цій же виставці в розділі польских винаходів представив Автоматичний пристрій для встановлення горизонтального або вертикального положення предмету на осі обертання.
Альфред Каменобродський
Від 1920 року мав у Львові власну виставку проектів, архітектурних макетів і акварелей
Як живописець працював переважно аквареллю. Сюжетами були пейзажі, інтер’єри, архітектура Львова, Кракова і околиць, а також Волині.
Був членом Товариства любителів мистецтва в Кракові і брав участь у виставках товариства. У 1881 році виставив у Кракові акварелі Вірменська вежа у Львові і Осінь, а в 1887 році на Першій виставці польського мистецтва в Кракові акварелі: Вірменська вежа у Львові, Флоріанські Ворота, Інтер’єр їдальні, Мотив з львівських околиць, Декоративний ескіз. Деякі рисунки Альфреда Каменобродського друкувались у журналі «Tygodnik Ilustrowany».
Вид з вул. Личаківської на будинок пожежної команди (нині не існує) та костьол бернардинців. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМУспенська церква. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX стКостел св. Миколая. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX стПорохова вежа. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX стПівденно-східний ріг пп. Ринок. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМПерехрестя вулиць Боїмів (нині Староєврейської) та Сербської. Акварель А. Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Синагога “Золота Роза” (нині не існує). Акварель А.Каменобродського. Поч. XX стСхідне подвір’я Вірменського собору. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМВірменський собор. Вид із південного подвір’я. Акварель А. Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМБудинок XVIII ст. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІММонастир св. Онуфрія. Дзвіниця. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Частина акварелей Альфреда Каменобродського знаходиться у Історичному музеї Львова, кілька — у Музеї історії релігії. 1910 року він особисто подарував 20 робіт музеєві. Декілька акварелей — в Історичному музеї Тарнова, деякими роботами володіє родина.
Ще з буремних 1990-х відпустка на Канарських островах асоціюється з чимось дуже розкішним та неймовірно дорогим. Насправді ж цей архіпелаг можна відвідати доволі бюджетно, якщо заздалегідь підійти до планування і знати, де шукати квитки. Уляна Куйдич детально розповідає для Львівської газети.
Ці острови можна назвати найтеплішим куточком Європи – взимку денна температура рідко коли опускається нижче 20 градусів, що недивно, бо географічно це вже скоріше Африка, ніж Європа. Океан взимку може хвилюватись, але температура води цілком купабельна – 20-22 градуси. А зараз – саме час купувати авіаквитки.
Тенеріфе
Найбільшим, найпопулярнішим і, можливо, найтеплішим островом архіпелагу є Тенеріфе. Тут же розташована найвища географічна точка Іспанії – вулкан Тейде. Завдяки вулкану клімат на півночі та півдні острова може суттєво відрізнятися. Взимку саме південь тішить сонячною та теплою погодою, в той час, як на півночі можуть йти дощі.
На острові є два аеропорти, які називаються відповідно до свого географічного розташування – Sur та Norte. У Південний аеропорт літає основна маса авіаперевізників, натомість до Північного можна спіймати недорогі квитки з континентальної Іспанії.
Прямих рейсів до Тенеріфе (як і до інших островів архіпелагу) з України немає. Тому є два варіанти добратися сюди – або прямими перельотами з сусідніх Польщі та Угорщини, або стикувати рейси через інші міста.
Почнемо з останнього варіанта. Наприклад, через Берлін зв’язкою Wizzair+Ryanair. Квиток зі Львова до німецької столиці зараз можна купити за 800 грн (тобто, 25 євро)
А з Берліна до Тенеріфе – за 43 євро.
Зворотня дорога Тенеріфе-Берлін-Львів виходить дещо дорожче: 70 євро + 1000 грн.
З Польщі зараз можна спіймати квитки від 144 злотих (35 євро) в один бік. Головне – знайти недорогі рейси і туди, і назад.
Наприклад, до Тенеріфе дешевше летіти з Варшави, а зворотні рейси виходять вигіднішими з Кракова.
Тут потрібно не забувати, що ціни змінюються постійно, тому краще моніторити всі напрямки, щоб знайти найвигіднішу комбінацію.
Загалом найдешевші перельоти сюди традиційно бувають з материкової Іспанії – Барселони, Мадрида і Валенсії. Наприклад, з Барселони по 15 євро в один бік. Якщо скомбінувати ці квитки з недорогими перельотами з польських міст до каталонської столиці – виходить хороша подорож з усіма квитками по 15 євро, а окрім Барселони і Тенеріфе, можна ще відвідати симпатичне містечко Жирона. Докладніше про це місто газета писала тут: Куди літають лоукости. Непопулярні міста, які варто відвідати.
Наприклад, Краків-Барселона по 65 злотих в один бік, дати 16-27 січня.
Далі з Барселони до Тенеріфе є вильоти за ті ж 15 євро (є вильоти 18 січня).
На зворотній дорозі до Барселони у Ryanair квитки дещо дорожчі – по 25 євро, тут дешевше летіти норвезьким лоукостом Norwegian – на січень є багато квитків по 18,65 євро.
Житло на Тенеріфе можна знайти на будь-який смак і гаманець – починаючи від фешенебельних готелів і закінчуючи хостелами. Загалом оптимально шукати апартаменти – за ціною вони йдуть на рівні дешевих готелів, але місця значно більше, а наявність кухні дозволить заощадити на витратах на харчування. Тим паче, що продукти в Іспанії коштують майже так само, як в Україні.
Апартаменти з однією спальнею (в яких може розміститись чотири особи) на південному узбережжі коштують від 42 євро за добу.
Фуертевентура
Фуертевентура – другий за величиною острів архіпелагу. Назва перекладається як “сильний вітер”, тож зрозуміло, чому цей острів облюбували віндсерфери (насправді, не тільки його – всі Канари популярні серед любителів цього виду спорту). Острів менш популярний серед туристів, ніж його більший брат Тенеріфе, але завдяки цьому тут і людей менше, і ціни можна спіймати кращі. Окрім того, центр острова по суті є незаселеним, тож може потішити гостей первозданною природою.
Добиратись сюди також можна або через Німеччину, або через Польщу.
Наприклад, зараз із Берліна до вітряного острова квитки коштують менше 40 євро в один бік (23 січня-6 лютого).
А зі Львова до німецької столиці – за 25 євро (800 грн).
Прямих рейсів із Польщі до Фуертевентури менше, ніж до Тенеріфе. Сюди з варшавського Модліна літає Ryanair. Зараз квитки коштують від 60 євро в один бік.
Натомість з Барселони сюди, як і до Тенеріфе, є квитки по 15 євро (а до Барселони зараз є дешеві рейси з Кракова).
Гран Канарія – третій за величиною острів Канар і другий за популярністю. На острові вражаюча кількість кліматичних зон – більше десяти, через це його часто називають континентом в мініатюрі. Як і на Тенеріфе, краща погода спостерігається на півдні острова, тож тут зосереджені основні курорти Гран Канарії. Вважається, що завдяки ближчому розташуванню до Африки тут на кілька градусів тепліше, ніж на сусідньому Тенеріфе.
Шляхи до Гран Канарії такі ж, як і до Тенеріфе та Фуертевентури: через Німеччину, Польщу та Іспанію.
Так, з Берліна (нагадуємо, сюди зі Львова можна недорого добратись лоукостом Wizzair) квитки є за ціною від 33 євро в один бік.
До речі, недорогі квитки також трапляються з інших німецьких міст – Франкфурта, Гамбурга та Кельна (а сюди той же Wizzair літає з Києва, або з сусідньої Польщі).
Наприклад, з Франкфурта по 22 євро
Або з Кельна – по 25 євро
З Польщі до Гран Канарії літає Ryanair. Так, з Кракова квитки є від 144 злотих (35 євро), а з Варшави трохи дорожче – від 199 злотих.
Лансароте – найбільш “вулканічний” острів Канар, майже третина острова вкрита попелом та базальтом. Окрім того, він – найпівнічніший і найсхідніший острів у складі архіпелагу. Вулканічні ландшафти тут можна знайти не тільки на суші, а й під водою – тому Лансероте можна назвати дайвінговим центром Канарських островів.
Щоб не повторювати знову варіанти Львів-Берлін-Лансероте чи Польща-Лансероте з зупинкою у Барселоні і без, покажемо ще кілька варіантів мандрівки.
Наприклад, через Мілан.
Так, британський Easyjet літає з італійської столиці моди всього за 20 євро в один бік.
Найпростіше зі Львова до Мілана добиратись рейсами італійського лоукосту Ernest. Заявлена мінімальна ціна на квитки 49 євро в один бік, але трапляються квитки і дешевші (зараз – нема). Головне не забути, що перевізники літають з різних аеропортів – британці з Мальпенси, а італійці – з Бергамо.
Станом на зараз, на березень є багато квитків по мінімальній ціні.
Інший варіант добирання до Мілана – значно дешевший, але не такий швидкий і зручний – летіти з Польщі.
Наприклад, з Варшави – за 15 євро.
Або з Катовіц, за ті ж 15 євро, але зате не у Бергамо, а той самий аеропорт – Мальпенсу.
Ще одна ідея перельоту від сусідів – летіти з Будапешта. Так, прямі рейси до Лансероте можна знайти всього за 7990 угорських форінтів (тобто 25 євро).
Якщо підсумувати – спіймати тепле сонце, засмагнути та покупатись у відносно теплому океані посеред зими чи на по початку весни – можна цілком бюджетно. Головне – не забувати моніторити ціни на перельоти та житло і бути готовим купити квитки відразу ж, як з’являться хороші ціни.
Днями одна із найповажніших британських газет «The Guardian» опублікувала рейтинг кращих дитячих книг 2017 року, які потішать читачів і читачок різного віку і надихнуть на нові книжкові відкриття. Видавництво Старого лева пропонує ознайомитись, які твори потрапили у топ-17 😉
0-4 років
«Катінчин хвіст» Джудіт Керр
Нова книга авторки серії творів про кота Моґа та «До нас на чай заходив тигр!» Джудіт Керр – про котячі пригоди, про білосніжну Катінку та її незвичайний хвіст. Затишна історія разом із ніжними ілюстраціями й теплим гумором неодмінно припаде до смаку малюкам.
«Вибір сосни» Патрисії Тот, ілюстрації – Джарвіс.
З чого починаються різдвяні свята? Звісно, з вибору ялинки. У яскравій книзі Патрисії Тот читачі дізнаються, яке дерево найкраще обрати – струнке і високе або низьке і широке, з довгими тонкими гілками чи із загнутими вгору…
«Сова плямиста голконога» Філіпа Бантінга
Ця неймовірно гарна і шалено смішна книжка розповідає про сову, яка обожнює тишу і спокій. Але не завжди вдається отримати те, чого прагнемо. Тож і сові доведеться змиритися з тим, що світ повний різних, іноді дражливих, звуків.
«Дванадцять днів Різдва» Анни Райт
У цій яскравій та витонченій, повній гумору книзі авторка вдихає нове життя в улюблений поколіннями англійців різдвяний гімн, якому вже понад два століття. А малюнки олівцем й аквареллю та колажі підсилюють дух Різдва.
Головний герой книжки – Тео – напередодні Різдва бачить з вікна дивовижну зірку і вирішує загадати бажання. Він мріє, щоби у нього були друзі. Ця тепла історія – про важливість людських стосунків.
«Пірати» Девіда Лонґа, ілюстрації – Гаррі Блум
Ця фантастична книжка – про піратів, їхні пригоди, кораблі та пошуки скарбів. Маленькі читачі зможуть не лише дізнатися все це, а й розглянути під лупою найменші дрібниці піратського життя.
Красива та яскраво ілюстрована музична книга є переказом відомої балетної казки «Лускунчик».
«А – це мистецтво» (Оригінальна назва «A is the Art») Пола Терлбі
Від да Вінчі до Моне, від середньовічних митців до французьких імпресіоністів… Ця унікальна книга, укладена в абетковому порядку, знайомить читача з найвідомішими здобутками у світі мистецтва.
«Казки» Гіларі МакКей, ілюстрації Сара Ґібб
Колекція класичних казок, які давно полюбилися мільйонам читачів: про Попелюшку, Червону Шапочку, Принцесу на горошині та ін.. Твори доповнені чудовими чорно-білими ілюстраціями.
8-12 років
«Гаррі Поттер і в’язень Азкабану» Джоан Ролінґ, ілюстрації Джим Кей
Третя книга пригод Гаррі Поттера з чудовими малюнками Джима Кея, який як ніхто передає магічний світ Джаон Ролінґ.
«Нелегал» Еоін Колфер і Ендрю Донкін, ілюстрації – Джованні Рігано
Графічний роман розповідає про пригоду 12-річного Ебо, хлопчика з села на півночі Африки. Книга повна контрастів: холодне море і пустеля, добро і жорстокість, надія і втрати…
«Світ Долини мумі-тролів» Філіпа Ардага з ілюстраціями Туве Янссон
Це дотепний та ретельно опрацьований путівник мумі-світом, доповнений історіями про Долину мумі-тролів та її мешканців. Завдяки оригінальним малюнкам, дослідженням та приголомшливим етюдам, а також сімейним фото та дитячим малюнкам Туве Янссон ця захоплива книга стане чудовим подарунком для шанувальників мумі-тролів.
«Острів на краю всього» Кірани Мілвуд Гарграв
Аміган живе на острові Куліон, де деякі мешканці, серед яких і матір Амі, хворіють на проказу. Здорові островитяни змушені покинути свої домівки. Але Амі так легко не здається. Чи вдасться їй повернутися на рідний острів? Оригінальний, гострий і насичений роман.
12+
«Книга пилу, запис перший: Прекрасна дикунка» Філіпа Пулмана
Перший том нової трилогії Філіпа Пулмана повертає читачів у світ «Темної матерії», розповідаючи про події, що відбулися на 10 років раніше, аніж історія у «Північному сяйві».
«Речі, які можуть робити яскраві дівчата» Саллі Ніколлс
Історія трьох різних жінок з Іст-Енду, яких об’єднує спільно боротьба – за свободу і право голосу.
«Твоя ненависть» Енджі Томас
16-річна Старр Картер балансує між двома світами: бідним кварталом, де вона живе, і улюбленою заміською школою, яку відвідує. Але цей баланс руйнується, коли Старр стає свідком стрільби працівника поліції у її неозброєного друга.
«Супутник» Ніка Лейка
Лев народився у космосі, живе все життя на космічній станції «Місяць 2». Тепер, у 15-річному віці, він вперше ступить на Землю. Що чекає на нього та його друзів у цій пригоді – розповідає фантастичний роман для підлітків.
На ці фільми не ходять великим натовпом, під них ніяково хрустіти попкорном, вони створені, щоб пробудити почуття і думки.
Добірка 10 найсильніших фільмів з різних країн, про які мало хто чув, але ті, хто дивився, залишилися під враженням.
Слід звіра – Pokot (Польща)
Літня жінка Яніна Душейко живе в лісі і дуже переживає за тварин, яких браконьєри не тільки вбивають в несезон, а й знищують з особливою жорстокістю. Вона намагається змусити місцеву поліцію зайнятися цією справою, але над нею тільки сміються і просять не заважати серйозним людям займатися по-справжньому важливими справами. Картина отримала одного золотого ведмедя на Берлінському кінофестивалі.
Непідкупний – Lerd (Іран)
Своєрідний «Левіафан» по-іранськи. 35-річний Реза живе в провінції зі своєю сім’єю, але місцевий мер хоче відібрати землю, на якій стоїть його будинок. Люди мера придумують різні хитромудрі схеми, але Реза не погоджується. Мало-помалу ситуація загострюється. Фільм взяв золоту гілку в Каннах цього року.
Ана, любов моя – Ana, mon amour (Румунія)
Складна і в той же час буденна історія відносин сімейної пари – від студентства до розлучення через багато років. Картина отримала в цьому році срібного ведмедя на Берлінському кінофестивалі за видатні художні досягнення.
Спочатку вони вбили мого батька: Спогади дочки Камбоджі – First They Killed My Father: A Daughter of Cambodia Remembers (США)
Історія маленької Лун Ун і її сім’ї в роки, коли владу в Камбоджі захопили червоні кхмери. Вони тікають з дому, живуть в злиднях і голоді, постійному страху смерті, їх розділяють і відправляють в різні табори, їм доводиться приховувати своє минуле. Дівчинка нічого не знає ні про долю свого батька, ні про те, що трапилося з матір’ю, але прекрасно здогадується. Коли Лун Ун виповнюється сім років, її забирають в армію.
По той бік надії – Toivon tuolla puolen (Фінляндія)
Комедійна драма про нелегального мігранта з Сирії, який приїхав до Фінляндії в пошуках кращого життя. Хоч якось облаштуватися йому допомагає старий фін Вікстрьом, власник ресторану і завзятий гравець в покер.
Берлінський синдром – Berlin Syndrome (Австралія)
Під час відпустки в Берліні австралійка Клер знайомиться з симпатичним хлопцем. Вони вирішують не втрачати час марно і відправляються до нього додому, щоб провести ніч разом. А на ранок виявляється, що милий друг замкнув її в своїй квартирі і випускати не збирається.
Щоденники Ангамалі – Angamaly Diaries (Індія)
Вінсент Пепе, який з дитинства спостерігав за місцевими бандами, вирішує сколотити свою групу головорізів. Зрозуміло, майже відразу їм доводиться конкурувати за місце під сонцем з іншими угрупованнями. З одного боку, досить нетипова стрічка для Індії, з іншого – незвичайна для західної публіки гангстерська драма.
Ряска – Cheng feng po lang (Китай)
В успішного ралійного гонщика Сюй Тайлана давня образа на батька, який мало підтримував його і ніколи не намагався зрозуміти його бажань. Одного разу він волею обставин потрапляє в далекий 1998 рік і зустрічає в минулому свого батька, коли той був ще його ровесником.
Квадрат – The Square (Швеція)
Куратор модного музею дуже зайнятий мистецтвом снобізму, процвітання і світських заходів. Одного разу йому доводиться зіткнутися з вульгарністю життя, коли у нього на вулиці насильно забирають гаманець і телефон на користь бідних. Герой з’ясовує, де зараз його гаджет і їде в бідний район, щоб з винахідливістю художника врятувати своє майно. Картина в цьому році взяла головний приз в Каннах.
Тіснота (Росія)
Кінець 1990-х в Нальчику. Бандити викрадають єврейського юнака і його наречену та вимагають викупу від їх сімей. Батьки юнака не можуть зібрати потрібну суму, тому знаходять тільки один вихід – їх дочка повинна вийти заміж, тоді сім’я її майбутнього чоловіка дасть грошей на викуп. Дівчина-єврейка любить ремонтувати автомобілі і таємно зустрічається з молодим кабардинцем, так що, природно, рішення батьків для неї – справжня трагедія, задушлива реальність. Режисер Кантемир Балага отримав в Каннах пальмову гілочку за цю роботу.
