Категорія: Цікаве

Опубліковано

Львівський волонтер і переселенці опинилися в епіцентрі мовного скандалу у Львові

У Львові через поширення у соцмережах відео сварки волонтера із переселенцями в одному із  гуманітарних штабів спалахнув мовний скандал, який, імовірно, був свідомою провокацією.

Так, 31 травня у соцмережах з’явилося відео, на якому волонтер емоційно відмовляється обслуговувати російськомовних жінок-переселенок. Сварку знімали на телефон. Чоловіка попередили, що надішлють  відео Володимиру Зеленському. Також чути закиди, що бомблять саме російськомовних, а не Львів. Одна із переселенок обурилася, що її нібито змушують розмовляти українською мовою, ідеться в матеріалі NTA.

“Свідомо збирають інформацію, щоб потім використовувати”

Cам інцидент трапився близько тижня тому, втім у мережі відео виклали  31 травня. Першоджерелом, з якого воно почало активно поширюватися, як з’ясувалося, став фейковий акаунт.

У спецефірі NTA волонтер Володимир Михалишин, який від початку повномасштабної війни працює з командою у гуманітарному штабі на Залізничному вокзалі, розповів, що передувало словесній перепалці і чому вона взагалі виникла.  Зараз чоловік припускає, що всі історія могла бути свідомо спровокованою.

За словами Володимира, на вокзалі він із однодумцями працюють уже майже сто днів: надають внутрішньо переміщеним особам допомогу, надають засоби першої необхідності – засоби гігієни, їжа, одяг.

«Ми працювали з командою в черговому режимі. І в один із моментів, коли стояла величезна черга людей, що потребували допомоги, з’явилися три особи. Вони почали вести діалог з нашими волонтерами в такому ракурсі, що ви нам дайте щось. Коли з’ясувалося, що цієї речі у нас просто нема, почали обурюватися. Мовляв, ви повинні нам це дати, знаємо, що воно у вас є. З цього і почалася перепалка», – описав початок конфлікту Володимир.

За його словами, жінки поводилися відверто нахабно, що й викликало у відповідь емоційну реакцію у чоловіка.

«Риторика була така, що ви викладіть усе на стіл, а ми вам пальцем покажемо, що хочемо взяти. Окрім того, репліка про те, що відео покажемо пану президенту і що вже маємо багато такого матеріалу… Зараз мені здається, що люди свідомо ходять і збирають таку інформацію, щоб у подальшому її якось використати», – говорить Володимир. Тим паче, що як зізнався, за практично 100 днів роботи із переселенцями така ситуація виникла вперше.

Прокоментувала історію відома мовознавиця Ірина Фаріон. За її словами, провокація чи ні, але чоловікові варто дати медаль за національну гідність. Вона переконана, що його позиція – це приклад для наслідування по всій країні.

«Це внутрішня війна, і кордон цієї війни – мовний. Мова це втілення нашої культури. Основне завдання Путіна – «денацифікація». Це означає забрати у нас мову. І якщо люди починають так діяти, як цей чоловік, це означає, що ми серйозно переходимо у наступ. Досить оборонятися. Є або московит, або українець. Не існує німецькомовного поляка або французькомовного англійця. Це вигадали в Московії. І це останній спосіб прив’язати країну до Путіна», – говорить Ірина Фаріон.

“Мовне питання зникне само по собі, бо…”

Водночас публіцист Віталій Портніков, порадив не акцентувати уваги на таких сварках, адже основне питання зараз полягає в іншому: чи вдасться відстояти українську державу. За його словами, може так статися, що мовне питання зникне само по собі, бо територія України стане втричі меншою і на ній житимуть лише україномовні люди. А ті, хто влаштовують такі провокації і суперечки, як у Львові, взагалі  житимуть або на території інших держав, або іншої якоїсь держави.

«Мені здається, що ми зарано розслабилися у відповіді на головне питання: «А що буде далі». Багато хто вважає, що ми швидко поборемо РФ і  будемо собі будувати свою державу. Але ситуація інша: Росія не відмовилася від своїх планів приєднати українські землі до себе. Ми гадаємо, що в них не вистачить резерву, а Росія гадає інакше. Тому всі інші питання ми зможемо вирішувати лише тоді, коли матимемо впевненість у двох речах. Перше – чи залишиться українська держава на політичній карті світу. Друге – в яких кордонах відбуватиметься державне будівництво, скільки областей залишиться у складі української держави. Чи буде ця держава у кордонах 1991 року, чи у кордонах, наприклад, 2023 року”,  – заявив Віталій Портінков.

Також нагадаємо, що, за даними соціологічного опитування групи “Рейтинг”, майже 70% переселенців на Львівщині намагаються розмовляти українською.

“Попри те, що 80% вимушених переселенців, хто недавно приїхав на Львівщину, спілкуються у побуті двома мовами, або лише російською, більшість з них – 67% намагаються з місцевими спілкуватися виключно українською. Серед російськомовних таких – 57%, двомовних – 64%», – констатують соціологи.

Опубліковано

Більшість переселенців на Львівщині намагаються говорити українською, – опитування

Більшість переселенців на Львівщині намагаються спілкуватись українською з місцевим населенням, навіть якщо в побуті говорять переважно російською. При цьому біженці вважають, що до них добре ставляться мешканці області і не бачать проблеми в мовному питанні.

Водночас чверть мешканців Львівщини все ж вважають, що мовна проблема існує. Про це свідчать дані соціологічної групи «Рейтинг», які представив у вівторок, 31 травня, директор соціологічної компанії Олексій Антипович, пише zaxid.net.

Так, 63% опитаних переселенців, це мешканці сходу країни, близько 20% – з півдня, стільки ж людей переїхали з центру України. 58% біженців спілкуються або лише українською, або і українською, і російською мовами, 46% переселенців лише російською. При цьому з місцевим населенням українською мовою спілкується 67% переселенців.

49% переселенців оцінюють ставлення до них на Львівщині як дуже добре, 32% – як скоріше позитивне, 14% – як нейтральне і лише 1% – негативне. Мешканці Львівщини на питання щодо переселенців відповіли таким чином: 18% місцевих ставляться до біженців цілком позитивно, 35% скоріше позитивне, 34% – нейтрально, 3% – негативно.

Мешканців Львівщини також спитали, чи готові вони прийняти у себе переселенців. Більшість з них, (57%) відповіли, що ні, 24% відповіли, що уже прийняли таких людей, 15% заявили про готовність поселити у себе переселенців і 4% не знали, що відповісти.

Лише 19% переселенців сьогодні працюють, 80% – не мають роботи. 39% тих, хто тимчасово безробітній, мають намір шукати роботу на Львівщині, 54% – такого наміру не мають. Відносно більше тих, хто має намір шукати роботу, спостерігається серед чоловіків, представників молодого та середнього віку, та тих, хто зупинився у Львові. Більше 80% як місцевих мешканців, так і переселенців готові терпіти матеріальні труднощі заради перемоги над Росією, скільки буде потрібно.

75% опитаних місцевих жителів не розглядають можливості виїзду закордон у випадку загострення воєнної ситуації у регіоні. Серед переселенців таких – 54%.

75% переселенців та 76% мешканців Львівщини підтримують президент Зеленського, а 16-17% скоріше підтримують і лише кілька відсотків не підтримують президента. Збройні сили України підтримують 93-94% мешканців Львівщини та переселенців. Мера Львова Андрія Садового повністю підтримує 26% львів’ян, 39% скоріше підтримують, 10% скоріше не підтримують, а 6% не підтримують взагалі. Голову Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького підтримує 24% опитаних мешканців області, 35% скоріше підтримують, 5% скоріше не підтримують і 3% цілком не підтримують.

Судячи з результатів опитування, найбільше як мешканці Львівщини, так і переселенці, бояться ракетних ударів по військових та цивільних об’єктах і різних диверсій. Найменше на Львівщині бояться захоплення населених пунктів – такий страх висловили 6% місцевих і 4% опитаних біженців.

49% опитаних мешканців області повідомили, що допомагають ЗСУ фінансово, 38% заявили, що волонтерять, 16% заявили, що не мають можливості допомагати.

*Аудиторія опитування: постійні мешканці та тимчасові переселенці від 18 років і старші у містах Львів, Дрогобич, Самбір, Стрий, Червоноград. Вибірка серед постійних мешканців репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів – мешканці міст області (Львів – 800, інші міста – 400). 800 респондентів – переселенці, розміщені у великих містах області (Львів – 400, інші міста – 400). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8% – опитування містян, не більше 3,5% – опитування переселенців. Терміни проведення: 13-23 травня 2022 р.

Опубліковано

Про ситуацію з сіллю в Україні: чому зникла, чи з’явиться і чим замінити сіль

Із полиць українських магазинів зникла кам’яна сіль, а якщо й є, то її вартість сягає подекуди 90 грн. Гострий дефіцит помітили в усіх регіонах. Усе тому, що найбільший в Україні державний завод “Артемсіль” у Донецькій області припинив роботу через бойові дії, ідеться в матеріалі ТСН.

Брак кам’яної солі виник через війну. Держпідприємство “Артемсіль” покриває 95% харчової солі на внутрішньому ринку. Завод розташований у Соледарі, зараз в місті точаться запеклі бої. У профспілці підприємства розповіли, що 7 квітня дві тисячі працівників залишили завод через ворожі обстріли. Залізничні шляхи, якими постачали продукцію, перебиті.

Кам’яна сіль, яка тимчасово замінить вітчизняного виробника, вже є з Данії. Товар дорожчий орієнтовно на 20%, проте невдовзі покриє дефіцит.

На сьогодні на українських ринках та в магазинах здебільшого є йодована сіль, кардіосіль харчова та рожева гімалайська сіль. Останньої найбільше, і 500 г такої солі коштують 33 грн.

Крім кам’яної, в Україні виготовляється виварювальна сіль із сольових розчинів дрогобицького родовища. Нині Дрогобицька солеварня, яка ще два роки тому була змушена призупиняти виробництво через надлишок продукції, подвоїла потужності.

“Виробляли 30-32 тонни, а тиждень тому збільшили об’єми виробництва і будемо до 54-55 тонн на місяць виробляти. Це дуже мало. Це є дві фури. А люди одразу хочуть брати фуру-дві”, – розповів заступник директора ДП “Солевиварювальний Дрогобицький завод” Ігор Нащочич.

Там не проти задовольнити попит українців, але немає виробничих потужностей. Процес видобутку дуже специфічний.

Великі виробничі потужності солевидобутку залишилися в окупованому Криму. Херсонська область, де з давніх-давен видобували морську сіль, теж тимчасово окупована. Там розташований солезавод поблизу села Геройське Голопристанського району, де сіль вирощують з води Чорного моря.

Шефкухар Євген Клопотенко вже дав поради українцям, чим замінити сіль у повсякденних стравах. Найкраще, що можуть зробити зараз українці, на думку шефкухаря, не бігати містом у пошуках солі, а переглянути свій раціон та відмовитись від звички зловживати сіллю.

“З точки зору здоров’я нам точно не потрібно шукати якусь закордонну сіль, а потрібно просто її менше використовувати у своєму раціоні. Найпростіше рішення – це привчити свій організм до того, щоб споживати солі менше”, – радить Клопотенко.

Щодо майбутнього літнього сезону консервацій, для яких сіль з домішками не підходить, він теж дав пораду.

“Сіль – це консервант так само, як і цукор – це консервант, а також є оцет, який може консервувати. Тому якщо всі господарі та господині переживають, як тепер консервувати що-небудь, то можна це робити без солі просто з цукром або оцтом, і проблем жодних не буде”, – розповів шефкухар.

Дієтологиня та ендокринологиня Наталія Самойленко радить ласим до солі українцям скористатися тимчасовим дефіцитом на користь здоров’я, адже готувати страви з морською сіллю значно корисніше.

“Вона дійсно дорожча, але того вартує. Тому що, окрім натрій-хлору, у морській солі є деякі інші важливі мікроелементи для підтримання того ж самого водно-електролітного балансу. Ще раз хочу наголосити – при цьому не треба робити якісь великі дозування. Маленькі дози морської солі збережуть ваше здоров’я і смакові якості вашого харчування не постраждають”, – розповіла дієтологиня.

За порадами лікарів, вживання солі варто зменшити до 5 г на добу.

Інфографіка: Укрінформ

Як розповів експерт Микола Пугачов, для компенсації дефіциту солі в Україні є два варіанти. Насамперед, це імпорт продукції.

“Але якщо говорити про імпорт, ця сіль є більш специфічною для нас. Це сіль з певними домішками. Домішки, які, з одного боку, можуть робити цю сіль досить привабливою естетично – там червоний колір, чорний, інші кольори. Можуть мати форму, як молдовська сіль специфічна. Але цей імпорт є набагато дорожчим, ніж наша артемівська сіль. Ну і далі ми будемо сподіватися на те, що ми зможемо повернути свої території, і наш виробник працюватиме далі на Україну”.

За даними хіміків, раніше для йодування солі використовуватися йодит калію, а тепер використовується йодат калію. Тож немає жодних перешкод для використання для консервацій йодованої солі.

“Є економічний аспект, на який варто звернути увагу. Якщо ми якісну артемівську сіль могли придбати за 10 грн/кг, то, вибачте, згадуючи про досить якісну молдовську сіль, яка також може бути застосована для консервування, 100-130 грн за 125 г. Ну, тут, звичайно, багато господинь відмовляться від такого консервування”, – розповів експерт.

Опубліковано

Як дізнатися, де є бензин і дизель у Львові: цікаві поради

Дефіцит пального в Україні набирає обертів. Власники автомобілів можуть годинами стояти в черзі, щоб заправити 20 літрів бензину. У матеріалі 24 каналу зібрали поради, як заправити авто у Львові.

Як знайти пальне у Львові

Онлайн карта від ЛУН. Найзручнішим способом перевірити наявність пального на різних АЗС одночасно є інтерактивна карта від ЛУН, яка збирає дані з сайтів ОККО, WOG та інших заправок, а також від людей.

Карта з наявністю пального на різних АЗС

Щоправда, не можна цілком покладатися на цю карту. Якщо знайшли пальне на цій карті, краще ще зайти на сайт чи мобільний додаток мережі і точно пересвідчитися, чи є пальне на тій чи іншій АЗС.

Мобільні додатки АЗС

Кожна мережа АЗС має свій мобільний додаток та сайт, на яких можна перевірити наявність пального. Там одразу ж вказані ліміти та способи оплати. Тому що часто АЗС тепер приймають лише оплату в мобільному додатку:

  • Заправки WOG – Pride;
  • Заправки ОККО – Fishka;
  • Заправки ANP, Авіас – Energy;
  • Заправки UPG – UPG;
  • Заправки SOCAR – SOCAR level.

Цей спосіб найнадійніший, але потребує більше часу, адже кожну мережу потрібно перевіряти окремо.

Телеграм-канали

Щоб весь час отримувати оперативну інформацію по наявності пального, можна підписатися на телеграм-канали, де водії повідомляють одне одного про те, чи є бензин та дизель на тій чи іншій АЗС:

Але тут також радимо звіряти інформацію з офіційними сайтами та мобільними додатками, щоб не їхати даремно.

Коли зникне дефіцит

Уряд вирішив скасувати держрегулювання цін на пальне, щоб побороти дефіцит на ринку. Очікується, що ціни злетять до 52 гривень на бензин та 58 гривень на дизельне пальне.

Основна проблема на паливному ринку зараз – це доставити пальне з Європи сюди.

Опубліковано

Західні феміністки закликають не давати Україні зброю. Чому це сліпа та ганебна позиція

Філософиня, культурологиня й головна редакторка “Гендер в деталях” Тамара Злобіна пояснює, чому західні “миротворчі” ініціативи у розпал конфлікту – це сліпа та ганебна позиція, пишеTexty.

За два місяці війни я бачила чотири звернення від західних феміністок з закликом не давати Україні зброю. Відзначились італійські, німецькі й феміністки з іспаномовних країн, до яких приєднались північноамериканські.

Для балансу скажу, що “Феминистское антивоенное сопротивление” – одні з небагатьох, хто досі скоординовано намагається пручатися мороку за поребриком, а феміністки з Центрально-Східної Європи в такому ж шоку від західних колег, як і ми.

Усі ці заклики звучали як “Ми проти війни! Війна це погано. Це чоловічі ігри! Вимагаємо миру! Ми проти того, щоб давати Україні зброю, бо зброя лише розпалить конфлікт ще більше. Припиніть війну негайно”.

Ніхто з “сестер” не додумався проконсультуватись з українськими феміністками при написанні цих закликів (а там, де українки їх випадково прочитали до публікації та критикували, їхні голоси просто проігнорували).

З відкритих листів складається враження, що всі ці поважні професорки з пожиттєвими посадами у престижних університетах закрили очки та загадали, щоб з’явився рожевий єдиноріг. І тепер на повному серйозі чекають, що він з’явиться.

Та рожевих єдинорогів не існує.

Так само як і не існує війн як “чоловічих ігор” і “наслідку патріархату”, які взагалі ніяк не стосуються жінок.

Західна антимілітаристська теорія позиціонує війни як щось типу боротьби двох негідників за ресурси. Ну, наприклад, погане капіталістичне й імперіалістичне США бореться з поганим диктатором Саддамом Хусейном за нафту в Іраку. Тому потрібно вимагати роззброєння обох сторін і посадити за стіл переговорів жінок, які, в силу гендерної ролі, будуть турбуватися за майбутнє дітей, а не гордість мачо, який не може програти.

Тож феміністична зовнішня політика – це пропагувати роззброєння, посилювати жінок і стимулювати їх займатися “миротворчістю” (ця розмита фраза перекладається як бути лідерками у своїх сферах і брати найактивнішу участь у прийнятті рішень на різних рівнях).

Я дедалі в більшому шоку, які деякі визнані інтелектуали тупі, наскільки не здатні побачити засновки власних суджень. Раніше на західних програмах у мене було враження, що частина з них несуть ахінею – але я думала, що, напевно, це я мало книжок прочитала і чогось не розумію. Не можуть же такі поважні люди помилятися! Тепер знаю, що з моїм критичним мисленням у такі моменти було все дуже ок.

Попри всі ці тонни академічної макулатури, які писались останні 50 років, про перевірте свої привілеї, ви маєте проаналізувати, з якої саме позиції ви говорите, можливо, певні владні дисбаланси з вашої позиції невидимі, треба дослухатися до дискримінованих бла бла бла, творці та творчині західного антимілітаризму провтикали очевидне.

Що всі вони з імперіалістичних країн, які мають багатовікову колонізаторську історію. І війни, про які вони теоретизують – це ті, які їхні держави ведуть на території інших країн. Або ті, які відбувались у зовсім інших, ніж їхній, контекстах, в яких вони дуже слабо розібралися.

У жодній з країн Західної Європи чи Північної Америки, де цей антимілітаристський дискурс створювався останні 30-40 років, не було війн чи революцій вже 70 років.

Жодна феміністична професорка, жоден західний інтелектуал не перебував у ситуації загрози власному життю через боротьбу з диктаторським режимом. Чи тому що його/її країну вирішив окупувати агресивний сусід, убити усіх незгодних, а частину тих, хто виживе, вивезти розбудовувати нові міста десь у пустелі.

Це одна з двох сліпих плям, яка перетворила частину західних інтелектуалів/ок на тупих припизднів.

Вони повністю провтикали такий феномен, як визвольні війни. Наприклад, боротьбу народу проти диктатури, як в Сирії. Боротьбу проти окупації іншою державою, як у нас зараз. Боротьбу за створення власної держави, як у курдів.

Саме тому миротворчі ініціативи й провідниці феміністичних зовнішніх політик зараз притихли. Бо в їхній концептуальній рамці немає визвольної війни, в якій одна зі сторін – права. Є тільки два патріархальні негідники, які між собою чубляться, в той час, як жінки й діти страждають. Тому і не можна підтримувати одну зі сторін зброєю. З ситуацією, в якій більше зброї постраждалій стороні = менше жертв, вони ще поки що не стикалися.

Вірніше, стикалися, але широко заплющували очі. Їхня концептуальна сліпота була помножена на пропагандистські “не все так однозначно” наративи, вигідні як агресорам, так і економічним елітам західних країн. Ну бо як же ще Франція і Німеччина могли б продовжувати продавати зброю Росії після 2014 року, та підсаджуватись на російський газ?

Тож цей варіант антимілітаризму охоче підтримували корпорації та політики – таке зручне і благородне прикриття для business as usual.

Попри все сказане вище, в нашому випадку очевидно, що агресія Росії – злочинна. Це вже очевидніше нікуди. Тож однієї сліпої плями не досить, щоб породити хвилю листів “не давайте Україні зброю, бо ми за мир!”

Друга сліпа пляма західників – нерозуміння суті війни. Вони думають, що війна закінчується миром.

В їхньому світі так вона і закінчується: були новини по телебаченню про війну в країні Х (якійсь далекій і “нецивілізованій”), а потім жахливі кадри перестали показувати. Та й взагалі новини з цієї країни зникли, бо ж там “настав мир”.

Коли проживаєш війну по телевізору, дуже легко вважати, що “у війни немає переможців”. А в реальності війна завжди закінчується чиєюсь перемогою – явною чи прихованою. Тільки після перемоги однієї сторони й поразки другої наступає мир.

І від того, яка саме зі сторін конфлікту виграє війну, дуже залежить наповнення миру. Наприклад, Ічкерія перемогла у першу чеченську війну – і почала відбудовуватись як незалежна держава. А другу – програла, і була стерта з лиця землі.

В обох цих випадках зрештою наставали “мирні часи”. Різниця між ними – величезна.

Усі ці західні “миротворчі” ініціативи у розпал конфлікту – це по суті “нам байдуже, хто у вашому конфлікті буде переможцем, а хто переможеним. Просто вже сядьте швидше за стіл, і почніть миритися”.

Нам байдуже, хто зґвалтував, а кого зґвалтували. Просто помиріться, конфлікт – це погано.

Українці, погоджуйтеся на мир на будь-яких умовах! Ви що не розумієте, що чим довше триває війна, тим більше людей гине?

Нам байдуже, що росія робить концентраційні табори, масово вивозить людей в Сибір, викрадає активістів на окупованих територіях, що російські солдати грабують, ґвалтують і знущаються з людей заради розваги. Що в підконтрольній росії “мирній” Україні це все продовжиться у ще більшому масштабі. Та ну, не може такого бути! Ми такого у своєму житті не бачили. І у новинах про інші війни такого не показували. Там дядечки в костюмах підписували угоду, і після цього новини про цю країну просто припинялись. Це ж означає, що надалі там все було добре!

Усім феміністкам, які попідписували відкриті листи з закликом не давати Україні зброю, я раджу уявити, яким би був світ, якби Друга світова війна закінчилась не поразкою, а перемогою нацистської Німеччини.

Також наступив би мир. Ще й набагато швидше, якби країни не опирались! Прадідусі б не загинули, бо не брали участь у русі опору. Ну так, євреїв би всіх винищили, але ж француженкам чи бельгійкам нічого не загрожувало. Вони б і далі жили, виховували дітей, просто німецькою мовою. Десь під Магаданом, куди населення Франції б депортували працювати на шахтах. Ну не арійці б видобували руду?

Згадані відкриті листи від феміністок обурюють мене, але не дивують. Типовий приклад того, як люди покладаються на ідеологічні шаблони, замість думати головою і по-новаторському реагувати на виклики дійсності. Це простіше, зручніше, забирає менше енергії – і веде до ганьби.

Як феміністка, я кажу #ArmUkraineNow. А потім буду розробляти феміністичну міжнародну політику, розраховану на реальність, якою вона є, а не фантазії про рожевих єдинорогів. Яка буде визнавати наявність проблем і загроз, буде чутливою до визвольних війн і спонукатиме уряди надавати негайну допомогу тим, хто захищається, тим, хто бореться за свободу.

Опубліковано

Як позбутися російської видачі в Google та YouTube – інструкція від українців

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну багато українців відмовляються від російського контенту і переходять на українську. Але Google та YouTube продовжують підсовувати їм російське. Навіть у тих випадках, коли запит був введений українською. Про це в матеріалі ain.ua.

Редакторка та блогерка Катерина Ятель запропонувала інструкцію в Twitter, як налаштувати інтернет-сервіси таким чином, що нарешті позбутися російської мови в результатах пошукової видачі. AIN.UA приводить її адаптовану версію.

  • Переконайтеся, що ви авторизовані в Google.
  • Зайдіть в налаштування пошукового сервісу Google.com.ua ->мови.

  • Видаліть з переліку російську та додайте ті мови, які хочете. Не забудьте виставити українську за замовчуванням.

  • Після цього намагайтесь не клікати на підказки від Google, тому що у такому разі сервіс згенерує новий пошук російською. Це псуватиме історію пошуку і впливатиме на майбутні результати.
  • Зайдіть в обліковий запис Google за посиланням. Перейдіть у вкладку «Особиста інформація», проскрольте вниз до блока «Загальні налаштування в інтернеті». Оберіть «Мова».

  • Видаліть зі списку російську та додайте мови, якими користуєтесь. Прослідкуйте, щоб українська була за замовчуванням.
  • Також рекомендуємо вимкнути автоматичне додавання мов, тому що алгоритми Google можуть знати, що ви володієте російською, і додати її пізніше автоматично.

  • Очистіть кеш і файли cookie у вашому браузері.
  • На майбутнє, під час пошуку клікайте на кнопку «Інструменти» і обирайте мову видачі вручну. Це покращить статистику і переконає алгоритм у тому, що ви не хочете більше бачити російські результати.

  • А щоб вже точно не бачити російську у видачі, можна додатково встановити Chrome плагін як от «Лагідна українізація». Його порадив користувач Станіслав Бондера в треді Катерини.
  • Перевірте, чи не встановлена російська мова також на вашому смартфоні. Для цього перейдіть у загальні налаштування -> «Мова та регіон». Якщо ви побачите серед мов російську – видаліть її.

Як звільнитися від російського контенту в YouTube

Тут трохи складніше, оскільки мовних налаштувань для видачі сервіс не пропонує.

Навіть якщо шукати в YouTube контент саме українькою мовою, рано чи пізно сервіс запропонує російськомовне відео. А якщо ви по ньому клікните – вся видача у вас стане російською. Причина банальна – російського контенту просто набагато більше, ніж українського, а алгоритм YоuTube знає, що ви володієте цією мовою. От і підсовує, що може.

Тим не менш, Катерині вдалося позбутися російськомовного контенту в YouTube на користь українського. Ось що вона зробила:

  • видалила з пошуку та історії переглядів усі відео російською;
  • перевірила підписки і видалила всі російські канали;
  • цілеспрямовано клікала «не цікавить канал» на головній сторінці сервісу;
  • процедуру «не цікавить канал» повторювала регулярно, щоб YouTube не вирішив, що настав час запропонувати чогось російського.

В результаті за декілька місяців російський контент зник з її видачі в YouTube.

Опубліковано

Найнезвичніші рецепти піци у всьому світі

Серед усіх страв найвиразніше виділяється саме піца. Львів – місто, де можна скуштувати велику кількість унікальних італійських смаколиків на будь-який смак. Однак існує й безліч варіантів у всьому світі, що дивують навіть гурманів.

Топ оригінальних рецептів італійської піци

Піца у Львові користується шаленою популярністю, так само, як і в Європі, Америці та навіть Азії. Тому й не дивно, що з усіх усюди можна почути про велику кількість рецептів, які нам здаються незвичними, а часом навіть незрозумілими.

Кокосова

Серед найбільш популярних начинок для піци варто відзначити саме куряче м’ясо або ж італійські салямі – чорізо та мілано. Однак те, що є звичним для нас, видається досить дивним в інших країнах. Наприклад, у Коста-Риці, де популярністю користується піца, до складу якої входять свіжі шматочки з кокосової м’якоті, а також цілий коктейль з морепродуктів.

Тарт Фламбе

А цей варіант прийшов з Франції, де до піци ставляться з романтизмом, а також віддають перевагу незвичним рецептам. Найбільшу популярність отримав так званий відкритий пиріг, що готують у Ельзасі. Згідно з назвою, можна зрозуміти, що його особливістю є приготування на відкритому вогні, завдяки чому отримують яскраву, рум’яну скоринку.

Окономіякі

Популярною піца є й у Японії. Не важно здогадатись, що улюбленим інгредієнтом для її приготування там вважають саме морепродукти. Класичний склад піци в Японії містить вугра, водорості норі, креветки, кальмари тощо. При цьому окономіякі зовні виглядає як коржик, що може містити овочі, салат, локшину, а також однойменний соус.

Лахмаджун

Ця страва є традиційною на Сході, особливо у Турції та Вірменії. Складається вона з коржика, на який викладають хлібні скоринки, а ще – м’ясний фарш, порізані овочі (помідори та салат). Особливу увагу тут приділяють спеціям, а також мінімальній кількості соусу.

Овочева

Цікаво, що овочеву страву полюбляють саме у Бразилії. Центральним інгредієнтом є не м’ясо або сир, а звичайнісінький зелений горошок, який доповнюється за допомогою моркви, буряка, невеликої кількості яєць, а ще – жменьки солодких родзинок.

Лангош

А ось в Угорщині піца стала своєрідним стріт-фудом, тому було вирішено й готувати її зовсім по іншому. Коржик там створюється на дріжджовому тісті, який смажиться у маслі, після чого вкривається щільним шаром зі сметани та присмачується натертим сиром.

Замовити піцу у Львові з доставкою кур’єром

А якщо є бажання скуштувати смачну піцу у Львові – зверніть увагу на ресторан Суші-Го. У меню представлені не лише японські смаколики, а й традиційні італійські, де також можна віднайти незвичні рецепти.

Наприклад, овочеву піцу, з грибами, а також кілька варіантів, що присвячуються шалено популярним черепашкам-ніндзя.

Заклад також пропонує велику кількість знижок та акцій, а ще – можливість долучитись до програми лояльності, щоб накопичувати та витрачати бали на наступні замовлення!

Опубліковано

Хто така Стефанія, якій гурт «Kalush» присвятив переможну пісню на Євробаченні

Пісня українського гурту «Kalush Orchestra» – «Stefania» – це ода матері, в якій автор розповідає про свої приємні спогади про неї, пише Твоє Місто.

Спочатку створення композиції соліст та засновник гурту Олег Псюк присвятив своїй мамі Стефанії. Саме вона стояла за кулісами національного відбору України на «Євробачення» та розплакалася під час виступу хлопців.

Насправді, маму Олега Псюка звати Стефанія – з наголосом на другий склад. Замолоду вона працювала на хімзаводі, а зараз – у магазині продавчинею. Нині, у сюжеті ТСН каже, що ніяковіє від синових фанів, коли ті просять зробити з нею фото тощо. Для 60-річної Стефанії репертуар сина – це щось нове, їй особливо подобається його пісні з етнічними вставками. А з тим, як вдягається, мати ніяк не змириться.

Композиція розповідає про старіння неньки й те, наскільки ностальгічним є минуле. Після цього у пісні йдеться про труднощі у стосунках з матір’ю та усвідомлення солістом того, як багато вона для нього зробила. «Колискова пісня» у кінці кожного реп-вірша повертає оповідача до того часу, коли про соліста піклувалася мати.

«Це пісня про мою маму. Я ніколи не присвячував їй пісні, і взагалі не впевнений, що наші стосунки були настільки тісні. Але я знаю, що вона точно заслуговує на цю пісню яку вона ще навіть не чула! Це найкраще, що я колись для неї робив», – каже фронтмен гурту.

Воночас із початком повномасштабного вторгнення росії до України пісня «Stefania» стала символом, який уособлює нашу батьківщину, зокрема всіх матерів, які оберігають своїх дітей. 15 травня «Kalush Orchestra» презентував відеокліп на переможну пісню, де зібрали кадри зі зруйнованих міст біля Києва – Ірпеня, Бучі, Гостомеля. Також до кліпу потрапили кадри з львівського вокзалу.

Додамо, що в одній з калуських пекарень навіть назвали печиво на честь Стефанії. А «Укрзалізниця» сьогодні повідомила про те, що поїзд сполученням «Київ – Івано-Франківськ» буде називатися «Стефанія Експресом».

Опубліковано

Слово “блєдіна”, яким називають російські ракети, внесли до міжнародного словника Urban Dictionary

Слово “блєдіна”, яким українці називають російські ракети, потрапило до міжнародного сленгового словника Urban Dictionary. Він перекладає легендарну назву bledina як “потворна літаюча хвойда”.

“– летить блєдіна, всі в укриття!

– bledina incoming, everyone take cover!” – такий контекст для цього слова пропонує словник.

За визначенням Urban Dictionary, слово bledina виникло в колі волонтерів зі Львова.

Його де-факто почали використовувати для назви російських ракетних атак в українському Twitter.

Зазвичай слово bledina вживають при загрозі ракетного удару або повітряній тривозі.

Також воно нагадує українцям однойменний французький бренд дитячого харчування з 1990-х.

Опубліковано

Netflix зняв документальний фільм про львівських волонтерів

Львівські волонтери створили власний бренд з виробництва футболок і худі, щоб збирати гроші для закупівлі необхідної амуніції для українських військових. Весь прибуток з продажу речей бренду «Brave heart of Ukraine» віддають на ЗСУ. Про їхню ініціативу американці зняли фільм, який вийде на платформі Netflix, пише zaxid.net.

Від початку війни семеро друзів активно включились у волонтерський рух. Спочатку допомагали біженцям, розселяли людей зі сходу, розвозили гуманітарку. Для допомоги армії почали збирати гроші, щоб закупити потрібну амуніцію.

«Спочатку ми збирали донати. Але люди звикають до війни, пожертв стає менше, ми розуміли, що цього замало, ще десь треба брати гроші. Тож вирішили створити власний бренд і зацікавити ним людей», – розповідає ZAXID.NET співзасновник бренду «Brave heart of Ukraine» Юрій Дума.

Ідейна команда волонтерів спочатку запустила виробництво футболок з авторськими принтами. Їх розробляє тату-майстер зі Львова DeadDread, він зараз працює в Польщі і допомагає закупляти там і передавати амуніцію для українських військових. Він надав свої ескізи і розробляє нові спеціально для цього бренду. Волонтери оплачують лише виробничі витрати, собівартість речей, а весь прибуток з продажу витрачають на закупівлю аптечок, обладнання для військових. Про всі закупівлі звітують.

«Ми не беремо грошей ні на зарплати, ні на розкрутку. Цим займаються блогери, ведучі новин, які вдягають наші футболки. Після створення бренду ми попросили друзів поширити про нас інформацію в соцмережах. За перші три дні на наш новостворений аккаунт підписалися понад тисяча людей. За три дні ми продали понад 100 футболок», – згадує Юрій.

За майже два місяці від створення бренду команді вдалося назбирати з продажу близько 200 тис. грн. Початкова ціна футболки 450-500 грн, але покупець може переказати більше грошей, які будуть зараховуватись на благодійність. І люди докидають іноді навіть вдвічі більшу суму.

Юрій Дума є спортсменом, дитячим тренером з карате. Тож закордонні знайомства, які завів під час змагань, також допомагають із замовленнями.

«Багато знайомих спортсменів з іноземних країн замовили, щоб одягти футболки на змагання і підтримати нас. Ми вже відправляли футболки в Польщу, Литву. Також надійшло замовлення з Франції та США», – каже Юрій.

А нещодавно волонтерською ініціативою львів’ян зацікавився американський режисер, який приїхав в Україну знімати фільм про мистецтво під час війни. Він вийде на платформі Netflix. І 1% від прокату теж піде на потреби ЗСУ.

«Він знімає музикантів, художників, митців. Ми їм не дуже підходили по тематиці, але їх зацікавив наш бренд, наші принти помітно відрізняються. Тож ми будемо як центральна лінія цього фільму», – каже Юрій Дума.

Львів’яни планують і надалі розвивати свою діяльність і займатися благодійністю та волонтерством. Для цього вони створили сайт свого бренду «Brave heart of Ukraine» і збільшать його асортимент.