29 березня у Львові відбулася презентація фільму “Легенда Карпат” режисера Сергія Скобуна. Про це повідомляє кореспондент Depo.Львів.
Головні ролі у стрічці виконали Валерій Харчишин (лідер гурту “Друга ріка”) та Марія Яремчук (співачка, донька славетного народного артиста України Назарія Яремчука).
Героїчна сага “Легенда Карпат” розповідає про ватажка визвольного руху карпатських опришків 18 століття. Життя простих людей під гнітом польської шляхти, молдовських бояр та угорських феодалів було нестерпним. Активний спротив чинили загони опришків. Найвідомішим їхнім ватажком був Олекса Довбуш. І до яких би підступних методів не вдавались його вороги, для перемоги над сміливими опришками на чолі з Олексою цього було мало.
За словами Сергія Скобуна, Довбуш – це була особистість, яка вела за собою маси. Людина з неймовірними бойовими навичками і даром передбачати майбутнє.
Достеменно відомі лише три дати з життя опришка: 1700 – рік народження Олекси, 1738 – перша історично задокументована згадка про діяльність загону Довбуша, 24 серпня 1745 – день смерті героя.
Історичних джерел мало, тому за основу сценарію взяли одну з легенд, розказану гуцулами.
“Цих легенд є дуже багато серед людей. Ми коли вирішили знімати цю стрічку, вирішили поспілкуватися з місцевим населенням гір. Що вони думаю про Довбуша. Ви собі не уявляєте, скільки інформації ми отримали від сучасних людей про Довбуша. Ми були в безлічі місць, де є нагадування про Довбуша: скеля Довбуша, печера Довбуша, дерево Довбуша, стежка Довбуша…”, – розповів режисер.
За його словами, це й не дивно, адже Карпати – місце, де досі живе дух українського Робін Гуда.
Як розповів промо-продюсер фільму Анатолій Базильчук, стилісти, костюмери і гримери виконали неймовірний пласт роботи, щоб герої фільму стали “справжніми опришками”. Аби їх не впізнавали під час нападів, опришки змащували обличчя сажею, а щоб напустити ще більше страху на панів – кров’ю тварин. У такому вигляді вони й здійснювали свої нічні набіги на панські маєтки.
Як розповів режисер саги про карпатського опришка, зйомки фільму виявилися неймовірною пригодою для всіх учасників процесу, адже ночувати доводилося в горах, іноді, навіть, під завивання вовків. Але довелося звикати і досвід цей виявився недаремним: У кадрах фільму є вовки, дикі кабани та, навіть, зубр.
Режисер жартує, що усі ці звірі також із нетерпінням чекали прем’єри фільму.
Тривалість фільму – 92 хвилини, вікові обмеження 12+.
Сценарій спершу був написаний для телесеріалу. Підготовка до зйомок розпочалася восени 2014 року. За рік приступили до основних робіт. У серпні 2017 року творці фільму анонсували, що замість телесеріалу знімають повнометражний художній фільм.
Джеймс Мартін, американський єзуїт, нагадує: великопісні практики зовсім не повинні обмежитися неїдженням м’яса або збільшеною кількістю молитов. Він вказав на дві конкретні речі, до яких треба забратися, перш ніж настануть Свята.
Популярному в Штатах єзуїтові йдеться про дві справи, які б хотілося побачити в нас усіх: більше доброзичливості, менше нарікання.
Більше доброзичливості
Буття милим, як каже о. Мартін, здається легким, але виявляється несподівано складним. Це щось таке, що кожен з нас повинен практикувати щодня, але особливо зосередитися на цьому варто в час Великого Посту. Джеймс Мартін SJ дає три вказівки, якими й сам користується, аби бути більш доброзичливим у своєму житті:
1. «Не будь бовдуром» (ориг. jerk), — каже о. Мартін. «Це означає, що навіть якщо ти змучений, хворий, злий, розчарований чи перепрацьований, — немає потреби виливати свої нещастя на іншу людину. Вибір належить тобі, чи ти хочеш поводитися як задрот, чи ні».
2. «Цінуй чиюсь неприсутність. Перестань говорити про людей поза їхніми плечима. Вони почуються погано, якщо довідаються, що ти про них погано говорив. А раніше чи пізніше вони можуть про все довідатися».
3. Ну й на кінець. «Дай собі підставу сумніватися. Якщо ти не впевнений, хто що мав на думці, — перепитай», — радить єзуїт. — «Завжди припускай, що намір у людини був добрий. Буття приємною людиною видається чимось очевидним, але це найважливіша риса християнського життя».
Доброзичливість приходить легше, коли ми встановимо інший духовний звичай: такий, який треба продовжувати навіть після завершення Великого Посту.
Менше нарікань
«Перестань стільки нарікати», — каже о. Мартін. «Одна з речей, які я нещодавно усвідомив, — це те, як сильно нецікавим є постійне нарікання. І як часто воно провадить до розпачу. Я знаю кількох майстрів нарікання. Навіть кілька хвилин, проведених із ними, роблять так, що я починаю почуватися погано. Певна річ, що важливо ділитися своїми розчаруваннями й переживаннями зі своєю сім’єю, друзями та Богом під час молитви; але немає потреби бути постійно негативно налаштованим до життя».
Яка з цього користь? Отець Мартін каже, що завдяки практикуванню двох цих звичок він почувається «набагато щасливішим і спокійнішим. Я не становлю джерела нарікань, отож не стаю причиною того, що хтось почувається погано, і не шкодую про слова, які сказав. Це надзвичайно здорова звичка».
Вочевидь о. Мартін визнає, що життя має тенденцію перешкоджати в цій конкретній практиці. «Життя завжди ставить певні перешкоди на нашому шляху: погане здоров’я, фінансові проблеми, сімейні негаразди, або в праці. Отож нарікати легко. Це виглядає природним. Але ключем є знання, що ти не мусиш нарікати. Маєш вибір».
Особливо — як каже священик — у світлі Воскресіння, на яке ми очікуємо під час Великого Посту. «Коли обертаєшся в оточенні християн, які постійно нарікають, — починаєш замислюватися, чи вони насправді вірять у постання Христа з мертвих, у те, що для Бога немає речей неможливих і що Дух Святий є посеред нас». Отець Мартін вважає, що «песимізм може привести нас назад до гробу. Так, ніби всі надії втрачено. Однак воскресіння, останній розділ Великого Посту, це Добра Новина».
Життя цією Доброю Новиною, життя без нарікань, каже о. Мартін, зробить так, що ти почуватимешся щасливішим, як і всі довкола тебе. «Ти також почуєшся більш вдячним, коли твоя увага перестане зосереджуватися на тому, що обтяжує», — продовжує єзуїт. — «Отож більше щастя для себе та всіх інших! Що ж може бути кращою нагородою?»
«Чорна рада» — український художній історичний фільм за романом українського письменника Пантелеймона Куліша «Чорна рада», знятий у 2000 році.
Основні події фільму розгортаються у тяжкі для України історичні часи. Після смерті Б. Хмельницького загострюється боротьба за гетьманську владу між Якимом Сомком й Іваном Брюховецьким, кульмінацією запеклого політичного протистояння стає Чорна рада 1663 року. На тлі політичних інтриг, несподіваних союзів і зрад розгортається інша сюжетна лінія — любовна… Масштабні батальні сцени, мальовничі національні костюми, відомі й улюблені актори роблять фільм привабливим для найширшого кола глядачів.
Зовсім не обов’язково на Великдень фарбувати яйця промисловими барвниками, які часто забарвлюють не тільки шкарлупу, а й білок. Як пофарбувати крашанки натуральними фарбниками на Великдень – читайте далі.
Сайт “24” розповідає про 9 найцікавіших інгредієнтів, які точно є в кожного вдома.
Окрім найпопулярнішого натурального барвника – лушпиння цибулі – в природі існує безліч барвників, які зроблять яйця не тільки святковими, а ще й безпечними на Великдень 2018.
Підготовка до фарбування яєць на Великдень:
– щоб яйця не лопнули під час варіння – дістаньте їх з холодильна щонайменше за півгодини до варіння. Або можете потримати їх в холодній воді протягом 15 хвилин;
– перед самим фарбуванням добре вимийте яйця з милом. Краще використовувати для миття стару зубну щітку;
– після того як ви пофарбуєте яйця – натріть кожне з них серветкою просоченою рослинною олією. Це надасть глянцевого блиску;
– необов’язково пофарбовані натуральними барвниками яйця мають бути однотонними. Можна обмотувати кожне рисовими зернятами, стрічками або нитками і лише тоді опускати у барвник. Так на поверхні з’являться цікаві візерунки.
Універсальна порада: краще спочатку зварити яйця, а потім їх, ще гарячими покласти в теплий відвар натуральних барвників. Так ви досягнете рівномірного зафарбовування.
Натуральні барвники
– зелений колір: залийте 1 кілограм шпинату (свіжого або замороженого) 2 літрами води та поставте на повільний вогонь до тих пір, поки вода не стане зеленого кольору. Додайте 1 столову ложку лимонного соку та 2 столові ложки оцту. Опустіть у відвар зарання приготовлені та зварені яйця. Чим довше ви їх триматиме – тим яскравшіим буде колір.
Шпинат можна замінити на кропиву. Її можна придбати в сухому вигляді у аптеці. Пачки такої кропиви вистачить на 3-4 літри води.
– жовтий колір: додайте 3 столові ложки куркуми та 1 столову ложку паприки на 2 літри води. У цей відвар покладіть яйця.
Щоб зробити колір ще більш насиченим – додайте у відвар 1-2 столові ложки оцту.
– фіолетовий колір: квіти фіалки (також можна використовувати засушені квіти) залийте гарячою водою та залиште на декілька годин настоятися до того часу, поки вода не стане фіолетового кольору. Після того покладіть у воду яйця та залиште їх на ніч.
Якщо ж до такого настою додати 1-2 столові ложки лимонного соку – то ви отримаєте приємний лавандовий колір.
– темно-синій: розведіть домашнє червоне вино з водою у співвідношення 1:1, додайте 3 столові ложки оцту та 1 столову ложку солі. У цій суміші замочіть яйця.
– від ніжно-рожевого до бузкового кольору: для такого кльору підійде одна із цих ягід – чорна смородина, полуниця, малина, журавлина, калина, чорниця. Шкаралупу вареного яйця натріть свіжою або розмороженою ягодою. І залишіть до повного висохання.
– рожевий колір: відваріть яйця у вичавленому сокові з журавлини.
– небесно-синій колір: натріть приготовані яйцям листям червоної капусти.
– світло-коричневий колір: зварені яйця опустіть у приготовану міцну каву. Обов’язково: кава має бути натуральною, а не розчинною. До того ж, яйця будуть мати приємний кавовий запах.
– помаранчевий колір: з моркви зробіть фреш. Зварені яйця опустіть в рідину щонайменше на годину. Інтенсивність забарвлення залежатиме від часу часу, який яйце пролежить у фреші.
Суржик – це вкраплення однієї мови в іншу. “Чи виходите ви на слідуючій зупинці?”, “нажміть кнопку” – це все суржик. Про це розказав філолог Олександр Авраменко в інтерв’ю “Експрес”.
“Є рiзнi форми цього явища. Слабкий суржик — невеликi вкраплення, вiн притаманний захiдноукраїнському регiону. А сильний суржик вживають здебiльшого на сходi та в центрi України. У нас чомусь звикли вважати, що суржик — це змiшування української саме з росiйською. Утiм польськi вкраплення в мовi на Галичинi чи румунськi на Буковинi теж так називають”.
“Найбiльш помiтнi в суржику лексичнi елементи. Найпоширенiше, наприклад, слово “получається”. I у Львовi, i в Рiвному, i в Києвi, i в Полтавi вживають саме це слово замiсть “виходить”. Також доволi типова помилка “приймати участь”, що походить з росiйської. Правильно “брати участь”. Або ж слово “канєшно” замiсть “звiсно”, “авжеж”, “аякже”.
Часто трапляється суржик на звуковому рiвнi, коли вживають українськi слова, але звуки — росiйськi. Як приклад, словосполучення “канфєта “Бєлочка””. В українськiй мовi є слово “цукерка” i “бiлочка”. Або ж замiсть “телевiзор” кажуть “тЄлЄвiзор”. Усе така м’яка вимова схожа на манеру росiйської мови.
А ще суржик виражається на граматичному рiвнi, коли люди неправильно вживають закiнчення у словах. Наприклад, “я звертаю увагУ”, але “не звертаю увагИ”, “я їм борщ”, але “не їм борщУ”, “я слухаю музику”, але “не слухаю музикИ”, – розповідає філолог.
Не плутайте суржик з діалектом
– Дiалект вживається лише на певнiй територiї України протягом довгого часу. Тобто це слово, утворене мiсцевими жителями на своїй територiї. Наприклад, картоплю називають “бульба” або “бараболя”, на взуття кажуть “мешти”, на стежку мiж горами — “плай”. Усе це дiалекти. А от “колiжанка”, “трускавка” — це суржик, запозичений з польської.
На Галичині не використовували типову для росіян нецензурну лексику до 1970-х. “Російський мат” вважався для галичан неприйнятним. В той час у регіоні виживали власні лайливі слова. Сварку називали “ганьбленням“. Жінки казали: “Піду її виганьблю”.
В українській мові є чудовий вислів, який влучно описує «розрив» між багатими і бідними, зокрема і в українському суспільстві: ситий голодному не товариш. А й справді: які чинники роблять нас багатими, а які бідними? І чи завжди невтомна праця є запорукою нашого достатку?
Зокрема на ці питання відповів Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви під час ефіру програми «Відкрита Церква» на тему «Бідність і багатство».
«Священне Писання, зокрема Книга Мудрості, дуже багато нам говорить про лінь. Очевидно, що лінь є великою бідою! Це своєрідне павутиння, яке зв’язує і паралізує людину, не дає можливості їй розвиватися. Лінива людина не тільки не здобуде нічого матеріального, а й навіть те духовне, що має, дуже легко може втратити», — зазначив Предстоятель УГКЦ.
На його думку, коли ми говоримо про культуру праці, то потрібно цінувати й працьовитість! На жаль, за його спостереженнями, повага до людей праці в Україні стрімко падає… Людська праця швидко знецінюється.
«Нерідко люди шукають швидкого, а деколи навіть кримінального виду збагачення, хизуючись цим перед іншими громадянами та друзями. А ми часто не розуміємо цінності, як говорив Андрей Шептицький, цієї мурашиної щоденної праці. Як вважав митрополит, саме завдяки такій праці рухається народ!» — підкреслив духовний лідер греко-католиків.
Однак є ще інші виклики, які стоять перед бідністю, — це невміння правильно розпоряджатися своїм багатством. Варто згадати навіть притчу про блудного сина. Батько дав частину спадку своєму сину, а той пішов у чужу землю, жив блудно і розтратив спадок, усе те майно, яке дав йому батько.
«Ми звикли чи часто хочемо жити за чужий рахунок. Ми не вміємо узгоджувати свої видатки зі своїми прибутками. Не вміємо бути ощадливими у щоденних витратах. Тому є багато різних небезпек, які чекають на нас. Якщо ми, як суспільство будемо жити за чийсь рахунок (завжди будемо позичати якісь кошти у МВФ) чи будемо очікувати, що якісь багаті країни нас утримуватимуть або що вони нам щось винні (бо ми такі гарні, культурні та відкриті) — то ця ілюзія, де-факто, раніше чи пізніше обернеться для нас великим лихом, великою бідою», — наголошує Глава Церкви, говорячи про інші причини бідності.
«Як зазначено в Книзі Мудрості, того, хто довго спить зранку, настигне біда, лихо і вбогість. Тому плекаймо культуру праці, уміймо не тільки здобувати багатство, не тільки виробляти необхідні блага, а й правильно ними розпоряджатися!» — наголосив Блаженніший Святослав.
Яворів – старовинне прикордонне містечко у Львівській області, що розташувалось в 50-ти кілометрах на захід від Львова. Перша письмова згадка про Яворів датується 24 червня 1376 року. Назва походить від яворів, які є атрибутом і гордістю міста. У 1569 році Яворів отримав Магдебурзьке право.
Середньовічне місто мало характерний для міст Західної України вигляд. У центрі знаходилася квадратна площа-ринок, архітектура якої досі вражає. У XVII столітті місто належало королю польському і великому князю литовському Яну III Собеському і стало одним з улюблених місць його проживання. У цей час Яворів стає одним з важливих центрів політичного життя польської держави. У Яворів прибували для переговорів правителі і посли різних країн, відбувались урочисті королівські церемонії, у замку (який на жаль до сьогодення не зберігся) містився королівський монетний двір. Історики описують, що в час правління Яна Собеського здавалось, що столицю Речі Посполитої перенесли з Варшави в Яворів. У місті є багато історичних пам’яток того часу, які варто побачити.
Так, у Яворові можна побачити багато привабливих історичних особливостей для туристів. Одна з них є прекрасна дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці – пам’ятка української народної дерев’яної архітектури XVII століття. Цей храм був побудований ще в 1670 році, інтер’єр церкви зберігає красивий чотирьохярусний різьблений іконостас 1671 року. Поруч у 1780 році була зведена дзвіниця.
Храм Різдва Пресвятої БогородиціХрам Різдва Пресвятої Богородиці
Поруч з красивим будинком магістрату знаходиться костел святих апостолів Петра і Павла, який побудований у 1640-х роках. Подвір’я костелу прикрашає пам’ятник Папі Римському Івану Павлу II.
Також варто відвідати церкву св. Юрія, збудовану у 1902 році, проект якої базується за зразком собору св. Софії в Стамбулі, у храмі зберігаються гарний іконостас виконаний яворівською різьбою та чудотворна ікона Лісківської Богородиці, поруч із церквою побудована у 1764 році дерев’яна дзвіниця із вежею.
Храм св. Юрія
Особливою родзинкою Яворова є підземелля, які сягають часів королівського минулого. У період правління Яна Собеського підземний хід пролягав від королівської резиденції до Малого Передмістя Яворова. Підземелля існує й досі, а вхід до нього розташований на сучасному подвір’ї церкви Різдва Пресвятої Богородиці, висота — до 2 м, муроване з каменю та цегли, з численними нішами з обох боків.
Підземелля Яворова
Існує легенда, що у підземеллі заховані королівські скарби. Ян Собєський був настільки заможним, що позичив державній скарбниці 3 млн. золотих, за що отримав у заставу історичні коштовності Речі Посполитої. Ті коштовності він зберігав у Яворівському замку. Після смерті короля його слуги заховали скарби у підземеллях Яворова. Тож можливо у майбутньому шукачі скарбів віднайдуть цінності у підземеллі.
Варто зазначити, що в XIX столітті у Яворові набуває чималого розвитку декоративне мистецтво: різьблення і малювання по дереву, кераміка, ткацтво, вишивка, однак жоден вид декоративного мистецтва не зазнав такого поширення, як розпис по дереву. Яворівські народні майстри оздоблювали свої вироби у стилі притаманному лише їм – так званою вербівкою, використовуючи зелений, червоний, синій і жовтий кольори. Ознайомитись із зразками народного мистецтва, зокрема відомою далеко за межами України «яворівською забавкою», предметами старовинного побуту та одягу, можна в історико-етнографічному музеї «Яворівщина». Фонди історико-етнографічного музею «Яворівщина» налічують понад 600 експонатів. Музейна експозиція розміщена в 4 кімнатах і умовно поділена на розділи:«Прядіння і ткацтво», «Речі господарсько-побутового призначення», «Старовинний яворівський одяг», «Народні промисли Яворівщини», «Археологічні пам’ятки та нумізматика».
Музей Яворівщина
Окрім музею «Яворівщина» у місті функціонують ще два музеї. Садиба-музей Осипа Маковея — літературно-біографічний музей, що присвячений життю і творчості українського поета, прозаїка, публіциста, критика, літературознавця, перекладача, редактора багатьох періодичних видань, педагога та громадсько-політичного діяча Осипа Степановича Маковея (1867—1925), уродженця Яворова, який функціонує в хаті, де народився, жив і працював літератор та музей військової історії Яворівщини, де експонуються матеріали, що висвітлюють участь яворівчан у війні в Афганістані і сучасній українсько – російській війні.
Серед інших історико-архітектурних пам’яток, які варто побачити: унікальна яворівська ратуша, адже ратушна вежа наріжна (що трапляється нечасто), у плані восьмикутна (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908), гімназія «Рідна Школа».
Гімназія ім. Маковеянародний дім міста Яворова
У Яворові встановлено низку пам’ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею і донедавна єдиний в Україні пам’ятник автору мелодії Гімну України Михайлові Вербицькому, меморіальна таблиця Юрію Липі, на будинку у якому він проживав (вул. Святоюрська, 40).
Перший в Україні памятник Вербицькому
Цікаво, що у 2016 році в Яворові встановили рекорд України. У містечку розфарбували яворівським розписом найдовшу в Україні стіну. Цей унікальний візерунок розпростерся на металевій огорожі недіючого заводу «Кінескоп», що на вулиці Лесі Українки, завдовжки – 154,4 м, висотою – 2 м, загальною площею – понад 300 м кв. Дане досягнення зареєстрували представники Національного реєстру Рекордів України.
Яворівський розпис
Завітайте у старовинний Яворів і ви поринете в неповторність яворівської духовної атмосфери, дивосвіт минувшини, ознайомитесь із унікальним місцевим мистецтвом, відчуєте гостинність мешканців, які не залишать вас байдужими.
Польський художник Павло Кучинський — один з найяскравіших виконавців сучасності. В своїх роботах він розмірковує на теми злиднів, нещадності війни, жорстокості й інших пороків, до яких схильне сучасне суспільство. З допомогою сатири Кучинський Павло прагне відкрити людям очі на актуальні проблеми. «Я просто намагаюся звертатися до символів, зрозумілим всім», — каже художник.
Сайт Тутка зібрали два десятки яскравих робіт, після перегляду яких неможливо не поглянути на світ трохи інакше.
Український ілюстраторський дует – творча майстерня «Аґрафка» (Андрій Лесів та Романа Романишин) – переможець щорічної премії Bologna Ragazzi Award 2018: найпрестижнішої міжнародної нагороди у галузі дитячої літератури. Цьогоріч диптих Романи Романишин та Андрія Лесіва «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу» визнано найкращими у номінації Non Fiction, пише Твоє Місто.
Як повідомили Tvoemisto.tv у Видавництві Старого Лева, на конкурс премії BolognaRagazzi Award видавництва з усього світу представляють свої найкращі книжки, які міжнародне журі оцінює як з точки зору ідеї та концепту, так і ілюстративного, дизайнерського та текстового наповнення.
Як прокоментувала для Tvoemisto.tv керівниця відділу маркетингу і зв`язків з громадськістю ВСЛ Оксана Зьобро, це одна з найвпливовіших і найважливіших премій для дитячих книжок у світі. «Отримати її для автора, ілюстратора і видавця – це як отримати Оскар. Це означає, що ця книжка задає тренд на весь ринок і є найкращою на ньому. І звісно увага видавців буде прикута до цієї книжки, вони будуть зацікавлені придбати права і видати її в себе в країні», – зазначила Оксана Зьобро.
Сторінка книги «Голосно, тихо, пошепки»Сторінка книги «Я так бачу»
Як додали у видавництві, це вже третя перемога творчої майстерні «Аґрафка» на BolognaRagazzi Award. У 2014 році переможцем конкурсу у номінації «Opera Prima» стала їхня книга «Зірки і макові зернята», а у 2015 відзнаку у номінації «New Horizons» отримала «Війна, що змінила Рондо». Окрім того, видання «Голосно, тихо, пошепки» вже встигло здобути відзнаку Міжнародного бієнале ілюстрації в Братиславі «ВІВ 2017». Також права на видання книжок творчої майстерні «Аґрафки» придбали видавництва з понад десяти країн, серед яких Франція, Японія, Британія, Аргентина, Південна Корея, Словенія і тд.
«Андрій Лесів та Романа Романишин – не лише єдині з України, хто перемогли у найпрестижнішому міжнародному конкурсі у галузі дитячої літератури і ілюстрації Bologna Ragazzi Award, – коментують перемогу у Видавництві Старого Лева. – Вони ще й чи не єдині з усього світу, хто за 5 років підкорили цю вершину тричі. І це означає, що саме вони зараз – один із найпотужніших голосів серед дитячих авторів-ілюстраторів-дизайнерів, та задають тон і тренд для всього світового книжкового ринку дитячої ілюстрованої літератури».
Не зважаючи на те, що вже добіг перший місяць весни — до спекотних днів ще далеко. Але ж ми знаємо, що більшість із вас вже затамували подих в очікуванні літа. Саме тому www.lviv1256.com/ зробив добірку 10 крутих літніх фільмів, які хоча б промінням із монітору наблизять перше сонячне тепло.
1. Цей незручний момент (Un moment d’égarement, 2015)
Ця легка французька романтична комедія одразу припала до душі глядачам і ось уже декілька років не втрачає популярності. В центрі сюжету двоє друзів, чоловіків за сорок, які вирішили разом відправитись на канікули і взяти за компанію своїх доньок. Та ситуація стає дещо незручною, коли дочка одного із чоловіків закохується в його друга. Відносини між чоловіками і їх доньками стають складними, що змушує їх потрапляти у кумедні ситуації. Нічого вульгарного у фільмі нема — легкі жарти, легкий сюжет, літня Рів’єра і милий фінал — все що треба для хорошої комедії.
2. Римські канікули (Roman Holiday, 1953)
Не можливо не додати у список фільм, котрий уже став легендою. Саме завдяки ньому та сама Одрі Хепберн отримала свій перший Оскар за найкращу жіночу роль. Вона грає юну принцесу, яка відвідала Рим і втомившись від офіційних заходів, втекла, аби прогулятись вуличками цього чарівного міста. Не зважаючи на те, що фільм чорно-білий, він так і виблискує з екрану сонячним літнім промінням.
3. 500 днів літа (500 Days Of Summer, 2009)
Один із найпопулярніших фільмів про стосунки, який змушує глядача по-іншому подивитись на значення кохання у нашому житті. В ньому немає солодкого хеппі-енду, але він все рівно залишає на душі літнє тепло. Всім, хто його не бачив — не слід про це нікому зізнаватись! Краще сьогодні ж виправте цю помилку.
4. Пляж (The Beach, 2000)
В цьому фільмі ви можете насолодитись грою ще зовсім молодого Леонардо Ді Капріо та зрозуміти, як же швидко летить час. Актор грає роль туриста, який поїхав до Таїланду і натрапив на таємничий острів із казковим пляжем. Плануючи ідеальний відпочинок, він відправився на цей пляж разом із своїми друзями, але натрапив на несподівану небезпеку. Напружений сюжет розгортатиметься на фоні приголомшливих краєвидів.
5. Хороший рік (A Good Year, 2006)
А у цьому фільмі, навпаки, немає напруженого сюжету. Уявіть собі хороший, теплий, щасливий рік — ось так і можна описати історію успішного фінансиста з Лондону, котрий отримав у спадок виноградник у Франції. Герой їде туди, де пройшло його дитинство, тільки аби продати цей подарунок долі. Але доля виявилась трохи впертішою, ніж він, адже Прованс — це не та місце, з якого хочеться швидко тікати.
6. Брудні танці (Dirty Dancing, 1987)
Цьому фільму вже більше 30 років, а події, які у ньому відбуваються, взагалі описують літо 1963 року. Це створює унікальну атмосферу, адже фільми, які були популярними у дев’яностих, дехто із нас полюбляє передивлятись із особливою ностальгією.
Історія про юну та сором’язливу Бейбі, котра приїхала з батьками в готель на канікули і закохалась у красунчика-танцівника, а згодом і у самі танці. Вони і стали основною “фішкою” знаменитого фільму.
7. 50 перших поцілунків (50 First Dates, 2004)
Молодий та легковажний герой зустрічає дівчину, заради якої згоден проміняти своє бурхливе життя на створення міцних стосунків. Але їм на заваді стає один нюанс: після того, як дівчина потрапила у автокатастрофу, вона забуває все під кінець кожного дня. Надзвичайно романтична історія, котра розгортається на Гавайських островах, у якій є всі складові: гарний пейзаж, лінія кохання та чудовий гумор.
8. Їж, молись, люби (Eat, Pray, Love 2010)
Фільм, котрий просто повинна подивитись кожна жінка. А також фанати подорожей. А також люди, які люблять розмірковувати над сенсом життя. Простіше кажучи — треба дивитись. Головна героїня вирішує змінити своє життя і відправляється у три різні точки на карті, які для неї по-своєму стають домом та допомагають краще зрозуміти себе.
9. Звільніть Віллі (Free Willy, 1993)
Віллі — це косатка, яку розлучили з батьками, та відправили розважати туристів. Коли його “власники” зрозуміли, що не отримають від нього виручки — вони вирішують вбити Віллі, аби отримати хоча б гроші зі страховки. Але доля послала йому юного бешкетника Джессі, котрий одразу стає йому другом. Тепер на плечах Джессі відповідальність за порятунок косатки. Звісно ж, фільм, розрахований на сімейний приємний вечір, матиме добрий і милий фінал.
10. Євротур (Eurotrip, 2004)
А останній фільм розрахований аж ніяк не на родинний перегляд. Ця молодіжна комедія за 14 років не втратила популярності і переглядається фанатами буквально щорічно. Вона із тієї категорії фільмів, котрі якщо не бачив — швидше дивись і не зізнавайся про це нікому, а то вирішать, що ти прибулець. Інакше як пояснити причини, з яких людина не бачила одну із найкрутіших комедій нульових?
Молодий хлопець із США відправляється через усю Європу, аби побачитись зі своєю подругою по переписці. Це все що треба знати, а деталі — під час перегляду, вас неодмінно розсмішать. Навіть якщо ви з тих, хто дивиться цей фільм десятий раз.
