По залитому сонцем лузі бігала Дівчинка. На ній було біле мереживне платтячко, на кучериках рожеві бантики, а в руках вона тримала сачок, щоб ловити метеликів. Їй було весело і хороше. І тут, на великому зеленому листі лопуха, вона побачила величезну Жабу, покриту бородавками.
– Яка огидна жаба, – з відразою сказала Дівчинка.
– Кхе-кхе, – прокашлялась Жаба. – А ти в курсі, що я зачарований принц?
– Не може бути, – недовірливо сказала Дівчинка.
– Так, так, це правда, – підтвердила Жаба. – Зла відьма зачарувала мене і моє величезне Королівство. Я молодий, прекрасний і багатий. Якщо ти знімеш з мене чари, я одружуся з тобою і ми будемо жити довго і щасливо. Я буду носити тебе на руках і кожен день дарувати квіти.
– А як зняти чари? – запитала Дівчинка.
– Це не просто, адже зла відьма зробила складне закляття. Ти повинна взяти мене додому, щоб я спав у твоєму м‘якому ліжку і цілувати мене щодня. Годувати з ложечки і виносити погуляти. І тоді все станеться. Одного ранку ти побачиш поруч не жахливу жабу, а красивого принца. А життя твоє стане щасливим і безтурботним.
Дівчинка зачаровано слухала Жабу. Вона дивилася на шкіру, покриту бородавками, на величезні, опуклі очі, вузьку щілину рота, а бачила високого статного чоловіка з шевелюрою чорного волосся і лукавим розрізом зелених очей. Поруч з ним вона бачила себе – в пишній білій сукні в красивому замку, чула слова любові …
Подолавши огиду, Дівчинка вклякнула, посадила Жабу в подолок сукні та забрала до себе додому.
З того дня життя Дівчинки змінилося. Вона більше не бігала на сонячному лузі за метеликами, не співала і не веселилася. Вона доглядала за Жабою. Жаба виявилася дуже примхливою: вона вимагала круасанів на сніданок і спагетті з соусом бешамель на вечерю, вона хотіла спати в ліжку Дівчинки, а ще вона залишала слизькі сліди на підлозі і на ліжку. Дівчинці доводилося постійно мити підлогу і прати білизну.
Вона перестала зав’язувати бантики і надягати красиву мереживну сукню. Від прання руки її почервоніли і дуже боліли. А Жаба продовжувала залишатися великою і мерзенною Жабою і ніяк не перетворювалася в того красивого принца. Іноді Дівчинка дивилася на неї і дуже хотіла викинути зі свого будиночка, щоб жити як раніше, але вона боялася помилитися. А раптом залишилося зовсім небагато? А раптом вже завтра вона прокинеться і побачить поруч не мерзенну земноводну тварину, а зеленоокого брюнета?
Так минуло кілька місяців. Мало хто впізнав б в цій замученій нечупарі колись веселу і безтурботну Дівчинку. Тепер всім розпоряджалася Жаба. А Дівчинка тільки обслуговувала її та робила брудну роботу по господарству.
Одного разу Жаба накричала на неї за те, що вона занадто довго несла їй обід. Дівчинка вийшла з будиночка і заплакала. Вона сиділа на ґанку й гірко плакала. Її побачила Пташка, що співала на гілочці.
– Чому ти плачеш? – запитала її Пташка.
– У моєму будинку живе мерзенна Жаба, яка кричить на мене. Цілий день я мию, прибираю і готую їй їсти. Я дуже втомилася і не хочу більше цього.
– А чий це будинок? – запитала Пташка.
– Мій, – відповіла Дівчинка, витираючи сльози.
– А хто приніс до тебе додому цю Жабу?
– Я сама, – сумно сказала Дівчинка.
– Навіщо? – здивувалася Пташка.
– Вона обіцяла мені, що перетвориться в принца, якщо я буду доглядати за нею. Але пройшло вже багато місяців, а нічого не змінилося.
– Чому б тобі тоді не викинути Жабу з дому?
– А раптом це правда? І вже скоро вона перетвориться в принца? І я не дочекаюся зовсім небагато? Я так багато сил витратила вже. Буде прикро, що я не дочекалася зовсім трохи.
– А якщо ти проведеш все життя, доглядаючи за Жабою, яка ніколи не перетвориться в принца? – запитала Пташка.
Дівчинка замислилася.
– Якби я знала точно…, – промовила вона.
Тут Дівчинка підняла голову і її очі засяяли: – А чи не піти мені до старої Чаклунки, що живе за лісом? Вона стара і мудра, може вона скаже мені – стане Жаба принцом чи ні?
Дівчинка зраділа і негайно пішла до Чарівниці. Стара відьма жила за лісом в перекошеній хатинці.
– Мені б дізнатися, – розповідала їй Дівчинка. – Чи не втрачу я можливість вийти заміж за принца.
Відьма взяла курячі тельбухи, очі кажанів і болотяну траву і стала ворожити. Вона трясла сивою головою і дивилася в свій горщик, над яким піднімалася густа смердюча пара.
– Це просто жаба, – сказала вона нарешті. – Не витрачай свого часу. Вона ніколи не стане принцом.
Дівчинка сумно вийшла від чаклунки. Вона йшла якийсь час, опустивши голову і тут їй спасти на думку ідея.
– Відьма може помилятися. Що знає ця стара про принців? Мені потрібно піти до доброї Чарівниці! Ось вона скаже мені точно!
Добра Чарівниця жила в красивому замку зі стрілчастими віконцями і високими вежами.
– Я так втомилася, – говорила їй дівчинка. – Але я боюся, що якщо вижену Жабу, то ніколи не вийду заміж за Принца!
Чарівниця похитала головою і попросила один день. Вона ворожила по місячному світлі та зірках, виводила складні формули з баранців хмар і білих ромашок. І на наступний день вона винесла свій вердикт:
– Це просто жаба, – сказала вона дівчинці. – Вона ніколи не стане принцом. Тобі краще віднести її назад на галявину.
Дівчинка мовчки вислухала Чарівницю і пішла. Але всередині вона кипіла від обурення:
– Вони мені заздрять! – вигукнула вона, вийшовши на вулицю. – Звичайно, всім хочеться вийти заміж за Принца. Я краще за них знаю! Я ж відчуваю, що роблю це недаремно.
І Дівчинка повернулася до Жаби. Вона вислухала багато неприємних слів за те, що пішла надовго і не годувала Жабу цей час. Відмила будинок від слизу, приготувала обід і покупала Жабу. Остання була задоволена. Велика, буро-зелена, в бородавках, вона лежала на мереживній подушці в ліжечку Дівчинки. Сама Дівчинка не могла спати з Жабою і вже давно поступилася їй своїм місцем. Вона спала на вузькій канапі на кухні. Перед сном вона, як завжди, думала про те, яким прекрасним стане її життя, коли Жаба перетвориться на Принца. Вона придумувала імена своїм дітям, міркувала, які квіти будуть рости в її саду. У цих солодких думках вона і заснула.
І приснився їй сон: ось іде вона по стежці до свого будиночку і бачить, що весь він занепав і обвалився, вікна стали темні та покрилися пилюкою, а на ганку біля будиночка сидить стара. Страшна і скуйовджена, схожа на лісову відьму. І ось стара дивиться на неї і кличе її до себе гачкуватим пальцем, а Дівчинка і хоче втекти, та ноги не слухаються. Підходить вона до старої, а та дивиться на неї своїми побляклими вицвілими очима і питає:
– Впізнаєш мене?
– Ні, – відповідає їй Дівчинка з переляком. – Я ніколи не бачила тебе раніше.
– Кхе-кхе, – кашляє стара. – Я – це ти. Багато років я доглядала за Жабою і чекала, що вона стане принцом. Мені всі говорили, що це просто Жаба, але я нікому не вірила. Я вірила тільки Жабі. Я дуже хотіла вийти заміж за принца. І я дуже боялася, якщо вижену Жабу, то цього ніколи не станеться. Так пройшло багато років, а вчора Жаба померла.
Просто померла від старості. І я довго плакала про те, що ніколи вже не відбудеться. Про своє життя, яке я витратила на те, щоб доглядати за нею. Я плакала про те, що стала старою і не можу як раніше бігати по лузі і ловити метеликів. І про принца, за якого ніколи не вийду заміж.
– Подивися на мене, подивися! – стала кричати стара. – Я – твоє майбутнє!
– Ні, ні, – закричала Дівчинка. Вона хотіла втекти, але ноги не слухалися її і вона тільки закривала очі руками і кричала: – Ні, ні !!
– Ти заважаєш мені спати, – почула вона скрипучий голос. Розплющила очі і побачила, що спить на канапі, а Жаба сидить на підлозі і дивиться на неї.
– Віднеси мене в ліжечко і поводь себе тихо! – звеліла Жаба.
Дівчинка дивилася на неї і в голові її крутилися одна за одною фрази, які їй говорили Пташка, Відьма, Чарівниця і ця стара уві сні:
– Це просто Жаба!
Вона встала з ліжка, взяла на руки Жабу, підійшла до дверей і відчинила їх.
Жаба відчула недобре:
– Гей! Куди ти несеш мене ?! – волала вона.
Дівчинка відкрила двері, широко розмахнулася і кинула Жабу так далеко, як тільки могла.
– Іди! – крикнула вона. – І не повертайся. Я більше ніколи не буду годувати тебе і класти на своє ліжко! Це мій будинок і я буду робити те, що подобається мені. Я знову буду бігати по лузі, ловити метеликів і радіти життю! Я не вірю твоїм обіцянкам. Ти просто Жаба!
Вона зачинила двері та вперше за багато місяців посміхнулася.
