До Львова їдуть не лише, щоб побачити архітектуру міста як музей просто неба, а й для того, щоб відвідати ті скарбниці історичних та культурно-мистецьких надбань, про які стільки говорено на різних рівнях.
Тому сьогодні розповімо не про Національний музей імені Андрея Шептицького і не про Львівську національну картинну галерею, не про Арсенал чи Музей етнографії та художнього промислу або інші не менш відомі львівські скарбниці, а про ті, про які ширший загал, можливо, знає дещо менше. Але які варті не менш прискіпливої уваги.
Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»
Попри те, що цей музей є першим в Україні музеєм-в’язницею, де у ХХ столітті розміщувалися каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької, валу туристів сюди не спостерігається. Хтось, наділений емпатією, не хоче емоційного стресу, бо почуте й побачене в музеї не відпускає від себе ще довго. Другий боїться розвінчування міфів, підсвідомо знаючи, що це станеться, а з міфами йому жити простіше. Ще інший налаштований лише на розваги.
Однак маємо до уваги те місце, яке бодай раз у житті мала би відвідати кожна людина, щоб краще зрозуміти цей край і цей народ та його прагнення до свободи. Доносячи до відвідувачів дві ключові ідеї «Ніколи більше!» і «Заради свободи», музей-меморіал не тільки розповідає, а вже своїми стінами дає можливість відчути і співпережити. Перейшовшись тюремними коридорами, зайшовши в камери, переглянувши моторошні світлини та відеоматеріали, ознайомившись з документами (а тут сиділо багато саме політичних в’язнів), нормальна людина більше ніколи не жалітиме за колишніми часами. Зокрема, радянським. Нагадаємо, лише в період від 22 до 28 червня 1941-го НКВС по-звірячому замордувало тут 1700 людей.
Сьогодні музей-меморіал є важливим майданчиком для досліджень, тематичних виставок та зустрічей. Вхід сюди та екскурсії тут (що важливо) безкоштовні.
Музей історії хвороб
У цей музей з малими дітьми, вочевидь, іти не варто: для дитячої психіки такі експонати – річ травматична. Але що саме вас він справді заінтригує та істотно розрухає – це однозначно. Збірка, про яку друзям і знайомим ви розповідатимете ще довго. І вже внутрішньо не шарпатиметеся, коли побачите десь напис «Мертві допомагають живим». Бо вже зустрічали його, зокрема, при вході в цей музей. І знаєте, що йдеться не про надуману віртуальну, а цілком реальну поміч.
Відкритий ще 1896 року Музей історії хвороб, який лише уражених тими чи іншими недугами людських органів у спеціальних розчинах налічує сьогодні понад 1700 експонатів, розташовано під дахом кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Цікаво, що перші експонати до цього музею тодішній завідувач кафедри патанатомії Анджей Обжут привіз із Праги, де до львівського періоду працював професором патологоанатомом Празького університету. Наступні експонати часто-густо надходили сюди після розтину тіл померлих за згодою їхніх родичів.
Ненароджені дітки зі всілякими аномаліями як-от з чотирма ногами чи руками і однією головою, чи з нормальним тілом і двома головами, дітки циклопи чи взагалі без голови, людські органи, вражені усілякими недугами, а навіть просто можливість порівняти легені курця і некурця, реально вражають.
Хоча музей приваблює, особливо лікарів – сучасних і майбутніх, не тільки цим. Тут міститься колекція з більше ніж 2000 патогістологічних препаратів, які представляють мікроскопічний вигляд не лише відомих захворювань, а й украй рідкісних. У музеї є потужний архів протоколів розтинів за сто років з детальним описом патологічних змін органів і тканин, фундаментальна збірка з рисунків та фотокопій усіляких патологій, бібліотека, де чимало рідкісних старовинних тематичних видань.
Тому цілком логічно, що цей музей зараховано до національного надбання. І що цікаво, він також входить до трійки найкращих серед схожих тематичних установ Європи.
Меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж
Свого часу культове місце для всіх, хто вважав себе причетним до культури. За іншої нагоди ми вже писали, що довгий час вважалося: хто з митців приїжджав до Львова, а в цій майстерні не був, той Львова так і не бачив. Іван Драч святкував тут своє одруження, Богдан Ступка разом з друзями – 50-ліття, а ще не раз і не двічі бували тут Іван Миколайчук та Микола Вінграновський, Алла Горська та Дмитро Павличко, Віталій Розстальний та Сергій Данченко, Лесь Танюк та Ліна Костенко й багато інших, без котрих українська культура ХХ століття не відбулася б.
До речі, не відбулася б вона і без подружжя Теодозії Бриж та Євгена Безніска. Людей, які, крім глибокого патріотизму, були наділені ще й титанічною працьовитістю та величезним мистецьким талантом.
«Чи відчувало подружжя якусь свою винятковість?» – питала я свого часу у Євгена Безніска. «Ми відчували тільки те, що інші до нас горнуться – майстерня ніколи не пустувала. Всі, хто з творців приїжджав не лише з України, а й Росії, Білорусі, відразу до нас. Я навіть не знаю, як так сталося, що наша майстерня стала чи не найважливішим гніздом зустрічей непересічних особистостей, хоча матеріально ми жили дуже паскудно − гірше, ніж зараз. Однак тоді про статки не заведено було говорити – сперечалися про мистецтво, поезію (інколи до сліз), створювали експромтом вірші, народжували ідеї нових творів, ділилися задумами та хвалилися зробленим. Сьогодні, на жаль, це втрачено. Я згоден, що бідність і справді страшна річ, але не вірю, що митцям – навіть обідраним і голодним, нема що сказати своїм затурканим співвітчизникам. Коли людина замикається тільки на собі і лише бідкається, то це, як каже мій давній друг, художній керівник театру ім. М. Заньковецької Федір Стригун, уже “гаплик”.
Теодозія Бриж була однією із тих вітчизняних скульпторів-монументалістів, хто першим став на шлях сучасного світового мистецтва. Вона створила за своє життя понад двісті скульптур: пам’ятників, надгробків, меморіальних дощок та декоративно-паркових скульптур, 27 із яких реалізовано у просторі: король Данило у Володимирі-Волинському, пам’ятники Юрієві Дрогобичу в Дрогобичі та Болоньї, Ярославу Мудрому в Богуславі, Тарасовіу Шевченку в Бережниці, пам’ятники на могилах Соломії Крушельницької, Івана Крип’якевича, Леопольда Левицького. Богдана-Ігоря Антонича та інші. Разом із чоловіком Євгеном Безніском, який був її помічником та однодумцем, оформили меморіальний цвинтар Січових стрільців на горі Маківка та каплицю жертвам НКВС у Золочівському замку.
У Меморіальному музеї-майстерні Теодозії Бриж, де ця унікальна творча особистість працювала від 1956-го до 1999 року, гостей чекає не лише знайомство з її творчістю, а й теплий прийом від хранительки музею Лесі Безніско.
Зоологічний музей імені Бенедикта Дибовського
Коли заходить мова про зоологічний музей, навіть львів’янам передовсім спадає на гадку Природничий музей і його потужна колекція, яку свого часу він презентував громаді.
Але насправді йдеться про цілком іншу колекцію, яка офіційно визнана сьогодні національним надбанням. І нічого дивного. Адже йдеться про один із найстаріших університетських музеїв Європи, що починався як Кабінет натуральної історії ще 1784 року. А після приходу у Львівський університет польського біолога та лікаря, професора Бенедикта Дибовського перетворився у зоологічний.
Сьогодні цей музей, наукова колекція якого налічує більше ніж 178 тисяч експонатів (експозицію формують близько 10 000), розташовано в одному корпусі з біологічним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка. Йдеться про представлення тваринного світу усіх континентів та всіх акваторій земної кулі. Тобто тут можна побачити губки й малакологічні збори Бенедикта та Владислава Дибовських із Байкалу, Амуру, Маньчжурського моря та Каспію, корали та молюски експедиції принца Монако у Середземному, Червоному й Адріатичному морях, метелики з Кавказу, Японії, Далекого Сходу, Паміру та Австралії, пташок, які у збірці цього музею становлять одну десяту від всього пташиного розмаїття), звірят тощо.
Можна побачити навіть тих тварин (чи їхні рештки), які не дожили до наших днів. Скажімо, в цьому музеї в остеологічному залі зберігається унікальний скелет – скелет морської корови Стеллера − як один із тих рідкісних 27-ми, що є сьогодні у музеях світу.
Тобто хочете щось більше довідатися про фауну планети – вам сюди. Повірте, не пошкодуєте.
Народний музей хліба
Понад 1500 експонатів становлять експозицію етнографічного Музею хліба. Створений 1987 року з ініціативи заслуженого вчителя України Богдана Непорадного при Львівському автомобільно-дорожньому технікумі уже через три роки існування він отримав від Міністерства культури України звання «народного».
Невипадково, бо розповідає про історію хліборобської культури слов’ян, значення хліба в житті людини та інші, не менш цікаві для дорослих та малих відвідувачів, речі. Приміром, про національний хліб різних народів: білоруські плетенки, вірменські лаваші, латвійські світку-мейзе, азербайджанські чуреки тощо. «Маємо аж 18 різних експозицій», − гордо говорять у музеї.
Незважаючи на те, що цей музей трохи далеко від центру (вул. Пасічна, 89), він по-своєму унікальний. Тому, перефразовуючи народне прислів’я, − ця шкірка вичинки таки варта.
