В електротранспорті Львова запровадять компенсаційний квиток?

У львівському електротранспорті планують запровадити компенсаційний квиток. Про це в коментарі Tvoemisto.tv повідомив речник ЛКП «Львівелектротранс» Іван Бондар.

За його словами, у правилах користування електротранспортом у містах України не передбачена компенсація коштів у випадках, коли тролейбус чи трамвай не доїхав до місця призначення. Тому у «Львівелектротрансі» з’явилася ідея запровадити таку процедуру на рівні підприємства.

«Це міг би бути такий спеціальний квиток, на якому, можливо, мала би бути печатка чи штамп того дня, коли він виданий. Наприклад, він діяв би впродовж того ж дня чи кількох наступних. За нашим задумом цей квиток не мав би бути безкоштовним. Якщо пасажири змушені вийти з вагона, бо він не доїхав, то водій забирає в них їхні квитки та видає компенсаційні. Якщо пасажир повинен пересісти на інший вид транспорту, оскільки стоїть, наприклад, уся лінія трамваїв, то він зможе скористатися квитком наступного дня і вже не оплачувати проїзд», – каже Іван Бондар.

Він зауважує, що зараз «Львівавтодор» розробляє нові правила користування електротранспортом у містах України.

«Напевно, варто почекати. Коли нам буде відома редакція цих правил, тоді ми поміркуємо над тим, чи варто запроваджувати компенсаційний квиток. Можливо, в нових правилах буде передбачене відшкодування вартості проїзду. Якщо ні, то ми готові після обговорення з громадськістю до запровадження компенсаційного квитка», – пояснює речник «Львівелектротрансу».

П’ять найвідоміших ресторацій давнього Львова

Як i зaрaз, стo рoкiв тому бyли yспiшнi рeстoрaцiї – цiкaвi, прeстижнi й oригiнaльнi, a бyли й мeнш yспiшнi. Caйт Фoтoгрaфiї Стaрoгo Львoвa прoпoнyє вашій увазі п’ятірку найвідоміших ресторацій старого Львова.

1. «Авеню»

У 1909 рoцi aрхiтeктoр Kaрл Maйрeдeр звoдить пoмпeзний бyдинoк нa плoщi Maрiйськiй, 6/7 (нa рoзi нинiшнiх прoспeктy Свoбoди тa Koпeрникa), вiд чaсy йoгo пoбyдoви y пaртeрi бyдiвлi, щo мaлa спoлyчeння iз вiдoмим пaсaжeм Miкoляшa.

Тут функціонував один з найпопулярніших кінотеатрів Львова «Авеню», поруч працювала кав’ярня з такою ж назвою.

«Авеню»

«Авеню»

2. «Бристоль»

Гoтeль тa рeстoрaн «Бристoль» рoзмiщyвaвся в бyдинкaх зa aдрeсoю вyл. Kaрлa Людвiгa (нинi пр. Свoбoди) вiд кiнця ХІХ ст. дo 1939 р. (дo 1880-х рoкiв тyт бyв рoзтaшoвaний гoтeль влaснoстi рoдини Бaрoнчiв), yпрoдoвж бaгaтьoх рoкiв йoгo влaсникoм бyв Зигмyнт Цeнгyт.

«Бристоль»

«Бристоль»

«Бристоль»

3. Кав’ярня «Американська»

Кам’яницю, в якій розташувалась кав’ярня “Американська”, на сучасній вулиці Січових стрільців звели у 1900-1901 роках на замовлення домовласника Юзефа Ерліха архітектором Каролєм Боубліком. Справжню славу класицистичній будівлі приносить кав’ярня «на американській манер», яка працювала на другому поверсі, та мала неабияку популярність у Львові.

Гoлoвнoю oсoбливiстю зaклaдy бyлa прoстoрa читaльня, oкрeмий iзoльoвaний зaл, дe зa фiлiжaнкoю кaви мoжнa бyлo пeрeглянyти пoнaд 500 примiрникiв свiжoї прeси з цiлoгo свiтy. В кaв’ярнi iснyвaлa oкрeмa зaлa, в якiй вистyпaв oркeстр, який рoзвaжaв пyблiкy вiд вoсьмoї вeчoрa дo пeршoї гoдини нoчi, рeстoрaцiя зaчинялaсь o 3 пiсля пiвнoчi. Рoзкiшний гoлoвний зaл мiг вмiстити близькo сoтнi людeй.

Кав’ярня «Американська»

4. «Атляс»

Нaприкiнцi XIX – нa пoчaткy XX стoлiття нaйпoпyлярнiшoю кнaйпoю Львoвa бyв «Aтляс», рoзтaшoвaний нa рoзi плoщi Ринoк, 45, тa вyл. Грoдзицьких (Дрyкaрськa). Tyт пoлюблялa збирaтися львiвськa бoгeмa. Слaвa прo кaфe гримiлa i зa мeжaми мiстa.

Тут сиділи поруч, пили та сперечалися поети, художники, генерали, професори, ксьондзи, скульптори, музиканти та державні чиновники, студенти та актори.

«Aтляс» бyв кнaйпoю з фaнтaстичнoю кyхнeю, цeй зaклaд тaкoж бyв шкoлoю життя, aкaдeмiєю лiтeрaтyри, дoбрoгo тoнy тa жaртy, мiсцeм кoнкyрсiв oрaтoрiв i aктoрiв, кoнцeртiв i диспyтiв, щoдeнних тa святкoвих зyстрiчeй.

«Атляс»

5. «Віденська кав’ярня»

Ця кав’ярня є найстарішою в місті, а також, одною з небагатьох, яка будувалася власне, як кав’ярня. Кам’яницю збудував купець Карл Гартман на вул. Гетьманська, 14, (пр. Свободи). в 1828–29 рр.

«Вiдeнськa кaв’ярня» змiнювaлa влaсникiв, вигляд, тiльки нe нaзвy. В 1880 р. вiдбyлoся чeргoвe пeрeoблaднaння кaм’яницi, сyттєвo змiнився iнтeр’єр. В 1902-1903 рр., нa зaмoвлeння нoвoгo влaсникa кaв’ярнi прoмислoвця Kaрoля Чyджaкa хyдoжники Ю. Kрyпський тa Ф. Зaйхoвський дeкoрyвaли «Вiдeнськy» в мoднoмy нa пoчaткy ХХ ст. сeцeсiйнoмy стилi. В 1903 р. з бoкy пл. св. Дyхa дo кaв’ярнi прибyдoвaнa зaлiзнa кoнстрyкцiя лiтньoгo пaвiльйoнy, з рoкaми вoнa пeрeтвoрилaся нa мyрoвaнy бyдiвлю з тeрaсoю.

Упрoдoвж дeсятилiть свoгo iснyвaння кав’ярня незмінно залишалася улюбленим місцем розваг львівської публіки.

Чому багато українських прізвищ закінчуються на «енко»

Прізвища, що закінчуються суфіксом «енко», вважаються найбільш типовими для українців, і не тому, що становлять найбільшу групу, а тому, що практично не зустрічаються у інших слов’янських народів.

Українські прізвища з’явилися раніше, ніж російські

Той факт, що подібні прізвища набули поширення в Росії пояснюється тим, що українці після приєднання до Московської держави в 1654 році становили другу за чисельністю після росіян етнічну групу.

Потрібно відзначити, що українські прізвища увійшли в ужиток раніше, ніж російські. Найперші згадки про прізвища з суфіксом «енко» відносяться до XVI століття. Їх локалізація була характерна для Поділля, трохи рідше для Київщини, Житомирщини та Галичині. Пізніше вони стали активно поширюватися на Східну Україну.

На що вказує суфікс «енко»

Дослідник Степан Бевзенко, який вивчав реєстр Київського полку середини XVII століття, зазначає, що прізвища, які закінчуються на «енко» становили приблизно 60% від усього списку фамільних імен полку. Суфікс «енко» – зменшувальний і підкреслює зв’язок з батьком, що буквально означало «маленький», «молода людина», «син». Наприклад, Петренко – син Петра або Ющенко – син Юська.

Пізніше древній суфікс втратив своє пряме значення і став використовуватися як фамільний компонент. Зокрема він став доповненням не тільки для патронімів, але і для прізвиськ і професій – Зубченко, Мельниченко.

Джерело: infoportal

Топ-10 найпоширеніших помилок в розмовній мові

Тобі ріжуть вуха вислови, що звучать всюди: “піди тудою”, “самий красивий”, “лунаючий”? Вітаємо, ти серед грамотних людей. Яких, до слова, з кожним роком залишається усе менше, пише Tochka.net.

Але навіть у найначитаніших та найосвіченіших часом виникають проблеми: добрий день чи доброго дня? Одягати чи надягти? Підписатись чи розписатись?

Ми вирішили згадати найрозповсюдженіші помилки і дати невеликі вказівки щодо того, як намагатися їх уникнути.

1. Добрий день чи доброго дня

Вітаючись, ми можемо говорити “доброго ранку“, “доброго вечора” та “доброї ночі“, але “добрий день” лишається без змін.

2. Рятувальник чи рятівник?

Обидва слова правильні. Різниця лише в значенні:

• рятувальник – той, чия професія рятувати
рятівник – особа, що врятувала випадково.

Отже, у басейні спортклубу та на пляжі сидить рятувальник. А той хоробрий юнак, що втримав тебе від падіння – твій рятівник.

3. Самий кращий на світі

Українська мова страшенно потерпає від русизмів. Одним із проявів суржика є саме утворення найвищого ступеня порівняння, за аналогією з російською мовою, за допомогою слова “самий”. Це неправильно!

Вірно буде сказати: найкращий. Та ж сама ситуація з усіма прикметникми.

4. Співаючий, танцюючий, лунаючий

В українській мові відсутні такого роду звороти. Правильно буде сказати той, що танцює, той, хто співає, пісня, що лунає і т.д.

5. Візьміть мене на роботу, я дуже освідчений

Із таким зверненням роботу отримаєш навряд. А вся справа у тім, що людина з вищою освітою – освічена (і мала б знати, до речі, як воно пишеться), а освідчуються у коханні, стаючи на одне коліно.

6. Будь ласка

Просто запам’ятай. Два слова. Жодних дефісів. Будь ласка.

7. Обійди тудою, так буде швидше

Ані тудою, ані сюдою швидше не буде. Швидше може бути лише “тією дорогою” або “цією стороною“.

8. Кава, собака та інші істоти непевної статі

І знову суміш української і російської у наших головах робить свою справу. Варто просто запам’ятати до якого роду належить слово і тобі ніколи не доведеться мучитися вибором.

українською – кава – вона, собака – він
• російською – кофе – он, собака – она

9. Видаляти чи вилучати?

Усе залежить від того, чого планують позбуватися: видаляють зуб або апендикс, що запалився, а вилучають статтю чи тираж книги.

10. Дама у модному пальті, сіла до вагону метра

Саме так. І нехай тебе не дивує чудернацьке звучання цих слів. Українською мовою слова типу “пальто” і “метро”, на відміну від російської, відміняються.

18 січня – “Голодна кутя” або Другий Святвечір

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща – 18 січня за новим стилем – святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців».

Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили».

В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти».

На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили».

Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.

У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.

Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з’їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з’їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим».

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».
Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона «зглидлива на всяке лихо».

Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — «щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися.

Традиція святкування Другого Свят-вечора на Галичині

В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:

«Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!»

Перед вечерею батько «клячить» — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір.

Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!»

В цей вечір у Галичині діти щедрують. Звичай щедрувати в цей вечір тут дуже своєрідний і дуже неоднаковий. Так, у селі Висова, Сандецького повіту, хлопці років по 10-12 співають під вікном таку щедрівку:

Щедрий вечір, добрий вечір,
Христу, Христу, Марію!
На престолі стояла,

Три крижики тримала:
«А ви, люди, знайте,
Наше право дайте,



Наше право — калача,
Виженемо рогача
На старий переліг,

Заб’єм му правий ріг,
Правим рогом трубити,
Хвостом, хвостом гонити».

Кожний із щедрівників носив колись з собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку — таку дивну і мало зрозумілу — ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав ґазді гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого».

Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів («виженемо рогача…»).

У львівському повіті в цей вечір колись ходили щедрувати дорослі дівчата. Гурток дівчат підходив до вікна, і одна з них гукала:

Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
Дні діти побудити, самі веселими бути?

Господарі, звичайно, дозволяли, і дівочий хор співав під вікном:

Плила Касуня бистров рікою,
В Дунаю!
В Дунаю, море,
Касуню, зоре,
Серденько!

За нев батенько над береженьком:
«Подай, Касуню,-білую ручку!
В Дунаю! і т. д.
«Ручки не даю, най си пливаю».
В Дунаю! і т. д.

Плила Касуня бистрою рікою,
В Дунаю! і т. д.
За нев матенька, братенько, сестричка — і т. д.
Плила Касуня бистров водою,
В Дунаю! і т. д.

За нев миленький до береженька:
«Подай, Касуню, білую ручку!»
В Дунаю! і т. д.
Ручку подала, сама виплила
З Дунаю!

З Дунаю, море,
Касуню, зоре,
Серденько!

На Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано — «мусить ще на запічку кашу їсти». А під вікном хлопці співають таку колядку:

Ой, на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає,
Ворон-коні напуває.
Там Орися біль білила,

Рум’янеє личко мила,
До місяця говорила:
«Ой, місяцю, місяченку,
Освіти ясно криниченьку,
Немає ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати».

Батенько сі відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

Далі Орися звертається до матері, сестри, бра¬та — всі відмовляються. Нарешті вона звертається до милого:

Миленький сі не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані,
Буде Христос на Йордані».

Окремі групи щедрівників ходять з «козою». До «кози» галичани приспівують:

«Танцю, козуня, танцю, небога,
Дасть тя господар пів золотого…»

Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині.

Розмова тварин

На Щедрий Вечір, так само, як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає.

В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують — худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер».

Подібне оповідання записане і на Київщині: «… захотілось ото йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, — нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш?..» А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?…» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «…Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре.

В таких оповіданнях (їх є кілька) говориться, що тварини розмовляють вночі під Новий Рік. Цікаво, що вірування про розмову тварин людською мовою в ніч під Різдво Христове, Щедрий Вечір або Новий Рік здавна існує і в інших європейських народів, як ось у німців, англійців і французів.

Томас Штернберґ у праці «Діялекти і фолкльор» подав таке оповідання про одну господиню з Бретанії: «Мала вона одного кота й одного пса. Поводилася з ними кепсько і морила голодом. Коли одного року надійшов Свят-Вечір, вона мало не впала з крісла від здивування, коли почула, як пес сказав до кота: «Ну, надійшов час, коли ми маємо покинути свою господиню. Вона — стара скнара, і цієї ночі прийдуть розбійники і вб’ють її, пограбувавши». — «Це буде добрий вчинок!» — відповів кіт. Перелякана господиня побігла до сусідньої хати. В дверях її зустріли грабіжники, пограбували і вбили».

В Англії є повір’я, що коли ввійти в стайню точно опівночі, то можна побачити, як весь скот стоїть на колінах. А бджоли співають у цю ніч величальну пісню Різдву Христовому.

Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» – хлібиною з хрестом зверху.

Взявши «пиріг», господар підходить до стайні і говорить:

— Хто йде?
— Біг!
— Що несе?
— Пиріг!

Після цього він заходить у стайню, благословляє тварин хлібиною, розламує ту хлібину на шматки і роздає скотині. Іноді, — як де ведеться, — господар ще кропить тварин свяченою водою, промовляючи: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи».

В цей вечір виконуть усі ті обряди, що й на «багату кутю» — кличуть морозу, чорні бурі, сірого вовка; але все це вже не так урочисто як на Свят-Вечір.
Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися!» Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка стоїть у зв’язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір. «То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися».

Джерело: Українські традиції, О. Воропай. “Звичаї нашого роду”.

До Львова прибудуть Порошенко та генерал-губернаторка Канади

18 січня до Львова з приїжджають Президент України Петро Порошенко та генерал-губернаторка Канади Жулі Пайєтт. Про це повідомляє Interfax-Україна, з посиланням на прес-службу прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо.

Як йдеться у повідомленні, канадська генерал-губернаторка прибуває до Львова ще у середу, 17 січня, проте офіційні заходи заплановані наступного дня.

Вранці в 18 січня Жулі Пейєтт і начальник штабу оборони Канади генерал Джонатан Венс планують відвідати Меморіал полеглим в АТО, а після цього – зустрітися з представниками Збройних сил України та Канади в Академії Військової служби правопорядку.

Цього ж дня до Львів відвідає Президент України Петро Порошенко, який має зустрітися із Жулі Пейєтт у Палаці Потоцьких. Сторони планують обговорити двосторонні відносини між Канадою та Україною та підтвердити підтримку України Канадою.

Пізніше генерал-губернаторка Канади відвідає Міжнародний центр миротворчості та безпеки у с. Старичі Яворівського району Львівської області, щоб побачити операцію Unifier у дії, метою якої є надати військову підготовку та допомогу в нарощуванні потенціалу Збройних сил України.

За інформацією Патрульної поліції Львівської області, рух у місті перекривати не планують.

У Львові воїни АТО представили 4-метрову маріонетку «Дерев’янко»

14 січня, на старий Новий рік, у Львові відбулась презентація велетенської дерев’яної маріонетки для вуличних вистав. 4-метрового дерев’яного чоловічка упродовж минулого року створювали учасники бойових дій. Про це пише агенство “Кримські новини”.

© qha.com.ua

Ідея створення Дерев’янка належить воїну-добровольцю Назару Витрикушу. Ще до війни він розробив креслення маріонетки. Після повернення з війни його мрію допомогли втілити побратими. Шість місяців знадобилось десятьом добровольцям, аби вдихнути життя у свого Дерев’янка. Спільна праця стала новим досвідом та арт-терапією для ветеранів, які зі створення Дерев’янка розпочинають «Театр вуличної маріонетки». На черзі — розробка сценарію та режисура вуличних вистав.

© qha.com.ua

Висота дерев’яного чоловічка — 4,2 м. Вага — 620 кг. Маріонетка пересуватиметься за допомогою телескопічного автонавантажувача, імітацію кроків виконуватимуть учасники проекту за допомогою спеціальних кріплень. Керувати Дерев’янком одночасно мають 10 хлопців. Це будуть видовищні дійства з музичним супроводом, вигадливими костюмами та залученням глядачів.

© qha.com.ua

Робили конструкцію з хлопцями ми по черзі, спершу вечорами збирались, для нас це все нове було та і у кожного ще є сім’я та робота. Тому працювали ще від літа, але за останній тиждень все одно зробили чимало, — розповів у коментарі доброволець батальйону “Чернігів” й співорганізатор феставалю Юрій Бубас й додав, що аналогів їхній роботі немає, тож лялька є унікальною.

© qha.com.ua

Вже незабаром Дерев’янко стане героєм яскравих вуличних вистав в Україні та їздитиме на фестивалі за кордоном, щоб тішити дорослих та малих. Розпочав свою історію дерев`яний гігант із доброї коляди.

На вечірньому концерті-презентації у парку Культури ім. Б. Хмельницього виступили діти з прифронтових територій, дитячий хор «Жайвір», гурт «LIRWAK», Derrick & Tonika, DJ Garry Shumoff, який теж воював добровольцем на Сході.

У мережу виклали 20 лекцій про українських й іноземних класиків

У жовтні-грудні 2017 року в Мистецькому Арсеналі в Києві проходив цикл лекцій “Осмислені і переосмислені” та “Ми в контексті” про українських та іноземних авторів-класиків.

Про українських письменників розповідали:

  • Агеєва Віра — проф., д. філол. н., викладач НаУКМА, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка;
  • Семків Ростислав — доцент кафедри літературознавства НаУКМА, канд. філол. наук;
  • Сінченко Олексій — доцент кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Б. Грінченка, канд. філол. наук.

Слухачі мали змогу дізнатися більше про українських, і не тільки, поетів та письменників, відомих ще зі шкільної програми, та подивитися на їхнє життя і творчість під зовсім іншим ракурсом. Кожен лектор охоче спілкувався з аудиторією, не обмежуючись лише підготовленим текстом. Лекції охоплювали маловідомі факти з життя митців, нове переосмислення вже відомих творів та знайомство з ключовими тезами наукових монографій, які дозволяють краще зрозуміти особистість кожного з авторів.

Згодом відеозаписи лекцій виклали в мережу на сайті Мистецького арсеналу, повідомляє сайт chytomo.com​, тож ознайомитися з ними може кожен охочий.

Григорій Сковорода

Олексій Сінченко​ розповів про найвідомішого українського філософа, затятого мандрівника та поціновувача свободи Григорія Сковороду, зокрема про розуміння його філософських пошуків та про те, чи варто читати його тексти спрощено.

Микола Гоголь

Ростислав Семків підготував лекцію про письменника, якого можна справделиво вважати як російським, так і українським – Миколу Гоголя. Його творчість надто сильно вплинула на обидві літературні традиції, щоби заперечувати її приналежність до котроїсь із них. Про те, які твори автора цінуються найбільше, а також про його образ у сучасних дослідженнях слухайте в лекції…

Тарас Шевченко

Здається, про цю славнозвісну особистість написано та сказано вже все: сотні досліджень, розслідувань, книжок, монографій та думок не залишили нічого невідомого в історії про Тараса Шевченка. Але це не так. Завжди залишається місце для найрізноманітніших інтерпритацій. Окрім того, мало хто з нас сьогодні знає “справжнього Кобзаря”, адже зазвичай ми обмежуємося знайомством з канонічним переліком його творів, котрий стандартно починається зі всім відомого “Заповіту”. Олексій Сінченко розповів, що читав Тарас Григорович, де шукав натхнення і чому прожив своє життя саме так.

Іван Франко

Одна з найвизначніших постатей української науки та літератури; поет-лірик, одержимий ідеями соціалізму; український вчений, номінований на Нобелівську премію; філософ, перекладач, публіцист, громадський та політичний діяч… Мова йде, звичайно ж, про Івана Франка. У лекції Ростислава Семківа – образ письменника в сучасних дослідженнях, доцільність твору “Мойсей” у шкільній програмі та шляхи розуміння біографії і творчості автора.

Леся Українка

Віра Агеєва була однією з перших, хто працював над переосмисленням доробку та біографії Лесі Українки, адже дуже довгий час твори письменниці залишалися недооціненими або ж сприймалися ідеологічно спотворено, втрачаючи свій первісний задум. Про авторку, чиї твори випередили свій час і опинилися на вершині української класики, у наступній лекції…

Ольга Кобилянська

В одній зі своїх лекцій Ростислав Семків знайомить нас із творчістю та біографією Ольги Кобилянської. Зокрема мова йде про поєднання фемінізму, модернізму та націоналізму в світогляді авторки, про вибір на користь української мови та літератури, а також про особисте життя письменниці.

Тичина. Рильський. Бажан

Цих трьох поетів поєднують дещо неоднозначні факти з біографії. Усі вони вважалися класиками радянської літератури, отримували державні нагороди і займали важливі посади. В якійсь мірі вони піддалися тогочасним обставинам і приєдналися до когорти “співців імперії”. Та чи вдалося їм при цьому зберегти свій талант? Котрі з їхніх творів витримали випробування часом? Як варто розглядати творчу спадщину таких митців? Про це, а також про життєві кризи в житті кожного з цієї трійці – в лекції Віри Агеєвої.

Микола Хвильовий

Микола Хвильовий – одна з найбільш неоднозначних постатей в українській літературі. Навіть сьогодні можна знайти дуже різні відгуки про його особистість і творчість. Виникає питання, які твори Хвильового варто прочитати, щоби краще зрозуміти його світогляд? У своїй лекції Віра Агеєва розповідає про радянську літературу, яка може існувати поза соцреалізмом…

Олександр Довженко

Лекція Віри Агеєвої допоможе нам краще розібратися в біографії Олександра Довженка: хто він насправді – режисер чи письменник – і як ці дві іпостасі поєдналися в його творчості; які фільми Довженка-режисера варто переглянути і який твір Довженка-письменника можна назвати найкращим в його доробку; а також про “загравання” зі Сталіним і чим воно закінчилось…

Василь Стус

У своїй лекції Олексій Сінченко розглядає постать Василя Стуса – геніального поета, глибокого інтелектуала, який став символом нації. Про те, як варто читати і розуміти твори митця та що можна знайти у маловідомих спогадах та наукових монографіях – дізнайтеся в наступному відео:

Лекції про світових класиків цікаві, зокрема, тим, що доповідачі провели паралелі з українською літературою (наприклад, Шарль Бодлер – Максим Рильський, Микола Куліш – Бертольт Брехт). Окрім того уваги заслуговує розповідь про традицію українського перекладу та про те, за яким принципом книги потрапляють до “золотого списку” і шкільної програми.

Про іноземних класиків розповідли:

  • Іванюк Сергій — к. ф. н., доцент кафедри літературознавства НаУКМА;
  • Кісельова Людмила — к. ф. н., доцент кафедри літературознавства НаУКМА;
  • Огаркова Тетяна — PhD, старший викладач кафедри літературознавства НаУКМА;
  • Семків Ростислав — к. ф. н., доцент кафедри літературознавства НаУКМА;
  • Сінченко Олексій — к. ф. н., доцент кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Б. Грінченка;
  • Стороха Богдан — к. ф. н., доцент кафедри романо-германської філології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.

 

Лекція 1. Абсолютні книги: підходи до формування канону світової літератури.

Що таке канон світової літератури, як формується «золотий список» найкращих книжок – і які з них потрапляють до шкільної програми? Хто впливає на ці процеси, крім науковців та критиків? Ростислав Семків про те, які тексти вважали найвпливовішими філософ Батай, письменник Набоков, професор Блум; і наскільки списки найкращих книжок в історії цивілізації збігаються з топами книжкових продажів.

Лекція 2. Королівство «проклятих поетів» та його українські креси: від Бодлера до Рильського.

Поль Верлен, пишучи нариси про трьох «проклятих поетів» (Корб’єра, Рембо та Маларме), вряд чи припускав, наскільки універсальною виявиться ця метафора. Олексій Сінченко розповідає про ціле гроно європейських поетів, які тяжіли до пізнання раніше непізнаваних сфер, нової естетики, іншого розуміння мистецтва та образу митця – і проводить паралелі з українськими літераторами, які так само намагалися епатувати буржуа та писати, виламуючись із класичної традиції. Чи можна провести лінію від Бодлера до Рильського і Семенка, практично не цитуючи віршів? Так, якщо деталі біографій – не менш поетичні, ніж збірки творів.

Лекція 3. Чотири «Гоголі» ірландської літератури: Свіфт, Вайльд, Джойс, Беккет.

Українська та ірландська культури подібні не лише у постколоніальному аспекті, але й тим, що зуміли вижити, перемогти і багато дати світові. Ростислав Семків розмірковує про те, до якої літератури належить автор і наскільки це залежить від його самоусвідомлення, подробиць життєпису і – важливо! – від мови письма – на прикладі Гоголя, Свіфта, Вайльда, Джойса та Беккета. Ще один етапний пункт розповіді лектора – як крізь призму світової літератури розуміти українську.

Лекція 4. Кафка: людина як впольована тварина.

«Перетворення» Франца Кафки вважається важливим твором цього письменника завдяки Володимиру Набокову; і це одна з причин входження новели в канон світової літератури у російському та українському контекстах. Чим ще цікавий Кафка? Як у його текстах відображені кризи у самоусвідомленні західної цивілізації ХІХ – ХХ століть? Як на Кафку вплинув, приміром, Чарльз Дарвін? А Фройд та Ніцше? Богдан Стороха детально розказує про історико-філософський контекст епохи та біографію письменника, зупиняючись на огляді етапних творів.

Лекція 5. Срібна доба російської поезії (Кисельова Л.)

Література російського модернізму приваблює і романтично налаштованих читачів, і серйозних дослідників. Та для глибокого розуміння треба володіти кодами розуміння епохи; тут важлива і філософська, і містична, і релігійна складові. Людмила Кисельова відкриває завісу до таємниць тієї «срібної доби», до якої у школі лише дотикаються. Наприклад, така «жіноча» поезія Ахматової розгортається перед нами епічними інтонаціями, квінтесенцією жіночого начала, відточеністю кожної фрази – адже неоковирно дібране слово здатне спричинити світову катастрофу. Літератори тоді справді у це вірили.

Лекція 6. Бертольд Брехт і європейська драма ХХ сторіччя.

Бертольд Брехт та Микола Куліш – що спільного та відмінного у долях цих, без сумніву, успішних драматургів-новаторів? Чим новий театр ХХ століття відрізняється від класичної традиції? Якщо вивчати драматургію у курсі літератури – то як: дивитися постановки чи все ж читати книжки? Чи доречні твори Брехта у середній школі? Сергій Іванюк – про зв’язок нової європейської драми з епічними жанрами та те, чим вона кардинально відрізняється від тієї традиції, яку нині вважаємо класичною – і з якої традиції виростає.

Лекція 7. Камю і світова війна. Як протистояти абсурду?

Що необхідно знати освіченій людині про Сартра і Камю? Що таке екзистенціалізм? Як формувалися найвідоміші мислителі французького ХХ століття – і чому їхні твори вивчають саме у курсі світової літератури? Де межа між філософськими трактатами та блискучими есе? Тетяна Огаркова у популярній формі розповідає про філософію екзистенціалізму та втілення її ключових концептів у есеїстиці та художній прозі, а також про химерні долі речників цих ідей.

Лекція 8. Проза суворого досвіду: Ернест Гемінґвей.

Ернест Гемінґвей – письменник, який точно знав, яким він хоче виглядати у очах своїх читачів і послідовно працював над творенням авторського міфу. Він став символом для кількох поколінь; ним захоплюються навіть ті, хто книжок не читає взагалі. Сергій Іванюк розказує про нобелівського лауреата як поп-ікону по обидва боки «залізної завіси», про те, як писалася сувора чоловіча проза і про те, яке розчарування спіткало визнаного автора наприкінці життя.

Лекція 9. Художній переклад як ключ до культурного перекодування: вітчизняні перекладацькі традиції.

Українські перекладачі – це ті, хто дарував голос найкращим творам світової класики художньої прози та філософії. Водночас робота у галузі перекладу ставала випробуванням, почасти почесним: потреба розробляти стилі мови, недостатньо розвинені у вітчизняній літературі (та й в повсякденні), долати спротив тих, хто стверджував, що перекладу доступною мовою або й читання в оригіналі достатньо, щоб не працювати над створенням додаткового корпусу текстів. Олексій Сінченко – про те, як переклад стає випробуванням для рідної мови, як тексти отримують нагоду звучати по-різному, зрештою, про те, що в Україні – не лише література є більшим, ніж видом мистецтва, але й переклад так само вагоміший, ніж ремесло чи творчість.

Лекція 10. Світова література після Чорнобиля і Берлінської стіни.

Протягом багатьох лекцій цього курсу говорилося, якою є література після Дарвіна, Ніцше і Фройда; після Першої світової війни та після Освенцима; як на культуру впливають захоплення наркотичними речовинами та популяризація філософії. Якою стає література у наш час після свіжих катастроф, серед яких Чорнобиль та падіння останніх імперій? Ростислав Семків у огляді актуальних книжок кількох десятиліть розмірковує про світоглядні зміни у сучасному суспільстві, роль письменників як лідерів громадської думки, а також про те, чому Нобелівський комітет визнав літератором Боба Ділана. Крім того, ця лекція містить гарний перелік якісних сучасних книжок, багато з яких уже маємо в українських перекладах.

У січні всім перерахують субсидії

З 1 січня 2018 року відповідно до постанови Кабміну в Україні змінюються соціальні норми споживання електроенергії. Це стосується лише людей, які отримують субсидії. Про це інформує Львівська газета.

Тож тепер для користування послугами з електропостачання у житлових приміщеннях (будинках) норма становить 70 кВт/год. на місяць на сім’ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт/год. на місяць на кожного іншого члена сім’ї (домогосподарства), але не більш як 190 кВт/год. на місяць, повідомив начальник відділу житлових субсидій, соцвиплат та допомог департаменту соціального захисту населення ЛОДА Василь Гельбич.

Для житлових приміщень, які обладнані стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води, – 110 кВт/год. на місяць на сім’ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт/год. на місяць на кожного іншого члена сім’ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 230 кВт/год. на місяць;

для житлових приміщень, які обладнані стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води, – 130 кВт/год. на місяць на сім’ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт/год. на місяць на кожного іншого члена сім’ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 250 кВт/год. на місяць;

для житлових приміщень, які не обладнані стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання холодної води та за відсутності централізованого постачання гарячої води та газових водонагрівальних приладів, – 100 кВт/год. на місяць на сім’ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт/год. на місяць на кожного іншого члена сім’ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 220 кВт/год. на місяць.

У селах і селищах міського типу для громадян, яким відповідно до законодавства держава забезпечує безоплатне освітлення житла, норма становить 30 кВт/год. на місяць на одну особу. Інші норми споживання залишаються без змін.

На даний час органи соціального захисту населення області автоматично здійснюють перерахунок всіх житлових субсидій відповідно до зазначених змін.

Здати на утилізацію використані ялинки можна 22 січня: мобільні пункти збору

У понеділок, 22 січня, у Львові розбиратимуть центральну ялинку міста та прийматимуть у мешканців їх використані ялинки на утилізацію. Для цього по місту будуть розміщені мобільні пункти збору. Департамент містобудування закликає львів’ян скористатись цією нагодою, з метою раціонального використання рослинних відходів.

Використані ялинки збиратимуть 22.01.2018 з 10.00 год. до 13.00 год. Мобільні пункти збору будуть розміщені за адресами:

  • м. Львів, вул. В.Великого,14 а (вхід в кінотеатр «Сокіл», що у парку «Горіховий Гай»;
  • м. Львів, вул. Виговського,34 (Залізнична районна адміністрація);
  • м. Львів, вул.Шафарика,15 (вхід в лісопарк Погулянка);
  • м. Львів, просп. Чорновола, 93( на площі перед ТЦ «Арсен»);
  • м. Львів, вул. Хоткевича (вхід в парк ім. Папи Римського Івана Павла ІІ, поблизу церкви Різдва Пресвятої Богородиці).

Крім цього, використані ялинки можна кожного дня безкоштовно здати на утилізацію за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська, 167а (ЛКП «Зелений Львів»). Усі зібрані ялинки будуть використані в якості вторинної сировини.

Додаткову інформацію можна отримати, звернувшись до головного інженера ЛКП «Зелений Львів» – Чишинського Володимира Миколайовича (номер телефону: 252-29-03.)