Позначка: Україна

Опубліковано

Бабак Тимко навіщував початок весни через шість тижнів

На Харківщині 15 рік поспіль розбудили головного синоптика та віщуна країни – бабака Тимка III. Тож коли Тимка розбудили, він не побачив своєї тіні, а це значить, що весна в Україні настане вже через 6 тижнів, передає кореспондент УНН.

“Свою тінь він не побачив, це значить, що весна прийде вже незабаром та буде теплою і сонячною. Самого ж Тимка будити не знадобилося, через теплу зиму тваринка майже не спала”, — розповів хранитель бабака Віктор Кокарський.

© unn.com.ua

Крім прогнозу погоди, харківські бабаки вже не перший рік поспіль роблять абсолютно точні віщування щодо питань, які турбують українців. Минулі роки батько Тимка Третього Тимко Другий передрікав коливання курсу долара, а в тому році напророчив безвіз. Цього ж року організатори пробудки Тимка також поставили йому незвичайне питання: “Чи є життя на Марсі?”. Таке питання приурочили до 6 лютого, коли у США планують запускати ракету Фалькон на Марс. І за версією Тимка, Третього, люди — не єдині живі створіння у галактиці. Бабак вважає, що життя на Марсі є.

Крім того, під час свята пробудження бабака студенти біологічного факультету ХНУ ім.В.Н.Каразіна звернулися до Міністерства екології України з проханням профінансувати їм експедицію, для того, щоб юні науковці порахували кількість бабаків в Україні. Бо за словами вчених, через війну на сході та браконьєрство — цих пухнастих пророків в нашій країні лишилося дуже мало.

Опубліковано

Гірськолижний курорт у Славському почнуть будувати наступного року

У квітні 2019 року у смт. Славське Сколівського району може початися будівництво нового гірськолижного курорту. Про це повідомив голова Славської об’єднаної територіальної громади Володимир Бега, передає SKOLE-TODAY.

“У цьому році йде паперова робота. Складаються карти, проводяться попередні розрахунки, збираються висновки експертів про те, що на території можуть бути розміщені гірськолижні комплекси”, – розповів він.

Інвестор планує побудувати на території Славської об’єднаної територіальної громади 64 км. трас, які попередньо будуть знаходиться на території с. Верхня Рожанка, гори Чорна Ріпа та північного боку гори Високий Верх. Пізніше планується освоїти гору Тростян.

“Плануємо збудувати не новий Буковель, а індивідуальний самодостатній гірськолижний курорт зі своїми особливостями. Славське знаходиться в більш вигідному географічному положенні, ніж Буковель – 150 км. від обласного центру – Львова. Є своя залізнична станція, через яку проходять 4 міжнародні потяги, безпосереднє спілкування з столицею, особливий клімат. Крім того, селище знаходиться на поєднанні трьох областей, що дозволяє розвивати інфраструктуру в західній частині України “, – заявив Бега.

Планується, що комплекс зможе обслуговувати приблизно 15 000 туристів в день, та планується побудувати за три-п’ять років. На початковому етапі сума інвестицій складатиме 300-500 млн грн. «ОККО-Рітейл», що входить у «Галнафтогаз», має намір зайнятися будівництвом трас і підйомників, тоді як готелі та іншу інфраструктуру відкриють інші інвестори.

Зараз Славське одночасно може прийняти від 5 000 до 10 000 туристів. У 2017 році курорт, за даними Бега, прийняв 17 000 чоловік.

В цьому році в селищі планується встановити освітлення, а також приступити до будівництва вело- і пішохідної доріжки від центрального вокзалу селища Славське в готельний комплекс Захар Беркут (розташований на горі Високий Верх). Протяжність доріжки складе 8 кілометрів. Будівництво фінансуватиметься ще й за рахунок коштів державного та обласного бюджетів.

Раніше повідомлялося, що в 2019 році планується здача першої черги. Під курорт планується задіяти такі гори і території, як Тростян, Погар (смт. Славське), Високий Верх (с. Волосянка), Чорна Ріпа, Захар Беркут, до Ялинкуватого, Верхньої Рожанки і Нижньої Рожанки (у південній та південно-західній кордонів Львівської області).

“Згідно з попередніми ТЕО, планується близько 75 км. лижних трас, а орієнтовна сума інвестицій – 500 млн. євро. Але, зрозуміло, поетапно, адже Буковель будувався не один рік і розширюється дотепер”, – відзначав Ігор Свистун, колишній голова Сколівської райдержадміністрації.

Опубліковано

У березні Україна запускає 4G

Скористатися 4G Інтернетом українці зможуть вже у березні-квітні 2018 року. Про це за підсумками торгів “з голосу” за ліцензії 4G у коментарі кореспондентові Укрінформу розповіла генеральний директор Vodafone Україна Ольга Устинова.

Серед пріоритетних міст, у яких оператор планує запустити 4G в першу чергу – Київ, Харків, Львів, Одеса та Дніпро.

“Ми готові, наразі тестуємо і в березні-квітні стартуємо”, – повідомила вона.

За словами Устинової, на торгах за 4G у діапазоні 2600 Мгц вдалося заощадити. Вона відзначила, що більш грунтовно компанія готується вже до наступного тендера в діапазоні 1800МГц.

“Там конкуренція буде сильніша”, – сказала вона.

Всього на торгах “з голосу” компанія Vodafone Україна витратила 631 млн 200 тис. грн.

Аналогічні плани щодо терміну запуску мають й інші оператори. Президент компанії Київстар Петро Чернишов також зазначив, що значного підвищення тарифів у зв’язку з впровадженням 4G очікувати не варто.

“Перше, ви всі напевно розумієте, що якщо ми заплатимо ці гроші, нам треба ці гроші якось отримати з наших клієнтів. Але ці гроші ми будемо отримувати не за місяць, і не за рік, це кілька років, окупність розтягнута. Тому якогось драматичного підвищення тарифів точно не буде “, – наголосив він.

Як повідомляв Укрінформ, загальна сума, яку трійка операторів заплатить за 4G ресурс у діапазоні 2600 Мгц, становитиме 2,5 млрд грн.

Нагадаємо, що 31 січня, відбувся перший аукціон з продажу частот під 4G-зв’язок. Участь у ньому взяли три найбільші українські мобільні оператори: lifecell придбав два лоти сумарно на 30 МГц за 909,25 млн грн, «Київстар» – три лоти сумарно на 30 МГц за 916,3 млн грн і «Vodafone Україна» – два лоти сумарно на 20 МГц за 631 млн грн. Термін дії усіх ліцензій складає 15 років.

Опубліковано

Жан Рено зіграє в українсько-французькому трилері «Останній крок»

26-го січня Державне агентство України з питань кіно уклало з компанією «ІСТ ВЕСТ ПРОДАКШН» контракт про надання повнометражному копродукційному фільму «Останній крок» державної фінансової підтримки розміром 21 млн 630 тис. грн. Загальна вартість виробництва фільму – 73 млн 877 тис. 206 грн., повідомляє Державне агентство України з питань кіно.

«Останній крок» – це спільний проект України та Франції. З французького боку виробництво картини здійснюють компанії «EAST 35» та «SEVEN 52».

Проект цієї стрічки став одним із переможців 10-го конкурсного відбору Держкіно. Режисером та автором автором сценарію фільму є француз Фредерік Петіжан, продюсерами – Корін Бенішу, Лоран Тальрон, Флоранс Моос, (EAST 35», «SEVEN 52»), Оліас Барко та Олег Герман («ІСТ ВЕСТ ПРОДАКШН»). Оператором-постановником стрічки є триразовий лауреат премії «Сезар» французький кінооператор Т’єррі Арбоґаст.

Найбільш розшукуваний з-поміж анонімних найманих вбивць, Генрі насолоджується самотньою відставкою на березі маленького віддаленого озера в Канаді. Дівчина при смерті, після тяжкого нещасного випадку на мотосанях, знаходить прихисток у його шале. Чоловік, котрий усе життя вбивав, вперше рятує життя…

За словами режисера Фредеріка Петіжана: «Останній крок – це розповідь на межі психологічного трилера та фільму-ініціації, між вчорашнім та сьогоденним, де кожен елемент підкреслюється та посилюється ретроспективою. Ця розповідь виводить на сцену Генрі, героя кількох днів, що дивно сплетені між собою за допомогою ненависті та зачарованості».

Як зазначив Голова Держкіно Philip Illienko: «Залучення до співпраці Жана Рено як кінозірки світового рівня, окрім перспективності власне проекту, означає ще й визнання української кіноіндустрії світовою професійною спільнотою».

У фільму зірковий каст: головну роль виконає відомий актор французького кіно Жан Рено, для якого ця стрічка стане заключною в його кінокар’єрі, канадська акторка Сара Лінд, англійський актор Том Хоппер, американський актор Гарі Дурдан, а також українські актори Ігор Цишкевич, Маргарита Бурковська, Олег Карпенко та інші.

Зйомки фільму будуть проходити у Карпатах (на озері Синевир), у Києві, в Нью-Йорку та в Канаді.

Вихід стрічки у прокат запланований на 2019-ий рік.

Опубліковано

Сьогодні – 100 річниця проголошення незалежності Української Народної Республіки

22 січня 2018 року – не лише День Соборності України, але й 100-річчя самостійності УНР.

Цього дня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.

Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки. У центрі нижнього ряду – Голова Секретаріату Володимир Винниченко

Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об’єдналися в єдину державу.

Статті «22 січня 1918 р. IV Універсал У.Ц.Р.» та «22 січня 1919 р.». Часопис «Український сокіл», Прага, ч. 1–2, 1937 р.

Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом розвитку Української революції.

Майже вся історія першої української Незалежності – це історія боротьби із зовнішньою агресією.

Українська незалежність була проголошена в умовах російської більшовицької агресії. Бойові дії спонукали Центральну Раду відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.

Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР. Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію, яка і увійшла в історію як доленосний IV Універсал Української Центральної Ради.

Свою першу річницю незалежності, 22 січня 1919 року Українська Народна Республіка відзначила урочистим ухваленням Акту Злуки із Західноукраїнської народної республіки. Тож нині цього дня ми відзначаємо дві надзвичайної ваги історичні події: перше проголошення незалежності України та День Соборності.

 

Ключові повідомлення:

• 22 січня 1918 року вперше у XX столітті була проголошена українська незалежність. 24 серпня 1991 року відбулося її відновлення.

• саме завдяки Українській революції 1917–1921 років наш народ уперше в ХХ сторіччі створив незалежну національну державу, мобілізувавши національні сили.

• Українська Народна Республіка була серед перших нових суверенних країн, що постали у Східній Європі внаслідок державотворчих процесів періоду Першої світової війни: у грудні 1917-го незалежність проголосила Фінляндія, в січні 1918-го – УНР, потім утворилися Естонія, Литва, Чехословаччина, Польща та інші.

• Незалежність і суверенність – є запорукою виживання нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у подальшому призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.

Джерело: Український інститут національної пам’яті

Опубліковано

22 січня – День Соборності України

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

Сьогодні проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. І це, напевне, перше, що я не можу пробачити сучасним українським політикам. Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу й Заходу існували завжди, вони отримали назву “синдром Збруча”, однак завжди наші співвітчизники прагли єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.

На полях Першої світової війни відбувалося братання Українських січових стрільців, що воювали у складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні регіони до проголошення самостійності з метою возз’єднання з Українською Народною Республікою.

21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

Сьогодні час згадати, як було досягнуто єдності тоді, 22 січня 1919 року.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.

Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: “Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: “Скажіть одверто – хочете вирізати панів?” – “Хочемо будувати Українську державу”, – відповів я здивований”.

23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: “Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну Українську державу… Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас…, що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю”.

Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – “передвступний договір” “про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю”. Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про “непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою”. З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду “прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку”. Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.

Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: “По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!” Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз’єднання.

Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

“Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.

Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.

Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.

У м. Києві”

Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.

Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об’єднана УНР “не має й думки забрати під свою власть чужі землі”. Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті “Соборна Україна”, яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду “Україна – Русь”.

Карта «Соборна Україна»

Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров’я.

На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані “клини”, де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.

До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Mariya Molodyk, Народна правда

Опубліковано

Основні зміни в процедурі проведення ЗНО-2018

Внесено зміни до Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти, повідомляє Український центр оцінювання якості освіти.

Унесення змін зумовлено узгодженням Порядку з чинним законодавством, а також у зв’язку із запровадженням з 2018 року проведення державної підсумкової атестації у формі зовнішнього незалежного оцінювання з української мови для учнів (слухачів, студентів) закладів професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, які в поточному навчальному році мають завершити здобуття повної загальної середньої освіти.

Отже, учні (слухачі, студенти) закладів професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, які в поточному навчальному році здобувають повну загальну середню освіту та складають ДПА у формі ЗНО, комплект реєстраційних документів подають до закладів освіти, у яких вони навчаються. Керівники закладів освіти після отримання реєстраційних документів своїх учнів мають сформувати список осіб, які проходитимуть ДПА у формі ЗНО. Список осіб та комплекти документів в установлені строки керівники закладів надсилають до відповідного регіонального центру або передають нарочно. Таким учням Сертифікати ЗНО в індивідуальних конвертах буде надіслано за адресою закладу освіти, де вони навчаються.

Випускникам минулих років та особам, які не проходять державну підсумкову атестацію у формі зовнішнього оцінювання, сертифікати буде надіслано за адресою, зазначеною під час реєстрації.

Окрім цього, вилучено норму щодо можливості подання копії свідоцтва про народження замість копії паспорта громадянина України для реєстрації для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні особами, яким станом на 01 вересня року не виповнилося 16 років, що передує року їх участі в зовнішньому незалежному оцінюванні. Зміни відбулися відповідно до вимог чинного законодавства (паспорт громадянина України має бути отриманий особою, яка досягла 14-річного віку).

Ще однією новацією є те, що особи, які мають складати ДПА у формі ЗНО, але через поважні причини не змогли зареєструватися в основний період реєстрації, зможуть зареєструватися для участі в додатковій сесії ЗНО в додатковий період (3–21 травня). Такі особи можуть обрати лише ті предмети, результат яких їм буде зарахований як оцінка ДПА.

Опубліковано

Як працюватимуть поліклініки та сімейні лікарі за новими правилами. Запитання і відповіді

Про угоди з лікарів і пацієнтами, нові правила щодо щеплень, візити лікаря додому та інші новації медичної реформи для Tvoemisto.tv розповідає лікар Володимир Роп’як.

У січні розпочнеться процес перетворення закладів первинної медичної допомоги на некомерційні комунальні підприємства – перший етап впровадження медичної реформи. У липні 2018 року їх розпочнуть фінансувати за новою моделлю – через Національну службу здоров’я, за давно обіцяним принципом «гроші йдуть за пацієнтом». Про те, як буде побудована взаємодія поліклінік, сімейних лікарів та їхніх пацієнтів, Tvoemisto.tv розповів Володимир Роп’як, депутат Львівської міської ради та лікар Комунальної першої міської поліклініки Львова.

Поки що не змінилося нічого, бо закони, необхідні для впровадження медреформи, затвердили не в середині року, як сподівалися, а лише наприкінці. Тому реального старту медичної реформи слід чекати приблизно в середині 2018 року.

Але уже зараз можна сказати про одну важливу річ, яку дасть навіть перший етап медичної реформи. Коли укладуть угоди, ми фактично проведемо перепис населення, а заодно отримаємо дані про реальний стан здоров’я людей, якщо лікарі переконають пацієнтів пройти комплексні медогляди. Теперішня статистика взагалі нічого не варта. Наприклад, коли у нас офіційно заявляють, що захворюваність на гострі респіраторні вірусні інфекції підходить до епідпорогу, то в насправді ми цей епідпоріг перевищили уже ледь не вдвічі, бо велику частину хворих не фіксують у поліклініках.

Першим кроком у медреформі є підписання угод із пацієнтами. Чи ви уже знаєте, коли ця кампанія розпочнеться?

Найшвидше це буде в першій половині цього року, бо для запуску цього процесу потрібно створити Національну службу здоров’я. Наскільки я знаю, деякі лікарі та поліклініки вже складають попередні списки і серйозно готуються, бо розуміють, що йдеться про їхню подальшу професійну перспективу.

Що має зробити особа, яка хоче підписати угоду з конкретним лікарем?

Передовсім зникають географічні обмеження. Ви можете жити на Сихові, а підписати угоду з лікарем у Шевченківському районі Львова. Навіть більше – ви можете жити в Рудному, Малечковиках чи Жовкві, але обрати собі лікаря у Львові чи Городку. Теоретично житель Сколівського району також може укласти угоду з львівським лікарем, але це доволі непрактично.

Поки угоди немає, треба вже зараз визначитися з лікарем, можна прийти до нього та познайомитися, розповісти про своє бажання, щоби лікар також міг собі занотувати потенційного пацієнта. Коли розпочнеться підписна кампанія, слід прийти до цього ж лікаря з паспортом та ідентифікаційним кодом. Лікар заповнює бланк декларації про угоду та вводить дані в систему E-Health. Потім Національна служба здоров’я надсилає пацієнтові на поштучи на телефон слово-пароль. Пацієнт передає пароль лікареві, той вводить його в систему.Тільки тоді угоду вважають офіційно підписаною і йде зарахування коштів. Це трохи складно, але правильно, щоби не було ніяких зловживань на кшталт «мертвих душ».

Чи лікар може відмовити пацієнтові в укладанні угоди?

Такий механізм відсутній, хоча це мало би бути зроблено. Мав бути визначений чіткий перелік умов, за яких медик може відмовитися підписувати угоду з пацієнтом. Поки що єдина легальна причина для відмови – перевищення ліміту вже підписаних угод. Лікар матиме легальне право відмовити тільки дві тисячі першому пацієнтові.

За яких умов лікар може розірвати угоду з пацієнтом?

Такі деталі також не прописані. Водночас вказано, що пацієнт може розірвати угоду через рік після її підписання, якщо його щось не влаштовуватиме, і укласти її з іншим медиком. Поки планують, що угоди підписуватимуть на рік, щоб постійно не перевантажувати систему.

Хто розглядатиме скарги на медиків?

Це компетенція керівництва медзакладу. Також пані Супрун говорила про можливість створення професійної лікарської організації, яка могла би розглядати питання, пов’язані з лікарською етикою. Як це буде реально зроблено і чи буде взагалі, ще не відомо.

Раніше Міністерство охорони здоров’я говорило про те, що на одного лікаря припадатиме півтори-дві тисячі пацієнтів. Чи є якась верхня межа в кількості пацієнтів на одного лікаря?

Міністерство наразі заявляє про те, що верхня межа – дві тисячі пацієнтів. Думаю, з одного боку лікар більше не зможе якісно обслужити, а з другого боку – може міністерство не хоче допустити одразу масового безробіття серед лікарів.

Як лікарі виконуватимуть вимогу про кількість пацієнтів?

Сьогодні сімейний лікар на дільниці обслуговує в середньому по півтори тисячі. Якщо порахувати, що в нас є дві тисячі пацієнтів і 248 робочих днів в році, анорма навантаження становить 18 пацієнтів за три години прийому. Округлимо до 20 – так легше рахувати, то отримаємо, що за рік лікар зможе прийняти 4960 пацієнтів. Якщо це число поділити на 2 тисячі, то кожен пацієнт може потрапити до лікаря два з половиною рази на рік. Навіть щоби укласти угоду, пацієнтові треба прийти до лікаря двічі.

Відтак залишається приблизно тисяча візитів на прийом реально хворих, на виписку лікарняних, на оформлення дітей у школи та садки, на оформлення дітям довідок про проби Руф’є. Якусе це можна буде встигнути? Не думаю, що це буде реально, тому бачу єдиний вихід – збільшувати тривалість прийому до 6 годин на день.

Зараз дільничні ходять додому до малих дітей. Це збережеться?

Потрібно створити чіткий перелік випадків, коли сімейний лікар буде ходити на виклики, а з усім решта – до поліклініки. Я пропонував би залишити виклики до дітей з висипками та до людей з обмеженими можливостями. Бо коли цього переліку не буде, постійно виникатимуть конфлікти між лікарями і пацієнтами.

Лікар все одно приходить до новонародженого протягом трьох днів, якщо пологовий передав інформацію про немовля у поліклініку. Та водночас, згідно з наказами МОЗ, батьки повинні раз на місяць прийти з дитиною на огляд у поліклініку. Це чинна норма.

Чи передбачена норма відвідин лікаря на рік? Адже комусь треба раз прийти, а комусь – п’ять.

Немає такої норми, але кожен лікар перед укладанням угоди повинен вимагати від пацієнта медогляду найпізніше річної давності. Хоча й такої норми також немає, а її слід би запровадити. Бо як лікар я не укладу угоду з дорослою незнайомою людиною, яка не зверталася в останні роки до медиків і реальний стан здоров’я якої невідомий. Тому повторюся: варто зараз прийти до лікаря, познайомитися, розпитати й послухати, що він порадить. Ну і, звісно, виконати ці поради.

Як розподілятимуться кошти, що надійдуть від НСЗ після укладення угод?

За розрахунками загальний дохід практики має скласти 35 тисяч гривень на місяць при умові підписання 2 тисяч угод, а видатки, пов’язані з виконанням галузевих умов –9081 гривню. Тому на зарплатню залишається 25919 грн із податками. Це платня лікаря та двох медсестер. Як мають ці кошти розподілятися, поки детально не розписано.

Обсяг фінансування на одного пацієнта становитиме 375 гривень, хоча йдеться про збільшення вдвічі суми на дітей та на паліативну допомогу, однак підтверджень поки що немає. Ці кошти зараховують на рахунок клініки, де працює лікар, чи на рахунок підприємця, якщо це буде приватна практика.

На матеріально-технічне оснащення передбачено 2712 грн з цих дев’яти тисяч, а на комп’ютерну техніку – 133 грн. Однак чітко не вказано, що саме входить у матеріально-технічне забезпечення, як і те, чи кошти на комп’ютерну техніку розраховано на одного лікаря чи кількох.

Також немає переліку витратних матеріалів, які покриватимуть кошти страхового внеску. Хоча коли йдеться про кошти платників податків, то все це мало би бути чітко розписано.

Мені здається, що в цій ситуації мали б піднятися медичні профспілки і вимагати від міністерства детального роз’яснення. Якщо не вони, то це зробить хтось інший і організує незалежну профспілку працівників низової ланки.

Чи після підписання угоди сімейний лікар змушений буде скеровувати пацієнта до вузьких фахівців лише у своєму закладі?

Зараз лікар може скерувати тільки у свою поліклініку або в діагностичний центр. Думаю, що ця норма збережеться до моменту, коли буде запроваджено наступний етап реформи, тобто десь до 2020 року.

Чи зможе пацієнт проходити спеціалізовані обстеження без скерування сімейного лікаря і потім вимагати, щоби це оплатили в межах його страхування?

Це право вибору людини. Якщо вона приносить консультативний висновок із спеціалізованого закладу, оформлений належним чином, то я не бачу проблем. Якщо пацієнт таке робить, то мусить потім прийти до сімейного лікаря з результатами консультацій та обстежень, бодай для того, щоби сімейний лікар додав ці документи до медкартки і був в курсі стану здоров’я пацієнта.

Хто вестиме вагітних?

Згідно з планами, фізіологічну вагітність спостерігатиме сімейний лікар, а гінекологи в поліклініках, наскільки я розумію, консультуватимуть у складніших випадках. Водночас у великих амбулаторіях передбачають посаду гінеколога, але це невеликий відсоток закладів.

Поняття сімейного лікаря передбачає, що він має вести всю родину. Чи можливий такий варіант, що дорослі підпишуть угоду з колишнім терапевтом, а дітей запишуть до педіатра?

Я тільки за. Якщо татові в родині пасує один лікар, а мамі – інший, то чому би й ні? Також підтримую ідею, щоби дітей спостерігав педіатр.

Які аналізи можна буде здати в амбулаторії?

Це залежить від амбулаторії, бо цей перелік трохи відрізняється по закладах. Точно в амбулаторії можна зробити кардіограму і забір крові з вени. Натомість кров із пальця беруть все одно у поліклініці.

Чи щось зміниться в медоглядах дітей та щепленнях?

З медоглядами все залишається без змін: скерування від сімейного лікаря до спеціалістів і прохолодження самого медогляду. Згідно з чинним законодавством, громадяни мають право відмовитися від профілактичних щеплень. Рівень охоплення щепленнями в Європі – понад 95%, а в Україні – менше, ніж 50%. У нас громадяни мають тільки права, але не мають жодних зобов’язань щодо вакцинації.

Наприклад, в Австрії за неявку на щеплення без поважних причин забирають 50 євро з допомоги на дитину, а в деяких штатах США за відмову від щеплення батьків позбавляють прав. Наші люди не хочуть робити щеплення і механізму, щоби їх примусити це зробити, також немає.

Виникає інше питання – про кошти платників податків, за які закуповують вакцини, адже їх кільксть розраховують на всіх дітей. Відтак люди, які відмовляються від щеплень дітей, мали б відшкодовувати вартість цієї вакцини. Я підрахував, що вартість вакцини, яку використовують на одну дитину до року, сягає майже тисячі гривень. На мою думку, поки що не варто вживати таких жорстких заходів, як на Заході. Однак варто було би внести зміни в закони і передбачити фінансову відповідальність батьків за відмову від щеплень їхніх дітей. Можна, наприклад, зобов’язати повернути в бюждет вартість вакцини, від якої вони відмовилися, а також встановити, що нещеплених хворих дітей батьки лікують власним коштом і їм не оплачують лікарняні.

Тоді реальних відмов від щеплення буде приблизно 5%, бо всі решта – це люди, які наслухалися сусідів чи начиталися чогось в інтернеті.

Запитував Тарас Базюк

Опубліковано

Українець запатентував батарею для електрокарів, що заряджається вчетверо швидше, ніж Тesla

Харківський інженер Олександр Цихмистро запатентував акумуляторну батарею для електромобілів із характеристиками, що перевершують розробки Тesla.

Про це повідомляє ZIK з посиланням на видання Об’єктив.

Пристрій важить 15 кілограмів, швидко заряджається й має унікальну систему пожежогасіння

«Час зарядки у компанії Тesla 40 хвилин до 80%, ми заряджаємо батарею за 12 хвилин до 80%. Повний заряд у неї відбувається за 75 хвилин, а у нас за 20 хвилин. Приділено увагу системам пожежогасіння. Таких систем ні в одному електромобілі немає», – розповів 44-річний інженер-електромеханік.

Винаходом авторської акумуляторної батареї для електромобіля Олександр Цихмистро займається останні три роки. Він вже запатентував дослідну модель і тепер оформляє патент на сам винахід.

Винахідник уточнив, що використовував у своєму пристрої два елементи Тesla. Інші складові зроблені на 10 харківських підприємствах.

Батарея має унікальну дворівневу систему пожежогасіння, систему підігрівання й охолодження. Її потужність 24 кіловати.

На відміну від імпортних, ця акумуляторна батарея вдвічі дешевша. Щоб налагодити промислове виробництво, потрібні інвестиції в устаткування. Це, за словами інженера, 2-3 мільйони доларів.

Харківський інженер заявив, що розпочав переговори з китайськими й європейськими компаніями.

Опубліковано

Закон про «три посилки з-за кордону» відтермінували на рік

Обмеження на безподаткові пересилання товарів фізичним особам у міжнародних поштових та експрес-відправленнях – не більше трьох протягом календарного місяця сумарною вартістю до 150 євро набудуть чинності з 1 січня 2019 року.

Про це йдеться в опублікованому у виданні Голос України законі Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень в 2018 році (законопроект №6776-д), передає Дивись.інфо.

Починаючи з четвертої посилки, такі посилки будуть обкладатися ПДВ (20%), митом (10%) і акцизом.

Однак зміни правил безмитного ввезення товарів в ручному або супроводжуваному багажі сумою до 150 євро (в аеропортах – до 1000 євро) і вагою до 50 кг для тих, хто був відсутній в Україні більше як добу і в’їжджає в країну не частіше одного разу протягом 72 годин, вже набули чинності (з 1 січня 2018 року).

Згідно зі змінами, при більш частому в’їзді без податків можна ввезти товари тільки на суму до 50 євро.