Цієї суботи в Парку культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького у Львові стартує проект «Кіно в парку з KredoBank». Львів’яни матимуть змогу безкоштовно переглядати фільми просто неба у гарному товаристві.
Новий сезон Кіно в парку з KredoBank відкривається мультфільмом «Ріо 2».
“Ріо 2” — американо-бразильський комедійний повнометражний анімаційний фільм, створений у форматі 3D, що вийшов у березні 2014 року. Продовження улюбленого багатьма дітлахами та їхніми батьками мультиплікаційного фільму «Ріо». Цього разу головні герої Блу, Перлинка та їх троє дітей відправляються в дивовижну і захоплюючу подорож у дику Амазонію. Перлинка вважає, що така подорож, нехай і трохи небезпечна, допоможе їх дітям відчути і зрозуміти життя птахів.
Трансляція розпочнеться о 21:00
2 червня відбудеться перегляд кінострічки “Їсти, молитися, кохати“.
“Їсти, молитись, кохати” – американська романтична мелодрама режисера Раяна Мерфі за однойменним романом Елізабет Ґілберт. Головну роль у фільмі виконала Джулія Робертс.
Думаєте, мода на Корею пройшла? Не тут то було! Корея не збавляє обертів. Сьогодні яскраві баночки з незрозумілими колись ієрогліфами стали набагато ближче європейським красуням і навіть витіснили своїх французьких «колег». З кожним роком шанувальників К-beauty прибуває, а корейська промисловість не дрімає, продовжує радувати і дивувати інноваційними новинками. У чому ж феномен Кореї?
Перш за все, в корейську косметику варто закохатися за високу якість. Кожен засіб проходить індивідуальне дослідження в лабораторіях. Дія і ефект перевіряють строго (але не на тваринах!), Адаптуючи до особливостей шкіри європейок. На виході отримують інноваційний продукт з ідеальним складом.
До речі, про склади. У корейських засобах склади рослинні, містять екзотичні інгредієнти. Гриби чага, центелла азіатська, вулканічний попіл, екстракт ластівкового гнізда ну і, звичайно, популярний муцин (слиз) равлика. Саме завдяки якісним складникам корейських засобів маємо ефект «порцелянової шкіри» – гладке, сяюче, без пігментних плям та інших вад обличчя. Крім того, корейські засоби привертають до себе яскравими упаковками. Ці «гарнюні» захоплюють, радують, піднімають настрій.
Останні новинки корейського ринку зібрані в Isei – у великій (79 магазинів по Україні) та першій української мережі концептуальних магазинів корейської косметики.
У Iseiзібрали кращі бренди з Кореї – Missha, A’pieu, Beyond, LG. Ціни на засоби радують, а якість і асортимент – захоплюють. Завжди в наявності різноманітність лінійок по догляду за обличчям, тілом, волоссям, декоративна косметика та аксесуари для макіяжу.
А також все, що потрібно для 7-етапного догляду по-корейськи – пінка, тонер, есенція, крем (емульсія), пілінг, крем під очі – і ефекту kwang – сяйво чистої шкіри, що йде зсередини.
У Isei кожна жінка може знайти косметику згідно зі своїми запитами. Хочете позбутися пігментних плям, небажаних веснянок і почервоніння – в Isei є засоби, які підходять вам. Є бажання сповільнити передчасне старіння шкіри, підвищити її еластичність і пружність, – обирайте крем з муцином равликів – ефект проявиться вже після тижня застосування засобу. Давно хотіли почати боротьбу з дрібними зморшками – купуйте патчі.
Тим, хто тільки починає знайомитися з Кореєю або поки не зрозумів своїх beauty бажань – погляньте в сторону тканинних масок для обличчя. Маски – унікальний продукт для експрес-догляду. Просочені концентрованої есенцією з витяжки рослин, натуральних олій, вітамінного комплексу, маски замінять салонну процедуру в домашніх умовах.
У Isei масок настільки багато (як, втім, і інших засобів по догляду і декору), що новачкові легко розгубитися. Але впадати у відчай сенсу немає – зробити вибір допоможуть продавці-консультанти Isei. Експерти краси дадуть повну консультацію і допоможуть зробити правильний вибір. Від вас вимагається лише одне – дати правильний запит! Саме сформулюйте свої beauty бажання – і вони обов’язково збудуться в Isei.
Isei – твої б’юті запити реальні!
Isei – 79 магазинів – Офіційні бренди – Висока якість.
Добірка чарівних куточків Львова, де вам захочеться зробити фото.
1. Двір загублених іграшок. На вул. Князя Лева 3 існує справжній музей просто неба. Мешканці будинку зробили цей майданчик, бо в під’їзді дуже багато дітей. Тепер – народна спадщина. Мов навмисно для тих, хто хоче арт-хаузну фотосесію.
На календарі травень, на вулиці тепло, на носі – багато вихідних, час маринувати м’ясо і – на природу.
Портал VG Львів підготував п’ять пікнік-локацій на за містом, куди не треба довго їхати, але можна добре відпочити на лоні природи.
Верещиця
Відпочинкова база “Верещиця” знаходиться у 40 кілометрах від Львова
Розташована на території Яворівського національного природного парку. Для комфортного відпочинку на лоні “дикої” природу тут є все необхідне: дитячий майданчик, магазин, туалети, смітники. Орендувати альтанку або будиночок можна у лісі, або біля озера. За бажанням можна і порибалити. За окрему плату є мангали, дрова, шампура.
Де: село Верещиця, Яворівського району на території Яворівського національного природного парку
Розташована у селі Воля-Гомулецька. На території “Альбатроса” є мальовниче озеро, готель, магазин, прокат байдарок, ресторанчик. В останньому пропонують страви української кухні. Для тих, хто хоче “зі своїм” за окрему плату є колиби з мангалами, дрова. Вхід на територію бази відпочинку платний – 30 гривень.
Де: вулиця Озерна, село Воля-Гомулецька, 6, Жовківський район
На території відпочинкового комплексу “Криве озеро”, який потопає у зелені, працює готель з зоною СПА, два ресторани, дитячий майданчик і прокат катамаранів. Влітку напускають басейн із гірками. Відвідувачі нахвалюють мальовничі краєвиди довкола, хоча й ганять дорогу до відпочинкового комплексу. Альтанки, мангали, дрова, рибалка – за окрему плату.
Де: вулиця Зелена, 34, місто Новояворівськ
Телефон: 096 39 56 916
Сторінка у Фейсбук
Львівська Швейцарія
“Львівська Швейцарія”: 10-15 хвилин їзди від міста Лева
Тиша, спокій і мальовничі краєвиди – це про “Львівську Швейцарію”. Якщо, звісно, біля вас не відпочиватиме дуже галаслива компанія. На території є готель, кафе-бар, дитячий майданчик, лазанка. “Родзинка” відпочинкового комплексу – озеро з містком, на якому виходять дуже гарні фото. По всій території розташовані альтанки з мангалами. Можна вибрати ближче до води, або у затінку дерев. Вхід платний – 90 гривень.
“Бухта вікінгів” – гармонійне поєднання розміреного й активного відпочинку
Популярне серед львів’ян місце, тому на вихідні тут людно. На території комплексу є озеро, баня, сауна, десятки альтанок різного розміру з мангалами, кафе, готель, кілька колиб і ресторан. Для дітей – мотузковий парк, гойдалки. Шанувальники активного відпочинку можуть пограти і настільний теніс чи баскетбол, або постріляти по мішенях.
Дещо віддалено від центра Львова, у закутку Личаківського району, розкинувся малопримітний та тихий парк «Погулянка». Більшість гостей міста про існування цього парку взагалі не здогадуються. Львів’яни ж, якщо не мешкають поруч, то не поспішають йти сюди гуляти, розповідає Фотографії Старого Львова.
Та й це не дивно, адже на перший погляд цей парк асоціюється лиш з закинутим і вже майже розваленим виноробним заводом, та трьома ставками, які через нестійкий рівень води не завжди відрізниш від простої калабані. Однак, не всім відомо, що парк «Погулянка» ще досі береже кілька цікавих таємниць та має свою доволі цікаву історію.
Літографія А.Ланге із зображення пивного саду на Погулянці. Літографія 1823 року
Ще у XVII ст. теперішня Погулянка була частиною так званої Аттельмаєрівської Пасіки – заміських ланів, на котрих бурмістр Львова Ян Аттельмаєр поселив селян-орендарів.
Після Аттельмаєра ці землі кілька раз змінили власників, допоки у 1810 році ближчу до міста частину ланів не викупив адвокат Франциск Венглінський. Він був людиною доволі не пересічною – підприємливий, веселий та товариський.
Так би мовити любитель погуляти, а тому і назвав свій маєток «Погулянка». В нього він запрошував своїх друзів, серед яких було не мало представників львівської інтелігенції, однак, здебільшого німецької.
Погулянка на зображенні Кароля Ауера. 1840 рік
Саме завдяки Венглінському ця місцина стає прогулянковим парком. В його честь було названо прилеглу до маєтку територію – «Лісок Венглійнського».
Проте, ще більш популярною дану місцину зробив ресторатор Йоган Дістль, який з 1821 року став її власником. У той час на Погулянці було відкрито ресторан у стилі німецьких пивних садів. Окрім того, поруч ресторації був ставок, на котрому можна було покататися на човні.
Очевидно, що це місце було досить популярним для львів’ян та гостей міста. Це, зокрема, підтверджує й той факт, що Погулянка часів Дістля зображена аж на двох літографіях першої половини XIX ст. – літографії А.Ланге 1823 року та К.Ауера 1840 року.
Етикетка бровару Кляйна на Погулянці, на місці якого збудують львівський винзавод.
У 1848 році в Погулянки з’являється ще один новий підприємливий власник – Йоган Кляйн. Він повністю розібрав старі будівлі та осушив ставок, і на утвореному плато збудував бровар. Пиво Кляйна досить швидко набуло популярності та вважалось одним із кращих у Львові.
Користуючись такою славою Кляйн відкрив поруч бровару ще й ресторан, де кожен охочий міг покуштувати його пива. За міськими переказами, в цьому ресторані, окрім пива, можна було скуштувати най1смачніших у місті курчат.
У 1853 році поруч ресторану запрацювала ще й цукерня Майсона, де можна було купити смачного морозива. Згодом цю кондитерська переросла у фабрику штучного льоду.
Залишки вхідної брами до фабрики штучного льоду на Погулянці. Сучасне фото
Ще до початку XX ст. бровар припинив своє існування. Трішки довше проіснував ресторанчик. А від фабрики льоду залишилось всього лиш дві кам’яні колони колишньої в’їзної брами.
Однак, рівно за 100 років після відкриття бровару, у 1948 році, уже за радянських часів, розпочав свою роботу винний завод. Але доля його була не краща, тож зараз на місці цього заводу залишились одні руїни.
Проте, пивний сад, бровар, ресторан та завод можна віднести до відомої історії Погулянки, оскільки все це не раз згадувалось в багатьох джерелах. Однак, існує ще інша частина Погулянки, чия історія є значно втаємничина.
Руїни заводу “Укрвино” на Погулянці. Фото наших днів
Загалом, центральна алея нинішньої Погулянки розділяє її на дві умовні частини. Саме поправій (південній) цієї алеї і розміщувались описані вище об’єкти. Натомість, якщо ж попрямувати вглиб лісу ліворуч від центральної алеї, то можна надибати низку цікавих об’єктів понад столітньої давності.
Грот-водозбірник на Погулянці. Фото наших днів
Найпершим об’єктом, на який ви наштовхнетесь в лісі стане давній водозбірник. Виявляється, Погулянка була колись не просто заміськими ланами чи зоною відпочинку й розваг. Велика кількість джерел ще з XV ст. зробило її основним постачальником води місту. Не дарма ж сусідня до парку вул. Левицького колись звалась «На рурах» – саме по ній йшов водопровід від Погулянки до міста. Збережений до сьогодні водозбірник хоча й не з XV ст., однак теж доволі давній. Зведено його в 1839 році. Фасад цієї споруди, яка іменується ще як “brensztube”, оздоблюють вирізьблені постаті німф. На жаль, ця історично цінна споруда ніяк не охороняється нашим містом, а тому давно перетворилася на місце для мусору, відходів і т.п.
Попрямувавши від водозбірника далі в глиб лісу можна натрапити на ще більш несподівану знахідку – справжній хутір. Зараз він являє з себе одну наполовину розвалену хатину, кілька старезних сараїв та невеличку церкву. У вцілілій частині будинку, як не дивно, ще досі живуть люди.
Церква ж ця є мабуть наймаловідомішим храмом Львова. Збудовано її у 1897 році як костел вірменських бенедиктинок, на місці дерев’яного костелу, який походив ще з 1768 року.
В радянський час костел використовувався як склад для будівельних матеріалів. У 1997 році проведено реставрацію цього храму, який тепер відноситься до УГКЦ та носить назву Церкви Матері Божої Неустанної Помочі.
Колишній костел вірменських бенедиктинок на Погулянці. Сучасне фото
Сам же хутір, а точніше житлова будівля на ньому оповитий містичними легендами. За однією із них жила у цьому будинку гарна панянка. На вигляд мала років зо 30, а час, який невпинно втікав, наче оминав.
Вона не старіла, а чоловіки, які закохувались до нестями, з часом втрачали силу і… зникали. Це привернуло увагу одного лікаря, який, перевіряючи панянку по реєстру, не зміг зрозуміти дату її народження.
Виходило, що вона мала мати 80 років. Він здогадався, що через шалене кохання з панночкою чоловіки, побувавши в її сексуальних обіймах, втрачали життєву енергію і молодість. Розгадавши її таємницю, медик, в якого вона закохалася, зупинив сексуальне винищення чоловіків. Не отримуючи від нього взаємності, жінка почала старіти і згасати.
Зоопарк на Погулянці. Кадр з відеозапису 1970-х рр.
Доволі цікава і водночас маловідомою є історія парку Погулянка у радянський час. Ще в 1939 році, після приєднання Львова, радянська влада мала намір відкрити тут парк культури. Ці плани обірвала війна, а вже після війни вони знайшли втілення в іншому місці. Натомість тут почав діяти зоопарк, в котрому можна було побачити навіть таких екзотичних тварин, як, наприклад, зебру.
Трамплін на Погулянці. Кадр з відеозапису 1970-х рр.
Мабуть, багато львів’ян знають про трамплін на Кайзервальді. Проте, одиниці пам’ятають трамплін на Погулянці, котрий діяв тут в 1970-х роках, та був першим в Україні трампліні зі штучним покриттям. До речі, ще донедавна біля хутору на Погулянці стояла багатометрова металева вежа невідомого призначення. Цілком можливо, що свого часу вона слугувала основою лижного трампліна.
А ще, у радянський час на Погулянці могли знайти собі заняття і любителі поплавати, адже створені тут три штучні ставки були доволі повноводними. Однак, у 1989 році їх обклали каміннями, після чого вони стали виглядати так як зараз.
Лісопарк Погулянка
На жаль з кінця 1980-х років місто неначе забуло про цей парк. Навіть ліхтарі, що з’явились тут наприкінці 80-х, ніколи не світили і певним чином є «яскравим» прикладом в якому стані Погулянка на сьогодні.
У суботу, 6 квітня, у Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького розпочнеться сезон атракціонів, повідомляє прес-служба ЛМР.
Каруселі пройшли щорічне діагностичне експертне обстеження Західним експертно-технічним центром та Держгірхімпромнаглядом у Львівській області та отримали дозвіл на експлуатацію.
За словами директора Парку Олександра Молодого, запустять усі 12 каруселей. Вартість квитків цього року: дитячий — 20 грн, дорослий — 30 грн, а вхідний квиток на атракціон «Автодром» — 35 грн.
Графік роботи залишається незмінним — з 11.00 до 20.00 год. Вихідні дні — понеділок та вівторок.
Нагадаємо, на початку 2019 року ЛКП “Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького” замовив атракціон за 964 тис грн., котрий мають поставити впродовж цього року.
Як йдеться у закупівлі, атракціон має бути таким: закріплений на металевій платформі автомобіль, який рухається в одну і в протилежну сторону разом з платформою по металевих направляючих (двохвильовий трек). Автомобіль повинен мати яскравий вигляд та бути оснащений мигаючими світловими вогнями з усіх боків. Крім руху і розгойдування машина повинна обертатися на 360 градусів навколо своєї осі.
“Рогатками” раніше називали контрольно-пропускні пункти на шляхах, що вели до міста, призначенням котрих були збирати мито з селян, які їхали торгувати до Львова, розповідає Фотографії Старого Львова.
Рогаток у Львові було декілька – фактично на кожній основній дорозі була брама або шлагбаум, на якому брали мито з товарів, які ввозили до міста. Таке собі своєрідне місце зустрічі міста та більш вільного передмістя. Тут можна було недорого придбати товари, оскільки вони не оподатковувались акцизом.
1930-ті роки
Найбільш відомою серед них, напевне, є Жовківська Рогатка. До 1931 року тут проходила межа між містом та селом Знесіння. На розвилці сучасних вулиць Б.Хмельницького та Волинської в’їзд у місто закривав шлагбаум, де, власне, і збирали акцизне мито.
Саме тут, по вул. Б.Хмельницького 124, розташована унікальна архітектурна споруда у вигляді замку – «Фабрика повидла». Назва фабрики з’явилася відносно недавно, десь у 2000-х роках: прижилася та використовується до сьогодні.
Минуле будівлі фабрики достеменно не відомо. Існують припущення про перші забудови з XVII-XVIII століть, про що свідчить фундамент будівлі. Хоча відомий львовознавець Ігор Мельник у своїй праці “Довкола Високого Замку шляхами і вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова” зазначає, що неоготична вежа, яка нагадує середньовічний замок була збудована на початку ХХ ст. для фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків «Й. Корнік і син».
Споруда складається з двох поверхів, підвалу та чотириповерхової вежі. З боку міста вежа має глуху обшарпану стіну, а усе її «лицарське» оздоблення повернуто в бік гостинця.
З початку радянського періоду у Львові фабрика працювала як консервний завод, а згодом у фабричних приміщеннях розташували винзавод тресту «Укрголоввино», куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру та Молдови.
У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1, а у 90-х роках ХХ ст. фабрика припинила роботу.
З 2009 р. приміщення фабрики використовують для проведення різних мистецьких фестивалів, таких як: “Тиждень актуального мистецтва» чи UrbanExploration.
У 2014 р. тут відбувся воркшоп «Регенерація індустріальних споруд в Україні» – перший проект Асоціації культурних індустрій, до якої увійшли львівські культурні менеджери та урбаністи. Учасники воркшопу запропонували свої ідеї щодо регенерації будівлі фабрики. Серед них: включення об’єкту до промислового туристичного маршруту Львова та створення культурного центру у якому змогли б поєднатися бізнес та мистецтво.
Нинішній стан Фабрики повидла. Фото: facebook.com/JamFactoryArtCenter
Сьогодні підприємство є викупленим, його планують повністю відреставрувати, добудувати та облаштувати мистецький простір, у якому хочуть представити абсолютно різні культурні напрямки
Австрійський історик та меценат Гаральд Біндер викупив будівлі «Фабрики повидла» ще у 2015 році. У 2016 році австрійська компанія Atelier Stephan Rindler розробила проект реконструкції Фабрики повидла. Згідно з проектом, частину будівлі, збудовану в 30-х роках ХХ століття, мають перебудувати. Натомість центральну будівлю і вежу реставрують.
Візуалізація майбутнього арт-простору на ПідзамчеВізуалізація майбутнього арт-простору на ПідзамчеВізуалізація майбутнього арт-простору на Підзамче
Зараз на Підзамче вкрай рідко заходить турист, адже завжди район був індустріальним, а тривалий час взагалі мав славу “бандитського”. Досі за звичкою деякі ріелтори відмовляють дівчат від оренди житла тут, переконуючи, що увечері ходити вулицями Підзамче і Рогатки небезпечно.
Ціни на оренду тут одні з найнижчих у Львові, житловий фонд старих будинків кінця ХІХ століття – у доволі занедбаному стані, тож район виглядає депресивним.
Цього року (2019) місто капітально відремонтує вулицю Богдана Хмельницького, що оживить цей район.
У музей «Територія терору» передали 5 горельєфів демонтованих з аварійної стели Монументу Слави. Як повідомила директор музею Ольга Гончар, буде проведене дослідження цих елементів та визначено як в подальшому їх експонувати, інформує прес-служба міста.
Фото: Олександр Мазуренко / city-adm.lviv.ua
«Вчора ввечері нам передали останні горельєфи зі стели Монументу Слави. Тому з цього часу вони будуть зберігатися у нашому музеї. Ми проведемо дослідження цих елементів і продумаємо як цікавіше їх експонувати — зробити цікавий проект, дискусію чи ворк-шоп, дослідимо, які у світі є цікаві прецеденти таких проектів, запросимо цікавих спікерів до співпраці.
Фото: Олександр Мазуренко / city-adm.lviv.ua
Наш музей дуже радий, що місто доручило саме нам зберігати ці елементи. Є рішення № 163 Львівської міської ради про їх передачу нашому музею. Тому хочемо показати, що українські музеї мають не боятися приймати такі об’єкти, бути активними, створювати дискусії навколо таких об’єктів і досліджувати їх, адже вони мають мистецьку і історичну цінність”, — розповіла Ольга Гончар, директор музею «Територія терору»
Фото: Олександр Мазуренко / city-adm.lviv.ua
За її словами 5 горельєфів з Монументу Слави символізують головні роди військ: піхотинець, танкіст, артилерист, льотчик і матрос. Оскільки об’єкти великого розміру, то необхідно буде визначити місце, де можна їх експонувати, і щоб вони були захищені від погодних умов.
Фото: Олександр Мазуренко / city-adm.lviv.ua
«Це об’єкти висотою понад 4 метри і більше метра ширина. Матеріал, з якого ці горельєфи були зроблені, очевидно, бронза. Варто буде провести мистецтвознавчу експертизу, оскільки автори цих горельєфів досить відомі люди. Ця експертиза буде потрібна як майбутньому поколінню так і нашому музею», — відзначив Тарас Різун, головний зберігач фондів музею «Територія терору».
Нагадаємо, відповідно до розпорядження міського голови Львова № 202 від 17 травня 2017 р., розглянувши звернення Почесного громадянина міста Львова, письменника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, учасника національного та правозахисного руху, політв’язня радянських таборів Ігоря Калинця, було створено робочу групу для розгляду пропозицій і вирішення питання експонування пам’ятника Монумент Слави на вул. Стрийській. Очолює робочу групу Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку.
Відбулося декілька засідань робочої групи. Під час одного з них було озвучено, що частина елементів конструкції пам’ятника Монумент Слави знаходиться в гостро аварійному стані.
Відтак 23 лютого 2018 року виконавчий комітет затвердив рішення «Про вжиття заходів з усунення аварійності Монумента бойової слави радянських збройних сил на вул. Стрийській», відповідно до якого Галицька районна адміністрація визначена замовником проведення першочергових протиаварійних робіт Монументу Слави. Мова йде про стелу, заввишки 30 метрів, де було виявлено гостроаварійні елементи.
Відповідно було замовлено дослідження у НУ «Львівська політехніка», щодо технічного стану ключових конструкцій пам’ятника.
21 січня 2019 року Галицька РА підписала угоду з ФОП Роман Хома на демонтаж гостроаварійної стели Монументу Слави. Підрядник провів монтаж риштування та розпочав роботи з демонтажу.
На Личакові між Кайзервальдом та вулицями Опришківською і Кривчицями є т.зв. Знесіння. Назва походить від церкви Вознесіння Господнього, про яку сьогодні піде мова.
Цю церкву можна знайти далеко не в кожному путівнику, до неї не водять туристів, та й побачити її можна хіба що їдучи потягом до Львова, однак, мабуть, саме це й надає їй особливого шарму.
Попередня церква на цьому ж місці була дерев’яною і походила з 1602 року. Із найдавніших документів, що стосуються церкви наразі відомо про два — від 1687 і 1758 років. Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам’ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, котрий опублікував 1858 року рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев’яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам’яток подав Феліціан Лобеський у газеті «Rozmaitości» (додаток до Gazeta Lwowska). Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині XIX століття церква перебувала у поганому технічному стані. З’явились плани будівництва нової.
Рисунок старої церкви, опублікований А. Вольфскроном 1858 р.
Сучасний храм, закладений у 1897 році. Перші плани по будівництву нової церкви відносяться до 1888 року і пов’язані з ім’ям Василя Нагірного (засновника товариств «Сокіл», «Дністер» і ряду інших), проте з невідомих причин будівництвом через майже 10 років зайнявся інший будівничий – Владислав Галицький.
Будівництво тривало 4 роки і завершилось 1901 року. Стару церкву було зруйновано не відразу. Її поступово оббудовували новими стінами і розібрали після завершення будівництва.
1922 року над входом до церковного двора збудовано стрільчасту неоготичну арку, а пізніше у 1924 році — стінну двоярусну дзвіницю із півциркульними арковими прорізами для дзвонів.
Храм розташований на високому пагорбі. У плані має форму хреста зі слабо вираженими раменами. Увінчаний одним великим восьмериком із куполом вкритим бляхою та високою бляшаною сигнатуркою, разом із якою загальна висота сягає 31 м.
Матеріалом послужила цегла, зовні обмурована грубо обробленим пісковиком, що добувався поблизу. Для архітектурних елементів застосовано дрібнозернистий пісковик із села Демні, що поблизу Миколаєва.
Інтер’єр церкви був розписаний сюжетами зі Старого та Нового Завіту. За іконостасом знаходилась ікона «Розп’яття з ктиторами» від 1701 року. Біля вівтаря розміщувались також ікони історичного змісту. До нашого часу збереглись фрагменти високомистецької ікони «Вознесіння Господнє» від 1652 року, що знаходилась перед іконостасом.
Церква мала дзвін, датований 1557 роком, що походив з іншого, давнішого храму. Тут зберігалось рукописне Євангеліє 1603 року писане священиком Захарією зі Знесіння. А сама церква відігравала роль духовного центру місцевості.
Церква Вознесіння Господнього на Знесінні
Нині церква належить громаді УГКЦ. Церква має адресу вул. Старознесенська, 23. Сама вулиця отримала цю назву у 1920-х роках, в радянський період носила назву Миронюка.
Сьогодні, 17 грудня, у парковій зоні ТРЦ Forum Lviv запрацював Парк Юрського періоду з 24-ма рухомими фігурами динозаврів. Про це ідеться на сторінці ТРЦ в Instagram.
Відома виставка «Живі динозаври» вже відкрилася і чекає фанів Ті Рекса і його друзів.
«З грудня до січня тут можна побачити рухомих динозаврів і їхні скелети в реальних розмірах. Ба більше, кожен з них має свій природній колір, текстуру і навіть звук. Крім цього, у парку дізнаєтеся більше про походження і життя динозаврів: їхніi звички, як вони полювали та ростили потомство», – ідеться в повідомленні.
Квитки можна придбати при вході на виставку та на сайті kasa.in.ua. Вартість квитків: дитячий, пільговий дорослий – 100 грн, дорослий – 120 грн, сімейний (2 дорослих + 1 дитина) – 300 грн, сімейний (2 дорослих + 2 дитини) – 400 грн. Виставка працює щодня з 10:00 до 20:00.
