Категорія: Куди піти?

Львів – місто цікаве як з історичної, так із сакральної перспективи, як з архітектурної, так і з мистецької точки зору. Тут збереглося, а часто і не збереглося безліч пам’яток культури й мистецтва, архітектури та історії.

І хоча у Львові є десятки, а, можливо, навіть сотні по-своєму безцінних пам’яток, Tvoemisto.tv обрало 7 об’єктів, які можна назвати у тій чи іншій мірі унікальними якщо не у європейському масштабі, то принаймні у масштабі національному чи регіональному.

Оперний театр

Будівництво Великого міського театру розпочалося 1897 року, а для глядачів його відкрили у 1900 році виставою «Янек» Владислава Желенського. На відкритті був присутній лауреат Нобелівської премії з літератури Генрик Сенкевич, відомий в Україні зокрема за творами «Quo Vadis» та «Вогнем і мечем».

Влітку 1895 року було оголошено конкурс проектів, за підсумками якого переміг архітектор Зигмунт Горголевський. Проект фундаменту, який стоїть на закритій у тунелі ріці Полтві, а також керівництво роботами бетонування виконував професор політехніки Ян Богуцький. Будівництвом займалися відомі львівські та європейські фірми. А електрифікувала будівлю львівської опери компанія Siemensund Halske – та, що створила перший стільниковий телефон.

На фасаді будівлі містяться колони, скульптури й трикутний декорований фронтон. Це – найнасиченіша частина фасаду, яка прикрашена композицією Антонія Попеля «Радощі та страждання життя». Зверху стоять три статуї «Комедії та драми» – зліва, «Музики» – справа та «Слави» – посередині. Про центральну статую письменник і львовознавець Ілько Лемко переповів легенду, мовляв, моделлю для неї була вагітна жінка, адже у статуї відповідний животик.

Ще за рік до завершення будівлі у ній було змонтовано традиційний для оперних театрів орган, схожих на які, однак, ще не було у тогочасній Польщі. Але через величину музичного інструменту і його незручність у 60-тих роках орган замінили на менший. Проте натовп людей пошкодив інструмент, тож під час реконструкції оперного театру у кінці 1970 років орган було демонтовано і списано на металобрухт.

У 2000 році Львівська опера святкувала 100-річний ювілей, з нагоди якого було замінено присвоєне йому радянською владою ім’я Івана Франка й названо на честь Соломії Крушельницької – української оперної співачки світового рівня. А рік перед тим Львівський оперний театр став одним із місць Шостої зустрічі президентів країн Центральної та Східної Європи: Австрії, Болгарії, Німеччини, Польщі, Румунії, Словенії, Угорщини, України та Чехії.

Львівські перегони Великого Призу

Leopolis Grand Prix (ЛеополісҐрандПрі – Великий приз Львова) – фестиваль ретро-автомобілів, який відбувається у Львові на трасі «Львівський трикутник», що проходить по вулицях Вітовського, Стрийській та Героїв Майдану. Крім міських перегонів у рамках фестивалю відбуваються рівнинні заїзди поза Львовом, показ автомобілів і ретро-проїзд вулицями міста. Leopolis Grand Prix включено до офіційної програми світових ретро-перегонів.

На початку ХХ століття перегони у Львові були задумані для промоції автомобілів. Вони мали статус Гран-Прі і були одним із етапів міжнародної серії Гран-Прі – попередника Формули-1. Львівська траса була придумана раніше, ніж траса у Монако (1929 р.), але перші змагання пройшли 8 вересня 1930 року. Європейські гонщики вважали львівську трасу однією із найскладніших на континенті, адже дорога була покрита базальтовою бруківкою, на ній відбувається відчутний перепад висоти, а також по ділянці траси завдовжки 800 метрів проходить трамвайна колія. Вже за рік перегони стали міжнародними, а у 1932 році Міжнародна асоціація автомобільних клубів надала їм назву і статус Гран-Прі Львова, що є унікальним явищем, адже перегони здебільшого отримували назву країни, а не міста. Переможцем перших перегонів у 1930 році став громадянин Польщі на автомобілі Austro-Daimler; 1931 року – гонщик з Німеччини на авто Mercedes-BenzSSK; 1932 та 1933 років переможці із Німеччини та Норвегії відповідно приїхали першими на автомобілях AlfaRomeo. Проте через кризу в Європі у 1934 році заїзди були скасовані.

У 2011 році у Львові були відновлені змагання «Leopolis Grand Prix», що було приурочено до 80 ювілею отримання перегонами 1931 року статусу міжнародних. У 2011 році у фестивалі взяли участь 74 екіпажі, з яких 40 – з України, а 34 – із-за кордону. Найстаріший представлений на гонках автомобіль був виготовлений у 1927 році.

Каплиця Боїмів

Понад 400 років тому представник однієї з найбагатших родин Львова купець Георг Боїм, отримавши посаду бургомістра, замовив будівництво каплиці для своєї родини. Каплиця поєднує у собі традиційне дерев’яне будівництво та декор кам’яної ренесансної будівлі. Вона споруджена над родинним гробівцем Боїмів на території тодішнього міського цвинтаря поблизу Латинського собору. Там було поховано 14 осіб, яких згодом перепоховали на львівських цвинтарях, однак, де саме – досі невідомо.

Стіни каплиці Боїмів повернені точно за сторонами світу, притому до однієї зі стін – південної – примурована житлова будівля ХІХ століття. Інші стіни декоровані фігурами святих та страстями Христа. Проте одним із найважливіших елементів є купол каплиці, який всередині декорований трьома рядами заглиблень із фігурами.

У каплиці є оригінальне зображення тайної вечері, на якому Юда вже отримав 30 срібняків за зраду Ісуса Христа, через що з-під крісла цього учня шкірить зелені зуби диявол. Однак те, що довершує унікальність каплиці – це сидяча постать Ісуса Христа на куполі. Це – образ Христа Засмученого, який у Гетсиманському саду молиться до Бога-Отця. Такий сюжет доволі малопоширений, крім того, частіше його можна зустріти у малярстві, але у скульптурі – рідше. Проте незвичність саме цієї скульптури полягає в тому, що в інших сидячих зображеннях Христос опирається щокою на праву, а тут – ні ліву руку. Дослідник каплиці Андрій Салюк вважає, що це змістовна символіка, адже Боїм був протестантом і перейшов на католицизм після приїзду до Львова. Зважаючи на це, цілком імовірно, що в душі він притримувався попередніх релігійних поглядів, адже образ Христа Засмучено розроблявся саме митцями, які були прихильниками протестантизму.

Музей етнографії та Львівська статуя свободи

Львівський музей етнографії та художнього промислу – єдиний музей етнографії в Україні, що підпорядковується Інституту Народознавства Національної Академії Наук України. Він був створений у 1951 році на базі двох інших музеїв: етнографічного та художнього промислу. Коли це сталося, його переселили у будівлю колишньої Галицької ощадної каси, яку в 1891 році створив львівський архітектор Юліан Захаревич, автор Львівської політехніки та інших значних споруд.

На сьогодні до відділу етнографічної колекції входить понад 44 тисячі експонатів, а до відділу мистецького промислу – понад 28 тисяч експонатів. Самі колекції значні не лише кількістю – вони містять безліч унікальних речей. Наприклад, донедавна це був єдиний музей, у якому зберігалися вироби ранніх християн Північного Єгипту – коптів. Тепер невелика кількість схожих експонатів є у Києві в музеї Ханенків.

Будівля етнографічного музею у Львові цікава також через статую жінки, схожої на статую свободи, яка сидить. Існує багато версій щодо того, звідки узялася ідея львівської статуї, і чи бува Нью-Йоркська статуя, встановлена у 1886 році,  не є копією Львівської, створеної 1891 року. Проте ці здогадки скоріше помилкові, ніж правдиві, і першим все ж було творіння француза Огюста Бартольді, а вже потім – львівського скульптора Леонарда Марконі.

Однак, існує багато інших здогадок та легенд. З одного боку, статую вважають унікальною, а з іншого – вважають її відповідною до тогочасних мистецьких тенденцій, запозичених з образу Колоса Родоського. Разом з тим, жінка із короною із сімома променями та факелом в руках, яка сидить та обіймає двох чоловіків обабіч себе, сповнена символізму.

За однією із версій вона є символом свободи та демократії, а її творці належали до Масонських лож так само, як і творці іншої статуї свободи та й узагалі безліч архітекторів чи інших осіб. Проте вірогідніше, що жінка символізує економічний розвиток і ощадність – адже є на будівлі Ощадної каси – а також добробуту і прогресу Галичини, бо чоловіки, яких вона обіймає, символізують сільське господарство та промисловість. На користь цієї версії виступає символічна емблема банку – мураха, яка означала працю й примноження капіталу.

Найдавніша споруда Львова

Найдавнішою будівлею міста Львова є зразок архітектури ХІІІ століття – церква святого Миколая на Підзамчому, яка є пам’яткою архітектури національного значення. Храм був збудований з урахуванням візантійського зодчества, планом він нагадує рівнораменний хрест. Церква схожа на церкви Київської Русі, але має аналоги в архітектурі Південної Європи. Проте пам’ятка не зберегла свого первинного вигляду через значні перебудови внаслідок пожеж.

Оскільки храм св. Миколая мав привілей від князя Лева, то вважається, що безпосереднє відношення до нього мали галицько-волинські князі. Можливо церква була їхньою родинною усипальницею. Якби не було, будівля зведена на місці старого цвинтаря, що свідчить про існування давнішої церкви, яка, щоправда, можливо була дерев’яною.

Коли у XVI столітті слов’янські землі відвідав Патріарх антіохійський ЙоакимV – він завітав також до Львова і благословив храм часточкою мощей святого Миколая. Серед реліквій, які перебувають у церкві, є ікона св. Миколая Чудотворця у вбранні візантійського взірця на позолоченому фоні. Що ж до зовнішнього оздоблення сакральної споруди, то у 20-тих роках ХХ століття український художник Петро Холодний-Старший розмалював фасад церкви фресками.

Спадщина Івана Пінзеля

Іван Пінзель – доволі загадкова постать, адже про його життя мало що відомо. У середині 1740-вих на запрошення архітектора Бернарда Меретина Пінзель появляється при дворі магната Миколи Василя Потоцького. Той став його патроном і головним замовником. У 1750-60 роках скульптор працював у Львові та ряді містечок Східної Галичини: Ходоровичах, Городенці, Гвіздці, Монастириськах, Бучачі. Зараз це Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області.Твори Івана Пінзеля наділені незвичною динамікою. Цим вони відрізняються від робіт інших митців, які працювали у такому жанрі.

Зважаючи на схожість робіт Івана Пінзеля до творів Празької школи, існує думка, що Пінзель і сам був з Чехії. Свої скульптури робив із дерева та каменю. Деякі були створені у двох варіантах. Наприклад, вважаться, що дерев’яна фігура св. Юрія на коні, який перемагає змія, є моделлю кам’яної статуї святогона фасаді собору св. Юра у Львові.Імовірно, вже згодом на цю «підготовчу роботу» із дерева липи було нанесено позолоту, щоб надати їй вигляду довершеного твору.

У 2010 році Національний банк ввів у обіг срібну монету із серії «Видатні особистості України» номіналом 5 гривень «Іоанн Георг Пінзель». Того ж року Укрпошта випустила марки із роботами майстра: «Богоматір» та «Ангел». А у 2012 році 27 робіт Івана ГеоргаПінзеля експонувалося у Луврі в залі, де колись складали присягу французькі королі. За три місяці цю виставку побачило близько мільйона відвідувачів. Підготовка експозиціївелася багато років і стала першою персональною виставкою українського митця. Більшість збережених до сьогодні творів Івана Пінзелязберігаються у Музеї сакральної барокової скульптури Пінзеля на площі Митній, 2 в будівлі колишнього костелу кларисок.

Будинок вчених

Будинок під номером 6 на вулиці Листопадового Чину збудований у 1898 році за проектом австрійської архітектурної фірми «Фельнер і Гельмер». Архітектори ФердинандФельнер та Герман Гельмер були також авторами проекту Одеського оперного театру.

Будинок вчених не завжди був будинком вчених – там до приходу радянської влади у 1939 році було графське казино. А Львівський Будинок вчених розмістився у будівлі лише з 1948 року, після чого із ним пов’язується багато подій наукового, суспільно-політичного та творчого життя.

У 1978 році вийшла радянська стрічка за мотивами твору Александра Дюма «Д’Артаньян та три мушкетери», а один із епізодів цього фільму – той, де д’Артаньян піднімається по сходах до кардинала, щоб зіграти з ним у шахи – знято на сходах Будинку вчених. У 1998 році тут був обласний виборчий штаб кандидата на пост президента України Леоніда Кучми, а наступного року тут діяв прес-центр саміту президентів країн Центральної і Східної Європи.