Мешканця Львівщини, який служить у одній з військових частин у званні сержанта звинуватили у недбалому ставленні до служби через нестачу дизпалива на 1,1 млн грн. Щодо нього порушили кримінальну справу, пише ZAXID.NET.
Як вказано у матеріалах справи, які оприлюднили у судовому реєстрі, уродженець села Шегині на Львівщині проходив військову службу на посаді начальника складу взводу матеріального забезпечення однієї з військових частин. Наприкінці серпня 2024 року сержанту повідомили про підозру у недбалому ставленні до служби (ч.4 ст.425 ККУ), оскільки у військовій частині виявили нестачу понад 24 тонни дизпалива на 1,1 млн грн. Санкція статті кримінального кодексу передбачає від п’яти до восьми років тюремного ув’язнення.
Наразі правоохоронці проводять досудове розслідування справи. Суд обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький витратив з бюджету 25 млн грн на дорогу в курортному селищі Східниця до готелю, який побудував його батько бізнесмен Зіновій Козицький, про це пишуть журналісти-розслідувачі NGL.Media.
“Голова Львівської ОВА Максим Козицький витратив 25 млн грн з бюджету на дорогу до приватного курорту свого батька”.
Розслідувачі дізналися, що в курортному селищі Східниця на Львівщині Зіновій Козицький збудував великий готельно-відпочинковий комплекс. Також він збирається будувати там ще один готель і, ймовірно, – лижну трасу. Готель побудований на вулиці Гірській і про її реконструцію за 25 млн грн йдеться.
Готельно-відпочинковий комплекс компанії «Нормаз плаза», яка перебуває під контролем Зіновія Козицького (фото NGL.media)
Реконструкцію цієї вулиці загальною вартістю 12,76 млн грн почали восени 2021 року, проте підрядник – турецька компанія “Онур” – встиг до кінця року відремонтувати коштом держбюджету лише незначний відтинок на 1,9 млн грн. Наступні півтора роки про завершення проекту не згадували через повномасштабну війну.
На початку червня 2023 року селищний голова Східниці Іван Піляк звернувся до голови Львівської ОВА з офіційним листом, прохаючи продовжити ремонт коштом уже обласного бюджету.
Незабаром Козицький погодив продовження реконструкції, вартість якої за півтора роки простою зросла майже вдвічі – до 25 млн грн. Раніше для виділення грошей необхідне було рішення обласної ради, проте за останні два роки депутати повністю втратили вплив на розподіл обласного бюджету, яким тепер розпоряджається виключно ЛОВА.
Реконструкція вулиці Гірської у Східниці виявилась найдорожчою зі списку доріг, профінансованих ЛОВА у 2023 році.
Вулиця Гірська – це крута бічна вуличка на околиці Східниці, обабіч якої широко розкидані менше десятка хат, у тому числі і закинутих, та невеличкий готель.
Оновлена майже двокілометрова вулиця з гладеньким асфальтом і ліхтарями освітлення проїжджої частини вплине лише на один об’єкт, розташований формально уже за межами Східниці на вершині пагорба.
Там стоїть уже готовий до відкриття розкішний відпочинковий комплекс, який належить Зіновію Козицькому, батькові Максима Козицького.
Окрім готелю на 60 номерів, найдешевший з яких коштує від 9900 грн/ніч, тут добудовують ще 11 окремих котеджів. Усе це разом позиціонують як “велнес-курорт Панорама Східниця”.
Будівництвом готелю займалась компанія “Нормаз плаза”, співласником якої є Зіновій Козицький.
Земельна ділянка загальною площею майже 9 га, на якій розташований новий готельно-відпочинковий комплекс, юридично належать компанії “Нормаз плаза”, яка виступила замовником будівництва.
Половина (50%) цієї компанії належить Зіновію Козицькому через ТОВ “Вест Енерджі”, інша половина ще донедавна належала відомому львівському бізнесмену Віталію Ломаковичу.
Проте він, схоже, вийшов з цього бізнесу – 30% “Нормаз плаза”, які раніше були у Ломаковича, тепер належать 23-річній Каріні Тертичній, яка позиціонує себе як арт-менеджерка і уже принаймні рік живе у Лондоні.
Вона є донькою львівської нотаріуски Елеонори Тертичної, адреса офісу якої збігається з адресою офісу головної компанії Зіновія Козицького “Західнадрасервіс” у Львові, а сама Каріна Тертична раніше працювала у благодійному фонді Козицького.
У серпні цього року Віталій Ломакович офіційно вийшов і зі своєї компанії з управління активами “Оптіма-Капітал”, якій досі належить 20% “Нормаз плази”.
Можна припустити, що таким чином Зіновій Козицький отримав повний контроль над “Нормаз плазою”.
Приблизно за два кілометри від “Панорами Східниця” далі у гори розташований хутір Гута. Коли у соцмережах почали обговорювати доцільність витрачання 25 млн грн на нову дорогу до приватного відпочинкового комплексу, заступник голови селищної ради Східниці Петро Кость запевняв, що вона потрібна, бо екстрені служби, зокрема, і швидка допомога, не можуть доїхати до Гути, а взимку тамтешні мешканці можуть добратися до Східниці лише саньми.
Проблема у тому, що на тому хуторі ніхто постійно, а тим більше взимку, не живе. У цьому журналісти переконалися, поспілкувавшись з місцевими.
На хуторі є кілька старих хат, але вони переважно занедбані, а деякі використовують лише як дачу з городом.
Проте уже незабаром Гута зміниться, адже у тутешньої землі з’явилися нові власники. У серпні цього року щонайменше чотири гектари у Гуті перейшли у власність Зіновія Козицького і Елеонори Тертичної.
Місцеві переконані, що тут будуватимуть новий великий відпочинковий комплекс.
Дорогу до Гути значно розширили і убезпечили від підмивів, облаштувавши кілька гідротехнічних споруд. Розширений і укріплений відтинок довжиною близько 1,7 км завершується якраз біля ділянок Козицького і Тертичної.
Дорога до хутора Гута всіяна будівельною технікою турецької компанії “Онур”, яка збудувала і перший майже двокілометровий відтинок до “Панорами Східниця”. Проте замовник будівництва, як з’ясувалося, змінився.
Якщо першу частину дороги замовляла Східницька селищна рада, а оплачували роботу з обласного бюджету, то другу частину замовив і оплачує приватний інвестор. В “Онурі” відмовилась розкрити його ім’я.
Стан колишньої лісової дороги до хутора Гута у серпні 2024 року (фото NGL.media)
Згодом журналісти дізналися, що замовником реконструкції дороги до Гути є ТзОВ “Нормаз Плаза”, а вартість проекту складає 24,45 млн грн.
Вартість реконструкції приблизно 1700 метрів лісової дороги співмірна з вартістю ремонту і освітлення вул. Гірської протяжністю 1,9 км, який обійшовся у 25 млн грн. Таким чином, загальна вартість складе майже 50 млн грн, з яких половина оплачена коштом платників податків.
Рішення про таке використання бюджетних грошей ухвалював голова Львівської ОВА, що є очевидним конфліктом інтересів – адже єдиним реальним вигодонабувачем найбільшої витрати ЛОВА на дороги у 2023 році виявилась компанія його батька.
Максим Козицький відмовився від коментарів, переадресувавши питання журналістів до свого заступника Юрія Бучка, який переконує, що у ЛОВА нічого не знають про цю дорогу у Східниці.
Детективи Територіального управління БЕБ у Львівській області викрили незаконне ввезення авто з-за кордону під виглядом гуманітарної допомоги.
Слідством встановлено, що на митну територію України, через пункт пропуску Медика-Шегині Львівської митниці, було ввезено транспортний засіб преміального класу Audi Q7 2015 року випуску.
Автомобіль завозили під виглядом гуманітарної допомоги, його отримувачем значився благодійний фонд.
При цьому встановлено, що авто планували продати через інтернет майданчик з продажу вживаних автомобілів. Наразі транспортний засіб вилучено, вирішується питання про накладення на нього арешту.
Досудове розслідування за ч. 2 ст. 222 Кримінального кодексу України, за сприяння співробітників Львівської митниці триває. Процесуальне керівництво здійснюють прокурори Львівської обласної прокуратури.
Встановлюється повне коло осіб причетних до незаконної діяльності.
В історико-культурному заповіднику «Стільське городище» на Стрийщині археологи завершили другий сезон розкопок в селі Ілів біля печери культового призначення. Під час цьогорічних досліджень вдалося виявити поселення трипільців, а також з’ясувати, що у княжі часи дитинець мав оборонне призначення, де місцеве населення ховалося від нападу ворогів. Такі висновки спростовують радянську версію про те, що у цій місцевості люди були відсталими і ще довго сповідували язичництво. Про підсумки роботи ZAXID.NET розповів керівник археологічних досліджень, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Крип’якевича Андрій Гавінський.
Цього року науковці досліджували п’ять розкопів загальною площею 220 м2 біля печери Рожаниця у селі Ілів. Це городище є багатошаровою пам’яткою, на якій ще раніше виявили об’єкти доби енеоліту (IV тис. років до н.е.), ранньозалізного часу (поч. І тис. років до н.е.) та княжої доби (Х-ХІІІ ст.).
Керівник досліджень розповів, що найбільшим науковим відкриттям цьогорічного сезону в Ілові є знахідка поселення трипільської культури. Торік там вперше знайшли кераміку пізнього етапу трипільської культури (кінець IV тис. до н. е). Цього року, крім кераміки, виявили багато сокир з опоки (стверділа глина), а також господарську яму того часу, що підтвердило, що вони тут жили.
Як наголошує науковець, це друге поселення трипільської культури у межах Львівщини. Схоже у 1980-х роках виявили на горі Жупан у Винниках. Ці знахідки змінюють погляди на розвиток пізнього енеоліту у верхів’ях Дністра на теренах заходу України.
«Дотепер було відомо, що представники трипільської культури не заходили на Львівщину. Єдине поселення пізнього трипілля ми мали у Винниках. Тоді науковці припускали, що вони могли мігрувати, десь переховуватися. Але виявляється, що ці теорії тепер вимагають перегляду. Відкриття в Ілові абсолютно змінює трактування культурних процесів, що відбувалися на теренах заходу України в пізньому енеоліті, і щонайменше на 300 років назад ми можемо посунути хронологію», – пояснив ZAXID.NET Андрій Гавінський.
Науковець наголошує, що кераміка пізнього етапу трипільців специфічна, вона відрізняється від класичних зразків трипільської культури, дещо деградує на фінальному етапі. Тому багато дослідників плутали її з добою бронзи чи ранньозалізним часом. «А виявляється, що це просто революція в енеоліті, бо ці пізні трипільці просунулися сюди і або витіснили західноєвропейські культури з цієї території, або їх вже тут не було. Що робили тут трипільці – це новий пласт для досліджень», – каже дослідник.
Крім трипільців, в Ілові під час цьогорічних розкопок виявили близько 20 стаціонарних археологічних об’єктів, які датуються ХІІІ століттям. Це господарські ями, наземна стовпова конструкція та заглиблені житла із печами-кам’янками.
«Ми підозрювали, що функціональне призначення городища є оборона, захист місцевого населення від певної загрози. За два польові сезони нам максимально вдалося дослідити дитинець цієї пам’ятки. Він мав чітку систему забудови, яка була спланована по периметру, а центральна частина залишалася вільною. У культурному шарі, господарських ямах, закинутих хатах знайдено чимало характерного для того часу битого посуду, побутові речі та окремі предмети зброї – вістря стріл, наконечники списів», – розповів Андрій Гавінський.
Середньовічне городище ще до кінця не досліджене, за словами науковців, треба детальніше обстежити оборонні конструкції (вали, рови), житлові споруди, а також кам’яну вимостку, яка може бути фундаментом кам’яної вежі.
«Кам’яна вимостка висотою до метра, шириною 4 м розташована впритул до першого найбільшого внутрішнього валу. Раніше її вважали п’єдесталом для ідола. Але це дивно, бо зазвичай капища розміщували по центру, а воно врізається у вал. Ми припускаємо, що це була кам’яна основа дерев’яної вежі», – каже археолог.
Як зазначає обласний департамент архітектури, за підсумками розкопок провели польовий семінар «Ілівське городище у контексті давніх поселенських структур заходу України за доби середньовіччя», на якому науковці висловили думку про ймовірну хибність радянської історичної концепції: «Вони стверджували, що західні терени України були периферією, провінцією, де ще до ХІІІ ст. місцеве населення сповідувало багатобожжя й поклонялося ідолам. Вважалось, що пам’ятка в Ілові – це городище-святилище. Проте, за словами вчених, такі міркування виглядали щонайменше дивно, адже неподалік був Галич, де вже існували муровані храми, було розвинене християнство».
Торік науковці припускали, що знайдена споруда була громадським місцем біля язичницького капища. Але цьогоріч переконалися, що це класична забудова дитинця: господарські, житлові об’єкти, речі оборонного, захисного призначення. А стовпова конструкція виявилася звичайним накриттям над господарськими ямами, заглибленими пивничками. Вчені дослідили 2/3 дитинця і не знайшли жодних речей язичників. Але водночас не виявили і атрибутів християнства – ані натільних хрестиків, енколпіонів, які носили в той період. Хоча тут науковим відкриттям могли завадити чорні копачі. Археолог каже, що навіть під час їхніх досліджень, зловмисники підстерігали і шукали знахідки поміж роботою вчених.
Зараз городище в Ілові є одним із найбільш вивчених схожих пам’яток у регіоні верхнього Дністра. Останні 20-30 років такі городища ніхто не досліджував на великих площах. Вперше за час незалежності України археологічні розкопки в Ілові провели торік, а попередні – ще 1987 року.
Дрогобицька міська рада повідомляє, що Геофізична компанія ТОВ «Георозвідка» (ред. компанія Зіновія Козицького), основним видом діяльності якої є проведення сейсморозвідувальних робіт, з метою вивчення геологічної будови верхньої частини земної кори, для виявлення нових і деталізації вже існуючих родовищ нафти і газу, а також для підвищення ефективності їх експлуатації, буде проводити на території Дрогобицької нафтогазової площі зазначені роботи.
Геофізичні дослідження планують проводити цілодобово по прямолінійних профілях, які будуть проходити по землях зайнятих сільгоспкультурами, населеними пунктами, лісами та іншими територіями, які потрапляють в контур відпрацювання площі. При цьому максимально будуть використовуватися дороги різних категорій, а також лісові просіки.
Під час виконання сейсморозвідувальних робіт ТОВ «Георозвідка» використовуватиме невибухові вібраційні джерела пружніх коливань (УЗСС), а також вибухові джерела збудження хвиль (вибухові роботи будуть проводитися тільки в денний час).
Для виконання ТОВ «Георозвідка» Програми Уряду по забезпеченню енергетичної незалежності держави шляхом збільшення власного нафтогазовидобутку, просимо сприяти у проведенні даних робіт.
30 серпня на Львівщині під час навчального польоту розбився вертоліт Мі-2 з екіпажем. Унаслідок падіння загинули двоє членів екіпажу, серед яких – 28-річний капітан Назарій Проказюк із Львівщини. Про це повідомили на офіційній сторінці «Пласту» у соцмережі Facebook, передає ZAXID.NET.
Кілька днів тому Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба повідомив, що під час виконання навчально-тренувального польоту зазнав катастрофи вертоліт Мі-2. За даними університету, двоє членів екіпажу загинули.
Згодом на офіційній сторінці «Пласту» оприлюднили інформацію, що одним із загиблих є 28-річний мешканець Львівщини Назарій Проказюк, а сама трагедія трапилась на території Львівської області.
«30 серпня 2024 року під час виконання навчально-тренувального польоту, будучи в екіпажі у складі двох осіб гелікоптера Мі-2, зазнав падіння у Львівській області. Внаслідок чого обоє учасників екіпажу загинули», – повідомили на сторінці «Пласту», де також оприлюднили біографію військового.
Сьогодні у Львівській області попрощаються із захисниками: Миколою Ільницьким, Володимиром Козакевичем, Тарасом Семенюком, Олегом Штогрином, Русланом Савичем, Марією Дихтяр, Антоном Долинським, Володимиром Грабовським.
Сьогодні Львівщина прощається із захисниками та захисницею:
Микола Ільницький – житель Дрогобича. Захисника мобілізували 12 травня 2024 року. Воїн поповнив лави 95 бригади Збройних сил України. Загинув 1 вересня у Курській області.
Володимир Козакевич – уродженець Бібрки. Був стрільцем-снайпером аеромобільного відділення військової частини А0281. Загинув у Курській області.
Тарас Семенюк – житель міста Жидачів Стрийського району. Був навідником у складі 63-ої окремої механізованої бригади. Загинув 8 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Діброва Сєверодонецького району Луганської області. Воїну було 44 роки.
Олег Штогрин родом із Стрия. 25 лютого 2022 року добровольцем подався на захист Батьківщини. Був солдатом Національної гвардії України. Загинув 30 серпня 2024 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в Торецьку на Донеччині.
Руслан Савич – уродженець селища Підкамінь Золочівського району. Був солдатом, стрільцем-зенітником.
Загинув 30 серпня 2024 року від отриманих поранень. Захиснику був 51 рік.
Марія Дихтяр «Пантера» – уродженка села Борок Сокальської громади. Була капітаном медичної служби 63 батальйону 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.
Вона – одна з перших жінок-добровольців, які наважилися усе залишити в мирному житті і піти служити заради порятунку захисників України на Донбасі. Впродовж трьох років служила начальницею медичної служби у 25 окремому мотопіхотному батальйоні «Київська Русь».
2 жовтня 2023 року Указом Президента за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Марію Дихтяр нагороджено орденом “За мужність” III ступеня. Нагороду вручав особисто Президент.
Антон Долинський – львів’янин. З початком повномасштабного вторгнення вступив на захист України до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені Митрополита Андрея Шептицького Виконував бойові завдання на території Донецької, Запорізької та Сумської областей. У серпні 2022 року нагороджений медаллю «Учасник бойових дій».
Володимир Грабовський – уродженець села Зіболки Львівської області. Після завершення військової служби проживав в рідному селі, де й працював.
З початком повномасштабного російського вторгнення боронив державу у складі 7-го прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління. Проходив військову службу на Волині, згодом виконував бойові завдання на Донеччині та Луганщині.
Вічна памʼять усім полеглим захисникам та захисницям!
Стрийський міськрайонний суд Львівщини виніс вирок 41-річному Миколі Ц., який проігнорував бойову повістку та не прийшов у ТЦК. У суді військовозобов’язаний заявив, що не прийшов у ТЦК, бо того дня був п’яним. Суд призначив йому три роки тюрми, повідомляє ZAXID.NET.
Як вказано у вироку, який оприлюднили у судовому реєстрі у вересні 2024 року, мешканець Львівщини Микола Ц. у вересні 2023 року пройшов ВЛК, яка визнала його придатним до військової служби. Згодом він отримав повістку про необхідність прийти у ТЦК на відправку до військової частини. Чоловік її проігнорував і щодо нього порушили кримінальну справу за фактом ухилення від мобілізації.
У суді 41-річний Микола Ц. свою провину визнав та розповів, що 16 вересня він пройшов ВЛК і йому дали повістку на 18 число. У вказаний день він прийшов, його «возили по різним частинам, але ніхто його не прийняв». Після цього йому сказали прийти 4 жовтня, у вказаний день він не прийшов у військкомат, бо був п’яним.
Представник ТЦК у суді пояснив, що інколи так буває, що військова частина повертає військовозобов’язаних, не вказуючи причину їх повернення.
Справу розглянув суддя Руслан Шрамко, який дослідив усі матеріали та визнав чоловіка винним в ухиленні від мобілізації, призначивши покарання – три роки тюрми. Вирок ще можна оскаржити.
Родом із села Братківці Стрийської громади. Добровільно вступив до лав ЗСУ в квітні 2022 року. Був старшим солдатом, старшим розвідником-гранатометником 5-тої окремої штурмової бригади. 21 червня 2023 року отримав медаль-нагрудний знак «Ветеран війни-учасник бойових дій». Понад два роки воював на Бахмутському напрямку, де і загинув 30 серпня 2024 року.
Назар Проказюк
Житель села Гаї Золочівського району. Воїн був капітаном, командиром вертольота вертолітної ланки вертолітної ескадрильї військової частини.
Загинув, виконуючи військовий обов’язок.
Захиснику було 28 років.
Іван Пащак
Житель села Городовичі Хирівської громади. Був стрільцем-помічником гранатометника штурмового відділення штурмового взводу військової частини А4848. Загинув 28 серпня 2024 року.
Олександр Макідонський
Житель села Суха Долина Тростянецької громади. Загинув 17 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Стариця Харківської області.
Роман Олійник
Житель Сокаля Червоноградського району. Був мобілізований на військову службу 22 лютого 2023 року. За це час проходив службу у декількох військових частинах. Внаслідок поранень і контузії, отриманих під час проходження служби, помер.
Юрій Батюк
Житель Стоянова, що на Червоноградщині. Був інспектором прикордонної служби. Загинув 29 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.
Тарас Морський
Уродженець селища Щирець Львівської області. Проходив строкову військову службу в 25-й зенітній ракетній бригаді.
Під час повномасштабного вторгнення боронив Україну у лавах 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького. Виконував бойові завдання на Харківщині та Сумщині.
Андрій Кубай
Народився в місті Краснодон Луганської області. У ранньому дитинстві родина переїхала до міста Дрогобич Львівської області.
Під час повномасштабного вторгнення захищав державу в складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади. Виконував бойові завдання на Луганщині.
Микола Вінніцький
Житель села Осталовичі Перемишлянської громади. Служив у Національній гвардії України, військова частина 3002. Загинув захисник поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області.
Костянтин Кость
Житель Нового Села Куликівської громади. Служив у військовій частині А3204. Загинув 30 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Черкаське Порічне Курської області російської федерації.
Klavdia Petrivna — українська виконавиця, яка стала відомою із відео у соціальній мережі TikTok та не розкривала своєї особистості. Під час концертів у київському Палаці Спорту 30 та 31 серпня співачка відкрила обличчя.
Більше про неї Суспільне дізналося від односельців та викладачів Дрогобицького музичного коледжу.
Klavdia Petrivna — сценічне ім’я Соломії Опришко. Дівчина родом із села Гірне на Львівщині.
“Чули, знаємо, прекрасна дитина, з нашою внучкою дружила. Гарна дівчинка, вчилася в музичній школі, співала, я пам’ятаю, з дитинства”, — розповідає мешканка Гірного Марія Орел.
“Мені дочка сказала — ти знаєш, що то Соломія Опришко? А я — я не вірю, як то так? Вона — так, то просто такий псевдонім, і просто ніхто не знає”, — додає місцева жителька Галина Орел.
Соломія навчалася у Дрогобицькому музичному коледжі в класі скрипки. Диплом співачка отримала у червні 2024 року. За словами колишньої класної керівниці Соломії Любові Мись, дівчині 19 років, а вчителі та учні коледжу знали, хто така Klavdia Petrivna, але мовчали.
“Як її почали дуже розповсюджувати в інтернеті, то хтось там казав, що не може вона так співати. А я кажу — ви не чули, як вона співає в електричці “Стрий-Славське”. Тобто, ми їздили на екскурсії і її спів був просто чудовий, люди завжди заслуховувались”, — каже Любов Мись.
Керівник Дрогобицького музичного коледжу Юрій Чумак каже, що дізнався про кар’єру Соломії від її продюсерів:
“Вперше дізнався від продюсерів, які зателефонували й домовилися про зустріч, представилися як продюсери Клавдії Петрівни. В той момент я ще не знав про таку. Після того поцікавився і зрозумів, що мова йде про зірочку. Далі вже була домовленість про те, щоб все-таки втримати інтригу і дати дитині завершити спокійно її навчання і здобути диплом”.
За його словами, Соломія закінчила коледж за спеціальністю “Скрипка” та грала в симфонічному, камерному й народному оркестрі.
