90-літня ромка-переселенка з Харкова, яка пам’ятає Другу світову війну, зізналася, що тоді їй не було так страшно, як зараз, коли вона бачила як над її головою летять рашистські ракети й руйнуються будинки мирних мешканців.
Про це «Вголосу» розповів львів’янин, ром та волонтер пан Микола.
Пан Микола свого часу був відомим громадським діячем, який захищав права ромів на Львівщині. Проте з часом відійшов від справ. Але повномасштабне вторгнення змусило його повернуся до волонтерської роботи. Зрештою, як і всіх нас.
Переселенців розділяють за національністю? За його словами, про вторгнення росії в Україну він дізнався як і всі: з новин, які транслювали по телебаченню та в Інтернеті. І, звісно, почав цікавитися долею родичів, які перебували на територіях, які бомбили. Звісно, всі мешканці Львівщини з ромської громади кликали свою родину сюди, як у безпечне місце.
«А нас родичі, щоби ви розуміли, – це і п’яте, і шосте покоління», – каже пан Микола.
Ромів-переселенців селили у себе роми-львів’яни. Всі помешкання, де живуть львівські роми, заповнилися за десять днів. У двоповерховому приватному будинку жило 27 осіб. Інша ромка, яка мешкала у двокімнатній квартирі, переїхала до дорослої доньки. А у своїй квартирі поселила 15 осіб: в одній кімнаті поселили чоловіків, в іншій – жінок. Всі спали на підлозі, ділилися їжею і ніхто не нарікав.
Адже тікали роми зі своїх міст з-під обстрілів так само як і інші українці: набивалися до десяти осіб в одне авто і мріяли тільки втекти туди, де не стріляють і де безпечно. До Львова евакуйовувалися роми з-під Києва, Харкова та з Луганської й Донецької областей.
Але через тиждень після повномасштабного вторгнення до пана Миколи зателефонували з «Арени-Львів», де місто облаштувало хаб для переселенців, і попросили зайнятися проблемами ромів: знайти їм помешкання, надавати допомогу у харчуванні та інше.
«Мене це обурило: чому переселенців вирішили розділити за національною ознакою? Окрім того, у нас немає культурних центрів, де б ми могли тимчасово надати прихисток будь-кому, не тільки ромам. Члени нашої громади у Львові не володіють готелями чи ресторанами. Всіх, кого ми могли, ми селили у себе вдома», – говорить він.
Ті, хто має можливість фінансово, знайшли в області житло і там живуть. Але довго затримуватися не мають можливості, адже заощадження мають здатність закінчуватися.
Це вже було у 2014. Пан Микола каже, що проблема ромів-переселенців не нова. Він з тим стикнувся ще у 2014 році, коли у Львові шукали прихисток роми з Луганської та Донецької областей. Тоді чиновники у Львові відмовляли цим громадянам України у допомозі. На жаль, цим особам довелося повернутися на окуповані території. І ось знову та ж ситуація.
«До нас зараз приїхав мешканець Броварів з дружиною, яка хвора на онкологію. Він звернувся за допомогою в один з гуманітарних штабів Львова. А йому сказали: ми ромів не обслуговуємо. Він почав пояснювати, що у нього жінка хвора, йому потрібна допомога для неї. Але йому нічого не дали. І це – непоодинокі випадки. Не хочу казати, що це вказівки керівництва області чи міста. Але надто багато таких випадків є», – зазначає ром-волонтер.
На сьогодні, за його словами, у Львові залишилося не більше 70 осіб ромської національності. Багато ромів перебували кілька днів у Львові та поїхали на Закарпаття. Там є спеціальний шелтор і там їх приймають. Ще багато хто повернувся додому, після того, як українські збройні сили відігнали російські окупаційні війська з тих територій. Більшість з них повернулися вже після Великодня.
Але є кілька родин, яким взагалі нема де жити. То ж вони погоджуються на будь-що, що їм запропонують. Так, за словами пана Миколи, в одній зі шкіл Львова ромці та її шістьом дітям виділили цілий клас. А у Брюховичах ромській родині виділили прибудову. Там мешкають 84-літня жінка, дитина-інвалід та ще троє осіб.
«Там у кожному куточку стоїть ліжко, а між ліжками ще постелили ковдри на підлогу. Я не знаю що з ними буде далі. Добре, що вже літо, вже тепло. Але у багатьох випадках ромів не хочуть поселяти у вільні приміщення. Я розумію, що вони галасливі та не дуже соціальні. Але зараз не можна виділяти національності. Адже всі біженці мають однакові проблеми», – зауважив пан Микола.
Діти дуже перелякані. Волонтер зауважує, що у ромських родинах багато дітей. Але зараз ніхто не займається їхньою соціалізацією та психологічними проблемами. Ромські діти-біженці не навчаються у школі, навіть онлайн, тому що не мають потрібних для цього ґаджетів. А сам пан Микола зауважив, що вони дуже пригнічені та перелякані й важко переживають те, з чим їм довелося зіштовхнутися.
«Вони, можливо, не до кінця розуміють, що діється, але все відчувають», – зауважив він.
За його словами, більшість потреб ромів-переселенців у продуктах, засобах гігієни та інше забезпечують місцеві львівські роми своїм коштом. Вони скидаються коштами, хто скільки може, закуповують потрібні речі, пакують їх. І в суботу та неділю, коли мають вільний час, розвозять тим, хто потребує.
Понад те, відвідуючи своїх переселенців, вони діляться необхідним з іншими переселенцями, хоча вони не роми. Так, для багатодітної мами, яка мешкає з дітьми у шкільному класі, закупили та привезли памперси та інші засоби гігієни. А з іншого класу вийшли жінки та діти.
«Теж переселенці, але – не роми. Ми і їм виділили допомогу, що змогли. Ми не питали, якої вони національності. Спитали тільки звідки. Вони – з Дружківки. Я бачив сьогодні інформацію, що цей населений пункт розбомбили. А тут у школі живуть три родини з цієї Дружківки. Буде можливість, ми й наступного разу їм щось привеземо», говорить пан Микола.
І додає, що чоловікам, особливо молодим, він не допомагає. На його переконання, будь-який чоловік здатен знайти собі роботу та прогодувати й себе, і родину.
Волонтер зауважує, що дуже скоро всі міжнародні програми за кордоном завершаться і всі переселенці, які не зможуть знайти собі роботу та адаптуватися, не тільки роми, повернуться в Україну. І тоді Україні доведеться розв’язувати проблеми переселенців, якими зараз опікуються волонтери.
