Сім’я, яка жила біля донецького аеропорту і біля «Азовсталі», відкриває ресторан у Львові

«Ми до останнього не вірили, що в наш час може бути повномасштабна війна, але коли прокинулись від вибухів, вже знали, що буде щось страшне, знову», – говорить Дар’я Дмитрієва, ідеться в матеріалі ZAXID.NET.

Ми сидимо у невеликому затишному приміщенні у центрі Львова, де вона з чоловіком Станіславом, друзями Мариною і Дмитром Кондротенками готуються до відкриття закладу авторської японської кухні Bluefin.

«Я втомилась втікати. Я хочу жити», – додає Дар’я і розповідає ZAXID.NET історію своєї сім’ї, яка почалась в Донецьку.

Дар’я і Станіслав жили біля донецького аеропорту, вчились в одному класі, згодом одружились. Вона вчилась у Донецькому юридичному інституті, завершила його зі званням лейтенанта і працювала у тоді ще міліції. Стас був професійним кухарем. У сім’ї народився перший син. А тоді прийшов 2014 рік і війна.

«Коли почалась війна, ми вирішили, що треба їхати. Спочатку поїхали до моїх дідуся і бабусі у Волноваський район. Там було дуже гучно від вибухів, а ми були з дитиною. Тож поїхали в Бердянськ. Чоловік шукав роботу. Але ми зрозуміли, що не можемо залишити Донецьку область і нам треба вертатись ближче додому. Так ми приїхали у Маріуполь. Там у нас з’явилась друга дитина», – розповідає Дар’я.

Сім’я оселилась на лівому березі міста, де розташований завод «Азовсталь». Спочатку, говорить жінка, було психологічно важко – коли живеш у прифронтовій зоні, не залишає відчуття, що може статися щось погане, тож навіть не купували нічого з побутової техніки і жили «на валізах» після пережитої в Донецьку травми.

«Поступово до розуму повернулась стабільність і думки, що ми на своїй землі і все буде добре. Ми бачили, як Маріуполь живе, і навіть не думали, що хтось може прийти і все зруйнувати. Місто дуже-дуже розвивалося. До 2014 його було і не помітно, а після, навіть попри прифронтову зону, воно стало дуже красивим містом біля моря», – згадує Дар’я.

Вона і Станіслав з дітьми жили у Маріуполі приблизно 5 років. За цей час місто постійно удосконалювалось – нові дитячі майданчики, пірси, відпочинкові зони біля моря. Влітку зустрічали гостей з усієї країни, які приїжджали на фестиваль.

Сім’я в Маріуполі

«Я вам скажу, що Маріуполь був дуже-дуже українським містом – ми любили українські свята, виходили з прапорцями у вишиванках – і діти, і дорослі. У школі діти любили вчити все українське. Ми працювали, іноді відпочивали, збирались компаніями, співали українські пісні, танцювали. Все було класно! Я згадую те життя і думаю, що коїться зараз, і не можу прийти до ладу. Ми ніколи не думали, що нам чогось бракує і ми хочемо щось інше. Маріуполь ніколи не кликав «русскій мір». Ми просто жили і розвивались – от і все», – каже Дар’я.

Її чоловік познайомився і з тепер уже друзями сім’ї і дві пари вирішили разом зробити заклад із стравами авторської японської кухні. Стас мав досвід у 12 років і багато ідей, а його друг – фінансову мотивацію. За рік друзі відкрили дві точки Bluefin – на лівому березі і в центрі, біля пологового будинку Маріуполя. Дар’я допомагала чоловіку ідеями, придумувала назви страв, в яких він поєднував різні смаки, і стала працювати з клієнтами.

Заклад сім’ї в Маріуполі

«Або сьогодні, або вже ніколи»

Попри попередній досвід в Донецьку, Дар’я і Станіслав не вірили у можливість великої війни, як і багато хто з маріупольців.

«У нас все було так класно у житті, що ми не звертали уваги на новини, політичні розмови і багато працювали. Днів за три до початку вторгнення ми почули сильні вибухи – почались провокації з тієї сторони. Тоді вже стало страшно спати. А коли Росія визнала сепаратистські «ДНР» і «ЛНР», я сказала, що буде війна і в Маріуполі буде щось страшне. Але 23 лютого ми всі вийшли на роботу», – розповідає Дар’я.

24 лютого сім’я прокинулась о 5-й ранку від звуків вибухів і спалахів у небі. Спочатку Станіслав пішов шукати сховище, стали запасатись продуктами і водою.

«У магазинах на лівому березі була вже паніка, запускали по 20 людей, термінали не працювали – лише за готівку. І на фоні черг – постійні вибухи, вибухи, вибухи. Я сказала чоловікові, що нам треба вибиратися – якщо сьогодні не поїдемо, то не виберемося вже ніколи. Ми згадували, як моторошно було в Донецьку, і не хотіли, щоб діти це пережили. Та їхня психіка тепер все одно зламана», – каже Дар’я.

Обдзвонили друзів – ще дві сім’ї також вирішили їхати. Швидко зібрали дитячі речі і документи і на двох машинах вирушили в Запоріжжя. На місці були того ж вечора.

«Багато машин на виїзд не було. Дорога була вільна – люди думали, що все минеться, не вірили в такий жах. Ми їхали і я молилась, щоб все було добре. Було дуже страшно від звуків вибухів. Ми бачили наших військових і я думала: «Боже, допоможи їм». Це були молоді хлопці», – розповідає Дар’я про виїзд із Маріуполя 24 лютого.

Трохи безпеки

У Запоріжжі не стихали сирени, а страшні новини змушували чекати, що і там ось-ось щось почнеться.

«Ми постійно спускались в укриття. Я боялась, що ми опинимось в блокаді, і не витримала, бо не могла вже спати. Сказала чоловікові, що є евакуаційні поїзди на захід України, у безпеку, і нам треба туди. За годину ми вже їхали на вокзал. Жодного графіку не було, потрібно було просто чекати – і ми молились і чекали», – згадує Дар’я.

Коли за дві години прибув поїзд, розповідає жінка, людей було море, і лише за допомогою чоловіка вдалося втиснутись у вагон. Мам з дітьми пускали в купе, інші їхали у проході. У купе Дар’ї було 10 людей.

«Їхали ми 20 годин. Було дуже страшно. У когось була паніка, хтось кричав уночі, зривав стоп-крани», – додає вона.

Втомились тікати

Жодних планів на Львів у Дар’ї і Станіслава не було – хотіли просто ковтнути повітря, нагодувати дітей, лягти. На вокзалі знайшли таксі і просто в машині шукали, де можна переночувати. Знайшли житло лише на два дні, адже у Львові в кінці лютого був пік хвилі біженців.

За кілька днів сім’я шукала, де пообідати, і спитала про це в чоловіка на вулиці, який виявився волонтером.

«Він поселив нас у себе на два тижні. За цей час ми хоч трохи прийшли до ладу з дітьми. Тоді почали думати, що робити далі. Просто сидіти – не могли, їхати з України – не хотіли. Стали знайомитись з містом, з людьми. Чоловік знайшов роботу в японському ресторані», – розповідає Дар’я.

Також покликали до Львова Марину і Дмитра, які лишились у Запоріжжі. Чоловіки поговорили і вирішили спробувати відкрити заклад у Львові. Поки друзі їхали, Дар’я і Станіслав шукали приміщення в оренду, адже треба продовжувати жити навіть у важкі часи.

У приміщенні була морозильна камера і холодильник-стіл. Решту всього для роботи докупили. Поступово обладнали кухню і почали працювати на самовивіз і доставку. Дар’я спілкується з клієнтами, Марина передає замовлення на кухню, де шеф-кухар Стас із помічником готують, а чоловік Марини і ще один друг з Маріуполя – працюють кур’єрами (на жаль, у Маріуполі загинув один із членів команди Bluefin).

Скоро відбудеться відкриття закладу на вулиці Федорова, 29 – друзі хочуть додати в інтер’єр дух Маріуполя, на що потрібен час. Цікаво, що люди телефонують і приходять вже зараз, кажуть, що прочитали у Facebook і чекають на відкриття.

«У Львові почуваємось як риба у воді. Такої відкритості і щирості від людей ми не очікували. Коли про нас написали у Facebook, допис стали поширювати з шаленою потужністю. Люди підтримували нас сильно і зараз дуже допомагають», – каже Дар’я.

Доставкою страв займаються самі маріупольці

Питаю, як Дар’я почувається сьогодні і чи планує сім’я лишитись у Львові назовсім.

«Ми нарешті почуваємось у безпеці. Щодо планів, якщо найближчим часом ми переможемо, дай, Боже, то ми обов’язково поїдемо відновлювати наш Маріуполь. Aле також ми обов’язково повернемось у Львів – він запав нам у саме серце і нам хочеться відповісти на теплу зустріч. Ми живемо у прихистку, волонтери там – як наші хресні батьки. У Львові завдяки людям я відчула подих життя і зрозуміла, що хочу тут бути, хочу спробувати ще втретє – заради дітей і майбутнього. Ми, як кожен українець, працюємо на своєму фронті і показуємо своїм прикладом, що ми незламні», – відповідає Дар’я.

«Я вже так втомилась кудись бігти, рятуватися, боятися. Я хочу жити, жити у своїй країні», – додає вона.

“Хіба хтось говорив з Гітлером?”: Дуда розкритикував Шольца і Макрона за дзвінки диктатору путіну

Зокрема, польський лідер ообливу увагу звернув на канцлера Німеччини Олафа Шольца та президента Франції Еммануеля Макрона. Вони спілкуються телефоном з президентом країни-агресорки Росії.

Про це Дуда сказав в інтерв’ю виданню Bild, пише ТСН.

За його словами, такі розмови мають ефект “своєї легітимації для того, хто несе відповідальність за злочини, вчинені російською армією в Україні”. Крім того, “ці переговори ні до чого не призводять”.

Дуда наголосив: вражений такою комунікацією на тлі продовження війни, яку Росія розпочала 24 лютого. Крім того, президент Польщі зауважив, що лише кремлівський диктатор Путін відповідальний за відправку російських сил до України: “Йому підкоряються командири”.

“Хіба хтось під час Другої світової війни говорив подібним чином з Адольфом Гітлером? Хто-небудь говорив, що той повинен зберегти обличчя? Що необхідно діяти так, щоб це не було принизливим для Адольфа Гітлера?”, – заявив Анджей Дуда.

Нагадаємо, канцлер Німеччини Олаф Шольц останній дзвінок до президента РФ Володимира Путіна робив 28 травня. За його словами, телефонує диктатору, аби нагадувати тому, що розв’язана ним війна проти України не матиме успіху.

Своєю чергою, президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Росію не можна принижувати зараз, щоб після завершення війни в Україні можна було вивести її з ізоляції дипломатичним шляхом.

На війні загинув 40-річний воїн із Львівщини Андрій Коженевський

На війні загинув 40-річний воїн із міста Соснівка Львівської області Андрій Коженевський. Про смерть військового повідомила староста Соснівки Ірина Харчук, пише Суспільне.

Андрій Коженевський загинув під час виконання завдання у зоні бойових дій.

“Дорогі соснівчани! І знову біль, і знову сум, і знову втрата… Нещадний російський окупант забирає життя кращих синів України – наших мужніх захисників, наших чоловіків, синів, батьків та рідних людей. Під час виконання бойового завдання в зоні проведення воєнних дій загинув наш соснівчанин, наш захисник, наш воїн — Андрій Коженевський”, — написала Ірина Харчук.

30 червня Андрієві Коженевському мав би виповнитися 41 рік.

“З великою скорботою поділяємо біль втрати. Вічна пам’ять загиблому воїну. Герої не вмирають! Слава Україні!”, — додала Ірина Харчук.

Головний рабин Москви залишив росію після вимоги режиму підтримати війну в Україні

Головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт залишив росію після вимог влади публічно підтримати війну в Україні.

Про це повідомила “Медіазона” з посиланням на журналістку та невістку рабина Авіталь Чижик-Гольдшмідт.

За словами Чижик-Гольдшмідт, спочатку рабин разом із дружиною Дарою вирушили до Угорщини, щоб зібрати кошти на допомогу біженцям, пізніше сім’я полетіла до Ізраїлю, оскільки батька рабина госпіталізували в Єрусалимі.

Як сказано у французькій газеті, знімок якої опублікувала журналістка, Гольдшмідт виїхав із росії на початку травня 2022 року.

На посаді головного рабина Москви його замінив Давид Юшуваєв.

Чижик-Гольдшмідт додала, що з моменту відмови від публічної підтримки так званої “спецоперації” путінського режиму батьки її чоловіка “перебувають у вигнанні зі спільноти, в якій вони любили, будували та виховували своїх дітей понад 33 роки”.

При цьому зазначається, що за допомогою головних рабинів Ізраїлю російські рабини знову обрали Гольдшмідта на посаду, яку він обіймав понад 30 років.

СБУ арештувала активи соратників путіна, що будують завод на Львівщині

Київська міська прокуратура за ініціативи Служби безпеки України арештувала активи компанії, якою володіли особи з оточення президента рф володимира путіна. Йдеться про одного з найбільших виробників бетоноконструкцій, який постачав продукцію як в Україну, так і за кордон, пише Твоє місто.

Як повідомили в управлінні СБУ у Львівській області, кінцевими бенефіціарами компанії є російські бізнесмени, причетні до фінансування так званих «Л/ДНР». А один із них навіть належить до найближчого оточення президента рф та є спонсором передвиборчої кампанії партії «єдина росія». До того ж – будує житло для співробітників фсб і збройних сил рф.

Силовики не розкривають назву компанії, але, за даними джерела УП, йдеться про компанію «Аерок», яка підпорядковується російському олігарху Андрію Молчанову. Зокрема, підприємство з російським корінням почало будувати на Львівщині завод із виготовлення виробів з автоклавного газобетону потужністю 480 000 кубічних метрів/рік. У листопаді минулого року в Стрию заклали перший камінь у його спорудження.

Щоб уникнути міжнародних санкцій та постачати товар на тимчасово окуповані території України, керівництво компанії зробило ребрендинг торгової марки. Утім на це підприємство наклали арешт. Так, за рішенням суду арештували активів на понад 2 млрд грн:

  • 100% корпоративних прав у вигляді статутного капіталу на понад 437 млн грн;
  • рухоме та нерухоме майно підприємства орієнтовною вартістю 1,5 млрд грн;
  • 9 банківських рахунків, де наявні загалом понад 104 млн грн.

Це зробили у межах кримінального провадження за такими статтями Кримінального кодексу України: ч. 2 ст. 110-2 (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України) та ч. 2 ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

Відповідно до рішення суду, арештоване майно передають в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА).

Нагадаємо, у березні минулого року стало відомо, що у Стрию на Львівщині планують збудувати завод на 150 робочих місць. Відповідний меморандум про співпрацю з генеральним директором ТОВ «АЕРОК» Дмитром Рудченком тоді підписав міський голова Стрия Олег Канівець.

За даними YouControl, ТОВ «АЕРОК» зареєстроване у місті Обухів Київської області. Фірма спеціалізується на виготовленні виробів з бетону для будівництва. Кінцевим бенефіціарним власником тут є російська компанія «ГРУППА ЛСР» із місцем реєстрації у Санкт-Петербурзі. Генеральний директор «ГРУППА ЛСР» – російський мільярдер Андрій Молчанов.

На війні загинув випускник Львівської політехніки Маркіян Нагорнюк

Він народився вже в незалежній Україні й віддав своє життя, щоб цю незалежність зберегти. Маркіян Нагорнюк – талановитий архітектор, відданий побратим та відважний боєць – загинув у жорстоких боях на Донеччині, захищаючи «трасу життя» Бахмут – Лисичанськ. У п’ятницю, 3 червня, з ним попрощалися у кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку, а поховали військовослужбовця на Алеї Героїв в с. Гаразджа.

Про це повідомляє пресслужба Львівської політехніки.

Маркіян Нагорнюк із позивним Архітектор навчався на кафедрі дизайну архітектурного середовища Львівської політехніки. Після закінчення університету працював у провідних архітектурних компаніях. Куратор групи, у якій навчався Маркіян, згадує про хлопця як про доброзичливого студента та зазначає, що він був фаховий архітектор і надійна людина.

– Маркіян Нагорнюк закінчив навчання 2014 року. Він був активний, відкритий, комунікабельний хлопець, навчався на кафедрі дизайну архітектурного середовища. Працював після навчання на серйозних фірмах – це свідчення того, що був він фаховий архітектор і проявив себе дуже професійно. Зі спогадів друзів я чув, що він був активний, завжди готовий допомогти, дуже любив подорожувати. З перших днів війни Маркіян пішов у військо, а це багато про що свідчить, – розповідає Ігор Копиляк, куратор групи, старший викладач кафедри ДАС.

Наш випускник обороняв країну в складі 14-ї окремої механізованої бригади, яка від перших днів війни стояла на захисті столиці. Після цього три місяці захищав Житомирщину, Херсонщину, Харківщину, Луганщину, свій останній бій прийняв на Донеччині. У соцмережах спогадами про відважного героя діляться його близькі. Вони зазначають, що Маркіян ніколи не скаржився родині на важкі воєнні випробування, а навпаки – будував великі плани на майбутнє, багато мріяв та дуже хотів жити.

– У центрі Херсона мріяв запроєктувати унікальну будівлю. Був надзвичайно захоплений красою природи Харківщини. Планував у Харкові оселитися й разом із коханою збудувати там школу. Маркіян у війську був неофіційно парамедиком. Надавав медичну допомогу побратимам під час боїв: накладав турнікети, зупиняв кров, знеболював уколом. Допомагав евакуйовувати поранених із поля бою. Вчився надавати першу медичну допомогу за кілька тижнів до початку великої війни. Хотів бути корисним. Маркіян тепло говорив про товаришів-побратимів і високо цінував свого ротного. І хоч за фахом він архітектор, та ще мріяв бути й конструктором літаків, пожежником, вивчав програмування, був із того покоління, яке не сприймає російської мови. Любив читати книжки. Вже коли воював, ми замість нього отримували посилку з книгарні. Грав на гітарі, любив мистецтво й історію. Бігав, плавав, катався на велику, акройожив, був гарний, щасливий, піклувався про своє здоров’я й мав купу планів, – написала про Маркіяна на своїй фейсбук-сторінці Мирослава Балог.

У Маркіяна Нагорнюка залишилося чимало нездійснених проєктів, бо за 29 років неможливо встигнути все. Але цілком реально показати взірець гідного життя, до якого всі ми маємо прагнути.

Вічна слава нашому випускникові! Вічна пам’ять усім, хто віддав своє життя за українську перемогу!

Сьогодні Львів прощатиметься з Героєм Олексієм Портманом, який загинув у бою з окупантами

У середу, 8 червня, Львів прощатиметься з Героєм Олексієм Портманом, який загинув у бою з російськими окупантами поблизу Святогірська Донецької області.

Чин похорону відбудеться в Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, а поховають військовослужбовця на Личаківському кладовищі. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до церемонії прощання з Героєм та утриматися від проведення гучних розважальних заходів.

Розпочнеться заупокійна служба сьогодні, 8 червня, об 11.00 год у Гарнізонному храмі храм свв. апп. Петра і Павла УГКЦ (вул. Театральна, 11). Об 11.30 год відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Опісля похоронна процесія рушить на Личаківське кладовище. Вона рухатиметься за маршрутом: Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла УГКЦ (вул. Театральна, 11) – площа Катедральна – площа Ринок (міська церемонія прощання) – вул. Руська – вул. Підвальна – вул. Володимира Винниченка – площа Соборна – вул. Пекарська – вул. Шімзерів – вул. Мечникова – Личаківський цвинтар (поле почесних поховань №86-А). На будівлях вздовж маршруту колони буде вивішено синьо-жовті прапори з чорною жалобною стрічкою. Похорон Героя триватиме приблизно до 12.30 год.

До слова, відтепер у Львові діє нова церемонія прощання з усіма загиблими захисниками. Мешканців і гостей міста закликають під час руху похоронної процесії виходити на вулицю, якою їхатиме похоронна процесія, і віддати шану полеглим за Україну Героям. Також на час похоронів мерія просить утриматися від проведення розважальних заходів чи святкувань.

“Цирк та знущання над Україною”: в Греції розкритикували німецьку схему постачання бронемашин для ЗСУ

Грецькі військові розкритикували схему німецького канцлера Олафа Шольца з постачання грецької бронетехніки Україні в обмін на німецькі БМП, як занадто складну й нереалістичну. Як інформує Lviv.Media, про це пише німецький таблоїд Bild.

Раніше Шольц заявляв, що “пишається” запланованим обміном радянських БМП, що перебувають на озброєнні Греції, на німецькі бойові машини “Мардер”.

Про угоду щодо постачання бойових машин радянського виробництва БМП-1, які Греція закупила у 1990-их роках з запасів колишньої НДР німецький канцлер оголосив минулого тижня. ( НДР – Німецька демократична республіка, радянський сателіт на території східної Німеччини – ред.).

Раніше військово-політичне керівництво України неодноразово зверталось до Німеччини з проханням поставити або бодай дозволити закупівлю танків та бойових машин піхоти “Мардер”, які знімають з озброєння німецького Бундесверу. Проте щоразу канцелярія Шольца знаходила все нові й нові причини для відмов – починаючи з загрози “третьої світової війни” та страху перед застосуванням німецької техніки на території росії, і закінчуючи тезами про те, що українцям буде “складно опанувати нову техніку”.

За інформацією німецьких журналістів з міністерства оборони Греції, схема, яку запланував Шольц, все займає занадто багато часу. Високопоставлений представник міністерства в Афінах сказав:

“Може пройти щонайменше два місяці, поки перша БМП з Німеччини може прибути на грецькі острови, де ми використовуємо БМП-1” – говорить високопоставлений представник міністерства в Афінах.

Наприклад, Афіни наразі все ще чекають запрошення для свого спеціального комітету до Німеччини для перевірки БМП Marder. До складу комітету входять п’ять-шість військових експертів, яким доручено перевірити стан бойових машин і визначити, які з них отримати.

Вимоги: гарний стан та майже повна бойова готовність. У Німеччині потрібно було б підготувати використані БМП, деякі переробити. ︎ Потім вони прибудуть до Греції – спочатку тільки на материк. Там БМП знову перевірятимуть і перефарбують у кольори грецьких військових. ︎

Афіни хочуть відправити в Україну старі БМП виробництва НДР лише тоді, коли німецькі БМП будуть на полігоні на островах поблизу Туреччини з необхідними боєприпасами.

“Коли Україна отримає танки з кільцевого обміну? Коли війна закінчиться? План Шольца – це просто нонсенс“, – заявив високопоставлений чиновник міністерства оборони Греції німецьким журналістам:

Крім того, на очевидну недолугість запропонованої німецьким канцлером схеми поскаржився колишній міністр оборони Греції.

“Це цирк. Насмішка і над Україною, і над Грецією. Ми даємо Україні старі танки з боєприпасами, а отримуємо трохи менш старі без боєприпасів”, – говорить експосадовець.

Як пишуть німецькі журналісти, єдиним пояснень таких дій, а також відмови уряду Німеччини напряму поставляти техніку Україні, є те, що Олаф Шольц не хоче безпосередньо допомагати Україні, але не хоче цього відкрито визнавати.

Зеленський пояснив, що треба для потужного наступу ЗСУ

Президент Володимир Зеленський розповів, що подальші успіхи України у війні з Росією та деокупація залежать також від зброї, яку Україні постачатимуть держави-партнери, політичної підтримки та послідовної санкційної політики країн Заходу, про це він розповів в інтерв’ю Financial Times.

“Просування вперед, деокупація наших територій залежить від потужної зброї, політичної підтримки Заходу та зрозумілої, потужної санкційної політики. Це залежить не тільки від об’єднання нашого народу, влади та Збройних Сил України…

Бажання (перемогти. – ред.) у нас більше, але техніки менше. Тому ми не можемо потужно просуватися вперед. Це вкрай важлива позиція, вихід із глухого кута”.

Зеленський зауважив, що останнім часом спостерігається уповільнення деокупації українських населених пунктів, а подекуди є загроза наступу військ РФ.

За його словами, щоб здобути перемогу на полі бою, Україна потребує потужної військової техніки, яка не повинна поступатися силам ворога.

Також, за його словами, велике значення має підтримка суверенітету України.

Пряма мова: “Не може бути розмов, будь-яких домовленостей без України, за нашою спиною. Не може бути очікувань тих чи інших лідерів деяких країн щодо того, що ми послабимо наші позиції.

Мовляв, треба ще почекати, ми будемо виснажені економічно, інфраструктурно, у нас буде дефіцит грошей, дефіцит пального, і тоді, як вони кажуть, Україна буде “зговірливою”.

Зеленський зауважив, що окремі країни заходу намагаються взяти на себе роль посередника у переговорах між Україною та Росією й водночас шукають способи продовжувати вести бізнес з РФ.

“Всі діють, як сапери. Підтримуючи Україну, перевіряють: а що ще можна зробити, щоб трохи послабити санкції, щоб бізнес тієї чи іншої держави не страждав. І постійно, як сапери, пробують проштовхнути ту чи іншу ініціативу.

Не забувайте, що ця війна триває. І не може бути втоми у західних держав від неї. Дуже прошу… Не можна забувати. Все, що можете робити, робіть”.

У Зеленського пропонують змінити допомогу ЄС та стимулювати повернення біженців додому

Союзникам України варто виділяти фінансову допомогу не лише на допомогу українським біженцям, що перебувають у їхніх країнах, а й щоб заохотити їх повертатись додому.

Як повідомляє “Європейська правда”, про це йдеться у спільній статті радника президента України з економічних питань Олега Устенка та професора Массачусетського технологічного інституту, колишнього головного економіста Міжнародного валютного фонду Саймона Джонсона для газети Los Angeles Times.

Устенко і Джонсон нагадують, що з початку війни з України виїхали понад 6,5 мільйона людей, яких прийняли в себе передусім сусідні держави. Частина з них можуть працювати віддалено, але решта змушені покладатися на державну допомогу – і тому тільки в ЄС на рік витрачається близько 10 тисяч євро бюджетних коштів на одного біженця.

“Загалом з огляду на поточну ситуацію економіка України, ймовірно, впаде щонайменше на 40% цього року у порівнянні з 2021-м, і поки біженці не повернуться додому, стабільного відновлення буде важко досягти”, – зазначають автори статті.

Вони пояснюють: хоча в Україну щодня вже повертається близько 30 тисяч біженців, уряду важко підтримувати їхні зарплати через дефіцит бюджету у близько п’яти мільярдів євро, викликаний війною з Росією.

“Ось чому було б слушно частину фінансової допомоги від ЄС біженцям зробити доступною для них після повернення в Україну”, – пояснюють Устенко і Джонсон.

На їхню думку, це можна зробити трьома способами. Перший – дозволити біженцям отримувати грошові виплати від ЄС в Україні протягом обмеженого періоду, наприклад шести місяців. Другий – виділити додаткові ресурси українському уряду для наймання людей на роботу з відбудови країни.

Автори статті в Los Angeles Times зауважують, що кожен зі згаданих способів допоможе повернути додому більше біженців, але процес може бути повільним. Тому простіше було б утілити третій варіант – щоб ЄС надав уряду України кошти для створення тимчасової програми базового доходу для всіх українців, що повернулись додому.

На думку Устенка і Джонсона, якби половина з понад шести мільйонів українських біженців повернулася додому, уряди ЄС могли б суттєво скоротити витрати на їхнє утримання. Після завершення війни така підтримка з боку Євросоюзу може бути припинена.

“Ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Руйнування, завдані вторгненням Росії, залишаються величезними. Зрештою, Україна – країна з населенням близько 40 мільйонів осіб, потребуватиме міжнародної допомоги та підтримки для відновлення. Зміцнення економіки та цей процес мають початися зараз”, – підсумовують Устенко та Джонсон.

За даними прикордонної агенції ЄС Frontex, 5,3 мільйона громадян України втекли до Європейського Союзу з початку російського вторгнення. А загальна кількість переміщених осіб, які в’їхали до ЄС, зокрема й не громадян України, становить 7 мільйонів людей.