Журналістка «Радіо Свободи» Галина Терещук побувала у таборі для полонених російських військових, що розташований на заході України. Конкретне місце не розголошують з міркувань безпеки, але раніше про розташування таких таборів у західних областях не було відомо.
Загалом, в установах Державної кримінально-виконавчої служби України для утримання військовополонених створено 51 дільницю, які розташовані майже в кожному регіоні України, та 1 табір, розташований на заході держави.
Яка саме кількість людей утримується, також не розголошують, оскільки тривають переговори, але загалом, багато. Переважна більшість військовополонених із ОРДЛО – контрольованої угрупованнями «днр» та «днр», яких підтримує росія, території.
Табір займає всі будівлі і площу пенітенціарної установи. Тут немає жодного засудженого, лише військовополонені. Їхній шлях установою складається з трьох етапів і починається з приймального пункту. У ньому полонений отримує два комплекти одягу-форми, засоби гігієни, відвідує лазню і, за згоди, його можуть підстригти. Далі військовополонений проходить 14-денний карантин.
Табір для військовополонених охороняється, всередині будівлі утримувані особи можуть вільно пересуватися. Для військовополонених створенні належні побутові умови, організовано медичне забезпечення. Важливо, що утримувані тут особи працюють. Вони не проводять своє буття, просто дивлячись у стелю. Вони займаються деревообробкою та приносять користь для українського суспільства”, – йдеться в повідомленні Мінюсту України.
“Умови тримання як у таборі, так і у дільницях для тримання військовополонених, правила поводження з цими особами відповідають їх статусу та базуються на вимогах норм міжнародного гуманітарного права. Адже ми, зокрема і у питанні поводження з військовополоненими, не можемо поводити себе як варвари. Тому що ми – країна цивілізована, ми – частина європейської спільноти”, – розповів міністр юстиції України Денис Малюська.
З причеплених табличок з іменами і датами народження військовополонених відомо, що це переважно молоді люди, найстаршому ‒ 54 роки. Тут є приміщення, де вони дивляться телебачення. Як у пенітенціарних закладах, тут чіткий розпорядок дня ‒ харчування, дозвілля, перегляд телебачення, прогулянка, робота. Військовополонені займаються деревообробкою ‒ виготовляють, зокрема, піддони.
У середньому на одного військовополоненого Україна витрачає на місяць 3 тисячі гривень. Але це без врахування оплати праці працівникам пенітенціарного закладу, капітальних видатків. Власне, це та сума, яка лише йде на харчування, постіль, засоби гігієни для полоненого.
«Умови утримання полонених мають бути як військових. Женевська конвенція зобов’язує державу, яка утримує в полоні військових, харчувати так полонених, як вона харчує свої Збройні сили. Військовополонений харчується так, як офіцер української армії», ‒ зауважила Олена Висоцька.
Розповіді полонених
Один з мужчин перебуває тут півтора місяця. 39-річний військовополонений із окупованої частини Луганської області, так званої «лнр». У нього є дружина і троє неповнолітніх дітей. «Контракт» на «службу в армії» підписав у 2020 році.
«Пішов з роботи, був автомалярем. Пішов через хворобу. І товариш запропонував їздити водієм на «Уралі». Мені сказали, що ніякої війни не буде, що кататимусь по Луганщині. І я пішов. Сім’ю треба годувати. Я їздив на тягачі, поїхав забирати поламаний БМП у визначене місце, де мали ремонтувати. Приїхали, а там – українська позиція. З 20 березня ‒ у полоні. У таборі умови хороші. Щодо війни, ставлюсь негативно, що цивільні люди гинуть. І взагалі війна – це не те, що має бути сьогодні», ‒ каже військовополонений.
Інший військовополонений потрапив у табір після півтора-місячного перебування у харківському СІЗО. Мобілізували 22-річного росіянина з інституту. «Нічого не знав, просто сказали, що з інституту знімають «бронь», і треба всім іти у військкомат», – зауважив коротко у розмові.
З березня місяця у полоні ‒ «контрактник» із «лнр». Чоловік живе у Луганську і розповідає, що «служить в армії» з 2018 року.
«На той час так склалися обставини, пішов і підписав «контракт». Я дізнався, що Росія увійшла на територію України в кінці лютого. Не було зв’язку, радіо, ніякої інформації, не знали. Виконували поставлені завдання. Мали вийти на адміністративні кордони «лнр». Була така розмова і таке було завдання. Йшли як другий ешелон. Не перший, а другий, напрямок Сєвєродонецька. Конкретно бойових сутичок у нашому підрозділі не було. Посилення блокпостів ‒ у цьому плані було бойове завдання. Було завдання вийти вперед, зустрітись, і вийшли, а там місце, з ким мали зустрітись, було ЗСУ– і потрапили в полон на початку березня.
Жінка у мене є. Спілкувався із нею телефоном. Хотілося б, щоб обміняли, а не обміняють, буде термін, а там побачимо. Ніякого відчуття немає, що вийшла росія на адмінкордон Луганської області. Єдина надія ‒ потрапити додому. «Служити» більше не піду ‒ сім’я, діти, сад, город», ‒ говорить військовополонений із нині окупованого Луганська.
Всі троє військовополонених розуміли запитання українською мовою. Але коли два з них, жителі нині окупованої частини Луганщини, потраплять додому ‒ невідомо. росія не зацікавлена в їхньому обміні, повідомила Олена Висоцька, заступниця міністра юстиції України.
