Категорія: Війна

29 червня Львів попрощається з чотирма Героями. Петро Гук, Ілона Орлова, Володимир Тріщ, Юрій Москаль захищали Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міських церемоній прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.

Чин похорону Петра Гука та Ілони Орлової розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Чин похорону Володимира Тріща та Юрія Москаля розпочнеться о 14:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, о 14:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають Героїв на Личаківському кладовищі.

Біографічні довідки Героїв

Петро Гук (09.07.1973-29.07.2022) Львів’янин.

Навчався у Ліцеї №2 Львівської міської ради, згодом – у Національному університеті «Львівська політехніка». Закінчив економіко-правовий факультет Маріупольського державного університету, здобув ступінь магістра з безпеки підприємства.

Учасник Революції Гідності. У 2014 році, покинувши все, разом із друзями перебрався до Маріуполя, щоб приєднатись до лав новоствореного полку «Азов». За особисту відвагу був нагороджений пам’ятним знаком «Захисник Маріуполя» та відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

У 2015 році під час виконання бойового завдання отримав складну травму, відтак працював військовим сапером у складі полку, а згодом приєднався до відділу інженерного забезпечення.

Із початком повномасштабного вторгнення рф продовжував службу за контрактом у складі полку. Разом із побратимами обороняв металургійний комбінат «Азовсталь». Загинув від рук окупантів під час терористичного акту в Оленівці. За пів року до вторгнення у Петра Гука загинула мати.

У Героя залишилися рідний брат та племінники.

Ілона Орлова (17.02.1993-25.06.2023) Уродженка села Жовчів (Івано-Франківська область).

Навчалась у Калуському ліцеї №5 Калуської міської ради Івано-Франківської області, згодом вступила до Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 48 міста Львова. Закінчила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Проходила інтернатуру у столиці.

У мирний час працювала сімейним лікарем у селищі міського типу Драбів Черкаської області. Захоплювалася туризмом, обожнювала котів.

Старший лейтенант медичної служби. У грудні 2019 року добровільно вступила до лав 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Згодом проходила службу у Вінниці.

Із початком повномасштабного вторгнення виконувала завдання у «гарячих точках» фронту у лавах 14-ї бригади Національної гвардії «Червона Калина».

У Ілони Орлової залишилися батьки, брат та тітки з родинами.

Володимир Тріщ (15.09.1990-25.06.2023) Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі №64 міста Львова. У 2008 році закінчив Вище професійне училище №20 міста Львова, згодом – Українську академію друкарства.

Учасник Революції Гідності, у 2014 році приєднався до лав «Правого сектору». Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Потім вступив до підрозділу патрульної поліції особливого призначення «Гарпун».

Постійно навчався військовій справі: проходив підготовку на базі 197-го центру підготовки сержантського складу Сухопутних військ ЗСУ, у 2020 році здобув кваліфікацію «Інструктор І рівня БАрС» та закінчив навчання у Військовому коледжі сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. За патріотизм та вірність службі був нагороджений численними відзнаками.

У вільний час озвучував аніме і серіали українською мовою, любив комп’ютерні ігри та був затятим колекціонером. Протягом 2021-2022 років входив до 18-го окремого вертолітного загону ЗСУ Місії ООН у Демократичній Республіці Конго.

Із початком повномасштабного вторгнення проходив військову службу на посаді командира підрозділу у складі військової частини А4002, виконував завдання на східному напрямку фронту.

У Героя залишилися батьки, дружина, дві доньки, сестри та хрещені діти.

Юрій Москаль (17.08.1984-20.06.2023) Львів’янин.

Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі №33. Здобув освіту у Вищому професійно–технічному училищі №48 міста Львова (сьогодні – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище комп’ютерних технологій та будівництва»).

Після завершення навчання проходив військову службу, входив до складу миротворчого контингенту в Іраку.

У мирний час працював у львівському представництві Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» та на місцевому будівництві.

Із початком повномасштабного вторгнення рф добровільно став на захист Батьківщини. Боровся із російськими загарбниками на східному напрямку у лавах 42-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Юрія Москаля залишилися мама, дружина, троє дітей та сестра.

Лікар зі США Андрій Логінський волонтерить на львівському вокзалі. Чоловік приїхав до Львова пів року тому. Спочатку навчав тактичній медицині, а тепер зустрічає українців, які приїжджають евакуаційними потягами. А ще збирає гуманітарну допомогу та відправляє на Схід, пише Суспільне.

Андрій Логінський — американець українського походження. Чоловік народився та все життя прожив у Детройті.

“Я народився в США, але я є українська діаспора, двоє моїх дідусів народилися у Львівській області і виростили мене, як українця в Америці”, — говорить волонтер Андрій Логінський.

В Америці Андрій ходив до української недільної школи, а також до Пласту, тож добре знає українську мову, культуру та історію. Зараз йому 33 роки. І відколи в Україні розпочалося повномасштабне вторгнення він волонтерить. Спочатку Андрій допомагав у гуманітарному штабу в Детройті, там діаспора збирала і надсилала допомогу для українців.

“Все життя моя родина вчила мене підтримувати Україну і, коли це починалось (повномасштабне вторгнення, — ред. ), я кожен день читав про це і це було дуже емоційно для мене”, — каже волонтер Андрій Логінський.

Андрій вирішив допомагати українцям. Спочатку він волонтерив в Бухаресті на вокзалі, де зустрічав українських біженців. Потім поїхав до Польщі, де надавав медичну допомогу разом з іншими лікарями в одному з прихистків для українських біженців. А останні півроку живе у Львові. Перший місяць Андрій навчав тактичній медицині, а тепер вже п’ятий місяць волонтерить на вокзалі, зустрічає людей, які приїжджають евакуаційними потягами.

“Ми вітаємо людей з окупованих територій, роздаємо гуманітарну допомогу, медико-психологічнону допомогу, допомагаємо з валізами, допомагаємо маломобільним, все що потрібно”, — каже Андрій Логінський.

Також Андрій двічі як медик супроводжував українців до Німеччини. А ще збирає і відправляє гуманітарну допомогу в прифронтові регіони України.

“Ця війна — це тепер найголовніша річ в моєму житті, я хочу допомагати людям”, — додає чоловік.

Окрім Андрія зараз у команді волонтерів медико-психологічної допомоги на залізничному вокзалі у Львові є 25 іноземців. Серед них — Грег Кайзе. Він приїхав зі США тиждень тому. Там працював в ресторані кухарем, тому у Львові спочатку готував їжу для переселенців, а зараз почав волонтерити і допомагати українцям на вокзалі.

“Це те, що я зараз можу робити, хоча я цього ніколи не робив. Далі я планую їхати допомагати на Схід”, — говорить волонтер зі США Грег Кайзе.

Загалом зараз на вокзалі працює 150 волонтерів. Все частіше до команди долучають іноземці, розповідає координаторка медико-психологічної допомоги Роксолана Шолудько.

“Це є друзі тих волонтерів, які були попередньо у нас. Вони повертаються у свою країну, розповідають про нашу службу і повертаються до нас, але вже не самі, а зі своїми друзями. Також багато волонтерів відгукуються через те, що хтось з їхніх родичів були українцями і вони бачать ці новини. І це дуже класно що за тисячі кілометрів від України вони відчувають оцей вогонь в серці та об’єднуються тут заради допомоги”, — каже координаторка волонтерів медико-психологічної допомоги Роксолана Шолудько.

Львів започаткував церемонію нагородження відзнакою «Почесний знак Святого Юрія» (посмертно) захисників, які з 2014 року обороняли незалежність України. 27 червня відзнаками (посмертно) нагородили 26 львів’ян, які загинули від рук російського окупанта. Нагороди вручили родинам Героїв. Про це повідомили в пресслужбі Львівської міської ради.

Такими відзнаками нагородять усіх львів’ян, які віддали своє життя за Україну. Церемонія нагородження відбуватиметься з нагоди великих державних та національних свят. Перша церемонія відбулась 26 травня з нагоди Дня Героїв – тоді нагородили (посмертно) 21 військового. 27 червня церемонія відбулася з нагоди Дня Конституції України.

У великій сесійній залі Львівської міської ради розставили прапори усіх структур Збройних Сил України. Також запалили свічку як символ вічної пам’яті про Героїв. Розпочали із урочистого виконання Державного Гімну.

Відзнакою «Почесний знак святого Юрія» (посмертно) нагородили Героїв:

1. Василя Сліпака – Героя України, військовослужбовця Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Загинув 29 червня 2016 року у бою поблизу селища міського типу Луганське Донецької області. Нагороду отримав брат Орест.
2. Андрія Соколенка – Героя України, полковника, військовослужбовця 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Загинув 17 травня 2015 року у селі Троїцьке Луганської області. Нагороду отримала мама Валентина Олексіївна.
3. Володимира Боднара – волонтера, учасника Революції Гідності. Загинув 17 травня 2015 року у селі Троїцьке Луганської області під час транспортування гуманітарної допомоги на передову. Нагороду отримав син Богдан.
4. Олександра Дереша – молодшого лейтенанта, військовослужбовця 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 22 серпня 2016 року поблизу Врубівки Луганської області. Нагороду отримала мама Леся Андріївна.
5. Юрія Дороніна – солдата, військовослужбовця 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 24 липня 2015 року поблизу села Первомайське Донецької області. Нагороду отримав син Роман.
6. Андрія Дудина – старшого солдата, військовослужбовця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Віддав життя за Україну 19 жовтня 2014 року поблизу Смілого Луганської області. Нагороду отримала донька Вікторія.
7. Дмитра Жовтого – солдата, військовослужбовця 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України. Загинув 15 листопада 2014 року біля Новоайдару Луганської області. Нагороду отримала дружина Катерина.
8. Андрія Іванишина – головного сержанта, військовослужбовця 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 11 березня 2018 року під час виконання службових обов’язків у районі смт Новгородське Донецької області. Нагороду отримала мама Володимира.
9. Михайла Кварцяни – молодшого сержанта, військовослужбовця 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 27 травня 2015 року при обороні опорного пункту «Сідор» біля Станиці Луганської. Нагороду отримала мама Олеся Омелянівна.
10. Тараса Кончевича – капітана медичної служби, військовослужбовця 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Загинув під час виконання службових обов’язків 9 лютого 2015 року під Дебальцевим Донецької області. Нагороду отримав брат Ігор.
11. Віктора Коренівського – старшого солдата, військовослужбовця 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 17 лютого 2015 року під час виконання бойових завдань у місті Дебальцеве Донецької області. Нагороду отримав син Віталій.
12. Дмитра Лагунова – солдата резерву, військовослужбовця 1-ї окремої медичної роти імені Миколи Пирогова Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Загинув під час виконання службових обов’язків 9 лютого 2015 року поблизу села Логвинове Донецької області. Нагороду отримав син Олексій.
13. Михайла Лібрука – майора, працівника Управління Служби безпеки України у Львівській області. Помер 12 грудня 2016 року у місті Щастя Луганської області. Нагороду отримала дружина Оксана.
14. Андрія Лозинського – солдата, військовослужбовця 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 18 грудня 2014 року поблизу Курахового Донецької області. Нагороду отримала мама Олена.
15. Сергія Михайлова – солдата, військовослужбовця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Загинув під час проходження служби 20 березня 2015 року в населеному пункті Денежникове Луганської області. Нагороду отримав син Юрій.
16. Владислава Муравйова – старшого солдата, військовослужбовця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Загинув 16 серпня 2014 року поблизу Красного Луганської області.
17. Максима Овчарука – солдата резерву, військовослужбовця 1-ї окремої медичної роти імені Миколи Пирогова Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Загинув під час виконання службових обов’язків 9 лютого 2015 року поблизу села Логвинове Донецької області. Нагороду отримав син Олександр.
18. Івана Пасевича – старшого лейтенанта, військовослужбовця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Загинув, захищаючи Україну, 16 серпня 2014 року біля села Красне Луганської області. Нагороду отримала товариш Станіслав.
19. Андрія Протасевича – сержанта, військовослужбовця 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Трагічно загинув 16-го вересня 2016 року. Нагороду отримала донька Анна-Марія.
20. Всеволода Ратушного – сержанта, військовослужбовця 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 20 грудня 2016 року в районі міста Золоте Луганської області. Нагороду отримала мама Ярослава Йосифівна.
21. Володимира Савонюка – лейтенанта, військовослужбовця 146-го окремого ремонтно-відновлювального полку Сухопутних військ Збройних Сил України. Віддав життя за Батьківщину 23 липня 2015 року у боях за місто Щастя Луганської області. Нагороду отримала донька Валерія.
22. Андрія Семчишина – солдата, військовослужбовця 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 31 жовтня 2014 року під Дебальцевим Донецької області.
23. Володимира Труша – капітана, військовослужбовця 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 31 жовтня 2015 року біля Авдіївки Донецької області. Нагороду отримала мама Надія Дмитрівна.
24. Олександра Швеця – капітана, військовослужбовця 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 18 липня 2016 року в районі Зайцевого Донецької області. Нагороду отримав син Володимир.
25. Михайла Шозду – старшого сержанта, військовослужбовця 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 17 квітня 2018 року під час бойового чергування поблизу Зайцевого. Нагороду отримала мама Ірина Дем’янівна.
26. Андрія Юргу – солдата, військовослужбовця добровольчого батальйону «ОУН» Збройних Сил України. Загинув 23 листопада 2014 року біля села Піски Донецької області. Нагороду отримала мама Ольга Михайлівна.

Опісля хвилиною мовчання та спільною молитвою вшанували пам’ять усіх Героїв. Завершили захід духовним гімном «Боже Великий Єдиний…». Подія відбувалась під музичний супровід Муніципального хору «Гомін». Також під час церемонії почесна варта несла службу.

«Від себе і всіх військових капеланів хочу вам подякувати за те, що за ці роки ви стали підтримкою один для одного. Ми це бачимо і відчуваємо, це дуже важливо. Тримайтесь один одного, моліться один за одного і всіляко підтримуйте. І пам’ятайте, що любов ніколи не переминає», – сказав отець Тарас Михальчук, настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла УГКЦ.

Нагадаємо, «Почесний знак святого Юрія» – це міська нагорода Львова, якою нагороджують за видатні заслуги перед містом. Відзнака зображена у виглядi хреста, у який вписане коло iз зображенням Святого Юрiя – покровителя міста Львова.

Сорок котів та п’ятнадцять собак, яких волонтери “Домівки врятованих тварин” вивезли з Херсонщини після підриву Каховської ГЕС, яку спричинили росіяни, вже отримали нові домівки та родини. Про це Суспільному розповіла працівниця “Домівки врятованих тварин” Вікторія Стасів.

За її словами, три тижні тому з Херсону до Львова вдалося евакуювати 96 котиків та 72 собаки.

Львівські волонтери рятували всіх тварин, які потребували допомоги. Декотрих з них віддавали люди, які розуміли, що не зможуть дати собі ради з тваринками; частину — перевезли з місцевого притулку, який зазнав руйнувань внаслідок затоплення; ще частину переляканих тварин забирали з тих місць, де вони ховалися від води.

Більшість з котів – це маленькі кошенята з мамою-кицькою.

“Дорослі коти ще якось рятувалися, а ось мами-кицьки з щойно народженими кошенятами не могли втекти. У нас досі є такі котячі родини, де кицька годує кошенят”, – каже Вікторія Стасів.

Того ж вечора, коли волонтери повернулися з Херсонщини, до притулку почали приходити львів’яни, з наміром взяти врятовану тваринку до себе. Проте їх попросили почекати до ранку: всіх тварин оглядали ветеринари. Тварини були надто виснаженими та стресували; їм доводилося підбирати відповідне харчування.

На жаль, більшість кошенят перемерзли та досі мають проблеми зі здоров’ям. Але охочих взяти врятованих до себе це не злякало: наступного ранку біля воріт Домівки вже стояла черга.

“Наступного ранку вже 19 котів та собак отримали нові домівки. Звісно, охочіше брали котів. Один з котиків, якого ми віддавали, був дуже переляканий, забивався в кут і не йшов на контакт. За два дні нам нові власники прислали відео, на котрому видно як котик гарно бавиться, подружився з іншим котом і нікого не боїться”, – зазначила вона.

Коли вода почала спадати та мешканці затоплених районів поверталися до своїх знищених осель, вони почали шукати своїх улюбленців.

“Були випадки, коли власники тварин нібито впізнавали на фотографіях своїх вихованців. Писали нам: “Це точно моя киця”. Але, на жаль, у нас був самчик. Схожий на кицьку, але – не він”, – говорить вона.

Тварини, яких привезли до Львова, отримали нові імена. Під час евакуації ніхто не питав як кличуть того котика чи того песика. Проте, оселивши їх у “Домівці врятованих тварин”, волонтери почали звертатися до всіх, навіть найменших, на ім’я.

“У нас є Лілі, Роза, Дюк, Мурчик, Рижик. Двох однакових імен нема”, – розповідає Вікторія Стасів.

Що ж стосується собак, то, за словами працівниці Домівки Оксани Приходько, серед них більшість зазнали уражень внаслідок постійних обстрілів.

“Вони травмовані та внаслідок підриву Каховської ГЕС, і через бойові дії. Є такі, що кульгають і такі, що втратили зір. Ми бачимо в них осколкові поранення, перебиті лапки. Є й такі, яких вже лікували: хутро зголене і видно побиту спину уламками снарядів”, – каже вона.

Більшість з привезених собак знають що таке нашийник і вміють ходити на повідку. Так працівники притулку зробили висновок, що тварини раніше мали господарів.

“В перші дні, коли їх привезли, тварини були дуже наляканими. Вони трусилися, забивалися в куток, лягали на підлогу”, – розповідає Оксана Приходько.

За її словами, серед врятованих собак немає породистих. Проте і їх беруть додому. Щоправда, спочатку з собаками знайомляться: люди приходять вигулювати їх, розуміють, що саме ця тваринка їм потрібна і підписують договір.

“Найкраще розбирають маленьких песиків та цуценят. Житимуть вони або у квартирах, або в особняках. На село, щоб пес сидів на ланцюгу, ми не віддаємо”, – каже вона.

Щелепно-лицеві хірурги національного реабілітаційного центру «Незламні» успішно провели складну реконструктивну операцію обличчя 28-річному захиснику з Яворова, який отримав важні травми і дивом вижив у боях у Вугледарі.

Петро, так звати захисника, професійний військовий, закінчив Національну академію сухопутних військ у Львові. Як тільки розпочалася війна, його бригаду перекинули на донецький напрям. Вони били ворога під Волновахою, долучитися до оборони Маріуполя, а у лютому цього року він отримав важке поранення Вугледарі, повідомили у Центрі.

Петро з трьома побратимами пікапом поверталися з бойового завдання. Автівку помітили окупанти і розпочали артилерійський обстріл. Аби врятувати себе і хлопців Петро вирішив викрутити кермо і злетіти в кювет. Пікап перекинувся. Невдовзі прилетів ворожий дрон, аби розвідати чи є хто живий і чи треба «добивати». Дві години він стікав кров’ю і вдавав із себе мертвого.

З чотирьох бійців, що були у автівці, Петро постраждав найбільше. Військові, які згодом приїхали на допомогу, доправили його до лікарні в Покровськ, де стабілізували його стан, і відправили до Дніпра, а звідти – до Львова, в реабілітаційний центр на реконструкцію обличчя.

У Центрі щелепно-лицеві хірурги ретельно остежили захисника. КТ-обстеження виявило неправильне положення очного яблука з втратою кісткової пластинки, яка тримає око. А також часткову відсутність трьох кісток: виличної, скроневої і лобової.

«На основі КТ спеціалісти склали віртуальний план реконструкції втрачених кісток, для ока виготовили титановий протез і призначили операцію. Її розпочали з виличної кістки, яка неправильно зрослася. Кістку розпиляли і поставили в правильне положення, зафіксувавши індивідуальною пластиною. Далі – реконструкція очного яблука. За допомогою титанового протезу хірурги підняли і зафіксували око. А тоді реконструювали лобну кістку», – кажуть у лікарні.

Попереду на Петра чекає реабілітація і він мріє якнайшвидше повернутися в свою бойову бригаду.