На проспекті Чорновола, 77 у Львові вдова Вікторія Трибушна відкрила кав’ярню «Кава на двох». Заклад став втіленням нездійснених мрій загиблого чоловіка Вікторії, Андрія Муравського, який з початком повномасштабної війни став на захист країни. Щоб відкрити кав’ярню, Вікторія змінила професію, пройшла курси та отримала ваучерну підтримку від міста. Тепер в планах жінки розширення справи, про яку вони мріяли разом з чоловіком.
Про власний заклад з кавою Вікторія з чоловіком мріяла ще до повномасштабного вторгнення. Раніше жінка працювала бухгалтеркою, а її чоловік виготовляв меблі. Ідея відкрити власну кав’ярню прийшла до них раптово.
«Ще до повномасштабного вторгнення я була на одній діловій зустрічі, а чоловік мене чекав у кав’ярні поруч. Тоді він сказав, що отакий бізнес треба на старість. Я подумала, що воно ж так ззовні виглядає ніби гарно, адже працюючи головним бухгалтером, я розуміла зсередини наскільки це складно. Проте чоловік тоді сказав, що ні, сфера обслуговування – це для людей, це емоції, позитив і нам треба думати, щоб нам таке зробити. Ми тоді просто поговорили про це, і на тому все закінчилось», – розповідає Вікторія Трибушна.
У перші дні повномасштабної війни чоловік та син Вікторії пішли добровольцями до війська. Обидвоє потрапили в 125 бригаду ТРО. Плани відкрити кав’ярню стали для подружжя стимулом мріяти про майбутнє.
«Хотілось, щоб була надія, якась іскра, світло в кінці тунелю, що от війна закінчиться і ми зробимо щось. У нас першим пунктом була довготривала відпустка десь біля моря, бо я з Херсона, і для мене відпочинок – це вода, а чоловік дуже любив дайвінг. А другим пунктом було започаткування власної справи», – каже Вікторія.
Андрій Муравський загинув минулоріч в лютому при обороні Бахмута. Тоді Вікторія розуміла, що має самотужки втілити їхні плани.
«Я не знаю насправді, як я наважилась на це. Все було лише на якомусь адреналіні, бо і фізичний, і психологічний стани були далеко не найкращими. Але в мене була ця ідея, а також я побачила можливість залучення додаткового фінансування, і взялася втілювати її. Може я пафосно скажу, але воно мене добре витягло з того дна, на якому я була.
Саме навчання при міській раді, курси від Центру підтримки підприємництва стали для мене першим кроком в бік соціалізації, бо було дуже важко сприймати людей, спілкуватися, взагалі дивитися на людей, на військових, які повертаються, але я розуміла, що там безпечно, що там такі самі ветерани.
У мене сину 21 рік, і він вже має статус учасника бойових дій і ветерана. Я розуміла, що там люди мене зрозуміють. Це був гарний процес соціалізації саме з колишніми військовими і добре навчання з працівниками департаменту економіки та Центру підтримки підприємництва», – каже Вікторія.
Після бізнес-навчання Вікторія подалася на конкурс ваучерної підтримки бізнесу ветеранів та їхніх рідних і отримала 300 тисяч гривень на розвиток власної справи. Завдяки цим коштам вона змогла відшкодувати вартість усієї техніки у кав’ярні.
«Для мене це відчутна підтримка. Все профільне обладнання, яке є у кав’ярні, було компенсовано завдяки ваучеру від міської ради. Це кавомашинка, кавомолка, вітрина, морозильна камера, холодильник і обладнання для альтернативної кави. По суті це 30% від усіх моїх капіталовкладень. Бо в мене ще був ремонт, реклама, вивіски, посуд», – розповідає жінка.
Кав’ярня Вікторії має ще й важливу соціальну місію. Своїм закладом жінка хоче спонукати пари насолоджуватись спілкуванням та моментами разом.
«Ми з Андрієм хотіли кав’ярню, і зараз мені хочеться донести до людей можливість побути разом і поспілкуватися. От в мене в кав’ярні є окремий невеличкий зал, який може стати місцем для побачень та затишного спілкування наодинці. Побудьте, поспілкуйтесь, цінуйте, приділіть увагу одне одному, поки можете. Я знаю, що у кожної сім’ї чи пари є якісь проблеми чи негаразди, але цінуйте та виділяйте собі час на ту каву на двох, поки у вас є ця можливість, бо вона вже є не у всіх», – каже Вікторія.
Зараз Вікторія працює в кав’ярні сама. Вона вивчає смаки клієнтів, власноруч робить каву та виготовляє різноманітні десерти. Попри складність бізнесу Вікторія радить усім, хто мріє про власну справу, наважуватись, подаватись на конкурси грантової підтримки і займатися омріяним.
«Мені подобається те, що я працюю, і те, чим я займаюся. Враховуючи усе, що я роблю, то мій робочий день складає годин 20. Але мені це подобається, і я отримую задоволення від своєї роботи. Дуже тішуся, коли до мене приходить молодь, коли приходять старші люди. Часом приходять такі досить поважні пари і вони виходять дуже вдячні, кажуть, як у вас добре, як ми відпочили», – розповідає Вікторія.
