Категорія: Корисне

У різних куточках нашої планети привітання кардинально відрізняються залежно від культури країни, а іноді вони формуються релігією або забобонними віруваннями.

Знання, як привітати когось під час відвідування іншої країни, може допомогти вам уникнути незручної ситуації.

Kozakorium.com пропонує дізнатися, як вітаються у різних країнах світу.

Таджик, приймаючи гостя у своєму будинку, потисне простягнену йому руку двома своїми в знак поваги. Протягнути у відповідь одну — знак неповаги. У Саудівській Аравії господар будинку після рукостискання кладе свою ліву руку на плече гостя і цілує його в обидві щоки.

Іранці, потиснувши один одному руки, притискають свою праву долоню до серця. У Конго вітають один одного так: протягують назустріч один одному обидві руки та при цьому дмуть на них.

Індуси при вітанні складають долоні пальцями вгору так, щоб їх кінчики піднялися до рівня брів. Якщо близькі люди не бачилися давно, можливі обійми. Чоловіки міцно обіймаються, поплескуючи один одного по спині, а жінки тримають одна одну за передпліччя і торкаються щоками по одному разу справа і зліва. На словах індус вітає бога в особі зустрінутого – “Намасте!”

Японці при зустрічі кланяються: чим нижче і повільніше, тим важливіша особа. Найнижчий і найповажніший — сакейрей, середній — під кутом 30 градусів, легкий — тільки на 15 градусів. При цьому вони говорять “День настав”.

Корейці й китайці теж традиційно кланяються, проте все більше китайців вважає за краще вітатися по-сучасному: піднявши над головою зчеплені руки. Але якщо кілька китайців познайомляться з новою людиною, вони можуть їй зааплодували — відповідати на це потрібно тим же. Традиційна фраза вітання в Китаї перекладається: “Чи їв ти сьогодні?”.

На Середньому Сході кланяються з опущеною головою, опущеними та притиснутими до тіла руками. Долоню правої при цьому покриває кисть лівої — це знак поваги.

У деяких північноафриканських країнах підносять праву руку до свого чола, потім до губ, а потім — до грудей. Це означає: “я думаю про тебе, я говорю про тебе, я поважаю тебе”.

Африканські масаї перш, ніж подати руку зустрічному знайомому, плюють на неї. А кенійські акамба просто плюють один в одного, не переймаючись протягуванням руки — однак, це знак глибокої поваги. В Замбезі плещуть у долоні, присідаючи.

У Таїланді з’єднані долоні прикладають до грудей або до голови — чим вище, тим шанобливіше вітання. Жест супроводжується вигуком “вай” – його тривалість також залежить від статусу гостя. Вітаючись з шанованими персонами, чоловік робить низький уклін, а жінка сідає у своєрідному реверансі. Якщо зустрілися ровесники, уклін буде невеликим, символічним.

Тибетці правою рукою знімають з голови шапку, а ліву закладають за вухо і висовують язик. Таким химерним способом демонструється відсутність поганих намірів. Аборигени Нової Зеландії при зустрічі взагалі витворяють неймовірне: люто вигукують слова, ляскають долонями по стегнах, з усієї сили тупають ногами, згинають коліна, випинають грудні клітки, висувають язики, витріщають очі. Цей складний ритуал може зрозуміти тільки “свій”, таким чином аборигени і розпізнають чужинців.

Ескімоси несильно вдаряють один одного кулаком по голові та по спині. Роблять це тільки чоловіки. Полінезійці, навпаки, гладять один одного по спині при зустрічі, обнюхують і труться носами. “Носове” вітання популярне у жителів Лапландії — вони ніби гріють замерзлі носи.

Жителі острова Пасхи витягають перед собою кулаки на рівні грудей, потім підіймають їх над головою та “кидають” руки вниз. У деяких індіанських племенах заведено присідати навпочіпки при зустрічі незнайомця і сидіти так, поки він не помітить — це демонструє миролюбність. Іноді при цьому знімали взуття.

Входячи в будинок, африканські зулуси відразу сідають, не чекаючи запрошення на це або вітання. Господарі оселі вітаються з гостем лише після того, коли він прийме сидячу позу. Традиційне вербальне привітання у них звучить так: “Я тебе побачив!”.

Туареги, які мешкають в Сахарі, починають вітатися на відстані ста метрів один від одного, і затягується це на тривалий час: вони стрибають, кланяються, приймають дивні пози — все для того, щоб розпізнати наміри подорожнього. В Єгипті та Ємені прикладають долоню до чола, повернувши її в сторону того, з ким вітаються.

Араби схрещують руки на грудях. Австралійські аборигени вітають один одного танцем. У Новій Гвінеї іноземців вітають злетом брів. У Європі так само вітають близьких друзів або рідних. Там, де прийнято рукостискання, слова вітань все одно різняться.

Англійці вітають один одного питанням, яке в буквальному перекладі означає “Як ти робиш?”. Але взагалі, якщо англієць запитав у вас “Як ся маєте?”, Потрібно відповісти “А ви як?” – тоді ритуал буде вважатися завершеним. Якщо ви почнете детально розповідати, як ви насправді живете, це викличе в англійця здивування — в Англії не заведено ділитися проблемами при зустрічі.

В Америці теж прийняті рукостискання, але молодий американець може привітати свого друга, поплескавши його по спині. У Латинській Америці заведено обійматися при зустрічі. Чоловіки при цьому три рази стукають рукою по спині знайомого, тримаючи голову над його правим плечем, а потім ще три рази, тримаючи голову над лівим.

У Франції в неофіційних обставинах навіть малознайомі люди зображують символічний поцілунок при зустрічі: вони по черзі торкаються щоками. Інші народи нічого при зустрічі не питають: гренландці кажуть “Гарна погода!”, Індіанці навахо вигукують: “Все добре!”. Перси при зустрічі бажають: “Будь веселим”, араби – “Мир з тобою!”, Євреї – “Мир вам!”, а грузини -“Будь правий” або “Перемагай!”. Однак, заходячи в церкву або приходячи в гості, грузини також бажають миру.

Чому одним людям щось вдається швидше і легше, а іншим — ні? Навіть якщо вони стартували однаково, вчилися у тих же вчителів. Справа в особливих талантах або удачі? На одному везінні далеко не заїдеш, впевнена клінічний психолог Ірина Гросс, і є невидимий нюанс, який допомагає досягти високих результатів.

«Ті, у кого не виходить якась справа, чи їм здається, що не виходить, засмучуються, зляться, ображаються, заздрять і звинувачують себе, адже « проблема точно в них». Вони впевнені, що їм чогось не вистачає. А тих, у кого вийшло, наділяють суперздібностями, — каже Ірина Гросс. — Так ось: ніяких суперздібностей у людей немає, а є невидимий нюанс. Під ним я маю на увазі вже вкладені ресурси, які не помітні з боку».

Ми часто бачимо тільки результат якогось проекту, дії, чужого успіху. І не помічаємо більшу частину айсберга. Що ж приховано під водою? Це може бути що завгодно: багата бабуся, особистісні особливості (наприклад, хороша пам’ять, навички спілкування, приваблива зовнішність), впливовий знайомий. Нарешті, досвід, отриманий в результаті пройденого шляху, — навчання, роботи, набивання шишок, перемог і розчарувань.

Іноді ці нюанси підсумовуються, а іноді для прориву достатнього одного. Але нам легше винести вердикт: «Просто йому пощастило!», ніж допустити, що лаври далися не так легко, як нам здається.

«Клієнтка розповіла мені про свою заздрість до колеги, коли одного разу на парковці під вікнами офісу з’явився її новий мерседес. «Звідки? Як це можливо? Ми отримуємо однакову зарплату!»- —довго обурювалася вона. На що я порекомендувала безпосередньо запитати у колеги, як їй вдалося стати господинею такого шикарного автомобіля. Виявилося, що мерседес — давня мрія, на яку колега відкладала гроші протягом декількох років.

Також, крім основної роботи, у неї був додатковий дохід. Вона любила мистецтво, розбиралася в картинах, брала участь в аукціонах, інвестувала, продавала. Так і заробила».

Люди часто порівнюють себе з іншими, і далеко не завжди на свою користь. Одних таке порівняння мотивує. Інших, навпаки, позбавляє сил, вони починають переживати свою неспроможність і впадають в апатію і навіть депресію.

УДАЧА та УСПІХ

Але чому ж тоді вихідні позиції ті ж — училися в одному класі, в одній групі, працюємо в одному відділі, але до фінішу приходить першим хтось один? Може, все-таки, справа в удачі і причина успіху саме в ній?

«Ми плутаємо удачу й успіх. Удача — це щось випадкове, невідоме, тимчасове, що не підвладне людині. Успіх спланований, прорахований, заслужений. Фартовими бути приємно, їм заздрять, а успішні викликають повагу. Фартові люди готові до несподіванок, не пропускають вдалих випадковостей і можуть ними скористатися. Якщо людина вносить в життя різноманітність, то шанси на успіх збільшуються», — пояснює Ірина Гросс.

Вона рекомендує концентруватися не на тому, що зараз відбувається, а уявити найгірший розвиток подій, але при цьому не занурюватися у відчуття провалу. Ця вправа допоможе завжди відчувати себе фартовим — адже найгірший сценарій у своїй голові ми вже намалювали.

«Якщо з будь-якої події витягати позитивне, то на кожному кроці нас будуть чекати щасливі випадки. Найуспішніші клієнти, які досягли цілей, об’єднані однією рисою — внутрішнім почуттям відповідальності. У підручниках це називається локусом контролю.

Ми ділимося на два типи. Перший приписує власні успіхи і невдачі зовнішніх чинників: країна не така, сім’я не така, люди навколо не такі, чоловік не такий, час не той. Інший привласнює собі результати своєї життєдіяльності: «мої зусилля, мої сильні і слабкі сторони, мої знання, вміння, навички, мої помилки — усе це моє і залежить від мене».
Якщо дитина з дитинства не звикла брати відповідальність на себе, то, отримавши двійку, скаже: «батьки не допомогли мені» замість «я не підготувався». Йому і в дорослому віці буде важко брати на себе відповідальність.

ЗВ’ЯЗКИ ТА СЕРЕДОВИЩЕ

Наскільки важливо для успіху виховання? Одна справа вирости в сім’ї академіка, а інша — комбайнера. Чи впливають на успішність освіта й оточення? Чи з’явиться новий Джобс або Гейтс, якщо він виріс в повній сім’ї в любові і турботі або бачив тільки лайку батьків і отримував стусани від тата-алкоголіка? Врешті, які особисті якості призводять до успіху?

«Світ не справедливий. Всі ми дуже різні: хтось здоровий, розумний, красивий, а хтось хворий і не Ален Делон. Якщо людина народилася в родині дипломатів, з дитинства багато подорожує, вивчає мови, спілкується з впливовими персонами, то їй прищеплений певний рівень культури з дитинства. Проста людина або людина з провінціїдля неї не конкурент. У когось базова комплектація максимальна, у когось — мінімальна. Але навіщо порівнювати успіх генерала й успіх солдата?»

ПРАЦЯ І ПІДТРИМКА

«Найчастіше ми не помічаємо, скільки праці вклала інша людина. Ми можемо зважити тіло в кілограмах, виміряти обсяги в сантиметрах, дізнатися температуру і тиск, але в яких одиницях ми зважимо людську працю? У людино-годинах? Вони підходять для звітності на підприємствах, але ніяк не для вимірювання фізичних, інтелектуальних і моральних вкладень. Якби ми кожен раз, заздрячи чужого успіху, дізнавалися або хоча б замислювалися про те, скільки в нього вкладено, то з легкістю відмовилися би від подібного. Тому що самі до такої праці найчастіше не готові», — каже Ірина Гросс.

Можна спробувати розібрати на гвинтики історію чужого успіху і уявити, скільки праці в нього вкладено. Подібні вправи допомагають зрозуміти алгоритм чужого успіху і застосувати у власному житті. Навіть при наявності таланту необхідний праця.
Не менш важливим нюансом стає емоційна підтримка інших. «Я не знаю жодної людини, яка домоглася серйозних результатів без підтримки. Зазвичай за спинами переможців стоять ті, хто в них вірив, дбав і підтримував. Це можуть бути тренер, батьки або вчитель. Знаходьте людей, які стануть вашою опорою».

Третій важливий фактор — фінансування. Жоден великий проект не реалізувався без вкладень. «Щоб записати вірші, потрібен олівець і блокнот. Навіть якщо ваша задача порівняно проста — стати хорошим фахівцем —доведеться вкластися в освіту. Мало хто, говорячи про успіх, згадує про фінансові вкладення. Якщо у вас немає фінансової підтримки, то шукайте і створюйте її, як та дівчина з мерседесом».

РОЗУМ І ГОТОВНІСТЬ ДО БОЛЮ

Ще один нюанс, прихований під водою, — знайомство зі стресом, дискомфортом і навіть болем. «Нам доведеться рости, а зростання заподіює біль і вимагає зусиль. Біль — щоденна складова успіху. Невдачі, втрати, промахи, помилки. Ви повинні знати свій больовий поріг».

Після хорошого тренування важко рухатися, але спортсмен йде далі, долаючи неприємні відчуття. Перш ніж робити потужний ривок, варто відповісти собі на запитання: скільки я готовий витримати?

Остання важлива складова успіху — розум. «Ви знаєте дурних успішних людей? Я — ні, — каже психолог. — Адекватно оцінювати свої можливості і ресурси, ставити реалістичні й досяжні цілі, — для цього потрібен розум. Не страшно помилятися чи сперечатися. Найстрашніше — перестати мислити самостійно».