Як в США обирають президента, або як працює виборча система Америки

Кoжнi чoтиpи poки y CШA вiдбyвaютьcя вибopи. Мільйони людей прикуті до новин, алe нe вci дoбpe poзyмiють, як caмe цe вiдбyвaєтьcя, і яким чином виграють кандидати. Це серйозне пoлe битви за кoжeн штaт. Дуже просто пояснює BBC Україна.

Вибopи пpeзидeнтa y CШA зaвжди пpoвoдять пepшoгo вiвтopкa пicля пepшoгo пoнeдiлкa лиcтoпaдa, тoбтo цьoгo poкy – 3 лиcтoпaдa.

Ha вiдмiнy вiд бaгaтьoх iнших кpaїн, y пoлiтичнiй cиcтeмi CШA дoмiнyють лишe двi пapтiї, тoмy пpeзидeнт зaвжди нaлeжить дo oднiєї з них. Pecпyблiкaнцi – кoнcepвaтивнa пoлiтичнa пapтiя CШA, i їхнiй кaндидaт нa вибopaх цьoгo poкy – пpeзидeнт Дoнaльд Tpaмп. Дeмoкpaти – лiбepaльнa пoлiтичнa пapтiя CШA, i їхнiй кaндидaт – Джo Бaйдeн.

Пepeмoжeць – нe зaвжди тoй, хтo oтpимaв бiльшicть гoлociв. Наприклад, y 2016 poцi Хiллapi Kлiнтoн нaбpaлa мaйжe нa тpи мiльйoни гoлociв бiльшe, нiж Дoнaльд Tpaмп, aлe вce-тaки пpoгpaлa.

Зa Koнcтитyцiєю CШA, пpeзидeнтa oбиpaють нe нaпpямy гpoмaдяни, a гpyпa cпeцiaльнo дeлeгoвaних ociб, щo нaзивaєтьcя кoлeгiєю вибopникiв (electoral college). Зa цiєю cиcтeмoю, кoжeн штaт oтpимyє кiлькicть гoлociв пpoпopцiйнo дo кiлькocтi нaceлeння.

Дo кoлeгiї вхoдять 538 вибopникiв з yciх штaтiв. Щoб пepeмoгти, кaндидaтy в пpeзидeнти пoтpiбнa пiдтpимкa 270 з них. Toмy, кoли гpoмaдяни йдyть нa дiльницi і замальовують кружечок біля одного з кандидатів у президенти, вoни нacпpaвдi гoлocyють нe зa пpeзидeнтa, a зa вибopникa, який пiдтpимyє тoгo чи iншoгo кaндидaтa.

В yciх штaтaх, oкpiм двoх, вибopники дoтpимyютьcя cиcтeми “пepeмoжeць зaбиpaє вce” – тoбтo кaндидaт-пepeмoжeць oтpимyє пiдтpимкy вciх вибopникiв. Taк, нaпpиклaд, тoй iз кaндидaтiв, хтo здoбyдe пpинaймнi нa oдин гoлoc бiльшe y Hью-Йopкy, мaтимe yci 29 “eлeктopaльних гoлociв” вiд цьoгo штaтy, a йoгo cyпepник – нyль.

Бiльшicть штaтiв зaзвичaй cхиляютьcя дo тiєї чи iншoї пapтiї. Пpимipoм, Kaлiфopнiя традиційно пiдтpимyє дeмoкpaтiв, тoмy pecпyблiкaнцi нaвiть нe нaмaгaютьcя їм кидaти виклик. Aнaлoгiчнa cитyaцiя в Teхaci, тiльки нaвпaки: тyт бiльшicть мaють pecпyблiкaнцi. Вoчeвидь, зa тaкoї cиcтeми кaндидaти вeдyть бopoтьбy зa штaти, якi дaють нaйбiльшy кiлькicть “eлeктopaльних гoлociв”.

Карта результатів виборів США у 2016 році

Aлe cпpaвжнiм пoлeм битви пepeгoнiв є тaк звaнi “хиткi штaти” – дe oбидвa кaндидaти мaють шaнc здoбyти бiльшicть гoлociв (традиційно це, наприклад, Північна Кароліна, Флорида чи Пенсильванія).

Oбиpaють лишe пpeзидeнтa? Hi. Цього разу амepикaнцi тaкoж обирали нoвих члeнiв Кoнгpecy. Конгрес складається з Сенату (100 членів) та Палати представників (435 членів). Дeмoкpaти вжe кoнтpoлюють Пaлaтy пpeдcтaвникiв, тoмy ідеально прагнуть збepeгти cвoї пoзицiї та oтpимaти кoнтpoль нaд Сeнaтoм, що малоймовірно. Якщo цe би сталось, i дeмoкpaти б отримали бiльшicть в oбoх пaлaтaх Кoнгpecy, вoни змoгли б блoкyвaти aбo вiдтягyвaти peaлiзaцiю плaнiв пpeзидeнтa Tpaмпa y paзi йoгo пepeмoги. Зараз бopoтьбa йдe зa yci 435 мicць в Пaлaтi пpeдcтaвникiв i 33 кpicлa в Сeнaтi.

Пiдpaхyнoк гoлociв мoжe тpивaти кiлькa днiв, aлe зaзвичaй неофіційно вже cтaє зpoзyмiлo, хтo пepeмiг, дo paнкy нacтyпнoгo дня пicля вибopiв. Наприклад, у 2016 poцi Дoнaльд Tpaмп вийшoв нa cцeнy в Hью-Йopкy пpиблизнo o 3 гoдинi нoчi, щoб вигoлocити пepeмoжнy пpoмoвy пepeд нaтoвпoм paдicних пpихильникiв.

10 причин, чому підземні переходи – це зло

Підземні переходи – це добре чи погано? Якщо погано, то чому? Український архітектор, урбаніст, публічний та політичний діяч Юліан Чаплінський у своєму черговому відеоблозі розповів коротко та дав вичерпні відповіді на поширені запитання. Фахівець навів 10 причин, чому підземні переходи – це зло для мешканців міста, яке має зникнути за наших вулиць.

Почнемо з того, що підземних переходів у розвинених країнах ви в принципі не побачите. Там будуть хіба що станції метро, де існує цілий комерційний підземний світ, коли також можна вийти на ту чи іншу вулицю. Але це не підземні переходи, які існують в пострадянському світі. Чому підземка – це погано – 10 причин:

1. Не практичні. Підземні переходи є не практичні з інклюзивної точки зору. А це вагітні жінки, люди з торбами, пенсіонери, люди з інвалідністю на візочку. Ці швелера, які є у наших підземних переходах, це просто є страшний мрак. Ви можете сказати, що це можна вилікувати ліфтом. Так, це правда. Подібні ліфти є на станціях метро у тому самому Відні та в будь-якому розвиненому місті. Але в наших умовах часто-густо це не працює. Просто не працює, бо не обслуговують. Про це далі.

Фото: Зручне місто

2. Обслуговування інфраструктури. Повернемось знову до ліфтів. Уявімо, що вже така структура міста, що без підземного переходу не обійтись і можна поставити ліфти, то майте на увазі, що окрім того, що ліфти мають бути вандало-стійкі, бо їх почнуть обмальовувати, розбивати скло, та найголовніше, що їх треба обслуговувати. Це додаткове сильне навантаження на бюджет міста, яке мало б цю інфраструктуру утримувати.

3. Паркани. Третя причина – це той факт, що біля підземних переходів зазвичай встановлюють паркани. Паркани це ще з радянські «ГОСТів» (государственный общесоюзный стандарт). Вони перекочували і в російські державні будівельні норми, так і в українські. І це кaтaстрофа. Тому що всім, мабуть, відомо, що коли машина врізається в паркан під час ДТП, паркан перетворюється в десятки чи то й сотні дрібних металевих осколків, які просто прошивають в радіусі близько 50 м всіх навколишніх людей. І це є просто небезпечно. Їх треба позбутись. Ці речі (паркан і підземка) йдуть у наших реаліях у в’язці разом. Ба більше, через ці паркани люди люблять перелазити. Тобто людина, яка не хоче спускатись під землю, а потім підніматись, вона починає перелазити через цей паркан і йти собі навпростець по дорозі. Це така психологія людини.

4. Обслуговування та догляд. Перехід потребує неймовірного догляду. Постійно треба його чистити, прибирати, освітлювати, ставити камери, саджати охоронця, який буде це постійно пильнувати. Ви ж знаєте прекрасно як виглядають наші підземні переходи. Це вічно обписані графіті такі коридори, де смeрдить сeчeю… А влада зазвичай що каже? Давайте ми дамо місця підприємцям для створення кіосків, вони будуть там доглядати за цим переходом. І відповідно з’являється ще торгівля в цьому не санітарному місці, без туалетів і будь-яких умов. Про це в кінці.

5. Погіршення дорожнього трафіку. Так, підземні переходи погіршують трафік, не покращують його, а тільки збільшують закоркованість на вулицях. Підземка – це взагалі величезна помилка та утопія того, що ніби пішохідні переходи заважають, створюючи трафік, бо люди переходять, а машини чекають. Але зрозумійте одне, той факт, що машини пролітають крізь якесь перехрестя швидше, бо там є підземний перехід, вони зупиняться все рівно ДЕСЬ в найближчому вузлі і самі собі створять трафік. Це давно зрозуміла істина і тут не треба довго пояснювати.

6. Складне будівництво. Переважно це треба лізти глибоко в землю, це великі видатки на гідроізоляцію, на всі бетонні роботи та проколи. Особливо, якщо це десь під шоссе, аби не зупиняти там рух. Якщо це тиражувати по всьому місту, це доволі серйозний бюджет. І знову таки, в наших умовах, коли чиновники люблять це облаштувати дорогим гранітом, зробити якісь дорогі дашки тощо. Тому ця річ є вельми дорогою, не лише в обслуговуванні, але й у будівництві.

7. Трaвматизм. Ви знаєте прекрасно, коли випадає сніг і ви йдете по тих гранітних сходах в чоботах. Дуже часто люди падають, ламають ноги, спіткаються. Цей трaвматизм на сходах… краще таки, коли людина просто йде по пішохідному переходу.

8. Перепад температури. Є ще така проблема в підземках, особливо у довгих (а чим довші – тим навіть гірше), у Києві є такі цілі “торгові центри” під землею, людина, коли заходить з морозу у відповідному одязі, і поки вона проходить тих 100-200 метрів до виходу, вона вже пітніє і виходить спітнілою на вулицю. Це однозначно впливає на здоров’я, адже існує підвищена нeбезпека захворіти.




9. Антисанітарія. Ці підземні переходи обростають кіосками, які не мають туалетів, немає рукомийників. Продавці невідомо якими руками вам це усе продають, починаючи від насіння та квітів до газет і так далі. І ви розумієте, що ті люди стоять там постійно. Тому це також є велика проблема.

10. Унеможливлюють велорух. Якщо говорити за Київ, то іноді велодоріжка може впиратись в паркан чи підземний перехід, а тому велосипедисту доводиться взяти велосипед на плече і спускатись з ним вниз та потім знову нагору. І це лише для того, щоб перейти цю смішну по ширині вулицю. Як приклад у Львові, підземний перехід на вулиці Богдана Хмельницького.

Як агломерація помогла Парижу побороти транспорту проблему

А чи знаєте ви, що всесвітньо відомий культурний, політичний та торговий центр Париж менший за Вінницю, яка має площу 113 км2. Натомість столиця Франції поміщається на 105 км2. Проте в ній дивовижним чином працює понад 2 мільйони мешканців. Та зважаючи на значний рівень ВВП і достаток на мешканця, парижани непогано почуваються, навіть попри таку малу територію. Про це розповідає ZAXID.NET у співпраці з «Інститутом Просвіти».

Як упорядкувати життя багатомільйонного населення в одному місті, отримувати надприбутки і не задихнутися? Та до чого тут паризька агломерація?

Дві Франції. Аби краще зрозуміти Францію, треба трохи знатися на паралельному існуванні в країні двох майже геополітичних процесів. Вони тривають десятиліттями і завдають країні суттєвої шкоди. Широкому загалу більше відомий конфлікт «нових буржуа» та «звичайних французів», який час від часу вибухає у вигляді вуличних протестів. А також так званий конфлікт між «оригінальними французами» та французами, які отримали громадянство, або є іммігрантами. Його здебільшого провокують, як не дивно, саме «нові французи».

Країна справді перевантажена мігрантами, проте тут знайшли вихід, як зберегти Францію у Франції – через мову. Тебе візьмуть на роботу і забезпечать достойним заробітком, якщо спілкуватимешся французькою.

Існує ще один умовний поділ: на Францію метрополійну і провінційну, в останній – мешкає майже 60% населення. Переважно це невеличкі французькі міста та села, в яких приголомшливі краєвиди та палаци, унікальна архітектура та чисте повітря, але не так багато високооплачуваних робочих місць. А до найближчого сімейного лікаря – нерідко 50 кілометрів. Тут значно нижчі показники ВВП на особу.

На відміну від метрополій, на периферії значно гостріше відчутний «податковий тиск». Тим паче, що Франція, напевно, найоподаткованіша країна у світі. Тут високий податок на нерухомість і так званий «професійний податок», який сплачують представники низки професій. Доводиться платити і за землю, і за автомобілі, а також робити величезні страхові виплати. Громадський транспорт, за французькими мірками, курсує нечасто, тому без власного авто як без рук. А це не лише мобільність, а й догляд, бензин, ремонт тощо.

Натомість у великих містах – Парижі, Марселі, Ліоні – місцеві намагаються не витрачатись на придбання власних авто. І не через відсутність коштів. Їм просто невигідно, бо система транспортного сполучення в Парижі та прилеглих населених пунктах налагоджена «на відмінно»: тут щільний і регулярний графік рейсів, якісне розгалуження транспортної мережі, зручне розташування міжнародних аеропортів, комфортні умови проживання, порівняно високі зарплати та доступна робоча сила, здебільшого заробітчани.

Тут є на що витрачати гроші, але й є можливість їх заробити. І що найцінніше: у метрополіях однаково добре заробляють і мають комфортні умови проживання та праці й місцеві, і заробітчани (якщо, звісно, добре володіють французькою).

Все це сприяє підвищенню рівню життя і шаленому потоку робочої сили, який з’їжджається з навколишніх сіл і містечок до центру метрополії – Парижа – у робочі дні тижня на заробітки. Так метрополія витісняє периферію і концентрує у собі багатомільйонну кількість людей. Заможні парижани намагаються проживати за містом і ще більше посилюють маятникові міграційні потоки. Такі реалії вимагали від влади міста та прилеглих департаментів величезних капіталовкладень в розвиток транспортної інфраструктури Парижа. І їм це вдалось насамперед через збільшення будівництва автодоріг, а також через розширення швидкісного залізничного сполучення.

«Майбутнє за великими містами, хочемо ми того чи ні»

Фахівці стверджують, що сучасний багатомільйонний Париж від транспортного хаосу, масового безробіття та решти колапсів рятує агломерація як система взаємодії Парижа і прилеглих населених пунктів. Нещодавно створена, а отже, молода паризька агломерація стала однією з найбільших у Європі та водночас чи не найскладнішою.

За оцінками аналітиків Компанії McKinsey та науковців-дослідників провідних університетів світу, через 40-50 років між собою конкуруватимуть вже не стільки країни, скільки міста-агломерації.

Директор Проекту USAID ПУЛЬС Асоціації міст України, кандидат економічних наук Ігор Парасюк розповідає: «Річ у тім, що паризька агломерація, окрім свого основного призначення – менеджменту транспорту, економічного та просторового розвитку, безпеки – виконує досить специфічну функцію координації. Вона дає змогу багатомільйонному місту, яке розміщено на території, трохи більшій за, скажімо, наш Хмельницький, не задихнутися та успішно розвиватися. А також забезпечує роботою та пристойним рівнем життя місцевих та “заробітчан” із периферій”», – пояснює Ігор Парасюк.

Спробуємо з’ясувати, як це відбувається.

Париж територіально менший за українську Вінницю. Проте тут дивовижним чином працює понад два мільйони мешканців.

Передусім треба знати, що французьке законодавство дуже жорстко обмежує фізичне зростання великих населених пунктів. Це сталось ще в часи Наполеона. Тому, власне, багатомільйонний Париж і розміщено лише на 105 квадратних кілометрах. Та насправді, це лише територія, на яку поширюється повноваження міської ради цього міста. Саме ж місто впродовж тисячолітньої історії завжди було оточено прилеглими населеними пунктами, які також росли, розвивалися та кооперували з Парижем. Фактично, це місто перетворилося на агломерацію ще на початку ХХ ст. За різними підрахунками, тут проживають і працюють близько 10 мільйонів людей. У Франції, як і в більшості високорозвинених країн, люди з околиць з’їжджаються працювати в Париж, Марсель, Ліон. Така практика поширена, до речі, і в Великій Британії, де Лондон перетворився на «мекку» для трудових ресурсів прилеглих містечок і селищ.

Із часом надмірна кількість городян в містах-центрах агломерацій, а отже, транспортні, будівельні, а надалі й безпекові питання ставали дедалі складнішими й конфліктнішими.

Показовим став випадок, який трапився більше 10 років тому.

«Йдеться про спробу однієї з прилеглих до міста комун побудувати багатоповерховий житловий комплекс неподалік одного з трьох паризьких аеропортів. Формально, вони мали право: це їхня земля та їхня громада. Пікантність цієї ситуації в тому, що аеропорт, яким усі користуються та житловий комплекс були розташовані на різних адміністративних землях, тобто мали різних власників. І хоча, здавалося б, це одна прилегла до Парижа територія, проте голова не знала, що роблять руки», – розповідає Ігор Парасюк.

Отож, перед столицею виникла загроза блокування аеропорту з імовірним ризиком для авіаційного сполучення, втратою туристичних потоків та падінням ділової активності. Втрутився префект, суд і будівництво скасували.

«Розуміння того, що “сусіди” можуть добряче нашкодити один одному, якщо не координуватимуть своїх дій, призвело до дуже мудрого висновку: ми в одному човні, а гребти треба так, щоби не розхитувати його. Відтак політики серйозно замислилися над тим, що хаос управління навколо столиці буде дорого коштувати усій країні», – каже Ігор Парасюк.

І хто знає, чим би закінчувалися такі інциденти (а з часом їх ставало щоразу більше), якби чиновники не заговорили про утворення паризької агломерації. Ситуація ускладнювалася ще й світовою кризою 2008 року, коли грошей у бюджетах стало менше, а викликів – більше. Втрачати рівень життя і послуг нікому не хотілося. Єдиним шляхом для цього була розумна кооперація із «сусідами».




Париж як метрополія

Тож 1 січня 2016 року було створено паризьку агломерацію на основі Закону «Про модернізацію територіального устрою та затвердження метрополій».

Метрополія Великого Парижа об’єднала столицю Франції і навколишні 135 міст і селищ (муніципалітетів). Належать вони до різних департаментів, нашою мовою – до різних районів та областей, які розміщені навколо Парижа. Кожна із цих 135 громад делегує в раду агломерації своїх депутатів, пропорційно до кількості населення від кожної ради. Голову цієї «ради агломерації» обирає рада метрополії з-поміж своїх членів-депутатів.

Агломераційна рада є представницьким органом усіх громад, що оточують Париж, разом із Парижем. Тобто через депутатів представляє інтереси всіх громад, які працюють на цій території. Їхня присутність означає, що інтереси всіх представлено пропорційно.

При цьому Великий Париж (Паризька агломерація) формально розділений на 10 різних спеціалізованих економічних зон: наприклад, Дефанс – своєрідний бізнес-центр, Санкле – інноваційне містечко тощо.

Оскільки деякі населені пункти перебувають далекувато від столиці Франції, на відстані близько 100 кілометрів, у Парижі працює спеціальна транспортна програма, яка розроблена під агломерацію або метрополію. Приміські електрички RER за межами Парижа виглядають звичайними двоповерховими потягами, а під містом – перетворюються на метро, де об’єднані із системою міського транспорту.

Багато туристів, використовують RER як звичайне метро, іноді не знаючи, що кінцеві станції цих «ліній метро» розташовані на відстані близько 100 кілометрів від центру Парижа. Ця транспортна система становить єдине ціле з міською транспортною системою і координується транспортним управлінням в Парижі. Виконавчі органи французької столиці здійснюють координацію всієї транспортної системи агломерації. І хоч RER перетинають іноді навіть кілька департаментів і регіонів (районів та областей), завдяки чітко виписаному законодавству про агломерацію та ефективній роботі самого агломераційного органу, громадський транспорт курсує вчасно. Там знають, хто має відповідати в разі непередбачуваного форс-мажору. Є «транспортний комітет» агломерації – і лише він вирішує всі транспортні питання.

«Місто з прилеглими населеними пунктами – це єдиний організм, що не може існувати без глибокої координації найважливіших сфер. Ситуація нагадує людський організм. Руки не можуть діяти окремо від сигналів, які дає головний мозок. І це дає змогу уникати ситуації, яка кілька років тому трапилася під Києвом, коли поліцейські виїхали на спецзавдання і перестріляли колег з іншого райвідділу, бо не знали про їхнє місцеперебування, – аргументує Ігор Парасюк. Щоб такі речі не могли виникати в принципі, власне й створена агломерація – орган, який на певній території намагається забезпечити життєдіяльність “курки, що несе золоті яйця”. Адже хочемо ми того, чи ні, однак сьогодні основний валовий продукт та важливі світові політичні рішення відбуваються та створюються саме у великих містах».




Про досвід, корисний для України

За словами нашого співрозмовника Ігоря Парасюка, система управління агломераційної ради Парижа дуже подібна до української. Це певним чином як робота обласних рад, органу, який за Конституцією має вирішувати питання та забезпечувати інтереси, що є спільними для громад.

Єдина суттєва відмінність: агломерація діє на невеликій території, але в межах одразу кількох районів і областей, що оточують столицю чи метрополійне місто. Тому вона більше ментально нам підходить.

Зрештою, Київ вже почав робити суттєві кроки до реалізації агломерації за зразком паризької. Нещодавно створено Асоціацію територіальних громад, що є навколо Києва. Звичайно, це не є повноцінна агломерація з погляду класичної теорії, але це вагомий крок.

Питання створення агломерації та подальшого розвитку міст в Україні могло зрушити з місця ще кілька років тому, якби Верховна Рада подбала б про юридичні моменти. А шанс був, бо ще у липні 2017-го було зареєстровано законопроект «Про міські агломерації» авторства нардепа від «Самопомочі» Любомира Зубача. Документ навіть затвердив профільний комітет ВРУ, але на жаль, до його розгляду в парламенті так і не дійшло.

«Якщо великим містам не давати розвиватися, то їх чекає доля українського Галича, – наголошує Ігор Парасюк. – Колись це була потужна політична і торгова столиця Галицько-Волинського князівства, де вже у Х ст. мешкало близько 6 тисяч осіб. У той час це було більше навіть, ніж у столиці Київської Русі, та більше, ніж у тому ж Парижі. Але минули століття, а Галич залишився на тому ж рівні за кількістю населення – і сьогодні про це місто мало кому відомо за межами Івано-Франківської області. Вже не кажу про його частку у створенні валового продукту країни – вона мізерна, хоча колись це була столиця потужної європейської країни. І така доля чекає на будь-яке місто, яке не розвиватиметься».

Невідомі факти про відоме місто Париж:

  • За розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва, Франція займає одне з провідних місць у західному світі. ВВП на особу – 27975 доларів.
  • Провідна галузь промисловості – машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість і виноробство.
  • Франція займає 4-те місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі і туризму.
  • У Франції діє принцип «змішаної економіки», що передбачає активну участь як держави, так і приватних осіб в управлінні економічною діяльністю.

До слова. Щодо Львівська агломерації. За дослідженням маятникової міграції населення (регулярні щоденні, або щотижневі поїздки на роботу або навчання за межі місця проживання), проведеного у 2018 році Львівською міською радою та компанією Vodafone, щодня до Львова приїжджає в середньому 152 тис. мешканців інших населених пунктів. Цей показник варіюється від 180 тис. у будні до 79 тис. у вихідні дні. Приблизно половину від усіх, хто приїздить до міста щодня, становлять мешканці населених пунтків з 15-кілометрової зони навколо Львова.

У Google тепер можна шукати пісню, просто помугикавши або насвистівши мелодію

Тепер Google дозволяє знайти композицію, навіть якщо ви забули назву, виконавця і слова пісні, але пам’ятаєте фрагмент мелодії. Його можна просто наспівати, насвистати або промугикати й програма знайде пісню сама, пише Громадське.

Щоб скористатися функцією, потрібно зайти у Google Search, натиснути мікрофон і сказати «Що це за пісня?» або натиснути кнопку «Шукати пісню». Потім треба 10-15 секунд наспівати мелодію або слова. Після цього Google запропонує вас найбільш схожі варіанти пісень.

З Google Assistant ще простіше: достатнього сказати «Окей, Google, що це за пісня?», а потім наспівати мелодію.

Для ідентифікації мелодії, технологія використовує моделі машинного навчання. Коли людина наспівує мелодію, моделі перетворять звук в цифрову послідовність, яку зіставляють з тисячами пісень, щоб знайти найбільш відповідний збіг.

Наразі функція доступна англійською мовою на iOS та більш ніж 20 мовами на Android. Google сподівається розширити її на більше мов у майбутньому.

Як правильно заповнити виборчий бюлетень на місцевих виборах

В Україні змінили систему голосування і вид бюлетенів. На місцевих виборах, які пройдуть 25 жовтня, слід проголосувати правильно, щоб не зіпсувати бюлетень.

Тепер у виборчому бюлетені буде не одна колонка, а дві. Перша надрукована зліва – це назва політичної партії. Під нею буде вказано прізвище кандидата, який очолює всю політичну силу. Біля назви будуть розташовані квадратики, де треба буде поставити хрестик.

Праворуч на аркуші буде ще один стовпчик. Там буде надрукований список кандидатів від цієї політичної партії. З цього переліку слід вибрати конкретний номер кандидата, за якого збираєтеся голосувати і написати його й тому вигляді, як біля прізвища, в квадратик зліва.

Найважливіще, що варто знати – кандидат повинен бути членом тієї партії, яку ви обрали, інакше бюлетень буде зіпсований і врахується голос тільки за партію.

Також ви можете не голосувати за конкретного кандидата, а просто підтримати всю політичну партію. Для цього потрібно просто поставити хрестик навпроти політичної сили, за яку ви хочете проголосувати. Це буде означати, що ви підтримуєте весь список.

В бюлетені можна ставити як знак + (плюс), так і «галочку» (✓) чи іншу позначку, яка засвідчуватиме волевиявлення виборця.

Окремо в ЦВК наголосили на номерах кандидатів з номерами від 1 до 9. «Якщо ви, наприклад, обираєте кандидата під номером 6, то і 06, і 6 – буде зараховано», – наголошується в роз’ясненні ЦВК.

У разі помилки при заповненні бюлетеня виборець може написати заяву до дільничної виборчої комісії з проханням видати йому ще один бюлетень. Однак якщо і за другим разом виборець допустить помилку, то третьої спроби для нього не передбачено.

Проголосувати на місцевих виборах 25 жовтня не можна буде із цифровим паспортом із застосунку “Дія”, бо на дільницях не буде спеціальних пристроїв для зчитування інформації. Тому варто йти голосувати з паспортом-книжечкою чи ID-карткою. Так, ID-картки прийматимуть.

Зазначимо, що у громадах з населенням менше за 10 тис. Продовжує діяти мажоритарна система, тому в цьому випадку голосувати можна буде як і раніше.

Як заощадити на ресторанах та музеях у Львові

Розповідаємо вам про маленький секрет, який знають небагато львів’ян та туристів. У Львові можна заощадити гроші, відвідуючи ресторани та музеї. І це насправді дуже круто! Ви можете безкоштовно відвідати найкращі музеї міста, покататись на Чуто-поїзді, а також отримати знижки в найкращих ресторанах та скуштувати на смак справжнього Галицького сирника і ароматного глінтвейну.

А все тому, що два роки тому у Львові запровадили картку Lviv City Card. Ця картка також дуже спрощує навігацію містом. Протягом дня ви можете використовувати її для пересування по місту в трамваях або тролейбусах або відчути себе велосипедистом, адже картка надає також гарні знижки і на велопрокати.

Один день у Львові разом з City Card може виглядати так:

Заходите спочатку в Lviv Tourist Information Center і купуєте картку на 24 години (200 грн). Там же ж можете отримати безкоштовну карту міста, щоб краще орієнтуватись. Або можете придбати City Card на сайті онлайн, щоб одразу користуватись нею.

Ідете на ранкову каву в кав’ярні Вірменка – 10% знижки. Орендуєте потім велосипед у Veliki.ua (20% знижки). Дві години оренди обійдуться в 160 грн замість 200 грн. На велосипеді їдете до Музею народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького, щоб насолодитись природою та ознайомитись з народною архітектурою (50 грн, безкоштовно з карткою).

Повернувшись до центру, йдете на обід. В ресторані ЧЕСНЕ М’ЯСО отримуєте знижку 10%. Після обіду – коротка прогулянка до Інтерактивного музею D.S.Таємна Аптека, де пробуєте себе в ролі алхіміка (65 грн, безкоштовно з карткою). Ще одна прогулянка і вас зустрічає справжній мамонт у Державному природознавчому музеї на Театральній (20 грн, безкоштовно з карткою).

Далі можна трошки перепочити. Найкраще – сісти на Чудо-поїзд або Чудо-бус від Чудо Тур і поїхати на екскурсію містом (150 грн, безкоштовно з карткою). На вечерю можна завітати в паб ТhеGrill / steak & wok & roll на Театральній і отримати ще 15% знижки.

Окрім того, в докарантинний період можна було безкоштовно відвідати оглядовий майданчик на міській Ратуші. Наразі він зачинений. Також була можливість безкоштовного проїзду в електротранспорті (тимчасово послуга недоступна).

Загалом, лише входи в музеї та екскурсія дають можливість заощадити третину. З урахуванням усіх знижок – вигода очевидна. Відчуйте переваги Lviv City Card та насолоджуйтесь подорожжю. Замовити Lviv City Card та дізнатись більше інформації ви можете за цим посиланням. Вартість картки: 24 години – 200 грн. 48 годин – 300 грн і на 72 години – 400 грн.

У Фінляндії діти вже 72 роки обідають в школі безкоштовно

Цього року у Фінляндії минуло 72 роки з дня введення безкоштовного шкільного харчування для учнів. У наш час близько 900 000 школярів, а також учнів гімназій і професійних училищ, щодня отримують гарячий обід, приготований згідно з рекомендаціями державної комісії з питань харчування. І розглянемо, чому насправді все не так безкоштовно, як ми сприймаємо. Про це розповідає місцевий портал yle.fi.

Фінляндія може по праву пишатися званням першопрохідника в багатьох питаннях рівноправності. Фінляндія стала першою країною світу, де право на безкоштовне шкільне харчування було прописано в законодавстві: закон про забезпечення школярів гарячими і ситними обідами був виданий ще в 1943 році, проте на введення його в дію пішло п’ять років.

Однією з причин такої державної щедрості стала… вiйна. Народні школи мали виховувати здорових і сильних солдатів, а на напівголодному пайку це навряд чи стало б можливим. Якщо до 1943 року безкоштовну їжу в школах пропонували лише найбіднішим або хворим дітям, то під час Другої світової ситуація змінилася, і обіди стали частиною навчального процесу.

Понад 70 років тому про різноманітність в їдальні доводилося тільки мріяти. У шкільне меню входили ситні страви з найпростіших інгредієнтів, таких як жито, пшоно, картопля і коренеплоди. Знайти щось в країні, яка пережила кілька крoвoпролитних вoєн поспіль, не було звідки. Так, в сорокові роки школярам пропонували картопляний суп, рідку зупку з ячменю, житню кашу з брусницею і густу вівсянку, в якій, за спогадами дітей, ложка стояла. Скаржитися на убогість раціону школярам сорокових-п’ятдесятих і в голову б не прийшло: часто шкільний обід був єдиною гарячою їжею, яку діти з небагатих сімей отримували в день.

Страви в шкільній їдальні були в основному рідкі, їх їли ложкою з глибоких мисок, а ножі і виделки увійшли в постійний побут тільки в шістдесяті роки. В обов’язки учнів входила також допомога при приготуванні і догляд за шкільним полем і городом, де вирощували зернові і картоплю, які потім йшли в їжу школярам. Діти також повинні були восени приносити в школу по дві літри ягід, які потім додавали в кашу.

Школярі також безпосередньо брали участь в приготуванні обідів: наприклад, в ті дні, коли в меню була картопляна зупка, двоє учнів приходили на заняття на годину раніше і чистили картоплю на всіх.

Зараз в Фінляндії існують так звані «лижні канікули», назва яких говорить сама за себе. В аграрній же Фінляндії існувало поняття «картопляних канікул» – школярів восени на тиждень звільняли від занять, щоб вони допомогли батькам зібрати урожай. Працювали діти і на шкільному городі, а викопані коренеплоди зберігалися зазвичай в шкільному підвалі.

Тоді було прийнято, що вчителі жили при школі, а їжу часто готували в сауні, в якій по суботах мився учитель з сім’єю. Такий підхід навряд чи вписався б в сучасні вимоги гігієни, проте в середині минулого століття він нікого особливо не бентежив.

Шкільне меню стало більш різноманітним вже в 1960-і роки, коли дітям стали пропонувати крім каш і зуп також хліб, сир, ковбасу і молоко. У 1980-і настав золотий вік фінської економіки, і це не могло не відбитися також на шкільному харчуванні. В цей час в раціон школярів стали включати також рибу, м’ясо, овочі, фрукти, салати та солодощі. В меню з’явилися й м’ясні фрикадельки, рибні котлети, підлива з курки, свинячі відбивні і печінкова запіканка.

Безкоштовні шкільні обіди є привілеєм фінських школярів ось уже понад 70 років. Однак говорячи про «безкоштовне харчування», ми мимоволі скочуємося в популізм: безкоштовних благ в світі не буває. Насправді витрати на шкільне харчування оплачують, зрозуміло, зі своїх податків громадяни, і сімейні, і бездітні.

Сучасний обід фінського школяра включає в себе гарячу страву, салат, овочеву нарізку або свіжі фрукти, хліб, масло / маргарин / вершковий сир, а також напій – найчастіше це кефір, молоко і сік. Основою шкільного меню є страви традиційної фінської кухні. При складанні меню персонал повинен брати до уваги дітей з особливими потребами: так, для алергіків, веганів і тих, хто дотримується особливого раціону з релігійних причин, готують або замовляють окремі страви.

Як відрізнити коронавірус від грипу за першим симптомом

Розпочинається осінній сезон грипу і вже зараз можна сказати, що він буде точно іншим від минулої осені. Симптоми грипу та коронавірусної хвороби настільки подібні, що самостійно, без тестування це визначити складно. Проте існує кілька відмінностей, ідеться в матеріалі УП.Життя.

Перша: люди, які страждають на грип, зазвичай почуваються найбільш хворими протягом першого тижня хвороби. З COVID-19 люди можуть почуватись гірше протягом другого-третього тижня, але також можуть хворіти протягом тривалого періоду.

Ще одна відмінність: COVID-19 частіше, ніж грип, спричиняє втрату смаку або запаху. Але не кожен відчуває цей симптом, тому це не надійний спосіб відокремити віруси.

Також можна заразитися двома вірусами одночасно, зауважує доктор Даніель Соломон, експерт з інфекційних хвороб у Бригамській та Жіночій лікарні та Гарвардській медичній школі в Бостоні.

Утім, висновки дослідників Університету Південної Кароліни опубліковані нещодавно говорять про те, що вже при перших симптомах видно, чи це COVID-19, грип чи застуда та обрати своєчасне лікування.

Вони проаналізували тисячі історій хвороб респітарорних захворювань, звертаючи увагу на послідовність появи симптомів. На основі отриманих даних, вони склали найбільш вірогідні послідовності появи симптомів коронавірусу та порівняли їх з грипом, застудою та алергією.

Джерело: life.pravda.com.ua

Вчені побудували наступну залежність між основними респіраторними хворобами і їхніми першими симптомами.

Отже, якщо спочатку піднімається температура – це COVID-19; якщо першим з’явився кашель – це грип; спершу заболіло горло – застуда; сльозяться очі та нежить – це алергія.

Дослідники зауважують, не у всіх недуга протікає однаково. Втім, у переважній кількості випадків, симптоми хвороб проявляються саме у такому порядку.

“Послідовність появи симптомів має значення. Знаючи, що кожна хвороба прогресує по-різному, лікарі можуть швидше визначити чи пацієнт захворів на COVID-19, чи інше захворювання. Це може допомогти їм ухвалювати кращі рішення щодо курсу лікування цього пацієнта”, – підсумував керівник дослідження Джозеф Ларсен з Університету Південної Кароліни.

При появі будь-яких симптомів спеціалісти радять йти до лікаря й не займатися самолікуванням.

Чому треба пристібати пасок безпеки в авто

Українці часто нехтують своєю безпекою під час користування автомобілем. Статистика про кількість жeртв у ДТП України щороку вражає. Але вона б могла знизитись, якби люди їздили пристебнуті. В Україні пристібаються лише 15% автомобілістів та пасажирів, у той час, коли в Польщі цей показник становить 83%, а у Франції 99%.

Сідаючи за кермо автомобіля, водій має усвідомлювати, що застосування паска безпеки зменшує ризик зaгибелі під час лобового зіткнення у 2,3 рази, під час бокового – в 1,8 разів, а при перекиданні авто – уп’ятеро. Пасок безпеки рятує життя у 70% автомобільних aварій, розповідає Travel24.

Міфи щодо ременів та їх розвінчування

  • Користуватися паском безпеки незручно

Якщо пристібатися регулярно – це увійде у звичку. І тоді вже при відсутності паска – виникатиме почуття дискомфорту.

  • В машині є подушки безпеки – паски не потрібні

Насправді подушка безпеки розроблена для дії спільно з пасками. Тому що при розкритті вона рухається назустріч водієві зі швидкістю 300 кілометрів / годину, таким чином є ризик трaвми при зіткненні, а якщо пасок застебнутий, то він утримує тіло в сидінні.

  • Пасок безпеки у разі авaрії може трaвмувати

Правильно пристебнуті паски безпеки рідко стають причиною трaвм. Якщо вони й викликають пошкодження, це, як правило, поверхневі синці. Однак це ніщо у порівнянні з трaвмами, які можуть отримати непристебнуті водій і пасажири.

  • На невисокій швидкості немає потреби користуватися паском

При будь-якій швидкості, навіть незначній, може статися cмeртельне ДTП. Наприклад, під час аварії, яка сталася на швидкості 50 кілометрів / годину, тіло пристебнутої людини рухається з силою, яка в 30 – 60 разів перевищує власну вагу – і, відповідно, трaвмується на цьому шляху об елементи автомобіля.

  • Паски не дозволяють швидко вибратися з автомобіля

Оперативно покинути машину при перекиданні або удaрі об перешкоду ви зможете тільки в тому випадку, якщо не втратите свідомість, нехай навіть на лічені миті. Тільки тоді ви збережете здатність міркувати, що треба робити для порятунку, і правильно оцінити ситуацію. Саме паски безпеки й забезпечують вам таку можливість міркувати, оберігаючи від удaрів об деталі кузова або органи управління автомобілем.

  • На задньому сидінні пристібатися необов’язково

Ймовірність трaвм голови у пристебнутого пасажира на задньому сидінні майже така ж, як у водія і пасажира попереду. Разом з тим, при лобовому зіткненні непристебнутий пасажир позаду з великою силою летить вперед і важко трaвмує людину попереду – аж до cмeртельних випадків.

  • Під час авaрії краще бути викинутим з машини

Випадання тіла з автомобіля під час авaрії — найгірший сценарій, який може статися з водієм чи пасажиром. За статистикою, в 75% випадків викинуті водій або пасажир, — гинyть. Застебнутий пасок безпеки знижує ймовірність випадання майже до нуля.

Що робити, якщо у вас вимагають гроші за операцію

Національна служба здоров’я України пояснює, як отримати безкоштовну хірургічну допомогу та в яких медичних закладах. НСЗУ законтрактувала вже 844 медзаклади на здійснення хірургічних операцій у стаціонарних умовах. 4 з них — приватні. Про це повідомляє на своїй офіційній сторінці у Facebook.

«На сьогодні НСЗУ виплатила цим закладам 5,5 млрд грн за надання хірургічних послуг пацієнтам у квітні-вересні», — йдеться у повідомлені.

В безоплатний пакет хірургічної допомоги в стаціонарі медзакладу включено:

  • проведення хірургічної операції з забезпеченням анестезії;
  • інструментальні та лабораторні обстеження, включаючи патоморфологічні;
  • післяопераційний моніторинг пацієнта, знеболення та подальша медикаментозна терапія;
  • цілодобовий лікарський та медсестринський догляд;
  • медична реабілітація в гострому періоді для запобігання виникнення післяопераційних ускладнень;
  • ліки з Нацпереліку основних лікарських засобів та витратні матеріали;
  • харчування в стаціонарних умовах.

Окрім того, пацієнту надаються безоплатно ліки та медичні вироби, які заклад отримує через централізовані держзакупівлі.

Інформація про наявність відповідних ліків в конкретній лікарні має бути розміщена на інформаційній дошці в лікарні та офіційному веб-сайті медзакладу, а також органу місцевої влади.

Що потрібно для отримання безоплатної хірургічної допомоги

Щоб отримати хірургічну допомогу безоплатно пацієнту необхідно:

  • отримати направлення свого лікаря, з яким укладено декларацію, або лікуючого лікаря, та звернутись до обраного медзакладу;
  • в разі невідкладного стану пацієнт може звернутись до лікарні без направлення, або викликати «швидку» за номером 103, яка за необхідності доставить його до медзакладу. Наголошуємо, медична допомога пацієнту у невідкладному стані надається безоплатно без жодних додаткових умов — без направлення і без декларації з лікарем.
  • Пацієнт може звернутись за хірургічною допомогою до будь-якого з понад 800 медзакладів, з якими НСЗУ уклала договір на надання таких послуг, незалежно від свого місця проживання чи реєстрації.
  • Ці послуги для пацієнта будуть безоплатними.

Якщо у вас вимагають гроші за безоплатні послуги, повідомляйте про це НСЗУ за номером 16−77.

Також в НСЗУ додають, що через продовження адаптивного карантину, оплати медзакладам, які законтрактовані на пакет «Хірургічні операції у стаціонарних умовах» до 1 жовтня здійснюються на 100% за глобальним бюджетом.

Тобто заклад отримує кошти незалежно від того, скільки в ньому проведено операційних втручань.

Це зробили через те, що зараз в окремих регіонах країни, які потрапили до червоної та помаранчевої карантинної зони, скасовуються планові операції, і кількість пацієнтів, які звертаються до лікарень для отримання хірургічної допомоги, зменшується.