Посол Євросоюзу на зустрічі з урядом виступив повністю українською мовою

Посол Євросоюзу в Україні Матті Маасікас, громадянин Естонії, на засіданні Комісії з питань координації виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС виступив повністю українською мовою.

Про це повідомляє кореспондент “Європейської правди“.

“Іноді цими днями лунають голоси в Україні та поза її межами, які ставлять під сумнів стратегічну орієнтацію України та її європейський вибір. Нібито Угода про асоціацію зв’язує руки українській економіці. Можу сказати на це лише одне: українському народу видніше. За словами Василя Стуса, немає більше вороття до давнього, минулого, старого”, – заявив Маасікас.

Він додав, що “задля майбутнього України як стабільної, демократичної і заможної європейської держави ми продовжуємо працювати на цьому обраному шляху”.

Таким чином Матті Маасікас виконав свою минулорічну обіцянку – досконало вивчити українську мову.

“Коли я брав участь у засіданні минулого року, я пообіцяв, що наступного разу виступатиму українською мовою. Ось я виконую свою обіцянку”, – сказав Матті Маасікас.

Його слова зустріли бурхливими оплесками.

Посол користувався нотатками, але виголосив усю промову досконалою українською.

З дня обіцянки Матті Маасікаса минуло менше року – вона пролунала на зустрічі з урядом 20 листопада 2019 року.

Подорожуємо Львівщиною: найстаріший збережений монастир Святого Онуфрія в Україні

Лаврівський Святоонуфріївський монастир — заснований у середині XIII століття один з найважливіших духовних центрів на заході України у селі Лаврові Старосамбірського району Львівської області. Унікальна пам’ятка культури та національної історії, сакральний осередок Бойківщини. У 2007 році монастир святкував своє 800-річчя. За легендою, тут похований син короля Данила – князь Лев.

Сучасна будівля монастиря споруджена за часів Австро-Угорської імперії. А одна із найстаріших споруд комплексу – дзвіниця, зведена за княжих часів, яка була свого часу частиною оборонних фортифікацій.

Фото: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Згідно з легендою, засновником монастиря був князь Лавр, згаданий у грамоті князя Лева Даниловича 1292 р. Як вважає історик Ігор Мицько, Лавр — чернече ім’я Великого князя Литовського (1264–1268) Войшелка, який у 1255–1257 рр. був ченцем у Преображенському монастирі в Спасі та Онуфріївському в Лаврові.

Войшелк-Лавр був кумом Лева I Даниловича. У згаданій грамоті, виданій у Перемишлі, Лев пише, що його «дядько» (кум) князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонієві (документ зберігався у монастирській бібліотеці до 1939 року). Тепер відомо, що ця грамота є підробкою початку XVI століття. Але це не заперечує того, що фальсифікат ґрунтувався на справжньому переказі. Насправді перша документальна згадка про монастир походить з 1407 р.

В Онуфріївській лаврі свого часу зберігалася частина мощей святого Онуфрія. Це було єдине місце зберігання його мощей у Східній Європі (інші частини зберігались у Константинополі, Римі та Брауншвейзі). Мощі були втрачені під час татарських набігів XVI століття. Лаврівський є найдавнішим монастирем Святого Онуфрія в Україні, з якого цей культ швидко поширився в Галичині (Львів, Підгірці, Добромиль) та далі на схід.

Фото: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Денис Зубрицький у «Критико-исторической повести временних лет» (1845) розповідає, що 1767 р. всі дерев’яні будівлі Лаврівського монастиря згoріли. Збереглася лише мурована каплиця, біля стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю мoгилу. Домовини були покриті грубою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них — викарбувано ім’я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир. Більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев пoмер ченцем, а відтак його мали б пoховати як простого смepтного — в дерев’яній тpуні, а не в срібній домовині.

Давня дзвіниця. Фото: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com

У 1860 році за наказом державної влади під час перебудови храму більшість остaнків із крипт Онуфріївської церкви були перенесені на цвинтар на горі Святого Івана.

З історією Лаврівського монастиря святого Онуфрія тісно пов’язаний рід Шептицьких. Митрополит Атаназій Шептицький навчався у Лаврові, а отець Никифор Шептицький був архімандритом Лаврівського монастиря. Андрей Шептицький 1926 р. брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія. У Національному музеї (Львів) зберігається картина роботи митрополита Андрея Шептицького «Пейзаж із Лаврова», на якій відтворено дорогу в селі обабіч монастиря.

Лаврівський монастир є важливою архітектурною та мистецькою пам’яткою. Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував Лев Данилович, була однією з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом і розміщенням куполу на точці «золотого перетину». В різні часи поєднувала ознаки стилів: романського, ґотики, ренесансу, бароко, класицизму. Вівтарну частину в формі трилисту (триконху) та простір під куполом археологи датують XIII ст. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.

Під час перебудови 1910–1914 рр. Модест Сосенко віднайшов на стінах церкви під розписом Яблонського (1872) фрески середини XVI ст. Це була унікальна знахідка, бо розписи українських майстрів того періоду, крім Лаврова та Миколаївської церкви у Львові, є лише поза межами України — в Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька).

Фрески Лаврівського монастиря святого Онуфрія. XV ст.

Лаврівський монастир був значним центром освіти на Бойківщині. Тут протягом понад ста років функціонувала зразкова німецькомовна школа (Головна окружна школа, 1788–1911). У 1920-1930-х роках при монастирі працював Василіянський ліцей, який продовжував її традиції.

На початку XX ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав чималу колекцію ікон XV—XVIII ст. (у тому числі Білинську чудотворну ікону).

У Лаврівському монастирі діяли архів й одна з найбагатших у Галичині бібліотек. В архіві, зокрема, зберігалися грамоти князя Лева, польських королів, писані золотом рукописи, грамоти гетьманів, владик і молдовських господарів. У фондах бібліотеки зберігалися стародруки XVI—XVII ст., а також цінна німецько- та польськомовна періодика XIX—XX століть (монастир передплачував практично всі видання, що виходили в Австро-Угорській імперії). З метою дослідження історії, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: І. Нечуй-Левицький, Я. Головацький, І. Франко, М. Грушевський, І. Крип’якевич, О. Барвінський, В. Щурат, О. Духнович, А. Шептицький.

У 1939 архів і бібліотеку Лаврова знищили НКВДисти. Місцеві мешканці змогли сховати лише деякі ікони. У 1941 монастир був казармою для радянського гарнізону, після вiйни – інтернатом. 1990 року церкву святого Онуфрія передали місцевій парафії УГКЦ, а у 1994 відновили монастир. У 2011 року до Лаврівського монастиря були повернуті мощі св. Онуфрія.

Вийшов перший в історії кліп, знятий у львівській Полтві

Литовський електронний дует Beissoul & Einius випустив новий трек Momentum та відеокліп на нього. Його режисером став учасник першого сезону шоу Топ-модель по-українськи Реван Палюх, передає НВ. Сингл Momentum увійде до нового альбома гурту Question In The Dark.

Про це повідомив відомий львівський диґер та дослідник, засновник проекту Explorer Lviv Андрій Риштун, який й провів хлопців до Полтви.

Як пояснює гурт, Momentum — це історія про хлопця, який сміливо занурюється в свої стрaхи і мрії, який шукає вихід в темряві, та і в житті. Інколи йому приходиться блукати і здригатись від стрaху, але все-таки він знаходить те, що шукає.

Зйомки відео на цю пісню відбувалися у вересні у Львові. Щоб посилити враження від музики, відеокліп був знятий на VHS-камеру 1990 року. Унікальний шум плівки та інші несподівані відео-ефекти створюють особливу атмосферу.

Цікаво, що це перший в історії музичний кліп, який знімали буквально у Полтві. Ролик знімали вночі, аби потік води не збив з ніг головного героя. У мережі вже жартують, як же Реван після такого «СПА» поїхав додому. Та відповідь є – вмився у джерелі на Високому замку та сів у таксі.

Реван Палюх не лише виступив режисером, але й став головним героєм кліпу. «Наші відносини з Україною особливі з першого дня, коли ми приїхали сюди в 2014 році. У нас тут прекрасні друзі та колеги. Ми до цих пір з ними співпрацюємо», — говорить вокаліст Артурас Beissoul.

Beissoul & Einius вже не вперше співпрацюють з Палюхом: у 2018 році він піднявся на подіум під час показу Electrofashion Show на Siemens Arena, а раніше — в концертному залі Compensa в Вільнюсі.

В автобусах Варшави показують відеоролики про Україну

У громадському транспорті Варшави з понеділка, 19 жовтня, почали показувати короткі відеоролики про цікаві місця України. Про це у своєму Facebook-акаунті повідомила Наталія Панченко, продюсерка медіапроєкту Ukraїner, який є виробником відеороликів.

Угоду про показ роликів підписано між медіапроєктом Ukraїner та польською компанією AMS S.A., яка cтворює та надає відеоконтент для трансляції у громадському транспорті.

“З понеділка на 400 екранах у 170 автобусах Варшави з’являться 30-секундні відеоролики про Україну з польськими субтитрами”, – зазначила Панченко.

Угоду підписано на невизначений термін. Відео про Україну в автобусах Варшави демонструватиметься щогодини.

“Це будуть фільми про Україну, цікаві місця, цікавих людей, якісь географічні цікавинки. Для нас це – виконання місії публічної дипломатії та презентація полякам туристичної привабливості України”, – наголосила Панченко.

Спершу в автобусах транслюватимуться п’ять роликів про Україну. Ukraїner оновлюватиме їх щокварталу.

Єдина санна траса в Україні: ціни на спуск та інструктаж. Як покататись

Коли в Швейцарії тільки започатковували санний спорт, в Україні вже існувала санна траса — в місті Кременець, що на Тернопільщині. Зараз санно-бослейна траса єдина в Україні, де представники цього виду спорту мають змогу тренуватися. Спортсмени з любов’ю називають Кременець колискою санного спорту України, розповідає Ukrainer.

Збудували санну трасу в 30-х роках XIX століття. Спочатку вона виконувала розважальну функцію — слугувала для катання туристів і місцевих жителів, а також зимового відпочинку. Як вид спорту санкарство в Україні почало розвиватися з 60-х років XX століття. Нова з’явилася в 70-х роках XX століття. Тоді ж Кременець навіть приймав Другі всесоюзні сільські спортивні ігри. Та з часом і вона зруйнувалася. Вже у 2000-х за підтримки Міжнародної федерації санного спорту й Міністерства молоді і спорту збудували 1000 метрів траси з 1157 запланованих.

Попри те що тут тренуються спортсмени олімпійської збірної, траса все ж далека від ідеалу. Державне фінансування надходить ситуативно. Інвестори, які готові вкласти гроші, ставлять свої вимоги. Через відсутність інфраструктури в Україні санним спортом займаються лише у Львові й Кременці. А професійна траса для тренувань – одна єдина.

З початку 2000-их в Кременці започаткували чемпіонат України на санкороликах. Потрохи почали приїжджати спортсмени і з Європи. Взимку тут проводять чемпіонати з санного спорту, влітку — змагання на санкороликах. Постійно тренуються вихованці спортивних шкіл. Цього року через пандемію всі турніри відмінили, тому надіються лише на туристів.

Санна траса доступна для всіх бажаючих, хто хоче урізноманітнити своє життя. Не забувайте, кожен ваш спуск – це допомога розвитку санного спорту в Україні. Водночас це крута можливість відчути себе саночником і спуститися на ексклюзивній дерев’яній санній трасі.

Які ціни? Якщо приїжджає група 1-3 людей, то за один спуск з кожного 75 грн разом з інструктажем. Після 3 спусків йдуть бонуси – тому дешевше вже буде. Якщо приїжджає компанія 4-8 людей, то э нагода придбати абонемент за 600 грн, який включає у собі 12 спусків + 2 бонусних.

Коли можна приїхати (станом на осінь 2020)? Катання на санках на треку продовжуються і у осінній період до 16 листопада. у суботу та неділю працюють з 11:00 до 18:00, а у будні з 11:00 до 13:30. Перед цим необхідно узгодити за 2 дні перед приїздом. Осіння погода мінлива, тому уточнюйте погодні умови та умови спуску за телефоном (093 512 5012 – Андрій), щоб покататись у максимально хороших умовах. Також можна зв’язатись через Фейсбук сторінку.

У Google тепер можна шукати пісню, просто помугикавши або насвистівши мелодію

Тепер Google дозволяє знайти композицію, навіть якщо ви забули назву, виконавця і слова пісні, але пам’ятаєте фрагмент мелодії. Його можна просто наспівати, насвистати або промугикати й програма знайде пісню сама, пише Громадське.

Щоб скористатися функцією, потрібно зайти у Google Search, натиснути мікрофон і сказати «Що це за пісня?» або натиснути кнопку «Шукати пісню». Потім треба 10-15 секунд наспівати мелодію або слова. Після цього Google запропонує вас найбільш схожі варіанти пісень.

З Google Assistant ще простіше: достатнього сказати «Окей, Google, що це за пісня?», а потім наспівати мелодію.

Для ідентифікації мелодії, технологія використовує моделі машинного навчання. Коли людина наспівує мелодію, моделі перетворять звук в цифрову послідовність, яку зіставляють з тисячами пісень, щоб знайти найбільш відповідний збіг.

Наразі функція доступна англійською мовою на iOS та більш ніж 20 мовами на Android. Google сподівається розширити її на більше мов у майбутньому.

VovaZiLvova випустив кліп про своє повернення в Україну з США

В серпні цього року VovaZiLvova сказав про те, що вирішив повернутися в Україну після 6 років проживання в США. Тепер артист випустив сингл і кліп «Сумував без вас засранці». Ця робота присвячена саме поверненню артиста.

VovaZiLvova остаточно повертається в український медіа-простір. Виконавець повернувся з Лос-Анджелеса на Батьківщину й обіцяє робити нову музику, багато нової музики.

Сама пісня починається з рядків: «тато вертається із заробітків». Чекаємо на нову цікаву історію.

«Братики і сестрички! У час, коли музики виходить так багато, але проукраїнської так мало, для розвитку сучасної української культури, життєво необхідно, аби усі ми робили те, шо можемо, з тим, шо маємо і там, де ми є. Сам я, задля того, щоб робити те, що залежить від мене, проміняв комфортний, сонячний і вічнолітній Лос Анжделес, де мешкав останні 6 років, на рідний, дощовий Львів з похмурими обличчями, поганими дорогами і малими гімнюками, які навіть тут, слухають репчик мовою агpесора.

Що у цій ситуації можу робити я? Я можу робити музику. Багато музики. Це і робитиму! А вас прошу про одне: кому зайде, лупніть будь ласка лайк, будь-який коментар і поділіться цим відео з друзями у своїх соціальних мережах. Свій до свого по своє! Бо якщо здоровий український контекст не будемо творити ми , то, як показує досвід і попередніх віків загалом і останніх тридцяти років зокрема – ніхто його для нас не створить. Ніхто крім нас! Слава Україні!» – написав в анотації до відео «Сумував без вас засранці» VovaZiLvova.

Нагадаємо, що зовсім нещодавно артист оприлюднив новий міні-альбом «Музика радості в бідові часи», а тепер випустив свіженьке відео «Сумував без вас засранці», яке знімав Олександр Фразе-Фразенко.

«І будуть люди»: найцікавіші факти про легендарний серіал

Цієї восени на українське телебачення вийшов 12-серійний фільм за романом українського письменника Анатолія Дімарова “І будуть люди” (1964 — 1968). Серіал став настільки відомим, що його переглянули мільйони українців по всьому світу.

Він побудований у формі саги і крізь призму життя звичайних людей показує турбулентні етапи ХХ століття: Першу світову вiйну, ревoлюцію, прихід радянської влади.

10 цікавих фактів про історичну сагу І будуть люди:

1. Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Анатолій Дімаров пoмeр влітку 2014 року у віці 92 років.

2. Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів Кров’янка і Припутні не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу: «Для мене серіал І будуть люди цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», — зазначив режисер.

3. У серіалі знялися понад 120 акторів. Кастинг проходив по всій Україні. Окрім Києва, актори приїздили зі Львова, Тернополя, Миколаєва, Дніпра, Харкова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Ужгорода, Одеси та інших міст.

Фото: FILM UA

4. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя, був очевидцем. Мати з маленьким Анатолієм та його братом Сергієм мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.

5. Музику для серіалу написав молодий і надзвичайно талановитий композитор Роман Черенов, відомий як Morphom. А дві головні пісні, які стали лейтмотивом, створив українсько-німецький фольк-джаз гурт LELEKA. Ці композиції – варіації української народної пісні Зозуля.

6. Спеціально для проєкту була побудована унікальна локація — хутір Івасют. Він розмістився у мальовничій місцевості на Київщині біля села Барахти. Для проїзду техніки навіть довелося прокласти туди дорогу і витратити на це 20 тонн щебеню.

7. Локація жила життям справжнього українського села — у період зйомок там тримали коней, свиней, гусей, курей, собак. Також у серіалі знявся справжній віл.

8. Дно водойми, куди за сценарієм мали падати актори, задля безпеки попередньо вивчали водолази.

9. Протягом знімального процесу було організовано три постановні пoжежі. Одну з хат спеціально побудували лише для того, щоб ефектно її спалити. Це сталося у ніч на свято Геловіну.

Фото: FILM UA

10. Костюмерний цех використав біля тисячі костюмів і понад 10 літрів фарби, аби надати їм фактури.

До речі, всі серії можете переглянути за цим посиланням .

Ресторан української кухні «Веселка» став культовим в Нью-Йорку

У Нью-Йорку всім відомо, – якщо хочеш почути українську мову, скуштувати справжніх українських страв – треба їхати у так зване «Східне село». Тут на розі Другої авеню та Дев’ятої вулиці, є і Український народний дім і Пластова станиця, і відомий цілодобовий український ресторан Veselka («Веселка»), розповідає Голос Америки.

За свою понад 60-річну історія українська «Веселка» стала одним із легендарних мангеттенських місць, де 24 години на добу, 7 днів на тиждень можна поласувати простими і недорогими українськими стравами. Том Берчард, власник ресторану, його перша дружина була донькою засновника веселки, відомого у Нью-Йорку українського патріота Володимира Дармохвала.

«Його не дуже тішив той факт, що я одружуюся з його донькою. Він мріяв, що вона вийде заміж за українського хлопця, але мені здається, я почав завойовувати його увагу досить швидко. Він побачив, що мені можна довіряти», – ділиться спогадами Том Берчард.

Свекор розповідав Томові про історію України і найбільше хотів бачити державу незалежною, однак 1974 року він раптово помер – просто на роботі. Згодом на прохання родини власника керувати рестораном почав Том Берчард.

«На жаль, перша історія кохання закінчилася, але друга – ніколи. Друга історія кохання до цього району, до цієї спільноти, цього бізнесу, цієї їжі і культури. Ця історія кохання з роками лише міцнішає», – каже власник.

Спершу «Веселка» була геть не схожою на сучасну, згадує Том. Це була місцева крамниця, де продавались солодощі, цигарки, газети і лотерейні квитки, а, окрім того, подавали українські обіди та вечері.

«У той час це більше виглядало, наче українські жінки просто приходили і готували ввечері їжу для власника. Його дружина жила в Нью-Джерсі, а він тут – через дорогу. Приходили його друзі, він подавав їм їжу і навіть не завжди просив платити. Так починався наш бізнес. І мені здається, ми досі подаємо ту саму їжу. Рецепти майже не змінилися», – каже Берчард.

Нині за автентичність страв відповідає Дмитро Марценюк – шеф-кухар ресторану.

«Основне меню ми тримаємо таким, яким воно було 10, 20, 30 років тому», – розповідає він.

В Україні Дмитро працював банкіром. Професійну кулінарну освіту із допомогою Тома отримав вже у США. До класичного меню додає родинні рецепти і власні варіації традиційних страв.

«У нас дуже популярні вареники з яловичими ребрами. Це була моя ініціатива, мій рецепт», – розповідає шеф-кухар. Щодня на кухні «Веселки» ліплять три тисячі вареників.

«Коли вдома по Скайпу розповідаєш своїм, що стільки – вони дивуються. Як можна стільки наліпити», – розповідає пані Олеся зі Львова, яка відповідальна за левову частку наліплених вареників.

Секрет смачного вареника, каже, у гарному тісті щедрій начинці і дещиці любові. «Якщо ти з душею робиш якусь страву, то це буде смакувати всім і тобі буде приємно, що твою страву люди їдять, дякують тобі за приготовлену страву», – каже жінка.

Разом з пані Олесею вареники ліплять і панянки з Польщі. Жінки кажуть, не сваряться через те, що було першим українські «вареники» чи польські «пірогі».




Кухня «Веселки» – величезна, особливо, як для Мангеттена. Лише борщу тут готують маже 20 тисяч літрів на рік. І, хоч здебільшого в ресторані працюють українці, склад працівників – мультикультурний, а серед відвідувачів 90% – іноземці, каже шеф-кухар Дмитро Марценюк.

Клієнтів у ресторані ніколи не бракує, а на вихідних ще й у черзі доведеться постояти.

«До цієї їжі емоційно прив’язані дуже багато людей. Не важливо, хто ти – українець, поляк, угорець чи будь-хто з єврейським корінням. Мені подобається думати, що наша їжа – смачна, домашня. І багато наших відвідувачів кажуть, що таку їжу готувала їм бабуся», – каже власник закладу.

Серед гостей ресторану – Альберто Карбальо, кухар із Іспанії, який вперше куштує українські страви – вареники, деруни, борщ. Каже: «На вигляд, він (борщ) мав би смакувати по-іншому, але ж ні. Мені подобається». Натоміть, зауважує чоловік, із вареників йому найбільше смакують смажені з яловичими ребрами. І обов’язково зі сметаною. «Я дуже люблю сметану, з нею все смачніше», – додає Альберто. Фаворит іспанця – деруни. Загалом їжа йому сподобалася.

«Коли ти пробуєш щось нове, то завжди трохи скептичний. Мені сподобалось, що я зміг розпізнати смаки і вони мені не здались дивними або чужими. Це нагадало мені про дитинство, це навіть, попри те, що я не українець», – розповідає про враження від їжі Альберто Карбальо.

Під час Революції гідності «Веселка» несподівано стала одним з найбільш динамічних осередків української культури у Нью-Йорку. Ресторан надсилав допомогу, у закладі збиралися волонтери.

Том Берчард, який свого часу мав доводити свою відданість традиціям, радий, що з роками він зумів зберегти автентичність закладу. «Деякі люди, які не дуже добре знають історію, думають, що я українець, і, якщо чесно – я пишаюся цим!».

Мовний активіст зі Львова змусив прокуратуру оскаржити угорську мову на Закарпатті

Сьогодні, 13 жовтня, Львівський окружний адміністративний суд задовольнив позовну заяву львівського активіста Святослава Літинського та зобов’язав Закарпатську обласну прокуратуру подати позов про скасування регіональної угорської мови у двох районах Закарпаття, пише ZAXID.NET.

«Сьогодні Львівський окружний адміністративний суд задоволив мій позов до прокуратури Закарпатської області, яким дії прокуратури щодо нескерування позовів про скасування регіональної мови у Берегівському та Виноградівському районах визнано протиправними та зобов’язано повернутися до питання скерування таких позовних заяв», – написав Святослав Літинський у Фейсбуці.

У коментарі ZAXID.NET Святослав Літинський розповів, що спершу він звернувся з відповідним зверненням у прокуратуру Закарпаття, оскільки лише прокуратура може позиватися до суду про скасування нормативно-правових актів локальної дії, зокрема, рішень місцевих рад. У прокуратурі Закарпаття відмовилися подавати позови про скасування рішень районних рад щодо запровадження регіональної мови у Берегівському та Виноградівському районах.

Тепер же Львівський окружний адміністративний суд визнав бездіяльність прокуратури протиправною та зобов’язав повернутися до розгляду звернення львівського активіста з врахуванням зауважень суду, тобто скерувати відповідні позови про скасування рішень місцевих рад щодо запровадження регіональної мови.

Угорська мова визнана регіональною за рішенням районних рад у місті Берегове та у Берегівському та Виноградівському районах Закарпаття у 2012 році. Відповідно до цих рішень, угорську мову дозволено використовувати у діловодстві районних рад, проведенні конференцій і зборів, у веденні документації та поширенні офіційних повідомлень.