Новини Львова та Львівщини
Дуже цікавий український мультик про те, як людські забобони псують життя чорному котику. Мультфільм створено у 2006 році творчою командою у складі: режисер – Юрій Марченко, автор сценарію – Світлана Цвєленьєва, художник-постановник – Ярослава Руденко-Швецова, композитор: Неля Бикова. Озвучили мультик актори: Андрій Золотілов та Ельзара Баталова.
https://www.youtube.com/watch?v=Vs2w844QDvc
Не забудьте поділитися мультиком з друзями 🙂
Спробуйте прочитати ці скоромовки швидко-швидко:
Бабин біб розцвів у дощ — Буде бабі біб у борщ.
***
Бобер на березі з бобренятами бублики пік.
***
Боронила борона по боронованому полю.
***
Босий хлопець сіно косить, Роса росить ноги босі.
***
Був бик тупогуб,
Тупогубенький бичок.
У бика була тупа губа.
***
Був господар, був господар, Та й розгосподарився.
***
Був собі цебер, та переполуцебрився на полуцебренята.
***
Був собі паламар, його діти паламаренята перепаламарилися.
***
Був собі цебер, перецебрився, мав діти цебренята перецебренята.
***
Бук бундючивсь перед дубом,
Тряс над дубом бурим чубом.
Дуб пригнув до чуба бука —
Буде букові наука.
***
Бурі бобри брід перебрели,
Забули бобри забрати торби.
***
В домі Дими дим.
Ой ходім туди, ходім.
Рятувати Димин дім.
***
В сіренької горлички туркотливе горлечко.
***
Варка варила вареника,
Василь взяв вареника.
Варка Василя варехою.
Василь Варку вареником.
***
Вередували вереднички,
Що не зварили вареничків.
Не вередуйте, вередниченьки,
Ось поваряться варениченьки.
***
Вовк-вовцюг вівцю волік.
Вова вовку — вила в бік.
Як завив же вовк-вовцюг,
Миттю випустив вівцю,
***
Водовоз віз воду з водопроводу.
***
Ворона проворонила вороненя.
***
Всім подобається це куце цуценя.
***
Дзижчить над житом жвавий жук, Бо жовтий він вдягнув кожух.
***
Жовтий жук купив жилет, Джемпер, джинси та жакет.
***
Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп — кипить окріп, як при Прокопі, так і при Прокопі і при Прокопенятах.
***
Ішов хлопець із ярмарку, по колоді через воду.
Тільки став він на колоду, бовть у воду.
Викис, вимок, виліз, висох, став на колоду.
Та знов — бовть у воду.
***
Їхав Прокіп мимо кіп.
Лічив снопи по три копи:
Одна копа ковпаком,
Друга копа ковпаком,
Третя копа ковпаком.
***
Їхали крамарі, стали на горі
та й забалакались про Прокопа,
про Прокопиху і про маленькі Прокопенята.
***
Їла Марина малину.
***
Їхав Прокіп з Прокопихою ще й з маленькими прокопенятами.
***
Кіт котові каже: «Коте,
до комори кадуб вкотили.
В кадуб вкинеш капустину,
Кілька китичок калини».
***
Коваль кулю кував, кував і перековував.
***
Ковпак на ковпаку, під ковпаком — ковпак.
***
Копа на копі,
Під копою копа,
А хто їх копнув?
Копоклад Хома.
***
Коса косить — бруса просить,
Косар Герасим погострив — клин окосив.
***
Кричав Архип, Архип охрип,
Не треба Архипу кричати до хрипу.
***
Курочка-златоперочка по двору ходить, писклят водить, хохол надимає, півня утішає.
***
Король орел, орел король,
У Кіндрата куртка короткувата.
***
Летів горобець, сів на хлівець,
А як вийшов стрілець, то утік горобець.
***
Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят.
***
Лежить п’ять п’ятаків.
На кожному п’ятаку
Ще по п’ятаку.
***
Летів горобець через безверхий хлівець.
Ніс четверик гороху, без червотоку,
Без червоточини, без почервоточини.
***
Лізе кусіня з-за cусіка, зуби зазубрила, очі заочила.
***
Мусію, Мусію.
Муку сію,
Печу паляниці,
кладу на полиці.
Мусій, муку сій,
печи паляниці,
клади на полиці.
***
На возі коза, під возом лоза.
***
На полиці в коробиці
Півкороваю і паляниця.
***
На річці Лука спіймав рака в рукави.
***
На кому шапка найковпакуватіша.
***
Наш садівник розсадівникувався.
***
На дворі трава, на траві дрова.
***
Напекли млинців, назвали кравців.
А кравець за млинці та й побіг у танець!
***
На річці Лука спіймав рака у рукав.
***
Наш Карпо з своїми карпиненятами полукалу-карпився.
***
Наша верба найкорчукуватіша.
***
Не йди попри Прокопові ворота, попри прокопишині.
***
Не турбуйте курку, курчаточок, кучерявих клубочаточок.
***
Не клюй, курко, крупку, не кури, котику, люльку.
***
Невеличка перепеличка під полукіпком розпідпадьомкалась.
***
Ніс Пилип плуг через поріг.
***
Ой був собі коточок,
Украв собі клубочок
Та й сховався в куточок.
***
Пилип прилип, прилип Пилип.
Пилип плаче.
Пилип посіяв просо,
Просо поспіло,
Пташки прилетіли,
Просо поїли.
***
Побіля Прокопа паляниці пекла.
***
Пиляв Пилип поліна з лип, притупив пилку Пилип.
***
Пік біля кіп картоплю Прокіп.
Прийшов Прокіп, налляв окріп.
Іде Гаврило — ще не зварилось,
Прийшов Денис — налляв сім мис.
Прийшов Тарас — з’їв все враз.
***
Побачив вовк козу,
Забув про грозу.
***
Поля поле поливає, поле й переполює.
***
Руки заручила, ноги заножила.
***
Семен сіно віз — не довіз:
Лишив сани — узяв віз.
***
Семен сказав синам «Скосіть сіно».
Сини скосили сіно.
Старий Семен сказав синам «Спасибі».
***
Серед корчів корч найкорчакуватіший.
***
Сидів горобець на сосні, —
Заснув — і упав уві сні.
Якби не упав уві сні.
Сидів би він ще на сосні.
***
Сидить Прокоп — кипить окроп,
Пішов Прокоп — кипить окроп.
Як при Прокопові кипів окроп,
Так і без Прокопа кипить окроп.
***
Синку, принеси синьку.
Принеси синьку, Васильку.
***
Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак півню:
«Ти не вмієш так, як я — так, як ти, не вмію я».
***
Став на горіх — упав на поріг.
***
Стоїть піп на копі,
Копа під попом,
Піп під ковпаком.
***
Стриб-стриб-стриб — підстрибує по стерні рідня: перепілка, перепел, перепеленя.
***
Ти, малий, скажи малому
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив’яже.
***
Туман в траві стеріг отару,
Не дасть отару на поталу.
***
У Кіндрата куртка короткувата.
***
Улас у нас, Панас у вас.
***
У нас надворі погода розмокропогодилася.
***
У нашого діда капелюх не по-капелюхівськи.
***
У сіни Мусій сіно носив.
***
У чотирьох черепашок четверо черепашенят.
***
Улас у нас, Панас у вас.
***
У садочку барвінок,
На барвінку втінок,
Заберемо втінок,
Вирвімо барвінок.
***
Хитру сороку спіймати морока,
А на сорок сорок — сорок морок.
***
Ходить посмітюха по смітничку з своїми посмітюшенятами.
***
Ходить квочка коло кілочка,
Водить діток, дрібних квіток.
***
Ходить перепел між полукіпками зі своїми перепеленятками.
***
Ходить Прокіп — руками тіп.
***
Через грядку гріб тхір ямку.
***
Чорний баран, рябе ярча.
***
Цей ковпак зроблений не по-ковпаківськи.
Треба його перековпакувати, щоб він був перековпакований.
***
Через грядку гріб тхір ямку.
***
Черепашці з черепашенятами
Важко змагатися із жабенятами.
***
Шишки на сосні, шашки на столі,
***
Як при страхові не перестрашені,
Так при перестрахові не приперестрашені.
***
Я принесу рядно, а ти занеси рядно.
***
У бобра добра багато.
***
Галасливі ґави й галки в гусенят взяли скакалки.
Гусенята їм ґелґочуть, що й вони скакати хочуть.
***
Дрова рубали два дроворуби.
Джерело: lovelylife.in.ua
Ратуші — органи міського самоврядування в містах Західної і Центральної Європи, які не мали магдебурзького права.Такі міста ще називали ратушними. Оскільки наша країна знаходиться в самому серці Європи, то й не дивно, що на території України налічується так багато ратуш, серед яких є справжні архітектурні дива.
Львівська ратуша
Це пам’ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Чотириповерхова споруда побудована з цегли у стилі класицизм. Ратуша має внутрішній дворик, а над будівлею підноситься вежа з годинником.
Сучасна вежа львівської ратуші має висоту 65 метрів і є найвищою в Україні. Історик Францішек Яворський стверджує, що будівництво тривало у 1827–1835 роках за спільним проектом Франца Трешера і Йозефа Маркля, затвердженим у Відні. Вартість будівництва — 800 тисяч золотих ринських.
Чернівецька ратуша
Чернівецька ратуша — одна з найкрасивіших ратуш Західної України і пам’ятка архітектури національного значення.
Побудована ратуша протягом 1843 -1847 років будівельною фірмою Менделя Амстера під керівництвом Адольфа Маріна та архітектора Андреаса Мікуліча.
Триповерхова будівля з високою баштою та внутрішнім двориком, збудована у стилі пізнього класицизму, дуже гармонійно влилась в архітектурний ансамбль міста. Такий стиль забудов був характерний практично для всіх тогочасних ратуш на території Королівства Галичини та Володимирії.
Ратуша в Дрогобичі
Дрогобицька ратуша — споруда у стилі класицизм з елементами еклектики, збудована у 20-х роках ХХ століття. Частину попередньої ратуші було розібрано та добудовано за новим проектом, а над уцілілою частиною надбудовано третій поверх. Її архітектором був Мар’ян Нікодемович.
Триповерхова будівля збудована з цегли, має внутрішній дворик, оточений з усіх сторін стінами ратуші. З вежі відкривається чудова панорама, що охоплює практично все місто Дрогобич.
Ратуша в Снятині
Снятинська ратуша — це пам’ятка архітектури у стилі класицизм, вважається однією з найгарніших і найвищих ратуш в Україні. Висота будівлі сягає 50 м, її вежу видно за кілька кілометрів, ще на під’їзді до міста. Вона поступається за висотою лише Львівській ратуші.
Прекрасна споруда є родзинкою і візитівкою міста, її зображують на емблемах, медалях, сувенірах. Архітектор ратуші Йосиф Шрейбер врахував сейсмічність зони розташування і властивість грунтів скелястого пагорба, адже ратуша стоїть на відмітці 270 м над рівнем моря. Годинник на ратушній вежі, циферблати якого розміщені з чотирьох сторін, кожні 15 хвилин сповіщає мелодійним дзвоном жителів міста про час.
Бучацька ратуша
Бучацька ратуша — унікальна пам’ятка архітектури національного значення у місті Бучач на Тернопільщині. Споруда в стилі рококо була зведена у 1751 році завдяки активній фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького.
Збудували її на на головній Ринковій площі всього за один рік. Ратуша в Бучачі — творіння двох талановитих майстрів: Бернарда Меретина, який відав безпосередньо її спорудженням, і Іоганна Георга Пінзеля, що займався зовнішнім оздобленням будівлі.
Бучацька ратуша за скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв не має аналогів в архітектурі України XVIII століття.
Джерело: discoverukraine.com.ua
Твори українських письменників – дуже хороша можливість відпочити від буденності, збагатити свій словниковий запас та краще пізнати історію та культуру свого краю. А якщо вдало підібрати автора, можна ще й добряче посміятися.
8 творів українських авторів, які забезпечать кілька годин приємного і корисного відпочинку:
Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей. Це перше видання нової авторської редакції роману з новими надзвичайно веселими епізодами.
Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози.
Головний герой комедійної п`єси – легковажний цирульник (перукар) Свирид Голохвастов, який вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвастов починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш.
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — самобутній український сатирик і гуморист. Його творам властиві лаконізм, дотепність і образність мови. Здоровий гумор та нищівна сатира роблять його твори не лише цікавими, але й актуальними.
Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедій них і навіть фантасмагорійних.
Цей роман належить до жанру альтернативної історії, адже основою його сюжетної лінії стала перемога спільних німецько-українських сил над Росією та пишний парад союзників 7 листопада 1941 року на Красній площі в Москві. Написаний вигадливо і з гумором, він нагадує про те, що творити історію, долати міфи та стереотипи ніколи не пізно. І звучить особливо актуально саме зараз, саме в цей час.
Зачарована Десна (1956) — автобіографічна повість, спогади Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.
Легка, приєна книга про дитину, яка вміє бути дорослою і дорослого, який вміє бути дитиною. Автор намагався писати максимально простою мовою без запозичених слів. Сюжет також без крутих поворотів, але незвичність ситуації спонукає дочитати до останньої сторінки. Книга, над якою встигаєш і посміятися, і подумати про важливі речі.
Його постать – неординарна. І не лише тому, що він – з невеликої когорти українських письменників, твори яких викликають щиру посмішку. Але й тому, що, переживши переслідування, арешти, ув’язнення і 10 років таборів, ця людина не втратила почуття гумору та смак до життя…
Цього року, 13 листопада, Україна відзначила 128-му річницю з дня народження Павла Губенка, який відомий під псевдонімом Остапа Вишні.
Український контент пропонує згадати деякі з фрагментів його творчості і усміхнутися…
Народився на полтавському хуторі Чечва. Вивчився на фельдшера і навіть працював у хірургічному відділі лікарні. Однак згодом розпочав журналістську та літературну роботу. Писав кумедно і ємко.
У 1919 році був заарештований вперше. Приводом стало його перебування у Кам’янці-Подільському – останньому місці перебування уряду УНР. Саме тут у газеті українських соціалістів-революціонерів з’явилися перші фейлетони журналіста-початківця. Лише заступництво редактора газети дозволило йому вийти з в’язниці у 1921 році.
Того ж року в літературі засяяла зірка Остапа Вишні. Його усмішки здобули неабияку любов читачів. Вже за вісім років тираж книжок Вишні сягав майже двох мільйонів примірників. На той час це було нечувано.
У грудні 1933 року Остапа Вишню заарештували вдруге. Цього разу – за підозрою у підготовці теракту. Письменника засудили до смертної кари, але згодом вирок замінили десятьма роками в таборах.
Додому письменник повернувся за десять років… Остап Вишня помер 28 вересня 1956 року. Кажуть, що, навіть перебуваючи на смертному одрі, він не припиняв жартувати.
Сайт 032.ua пропонує переглянути найцікавіші локації та пам’ятки, які можна відвідати дорогою до Славська.
Водоспад, що розташований у Національному природному парку «Сколівські Бескиди», має близько семи метрів висоти та дивує своєю красою. Він складається з одного каскаду, розділеного скельним виступом на два потоки. Водоспад є геологічною пам’яткою та об’єктом рекреаційного туризму.
Де: Сколівський р-н, за 7 км від Сколе, біля села Дубина;
Вхід: безкоштовний.
Варто трішки видозмінити маршрут, аби на власні очі побачити пам’ятку природи та археології національного значення — неймовірні Урицькі скелі. Саме тут знайдені рештки стін та будівельних конструкцій, які є залишками давньоруської фортеці Тустань (ХІ – ХІІІ ст). У скелях вирубані гроти, підземні ходи та колодязі. Дістатися сюди можна, повернувши з траси Київ – Чоп поблизу Верхнього Синьовидного до Урича.
Де: Сколівський р-н, село Урич (за 7 км від Східниці);
Графік: з 9:30 до 17:00 (листопад-березень), з 10:00 до 18:00 (квітень-жовтень);
Вхід: 42 грн.
Скелі Довбуша — скельно-печерний комплекс, який є не лише унікальною природною, а й історичною пам’яткою. Скелі лежать на висоті 668 метрів над рівнем моря. Мальовниче скупчення каменів, «огорнуте» смерековим лісом — must-see для поїздки в гори. До комплексу, названого на честь легендарного Олекси Довбуша, слід приїхати, аби «пройтись» справжніми стежками опришків.
Де: в районі села Бубнище Івано-Франківської області та села Труханів Львівської області;
Вхід: безкоштовний.
На території Національного природного парку «Сколівські Бескиди» розташоване ще одне місце варте уваги — гора Парашка. Її висота — 1268,5 метрів. Це найвища гора однойменного хребта у Сколівських Бескидах. Через вершину пролягає знаковий туристичний маршрут «м. Сколе — г. Парашка — с. Майдан» протяжністю 28 км. Панорами, які відкриваються з вершини гори, варті часу, витраченого на підйом.
Де: за 8 км на північний захід від м. Сколе.
Для відпочинку біля річки рекомендуємо зупинитися у селі Нижнє Синьовидне. Воно розташоване у долині ріки. Течія тут спокійніша, аніж далі в горах, а краєвиди — не менш пейзажні.
Де: Сколівський р-н, село Нижнє Синьовидне.
Місця, які варто відвідати:
Важко жити в мегаполісі. Бетонні джунглі пожирають тебе день за денем, а жалюгідні міські скверики тільки підкреслюють, що потрібно вирватися хоча б на вихідні. Але краще, звичайно, у відпустку.
А що якщо податися до недоторканих цивілізацією просторів з густими лісами, кришталевими озерами, свіжим повітрям і великою кількістю живності? Благо мальовничих заповідних куточків, де панує безтурботна велич природи, в Україні достатньо. Ось п’ять найбільших, красивих і цікавих заповідників, де можна відпочити від міської суєти, занурившись у світ первозданної природи.
(Херсонська область)
Біосферний заповідник “Асканія-Нова” – унікальний куточок природи. Він став переможцем всеукраїнського конкурсу “Сім природних чудес України”. Третина його площі – абсолютно заповідна степова зона, невинна територія, якої ніколи не торкався плуг.
Тут знаходиться унікальний дендрологічний парк, де виростає понад півтисячі видів рослин, багато з яких занесені до Червоної книги, тисяча різновидів дерев і безліч декоративних рослин з усіх куточків землі. А в зоопарку заповідника живуть 450 видів екзотичних звірів і птахів, шість з яких повністю винищені у себе на батьківщині і збереглися тільки в “Асканії”. Тут також можна побачити старовинні кургани, з яких відкриваються захоплюючі види на степ.
(Закарпатська область)
Цей приголомшливий заповідник займає 57 тис. Гектарів на мальовничих схилах південно-західній частині Карпат. Серед його багатств – величні гори і мальовничі долини, високогірні луки і озера, найчистіші ріки та мінеральні джерела з цілющою водою. А також, що вражає – різноманіття флори і фауни: тут виростає величезна кількість рослин, багато з яких занесені в Червону книгу, і мешкає майже 200 видів тварин і птахів. На заповідній території знаходиться гора Говерла, вершина якої є найвищою точкою України, і водоспад Гук, розташований на висоті 900 метрів, який називають однією з перлин парку.
Гуляючи парком, можна побачити археологічні пам’ятники, чий вік сягає 15 000 років, і зразки дерев’яного народного зодчества XVI-XIX століть.
(Запорізька область)
Це дивовижне місце, яке люди, що захоплюються екстрасенсорикою, люблять порівнювати з Тибетом, Непалом і Єгиптом. Територія заповідника “Кам’яна могила” являє собою скельні виходи заввишки 50-70 м посеред степу, що утворилися 2 млрд років тому після виверження вулкана. Заповідник оточений двома кільцями скіфських курганів.
Це місце, де людина ніколи не насмілювалася жити. Для багатьох стародавніх культур воно служило святилищем. Нагромадження каменів містить безліч природних порожнин і гротів, які покриті тисячами петрогліфів, наскальних малюнків і символів, багато з яких не розгадані до наших днів, як і не розвідані всі таємні ходи.
Найкращий час для відвідування історико-археологічного заповідника – це, звичайно ж, осінь, коли немає спеки, повітря свіже, а степ навколо таємничих каменів дихає ароматами
(Одеська область)
Заповідник знаходиться там, де Дунай впадає в Чорне море. На території заповідника налічується величезна кількість озер, заток, проток, каналів, боліт.
Дельта Дунаю – це найбільш заболочена ділянка в Європі. Майже всі болота покриті непрохідними ділянками очерету, в якому гніздяться десятки видів птахів. У водах Дунайського заповідника живуть більше 90 видів риб, включаючи білугу – найбільшу прісноводну рибу. Люблять запливати сюди і чорноморські дельфіни, але особливим надбанням є тюлень-чернець, занесений до Європейського червоного списку. Багато хто, побувавши тут, кажуть, що заповідник схожий на втрачений рай – настільки відчувається тут гармонія з природою.
(Львівська область)
Заповідник “Розточчя” рясніє масивними плоско-вершинними пагорбами, розділеними річковими долинами з системою озер післяльодовикового утворення. Тут беруть початок струмочки, які живлять річки Балтійського і Чорного морів.
Досить різноманітні болотні та лучні асоціації заповідника. Тут виростає значна кількість рідкісних і зникаючих видів: беладона звичайна, підсніжник звичайний, лілія лісова, лунник оживаючий, анемона лісова і багато інших. Особливості клімату утворили тут унікальне поєднання цінних видів і форм рослинності.
Багатий і різноманітний тваринний світ заповідника: лисиця звичайна, дика свиня, косуля європейська, зустрічаються борсук, куниця лісова, заєць-русак. Особливо багато різновидів птахів. У заповіднику “Розточчя” мешкають: чорниш, вяхирь, гоголь, горлиця звичайна, яструб малий, чеглок, болотна і вухата сови, сіра сова, зозуля звичайна, дятли.
Джерело: focus.ua
Нaвкoлo української мови склaлoся чимaлo мiфiв, пoв’язaних з її фoрмyвaнням, iстoрiєю рoзвиткy тoщo. Її нaзивaють вiдгaлyжeнням чи дiaлeктoм рoсiйськoї, ввaжaють, щo вoнa нaсичeнa гaлицизмaми i щo, крiм як на заході України, нeю бiльшe нiдe нe рoзмoвляють.
Усi цi мiфи — нaслiдки iмпeрськoї пoлiтики Рoсiї, щo вoнa стoлiттями прoвaдилa зaдля придyшeння yкрaїнськoї iдeнтичнoстi. Зa вкaзiвкoю Kрeмля нa пiдвлaдних зeмлях yкрaїнськy мoвy нeoднoрaзoвo зaбoрoняли, спoтвoрювaли, штyчнo пoпoвнюючи нe влaстивими їй слoвaми, ствoрювaли хибнi тeoрiї прo її пoхoджeння, зoкрeмa, прo близькiсть дo рoсiйськoї мoви.
Пригaдyю, як y шкiльних пiдрyчникaх yкрaїнськoї мoви y пoстрaдянський пeрioд пoдaвaли тaблицi, y яких нaвoдились схoжi слoвa в yкрaїнськiй, бiлoрyськiй тa рoсiйськiй мoвaх. Taк нaс пeрeкoнyвaли y спoрiднeнoстi цих мoв. Цeй мiф нaв’язyється i зaрaз. Нaспрaвдi цe нaслiдoк iмпeрськoї пoлiтики Рoсiї, якa iснyвaлa i зa цaризмy, i в пeрioд Рaдянськoгo Сoюзy, дe прoпaгyвaлaсь спiльнiсть нaрoдiв i кyльтyр, y тoмy числi i мoв, i дe вoднoчaс бyлo дoмiнyвaння “вeликoгo и мoгyчeгo”.
Українська мова впoрoдoвж стoлiть нeoднoрaзoвo зaзнaвaлa yтискiв тa нaвiть зaбoрoн нa її вiльнe викoристaння. Сфeрa вживaння yкрaїнськoї мoви нaйжoрсткiшe бyлa oбмeжeнa Вaлyєвським Циркyлярoм 1863 рoкy, яким зaбoрoнялoся дрyкyвaти yкрaїнськoю мoвoю книжки, крiм iстoричних пaм’ятoк тa хyдoжнiх тeкстiв, прoтe цeнзyрa oбмeжyвaлa дрyк й oстaнньoї.
Eмський yкaз 1876 рoкy призвiв дo щe бiльшoгo oбмeжeння y вживaннi yкрaїнськoї мoви. Ним дoзвoляли дрyкyвaти лишe iстoричнi пaм’ятки тa хyдoжнi твoри, aлe нa oснoвi рoсiйськoгo aлфaвiтy. Taкoж зaбoрoнялoся виклaдaння бyдь-яких дисциплiн y шкoлi yкрaїнськoю мoвoю, вiдпoвiднo й бyлo зaбoрoнeнo тримaти y шкiльних бiблioтeкaх yкрaїнських книжки. Kрiм тoгo, зaбoрoняли тaкoж рiзнi вистaви тa прилюднi читaння нa “мaлoрoсiйськoмy нaрiччi”. Усe цe призвeлo дo витiснeння yкрaїнськoї мoви прaктичнo з yсiх сфeр життя.
Вiд 30-х рoкiв минyлoгo стoлiття рoзпoчaвся aктивний прoцeс yпoдiбнeння yкрaїнськoї мoви дo рoсiйськoї. У Рaдянськoмy Сoюзi бyлa нaвiть ствoрeнa спeцiaльнa кoмiсiя, якa зaймaлaся цим. Чи нe дo кoжнoгo yкрaїнськoгo слoвa дoбирaли рoсiйський вiдпoвiдник, який “вживляли” y слoвники тa, вiдпoвiднo, який стaвaв лiтeрaтyрнoю нoрмoю. Taк втрaчaвся пoтyжний шaр питoмoї yкрaїнськoї лeксики. Зaзнaв змiн i прaвoпис, щo штyчнo yпoдiбнювaвся дo рoсiйськoгo. Taким чинoм нaв’язyвaлaся хибнa дyмкa прo близькiсть нaрoдiв, a oтжe, i мoв. Вiдпoвiднo, пoширeння нaбyв мiф прo спoрiднeнiсть yкрaїнськoї, рoсiйськoї тa бiлoрyськoї мoв. Бiльшe тoгo, дeкoли yкрaїнськy мoвy рoзглядaли як дiaлeкт рoсiйськoї. Хoчa пoдiбнe твeрджeння i зaрaз мoжнa пoчyти вiд сyчaсних шoвiнiстiв тa рyсoфiлiв.
Що ж маємо насправді?
З історичного погляду українська мова ніколи не була “давньоруською”, “спільноруською”, як не була і нащадком російської мови. Усі слов’янські мови — без винятку — постали з праслов’янської мови, і українська є лише “родичем” російської, до того ж далеко не найближчим.
Усі ці міфи — наслідки імперської політики Росії, що вона століттями провадила задля придушення української ідентичності
З точки зору лексики найближчою до української мови є білоруська (84% спільної лексики), потім польська (70%), словацька (68%), і лише на четвертому місці — російська (62%). Якщо ж говорити про фонетичні та граматичні риси, то найбільше спільних рис в української з верхньолужицькою та білоруською (29 спільних рис), нижньолужицькою (27 рис), чеською та словацькою (23). З російською мовою таких спільних рис лише 11.
Ну, і уявімо ситуацію, що зібралися представники різних слов’янських народів, кожен із яких говорить своєю мовою. Українці зможуть хоча б трохи зрозуміти кожного з них, лише росіяни не порозуміються ні з ким. Узагалі ми маємо парадоксальну ситуацію, коли нібито представники “братського” народу — росіяни, — за їхніми словами, не розуміють української. То про яку ж спільність і спорідненість може йтися? Складається враження, що росіяни розуміють лише самих себе. Але це вже зовсім інша історія…
Звісно, на різних етапах говори впливали на формування української мови. Але це явище характерне практично для всіх мов, і для слов’янських також. У всіх слов’янських мовах є діалектизми, які відображають регіональні варіанти тієї чи тієї мови. Не є винятком і українська. Понад те, для української мови, як і для інших, характерні міжмовні контакти, у процесі яких запозичуються певні слова. Звичайно, така лексика є спільною для багатьох мов, у тому числі слов’янських, і зближує їх між собою. Попри це, ніхто не ставить під сумнів існування окремої літературної мови.
Це ж стосується і української, яка має низку властивих їй особливостей, які вирізняють і виокремлюють її з-поміж інших. Зокрема, специфічно українські префікси якнай-, щонай-, пестливі форми прислівників, наявність літери ґ тощо. Це доводить існування окремої української літературної мови, яка не позбавлена регіональних особливостей. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається Іван Котляревський.
Вiд 1930-х рoкiв ХХ стoлiття рoзпoчaвся aктивний пeрioд тoтaльнoгo зрoсiйщeння, oсoбливo y сфeрi oсвiти. Нaйбiльшi нaслiдки цe мaлo нa Лiвoбeрeжнiй Укрaїнi, якa дo цьoгo пeрeбyвaлa пiд влaдoю Рoсiйськoї iмпeрiї. Нa вiдмiнy вiд зeмeль Зaхiднoї yкрaїни, якa вхoдилa дo Aвстрo-Угoрськoї iмпeрiї i дe бyли пoслaблeння стoсoвнo викoристaння yкрaїнськoї мoви.
Нa Схoдi Укрaїни бiльшoвики змeншyвaли кiлькiсть yкрaїнськoмoвних видaнь, yкрaїнськa пoстyпoвo витiснялaся iз yсiх сфeр життя. Вiдпoвiднo, y житeлiв oсoбливo цiєї чaстини Укрaїни дoвoдилoсь викoристoвyвaти рoсiйськy мoвy як oснoвнy для кoмyнiкaцiї. Як рeзyльтaт, пoстyпoвo вoнa вихoдилa з yжиткy i нa пoбyтoвoмy рiвнi. З чaсoм цe призвeлo дo пoвнoгo дoмiнyвaння рoсiйськoї мoви, oсoбливo в мiстaх. Пoпри цe, зa дaними пeрeписy 1989 рoкy, 87,7% yкрaїнцiв визнaли рiднoю мoвoю yкрaїнськy.
Oднaк нaслiдки aгрeсивнoї рyсифiкaцiї ми вiдчyвaємo i зaрaз. Зoкрeмa, пoширeний в Укрaїнi бiлiнгвiзм: викoристaння y кoмyнiкaтивнiй сфeрi двoх мoв — рoсiйськoї тa yкрaїнськoї, тa як нaслiдoк цьoгo тaк звaний “сyржик”. Ta гoлoвнe, щo тeпeр пoширeнiсть рoсiйськoї мoви нa Схoдi тa Пiвднi Укрaїни Kрeмль викoристoвyє зaдля рoзпaлeння сeпaрaтистських нaстрoїв i вiйськoвoї aгрeсiї.
Нa щaстя, нинi вiдбyвaється звoрoтнiй прoцeс — oчищeння мoви вiд нeпoтрiбних кaльoк i рoсiянiзмiв тa пoвeрнeння y мoвy “зaгyблeнoї” лeксики, її yнoрмyвaння.
Насправді, ареал поширення української мови — уся Україна і навіть більше. Передусім, завдяки діаспорі носії мови мешкають і поза межами України. Розподіл людей, які розмовляють українською та вважають її рідною, зважаючи на історичні обставини, на території України нерівномірний. Та все ж згідно із даними перепису населення 2001 року, 67,53% населення вважають рідною мовою українську.
За результатами соцопитування, проведеного у цього руку Центром Разумкова в усіх областях України, за винятком Криму та тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей, мовою повсякденного спілкування для 56% населення є українська, 23% — російська, 21% — однаковою мірою обидві мови, 0,4% — інша мова. Рідною українську мову назвали 67,7% населення. Найбільше у повсякденному спілкуванні вживають українську мову мешканці Заходу України — 92% тих, хто проживає на цій території.
Проте розмовляють нею і в інших регіонах України, зокрема, 68% мешканців Центру, 33% — Півдня, 18% — Сходу і лише 6% Донбасу. Проте треба враховувати, що для поширення і піднесення престижу української мови сприятливих умов за часи незалежності досі не створено. У сфері послуг, друкованих виданнях, українському сегменті Інтернету, теле- і радіоефірі переважає російська мова. Хоча щодо двох останніх пунктів ситуація поліпшується завдяки введенню на законодавчому рівні квот на українську мову, відсоток яких поступово збільшується.
Негативно на розвиток української мови вплинув і мовний закон Ківалова-Колесніченка, ухвалений за часів президентства Віктора Януковича. Ним зокрема було введено поняття регіональних мов, якими дозволяється вести діловодство іншими поширеними у певному регіоні мовами, а також використовувати їх у таких сферах, як економічна і соціальна діяльність, інформатика, ЗМІ та зв’язок, реклама тощо. Цей закон спрямований, насамперед, для зміцнення статусу російської мови в південних і східних регіонах України. Формально він і досі не скасований.
Тож за умови проведення правильної мовної політики та розширення сфери вживання української мови кількість тих, хто використовуватиме її у повсякденні збільшуватиметься. Проте і зараз, зважаючи на анексію Криму та війну на Сході, що веде Росія, потроху зростає кількість людей, які “переходять” на українську, адже тепер російська мова асоціюється з “мовою окупанта”.
Особливо прикро це чути від людей, які народилися чи більшу частину свого життя живуть у незалежній Україні, навчалися в українських школах. Заважає цьому лише елементарне небажання вчити державну мову. Зараз є безліч мовних шкіл, курсів тощо, де можна легко і швидко хоча б на базовому рівні опанувати українську мову.
Як приклад, можна навести історії іноземців, які самостійно, живучи далеко за кордоном та не чуючи українську мову щодня, вивчили її та можуть легко нею спілкуватися.
Попри намагання впродовж століть знищити нашу мову, вона випросталась і зараз активно розвивається. Проте, за нею тягнеться шлейф стереотипів та міфів, які виникли внаслідок політики лінгвоциду української мови. Щоб позбутися їх, варто пам’ятати, що українська мова пройшла нелегкий шлях розвитку, і тільки від нас самих залежить її подальший розвиток. Тож плекаймо і шануймо українську мову! Адже це ознака національної ідентичності. Бо, як писала Ліна Костенко: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.
Львів’янин Петро Щомак створює макети знаменитих пам’яток львівської архітектури, зібрані лише з картону та паперу. Однією з грандіозних робіт автора є створення будівлі Львівського оперного театру у масштабі 1:150.
Свої роботи митець розміщує у себе на сторінці у Фейсбуці.
”3D моделювання це моє захоплення, як зараз кажуть – хобі. Спочатку просто збирав макети із закордонних журналів і завжди мене муляла думка, чому немає макетів українських архітектурних пам’яток, особливо любимого Львова. Прийшлось цю прогалину в “світовому” моделюванні заповнити, що й роблю не перший рік. А виставки виникли самі по собі, не було місця тримати в квартирі таку кількість макетів, довелось десь їх прилаштовувати, тим більше що зупинятись в створенні макетів поки що не планую”, – розповідає автор у Фейсбуці.
Як зазначає Петро Щомак, всі макети знаходяться в Золочівському замку.
Lvivland – це відеопедія про Львів. Це не комерційний проект, метою якого є промоція нашого регіону у світі.
Lvivland включає у собі серію відеороликів про життя, культуру та бізнес у Львові. Інфраструктура – це також дуже важлива складова життя, бізнесу та розвитку Львова.
Сучасне місто зі зростаючим виробництвом, підприємництвом і творчими людьми, що збільшує свої можливості з року в рік. Це те, що ми робимо у Львові, це те, як ми живемо. Open It!