Будинок є яскравим прикладом старої елітної австрійської забудови, пише Tvoemisto.tv.
У районі Підзамче, яке часто у Львові називають «недолюбленим», на вулиці Богдана Хмельницького, 56, розташована кам’яниця Шульців. Звідси до центру трамваєм №6 три зупинки, або до перехрестя з Гайдамацькою, далі — по Замарстинівській максимум півгодини пішки. До станції «Підзамче» — 10 хвилин ходьби.
Віллу, який є яскравим прикладом елітного австрійського житла кінця ХІХ століття, для власного помешкання побудували у 1896 році брати-архітектори Ян та Кароль Шульц. Яна вважають засновником львівської сецесії. Крім цього, він збудував такі віллу Гломбінської на Драгоманова, військове казино на Фредра, вілла Домбчанської на Чайковського та низка житлових будинків на Галицькій та площі Ринок.
З 1935 року її власниками були Джозеф і Регіна Катз, а нині його використовують як житловий будинок. Реставрацію зовнішнього фасаду не проводили давно, однак історичну браму відреставрували 2014 року, у межах проекту «Ревіталізація Підзамче».
Зовні будинок виконаний у стилі неоренесансу з елементами маньєризму. Під одним із вікон із вулиці Хмельницького зберігся напис, що свідчить «Ян і Кароль Щульц, архітектори і власники, збудували цей дім для власного вжитку 1896 року». Вікна оздобленні фігурками людей та кольоровими сплетіннями.
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Будинок двоповерховий, всередині й досі збереглися автентичні сходи та перила. Над вхідною брамою вікно оздоблене вітражами, а стеля — кольоровими розписами.
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Що має побачити кожен львів’янин. Кам’яниця Шульців
Щоразу глядачі театру Заньковецької бачать святково вбрану сцену, охайний зал, смарагдові крісла, фойє з мармуровою крихтою… Та чи спадало вам на думку, що це не весь театр, а тільки його парадна одежина? Журналістка Гал-інфо продовжує розкривати таємниці залаштунків: спускаємось у підземелля.
Прекрасний храм Мельпомени – якщо описати цю будівлю кількома словами. Для свого часу новий львівський театр посідав почесне місце серед європейських видовищних споруд. На момент відкриття, за кількістю глядачів, яких вміщував театр(1460), він був третім після міланського “Ла Скала” та Дрезденського придворного драматичного театру. А за площею забудови (7278 кв. м) – на першому місці.
Фото: Олена Ляхович, Гал-інфоФото: Олена Ляхович, Гал-інфо
Будівля, зведена у стилі віденського класицизму, займала цілий квартал та була побудована за власний кошт графа Станіслава Скарбека. Навколо театру чітко визначились нові вулиці та площі. Сучасна вулиця Лесі Українки раніше називалась Скарбковською.
Архітекторами театру були Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман. Чиї ж саме креслення були взяті за основу й досі залишається питання для дослідників. Але прийнято вважати, що відомий віденський архітектор Людвіг Піхль створив проект будівлі театру. А помічником взяв Йоганна Зальцмана, який на той час був найкращим архітектором у Львові. Йому, зокрема, і належить розробка фундаменту під театр.
Театр стоїть на 16 тисячах дубових паль
За словами начальника відділу контролю за виконанням робіт з капітального ремонту та реконструкції театру Лесі Глушко, під час будівельних робіт не вдалось уникнути й труднощів.
«Близькість річки Полтви змусила вбити у вологий багнистий ґрунт близько 16 тисяч дубових паль для укріплення фундаменту. Вони забиті вертикально завглибшки на 6-7 м, а між собою з’єднанні розпірками (ред. – брус, що використовується в різних конструкціях і спорудах для фіксації їх у певному положенні).
Для цього Станіслав Скарбек не пошкодував багаторічних дубів з власних маєтків під Миколаєвом, щоб утримувати фундамент будівлі від замокання та перекосів. Тепер саме завдяки їм будівля театру – найдорожчий будинок Львова».
Криниця з Полтвою
Заступник генерального директора театру з питань будівництва Роман Порада показав Гал-інфо у підвалі театру колодязь, в якому видно річку Полтву. розповів про старезну криницю:
«У цій криниці видно Полтву, яка накриває дубові палі. Важливо, щоб річка трималась на такому рівні, щоб дерев’яні елементи фундаменту були покриті водою. Адже у такому разі вони прослужать довший час і не будуть прогнивати.
Поверх вертикальних та горизонтальних стрижнів, які заглиблені в землю для додання міцності фундаменту будівлі, лежить бутовий камінь. Так званий бут – це великі шматки гірської породи неправильної форми розміром 150-500 мм, які одержують при розробці родовищ вапняків, доломітів, гранітів, пісковиків та інших гірських порід переважно буровибуховим способом. Саме його використали в середині 19 століття під час будівництва фундаменту театру».
Пічка
Фото: Олена Ляхович, Гал-інфо
У підземеллі театру Заньковецької зберіглась і пічка, яку «годували» вугіллям та дровами. За задумом інженерів, у стінах були прокладені канали, в яких переміщувалось тепло. Так за її допомогою опалювали приміщення театру.
Примітка. Використано матеріал із журналу «Театральна бесіда». А також інформацію з видання для міжнародної науково-практичної конференції «Будівля театру Скарбка (Скарбека): пам’ять австрійського, польського та українських народів».
Багатьом львів’янам відомий перший львівський «хмарочос» – будинок Шпрехера, що був зведений у 1914-1921 рр. на пл. Маріацькій, 8 (сучасна пл. Міцкевича) та знайомий більшості як колишній «Будинок книги».
Будинок Шпрехера на пл. Маріацькій після завершення будівництва. Фото 1920-х рр.
Але не багато з нас знають, що мільйнер Йона Шпрехер був замовником і другого львівського «хмарочосу», зведеного на вул. Академічній, 7 (сучасний проспект Шевченка) та відомого нам як «Будинок профспілок», а молодшому поколінню – «Макдональдс», пише сайт Фотографії старого Львова.
Будинок Шнайдера на вул. Академічна, 7. Фото поч. XX ст.
До 1920 року на місці цього «хмарочосу» стояла триповерхова кам’яниця з відомою кав’ярнею Фрідріха Шнайдера, до якої любив заходити на філіжанку кави Іван Франко.
Вулиця Академічна. У глибині фото будинок Шпрехера – (фото Тадеуша Кристинека, 30-ті рр. ХХ століття. Із фондів Сілезької бібліотеки (Польща)
Сучасний споруду за проектом Фердинанда Касслера (до речі архітектора й першого хмарочосу) на замовлення Шпрехера звели 1929-1931 рр. Споруджений в «американському стилі» восьмиповерховий будинок вважається одним з найрепрезентативніших в стилі функціоналізму. Понад 30 років він залишався найвищим будинком міста (не враховуючи веж).
Інтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця СовківаІнтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця СовківаІнтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця СовківаІнтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця Совківа
Висота будинку біля 30 метрів. Споруда має залізобетонний каркас. Вертикально по всій висоті будинку розміщені великі вікна. Стіни облицьовані плитами зі штучного граніту та мармуру, а у внутрішніх подвір’ях-колодязях — білою керамічною плиткою. Інтер’єри декоровані алебастровими плитами.
Сходова клітка будинку на проспекті Шевченка, 7. Фото: Мирослава Ляхович
У центральній частині будинку розташована спіральна сходова клітка, оздоблена мармуровими плитами. По обидва боки відходять коридори, вздовж яких розташовані кабінети та два блоки сантехнічних приміщень. Усі каменярські роботи виконувала фірма Людвіка Тировича.
Інтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця СовківаІнтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця СовківаІнтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця СовківаІнтер’єр будинку Шпрехера на проспекті Шевченка, 7. 1930-ті рр. Світлина з сторінки Гриця Совківа
Будинок мав два ліфти віденської фірми Артура Фрейслера. У 1968 році менший ліфт, що розташовувався між сходами, демонтували.
Використовували споруду як офісну, на першому поверсі були магазини, частину приміщень орендували під помешкання.
У радянські часи в будинку, окрім Об’єднання профспілок Львівщини, тут також місяться міськком КПУ та магазин одягу «Елегант», на місці якого з 1997 р. розташований ресторан швидкого приготування «Макдональдс».
Сьогодні ми розкажемо про одну з атракцій південно-західного передмістя Львова, що почало розвиватися у першій половині 19 ст. і дістало назву Neue Welt (Новий Світ).
В ті часи назва Новий Світ на декілька десятиріч закріпилась за шляхом, що зв’язував Сокільницьку дорогу (дорогу до Наварії) від костелу Св. Лазаря з рогаткою на Городоцькій дорозі. Нею проходила офіційна межа між Галицьким та Краківським передмістями Львова, розповідає Сергій Криниця.
Одночасно назва Новий Світ поширилась на всю околицю між Городоцькою та Сокільницькою (пізніше Вулецькою) дорогами.
З півдня її межею стала прокладена у 1864-1866 рр. залізнична колія Львів-Чернівці. У 1930-х Новий Світ, разом з Кульпарковом, увійшов до складу VI дільниці Львова.
Адміністративні межі Нового Світу тоді пролягали нинішніми вулицями Кульпарківською, Поліщука, Федьковича, Ангеловича, Митрополита Андрея, Листопадового Чину, Матейка, Каменярів, Колесси, проходили повз касарні Цитаделі до Академічного дому, завертаючи за ним на південь.
В межах адміністративного Нового Світу опинились давні передміські дільниці Сикстівка, Байки, Кастелівка, Францівка…
Остання дістала свою назву від прізвища власників гіпсових кар’єрів та фабрики гіпсу братів Франц, яка знаходилася у кінці вул. Гіпсової та Коновальця.
Нинішню вул.Коновальця (у минулому вул.29 Листопада, названу так на честь польського повстання 1830—1831 рр., згодом Германенштрасе, ще згодом Енгельса) заклали у 1892 р. і одразу вона стала місцем жвавого будівельного руху, де чиншові кам’яниці перемежовувалися з престижними віллами, оскільки від початку закладення вулиці передбачалося використовувати її виключно як місце поселення аристократії та заможних громадян.
Найпримітнішу віллу цієї вулиці збудували вже у 1893 р. за проектом Яна Пєрося для вдови Йосифа Франца – спадкоємниці фабрики гіпсу Юзефи Франц.
Декорував фасади цього розкішного палацу Едмунд Плішевський. Розкішна вілла у стилі необароко постала на розі нинішніх вулиць Мельника і Коновальця, і нині має адресу Мельника, 13.
У власності гіпсових королів вілла пробула аж до 1939 р., коли була націоналізована.
Відтоді і по наш час вона виконує важливу функцію охорони здоров’я трудящих мас, конкретно тут міститься обласний лікарсько-фізкультурний диспансер (хто мені пояснить, що воно таке, буду вдячний).
Зазираю всередину – очікувано мабуть колись розкішний хол поділили на безліч кімнат з реєстратурою включно. З десяток молодих людей збилися в юрбу біля реєстратурного віконця, роблячи і без того тісний хол взагалі непрохідним.
Рештків минулої розкоші (як то збереглося в екстер’єрі) не спостерігається. От хіба тільки старі дерев’яні сходи на 2-й поверх…
Втім, завітайте самі. Добиратися зовсім просто – трамваєм №2 прямо від ратуші до зупинки «вул.Мельника».
А ліпше пройтися від Львівської політехніки вулицями Коновальця чи Генерала Чупринки, які містять ще не одну цікавинку…
До наших часів, на щастя, збереглося декілька унікальних храмів, які звели ще в часи князя Данила Галицького та його спадкоємців. Вони подекуди пережили численні перебудови та зміну вигляду, але у кожному з них залишилася маленька частинка такого своєрідного далекого і таємничого середньовіччя.
Храм Івана Хрестителя
Згідно з історичними джерелами, ще 1260 року храм збудували для дружини Лева Даниловича – угорської принцеси Констанції. З часом змінювалися власники храму – у XVI він перейшов до вірменської церкви. У наступні 200 років до церкви добудували ризниці з півночі та півдня, але на початку ХІХ століття храм горів і кілька десятиліть стояв у руїнах.
Костел святого Івана Хрестителя
У 1886-9 роках видатні архітектори та будівничі Юліан Захаревич та Іван Левинський перебудували храм до невпізнання.
Будівлю покрили новим дахом, фронтон розібрали аж до склепінь і перемурували наново – замість готики на світ з’явився неороманський храм. У храмі залишався бароковий вівтар початку ХVI століття, але зараз його доля невідома – останні згадки про вівтар походять із середини 20-х років минулого століття.
Дзвіниця Храму Св. Івана Хрестителя, 1917 рік
Зміни ХІХ століття не стали останніми – 1989 року фахівці «Укрзахідпроектреставрації» реставратори розібрали південну ризницю, неороманське облицювання стін та переробили склепіння, але . головний фасад зберегли. Із 1993 року в будівлі храму працює Музей найдавніших пам’яток Львова.
2. Церква Святого Миколая
В історичних документах згадки про церкву Святого Миколая зустрічаються у 1292 році, хоча деякі вчені припускають, що засновником храму міг бути й князь Данило. Свого часу це була головна князівська церква, розташована неподалік від замку володарів Галичини. Ще одне припущення стосується того, що у цьому храмі була православна катедра ще до того, як поляки завоювали Львів.
Церква Святого Миколая
Документи свідчать про те, що храм Святого Миколая був власником полів і добр, а король Сигізмунд надав настоятелеві церкви юридику, тобто церква отримала право збору податків на своїх землях і навіть здійснювати суд.
Церква Святого Миколая на поч. ХХ ст.
Наприкінці XVI століття до храму завітав патріарх антіохійський Йоахим IV і поблагословив діяльність церковного братства. У часи відродження православної церкви храм Святого Миколая відігравав вагому роль як осередок віри та просвіти. Щоправда, пожежа 1623 року завдала церкві пошкоджень, а впродовж цього століття зазнавав регулярної шкоди від набігів татар. На початку XVIIІ століття його відбудували, проте лиха не оминали храм – пожежа знищила давній іконостас у 1783 році, а через пожежу 1800 року церква отримала дві нові бані та бляшаний дах. Однак після добудов та перебудов вона зберегла головні риси старовинної архітектури – план грецького хреста і центральний купол.
У 20-х роках до прослави храму долучився знаний художник Петро Холодний, фрески якого у псевдовізантійському стилі прикрашають храм.
Монастир святого Онуфрія
3. Монастир святого Онуфрія
Ця монастирська обитель розташована неподалік від храму святого Миколая на теперішній вулиці Богдана Хмельницького під Високим Замком. Фахівці припускають, що фундатором монастиря був князь Лев і звели його у другій половині XIII століття, хоча документальні згадки датовані XV століттям.
Церква святого Онуфрія
Розквіт монастиря припав на XVІ століття – тоді Успенське братства купили для монастиря землю і його територія збільшується у кілька разів. Потім князь Острозький дав грошей на розбудову обителі, завдяки чому з’являються мурована церква та двізниця. Також монастир оточують міцними мурами через набіги татар. Монастир святого Онуфрія разом із сусіднім вірменським монастирем був єдиною оборонною ланкою тогочасного Львова. Також у другій половині XVІ віку в монастирі оселився друкар Іван Федорович. Саме тут він облаштував першу свою друкарню, тут з’явилися на світ «Буквар» та «Апостол», тут друкар знайшов вічний спочинок.
Монастир св. Онуфрія у Львові. Світлина 1915 року, автор Марек Мюнц
У ХІХ столітті монастир знову перебудували і такий вигляд обитель має до наших днів. Навіть радянська влада не змогла знищити монастир, хоча й влаштувала там гуртожиток. У 1977 році на території монастиря заснували музей Івана Федорова. А отцям-василіянам обитель повернули 1989 року.
4. Костел Марії Сніжної
Цей храм, як припускають, збудували німецькі колоністи у XІV столітті на місці дерев’яної церкви. Уперше про нього згадують в 1344 році. Іван Крип’якевич писав, що це була перша парафія римо-католицької церкви у Львові.
Костел Марії Сніжної
Незважаючи на товсті мури (у XV столітті храм опинився поза мурами міста), котел двічі горів у XVІІ столітті і двічі його відбудовували. У середині XVІІІ віку храм радикально обновили – Станіслав Строїнський намалював фрески, всередині з’явилися нові барокові вівтарі, лавки та сповідальниці. За деякий час храм став центром однієї із шести латинських парафій міста. Приблизно тоді ж збудували будинок органіста, який так люблять кінематографісти.
Костел Марії Сніжної, біля входу видно Скульптуру Богородиці. 1930-ті
Перебудову цього храму здійснено за проектом згадуваного вже Юліана Захаревича у 1892 році у тому ж неороманському стилі, як і храм Івана Хрестителя. Тоді не було законодавства про охорону пам’яток, тож із костелу забрали старі вівтарі, знищили фрески Строїнського, а вікна оздобили вітражами. Художник Едвард Лєпший намалював для костелу 7 картин в неоготичному стилі за мотивами Євангелія. Також у храмі встановили новий орган.
Під час Першої світової війни влада реквізувала три дзвони з чотирьох, але сам храм не постраждав. Костел залишався діючим до 1951 року, коли його закрили. Частина оздоблення була знищена, частину передали музеям. А в приміщенні зробили склад. З 1988 року в будівлі храму був музей фотографії, а 1995 року костел передали ордену редемптористів і освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.
5. Церква святої Параскеви П’ятниці
На давність храму вказує його розташування – по сусідству від першого львівського ринку і на колишньому Волинському шляху, важливій дорозі часів середньовіччя, що зараз носить назву вулиці Богдана Хмельницького.
Церква святої Параскеви П’ятниці
Археологічні дослідження вказують на те, що первісно церкву збудували не пізніше першої половини XІV століття у романському стилі. Однак після пожежі 1623 року церкву перебудували, зробивши її частиною оборонних споруд міста. Фундував перебудову молдовський господар Василь Лупул, про це свідчить молдовський герб на пам’ятній таблиці у церкві.
У другій половині ХІХ віку церкву кілька два рази відновлювали. 1908 року замість шатрового даху було зведено баню з ліхтарем і кількома маленькими вежами.
На подвір’ї церкви святої Параскеви П’ятниці, 1920-ті
До оновлення храму доклався знаменитий львівський архітектор Юліуш Гохбергер, звівши нову плебанію. А вже за часів незалежності біля плебані за проектом Володимира Швеця збудували дзвіницю. До речі, усі 7 дзвонів з храму реквізувала австрійська влада під час Першої світової війни. Також у церкві свого часу зберігалося чимало цінних мистецьких творів – рідкісні картини з вірменських храмів, які тепер передані в музеї та галереї, а також рукописне Євангеліє XVІ століття, кадильниця та образ із церкви Різдва Богородиці на Тарнавці, яка не збереглася до наших часів. Ці раритети зберігаються в Національному музеї.
Храм відомий трьома іконами святих на ім’я Параскева, а також фресками знаменитого художника Луки Долинського. Але головною його окрасою є різьблений іконостас 40-х рр. XVII сторіччя. За стильовими та мистецькими ознаками його можна віднести до кола або майстерні відомого львівського художника кінця XVI -першої третини XVII ст. Федора Сеньковича.
Змінюючись впродовж десятиліть та століть, більшість львівських вуличок, зазвичай, перетворювалися з другорядних заміських стежинок на впорядковані та забудовані кам’яницями вулиці.
Проте, іноді траплялося зовсім навпаки, і вулиця втрачала свою вишукану архітектуру, стаючи, таким чином, навіть пусткою. Подібні метаморфози пережила свого часу площа Ярослава Осмомисла.
Площа Краківська (Ярослава Осмомисла). Вид з площі Голуховського (Торгової). Фото до 1876 року.
Площа Князя Ярослава Осмомисла, а точніше площа Краківська (така її первісна назва) сформувалась близько 1840 року, після того, як булорозібрано мури, що оточували центральні квартали давнього Львова. Виникла вона при колишній Краківській брамі, тож звідси й взялась її назва. Від площі на північ простягалося Краківське передмістя, яке заселяли переважно євреї. Від брами (і від східної частини площі) починався давній Волинський шлях, який ще мав назву Жовківської дороги. До речі, місцевість на якій постала площа, називалась FarnTojr (VordemTor), що перекладається як «До воріт».
Торгові лотки на площі Краківській (Я. Осмомисла). Фото до 1876 року. Автор: Ю.Едер
Цікавим є той факт, що частина забудови площі, а саме її північна частина, виникла набагато швидше від неї. Але це і не дивно, адже ця частина міста була однією з найдавніших. Кам’яниці, з північної сторони площі, належали єврейській громаді міста, та були збудовані не пізніше XVIII ст.
Новозбудований павільйон «Базару торгового міського». Фото 1880-х років.
На плані міста Львова 1844 року, у східній частині площі Краківської, позначена Вартівня Краківської брами (очевидно її залишки). Певну будівлю в цьому ж місці, але без підпису, можна спостерігати також на плані 1861 року. Проте, уже на перших світлинах площі, котрі датовані 60-70-ми роками XIX ст., жодних залишків Вартівні не помітно.
Зелені клумби на місці торгових лотків на площі Краківській (Я. Осмомисла). Листівка 1909 року.
Південну сторону Краківської площі з 1842 року зайняв театр Скарбека (театр М.Заньковецької). З того часу площа отримала своє зовнішнє архітектурне оформлення, котре протягом довгого часу залишалось незмінним.
Кам’яниці північної сторони площі Краківської (Я. Осмомисла). Фото 1910 року.
Внутрішнє заповнення площі, ще задовго до її адміністративного оформлення, займав ринок. Цьому сприяло розташування цієї території на перетині двох основних магістральних вулиць – Городоцької і Жовківської (Б.Хмельницького). Оформлення площі лиш посприяло кращому впорядкуванню ринку. На найдавніших фотографіях помітні розташовані рядами лотки – лавки з навісами. Поруч із лотками, на площі був розміщений і колодязь, який зник до початку XX ст.
Ринок та поруйновані в ході Першої світової війни кам’яниці на площі Краківській (Я. Осмомисла). Фото 1914-1916 року.
Зовсім нового вигляду ринок на цій площі отримує в 1876 році. Тоді, віденською фірмою «Енд та Горн» було збудовано великий павільйон із заліза та цегли на мурованому фундаменті, покритий хвилястим оцинкованим залізом.
Вид зверху на площу Краківському (Я. Осмомисла). Фото 1928 року.
Базар був обладнаний асфальтовими хідниками, вентиляцією, мав 76 крамниць (оренда яких розігрувалася жеребкуванням) для різників, круп’ярів, пекарів, для продажу молочних виробів та овочів. Будова цього взірцевого ринку разом з відновленням після пожежі 1894 р. коштувала 63544 зл.
Кам’яна плита на місці, де мав бути споруджений монумент присвячений возз’єднання Західної України з УРСР. Фото 1949 року.
Проте, будівля «Базару торгового міського», як вона тоді називалась, не замінила згадуваних лотків, а лиш стала їхнім великим доповненням. Більшість фото наглядно демонструють, що торгівля діяла по всій непроїзній частині площі і до початку XX ст., і в міжвоєнний час. Лишна листівках 1900-1909рр.зображено частину площі, же замість лотків присутні зелені клумби. Очевидно, що такого вигляду Краківська площа набула на початку XX ст. Проте, клумби не простояли й 10 років, як їх місце знову заполонили торговці.
Сквер, на місці колишнього ринку на площі 300-річчя Возз’єднання (Я.Осмомисла). Фото 1950-1960-х рр.
На жаль, Перша світова війна завдала певної шкоди архітектурному оформленню площі Краківської. Зокрема, зазнали руйнувань деякі кам’яниці північної сторони площі. І судячи по планах міста наступних років, вони так і не були відбудовані. Проте, аж до закінчення Другої світової війни базар не переставав діяти. Ліквідувала його лиш радянська влада.
Вид на сквер на площі 300-річчя Возз’єднання (Я. Осмомисла) зі сторони театру М. Заньковецької. Фото 1980 рр.
Після Другої світової війни практично усі кам’яниці північної сторони площі було зруйновано. На їх місці, включно з територією, що займав ринок, було створено сквер. В 1949 році в цьому сквері було встановлено кам’яну плиту, що сповіщала про зведення на її місці монументу в честь возз’єднання Західної України з УРСР. Проте, цей задум так і не був реалізований. В 1954 році площа отримала назву 300-ліття Возз’єднання (малась на увазі 300 річниця Переяславськогодоговору). А сквер досить часто приймав різноманітні виставки, і навіть приїжджі зоопарки. Певний час в 70-х роках тут навіть діяла автостоянка.
Розкопки на місці будівництва готелю «Золотий Лев» на площі 300-річчя Возз’єднання (Я. Осмомисла). Фото 1992 року.
В 80-х роках виникла ідея спорудити на місці скверу готель «Золотий Лев». В рамках цього будівництва на площі в 1992 році провадилися археологічні роботи, в ході котрих знайдено поселення ще V ст. н. е.
Готель в результату так і не було споруджено. Певний час частина площі стояла пусткою, аж поки в 1998 році на місці колишнього скверу було споруджено ринок «Добробут», що існує і досі.
Спорудження цієї будівлі тривало майже 10 років і супроводжувалося постійними скандалами, розповідає Tvoemisto.tv.
Монументальний будинок в центрі Львова, який львів’яни та гості міста знають як Будинок книги і який багато років тому став однією з візитівок міста, до вересня 1939 року мав назву Йони Шпрехера за іменем власника. Ця будівля була джерелом одного з найбільших містобудівних скандалів у місті – суперечки щодо висоти та зовнішнього вигляду тривали серед архітекторів та у міській раді Львова.
Один із найбагатших львів’ян золотої доби міста, єврейський підприємець Йона Шпрехер придбав занедбаний будинок на Марійській площі , який належав князям Понінському та Любомирському. Для української історії Львова ця будівля була відома кав’ярнею «Монополь», де збиралися поети «Молодої музи», а також любив заходити Іван Франко, який влаштовував диспути з молодими поетами.
Шпрехер на той час уже зажив слави львівського Ебенізера Скруджа своєю суперощадливістю, однак не шкодував коштів на бізнес-проекти, які могли принести прибуток. Новий будинок мав стати саме таким, бо на початку ХХ століття Львів переживав період бурхливого розвитку, а отже потребував сучасних торгових та офісних приміщень.
1921-1939
Попередньо планувалося, що в будівлі розташують крамниці та готель, та плани змінилися на користь житла та офісів.
1924-1939
Проект доручили виконати архітекторам Юліушові Цибульському та Фердинадові Касслеру, який звів для Шпрехера не одну будівлю ( візитівкою Касслера є теперішній будинок профспілок на початку проспекту Шевченка , споруджений наприкінці 20-х років минулого століття).
Оприлюднення проекту мало ефект бомби, не більше й не менше. 1910 року у Львові міська влада вирішила заборонити будівництво вище чотирьох поверхів, а споруда Шпрехера, насправді мала їх а ж сім, але три формально називалися по-іншому ( прийом, який дуже навіть вдало взяли на озброєння захланні нащадки).
Тоді перший поверх взагалі не брали до уваги, а на нього архітектори виставили антресолі, відтак формальний перший поверх бу реально третім. А після чотирьох планових поверхів завершувала споруда величезна мансарда. Уся споруда перевищувала 30 метрів, за що її назвали першим львівським хмародером.
Спорудження будинку почали в 1912 році, однак невдовзі влада заборонила будову. Ще однією причиною стало те, що новий будинок фактично закривав вид від пам’ятника Міцкевича до латинської катедри. На цьому наполягав, зокрема, архітектор Роман Фелінський.
Також критикував будівлю Тадеуш Обмінський — один із найліпших тогочасних будівничих Львова, багаторічний партнер Івана Левинського , а разом із ним протестувало проти такого проекту поблизу катедри й римо-католицьке духовенство. Зважаючи на гостроту протестів 1914 року будову заморозили за рішенням міської влади, незважаючи на те, що п’ять поверхів уже стояли.
Під час російської окупації Львова будівництво потрапило навіть на російські поштівки, з яких видно монументальні риштовання за пам’ятником Міцкевичу.
Щойно у серпні 1918 року Йона Шпрехер вкотре звернувся до магістрату з проханням відновити будівництво і після бурхливих дебатів та певних компромісів влада погодилася.
1921 року будівлю відкрили і львів’яни нарешті змогли цілісно її побачити та оцінити талант Касслера та Цибульського, які поєднали неокласичні, сецесійні та модерні елементи.
1928
На першому поверсі будівлі розташувалися крамниці та аптека, а вище – представництва різних великих компаній, переважно з нафтової галузі , консульства кількох сусідніх держав і бібліотека.
Після Другої світової війни радянська влада передала будівлю трестові «Львівнафтогазрозвідка», також до середини 50-х років в хмародерові Шпрехера діяли каси попереднього продажу залізничних квитів. За десять років каси перенесли на ріг Городоцької та Шевченка, а на першому поверсі споруди відкрили будинок книги, який проіснував майже 50 років, поки його не витіснили крамниці електроніки та бутіки.
Мало хто знає, але у Львові є багато плоских будинків.
Якa ж “фiшкa” тaких бyдiвeль? При пeвнoмy рaкyрсi мoжe здaтись, щo вoни плoскi. Aлe, звiснo, нaспрaвдi тaк нe є aж тaкими. Бyдинки рaдшe мaють фoрмy трaпeцiї: двi їхнi стiни схoдяться пiд гoстрим кyтoм, щo й викликaє iлюзiю плoскoстi.
Знaйдeнi бyдiвлi рiзнi: дeякi з них дo нeмoжливoстi плoскi, a в дeяких цю фiшкy пoмiтнo нe oдрaзy. Прoтe всi вoни нeoрдинaрнi.
В цiй дoбiрцi пoкaжeмo 10 плoских бyдинкiв, aлe звичaйнo, щo їх y Львoвi є бiльшe. Якщo ви знaєтe прo iснyвaння iнших плoских бyдинкiв y Лeoпoлiсi – пишiть y кoмeнтaрях, пoпoвнимo кoлeкцiю фoтoгрaфiй рaзoм! A пoки нaсoлoджyйтeсь.
У червні розпочнеться реалізація проекту транскордонної співпраці, у межах якого коштом ЄС проведуть комплексну реставрацію 56-метрової дзвіниці колишнього домініканського монастиря у смт. Підкамінь у Бродівському районі Львівської області. На реставрацію витратять 795 тис. євро. Про це у середу, 7 березня, під час громадських слухань повідомила виконавча директорка Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати-Україна» Галина Литвин, пише Zaxid.net.
Реставрація дзвіниці храму, який є пам’яткою архітектури національного значення, відбуватиметься у межах ширшого українського-польського проекту зі створення транскордонного паломницького маршруту для промоції збереження пам’яток на українсько-польському прикордонні. Відтак на території монастирського комплексу у Підкамені мають створити також центр паломницького туризму.
фото Роман Бречко
Загалом цей проект отримає фінансування у 1,8 млн євро від «Програми транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна 2014-2020» на два роки. Його реалізуватимуть у партнерстві із двома релігійними громадами у Мазовецькому воєводстві Польщі, де також відреставрують храми та створять туристичні центри для паломників.
Проектно-кошторисну документацію для реставрації дзвіниці у Підкамені виготовило ТзОВ «Діаграм Студіо», і вона уже пройшла експертизу. Виконавця робіт обиратимуть на міжнародному тендері, повідомила директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА Оксана Ткачук.
У 2009 році стан дзвіниці визнали гостроаварійним. Відтоді витратили 5,5 млн грн на реставрацію пам’ятки. Зокрема, влаштували протиаварійне риштування, відреставрували перші 26 метрів несучих стін дзвіниці, відновили та покрили міддю її купол, встановили грозозахист.
У межах майбутнього проекту планують завершити комплексну реставрацію дзвіниці: продовжать реставрацію стін, проведуть оновлення внутрішнього інтер’єру, фасаду.
Проектанти також передбачили будівництво дерев’яних сходів, які вестимуть на верхній ярус дзвіниці з виходом на оглядовий майданчик на висоті 42 метри. На куполі дзвіниці мають змонтувати хрест із кулею, зорею та короною, який зараз зберігається у настоятеля монастиря.
На подвір’ї монастирського комплексу мають провести роботи з водовідведення, покращать благоустрій, встановлять інформаційні банери і таблиці.
фото Роман Бречкофото Роман Бречкофото Роман Бречкофото Роман Бречко
Розвиток центр туризму передбачає розробку туристичного маршруту, інформаційного ресурсу та культурних заходів у Підкамені. Їх почнуть напрацьовувати у червні.
Це видатна пам’ятка архітектури XVII–XVIII ст. на теренах України. За висловом короля Яна Собеського — «Східна Ченстохова».
Перша згадка про монастир — 1464 р., у зв’язку із заснуванням містечка Підкамінь, замку та костелу оо. домініканців за ініціативою Петра Цебровського з Жабокруків — власника довколишніх земель. Посідач з цією метою звернувся до монастиря РКЦ у Львові прислати сюди ченців. Архиєпископ львівський Григорій Сяноцький сам приїхав до Підкаменя, а в день Внебовзяття Пресвятої Діви Марії 1464 року спровадив сюди братів. Ченці осіли при костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, Святого Хреста, апостолів Петра і Павла та всіх святих. Для утримання монастиря П. Цебровський записав села Попівці, Нем’яч.
У 1519 р. під час навали турків-османів селище і монастир домініканців пограбовані і зруйновані.
В 1524 році Марцін Каменецький наказав утопити у ставі Попівців двох ченців-домініканців з Підкаменя, які боронили проти його волі фундацію монастиря. 8 січня 1688 року село Чехи стало власністю домініканського монастиря.
15 серпня 1727 р. в монастирі відбулась коронація ікони Підкамінської Богородиці (латинський обряд, за дозволом Папи Римського Бенедикта ХІІІ).
Монастир був власником великої земельної власности в містечку Гологорах у другій половині ХІХ ст.
У час І-ї світової під час пожежі в монастирській бібліотеці у вересні 1915 року були знищені вогнем, зокрема, рукописи праць пріора монастиря Баронча Садока.
У комплекс споруд входять:
колишній костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1612–1695 рр., бароко)
корпуси келій
два внутрішні двори
колодязь у першому внутрішньому дворі
каплиця Св. Параскеви (арх. А Кастеллі та А Каппоні, бароко)
триаркова дзвіниця без дзвонів
службові приміщення, кухня
ораторіум
колона зі скульптурою Богородиці
оборонні мури з вежами, брамою (з 1702 р.), бастіонами.
Після реконструкції на площі з’явиться громадський простір, а сама площа має стати ширшою, пише Tvoemisto.tv.
У Львові планують реконструювати Галицьку площу, що розташована між Соборною площею та вулицею Князя Романа. Про це йдеться на сторінці ГО «Urbanideas» у Facebook, котрі займалися розробленням концепції оновлення площі.
Реконструкція площі передбачає значне розширення громадського простору: облаштування квітників, насадження кущів та дерев, ремонт фонтану, який зараз перебуває у занедбаному стані та влаштування освітлення.
«Площа Галицька вщент заповнена людьми і переповнена функціями, що тут відбуваються. Ми пропонуємо забрати ті, що її перевантажують — менше торгівлі і кіосків, що захаращують вільний прохід для людей, — і збільшити вільний простір біля зупинки громадського транспорту та біля переходів. Квітникарі мають залишитися як єдині продавці, так як ця функція є тут доречним і звичним атрибутом площі Галицької», — йдеться у повідомленні ГО «Urbanideas».
Розширення площі передбачається за рахунок зменшення радіуса повороту на вулицю Князя Романа, який має стати безпечнішим для пішоходів. Наразі на цій території планують провести археологічні розкопки.
