Українська “Вікіпедія” посіла 19 місце в світі за відвідуваністю

Цьогоріч українська “Вікіпедія” піднялася на два рядки й опинилася на 19 місці в світі за відвідуваністю.

Про це засновник ГО “Вікімедіа Україна” та генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України Юрій Пероганич повідомив виданню Ain.ua.

Він поділився також іншими підсумками 2017 року.

Так, за рік, що минув, було створено понад 85 тисяч статей українською мовою, що на 40% більше в порівнянні з 2016 роком. Тож кількість українськомовних статей на платформі вже перевищує 757 тисяч. Це 16-й показник у світі.

Втім, раніше Юрій Пероганич зазначав, що за загальним обсягом створених текстів українська версія “Вікіпедії” знаходиться 12 місці.

У 2017 кількість змін, внесених до української «Вікіпедії», стала більшою за 20 млн і склала 21,7 млн.

Якими мовами говорили у Львові 500 років тому?

Давайте перемістимось з вами у ренесансний Львів XVI ст., зовнішній облік якого вже частково нагадує сучасний, пише Димидюк Дмитро на сайті Гал-Інфо.

Уявіть собі, що ви простий пекар Онисько із незнатного роду, який походив із містечка Бібрка. У 1523 р. ви приїжджаєте до Львова, адже хочете купити невелику ятку для торгівлі хлібом на передмісті. Прибувши до Львова через Галицьку браму (де стоїть сучасний пам’ятник королю Данилу Романовичу), ви потрапили у місто, куди щодня з’їжджаються “люди з усіх країн світу”. Прямуючи до площі Ринок, ви зустрічаєте “угорців у їхніх малих магерках, євреїв одягнених у кіпи, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках і турків у білих чалмах”. Хоч і місто було віддалене понад сто миль від моря, але ви постійно відчуваєте себе ніби в порту (або в сучасній Одесі), бачачи як “вирує натовп критян, продаючи мальвазію (вино), а також турків, греків та італійців, які були у своєму традиційному одязі”.

Не доходячи до сучасної вулиці Руської ви зустрічаєте крамарів-русинів (українців), поляків та молдавських купців, а збоку від вас проїжджають вірмени, які їдуть у Пруссію та Сілезію, де хочуть продати свої товари (спеції), які вони привезли зі Сходу [1].

Реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора.

Після такої мандрівки містом виникає логічне питання – як всі ці люди спілкувалися між собою? Варто перш за все розділити мешканців міста на дві групи – корінних жителів та приїжджих купців. У тодішньому місті проживали 4 великі “національні” громади – русино-українська (православна), польсько-німецька (католицька), вірменська та єврейська. Під час ярмарків до Львова з’їжджалося безліч купців – угорців (мадяр), італійців, греків, турків, татар, шотландців, молдаван, московитів (росіян) і т.д.

Пластична панорама Львова XVIII ст.

Тогочасною міжнародною мовою була латинь, але нею лише писали релігійні трактати та інші наукові твори, а на самій латині між собою ніхто не розмовляв. Це була мова науки і діловодства, якою, для порівняння, була церковнослов’янська[2] (в меншій мірі грецька) мова у Східній Європі. Латину і грецьку вивчали у єзуїтських колегіумах, а церковнослов’янську ще й у православних братських школах.

Привілей Яна Казимира на відкриття академії у Львові, 1661 рік (латинь)

Унікальним і водночас смішним прикладом використання латині є історія запрошеного із Трансільванії польського короля Стефана Баторія (1575–1586), який чудово володів угорською та латинню, але зовсім не знав польської мови, через що спілкувався зі своїми підданими через перекладача. Одного разу, розмовляючи з Львівським католицьким архієпископом, Стефан Баторій глузливо заявив: “Цікаво, як це, не знаючи латині, можна стати католицьким архієпископом?”. На що клірик відповідав: “Точно так само, як можна бути польським королем, не знаючи польської мови”.

Стефан Баторій. Саме він сприяв прибуттю до Львова угорських родин (однією з яких будуть Боїми).

Звісно ж, найпопулярнішою в місті була польська мова, адже 50% міщан були поляками при населенні Львова в 20–23 тисячі людей на початку XVII ст. Старопольська розмовна мова у Львові та Галичині відрізнялася від решти етнічних польських земель. Поляки у Львові переймали м’яку вимову близького їм українського населення, котре розмовляло на староукраїнській розмовній мові. Для прикладу, поляки говорили не “хлєб (chleb)”, як в польській мові, а “chlib (хліб)”, що гарно прослідковується у відомій пісні про Куликівській хліб (“Chlib Kulikowski”).

Розписка про угоду. 1778 р. (польська мова).

Не зважаючи на домінацію польської в регіоні, не всі приїжджі купці її знали. Коли йдеться про західний напрямок торгівлі, то саме німецька мова, якою володіла частина поляків, виконувала функції мови комерції. Вперше німецька мова у Львові появляється ще в середині XIV ст., в часи правління останнього Галицько-Волинського князя Юрія ІІ Болеслава Тройденовича (1325–1340), який запрошував німецьких ремісників та купців до міста.

Вже у 1349 р. польський король Казимир ІІІ Великий захопив Львів і приєднав його до польської держави. Відтоді місто змінило свій національний склад. З середини XIV – до початку XVI ст. в місті переважало вже не руське, а німецьке населення (воно становило більшість в цехах та гільдіях).

Німецько-польська родина Шольц-Вольфовичів володіла кам’яницею №23 на площі Ринок (1570 р.). Сам засновник роду мав 24 дитини від однієї жінки.

З часом, приток німців з Центральної Європи зменшився, натомість зросла чисельність польських іммігрантів, що призвело до поступової асиміляції німців поляками, адже обидва народи були католицького віросповідання. Натомість, на передмістях та міських селах переважало (руське) українське населення. Саме ж німецьке населення, котре до XVI ст. мало у Львові численну громаду, з часом почало переходити на польську мову спілкування.

Вірменські надгробні плити навколо вірменського собору. За вірменскими віруваннями, потрібно частіше ходити по плитах, щоб імена померлих повністю стерлися, тоді вони попадуть в рай.

Щодо сходу, то тут головною мовою була турецько-османська, оскільки турки домінували на торгових шляхах. Османську мову, тюркську в своїй основі з домішкою арабських, перських та інших слів, добре розуміли вірмени, як посередники на львівському ринку. Саме через це вірмени, фактично, контролювали всю східну торгівлю Польщі. Відомою є приказка кінця XV ст.: “Де торгує 1 грек, плачуть 5 євреїв, але де торгує 1 вірменин, то плачуть і греки, і євреї”.

Вулиця Вірменська, вхід до Вірменського дворику. Напис архітектора – Я, Андреас із Кафи збудував цю дзвіницю у пам’ять про моїх померлих родичів.

Самі ж вірмени у Львові спілкувалися не вірменською, а кипчацькою мовою. Це пояснюється тим, що вони прибули до Львова у XIV ст. не з території Вірменії, а з Криму, де вже перед тим перейняли цю мову. Варто зазначити, що для написання текстів кипчацькою мовою вірмени використовували свій алфавіт, створений ще Месропом Маштоцем у V ст.

Молитва «Отче наш» вірмено-кипчацькою мовою з рукопису Національної бібліотеки в Парижі.

Починаючи з XVII ст. вірменська громада почала занепадати, адже не було нового притоку вірмен до міста. Під тиском польської влади у 1630 р. відбулася унія між львівським вірменським єпископом Миколаєм Торосовичем та католицькою церквою на чолі з папою Урбаном VIII про визнання вірменами католицького віросповідання. Фактично, ця подія ознаменувала процес асиміляції поляками вірмен, що посилилось в наступних роках.

Унікальні написи на грабарі (Գրաբար) залишилися у внутрішньому дворику на вулиці Лесі України 16. Це була церковна старовірменська мова, яка навіть в той час була “застарілою”, адже її використовували лише у богослужіннях та в офіційній документації.

ԱՍՏՈՒՍԾԱԾԻՆ ԱՆԱՐԱՏ ԿՈՅՍԵ (“Непорочна діва Богоматір [захисти нас]”)
Завдання цих написів полягало у захисті помешкання та його власників від злих сил. Саме тому їх писали над входом у дім.

ԲԱՐԷ ԽԱՒՍԵԱ ԲՆԱ ԿԷՒՈՑՄ (приблизний переклад: “Щастя [i] в достатку жити в новому домі”)
Популярною мовою спілкування серед купців була італійська. Сюди приїздили генуезці, які володіли колоніями у Причорномор’ї та венеціанці, котрі навіть мали своє посольство у Львові (Венеціанська кам’яниця на площі Ринок).

Венеціанська кам’яниця. Над аркою зображений крилатий Лев – герб Венеції

Хорошими купцями та лихварями були євреї-ашкенази (жиди)[3], які переселилися з Центральної Європи до Львова (втікаючи від єврейських погромів). У повсякденному спілкуванні євреї розмовляли ідишем (на основі німецької) чи сефардською (на основі іспанської) мовами. Саме ці діалекти використовувались при спілкуванні зі східними купцями, які привозили вино з Константинополя (Стамбулу).

Фото старого єврейського кладовища у Львові початку ХХ ст.

Слід згадати про посаду “тлумача”, або перекладача, який мав у своїх обов’язках порозумітися з різними купцями. На диво, цю функцію у Львові виконували приїжджі греки[4], котрі також володіли східними мовами. Саме вони забезпечували східним купцям безперешкодне пересування містом та сприяли проведенню торгових операцій. Було чимало італізованих греків, котрі прибували з о. Крит чи о. Хіос, якими володіли Венеція та Генуя відповідно. Про торгівельний талант греків свідчить відома приказка: “Приїхали греки – привезли цитрини”. Осілі греки, які ставали членами Ставропігійського братства[5], використовували в повсякденному житті грецьку, руську чи польську мови.

Успенська церква. Напис над порталом (входом до храму) на грецькій. Суть напису полягає в тому, що після пожежі 1671 р. каплицю відбудував на свої кошти член братства Олексій Балабан

В часи правління Стефана Баторія, який був угорцем за національністю, почали масово прибувати мадярські (угорські) купці, які були основними постачальниками вина на львівський ринок. Найвідомішою угорською родиною Львова були Боїми, родоначальником якої був Георгій Боїм, котрий зробив свої статки саме на торгівлі вином. Його син Павло Боїм був придворним лікарем короля Сигізмунда ІІІ Вази (1587–1632), а внук Міхал став першим європейським місіонером-єзуїтом, який поїхав у Китай. Вважаємо, що через економічний інтерес угорці швидко асимільовувались та вивчали польську мову.

Каплиця Боїмів, де поховані представники цього роду.

Не менш цікавою є ситуація стосовно молдавських купців. Річ у тім, що на території тогочасної Молдавії проживала велика кількість слов’ян, які говорили мовою, подібною до староукраїнської. Варто згадати, що в складі тогочасного Молдавського князівства перебувала Буковина (Шипинська земля), яка була заселена переважно руським (українським) населенням.

Зауважимо, що в самому ж князівстві в XIV–XVIІ ст. мовою документації була староукраїнська офіційна мова, а зі Львова до Молдови привозили книги. В той же час Львівське братство з Молдови отримувало матеріальну допомогу на будівництво церков і потреби друкарні.

Лексикон словенороський Памво Беринди (1627 р.) – друкований словник, де вміщено переклад 7 тисяч слів з церковнослов’янської на староукраїнську офіційну мову.

На спорудження “третьої” Успенської церкви у Львові (адже дві попередні були знищені) дав кошти молдавський господар Олександр Лопушанин (Лопушняну) та його дружина Роксана: в пам’ять про це церкву називали Волоською [6]. А коли у 1628 р. згоріла львівська друкарня, на її відновлення велику суму грошей виділив господар Молдови Мирон Барновський-Могила.

Іноді, молдавські бояри та заможні городяни, для отримання освіти, посилали своїх дітей до українських шкіл, зокрема в братську школу Успенської церкви.

“+ Печать Стефана. Воєвода [и] господар земли Молдавской”. Печатка молдавського господаря Стефана ІІІ Великого (1457–1504) написана на староукраїнській офіційній мові.
Можемо стверджувати, що тісні українсько-молдавські контакти сприяли тому, що молдавани могли розуміти місцеву староукраїнську розмовну мову. Через те, що Молдавія довший час була під турецькою протекцією, молдавські купці могли виконувати функції посередників між турками й поляками, доволі добре володіючи їхніми мовами.

Успенська церква та вежа Корнякта. Центр православної (русько-української) громади у Львові.

Звісно ж, популярною мовою спілкування на локальних базарах (особливо у невеликих містечках навколо Львова) була розмовна українська (руська) мова, адже місцеве населення Руського воєводства (Галичини) було переважно українським. Саме від українських селян навколишніх сіл місто отримували більшість необхідних продовольчих товарів.

Напис над одним із порталів (входів) Успенського собору: “Сия врата Господня праведнии внидут в ня” (Це брама Господня, праведники в неї входять (Псалом 117:20).

Феномен Львова полягає не у будівлях, а у людях різних національностей, культур та віросповідань, які тут проживали. Вони створювали мультикультурний міський простір, який базувався на повазі та терпимості до інших, що є актуальним й для сьогодення.

Автор: Димидюк Дмитро / galinfo.com.ua

P.S. Автор виголошує щиру подяку Капралю М.М., Лилю І.М., Царьовій Н.М. та Гришку Ю.П. за цінні поради під час підготовки цієї статті.

[1] Уся історія створена на реальних подіях та описах очевидців.

[2] Не варто плутати церковнослов’янську та староукраїнську мови.

Церковнослов’янська мова – офіціна книжна та церковна мова з часів Київської Русі, яка була створена на основі південнослов’янської мови та принесена на Русь після прийняття хрещення в 988 р. (використовуватиметься до кінця XVIII ст.).

Староукраїнська офіційна мова – суміш церковнослов’янської та елементів розмовної української мови, яку використовували у юридичних документах.

[3] В той час євреїв називали жидами, а саме слово не носило образливого характеру. Прикладом цього служить те, що в польській мові це слово до цих пір функціонує. Після приходу комуністів до Львова у 1939 р., слово “жид” набуває різко негативного значення.

[4] Можемо стверджувати, що у Львові існувала потужна грецька діаспора, яка була частиною православної громади міста. Саме греки (зокрема Констянтин Корнякт) фінансував будівництво Успенської церкви та допомагав братству.

[5] Ставропігійське братство або Львівське Успенське братство – національно-релігійна організація православних міщан Львова задля розвитку та захисту православної (української) культури.

[6] Хоча і ця церква довго не простояла й згоріла у 1571 р. Кошти на будівництво вже сучасної (“четвертої”) Успенської церкви виділив грек Констянтин Корнякт.

У Львові організували Святвечори для кількасот потребуючих

В цей світлий день ніхто не має бути самотнім, голодним чи нещасливим, наголошують організатори, а тому запросили потребуючих, щоб разом відчути радість свята Різдва Христового.

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» накривала різдвяні столи з 12-ма традиційними для святвечора стравами у Львівському палаці мистецтв. «В цей світлий день ніхто не має бути самотнім, голодним чи нещасливим», – вважають організатори, вже упродовж 16 років запрошуючи потребуючих повечеряти й відчути радість свята Різдва Христового.

До благодійного Святвечора долучився міський голова Львова Андрій Садовий. А розпочалася вечеря з молитви та благословення Митрополита Львівського (УГКЦ) Ігоря (Возьняка).

© прес-служба ЛМР

Також сьогодні святвечори для потребуючих організовують Український католицький університет, БФ «Справа Скарбека» і Центр обліку та нічного перебування бездомних осіб.

Завтра на благодійний обід запрошують у храм Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. Трапезу готують за сприяння Спільноти святого Егідія.

Відкрита для людей і будівля міської ради – всі охочі можуть запалити на свята свічечку від лампадки з Віфлеємським вогнем миру, що є в капличці ратуші (кімн. 116).

Триметровий дідух: у Львові встановили головний атрибут Різдва

Дідух – це символ добробуту, гарного врожаю та злагоду в родині.

Львів’яни готуються до Різдва. Уже виготовили триметрового дідуха – цей символ свята очолить процесію, яка рушить центральними вулицями міста. Як готуються містяни та туристи до святкової ходи розказала кореспондент “5 каналу” Марта Шикула.

Буквально тільки-но у центрі міста, біля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла вже встановили триметрового дідуха – символ Різдва урочисто пронесли середмістям у супроводі колядників. Діти і дорослі вже вітали усіх із народженням Божого сина.

Для Львова це традиційне різдвяне дійство. До святкового встановлення дідуха долучилися десятки людей – не лише львів’яни, але й туристи. Найменші учасники несли у руках маленьких дідухів, які вони потім вставлять у величезний сніп.

“Зараз буде дійство – винос дідуха. У всіх галицьких, та й не тільки, родинах так заведено, що перед тим, як сідати вечеряти, господар ставить на стіл дідуха. Це як символ багатства, хліборобства. Готуємося з дітьми ходою його виносити”, – зазначила учасниця акції Аня Васюта.

“Вже майже десяток років у Львові на площі Яворського встановлюється дідух. Я вважаю, що для нашого міста це дуже важливо й символічно. Немає іншого міста у світі, де б почував себе так вдома і ціле місто було б однією родиною. Дідух встановлюється завжди 6 числа, у передобіддя. Сьогодні це о 12 годині. Встановлює міський голова. Напевно містян у той момент і небагато, але площа – повна. І я розумію, що то всі люди, які приїхали відчути чари Різдва саме до нашого міста”, – впевнена інша учасниця акції Тетяна Пилипець.

Наразі на площі відбувається різдвяний концерт. Різні гурти – дитячі та дорослі – колядують. Головний атрибут Різдва виготовили місцеві майстри із 150 снопів. Дідух – це символ добробуту, гарного врожаю та злагоду в родині.

Від сьогодні у львівських трамваях звучатимуть колядки

Від сьогодні, 6 січня, у всіх трамваях міста звучатимуть різдвяні колядки. Цьогоріч львів’яни та гості нашого міста під час проїзду у міському електротранспорті в часі різдвяного періоду зможуть почути народні колядки у виконанні етно-фольк-гурту Troye Zillia та української співачки, волонтерки та громадської діячки – Софії Федини. Про це Львівському порталу повідомили у прес-службі мерії Львова.

Можна буде почути такий відомий твір, як ЩЕДРИК Carol of the bells в музичній інтерпретації гурту Troye Zillia, а також загальновідомі колядки з репертуару Софії Федини.

«Усі твори автори надали на безоплатній основі з правом публічного використання та програвання у громадському електротранспорті міста впродовж різдвяних свят. Ми дуже задоволені, що й цього року ми можемо долучитись до святкування Різдва та трохи потішити наших пасажирів приємними різдвяними мелодіями. Дякуємо виконавцям, що люб’язно погодились надати свої твори та долучились до цього проекту», – коментує речник ЛКП «Львівелектротранс» Іван Бондар.

Якою могла бути церква святої Анни. 7 найкращих проектів

Мабуть кожен львів’янин знає, де розташована Церква Св. Анни та як вона виглядає. Але чи багато з нас знають, що на сьогодні пам’ятка могла б виглядати зовсім по-іншому. Адже на початку ХХ ст. в правління парафії святої Анни за посередництвом Кола архітекторів польських з’явився задум знести старий костел та побудувати на його місці новий.

© Наш Львів

Конкурс на проект нового храму було оголошено у львівському журналі “Czasopismo techniczne” в 1911 р. Початково термін подачі робіт було визначено до 1 квітня, згодом продовжено до 20 числа.

До складу конкурсного журі увійшли: прелат Владислав Лібревський, архітектори Альфред Броневський, Міхал Лужецький, Альфред Каменобродський, Владислав Садловський, Ігнатій Кендзерський і живописець Владислав Яроцький.

Всього на конкурс було подано 24 проекти, 4 надійшли з запізненням, через що не були взяті до розгляду, 2 роботи були недопущені до конкурсу через невідповідність його умовам.

Результати обговорення було опубліковано у тому ж журналі “Czasopismo techniczne” у 1912 р. Оскільки, за висновком комісії жоден з проектів не міг бути зреалізованим без впровадження значних модифікацій, то першої нагороди присуджено не було.

Другу премію здобув спільний проект авторства Владислава Дердацького та Вітольда Мінкевича.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Дердацького та В. Мінкевича. Вигляд спереду, 1911 р
Костел Св. Анни. Конкурсний проект В.Дердацького та В.Мінкевича. Загальний вигляд, 1911 р
Костел Св. Анни. Конкурсний проект В.Дердацького та В.Мінкевича. Вигляд з вул.Городоцької, 1911 р.

Третє місце було поділено між проектами Людвіка Соколовського зі Львова,

Костел Св. Анни. Конкурсний проект Л. Соколовського. Загальний вигляд, 1911 р

Сільвестра Пайдзерського з Фріденау

Костел Св. Анни. Конкурсний проект С. Пайдзерського. Загальний вигляд, 1911 р.

і Леопольда Карасінського зі Львова.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект Л. Карасінського. Загальний вигляд, 1911 р

Окрім того було відзначено роботи Оскара Сосновського

Костел Св. Анни. Конкурсний проект О. Сосновського. Загальний вигляд, 1911 р

та Веслава Ґжимальського.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Ґжимальського. Фасад, 1911 р
Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Ґжимальського. Вигляд збоку, 1911 р.
Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Ґжимальського. Загальний вигляд, 1911 р

Також у журналі опублікували ескізи архітекторів Дубіка і Вісневського.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Дубіка і Т. Вісневського. Загальний вигляд, 1911 р.

Плани зведення нової святині викликали бурхливі дискусії громадськості. Обурені громадяни звернулися до влади з протестом проти знесення старого костелу і, отримавши підтримку голови Центральної комісії охорони пам’яток, доктора Олександра Чоловського, домоглися аби реалізацію проекту було припинено.

І на сьогодні ми можемо милуватися тим виглядом, який святиня набула ще у 1730 р.

Автор: Софія ЛЕГІН / photo-lviv.in.ua

У Львові біля пам’ятника королю Данилу заборонять паркуватися

Відповідне рішення прийняла міська комісія з безпеки дорожнього руху, повідомив депутат Львівської міської ради Іван Гринда, йдеться на Інформаційному порталі депутатів ЛМР.

«В центральній частині Львова часто спостерігаємо транспортні корки. Інколи це стається не тільки через велику кількість авто, а й через неправильно організований дорожній рух. Зокрема, біля пам’ятника королю Данилу паркуються авто, і це стає причиною ще більших корків на площі Галицькій. Відтак, я звернувся на міську комісію з безпеки дорожнього руху з проханням вставити знак 3.34 «Зупинку заборонено», що, в свою чергу, дасть змогу розвантажити дорогу», – повідомив депутат.

Крім цього, у відповідь на звернення Івана Гринди комісія вирішила ухвалити рішення про облаштування на вул. Саксаганського антипаркувальних стовпців з парної сторони від будинку №12 до вул. І. Франка.

Зі слів депутата, на вул. Саксаганського не до кінця встановлені стовпчики для блокування автомобілів. Через це авто виїздять на пішохідний перехід і мешканці міста, особливо з дитячими візочками, змушені виходити на проїжджу частину.

Жителі містечка на Львівщині відмовилися повертати йому історичну назву

У травні 2017 року депутати у Кам’янка-Бузьку запропонували ідею повернути місту історичну назву – Кам’янка-Струмилова. Однак мешканці міста не підтримали цієї ідеї.

24 грудня 2017 року під час проведення перших виборів до Кам’янка-Бузької ОТГ відбулось і громадське опитування жителів щодо повернення місту його історичної назви. В опитуванні взяли участь 3733 особи.

“За результатами опитування назві “Кам’янка-Бузька” виборці віддали 2768 голосів, за “Кам’янка-Струмилова” – 965. Це означає, що перейменування міста поки що не на часі”, – йдеться в повідомленні, опублікованому на сайті міської ради Кам’янка-Буської.

Джерело

15 готелів з вражаючим минулим: Львів, Київ, Дніпро та Одеса

За історією ми звикли вирушати в музеї. Але і готель може бути своєрідним музеєм, що зберігає пам’ять про події минулих років. Особливо, якщо він розташований у старовинному особняку з віковою історією. Деякі українські готелі відчинили свої двері сто років тому, інші тільки недавно оселилися в історичних будівлях.

Ці стіни зберегли пам’ять про видатні уми, знаменитих художників і письменників. Вони приховують у собі жахливі таємниці і драми.

Готель, де гетьман зрікся булави: Premier Palace Hotel, Київ

«Прем’єр Палас» від інших готелів Києва відрізняє його яскрава історія – саме в цих стінах вершилася доля України. Фешенебельному готелю вже більше ста років. Своїх перших відвідувачів він прийняв у 1912 році. Готель був блискучим: гостям пропонували всі блага цивілізації – електрику, водопостачання, телефон. А бенкетний зал міг прийняти тисячу відвідувачів!

Через пару років після відкриття Premier Palace чекала найзначніша подія в його житті. Саме тутгетьман Павло Скоропадський підписав документ про зречення від влади. Так закінчилася чергова спроба створити українську державу. В пам’ять про історичні події в готелі облаштували тематичний люкс під назвою «Гетьман».

У 1950-х роках готель отримав друге життя – його реконструювали після війни. З’явилася швейна майстерня, перукарня і навіть бібліотека з фондом 25 000 книг. У радянський час готель здобув славу під назвою «Україна» – скільки зірок телеекрану зупинялося в цих номерах! Наприклад, Олександр Вертинський, в честь якого тепер названо один з тематичних люксів. Джерело фото: premier-palace.phnr.com. Любив тут бувати і Володимир Висоцький – його ім’ям названо розкішний люкс «Прем’єр Паласу».

Подейкують, що Любов Орлова, зупиняючись у готелі, просила поставити її телефон… на шафу! І кожного разу піднімалася на стілець, щоб до нього дотягнутися. Це допомагало 60-річній актрисі підтримувати фізичну форму. Тепер в готелі є тематичний люкс, присвячений Любові Орловій.

А скільки знаменитостей зі світовим ім’ям зупинялося у п’ятизірковому «Прем’єр Паласі» за роки незалежності України: Стівен Спілберг, Орнелла Муті, Софі Лорен, Кондоліза Райс – цей список досягає декількох сотень гучних імен.

Адреса: Київ, бульв. Шевченка / вул. Пушкінська 5-7/29.

Таємниці 18 століття: Leopolis, Львів

А ви знали, що відкриваючи перед собою двері львівського готелю Leopolis, ви відкриває завісу, що приховує таємниці 18 століття? До комплексу готелю входить пам’ятник архітектури, перша згадка про який датується ще 1767 роком!

Першим господарем цього будинку був золотих і срібних справ майстер. А в довоєнний час тут розташувалася антикварна крамниця і книжковий магазин, в якому друкували і продавали чудові листівки з чарівними краєвидами Львова. Протягом століть кам’яна споруда зазнала безліч перебудов, але, все ж, зберегла свою середньовічну структуру та елементи ренесансу. Зараз це витончений бутик-готель, що налічує 72 елегантних номери.

Відчути чарівність старовини ви можете, оселившись у готелі або ж заглянувши до його ресторанів та чудових терас.

Адреса: Львів, вул. Театральна, 16.

Ніч з Бальзаком, Казановою і Гагаріним: готель «Жорж», Львів

«Жорж» – це готель-легенда. Найаристократичніший готель Львова ще зберігає подих прекрасної епохи, пам’ятає ріки шампанського, які лилися на званих вечерях.

Аристократична вишуканість – основна родзинка готелю, що з’явився в 1890 році. Тоді він мав назву «De La Rus». У театральному залі, обладнаному в саду, проходили різні карнавали і вистави, демонструвалися твори мистецтва. Але особливим блиском готель засяяв після реконструкції. Над його зовнішнім виглядом працювали відомі віденські архітектори, завдяки яким перевтілилися оперні театри у Відні, Одесі, Турині.

Тризірковий готель змінив назву і став носити ім’я свого засновника, Жоржа Гофмана. На той час це був готель суперкласу, що відповідає нинішньому п’ятизірковому. Тільки уявіть собі: вже сто років тому в «Жоржі» були цілодобова холодна і гаряча вода, центральне опалення, електроліфт. Партер будинку займали елегантні магазини для вельмож, перукарський і парфумерний салони, галантерея. У сяючих залах ресторану з шиком проходили бали і звані вечори. Серед гостей готелю були – Оноре де Бальзак, Етель Войнич, Йоганнес Брамс, Джакомо Казанова, Ріхард Штраус, Ференц Ліст, Юрій Гагарін. Це один з найцікавіших готелів Львова.

Навіть у радянський час готель продовжував приймати гостей. Тільки тоді, як і багато готелів колишнього Союзу, він називалася «Інтурист».

Зараз готель пропонує гостям вишукані номери, ресторан, панорамну терасу. До речі, є тематичні люкси. Один з них виконаний в ретро-стилі і присвячений Оноре де Бальзаку – саме в ньому письменник зупинявся, коли їхав до своєї коханої.

Адреса: Львів, пл. Міцкевича, 1.

Життя богеми: PANORAMA Hotel Lviv

Уявляєте, якби ви прогулюватися вуличками Львова на початку минулого століття, ви б нікого не збентежили питанням «А де тут Нью-Йорк?». Бо саме таку назву мав модний у той час готель. Вишуканий готель, розташований неподалік від львівської перлини – оперного театру, любила богема.

В ньому зупинялася і оперна діва зі світовим ім’ям Соломія Крушельницька, і легендарний німецький композитор Ріхард Штраус. Не дивно, що з такими постояльцями готель намагався випереджати свій час: вже в середині 20-х років минулого століття кожен номер був обладнаний телефонним зв’язком, що було великою подією для Львова.

Згодом готель перейменували в «Дніпро», потім – «Опера». А зовсім недавно, в 2014 році, після масштабної реконструкції, він отримав нову назву – PANORAMA Hotel Lviv.

Назва вибрана не випадково. Адже саме звідси, з великих вікон відкривається чарівна панорама старого Львова з його центральним проспектом, Оперою, старовинними соборами і віковими вежами.

А щоб відчути атмосферу богемного життя, можна обрати для себе вишуканий напівлюкс або тематичний люкс «Опера».

Адреса: Львів, пр. Свободи 45.

Ніч у концтаборі: готель «Citadel Inn»

Стіни п’ятизіркового готелю стали свідками найтрагічніших сторінок історії. Башта № 2, де розташувалися вишукані номери, колись служила камерою смертників і місцем для ведення допитів. Територія цитаделі була концтабором, в якому від голоду, розстрілів і катувань загинуло більше 140 тисяч людей… Це були трагічні події Другої світової війни.

Але була у Львівської цитаделі й інша сторінка історії. Це єдиний в Україні комплекс фортифікаційних споруд, зведених в середині 19 століття, який зберігся до наших днів. Будівництво цитаделі запланували австрійські військові після так званої «весни народів». Але не для захисту Львова від зовнішнього ворога, а щоб залякати місцеве населення. Цитадель складалася з казарм і шести башт. Зараз збереглися тільки дві: одна не використовується, у другій – готель «Citadel Inn».

Нині гостям пропонують відчути дух австро-угорської імперії, зануритися в епоху розкоші імперського стилю, величі і чарівної грації Львова 19 століття.

Адреса: Львів, вул. Грабовського, 11.

Візитка міста: «Гранд готель Україна», Дніпро

Цікаві готелі на Львові на закінчуються. Хочете погостювати в найграндіознішій будівлі дореволюційного Дніпра? Тоді вам саме в «Гранд готель Україна».

Поява цього особняка на початку минулого століття стала подією для тодішнього Катеринослава. Це була блискуча будівля зі складними куполами, червоною черепичною покрівлею, багатоярусними шатровими башточками з кованими шпилями. Будинок, збудований у стилі українського модерну, ставсвоєрідним меморіалом Запорізької Січі. Центральну вежу вінчав шпиль-флюгер, що зображав сцену двобою двох кіннотників – запорізького козака і шляхтича. Вражало і внутрішнє оздоблення будинку, особливо – великі металеві човни в стилі Київської Русі, що спускалися зі стель у вигляді люстр.

Прибутковий будинок Хрєннікова зобов’язаний своєю появою господареві, молодому мільйонерові, інженеру і власнику одного з перших у місті автомобілів. Оригінальна будівля, зведена за його задумом, стала візитівкою міста і часто зображувалася на сувенірних листівках. На жаль, будинок сильно постраждав під час війни: його спалили фашисти. Але споруду відновили ще в радянський час. І розмістили в будівлі готель «Україна». А в 1990-ті будівлю реконструювали, наблизивши її вигляд до початкового. Тепер «Гранд готель Україна» – один з найпрестижніших готелів міста, де пропонують навіть президентський люкс.

Адреса: Дніпро, вул. Короленка, 2.

В одному номері з Чеховим і Шаляпіним: готель «Лондонський», Одеса

Варто трохи пройтися від Потьомкінських сходів по знаменитому Приморському бульвару, як ви опинитеся біля легендарного готелю. Чому легендарного? А де ще так тісно переплетені історія і сучасність? Антон Чехов і Федір Шаляпін, Роберт Льюїс Стівенсон і Марчелло Мастрояні, Майя Плесецька і Монсеррат Кабальє, Паоло Коельо і Жан Клод ван Дамм у різний час були гостями елітного готелю. Траплялося, що в готелі зупинялися навіть короновані особи і нащадки аристократичних фамілій.

Готель «Лондонський» – пам’ятник архітектури, створений на тому самому місці, де розташовувалася антична попередниця Одеси – гавань Істріан. Далеко не всі знають, що засновником і першим власником готелю став знаменитий французький кондитер Жан-Батист Карута. Всі модні французькі назви до того часу вже були «розібрані», і він вирішив звернути погляд до туманного Альбіону. Так одеський готель став «Лондонським». А виконали його в стилі італійського ренесансу.

Відчинивши свої двері перед відвідувачами в 1846, готель «Лондонський» з того часу є зразком аристократичної витонченості, блиску і розкоші.

В бізнес-готелі можна знайти як економний номер, так і президентський люкс.

Адреса: Одеса, Приморський бульвар, 11.

Де зупиняються мільярдери: готель «Брістоль», Одеса

Історія одеського «Брістоля» нараховує вже більш 100 років. Ще за часів своєї появи готель був визнаний одним з кращих та найбільш упорядкованих у Російській імперії: зручності в кожному номері, телефони, вишколена обслуга, шикарний інтер’єр. Свою назву готель запозичив у фешенебельного віденського готелю і дуже полюбився одеській знаті.

Цікаво, що в радянські часи готель отримав назву «Червоний». Під стать назві, його пофарбували в червоний колір. Але під осяйним одеським сонцем готель досить швидко марнів, набуваючи жовтуватого або навіть салатового відтінку. Одесити любили жартувати, що тільки в Південній Пальмірі можна замовити номер у «Червоному готелі», а приїхати в зелений. До своїх історичних коренів готель повернувся порівняно недавно, у 2010 році, знову засяявши у всій пишності.

«Брістоль» вважається одним з найкращих і дорогих готелів України. До речі, якщо трапиться зупинитися в цьому готелі, знайте, що до вас тут бувало безліч знаменитостей: Іван Бунін, Теодор Драйзер, Джеймс Олдрідж, Леонід Утьосов, Андрій Миронов і навіть американський мільярдер Арманд Хаммер. Для вимогливих гостей у п’ятизірковому готелі бізнес-класу передбачений президентський люкс.

Адреса: Одеса, вул. Пушкінська, 15.

Ніч у серці міста: готель «Пасаж», Одеса

Кожен, хто бував в Одесі, обов’язково заглядав у Пасаж. Милувався архітектурними красотами, бродив по місцевих магазинчиках, вбирав тут дух тієї самої Одеси. Але мало хто знає, що в цих стінах можна зупинитися на нічліг. Причому в недорогому готелі, який так і називається – «Пасаж».

Торговий центр з’явився наприкінці 19 століття: на його зведення пішло всього два роки, у що зараз віриться дуже важко. Пишна будівля була багато декорована античними скульптурами, насичена бароковими ліпними прикрасами. За це архітектуру будівлі навіть жартівливо порівняли з величезним тістечком з кремом.

Від початку був тут і готель, який вважалася одним з найкращих на півдні Російської імперії. З власною електростанцією, ванними, читальнею, рестораном, перукарнею, центральним опаленням. Повний шик! Але вже через рік після відкриття перлина Одеси палала серед білого дня при великому скупченні народу. Пожежна команда самовіддано рятувала постояльців готелю і чудово впоралася з гасінням: Пасаж майже не постраждав.

Незважаючи на багату історію і різні, часом скрутні, часи, «Пасаж» залишається вірним традиції: тут досі приймають постояльців.

Адреса: Одеса, вул. Преображенська, 34.

Подих витонченої епохи: бутик-готель «Фредерік Коклен», Одеса

Один з найвитонченіших готелів Одеси – колишнє старовинне домоволодіння французької сім’їКокленів. «Будинок Коклена», побудований в 1852 році, чимало побачив за свою півторастолітню історію. В цьому домі збиралася вся міська еліта Одеси!

Коклен-старший був у 19 столітті ексклюзивним постачальником меблів двору його Імператорської Величності, а Коклен-молодший – відомим архітектором французької школи. Фасад будівлі Будинку Кокленів, що є пам’ятником архітектури, прикрашає ліпний галльський Півень – символ старовинного французького роду Кокленів.

У другій половині 2011 року завершилася практично повна реставрація Будинку Коклена. Новий бутик-готель, названий на честь його першого архітектора і власника, відчинив свої двері перед відвідувачами. Їх чекали витончені люкси в англійському, французькому, іспанському стилі, номери з камінами.

В готелі є 17 номерів, у створенні яких використовувалися дорогі матеріали – натуральне дерево цінних порід, мармур, натуральний камінь, шкіра. Стіни прикрашають картини і фрески.

Найбільший за площею номер готелю – тематичний люкс «Софі». Він присвячений Софії Рубінштейн – відомій вокалістці і піаністці, яка проживала тут наприкінці 19 століття. Номер прикрашений антикварними полотнами.

Адреса: Одеса, пров. Некрасова, 7.

Готель у колишньому казино: «Золота Пава», Берегово

Цей готель знаходиться в найзнаменитішій міській будівлі – колишньому казино «Берег». Тут витає дух столітньої давнини, адже, незважаючи на реконструкцію, готель зберіг свою стриману елегантність. Ось так, цікаві готелі є не тільки в обласних містах.

Багато хто з городян вважають, що жодна будівля Берегово не може зрівнятися із «Золотою павою»: різноманітні прикраси фасаду, акуратні башточки, керамічні мозаїки, виготовлені у вигляді павича, прекрасні візерунки…

Історично склалося, що тут довгий час був ресторан, але з 2003 року будівля відкрила свої двері і як готель. А ресторан, схожий більше на антикварну крамницю, продовжує існувати і понині.

Адреса: м. Берегово, пл. Ференца Ракоці, 1.

Готель з історією: «AllureInn», Чернівці

Готельно-ресторанний комплекс AllureInn можна сміливо назвати історичним готелем. Ще в 19 столітті тут розташовувався відомий готель, що мав споконвічну буковинську назву «Гуцул». До речі, він став першою спорудою на головній міській площі, збудованою з каменю. Так що доля готелю AllureInn тісно пов’язана історією центральній частині Чернівців.

Над оздобленням цього будинку працювали відомі архітектори, намагаючись, таким чином, додати привабливості головній площі міста. Готель мав просторий заїжджий двір, в якому мандрівники і торговці могли влаштуватися на нічліг. У подальшому в цій будівлі розташовувався магазин з продажу різноманітних друкованих паперів та ювелірна майстерня. А нині в старовинній будівлі знову працює готель.

30 номерів готельного комплексу виконані в класичному стилі, що в поєднанні з мармуровою обробкою підкреслює елегантність інтер’єру.

Адреса: Чернівці, Центральна площа, 6.

Готель з дерев’яними сходами: «HOTEL19», Харків

Кожен куточок у цьому готелі оберігає таємницю дев’ятнадцятого століття. 180 років історії, революція, війна…

Цей особняк знаходиться на найбільш відомій вулиці Харкова – Сумській, де ще в старовину зосередилося життя міста. Тут був побудований один з найбільш значущих доходних будинків Харкова. Він перебував у власності відомого страхового товариства «Саламандра». Над зовнішнім виглядом елегантного будинку, створеного в стилі північного модерну, працював син відомого санкт-петербурзького архітектора.

Готель тут з’явився відносно недавно. Під час реконструкції історичної будівлі постаралися максимально точно відновити всі деталі, а в холі відбудували дерев’яні сходи. Для гостей передбачено 24 оригінальних номери.

Адреса: Харків, вул. Сумська, 19.

У графській резиденції: санаторій «Карпати»

Поїхати на відпочинок і опинитися в графській резиденції? Українці можуть собі це дозволити. Досить вирушити в село, назву якого легко запам’ятати – Карпати. Тут зберігся просто казковий палац, навколо якого розбитий прекрасний парк з декоративним озером.

Колись ці землі належали аристократам Шенборнам, які залишили яскравий слід в історії українського Закарпаття. Завдяки їм і з’явився чарівний замок-палац. Його будували за астрономічним принципом: 365 вікон вказують на зв’язок з кількістю днів у році, 12 входів уособлюють 12 місяців, а 4 вежі відповідають порам року.

У радянський час колишню графську резиденцію віддали під санаторій. Звичайно, у палаці немає спальних корпусів. Але опинившись в санаторії «Карпати», вам випаде можливість гарненько роздивитися романтичні види і насолодитися графським парком.

Адреса: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Карпати, 1.

Джерело IGotoWorld.com

Макаґіґі, бези та склиця, або рецепти печива та ще пару приписів наших бабусь до свята

Надходить Різдво Христове. В ці дні, як і сотні років тому львівські господині готуються до цього світлого свята. В кожної з них свої рецепти та свої маленькі, або великі, таємниці як створити неймовірно смачний шедевр та вразити усіх, хто покуштує її смаколики.

А що ж пекли наші бабусі 80-90 років тому, якими рецептами користувалися готуючись до свята? Про це можна довідатися у жіночому часописі “Нова хата”. Приписи для приготування різних страв містилися у кожному номері журналу для плекання домашньої культури, але ми взяли страви, що публікувалися у січні 1928 та січні 1938 рр. напередодні Різдва. (орфографія та стилістика тексту збережені)

Макаґіґі, бези та склиця, або рецепти печива та ще пару приписів наших бабусь до свята
Макаґіґі, бези та склиця, або рецепти печива та ще пару приписів наших бабусь до свята

Свята в кухні

Підготовляючись до печива треба памятати:

1. Уложити собі плян печива, що його думаємо спекти на свята. Упорядкувати, як думаємо його робити по собі. Прочитати наперед докладно всі приписи й винотувати, яких продуктів нам потрібно.

2. Провірити все знаряддя, особливо те, що його зрідка вживаємо. А то в останній хвилині завважимо, що млинок не меле оріхів, або що тортівниця зле відчиняється.

3. Добір харчів. Треба памятати, що тільки першорядні продукти дадуть добре печиво. Не забути також, що такі знаходяться в “Нар. Торговлі , “Центросоюзі” й “Маслосоюзі”. Взагалі пригадуємо всім українським господиням, що перед циим святами не сміє ніодин сотик піти в чужі руки!

4. Мірити продукти треба дуже докладно. “На око” може спуститись лище дуже дуже вправна господиня, що вже багато разів виконувала те печиво. Муку вжити вже пересіяну. Ложки й шклянки наповняти без чубів.

5. Піч чи руру треба дуже добре знати. Найкраще її наперід випробувтаи й відповідно огріти.

Фрагмент часопису “Нова хата” за січень 1938 р.

Коли солодощі й печиво вже готове, забираємось до ладження святої вечері. Страви підбирати так, щоб їх можна було, приправивши відповідно, подати й першого дня свят до обіду.

Засадничі страви на святу вечерю, це борщ із вушками, риба, узвар і кутя. Стравопис можна збагачувати, або упрощувати відповідно до того, як нас на те стати. Окрім того дуже смашні й практичні є голубці, тому, що можуть послужити нам ще другого дня. Так само добре до риби зладити французьку салату. Половину її приправити з яблуком на святу вечеру, а половину лишити на другий день і доповнити рештками з шинки. Взагалі стараємось першого дня подати такий обід, щоб господиня й помішниця не крутились занадто коло кухні й могли свобідно піти до церкви. Отже може бути згадана салата, борщ або росіл із паштетиками, що лишилися з учора, голубці з грибовою або помідоровою підливою, замість лакоминки торт, початий учора. На десерт гарні овочі (фрукти – ред).

Різдвяний стіл (фото http://lyuboml.rayon.in.ua/)

Пополудне першого дня присвячене на відвідини близьких свояків і знайомих. Подаємо тоді солодкий підвечірок, а коли хочемо гостей затримати довше, тоді салатку французьку, або канапки. Висаджування кількох страв по полудні не лише не в доброму тоні, але й доводить, з огляду на потребу кількох візит до переїдження і шлункових недомагань. Поволи виходить з моди.

Оселедці з цибулькою

Потрібно: 1 молошний оселедець, 1 яблуко, 1 цибуля, 1 цитрина, 2 дека (20 грам – ред.) оливи.

Вимочити молошного оселедця в зимній воді 24 год., змінюючи воду кілька разів. Ще краще намочити його в молоці. Вийняти молочко, посікти дрібно, додати січене яблуко й цибулю, до смаку цитринового соку, і уложити це все на тарілці. З оселедця обібрати шкіру, відтяти голову, розтяти на половину через хребет, вийняти старанно ости, обложити обома половинками січену масу і скропити їх цитриною й оливою.

Короп по королівськи

1 1/4 кґ короп, 50 дека мішаної ярини, 25 дека печериць, 3 дека цибулі, 3 дека масла, 3 дека муки, молока, 1 жовток, сіль.

1. Справити рибу.

2. Приготовити смак із ярини.

3. Печериці почистити, піддусити, коли мягкі, зробити білу запражку, заправити.

4. Рибу начинити печерицями, дусити в смаку, під кінець додати печериць.

5. Виложити на полумисок залляти підливою.

Короп в ґаляреті

Очистити старанно 2 кг коропа, сполокати кілька разів у зимній воді, покраяти на кусники як звичайно і посолити; це зробити день наперед або найменше 3 години перед варенням. Відпарити дві моркви, 2 петрушки, 1/2 калярепи, кусник капусти, наляти свіжою водою, додати 3 грибки, 2 цибулі і 2 зернята англійського перцю. Коли ярина вже мягка, процідити смак (бульйон – ред.) до камінної ринки і вихолодити. Потім наложити рибу до процідженого смаку, додати 6 зубків дрібно-посіченого чіснику і варити 1/2 години. Тоді виняти на довгий півмисок, уложити в цілість, а по боках прикрасити яриною, звареною у смаку, а саме: звіздочками з моркви, рожечками із варених окремо каляфіорів і твердиим яйцями. Два білка розколотити з ложкою зимної води, вляти до смаку і заварити. Опісля процідити крізь серветку до горнятка. Полумисок з рибою покласти рівно на столі у холодному місці, заляти смаком уважаючи щоб не попсувати ґарніровання — і лишити нехай застигне. Можна також застуджувати рибу у формі; тоді дно і боки форми прибирається яриною. До цеї риби подається оцет.

Макаґіґі, бези та склиця, або рецепти печива та ще пару приписів наших бабусь до свята

Щупак запіканий із городовиною

Потрібно: 1 кґ риби, 10 дека моркви, 10 дека салєри, 5 дека петрушки, 2 ложки помідорових повил, 3 дека швайцарського сира, 6 дека масла.

Почистити рибу, переполовити її вздовж, відділити мясо від остей, посолити й лишити так на 2 години. Уложити рибу в ринці, прикрити городовиною, покраяною в пластинки, зверху полляти помідоровим повилом, і дати кілька куснів свіжого масла. Пекти на середнє гарячій рурі около 45 хвилин, підливаючи часто зимною водою, щоб утворилось більше підливи. Коли городовина змякне й риба вже готова, посипати її тертим сиром, запекти ще 10 хвилин і видати.

Щупак із макароном

Потрібно: 1 кґ риби, 15 дека макарану, 8 дека масла, 3 дека швайцарського сира, 10 дека вудженого бочку, шклянка росолу з риби, 2 дека муки, 1 сире жовтко, сіль.

Почистити щупака і поділити на дві частини. Відділити мясо від остей, посолити й лишити на дві години. Потім покроїти бочок на вузькі пасочки й нашпигувати на щупака на малі кусні, зрумянити з обох сторін на товщі, взяти кілька ложок рибного росолу, (виварити його з голови й остей), душити 15 хвилин. Окремо зварити макаран. У риночці укладати верствами макаран і рибу. З муки й масла (4 дека) зладити запражку, розвести росолом із риби, всипати ложку тертого сира, затягнути жовтком, посолити, полляти ним рибу. Зверху посипати тертим сиром, і вложити на чверть години до гарячої рури.

Бези

Потрібно: 1 шклянка густої сметани, 60 дека муки, 20 дека цукру, 20 дека меду, 2 яйця, 2 ложочки води, півтора ложочки цинамону, гвоздики.

Пересіяти муку, розпусити мід і цукор і легко зарумянити. Вистудити. Дути туди соду і приправи й вимішати. Тепер вляти до муки мід і мішаючи додати яйця і сметанку. Замісити тісто, що повинно бути таке густе, як на клюски. В разі потреби додати муки, або води. Розтачати на грубість 2 цм. і викроювати круглі медівнички. Вимастити бляху товщем, посипати мукою і пекти бези на ясно-брунатну краску в середнє гарячій печі. Коли вистигнуть покрити склицею.

Склиця

Потрбіно 30 дека рафінованого цукру, чверть шклянки води, сок з цитрини.

Зварити цукор з водою, мішаючи. Коли з ложки почне тягнутися нитка, виляти до глиняної миски і втираючи скоро, аж збіліє. Скропити соком із цитрини, окремо додати тертої цитринової шкірки, втерти і люкрувати. Частину можна хмішати з чеколядою, розігрівши її над парою. Частину можна закрасити соком із буряків на рожево.

Солодощі на ялинку

Барабольки. Можна вжити на це рештки бішкопта, або якогось невдалого тортового пляцка. Поломити на кусники, скропити овочевим (фруктовим – ред.) соком, уформувати кульки на взір бараболь. Окремо змолоти оріхів, запарити сметанкою і обліпити цим юарабольки. Тепер обтачати на тертій чеколяді й уформувати на взір бараболі.

Чеколядовий торт крихкий

Потрібно: 18 дека масла, 18 дека цукру, 20 дека муки, чарка руму, 5 яєць.

На начинку: 10 дека цукру, 20 дека чеколяди, 3 жовтка, пів шклянки сметанки, 25 дека меорелевої мармеляди. Склиця румува.

Втерти в мисці масло на піну, додати цукру й жовтка, потім додати руму, вкінці змішати з білками, що вбиті на сніг. Спекти з того тіста два кружки і переложити начинкою. На крем розколотити жовтка в сметанці, додати цукру й терртої чеколяди, а потім вбивати на кухні, аж згусне і начинити тим торт торт. Окремо прозварити в риночці мармеляду, помастити нею торт зверху і з боків і полляти румовою склицею.

Солодкі смаколики (фото https://wallpaperstock.net/)

Макаґіґі з оріхів

Потрібно: шклянка меду, 12 дека цукру, 25 дека оріхів.

Заварити мід із цукром-мучкою, щоб легко зарумянився. Всипати січених оріхів, хвилину присмажувати, а потім виложити на вогку стільницю. Розтачати валком і кроїти на рівні кістки.

Добрий медівник

Потрібно: 4 яйці, 14 дека цукру, шклянка меду, шклянка молока, мала ложка соди, 1 деко амонякальної соли (можна дістати в аптиці), пів кґ. муки, коріння.

Втерти добре яйця з цукром, додати повну ложочку коріння. Розпустити соду й амонякальну сіль у молоці, вливати по трохи до яєць. Вкінці додати муку й мід, вибити добре, виложити на вимащену бляху й пекти годину в рурі. Можна додати оріхів, родзинків і мигдалів (разом 8 дека).

Горіховий мазурок

Змолоти 1/2 kg лісових оріхів і вимішати з 33 dkg цукру. Вбити на шум 8 білків, всипати до нього горіхи, вимішати, виложити на вимащену товщем і посипану борошном бляху, та спекти в недуже горячій рурі. По спеченні облити ґлязурою із шоколяди.

Шоколядові обарінки

Взяти 27 dkg борошна, 14 dkg свіжого масла, 12 dkg тертої шоколяди, 3 столові ложки цукру; всьо разом добре вимішати і виробити малі обарінки. Бляху помастити товщем, посипати борошном, поукладати обарінки і спекти в легкій печі.

Кавовий торт

Тісто: 28 dkg цукру і 8 жовтки втерти на біло, додати 15 dkg борошна, шум із 6 білків і легко вимішати. З цеї маси спекти 2 пляцки на тортівницях (промір 25 cm).

Маса: у каміннім горнятку розколотити 4 жовтка з 12 dkg цукру, додати 1/2 склянки дуже міцної кави, поставити на край плити і мішати, доки не затягнеться. Коли зовсім прохолоне, додати 12 dkg десертового масла втертого на шум. Терти ще 1/2 години, а потім торт переложити.

Лімоняда з чаю

Налити доброго чаю, не надто сильного, як прохолоне осолодити й дати соку з цитрини до смаку. Лімоняда з чаю дуже відсвіжує.

Крем з шинки

Взяти 30 dkg нетовстої шинки, змолоти або втовчи в моздірі і втерти з 5 dkg масла. До цього додати по ложці, пів склянки густого бшамелю і півсклянки густої сметани. Усе перетерти через сито, додати ще дві ложки дрібно посіченої шинки, білого перцю і соли, 1 dkg розпушеної желятини і трошки більше як півсклянки битої квасної сметани. Усе, добре вимішане, дається до форми (будинівки), виложеної папером, зачиняється щільно і залишається н акілька годин в леді. Крем викинений з форми, прикрашується корнішонами або маринованиим грибами.

Дуже надається до зимних буфетів на чайні вечері, або як приставка на елєгантні обіди.

(Бешамель: густа запражка з масла й муки, розпущена сметаною, трошки цитринового соку, 1-2 жовтка).

“Нова хата” за січень 1928 р.

Ну і на завершення практичні поради від Клавдії Бобикевич

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Стара бульба, варена в соленій воді, стає більше біла і пухка, як що додати до неї трохи оцту.

Печиво, яке застигло у формі, вложити на кілька хвилин у кипяток. Під виливом пари відстає печиво від форми не затрачаючи свойого вигляду.

Майонес має кращий смак, як що недовго до їди додати до нього кілька ложок густої сметани.

Дріжджеве тісто удасться певно, коли будемо тямити: молоко тепле не горяче, товщу не за мало — цукру не за багатою

Тверде мясо змягчимо, як що на кілька годин перед ужиттям вложимо його до порцелянової посуди та поллємо оцтом і оливою. Не солити і часто обертати. Олива і оцет змягчують поволоку.

Торти перекроїмо гарно і тонко, коли кожний раз перед викроєнням, вложимо ніж в горячу воду і обітремо стирочкою.

Софія ЛЕГІН для Фотографії старого Львова