Автор: adminhq

Опубліковано

Вік – не перешкода. Як 23-річний юнак став керівником зручного маркету

Давно існує міф про те, що у молодому віці стати керівником – не реально. Більшість стверджує, що юному керівнику бракуватиме досвіду та ентузіазму. Однак це легко спростовує 23-річний Степан Шведов, який вже вісім місяців працює керуючим магазину «Сім23» на вул. Степана Бандери, 17 у Львові. Хлопець розкрив секрети, завдяки яким, у такому молодому віці йому вдалося зробити успішну кар’єру.

Степан прийшов на роботу у компанію в 2017 році. Тоді хлопцю було лише 20. І зізнається, що у «Сім23» його привела доля: «Я народився 23.07. Дата майже як назва нашої мережі. Тому напевно я мав тут працювати».

Спершу він був звичайним касиром. Між іншим, роботу хлопець поєднував з навчанням в університеті. «Коли прийшов в магазин – досвіду майже ще не мав. Але важко не було зовсім: встигав працювати за гнучким графіком та відвідувати пари», – згадує Степан.

За деякий час він став заступником керуючого магазину, а 1 квітня 2019 року й сам почав керувати маркетом. Сьогодні під керівництвом Степана Шведова 10 молодих людей, середній вік яких – 20-21 рік.

«У нас працівники поєднують навчання і роботу. Для студента – це ідеальний варіант. Ходиш і на пари, і на роботу – ми складаємо індивідуальні графіки для наших працівників, які навчаються. Мені здається, це в рази краще, аніж сидіти в гуртожитку та бити байдики. Можна прийти на хорошу роботу та здобути досвід в продажах», – каже Степан.

Насправді історії успішного кар’єрного росту для молодих працівників у «Сім23» давно не є новиною. Степан ділиться, що зараз у його маркеті працює 20-річна дівчина, яка вже займає посаду заступника керуючого. А в перспективі має теж керувати магазином.

«Наша мережа розвивається досить швидко, а тому стати керівником може кожен, не залежно від віку. Якщо буде бажання, то це хороше місце, де можна добитися значних вершин», – каже Степан.

Кредо Степана – досягти ще більшого успіху, ніж зараз є. Також має маленьку мрію – купити автівку: сподівається, що це вдасться зробити завдяки його теперішній роботі.

У «Сім23» наголошують, що кожен співробітник – це цінний елемент екосистеми компанії. Та додають, що прагнуть, аби всі працівники почували себе комфортно та знали, що мережа зручних маркетів підтримує прагнення розвиватись та надає можливість кар’єрного росту.

Детальніше ознайомитися із вакансіями мережі магазинів «Сім23» можна тут. Більше інформації про магазини «Сім23» тут: sim23.ua

Опубліковано

Цього дня 1873 року у Львові було засноване Наукове товариство ім. Т. Шевченка

Цього дня 1873 року було засноване Наукове товариство ім. Т. Шевченка – перша науково-культурна громадська організація в Україні, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук.

Як пише «Четверта студія» з посиланням на Укрінформ, товариство було створене у Львові (спершу – як літературно-наукове товариство ім. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національно свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії (зокрема, після Валуєвського циркуляру 1863 року) та в Австро-Угорщині.

Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних українською громадською діячкою і меценаткою Єлисаветою Милорадович (тітка гетьмана Павла Скоропадського). Фундаторами товариства також виступили Олександр Кониський, Дмитро Пильчиків, Михайло Жученко, отець Степан Качала.

Після першого етапу розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 році, перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: історично-філософська, філологічна та математично-природознавчо-лікарська.

Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 році з переїздом до Львова Михайла Грушевського. У 1894 він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 був обраний головою НТШ. За час його головування НТШ видало близько 800 томів наукових праць. Крім Грушевського, винятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли Іван Франко та Володимир Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання.

Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-1915) та через репресії польського окупаційного режиму. Польська влада позбавила товариство права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. У міжвоєнну добу діяльність НТШ значно пожвавилася, але після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації, інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, а дехто був знищений органами НКВС.

Під час нацистської окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 діяльність НТШ.

Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства – у Франції, США, Канаді, Австралії. В Україні НТШ відновило діяльність у 1989 році.

Опубліковано

Зі Східниці до Тустані проклали новий асфальт

На Львівщині провели капітальний ремонт п’яти кілометрів дороги Східниця – Верхнє Синьовидне у напрямку Тустані за 156,9 млн грн.

За згадані кошти підрядник встановив нове дорожнє покриття, а також облаштував кювети та водозбірні труби, відремонтував два мости, а ще повинен нанести нову розмітку та встановити дорожні знаки.

Реконструкцію виконувала ТОВ “Онур конструкціон інтернешнл”.

Голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин повідомив. “Ще кілька днів, і великі автобуси зможуть безперешкодно добратися зі Східниці до скель у Тустань (Tustan’) і звідти на Верхнє Синєвидне…”, – написав він.

Опубліковано

Що їли львів’яни понад 100 років тому

Львів’яни завжди любили смачно поїсти та гарно пригостити гостей. Що їли колись львів’яни, які страви були традиційними, а яких і близько не було на столах?

Шеф львівських ресторанів Сергій Пожар знає про їжу львів’ян все або майже все.

Булочка для бургерів


Всі знають про бургери. А хто з вас знає, що булочка для цих бургерів називається – кайзерка? І що її навіть малювали на своїх полотнах художники в 17 столітті? Кайзер ці булочки дуже любив. І була страва «мачанка» де кайзерку мачали в смачні м’ясні соуси. Хто з вас знає, що колись у нас мачанка була? Чому називалася мачанка? Тому що, кажуть, куховарам у свій час шкода було виливати смачний соус, який залишався від м’яса.

Тому вони вимочували в ньому хліб. А ще є легенда, що студенти не мали грошей на м’ясо. А ось замочену в м’ясний соус булку вони їли із задоволенням, купивши лишень кайзерку. Звідки почався бургер в Макдональдзі? Колись давно-давно звідси переселилися люди в Америку. І вони пекли цю булочку, яка й лягла в основу бургеру Макдональдзу. А мачанка до тепер користується популярністю. В Буфало навіть є відомий на весь світ ресторан де можна поїсти булку вимочену в соусі з довго печеним м’ясом.

Хто такий батяр і до чого тут бограч?


В певний момент влада Львова зрозуміла, що не може дати собі ради зі злочинцями та ростом злочинців.

Місцева поліція отримувала хабарі від місцевого криміналітету і закривала очі на злочини. Зрештою, владі це настільки набридло, що вона запросила до Львова «варягів». Всіх місцевих поліцейських враз замінили на закордонних Точніше – угорських. Угорські полісмени привезли з собою нові слова. До прикладу, вони кликали хуліганів так – «бетяр» (betyár – розбійник). Так у Львові вкорінилося слово батяр

Ну а те, що одна з улюблених страв угорців – бограч, то про це й говорити не варто.

Форшмак для смаку


Форшмак до львівської кухні прийшов від австріяків. Це тепер ми їмо його спрощений варіант з оселедцем. А колись форшмак був однією з вишуканих страв.

У книзі Ольги Франко описано форшмак як телятина запечена з оселедцем

Фор-смак – закуски, які подавалися на початку трапези, для смаку. У Львові тоді робили цілі прийоми для вельмож, де весь стіл був заставлений маленькими шматочками листкового тіста з маленькими паштетиками. І це називалося форшмаками.

Борщ червоний чи білий?


Все, що закислене квасом, називається – борщ. Борша – це квас. Дотепер Румунія, Молдова, Бесарабія боршу роблять, боршею заквасують. Поляки заквашують журеком квасом з житнього борошна. І це – бялий борщ, як кажуть поляки.

Буряк у свій час почав використовуватися як колорант (фарбник) для вишуканих страв у багатих родинах. Спочатку ним зафарбовували майонез. Майонез, це не те, що ми зараз у магазині купуємо. Це – наваристе желе, холодець. Його підмальовували червоним кольором і підсипали довкола м’яса, коли подавали. Це було дуже вишукано. Так ось, спочатку його підмальовували буряком. Потім буряк використовували для підфарбовування зуп. До речі, слово «зупа» прийшло з німецької. До того всі рідкі страви були – поливки. Так ось, борщі почали підмальовувати просто для кольору, для краси. Потім буряк почали заквашувати на зиму. Виявилося, що заквас від буряка дуже добрий як квас, яким можна підкисляти. Так з’явився червоний борщ. Раніше на Львівщини слова «фрукти» не було. Були – овочі та ярини. Овочі – це те, що ми зараз називаємо фруктами. Так ось, зупи овочеві солодкі зі слив, вишень, абрикос готувалися тут повсюди. В Польщі є села, які пишаються цими зупами. Ці зупи допомогли пережити голодомор, важкі часи. Моду ж на густі, підбиті поливки завезли сюди з Франції. Ці супи на початках були з перетертим в пюре овочами-фруктами. Наші ж пані теж хотіли готувати так гарно, як француженки, а часу не мали. Тому розводили сметану з борошном і підбивали ту зупу. Це було смачно і ситно.

Джерело: afishalviv.net

Опубліковано

27 старовинних аптек Львова, про які ви могли не знати

«Аптеки Львова найбільше схожі на букіністичні крамнички: старовинні інтер’єри і меблі, високі заскленні шафи, шухлядки картотек, нерідко антресолі або металеві балкони по периметру. У них затримався ностальгічний аромат цивілізації, ще не знайомої зі світовими війнами – так, ніби фармацевтам була відома і передавалася з покоління в покоління таємниця консервації минулого часу. Більшість з цих інтер’єрів належить до кінця ХІХ поч. ХХ ст. Замість порядкових номерів усі вони мали власні імена – як кораблі, ресторани, цукерні…», – писав Ігор Клех.

1. Аптека-музей «Під чорним орлом» на вул. Друкарській 2.

1774 військовий фармацевт Франц Вільгельм Наторп купує кам’яницю у Анни Гуменецької за 22 тис. злотих. Його співвласником був Карл Шерф. У цьому ж році К.Шефр замовляє проект для будівництва нової кам’яниці у архітектора П.Полейовського. 1775 було зведено двоповерховий будинок з аптекою. 1795 Наторп продав аптеку магістру А.Петцу і його дружині Анні; управляючим аптеки був магістр К.Шерф.

З 1807 аптеку винаймає А.Саломон. 1808 Антон Петц продає будинок графині К.Стажинській, а у 1819 Софія (із Стажинських) з чоловіком А.Озаркевичем відпродують аптеку Францисці, вдові А.Саломона, та його синові Францискові. У 1857 аптеку придбав А.Склепінський, який відремонтував її та оздобив Торговий Зал.

У 1875 надбудовано 3 поверх та відновлено фасад будівничим В.Гааром. При родині Скепінських аптека отримала назву «Під чорним орлом» і була окружною. 1927-1944 власником аптеки був українець Михайло Терлецький. Він безкоштовно надавав ліки у шпиталь А.Шептицького. У 1966 в аптеці створено музей. У 1985 за проектами Андрія і Ганни Новаківських та Л.Лищинського було проведено реставрацію. Роботи виконувала Львівська реставраційна виробнича майстерня. Було відреставровано дворовий флігель, пивниці під головним будинком. Під час цієї реставрації відновили дерев’яну галерею.

2. Аптека «Під Золотим левом» на вул.Городоцькій 29 (нині вул. Менцінського 12).

Заснував у 1780 Ян Ходорович (1806 він був обраний першим головою Колегії аптекарів). 1866-1871 власником аптеки був А.Берлінер, потім К.Крижановський. Наступним власником став Шимон Гай, який значно розширив аптеку, обладнав лабораторією. Аптека спеціалізувалась на виготовлені ліків для дітей. Відома пудра Гая, яка отримала найвище визнання на виставках не тільки в Галичині, але і за кордоном. В радянські часи аптека працювала як державна, а потім – як аптека “Гедеон Ріхтер” у Львові “Під золотим левом”. Однак її не обминула доля багатьох інших аптек в центрі Львова – тепер тут знаходиться піцерія. Багаті старовинні меблі та інші елементи інтер’єру аптеки місто втратило назавжди.

3. Аптека «Під срібним орлом» 1783 на розі вулиць Краківської та Л.Українки.

В останніх роках 18 ст. належала Антонові Крижанівському. До половини 19 ст. належала Францішку Томанку і на той час була однією з найменших аптек Львова. З 1863 перейшла у власність магістра З.Рукера. 1888-1901 аптекою володів його син, доктор фармації Ян Рукер. До 1924 змінила ще двох власників. Після націоналізації 1939 закладу присвоїли №27. На її місці функціонує аптека, але вона не має колишнього інтер’єру. У наш час тут облаштували магазин одягу.

4. Аптека “Під Золотим Оленем”. Близько 1785 була збудована нова кам’яниця на пл. Ринок, 18...

Після 1850 власником аптеки став Ю.Бергар, який переніс аптеку з пл.Ринок 29… Після націоналізації стала державною під №22. В остання роки аптеку перенесли в будинок №17…

5. Аптека «Під Золотим Слоном» 1802 на вул.Жовківській 4. Перший її власник М.Янусевич, від 1807 – Ю.Блаїм, а від 1832 – його син, Я.Блаїм.

6. Аптека «Під Провидінням Господнім» 1805 на вул.Карла Людвіга 23 (нині пр.Свободи), яка, крім ліків та медичного обладнання, торгувала ще й товарами для фотографів. Власником був Ігнацій Ланері, а після його смерті – вдова Марія Ланері, у 1883-1915 рр. – Якоб Бейзер (Jakob Beiser).

7. Аптека «Під римським імператором Титом» на вул. Личаківській 3.

Заснував у 1818 Теодор Торосевич – автор багатьох наукових праць, присвячених мінеральним джерелам Галичини. Вхід до аптеки прикрашав бюст імператора Тита. При своїй аптеці Торосевич створив лабораторію, яка стала базою для його майбутніх досліджень в галузі хімії, фізики, технології ліків, сільського господарства. На численних дослідах він виявляє оптимальні умови зберігання медичних препаратів в аптеках. В його лабораторії часто проводились якісні аналізи продуктів з метою встановлення їх доброякісності. 1893-1939 власником аптеки був Антоній Ербар. 1889 він був обраний головою аптекарської палати, у 1931-1933 був головою аптекарського товариства.

8. Аптека «Під золотою зіркою» на вул. Коперника, 1.

Заснував у 1826 Петро Міколяш. На початку свого існування аптека виготовляла невелику кількість ліків з хімікатів та сировини, яку отримували від гуртових торгових підприємств, переважно з Відня. З 1852 при аптеці почала діяти хіміко-фармацевтична лабораторія, яка згодом перетворилась у виробничий комплекс, що постачав свою продукцію багатьом провінційним аптекам.

Крім ліків виготовляли саліцилову воду для полоскання ротової порожнини, м’ятні порошки, м’ясні порошки, газовані води. П. Міколяш зумів налагодити відпуск медикаментів зі своєї аптеки лікарням, військовим шпиталям, регіональним аптекам. Він налагодив контакти з найбільшими європейськими фірмами того часу, користуючись у них великими кредитами та торговими знижками.

У 50-60 рр. 19 ст. в аптеці Міколяша працювали магістри фармації Ігнацій Лукасевич та Ян Зех. Саме у цій аптеці у 1853 винайшли гасову лямпу. До середини 19 ст. аптека Міколяша стала найбільшим фармацевтичним закладом у Галичині. Згодом власником аптеки став Кароль Міколяш. Він був першим головою товариства аптекарів. У 1890 К. Міколяш починає будівництво величезного на той час будинку та пасажу на місці старого по вул. Коперника. За короткий час аптека стала однією з найбільших у Європі. Закрита на ремонт.

9. Аптека «Під Надією».

Дозвіл Галицького намісництва на відкриття аптеки 1872 отримав доктор хімії Тит Зарицький. 20.01.1874 він відкрив аптеку на вул.Жовківські 61 (за версією Ю.Смірнова, а інша версія, що вона була на вул. Долинського 2. Заснована 1872 Титусом Зажицьким). При аптеці існувала добре обладнана лабораторія і налагоджене невелике виробництво. Користувались попитом виготовлені в аптеці різноманітні збори трав, чаї та “Сибірська мазь”. Пізніше аптека належала Яну Зажицькому – закрита.

10. Аптека «Під Архангелом» на вул.Городоцькій, 131.

Заснована у 1886 Титусом Лазовським, який був засновником Львівського товариства аптекарів та був обраний його головою. Перепрофільована під банк.

11. Аптека «Під Святим Духом» на пр.Шевченка 28.

Заснована 1898 магістром Карлом Пілевським. 1923-1939 власником аптеки був доктор Юзеф Пілевський – перепрофільована під банк. Лишилися тільки дерев’яні різьблені двері, обрис святого. Сам заклад перепрофілювали під банк.

12. Аптека «Під Фемідою» на вул.Словацького 12.

Заснував у 1902 Фридерік Девехе (був одним з організаторів і головою І з’їзду фармацевтів Галичини, брав активну участь у боротьбі фармацевтів-службовців за свої права, був організатором професійного руху фармацевтів). Емблемою аптеки була богиня справедливості і правосуддя Феміда. Тут була чи не єдина титульна аптечна вивіска – це скляне панно у вікні аптеки. Зображено там Феміду, Гігієну та Ескулапа, а також напис Apteka pod Temida Fryderyka Dewechego. «Працівники аптеки у 1980-х відстоювали рідні аптеці меблі. Всі шафки працівники самотужки реставрували. Всі шухлядки дотепер працюють, хоч аптеці понад 100 років» – закрита. Тут облаштували тут магазин із популярною маркою нижньої білизни.

13. Аптека «Під угорською короною» (аптека Піпеса) на вул. Соборній 1 (1902, арх. К.Боублік).

Акцентуючи на існуванні аптеки на тому самому місці, на фасаді вміщено напис – «1772» (була заснована Александром де Бар’є). Складалась з торгового залу, інспекторського кабінету, лабораторії, складу. Власник аптеки Я.Піпес-Поратинський крім фармацевтичної діяльності займався гуртовою торгівлею деревини, мав свої лісопильні, фінансував розвиток курорту Моршин і довгий час був його управителем. Тому моршинська вода і сіль в першу чергу надходили в аптеку. У 1930 Ян Піпес-Поратинський створив фармацевтичну лабораторію, яка разом з аптекою утворювала спеціалізоване підприємство. Тут виготовляли галенові препарати з готової сировини, яку привозили з Німеччини та Австрії, лікувальні вина, косметику: “Крем східної краси”, “Султанна”, “Цеесте”, крем проти відмороження, одеколон, рисову пудру. Тут виготовляли ліки за рецептами відомого лікаря Адама Чижевича. 1871-1941 аптека належала родині Поратинських.

В аптеці встановлено необарокові меблі з дерев’яною різьбою, металевими решітками та монохромними шибами з ліліями, антресолі та грати балюстради, вхід прикрашений ажурним ковпаком. На жаль, не збережено оригінальної вітрини аптеки. На ній були витравлені зображення корони Святого Стефана – короля і покровителя Угорщини (що відповідало назві аптеки), а також вражаючої краси лілій і гірлянд. 2012 відкрито перший інтерактивний музей фармації “D.S.Таємна аптека”.

14. Аптека «Під Білим орлом» 1902 Шимона Каєтановича на вул. Сонячній 1 (нині вул.П.Куліша).

15. Аптека «Під Святою Софією» на вул. Зиблікевича 50 (нині вул.І.Франка 82). Заснована 1908 Антоном Маркевичем (організатор, а потім і голова Галицького товариства фармацевтів-службовців “Унітас”). Мала лабораторію і окреме приміщення, оснащене витяжкою, сушильною шафою, перегонним кубом та перколяторами різної величини, пресами для виготовлення гемороїдальних свічок, млинками, дробаркою, таблетковою машиною.

16. Аптека “Під Соколом” на вул. Личаківській. Заснував у 1908 магістр фармації Ян Лисовський. Довгі роки працював фармацевтом-службовцем, багато років керував аптекою міської лікарні. 1920-1939 належала магістру фармації Г.Блондзинському.

17. Аптека “Гігея” на вул. Городоцькій 30. Заснував у 1908 Еміль Єзерський, який багато років працював у аптеці П.Міколяша “Під золотою зіркою”. При аптеці було налагоджено виробництво, що спеціалізувалось на виготовлені косметики. 1924-1939 належала Бернарду Шайнбаху.

18. Аптека «Під Згодою» А. Обергарда 1908 на вул.Замарстинівській 54.

19. Аптека «Під Матінкою Божою» 1908 Едмунда Мадейського на вул. Зеленій 33.

20. Аптека «Під Золотим орлом» на вул. Галицькій 19 (1910, арх. А. Захаревич та Ю. Сосновський).

У 1773 губернаторство Галичини надало дозвіл на ведення аптеки, її першим власником став магістр Солкішир. Пізніше аптеку придбав доктор Крауз. В другій половині 19 с. аптека належала магістру Наглік, а пізніше магістру Яну Вев’юрському. З 1890 він був головою Галицького товариства аптекарів, членом екзаменаційної комісії. З 1905 власником аптеки став Людвиг Вев’юрський. Він був одним із засновників фармацевтичної фабрики “Лаокоон”. Родина Складовських володіла аптекою до Другої світової війни.

21. Аптека «Під Св.Анною» 1911 Оттомана Тадера відкрита на вул. Янівськів 2 (нині вул. Шевченка).

22. «Аптека центральна» 1913 Мавриція Оберлендера на вул. Пекарській 45 (?). “Oberlondera M., “Centralna”, Piekarska 33, tel. 235-17“ (Informator miasta Lwowa 1939).

23. Аптека “Під святим Яном” 1915 на вул. Київській 23 (нині аптека №38).

24. Аптека “На Марійській площі” у будинку Шпрехера (1921; пл. Міцкевича 8), власником якої був доктор Стефан Стенцель.

Інтер’єр аптеки у стилі модернізованого неоампіру та необідермаєру виконав у 1921 архітектор Генрик Заремба (Henryk Zaremba). Балконні перила зі скульптурками, дерев’яні відгородження, шафки з левами, совами – те, від чого важко відвести погляд. Два поверхи насичені дерев’яними меблями, із вклиненнями фігурок, розмальованих золотими фарбами – багатий інтер’єр.

25. Аптека “Каса хворих” 1926 на вул. Фредра 2 (нині Комунальна аптека №1). Організовані у 1921 Каси хворих проводили активну діяльність по створенню власних аптек, призначених для небагатих людей. У 1926 Каса хворих відкрила аптеку і фармацевтичну фабрику по вул. Фредра 2. Управителем аптеки став магістр Кароль Дюлль, а його помічником – магістр Адольф Фрідманн. Для нової фабрики закупили машини найновішої системи, завдяки чому всі лікарські препарати виготовляли власноруч. У 1980-х рр. перебудовано інтер’єр аптеки, вхід з нинішньої вул.Князя Романа перенесено на вул.Фредра.

26. Аптека «Під святим Миколаєм» 1926 на вул. Грушевського 23 (кол. вул. Зиблікевича, 14).

Приміщення прикрашає ліпнина із зображенням трав та змії з терезами. З барельєфу над вікном дивиться патрон аптеки. Аптека працювала до 2016 року.

27. Аптека №3 (фармацевтична фабрика) 1928 на вул. Свєнціцького, 5 – закрита.

Окрім аптеки в будинку були цехи для таблетованого виробництва, дистиляційної, склодувної майстерні, фасувальної та аналітичної лабораторії. Третій поверх був обладнаний для канцелярії та матеріальних кімнат. у 1933-1939 рр. аптекою керував Г.Еманцель. Нині це відділення №64 “Нової пошти”.

Джерело: Leon Serg

Опубліковано

Які переваги надає оренда авто у Львові?

Незважаючи на те, що вперше прокат авто в нашій країні з’явився ще в середині минулого століття, справжню популярність та поширення він отримує лише в останні десять років. Затребуваність оренди автомобілів не випадкова. Ця послуга здатна вирішити багато проблем як для тих, хто ще не встиг купити своє авто, так і навіть для власників машин. Вона актуальна у будь-якому регіоні, але особливо – у туристичних містах. Наприклад, у Львові – одному з найромантичніших та найзагадковіших міст України.

Працівники сервісу 7Cars, що пропонує оренду авто в різних містах нашої країни, розповіли нам про переваги цієї послуги. Отже, які головні причини взяти напрокат автомобіль у Львові?

  • Для туристів. Самостійні подорожі завжди цікавіші та багатограніші за ті, що організовані туроператором. Можливо, вони не завжди будуть настільки ж комфортними, але однозначно відкриють вам місто з незвичного та незнайомого більшості туристів ракурсу. Якщо у вас немає можливості вирушити в подорож на власному транспорті, то його завжди можна взяти в оренду. У Львові ця послуга виявиться просто незамінною, оскільки дозволить відвідати мальовничі околиці міста і визначні пам’ятки, розташовані осторонь від популярних туристичних стежок і маршрутів.
  • Для великої групи мандрівників. Якщо ви хотіли б подорожувати великою компанією, то автопрокатники запропонують до ваших послуг мінівен або мікроавтобус. Комфортабельне та містке авто допоможе і в сімейній подорожі, і у виїзді на природу з компанією друзів чи колег.
  • Для бізнесу та економії часу. Ті, хто вирушає до Львова у ділову поїздку або просто за враженнями, та бажає замислюватися про можливість самостійного керування автомобілем, можуть орендувати авто з водієм. Досвідченим водій не лише доставить з точки А в точку Б, але й за необхідності допоможе з вибором маршруту, надасть екскурсійний супровід.
  • Для урочистих подій. Організація весілля, ювілею, випускного чи транспортування гостей на конференцію або інший масштабний захід – в усіх цих ситуаціях може знадобитися орендований автомобіль.
  • У разі поломки власного транспорту взята напрокат машина також може вас виручити. У такому випадку ви не втратите дні дорогоцінної відпустки в очікуванні кінця ремонтних робіт, та вам не доведеться сильно змінювати свої плани.

До того ж, оренда авто має і низку додаткових опцій, якими варто скористатися.

  • Для того, щоб продумати свою подорож до дрібниць, замовити вподобану машину можна заздалегідь. Великий автопарк повністю справних авто будь-якої марки та моделі дає можливість кожному водієві зробити ідеальний для нього вибір. Підібрати машину можна не тільки за вартістю прокату або обслуговування, а й відповідно до запланованої подорожі: наприклад, якщо ви зібралися об’їхати околиці Львова чи вирушити до Карпат, краще обрати надійний позашляховик, який з легкістю подолає будь-яке бездоріжжя.
  • Усі автомобілі, що надаються у прокат великими компаніями, повністю застраховані. Проте за бажанням клієнта можна замовити також додаткове страхування: це допоможе знизити суму застави та об’єм власної відповідальності за авто.
  • Відповідно до потреб орендаря, є можливість скористатися додатковими послугами прокату: наприклад, орендувати навігатор, який не дозволить збитися з дороги в незнайомій місцевості, або встановити в автомобіль дитяче крісло.

Таким чином, вирушаючи у подорож неповторною Західною Україною, варто замислитися про відвідування прокатної компанії. Оренда авто у відпустці – це свобода, гарантія безпечної та застрахованої подорожі, у якій максимально враховані будь-які форс-мажори.

Опубліковано

Милий різдвяний ролик, який розтопить ваше серце (відео)

Мережа британських універмагів John Lewis представила свій новий різдвяний ролик. Він розповідає історію рудоволосої дівчинки та її кращого друга – запального дракончика Едгара, який легко збуджується і дихає вогнем у найбільш невідповідний момент. Це відео зробить ваш настрій святковим!

За сюжетом дівчинка та Едгар живуть у невеликому селі, яке саме готується до різдвяних свят.

Дракончик через свої неконтрольовані спалахи вогню примудрився спалити ялинку та ховався від мешканців, боячись їхнього засудження, але мудра дівчинка знайшла спосіб їх примирити, і допомогло їй у цьому, звичайно ж, Різдво.

https://www.youtube.com/watch?v=r9D-uvKih_k

Нагадаємо, торік у ролику “Хлопчик і піаніно” John Lewis показали, яку роль піаніно зіграло в житті Елтона Джона, а в позаминулому році різдвяну рекламу зняв автор “Вічного сяйва чистого розуму” Мішель Гондрі.

Пропонуємо нагадати собі і ці ролики:

https://www.youtube.com/watch?v=mNbSgMEZ_Tw

Джерело: maximum.fm

Опубліковано

“Нетерплячий Петрик”: читаємо святкову казку разом

Жив собі колись один хлопчик на ім’я Петрик. Звичайний хлопчик: дві руки, дві ноги, хитруваті очі і повна запитань голова.

Та було в Петрика одне горе. Весь рік він чекав на подарунки від Святого Миколая, але ніколи тих подарунків не отримував. Петрик не був більшим неслухом, аніж усі інші хлопчаки його віку, робив не більше шкоди, ніж робили вони. Траплялося, звісно, що й він батьків не слухав або “забував” виконати домашнє завдання; проте всі інші хлопці в Петриковому дворі, в його будинку та в його школі подарунки від Святого Миколая отримували, а Петрик – ніколи й нічого.

Це Петрика дуже засмучувало. Щороку, коли приходив зимний місяць грудень, діти писали листи Миколаю: розповідали про свої успіхи і досягнення, а також натякали, що саме хотіли б отримати у подарунок, якщо буде його ласка. Петрик також листи писав – однак ані відповіді, ані подарунків ніколи не отримував.

Коли наближався день Святого Миколая, Петрик починав хвилюватися та журитися. Невже й цього року спіймає облизня, невже – не буде подарунку? Батьки ж його заспокоювали:

– Ти ж був гарним хлопчиком майже весь рік, справді, чому б і не отримати щось від Миколая? Ти ж і листа написав, про свої успіхи шкільні-домашні повідомив. Чекай на подарунок! – та коли Петрик повертався до своєї кімнати, батьки й собі знизували плечима.

Для них теж було загадкою, чому Петрик не отримує нічогісінько від Святого Миколая. Петрикові тато й мама були звичайними добрими й розумними батьками, а такі батьки достеменно знають усе про Святого Миколая: хто він, де мешкає, коли приходить, як про заповітні мрії дітей дізнається та де подарунки ховає. Саме тому дивувало їх вкрай, чому щороку вранці 19-го грудня Петрик нічого не знаходив під власною подушкою. Дивина, та й годі!

…Того року Петрик ледь-ледь дочекався свята, одночасно відчуваючи надію та зневіру, радість і розчарування. Так чи ні, але вже завтра Миколай прийде, слухняних-розумних вшанує, неслухняним різки принесе! Настала ніч, Петрик вже давно був у ліжку, та сон від нього тікав – хлопець хвилювався та крутився під ковдрою, наче вуж на пательні.

Коли ж увесь будинок заснув, Петрик підвівся з ліжка. Як і минулого, і позаминулого року, як і всі попередні роки, що він міг пригадати, хлопець почав з того, що зазирнув під подушку. Нічого. Тоді почав заглядати скрізь, де Святий Миколай міг заховати подарунок: позаглядав у шафи та під шафи, під усі ліжка, під крісла та стільці – скрізь, навіть у шухлядки для ложок і виделок. Але, як це траплялося щороку, нічого навіть схожого на подарунок Петрик не знайшов.

Засмучене хлоп’я повернулося в ліжко та тихенько, але дуже гірко заплакало. Чи варто бути весь рік більш-менш слухняним, більш-менш старанно вчитися, якщо наприкінці року незмінно очікує таке горе, таке розчарування! Так він лежав собі під ковдрою та журився, допоки сон не почав потроху прикривати заплакані очі. Аж раптом Петрик помітив, як у щілині під дверима його кімнати з’явилося примарне світло, а потім дві тіні – так, ніби від ніг того, хто стояв тепер за дверима. Петрик миттю забув про сон, підхопився з ліжка, прожогом кинувся до дверей і розчахнув їх навстіж.

За дверима стояв якийсь дідисько – старезний, бо мав довжелезну сиву бороду, але кремезний та прямий, з великим мішком за плечима та з чудернацькою палицею в правиці – саме та палиця й випромінювала світло, яке помітив Петрик.

– Ви хто?! – видушив Петрик з пересохлого горла.

– Я – Миколай, той, що святим кличуть, – відповів дід.

Петрик мало не впав від здивування та хвилювання, що миттю охопило його, наче полум’я суху солому. Та він опанував себе й запитав діда:

– Скажіть, шановний пане Святий Миколаю, чому я ніколи від вас подарунків не отримую? Чим я завинив?

Дідисько посміхнувся в сиві вуса, погладив бороду рукою та відповів Петрику:

– Хлопче, всьому є свій час. Чи ти коли-небудь ранку 19-го грудня дочекався? Ні! – завжди вночі перед моїм святом ти нишпориш по кутках, подарунків від мене шукаєш. Я щороку тобі приносив, про що ти у своїх листах просив! – Святий Миколай витяг з-за пазухи купу Петрикових листів і показав хлопчику. – Але ти такий нетерплячий, що всі мої подарунки зникають, бо ти їх шукати починаєш зарано. Та й загалом: я ж за тобою не перший рік спостерігаю; ти, дитинко… –

і тут Святий Миколай загудів, як паротяг або пароплав, а Петрик аж присів, а ще подумав, що зараз увесь будинок прокинеться та збереться тут, у його кімнаті, аби подивитися, як Петрика сварить не хто-небудь, а сам Миколай! – але нічого такого не сталося, коли над Петриком пролунало дідове гудіння:

– …ти д-У-У-У-У-У-У-У-У-же нетерплячий! Тут навіть я нічого не вдію: так воно вже заведено у цілому світі, що для всього є свій час: і для зими, і для мене, і для подарунків від мене – також.

Петрик похнюпився:

– То що ж тепер, пане Миколаю? Що мені, цілий рік вчитися терпінню, аби хоча б наступного року щось отримати?

Святий Миколай засміявся, поклав хлопцеві руку на плече та відповів:

– Терпіння – то є така річ, що можна за все життя не нажити! Добре буде, якщо ти наступного року хоча б не станеш моїх подарунків шукати, доки час не прийде, – оце одне вже буде велике досягнення. Побачимо наступного року, дитинко, побачимо… Та я не стану тебе цього року карати, ти, нетерплячко мала, вже сам себе добряче покарав. Це ж треба, щоб дитина жодного разу від мене подарунку не отримала! Буде тобі подарунок! Тільки обіцяй мені дещо!

І Святий Миколай заглянув у Петрикові очі, і Петрик відчув, що кудись дуже-дуже глибоко проник той добрий, але надзвичайно уважний і проникливий погляд. І хлопець навіть не кивнув головою, навіть не промовив нічого, бо Святий Миколай і так вже все про нього довідався.

– Обіцяй мені запам’ятати, Петрику, – і тут Святий Миколай стиснув рукою плече хлопця, – для всього є свій час! Для всього! Свій! Час! Час!! Час!!!

Голос Святого Миколая, що промовляв “час”, лунав дедалі гучніше, а рукою він тепер вже не просто тримав хлопця за плече, а щосили стискав, трусив і смикав. Наляканий гнівом святого, Петрик підвів очі – а над ним мама нахилилася, за плече смикає та промовляє:

– Час! Час! Вже час, синку! Прокидайся, Петрику!

Петрик на ліжку сів, озирається – нема Святого Миколая! Тут він помітив, що з-під подушки щось яскраве стирчить, схопив, потягнув – і витяг пакет у святковій обгортці. Петрик аж на ліжку застрибав:

– Мамо, тато, нарешті мені подарунок від Святого Миколая! – тоді розірвав обгортку – так, так, саме про це він благав у листі!

Відтоді Петрик щороку отримував подарунки від Святого Миколая, бо вчасно нагадував собі, що для всього є свій час. До того ж виявилося, що мудрість Святого стосувалася не лише свята й подарунків: що дорослішим був Петрик, тим більше переконувався, що в цьому світі дійсно є свій час для всього, хоча – ніде правди діти! – дочекатися того часу буває важкувато.

Згодом Петрик став зовсім дорослим, у нього з’явилися власні діти, і вони терпляче очікували та завжди отримували подарунки від Святого Миколая. Чи не тому, що батько розповідав їм свою улюблену казку – цю, про Святого Миколая та нетерплячого Петрика?

2014-2017

Текст казки оприлюднено 2017 року в електронній збірці моїх казок (“ШІСТЬ КАЗОК”, М. Федорченко, Мультимедійне видавництво Стрельбицких)

Опубліковано

Alyona Alyona та Jamala презентували спільний кліп “Забирай”

Alyona Alyona і Jamala в колаборації випустили нову пісню та одразу відеороботу на неї. Спільний хіт співачок називається “Забирай”.

«Забирай» — перша спільна робота двох артисток, яка розказує про зворотній бік популярності в епоху соцмереж і «диванних експертів». Вони безпардонно вриваються в особисте життя зірок, бажаючи отримати їхню увагу за всяку ціну.

Відео, як і пісня, порушує питання зворотньої сторони слави та хейтерів. У кліпі реперка Alyona Alyona – повністю обклеєена коментарями-стікарами, а Jamala – під пильним поглядом купи очей.

Після прем`єри кожна з виконавиць опублікувала у себе в Instagram відповідні записи.

“Зазвичай люди в соцмережах дуже відрізняються від того, які вони в житті. Помічають всі недоліки інших, а про свої ніби забувають. Не судіть, і не судимі будете”, – написала Alyona Alyona.

А Jamala прокоментувала так: “Сьогодні соцмережі стерли кордони між артистом і слухачами. Начебто і добре, ти можеш написати кому завгодно і отримати відповідь безпосередньо. Але в той же час для артиста це пастка. Відповіси – людина починає думати, що ти будеш з нею спілкуватися постійно. Не відповіси – “зазналася, зіркова хвороба”. Іноді люди не розуміють, що у тебе є сім’я, особисте життя, ти не можеш відповісти всім!”

Пропонуємо і вам подивитись свіжий кліп.

Опубліковано

Львів, якoгo нe пoвeрнeш. Зрyйнoвaний будинок на проспекті Шевченка

Бyдинoк, прo який сьoгoднi пiдe мoвa, стoяв нa рoзi вyлиць Moхнaцькoгo (сyчaснa вyлиця Дрaгoмaнoвa) тa вyл. Koрaльницькoї (сyчaснa вyлиця Aвгyстинa Вoлoшинa) пiд №1, пишe Фoтoгрaфiї Стaрoгo Львoвa.

Сaм бyдинoк бyв звeдeний в пeрioд дo 1863 рoкy. Бyдинoк бyв трипoвeрхoвий, з oдним зoвнiшнiм бaлкoнoм нa дрyгoмy пoвeрсi, рoзтaшoвaним нaд вхoдoм нa рoзi бyдинкy. Щe бyли вхoди з вyл. Koрaльницькoї.

Пл. Академічна (1909-1914 рр.) Колекція: І. Котлобулатов

Над одним з них на одній із фотографій видно вивіску “Нафта М’ячиньського”. Сам будинок був житловим. Відомо, що до 1939 року в ньому містилося консульство Англії. Також тут містилося Товариство охорони дітей та молоді та виробництво вимірювальних приладів Еріка Вояковського.

Руїни будинку №1 по вул. Коральницькій, 1 (суч. вул. Волошина). Фото 1944 року

Бyдинoк бyлo зрyйнoвaнo бoмбoю пiд чaс ІІ свiтoвoї вiйни. В рaдянський пeрioд тyт бyлo oблaштoвaнo сквeр i висaджeнo тoпoлi. У 1960х рoкaх тyт мiстився тир, зaлишки якoгo мoжнa бyлo бaчити щe в сeрeдинi 1990х. Згoдoм в сквeрi з’явився дeрeв’яний кioск-чaрoчнa, тa кioск “Спoрт-Лoтo”.

На місці, де розташовувався втрачений будинок, зараз знаходиться будівля банку “Кредит Дніпро”, першопочатково побудована у 2006 р. для банку “Хрещатик”. Архітектори: М. і Ю. Столярови

Нoвy п’ятипoвeрхoвy бyдiвлю збyдyвaли y 2006 рoцi зa aдрeсoю пр. Шeвчeнкa, 32. Aрхiтeктoри M. Стoлярoв тa Ю. Стoлярoв. Бyдiвля бyдyвaлaсь пiд бaнк “Хрeщaтик”, тa згoдoм тaм бyв “Рaйфaйзeн бaнк”. Зaрaз тaм знaхoдиться бaнк “Kрeдит Днiпрo”.