Культові заклади радянських часів, які не закрилися і зберегли свій шарм впродовж десятиліть. Історії Пінгвіна, Пиріжкової та Медівні
Львів здавна був містом жвавої торгівлі, перетину культур, містом мистецтва, винаходів та всілякого роду авантюр. А також містом з унікальною кухнею. Саме тому тут в кожну епоху було безліч кав’ярень і ресторанів, адже потрібні були місця, де б це активне життя відбувалося. У цих кнайпах народжувалися цілі розділи математики, робилися винаходи, продавалися європейські компанії. Після приходу більшовиків, звісно, масштаб подій зменшився, але життя менш активним не стало. Заклади харчування стали місцем, де збиралась інтелігенція. Цікаво, що деякі з закладів, які були культовими серед митців, музикантів, науковців Львова у 1970-их-1980-их роках, досі існують і зберегли свій колорит.
Львівські місця для побачень. Де твоя мама зустріла твого тата?
Якими ж були найпопулярніші заклади Львова за радянських часів? Їх було багато, і кожен мав свою родзинку. Наприклад, у 1930-ті на теперішньому проспекті Шевченка діяла легендарна Цукерня Залевського. Настільки крута, що солодощі з неї літаками везли у Варшаву та Відень. За радянських часів на першому поверсі зробили фірмовий магазин “Світоч”, а в підвалі була “Шоколадка”. Зараз там “Пузата хата”, а тоді то був престижний заклад, куди годилося запросити на побачення даму. У “Шоколадці” можна було побачити і відомих спортсменів, і високих чинів міліції або прокуратури, і контрабандистів (хоча останніх більше було у “Вежі” в Стрийському парку”. Ще одним закладом для побачень, але вже серед молодшої аудиторії, був “Кентавр”, де всі пили кольорові коктейлі в кілька шарів. Принаймні таке згадував у своїх книгах письменник Юрій Винничук.
Для студентів: “Білий” кінь” чи “Унітаз”?
У “Юність” на Майорівці ходили потанцювати студенти. Удень же студенти ходили у заклади поруч з ВНЗ. Наприклад, студенти-медики любили «кафедру візуального розливу імені пана Андрія» на розі Личаківської та Сковороди. Як згадував журналіст Юрко Охріменко, там можна було дістати розливне пиво, яєчню зі шкварками і скумбрію холодного копчення. Також медики і ветеринари ходили на лікер і канапки в “Білий кінь” на Пекарській. Політехівські студенти ходили в кав’ярню “Інтеграл” навпроти головного корпусу Політеху, в пивничку з народною назвою “Унітаз” на Японській, або на тій же вулиці в чебуречну “Пентагон”, яка мала п’ять кутів.
У “Нектарі” на Саксаганського збирався літературний бомонд і продавці різного забороненого товару. Там зазвичай брали каву із коньяком. У “Вірменці” і під нею пили каву хіпі. То був перший заклад у Львові, де готували каву на піску у джезвах, а не запарювали чи давали з апарата. Але головним все ж було спілкування, там часом на вулиці біля входу збиралися хіпі. Так само спілкування було головним серед неформальної публіки бару “Під Вежею”, серед людей більш відомого як “Баварія” або “Мюнхен”. Там було не дуже розбавлене пиво і до нього тараня, і зустріти можна було як якогось видатного художника, так і учня ПТУ або безіменного п’яничку з району.
Більшість із цих закладів мали якусь нішеву публіку, але були й заклади, котрі любили всі. Не дивно, що саме вони переважно й дожили до наших днів, часом навіть не змінивши концепції та інтер’єру. Серед таких “народних” лише “Рубці” на бічній Городоцької недавно закрилися. Не пережили коронавірус. Натомість прекрасно себе почувають згаданий уже Кентавр, а також Пиріжкова на Словацького, відоме своїм морозивом у “лодочках” кафе “Пінгвін” на проспекті “Свободи”, і ось повернулася до своєї концепції 1979 року “Медівня” на Краківській, де завжди були найкращі наливки у Львові.
Про “Кентавр” немає сенсу багато розповідати, заклад знаходиться на Ринку і належить до групи всесвітньо відомого ресторатора Вардкеса Арзуманяна, про нього знають усі. Та й концепція там уже нова, замість кольорових коктейлів тепер туди ходять на какао з круасаном. А про три інші заклади поговоримо більш детально.
Пінгвін: пломбір у “лодочках”, морозиво нашого дитинства
Найстаріше у Львові (з тих, що не змінювали концепцію) кафе «Пінгвін» працює на проспекті Свободи з 1960 року. Тут продають фірмове морозиво із поливкою та молочні коктейлі. Можна замовити алкогольні напої та з’їсти канапку чи тістечко. Основні клієнти закладу – старші люди й туристи. Але частенько приходять і сім’ї, батьки, яким за тридцять, показують дітям місце, де в дитинстві їли морозиво. Хто знає “Пінгвін” із “тих часів”, не йде сюди випити, чи на каву. Львів’яни знають, що це про морозиво. Деякі дорогі ресторани Львова навіть відтворювали подачу морозива “у лодочках, як у Пінгвіні”. Береш таку чашу-човник, три кульки морозива і три різні поливки. І відразу тобі років вісім, ви з батьками гуляли парком Костюшка, потім до Оперного і звідти в “Пінгвін”. Потім ти випрошуєш жуйку турбо. Або мінералку з сиропом із автомата на початку Городоцької… Не буває серед львів’ян, яким зараз 40-50, тих, хто не має таких спогадів. Ностальгії допомагає те, що інтер’єр закладу взагалі не змінився з тих часів. З іншого боку, часто чути, що закладу б не завадив ремонт…
Пиріжкова: 60 років легендарних перекусів
Так само навряд чи ви знайдете когось із львів’ян, хто не бував у Пиріжковій на Словацького, котра відкрилася лише на кілька років після “Пінгвіна”. Вона стала популярною завдяки своєму розміщенню. Це вулиця Словацького 2/4, поруч Університет, кілька інститутів, Парк Франка, Географічний, туристичні локації та на той час багато майстерень, ательє, з яких могли приходити працівники. Та насамперед щодня ходили сюди студенти. А на вихідних батьки, що гуляли з дітьми. Ще однією причиною популярності були ціни та великий вибір. Тут були не лише повсюдні булки з маком та повидлом, але й булочка з корицею, сливою, вишнями, м’ясні слойки, рис і горох і багато інших. До булочок зазвичай брали какао або чай.
Практично нічого не змінилося і зараз, хіба що невеликий ремонт, меню на стіні, а не лише на картках біля підносів, і власник приватний, а не держава. А до пиріжків і слойок додалися ще сосиски в тісті та щось схоже на чебуреки. Керівниця закладу пані Ірина каже, що рецепт самих булочок не змінився з кінця 1960-их і його тримають у величезній таємниці.
Медівня. Свято української кухні і найкращі наливки у Львові
Якщо “Пиріжкову” більше полюбляли студенти, то в “Медівню” на вулиці Краківській завжди ходили викладачі львівських вишів. Не лише універівські, яким було близько, але й із Політехніки та інших закладів. Тут не було такої неформальної мистецької тусовки, як у нектарі, зате часом тут могли збиратися не просто професори та асистенти кафедр, але й академіки та всесвітньо відомі винахідники. На відміну від більшості інших популярних крапок, тут не лише пили, але й їли. “На каву” ішли деінде. А медовуха, як не дивно, в 1979 була така собі. Її до пуття доводили багато років, і аж вже в 1990-их до прилавка стала щоденна черга за напоєм, як зараз у туристичні дні до “П’яної вишні” на Ринку. У 1990-их і на багато років медовуха закладу тримала славу найкращої наливки Львова.
Але якщо повернутися в 1979-ий рік, поважні професори брали тут чарочку медовухи на місці “для апетиту”, промовляли гарний тост, а далі бралися за чанахи, наваристий борщ, вареники, реберця в меді, мариновані гриби. Тут було єдине місце, де можна було з’їсти вареники з начинкою з риби. І лише тут подавали огірки в меді. Це збирало поціновувачів у будь-який день тижня.
Років із десять-п’ятнадцять тому “Медівню” кардинально змінили, в меню з’явилися лососі, дизайн став більш сучасним. Цього року власники змінилися знову, власники залучили відомого шеф-кухаря Віталія Романюка, аби відновити автентичну кухню закладу. Як розповідає Віталій, смаки ребра, борщу, закусок віднайти було нескладно. Найважче було з рибними варениками та огірками з медом. Щодо перших, то не збереглося жодних рецептів і ніхто не пам’ятав, яка туди йшла риба. Віталію довелося зробити їх на свій спосіб, з начинкою з форелі, з чорним тістом і креативній подачі, аби підкреслити, що конкретно ця страва не є класичною за рецептом. Щось схоже було з огірками, адже неясно було, поливати їх медом, маринувати у ньому чи може й у медовусі. Але зрештою знайшовся той потрібний смак.
Усе інше теж автентичне, крім кількох авторських страв Віталія Романюка, який давно працює з українською кухнею. Та ще – української піци. Вона – не просто назва чи на звичайній піці українська начинка. Це унікальна технологія приготування піци в пательні, з додаванням у тісто картопляного борошна та кислого молока. Так шеф поєднав класичну піцу зі справжньою, як за козацьких часів, паляницею. Начинки там теж неординарні, тож якщо ви не були у закладі, дуже рекомендуємо.
Бережімо історію нашого міста, адже не хочеться, щоби воно втратило своє обличчя.
