ЛЬВІВ1256

Категорія: Видатні люди

  • 10 вражаючих фактів про Лесю Українку, які мало хто знає

    Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її матір – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку. Та насправді ми зовсім не знаємо Українки. Тож зараз я спробую трішки пролити світла на життєві таємниці феномену, який можна назвати «Ucrainka incognita».

    Мало хто знає, але якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго.

    А, може, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

    Мало хто знає, але попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою.

    Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає».

    Мало хто знає, але     свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова?

    Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

    Мало хто знає, але Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь»?

    І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

    Мало хто знає, але Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.

    Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні…» Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав.

    Мало хто знає, але деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською.

    Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».

    Мало хто знає, але збереглось унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство.

    Хочу навести кілька цитат, які мене особисто вразили:

    «Кожна жінка, що себе поважає, не пише ніколи листа того дня, коли обіцяла».

    «Zк тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я «перетомлюся», «виснажуся», «покладу всю силу»… Чи не значить же се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? То вже б краще вони мені не говорили сього! Бо так виходить якесь «внушение», і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я “ні до чого”».

    «Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть».

    «Часто, люблячи когось, я думаю: якби він був отакий і такий, вчинив те і те, то я б його не любила, але якби хто інший мав усі ті добрі прикмети, що сей, то чи я б того іншого любила? Не знаю… навряд. У кожному почутті єсть іще щось недослідиме, і теє ″щось″ дає барву цілому почуттю».

    Мало хто знає, але хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

    Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

    Мало хто знає, але існує астероїд, названий на честь поетеси.
    Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

    Мало хто знає, але в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору.

    Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.

  • Хто такий Пилип Орлик та перша конституція в історії України

    Багато сучасних істориків сходяться на думці, що найважливіший результат діяльності Пилипа Орлика — це створення «Договорів і постанов», документу, який ще називають першою українською Конституцією.

    Також ми знаємо Орлика як гетьмана Війська Запорізького, військового діяча, поета та публіциста. Безумовно, його внесок в українську культуру й історію — безцінний.

    Але щоби краще зрозуміти біографію цього діяча, варто ознайомитися з найцікавішими фактами про нього (так, не всі з них знайдуться в шкільних підручниках!).

    Патріот, вправний оратор та мислитель

    За походженням, Пилип Орлик був литвином (білорусом). Народився майбутній гетьман також на території сучасної Білорусі, у селі Косута.

    Батько Пилипа служив у війську короля Речі Посполитої, був католиком. Мати — православною, тому сина охрестили за східнохристиянським обрядом.

    Юний Пилип Орлик демонстрував неабиякі здібності до навчання. Він відмінно володів ораторським мистецтвом, мав талант до поезії, полюбляв літературу та філософію.

    Орлик був справжнім поліглотом: знав українську, церковнослов’янську, польську, італійську, болгарську та деякі інші мови.

    Політичну кар’єру у Війську Запорізькому Орлик почав як старший військовий канцелярист та заступник головного писаря.

    Він — один із найбільших соратників гетьмана Івана Мазепи. До речі, цікавою є й візуальна схожість цих двох постатей: досить лише порівняти портрети обох діячів.

    Орлик — перший український політичний емігрант. Оскільки він підтримував політику Мазепи, після його поразки у війні на боці Швеції, Орлик та ще приблизно 50 соратників покинули Україну, перебравшись до міста Бендери (Молдова).

    Конституція, створена Пилипом Орликом, була своєрідною спробою вгамувати суперечки між козаками та гетьманом. Завдяки їй Орлик вважається одним із перших політиків, які намагалися оформити своєрідну угоду між народом та владними гілками.

    Орлик — перший гетьман України у вигнанні. Його обрали гетьманом козаки, які емігрували разом із ним після поразки в битві під Полтавою.

    Усе своє життя Пилип Орлик був справжнім борцем із корупцією — жорстко засуджував це явище та вважав його неприпустимим. 6 статей Конституції, написаної ним, присвячені саме боротьбі з корупцією.

    До речі, у написаній Конституції він обіцяв боротися за політичне й церковне відокремлення України від Московії у випадку, якщо здобуде владу в Україні.

    Пилип Орлик, один із небагатьох у той час, підтримував ідею незалежної України. Це при тому, що діяч народився й помер за межами держави.

    Поетичний доробок Орлика теж по-справжньому вражає. Діяч залишив по собі такі книжки: «Прогностик щасливий», «Алкід Руський», «Гіппомен Сарматський» та безліч листів.

    На честь Пилипа Орлика названо аеропорт у Франції (паризький аеропорт Орлі). За однією з версій така назва присвячена 300-річчю з моменту появи першої Конституції (першого нормативно-правового акта такого характеру у Європі).

    Особисте життя та характер Пилипа Орлика

    На відміну від багатьох політичних та громадських діячів тієї доби Пилип Орлик досить багато часу присвячував родині, щиро піклувався про дітей та дружину Ганну Герцик. Подружжя прожило в шлюбі до самої смерті Орлика, і виховало 8-х дітей. Дружина у всьому підтримувала свого чоловіка, розділяла його політичні ідеї та погляди на життя.

    За темпераментом ж Орлик був справжнім дипломатом. Він умів вправно вести переговори та світські бесіди. Окрім того, сучасники згадували його як людину врівноважену, спокійну та цілеспрямовану.

  • 18 цікавих фактів про геніального львівського художника Івана Труша

    Недавно, 18 січня, виповнилося 151 років з Дня народження одного з найвідоміших галицьких та українських художників – Івана Труша. Своїми знаннями про митця поділилася завідувачка сектору зв’язків із громадськістю Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові – Людмила Співак.

    Іван Труш, студент Краківській академії

    1. Народився художник 18 січня. Часто в мережі, зокрема у Вікіпедії, розповсюджується інформація, що Труш народився 17 числа.

    2. Іван Труш був мандрівником і любив багато подорожував. Подорожував художник за власні кошти, що на той час – рідкість. Окрім українських Криму і Карпат, Труш побував у таких країнах, як Єгипет, Палестина та Італія.

    Венеція

    3. Іван Труш намагався не малювати випадкових людей, він мав знати щось про людину – відтворював характер. Таким була його принциповість.

    4. Леся Українка вперше позувала до портрета саме Івану Трушу. Це був далекий 1900 рік, до того її ніхто не малював з натури, адже вона була хворобливою і їй важко було позувати. Коли художник повернувся до Львова, то створив репліку.

    Леся Українка

    Один з цих портретів мав потрапити у приватну колекцію польського графа. Лесі не сподобався факт, що її портрет потрапить у приватні руки і вона просила його знищити. Труш пообіцяв зробити це, але просто заховав портрет. Фактично, про існування другого портрету протягом 50 років нічого не було відомо. Портрет цінний ще тим, що Лесю Українку з натури малювали тільки двічі: Труш і через 4 роки Фотій Красицький. Климентій Квітка, чоловік Лесі, вважав, що полотно Труша це взагалі найкраще її зображення.

    5. Леся Українка познайомила Труша з майбутньою дружиною – Аріадною Драгомановою. Через чотири роки після цього вони одружилися. На сьогодні відомо про 10 портретів дружини, які намалював Труш.

    6. Іван Франко та Іван Труш були друзями. Загалом, Труш намалював 10 портретів Франка. До речі, ті портрети Франка, які зараз репродукуються у підручниках, фактично всі належать Трушеві. Знавці вважають, що художнику вдалося найкраще передати зовнішність і внутрішній світ Івана Франка, адже вони були найкращими друзями.

    7. Минолоріч під час мистецького проєкту до 150-літнього ювілею художника «Відомий і невідомий Труш», у Львові вперше за багато років «зустрілися» портрети сім’ї Грушевських: Михайла, Марії та їхньої доньки Катрусі. Портрет дитини належить Музею Михайла Грушевського в Києві. Цей портрет Михайло Грушевський замовив на триріччя своєї дівчинки. Доля Катрусі була доволі складною.

    Портрети Михайла,Катерини та Марії Грушевських роботи Івана Труша

    8. Український філолог та політично-громадський діяч Іларіон Свінціцький замовив у Труша картину зі зображенням сосни. Це триптих, на якому зображене маленька, доросла і зріла сосна. Життя дерева Труш трактував як життя людини.

    Митець виконав десятки ескізів сосен, хмар, пнів. У цих начерках прочитується філософське трактування образу дерева як символу життя та особливого зв᾿язку людини з природою.

    Праця над образом самотньої сосни затягнулась на довгі цілих 16 років.

    Іван Труш “Сосна Триптих”, 1925-1941 рр. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького

    9. Івана Труша вважають імпресіоністом, хоча сам художник називав себе реалістом.

    10. Він залишив 6000 робіт, серед них лише 350 портретів.

    11. Свій будинок художник збудував сам. Кредит за нього він платив 40 років, виплатив за рік до своєї смерті.

    12. Рослини і квіти в саду Труша не були посаджені абияк: спочатку він створював композицію у себе в голові.

    Тремібітарі

    13. Останні десять років свого життя Іван Труш жив у тиші – він оглох.

    14. Улюблені квіти митця – настурції.

    15. За день до смерті він ще малював картину: це був кримський мотив.

    16. Усі натюрморти в творчості Івана Труша мають філософський зміст.

    17. Художник не мав учнів і школи.

    18. Іван Труш жив зі свого малювання.

    За матеріалами: Galnet та Фотографії Старого Львова.

  • Феномен Володимира Івасюка: 3 пісні, які слухає весь світ

    Володимир Івасюк був не тільки автором 107 пісень, але також і їх виконавцем. Його пісні переносяться з покоління в покоління і вже вважаються народними.

    Ми вирішили зробити добірку найпопулярніших пісень Івасюка.

    “Я піду в далекі гори”

    Цю пісню Івасюк написав 1968 року, будучи студентом Чернівецького медичного інституту. У різний час пісню виконували Василь Зінкевич, група “Плач Єремії”, Русичі, Марія Яремчук “Квітка Цісик” та інші.

    “Водограй”

    Написав композицію Івасюк в 1970 році. У виконанні Назарія Яремчука і Мирослави Єжеленко “Водограй” став найкращою піснею СРСР на конкурсі “Пісня-72”.

    https://www.youtube.com/watch?v=qRfUcz_fXMk

    “Червона рута”

    Композиція була випущена 1 січня 1971 року. Саме ця пісня стала однією з найбільш популярних українських пісень у світі, “облетіла весь світ і стала супер-хітом останніх сорока років”.

    https://www.youtube.com/watch?v=djVp-CsKjSQ

    Варто відзначити, що її не лише переспівали велиа кількість виконавців пост-радянських держав, але і навіть футбольні вболівальники.

  • Операція львівського хірурга потрапила у п’ятірку важливих досягнень в онокології в Україні

    Операцію із видалення гігантської 20 кілограмової пухлини, яку наприкінці року у Львівському онкологічному регіональному лікувально-діагностичному центрі провів хірург-онколог Олег Дуда внесли у п’ятірку важливих досягнень в онокології в Україні.

    Відповідний рейтинг опублікували на порталі «Онкоспільнота».

    1. Трансплантація кісткового мозку в обласному онкодиспансері

    25 листопада у Черкаському обласному онкодиспансері було виконано аутотрансплантацію кісткового мозку двом пацієнтам з онкогематологічними хворобами. Раніше такі втручання виконували лише у 4 закладах України, Черкаси стали п’ятим закладом і першим обласним онкодиспансером, де освоїли трансплантацію кісткового мозку. До першої трансплантації черкаські лікарі готувалися два десятиліття. У області прийняли програму і в її рамках було закуплено необхідне високоякісне обладнання та проведено підготовку приміщень. Лікарі пройшли практичну підготовку в Центрі гематологічної трансплантації університетської клініки Риги.

    Обидві пересадки пройшли успішно. У 2020 році в Черкаському онкодиспансері планують зробити до 40 таких операцій. І за повідомленням директора онкодиспансеру Віктора Парамонова цілком можливо, що за рік черкаські медики освоять і родинну пересадку кісткового мозку.

    2. Закупівля ліків

    Цьогоріч онкологічні заклади отримали більшу кількість препаратів. Серед них – довгоочікуваний трастузумаб для лікування раку молочної залози. Зі слів завідувача хіміотерапевтичним відділенням Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Ярослава Шпарика завдяки закупівлям генеричного засобу необхідне лікування отримають втричі більше пацієнток порівняно з минулим роком. Щоправда, очікувалося, згідно з заявками, забезпечення всіх хворих з HER-2 позитивним раком грудей, але це не вдалося зробити через неможливість компанією, котра виграла тендер, виготовити необхідну кількість препарату.

    На наступний рік на закупівлю ліків для онкохворих виділено на 900 мільйонів гривень більше.

    3. Підкомітет з питань онкології

    Хоча створення окремого підкомітету у профільному комітеті Верховної Ради ще не змінює ситуацію в галузі, все ж це свідчить про увагу до розвитку цього напрямку медицини. У коментарі «Онкоспільноті» голова підкомітету з питань онкології Валерій Зуб повідомив, що наразі спільними зусиллями профільного комітету, МОЗ і провідних фахівців розробляється Стратегія розвитку онкології на 10 років. У рамках цієї Стратегії буде розроблено нову державну програму «Онкологія» на 5 років з визначеним фінансуванням, а також затверджено Національні протоколи.

    У лютому у парламенті пройдуть окремі слухання з питань розвитку онкології в Україні.

    4. Розбудова Інституту раку

    За повідомленням головного лікаря НІРу Андрія Безносенка у цьому році розпочався капітальний ремонт клініки №2 , де буде створено найсучасніше відділення трансплантації кісткового мозку та відділення онкогематології. Також у 2019 році Національний інститут раку отримав членство у «Міжнародному союзі по боротьбі з онкологічними захворюваннями» UICC – Union for International Cancer Control. У 2020 році Національний інститут раку відзначатиме 100-річчя із дня заснування. І цей ювілейний рік може стати переломним для інституту.

    5. Видалення пухлини-гіганта

    Наприкінці року хірурги Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру видалили пацієнтці гігантську пухлину вагою 20 кг. «У світовій літературі описано лише два таких випадки. У першому випадку пухлина важила 24 кг, а в другому – 16 кг. Таке трапляється дуже рідко. Після того, як ми опишемо цей складний клінічний випадок, це буде єдиний такий описаний випадок в Україні і другий за розміром пухлини у світі,- розповів заступник директора онкоцентру Олег Дуда.

    Пацієнткою хірургів-онкологів була 60-річна жінка з Львівщини. Лікарі місяць готували її до операції. Наразі жінка повернулася до дітей і онуків.

    У жінки була проблема з надмірною вагою 170 кг і гігантською пухлиною м’яких тканин передньої поверхні стегна.

  • Архітектор, який хотів побудувати Швейцарію у Галичині

    Круглий сирота, котрий всього добився сам і зробив для галичан чи не найбільше з діячів початку ХХ століття. На його рахунку понад 200 проектів збудованих церков та до двох десятків організацій, які реально покращували життя українців до рівня найпрогресивніших країн того часу.

    Василь Нагірний – архітектор та засновник кооперативного руху, цього року 170-ліття його народження.

    У 15 років став круглим сиротою. Попри відсутність грошей та опікунів вирішив поїхати зі Стрия продовжувати навчання до Львова, про що згодом згадуватиме як про найскрутніші роки свого життя.

    «Мені майже зовсім забракло усього, що потрібне не тільки для науки, але і до життя. Я не мав ані одної книжки, ані що з’їсти. Нераз жилося кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів… Під час тріскучої зими я ходив в легкій, майже літній одежині. Теплішу одежину, що я мав, позичив я пізньої осені одному товаришеві, який спав на Високім Замку, та він не віддав її мені».

    Під час навчання заробляв з приватних лекцій. Почав вчитися в Львівській технічній академії (тепер Політехніка), а закінчити вирішив у Цюріху. Звернувся по стипендію до «Народного дому», на що отримав відповідь: «Як не має удержання, то хай сидить дома». Витративши останні гроші, довідався, що стипендію йому таки призначили до того ж на весь курс навчання.

    По закінченні освіти працював міським архітектором Вінтертуру та Цюріху.

    «Чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?», – писав Нагірний, захоплений працьовитістю, ощадністю та ввічливістю швейцарців.

    Проект церкви для великих мостів
    Церква за проектом Василя Нагірного с. Дубровиця
    Церква у Яворові

    І потім все життя намагався сам зробити Швейцарію у Галичині. Заснував перший український кооператив «Народна торгівля»(де селяни могли збувати свої продукти і товар та вчитися торгівлі), страхове товариство «Дністер» (спершу відшкодовувало вкладникам збитки від пожеж), «Народна гостинниця» (інституція, котра б мала, як писав Нагірний «ширити замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного»).

    Спосіб участі Василя Нагірного у створенні котрогось товариства найчастіше був таким: він подавав ідею створення, працював над статутом, купував або винаймав кам’яниці, якийсь час був директором чи головою, а тоді, переконавшись в його життєздатності, випускав у самостійне життя – і брався за наступний проект. Загалом таких проектів було не менше двох десятків.

    Окрім цього Нагірний був дуже вмілим архітектором. Кожна четверта церква Галичини була побудована за його проектом – загалом понад 200 храмів. За основу своєї першої церкви у с. Малий Яричів на Львівщині взяв головний візантійський храм – Софійський собор у Стамбулі. Стиль Нагірного називають новітньою галицькою школою сакрального будівництва. Мають від однієї до п’яти бань.

    Родина Нагірних

    Із дружиною Марією Дуткевич із Рудна мали чотирьох дітей. Найстарший Євген теж став відомим архітектором, спроектував близько 400 храмів Західної України! Наймолодша донька Софія стала бабусею української співачки – Квітки Цісик.

    Помер 25 лютого (дані різняться) у 1921 році. Похований на Личакові.

    Джерело: Локальна Історія

  • 7 винаходів львів’ян, які змінили світ

    Тисячі славних мешканців нашого міста назавжди увійшли в його історію завдяки своїм досягненням в науці, мистецтві, суспільному житті чи світовій політиці. І з тих тисяч достойних львів’ян портал Фотографії Старого Львова вибрав 7 найдостойніших, які назавжди змінили наш світ.

    1. Перша у світі повітряна куля на рідкому паливі

    1784 року у Львові запущено першу у світі повітряну кулю з автоматичним пальником на рідкому пальному для підігріву повітря у балоні. Це сталося усього через дев’ять місяців після польоту кулі братів Монгольф’є, пальним для якої служила солома!

    Старт повітряної кулі у Львові, тер. нин. Стрийського парку, фото 1910 року

    2. Гасова лампа

    Лампа на основі згоряння гасу була створена львівськими аптекарями Ігнатієм Лукасевичем і Яном Зехом у 1853 році в аптеці Під золотою зіркою. Одночасно з лампою був винайдений і новий спосіб отримання гасу шляхом дистиляції і очищення нафти.

    Так виглядала перша гасова лампа

    3. Перша у світі вдала операція на виразці шлунку

    Автором першої у світі вдалої операції на виразці шлунку в 1881 році був Ридиґер Людвік Антон — польський лікар, хірург, професор, доктор медицини, керівник кафедри хірургії (1897—1919), декан медичного факультету (1898—1899, 1911—1912), ректор (1901—1902) Львівського університету, засновник Львівської хірургічної школи.

    4. Функціонального аналіз

    Одним із найзнаковіших львів’ян є математик Стефан Банах. Сучасні вчені-математики наголошують, що насправді, складно переоцінити роль Стефана Банаха в розвитку функціонального аналізу та інших напрямів математики. Це був величезний ривок до прогресу. Рівень і вплив львівської математичної школи в середині минулого століття сягав однієї із найбільш впливових у Європі.

    5. Вакцина проти сипного тифу

    З початком Першої світової війни Рудольф Вайгль потрапив до армії, де служив військовим лікарем. Майбутній науковець стикнувся із епідемією епідемічного висипного тифу серед австрійських військових та російських полонених. У 1918 році Вайгль виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу, що врятувала життя багатьох людей. У процесі роботи він сам заразився і перехворів на цю хворобу. Виготовлену вакцину вперше випробував на собі. Його дослідження надалі використав у роботі по викоріненню епідемічного висипного тифу його учень Генрик Мосінг.

    Рудольф Вайгль. Вакцина проти тифу. Місто Львів

    6. Гнучкий суперконденсатор

    Фахівці з Львівської політехніки придумали гнучкий тканинний суперконденсатор, який працює на сонячній батареї і може зарядити навіть мобільний телефон. Пристрій являє собою компактну систему енергозбереження, котра гнеться і кріпиться до будь-якої поверхні. Це український винахід увійшов у топ-100 кращих досліджень і розробок світу 2011 року за версією впливового американського журналу R&D Magazine.

    Портативна сонячна електростанція

    7. Гідрогелева пов’язка

    Серед важливих винаходів львівських вчених-хіміків — гідрогелева пов’язка для лікування вогнепальних, опікових (ІІ та ІІІ ступенів) і трофічних ран. Цей винахід був „покликаний“ війною на східних теренах України, хоча вчені з кафедри органічної хімії Інституту та хімічних технологій працювали над ним понад п’ять років. Вже минулого року перші зразки цього медичного засобу випробували на собі українські військові. Для того, щоб надати їй механічну міцність, щоб вона захищала рани і не руйнувалася, хіміки використали унікальну технологію: „вмонтували“ у воду поліпропілен. Це рішення на рівні нанотехнологій.

    Гідрогелева пов’язка

    Багато читачів можуть доповнити цей скромний список на десятки, а може й сотні винаходів, зроблених у Львові. І це не дивно, адже протягом століть наше місто центром наукової думки Східної Європи і бажаною оазою для науковців всього світу.

    Маємо надію що Львів таким і залишиться, адже десятки допитливих молодих людей кожного дня штурмують граніт науки з єдиним бажанням – зробити світ кращим. Нехай це триває вічно.

  • В останні дні Леся Українка не їла нічого крім морозива з ожини

    1 серпня 1913-го у віці 42 років померла одна із найвідоміших жінок в українській історії.

    Сучасні дослідники життя Лесі Українки кажуть, що намагаються побороти образ бідної письменниці, якій прийнято співчувати. Насправді сім’я Косачів була заможною і могла собі дозволити недешеве лікування Лесі в інших країнах (у 12 років у дівчинки діагностували туберкульоз кісток).

    Батьки Лесі володіли кількома маєтками. Тато – Петро Косач був статським радником, що дорівнювало званню генерал-майора.

    Попри свій високий статус у Російській імперії, Косачі спілкувались виключно українською мовою. Агатангел Кримський згадував, що після вбивства Олександра ІІ, під час посиленої реакції, у Києві залишились лише три українські родини, які не відмовились, а підкреслювали свою українську ідентичність. Це були Лисенки, Старицькі і Косачі.

    З братом Михайлом, поч. 1890-х років

    Сама ж Леся вільно спілкувалась дев’ятьма мовами. Авторитетні чоловіки знайомі із молодою письменницею відзначали її енциклопедичні знання. Дослідники біографії, кажуть, що вона могла стати першою в Україні жінкою-композитором, однак про кар’єру піаністки довелось забути через хворобу.

    Під час поїздок за кордон Леся з матір’ю завжди викликали ажіотаж і перебували в оточенні інтелігенції. У спогадах письменниці із Відня йшлося, що вона любила пити віденське пиво та апельсини, довго спала, а тому завше споживала холодну каву.

    Водночас письменниця була вкрай перебірливою щодо свого оточення. Наприклад, глибоку дружбу з Трушем перервав “прокол” художника з портретом Лесі, який він виставив на продаж польському шляхтичу.

    Лесина хвороба, а згодом додався туберкульоз легень та нирок, “зїдала” увесь сімейний бюджет. Хоч єдиними ліками від цієї недуги на початку ХХ століття була зміна клімату і харчування. Поїздка до Єгипту, що найбільше допомагало Лесі, обходилась у понад 1000 рублів.

    За останній рік життя жінка втратила понад 10 кілограмів, скаржилась, що найтяжча для неї процедура вкладання на сон, бо це потребувало багато рухів руками і ногами. Перед смертю майже нічого не їла, єдине що їй смакувало – морозиво з ожини.

    Леся Українка. Київ, травень 1913 р. Фото Ю.Тесленка-Приходька. В останній раз Леся Украінка відвідала Київ 28 квітня (11 травня) – 12 (25) травня 1913 р. Зупинилась вона у квартирі своєї матері (вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 101). В цій квартирі двоюрідний брат поетеси Юрій Тесленко-Приходько зробив серію фотографій, яка стала останньою в житті Лесі Українки. Точна дата – 11 (24) травня 1913 р. – наведена у виданні 1979 р.

    Втім поки ще могла підвестись з ліжка письменниця давала уроки французької та німецької, перекладала і продовжувала писати твори. По допомогу до меценатів не зверталась, через що гонорари їй надсилали із великим запізненням, думаючи що потреби у грошах вона не відчуває.

    Померла Леся Українка у Грузії у віці 42 років. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

    Інформацію почерпнуто із програми “Історична правда”

    https://www.youtube.com/watch?v=UcbhCVc4FU8

     

  • 5 емігрантів зі Львівщини, які прославили Україну

    Львівщина віддавна багата на талановитих і унікальних людей.

    Юрій Дрогобич

    Видатний філософ і астроном Юрій Котермак родом з Дрогобича. Саме цей українець першим надрукував твір латинською мовою. Юрій був ректором Болонського і професором Краківського університету.

    Квітка Цісик

    © Брент Рамсей

    Батьки Квітки – вихідці із Західної України, але народилася і виросла ця співачка і патріотка вже в США. Її надзвичайний талант привернув увагу продюсера Майкла Джексона Квінсі Джонса, а її голос звучав не тільки в концертних залах, але й в рекламних роликах для таких гігантів, як McDonald’s, Coca-Cola, American Airlines і Ford Motors.

    Леопольд фон Захер-Мазох

    Чоловік, якому зобов’язане своєю появою слово «мазохізм», народився у Львові. Він підкорив Європу своїми творами, яких з великим нетерпінням чекали такі монстри літератури, як Віктор Гюго, Флобер і Дюма-молодший. Особливо книги Леопольда обожнювали французи. В Україні Захер-Мазох прожив недовго, його домом по черзі також ставали Чехія та Австрія. Проте, події найвідоміших творів письменника – «Венера в хутрі» та «Дон Жуан з Коломиї» – розгортаються в Україні.

    Джек Пеланс

    Володимир Палагнюк – саме так по-справжньому звуть цього великого голлівудського актора, що отримав «Оскар» в 1992 році, – ніколи не цурався свого походження. Народився майбутній Джек Паланс в США, але його батьки були вихідцями зі Львова та Тернопільщини.

    Уолтер Джек Пеланс настільки пишається своїм українським корінням, що відмовився приймати звання Народного артиста Росії, запропоноване йому на Фестивалі російського мистецтва в Лос-Анджелесі у 2004-му, і підкреслив, що нічого спільного з Росією не має і є українцем. «Я – українець, а не росіянин. Буде краще, якщо я і мої друзі просто підемо з фестивалю», – сказав він.

    Любомир Романків

    Любомир Романків народився у Жовкві. Любомир – провідний науковець компанії IBM в галузі комп’ютерних технологій, співвинахідник (разом з Девідом Томпсоном) процесів створення тонкоплівкових індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для запису інформації, що уможливили появу жорстких дисків і персональних комп’ютерів, автор і співавтор понад 65 патентів. Романків понад 70 років живе за кордоном, має канадське громадянство, але Україну називає найважливішою для себе країною. Як зізнається дослідник, кожну ніч він читає українську пресу і якщо новини погані, довго не може заснути.

  • В історичному архіві Львова знайшли невідомий заповіт Андрея Шептицького

    Синкел у справах монашества у Львівській архієпархії Української греко-католицької церкви Юстин Бойко, працюючи в Центральному державному історичному архіві у Львові, знайшов неопублікований заповіт митрополита Андрея Шептицького. Документ під назвою “Звернення митрополита Шептицького Андрея до народу, написане на випадок його смерті або ув’язнення, про призначення Сліпого Йосифа своїм наступником. Чернетки” датований 1940 роком і зберігається у фонді №201, опис 5, справа 38, повідомляє “Гал-Інфо“.

    “Заповіт” написаний на трьох аркушах з обох сторін. Перший аркуш – машинописний з особистими правками митрополита Андрея. Інші два – рукописи, теж із правками отця. Оскільки на 1940 рік митрополит був хворий і погано володів правою рукою, то з його слів записував особистий секретар о. Володимиру Грицай, який потім передруковував текст і давав на затвердження авторові.

    Рукописна частина документа містить основний текст, а також два додатки, позначені як “Картка А” і “Картка В”. На думку Юстина Бойка, вони були написані пізніше і повинні були бути доданими до основного тексту.

    © “Гал-Інфо”

    Заповіт” написаний в умовах радянізації Західної України та посилення гонінь на церкву та її ієрархів. З кінця 1940-го по середину 1941 років було заарештовано 32 священиків, 33-х вислано на спецпоселення (дані музею “Територія терору” у Львові). До розстрілу засудили навіть наймолодшого брата митрополита Андрея – Станіслава Леона та його дружину.

    Андрей Шептицький передбачав, що рано чи пізно дійде до повної ліквідації церкви радянським режимом. Тому політичні умови спонукали главу греко-католицької церкви потурбуватися про те, щоб висвятити свого наступника і зберегти цей факт у таємниці, так щоб уберегти його від переслідувань тоталітарною владою.

    Цим наступником став Йосиф Сліпий, висвячений Шептицьким 22 грудня 1939 року на єпископа-помічника. Відповідно, звернення митрополита Андрея Шептицького було написане, щоб слугувати підтвердженням канонічності повноважень Йосифа Сліпого в разі смерті, ув’язнення чи інших обставин, які унеможливлювали б владиці Андрею далі очолювати церкву

    Андрей Шептицький,

    Божою милістю і св. Апостольського престола благословенням архієпископ – Митрополит Галицький і Львівський, єпископ Кам’янецький

    Мир вам і благодать і архієрейське благословення

    Се письмо моє перечитаєте Вс[есвітліші] Отці з проповідальниці в першу неділю по моїй смерти, зглядно в першу неділю по хвилі коли для який небудь причин я був би поставлений в неможности ніякої душпастирської праці в Єпархії, себто колиби я був ув’язнений, вивезений, або змушений опустити Львів.

    Передовсім Дорогі Отці і Братя повідомляю Вас, що з волі Христового Намічника св. Отця нашого ПІЯ XII о. Йосиф Сліпий, архідиякон Митроп[оличої]. Капітули є моїм наслідником. У хвилі моєї смерти зістав галицьким Митрополитом, Архієпископом львівським і Єпископом Каменця Подільського.

    Досі носив Преос[священний] Йосиф тутул єпископа сирійського; а зістав нами посвячений єпископом і празник Неп[орочного]. Зачаття Пр[ечистої]. Діви Марії р. 1939. У тій функції сосвятителями були Преосвященний Никита Будка, Єпископ патарський і бувший Ординарій для наших виселенців в Канаді і Преосв[ященний]. Николай Чарнецький, єпископ лебедівський.

    Письма, себто Буллі, якими св. Отець номінували Преосв. Йосифа моїм коадютором з правом наслідства є заховані в архівах Схід[ної]. Конгрегації і досі неопубліковані.

    Ми у Львові заховували посвячення Преосв. Йосифа в тайні приготовуючися на переслідування зі сторони уряду СССР, який по нашій думці нехибно скорше або пізніше розгромить нашу Церкву. В часах такого переслідування, як те ми його очікуємо може бути для добра Церкви річею конечною, щоби гонителі не знали хто є зверхником єпархії.

    З документів, захованих в Римі кожний може пересвідчитися про дійсність того, а коли до Риму дійде відомість про мою + [смерть] номінація Єп[ископа]. Йосифа буде проголошена.

    Хоч оба Преосвящені і присутні при освяченю крило шани, себто пралати капітули Леонтій Куницький, Василь Томович, Олександер Ковальський і соборні крилошани о. Василь Лаба, Роман Лободич, Омелян Ґорчинський були свідками посвячення і на случай моєї смерти мають право і обов’язок то свідоцтво зложити так перед духовенством Архиєпархії перед Преосв. Єпископами перемиским і станіславівським так, щоби ніхто в цілій церковній провінції не міг сумніватися, що дійсно так є як в тім письмі тверджу.

    Коли проте Преосв. Йосиф Сліпий зістав після законів кат[олицької]. Церкви і нашої церковної провінції правно і законно галицьким митрополитом прийміть Його як свого пастиря і послухом Його душпастирській владі улекшіть Йому тяжку задачу, яку Боже Провидіння на Його рамя складає.

    Преосв. Йосиф Сліпий є від літ добре знаний духовенству львівської АЄпархії, бо через 15 літ повнив уряд ректора львівського духовного семінаря і яко ректор положив великі заслуги для цілої АЄпархії, а передовсім для духовенства для тих з Вас Вс[есвітліші] Отці, які під Його проводом виховувались.

    Діло над яким з замилуваннєм жертвенно працював через усі ті літа з Божого допусту лежить в руїні, гранат в часі війни знищив цілком церков св. Духа, при ній заховувала цінна бібліотека Богословського Товариства знищена, преважний і прецінний семінарський музей і бібліотеки семінаря і Богословської Академії сконфісковані та перенесені, музей до Нац[іонального]. Музею, бібліотеки до університетської бібліотеки.

    То знищеннє діла над яким працював було для Преосв[ященного – ред.]. Йосифа тяжким хрестом, то його він приняв з підданєм волі Всевишнього і то без сумніву освятив і підніс його душу.

    Преосв. Йосиф буде працювати яко Ваш душпастир і отець приміняючися в цілім життю до приміру І[суса]. Христа, який життя Своє віддав за нас бідних грішників і терпів усі муки з любови до людей.

    Kartha A.

    26.VII.1940

    Коли до Риму дійде відомість про мою смерть св. Конгрегація схід. Церкви оголосить номінацію Преосв. Йосифа в актах S.Sedis [Святої Столиці]. Можливе, що й се письмо моє задержиться в оригіналі до хвилі оголошення, тому відкликаюся на свідоцтво обох Преосвящених спів святителів і на крилошан митроп[оличої]. капітули, які були при освяченню, прелатів капітули оо. Л[еонтія]. Куницький, Василя Томовича і Олександра Ковальського і соборних крилошан оо. Василя Лаби, Романа Лободича і Олексія Ґорчинського.

    Їх свідоцтво потвердить то, що у сьому листі оголошую. Сегодня також пишу подібне письмо до обох Преосвящених Єпископів-суфраґанів перемиського і станиславівського. Всі ті свідоцтва і письма, надіюся, вистарчать, щоби ніхто в цілій церковній провінції, а особливим способом в Львівській АЄпархії не міг сумніватися про дійсність номінації посвячення Преосв. Йосифа.

    Kartha B.

    Маю сильну надію, що Всевишній двигне нашу Церкву, наше духовенство і нарід, і дасть нам часи мирного і свобідного розвою христ[иянського]. католицького церковного й народного життя.

    Я пересвідчений, що з благодати Ісуса Христа Бога через наші жертви і все, що ми потерпіли, спасе тепер єще нез’єдинених наших братів. Між ними є на жаль таке множество неохрещених дітей, що виховуються без пізнання Бога і тільки нещасних жертв безбожницкої пропаганди. Вони вернуть до віри і до єдности катол[ицької]. Церкви і наша Церков пошириться на цілу Україну і на цілу Росію.

    Я тих часів певно не дожию, але Преосв. Йосиф приміняється у цілому житті у душпастирській своїй праці до прикладу Христа Спасителя, який життя віддав за спасення людей, поведе заступи Апостолів, який Бог нам дасть до довершення великого діла з’єдинення Церков.

    Він поведе Вас усіх дорогами тої апостольської праці, що веде до побіди, за нарід, за з’єдинення Церков. До тої апост[ольської]. праці Ви усі покликані, одні яко апостоли, проповідники і душ пастирі, другі яко жерці що у всепалення приносять на Божому жертвенику Тіло і Кров Христа Спасителя, а з нею своє життя і кров, інші вкінці яко молитвеники, що своїми молитвами, внутреними жертвами покори і умертвленя стягають на нарід Боже благословенство з Неба.

    Тих послідних участь в апостольстві не найменша, бо коли жнива великі, а робітників мало і ті, що є, ліпше зроблять, коли місто кидатися у працю, послухають ради Христа і підуть молити Всев[ишнього] Бога, щоби прислав робітників на Свої жнива.

    Знаєте, Дорогі Отці і Братя, велику засаду душпастирської праці як і в праці для зєдиненя Церкви, яку я усе голосив, хоч замало сповняв життям, що першою і найважнішою справою житя є молитва, а перший і найважніший засіб душпастирської праці – жертва зі себе. Преосв. Йосиф ділив зо мною усї думки щодо душпастирської праці і щодо зєдинення Церкви.

    Про нього можу сказати уживаючи слів св. Павла, що “не мав я нікого так однодушного” як Преосв. Йосифа тому маю певну в Бозі надію, що Преосв. Йосиф довгі літа буде вашим душ пастирем-митрополитом і поведе вас Божими дорогами до вічного спасення.

    Про те Господа Б[ога] днесь прошу і прощаючися з вами віддаю вас безконечній любові і милосердію Ісуса Хр[иста] нашого Пана. Амінь. Амінь. Амінь.