Категорія: Війна

Опубліковано

Азербайджанська SOCAR та “Газпром” домовились про розширення стратегічного партнерства: і чому це не дивно

російський монополіст заявив про досягнення домовленості «про розширення різнопланового стратегічного партнерства» з державною нафтовою компанією Азербайджану SOCAR. Тим часом українці закликають бойкотувати заправки Socar через домовленості із «Газпромом».

Директор консалтингової групи А-95 Сергій Куюн пояснює, як через активний піар на масі дрібʼязкових проєктів Азербайджану та Socar довго вдавалося виглядати друзями України.

“Березень 2021 року. Українська влада фактично заблокувала роботу заправок Glusco (кажуть, що й досі належать Роснєфті) і постачання дизпального Роснєфті (близько 50% ринку, імпортувались так званим нафтопродуктоводом Медведчука). Несподівано саме Socar підхопив мережу й контракт з Роснєфтю на постачання дизелю.

Згодом через інтриги в азербайджанській політичній верхівці від заправок державну компанію прибрали, завели туди приватні азербайджанські структури. Контракт на постачання російського дизпального теж перейшов приватним азербайджанським трейдерам, контрольованим азербайджанськими чиновниками (як і будь-який великий бізнес у цій країні).

Ці азербайджанські трейдери, зокрема Coral Energy, винні українським контрагентам купу грошей з 2022 року. Ця контора протягом 2022-2023 років була активним трейдером російської нафти та нафтопродуктів, через що, доводилось чути, у деякі країни менеджменту компанії їздити не рекомендують.

Літо 2021 року. Представник уряду Азербайджану відсутній на Кримській платформі.

2021-2023 роки. Азербайджан фактично за підтримки РФ повертає собі Нагорний Карабах.

Осінь 2023 року. Нафтопереробний завод STAR у Туреччині підписує угоду з Лукойлом на постачання нафти.

Літо 2024 року. Азербайджан не представлений на Саміті миру, організованому Україною. Мабуть, це єдина країна регіону, яка утрималася від участі в цьому заході.

Протягом 2022-2024 років Азербайджан утримується від військової підтримки України, дочірня компанія “Сокар Україна” реалізує лише локальні гуманітарні проєкти. (Я колись писав, як указом Алієва нашим рятувальникам передали 27 тонн пального).

У своїх пресрелізах компанія жодного разу не використала слово “війна”.

Але через активний піар на масі дрібʼязкових проєктів Азербайджану та Socar довго вдавалося виглядати друзями України”.

Автор: Сергій Куюн / директор консалтингової групи А-95

Опубліковано

Монах зі Львівщини зібрав 10 мільйонів гривень на потреби ЗСУ

Ієромонах Свято-Успенської Унівської лаври Макарій Дутка зібрав 10 мільйонів гривень на потреби ЗСУ. Учора, 20 серпня, він оголосив про збір наступного, одинадцятого мільйона.

Про це Макарій Дутка розповів у коментарі Суспільному.

“Я вирішив, що одинадцятий мільйон піде на дрони для 24 ОМБр імені короля Данила, 80 десантно-штурмової Галицької бригади, 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, 420 стрілецького батальйону, 7 прикордонного Карпатського загону. В загальному це близько 10 різних підрозділів”, — розповів Макарій Дутка.

Як розповів ієромонах, він є партнером благодійного проєкту “Пташки перемоги”. З одинадцятого мільйона гривень він планує придбати 7- та 10-дюймові FPV-дрони та засоби радіоелектронної боротьби.

“Десятий мільйон, який я назбирав — на протезування для двох військових, але мені ще їх не знайшли. Керівник Патронатної служби 24 бригади майор Іван Татауров шукає мені в лікарні двох хлопців, яким потрібно протезування. Кожному планую виділити по 500 тисяч гривень”, — зазначив Макарій Дутка.

Опубліковано

Заставляють ставати на коліна: у соцмережах поширюють фейкове відео з поховання військового у Львові

“Вклони голову. На коліна “бл**ть” перед героєм”: відео з такими словами почали масово поширювати в соцмережах начебто з прощання з героєм біля Гарнізонного храму у Львові

Про це повідомив директор департаменту “Адміністрація міського голови” Львівської міської ради, передає “Еспресо.Захід“.

“Невідомий голос у гучномовець звертається до всіх перехожих, аби вони таким чином вшанували захисника. Так-от, це відео – фейк. У нас у місті ніхто і ніколи не звертався у такій формі до перехожих. Ми ретельно проаналізували це відео і з’ясували, що голос “наклали” на реальний похорон парамедикині Ірини Цибух, який відбувся 3 червня цього року. Ні на цьому похороні, ні на іншому — ніхто ніколи так не звертався до рідних та перехожих. Тому прошу не поширювати дурниць, які публікують невідомі канали”, – написав Євген Бойко.

Він також додав, що вірогідно – це спроба дестабілізувати місто та посіяти сумніви щодо поваги до героїв.

“Не піддавайтеся на провокації і не поширюйте її. У Львові ми гідно прощаємось з усіма Героями. Завтра будемо ховати аж шість захисників. Хто ще не був на міській церемонії прощання — раджу прийти, віддати шану і переконатися, як є насправді”, – відзначив Євген Бойко.

Опубліковано

Завтра Львів попрощається з шістьма захисниками України

У середу, 21 серпня, Львів попрощається з шістьма військовослужбовцями. Мирослав Мартинюк, Віталій Половенко, Едуард Сидоренко, Володимир Войтковський, Костянтин Покровський, Андрій Вербицький загинули від рук російських окупантів, захищаючи Україну. Мерія закликає мешканців долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.

Чин похорону захисників Мирослава Мартинюка, Віталія Половенка і Едуарда Сидоренка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають воїнів на Личаківському кладовищі.

Чин похорону захисників Володимира Войтковського і Костянтина Покровського розпочнеться о 14:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, о 14:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають воїнів на Личаківському кладовищі.

Чин похорону захисника Андрія Вербицького розпочнеться о 14:00 у церкві свв. апп. Петра і Павла на вул. Лукасевича, 15 (Рясне). Поховають воїна на Ряснянському кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Мирослав Мартинюк (09.12.1982-30.07.2024) Львівʼянин.

Навчався у Ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Згодом здобув вищу юридичну освіту.

Впродовж певного часу працював слідчим в органах внутрішніх справ. Згодом підписав контракт із Державною прикордонною службою України. У вільний час обожнював активний відпочинок на природі, захоплювався автомобілями.

Проходив військову службу спершу у лавах 7-го прикордонного Карпатського загону. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, після проходження навчань за кордоном, виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності держави у складі 3-го прикордонного Луганського загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Боровся із окупантами на території Донеччини, під час служби отримав звання «лейтенант».

У Мирослава Мартинюка залишилися мама, дружина, двоє дітей, брат та дружина брата.

Віталій Половенко (05.09.1997-07.08.2024) Львівʼянин.

Навчався у Закладі загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець. Здобув освіту у Середньому професійно-технічному училищі № 18 м. Львова (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг»). Після завершення навчання протягом певного періоду працював за спеціальністю.

Проходив військову службу в Полтаві. Впродовж 2018-2021 років виконував бойові завдання у зоні проведення операції Обʼєднаних сил у складі військ артилерії.

Повернувшись, працював у сфері кулінарії.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації спершу стояв на обороні Скнилівського аеродрому. Надалі боровся із загарбниками на Харківщині, Сумщині та Донеччині у лавах 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

У Віталія Половенка залишилися дві бабусі, батьки та сестра.

Едуард Сидоренко (03.01.1985-14.08.2024) Уродженець селища Білогорівка Луганської області.

Навчався у Білогорівському ліцеї Сєвєродонецького району Луганської області. Здобув освіту у Лисичанському гірничо-індустріальному фаховому коледжі. Після завершення навчання працював шахтарем.

Із 2015 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації родина Едуарда Сидоренка переїхала до Львова. Тут він захищав державу від загарбників. Виконував завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності Батьківщини на Донеччині у лавах 111-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. За сумлінне виконання обов’язку перед державою був нагороджений численними відзнаками.

У Едуарда Сидоренка залишилися дружина та троє дітей.

Володимир Войтковський (23.08.1988-15.08.2024) Уродженець міста Сокаль Львівської області. Згодом його родина переїхала на Харківщину.

Навчався у Комунальному закладі «Братеницька гімназія Харківської області. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах внутрішніх військ.

Працював у сфері надання послуг з охорони власності, у вільний час захоплювався рибальством. За словами родини, був надзвичайно «спокійним, щирим та добрим».

У 2020 році родина Володимира Войтковського повернулася на Львівщину.

Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів. Боронив Україну у складі 704-го окремого полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сухопутних військ Збройних Сил України. Брав участь у звільненні Херсонщини, боровся із окупантами на Донецькому напрямку. Попри отримане поранення, повернувся на фронт. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.

У Володимира Войтковського залишилися батьки, дружина, донька та два брати.

Костянтин Покровський (19.01.1979-16.08.2024) Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 48 міста Львова. Одразу після закінчення навчання почав працювати на заводі телевізійної техніки «Електрон».

Впродовж останнього періоду займався ремонтом комп’ютерів та встановленням програмного забезпечення. Обожнював свою справу. Також захоплювався футболом, брав активну участь у футбольних змаганнях серед сусідів. За словами близьких, був дуже доброю та справедливою людиною.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри звільнення з військової служби, за власним бажанням став на захист держави від загарбників. Боронив державу на Харківщині у складі мінометної батареї військової частини А4951. Користувався великою повагою серед своїх побратимів.

У Костянтина Покровського залишилися батьки та сестра.

Андрій Вербицький (29.09.1984-13.08.2024) Львів’янин.

Навчався у Ліцеї №94 Львівської міської ради. Закінчив Львівське професійно-технічне училище №12 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище»).

Працював у будівельній сфері, займався ремонтними роботами. У вільний час захоплювався рибальством, грибництвом, обожнював прогулянки в лісі. За словами родини, був “дуже впертим, рішучим та особливо цінував своїх близьких”.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на оборону держави від окупантів. Захищав суверенітет та незалежність України у лавах 3-ї батальйонно-тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Виконував завдання на Харківщині та Сумщині.

У Андрія Вербицького залишилися мама, дружина та троє дітей.

Опубліковано

У Тернополі внаслідок удару російської ракети загорілася ємність із паливно-мастильними матеріалами

У Тернополі внаслідок удару російської ракети загорілася ємність із паливно-мастильними матеріалами, повідомив начальник головного управління ДСНС України в Тернопільській області Віктор Маслей.

“Орієнтовно близько 3 години ночі ми отримали повідомлення про пожежу на одному з підприємств міста Тернополя. Після прибуття на місце пожежі було встановлено займання внаслідок влучання ворожого предмета в одну з ємностей, де знаходилися паливно-мастильні матеріали, внаслідок чого розпочалася пожежа”, – сказав він на брифінгу у вівторок.

За словами Устенка, до локалізації пожежі було залучено понад 20 одиниць техніки, більш ніж 90 рятувальників, а також два пожежні потяги зі Львова та Тернополя.

“У результаті вжитих дій о 6:50 відбулася локалізація пожежі, тобто, було припинено її розповсюдження і взято під контроль. Наразі відбувається ліквідація пожежі”, – зазначив він.

Головна державна санітарна лікарка області Оксана Чайчук повідомила, що проведені на даний час заміри повітря не виявили перевищень шкідливих речовин. «Є сліди продуктів згоряння СО2, а також хлорвмісних речовин, які не перевищують допустимих концентрацій у повітрі. Подальші заміри тривають», – заявила вона, додавши, що забруднення води також не виявили.

Закликають жителів без потреби не виходити з дому, максимально обмежити перебування дітей на вулиці, зачинити вікна в приміщеннях.

Жертв та постраждалих немає.

Опубліковано

Завтра громада Львова прощається з трьома захисниками

Завтра, 20 серпня, громада Львова прощається з трьома військовослужбовцями. Тарас Сало, Василь Великийчоловік та Михайло Левандовський захищали Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.

Чин похорону захисників Тараса Сала і Василя Великийчоловіка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Тараса Сала поховають на Личаківському кладовищі, а Василь Великийчоловік знайде вічний спочинок на Дублянському кладовищі.

Чин похорону захисника Михайла Левандовського розпочнеться о 15:00 год в храмі свв. апп. Петра і Павла, що на вул. Лукасевича. Поховають воїна на Ряснянському кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Василь Великийчоловік (10.02.1996-02.11.2023) Уродженець міста Дубляни.

Навчався у Дублянському опорному ліцеї імені Героя України Анатолія Жаловаги Львівської міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».

Після завершення навчання працював водієм-експедитором. У вільний час захоплювався футболом та автомобілями. За словами родини, був «надзвичайно веселою людиною, справжньою душею компанії».

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на Харківщині у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.

У захисника залишилися батьки, брат та хрещений син.

Михайло Левандовський (20.01.1974-20.07.2024) Уродженець села Бертишів Львівської області. Проживав у Львові.

Навчався у Ліцеї №94 Львівської міської ради. Здобув освіту у Вищому професійному училищі №63 міста Львова (сьогодні – Львівське вище професійне училище транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету).

Впродовж усього свого життя пропрацював у сфері перевезень: спершу був водієм у Комерційній виробничо-приватній фірмі «Будекстра», а згодом – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ Системи санітарні». У вільний час захоплювався рибальством та грибництвом, був надзвичайно «відповідальною, доброю, працьовитою та дбайливою людиною, люблячим батьком та чоловіком».

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації доєднався до лав Збройних Сил України. Боровся із загарбниками на Запорізькому, Харківському та Донецькому напрямках у лавах 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

У Михайла Левандовського залишилися батьки, дружина, троє дітей та брат.

Тарас Сало (18.08.1991-18.08.2024) Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі № 99 міста Львова. У 2013 році закінчив Львівський державний університет безпеки життєдіяльності за спеціальністю «Організація перевезень і управління на транспорті».

Після завершення навчання вступив до складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Згодом Тарас Сало обійняв посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №1 Червоноградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області. Активно займався спортом, зокрема, кікбоксингом, брав участь у низці національних змагань. Був відданим уболівальником львівських «Карпат». За словами близьких, Тарас Сало був «людиною-воїном, надзвичайно рішучим і прагнув присвятити своє життя допомозі іншим».

У травні 2023 року став на захист держави від російських загарбників. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на східному напрямку у складі полку управління поліції особливого призначення № 1 (штурмовий полк «Сафарі») Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють». Впродовж останнього часу обіймав посаду заступника командира взводу. Незважаючи на п’ять складних поранень, щоразу повертався на фронт до своїх побратимів.

У Тараса Сала залишилися бабуся, батьки, донька, дружина та сестра.

Опубліковано

МЗС про буцімто припинення німецької допомоги Україні: Це маніпуляція

Речник МЗС України Георгій Тихий заявив, що повідомлення про буцімто припинення урядом Німеччини військової допомоги Україні є некоректними та маніпулятивними.

“Повідомлення про те, що Німеччина буцімто припиняє військову допомогу Україні, некоректні. Це така сама маніпуляція, як і попередні повідомлення про зменшення допомоги на наступний рік удвічі”.

Речник МЗС зауважив, що в Німеччині справді триває бюджетний процес, “за яким ми уважно спостерігаємо”. За його словами, очікується, що бюджет буде затверджений у листопаді, і лише тоді буде відомий рівень підтримки України на наступний рік.

“Нині, як і минулоріч, уряд ФРН запланував у проєкті бюджету певну суму допомоги Україні. Вона аналогічна тій, яка була запланована минулого року на цьому етапі бюджетного процесу. Минулоріч ця сума зросла на парламентському етапі ухвалення бюджету восени”, – нагадав Тихий.

Він запевнив, що українська сторона продовжує працювати з німецькими партнерами над збереженням і зміцненням підтримки України. “Підкреслюємо, що кожне євро, інвестоване в зміцнення обороноздатності нашої держави, – це внесок у безпеку всієї Європи на тлі російської агресії”, – акцентував речник МЗС.

Він додав, що українська сторона вдячна Німеччині, яка залишається лідером серед європейських країн за обсягами підтримки України, а також відзначив, що німецька допомога вже врятувала тисячі життів в Україні та є стратегічно важливою для захисту життів у подальшому.

“Розраховуємо, що уряд ФРН знайде можливість додаткового фінансування потреб Сил оборони України і в цьому році”, – зазначив Тихий.

Речник МЗС також висловив сподівання на швидку та небюрократичну імплементацію рішення лідерів Групи Семи про використання прибутків від заморожених російських активів на користь України.

“На нашу думку, ці кошти мають не замінити, а доповнити триваючу європейську та німецьку допомогу”, – зауважив він.

Опубліковано

TED відмовився публікувати виступ українського військового через мову «ворожнечі щодо росіян»

Осередок TEDxUCU при Українському католицькому університеті оголосив, що припиняє свою діяльність через відмову головного офісу TED у США публікувати виступ українського військового, історика та аспіранта УКУ Максима Осадчука з конференції восени 2023 року. Про це повідомили в TEDxUCU.

Головний офіс TED вважає, що виступ Максима містив «провокаційні висловлювання» у стилі «ми проти них» (inflammatory «us vs. them» statements) про війну в Україні.

Наприклад, такою визнали фразу Осадчука: «pосіяни намагаються привласнити спільну перемогу над німецьким фашизмом, але, як завжди, вони крадуть… Тут втім нічого нового, росіяни є росіянами».

Також зауваження виникли до фрази про «задушливі обійми “руского міра”» і про те, що «під час війни ми навчились конвертувати нашу любов до своїх і ненависть до окупантів у волонтерський рух…».

У головному офісі TED пояснили своє рішення тим, що «на сцені TEDx не місце робити широкі узагальнення щодо національності на основі дій їхнього уряду». На їхню думку, Максимова риторика є «об’єктивно расистською та упередженою».

«Хоча [локальна] аудиторія TEDxUCU може сприйняти Максимову ідею як стимулюючий заклик зберегти українську свободу, онлайн-глядачі [з усього світу] можуть не розчути цей посил серед ненависницьких висловів про ціле населення. Висловлювання про «росіян» приглушує силу Максимового послання для аудиторії за межами вашої місцевої громади. Замініть «росіян» на будь-яке інше населення країни, і ефект буде той самий», — стверджують у TED.

Команда TEDxUCU категорично не погоджується з такою інтерпретацією. Вони кажуть, що довгий час вели комунікацію з центральним офісом щодо цього, наводили контраргументи і необхідні тлумачення слів Максима.

Там вважають, що «в будь-якій війні є дві сторони, тому риторика “ми проти них” — це опис об’єктивної ситуації, а не мова ворожнечі. Ми реагуємо на те, що відбувається з нами в умовах недотримання базових загальнолюдських принципів з боку країни-агресора».

Так, фраза «росіяни є росіянами», пояснюють в команді УКУ, стосується системного привласнення, крадіжки Росією української історичної та культурної спадщини. Словосполучення «русский мир» та його інтерпретацію, нагадують в УКУ, можна знайти в роботах, скажімо, американських дослідників Тімоті Снайдера чи Енн Епплбаум. Вони, зокрема, наводять цитату Снайдера, що «покоління молодих росіян, тих, хто виживе, буде причетне до воєнних злочинів, і до кінця життя буде огорнуте травмою і почуттям провини».

У локальному осередку TEDxUCU вважають, що TED не публікує відео Максима, бо думає, що перебуває в ситуації, яка вимагає нейтральності, необхідності чути різні сторони тощо. «Але ми цього не приймаємо. Насамперед ми цілком поділяємо тези, висловлені нашим промовцем», — заявили в команді УКУ.

Тож команда TEDxUCU вирішила припинити свою діяльність і висловлює подяку всім промовцям та партнерам команди за попередні роки.

Сам Максим Осадчук, який зараз перебуває на службі у війську, у коментарі «Детектору медіа» сказав, що повністю солідаризується з позицією TEDxUCU. «Можу хіба подякувати УКУ за принципову позицію», — сказав Максим.

Ліцензовані події TEDx при УКУ відбувалися чотири рази у 2017—2019 роках та в 2023 році після вимушеної перерви, пов’язаної з пандемією COVID-19 та початком повномасштабного вторгнення Росії.

Опубліковано

Відновлення “Охматдиту”: благодійний фонд не віддає лікарні 378 млн і пояснює чому

Благодійний фонд “Охматдит – здорове дитинство” відмовився переказувати гроші на рахунок лікарні. Про це 16 серпня повідомив генеральний директор лікарні Володимир Жовнір, пише LIGA.net.

На реквізити фонду збирали гроші для ремонту лікарні після того, як у неї влучила російська ракета у липні. Саме благодійний фонд мав бути замовником у тендері на ремонт Охматдиту, який скасували в липні після скандалу.

Жовнір розказав, що після цього комунікація між благодійним фондом і лікарнею зіпсувалася.

“Сьогодні дії фонду підтвердили, що ми з ними маємо зовсім різне бачення того, як лікарня має відновлюватись. Зранку ми дізнались, що БО “Благодійний фонд Охматдит – здорове дитинство” не планує переказувати кошти на рахунок НДСЛ “Охматдит”. Тобто станом на 16 серпня 2024 року 378 млн грн залишаються на рахунку в БО “Благодійний фонд Охматдит – здорове дитинство”, – повідомив Жовнір.

Він сказав, що шокований рішенням фонду. Лікарня розглядає варіант розірвання правовідносин з фондом і попередила, що буде “рухатися у правовій площині” для отримання грошей.

На сайті благодійного фонду справді сказано, що всі зібрані гроші залишаться на його рахунках.

Він готовий оплатити будь-яку нагальну потребу лікарні: медичне обладнання чи відновлення будівель, пошкоджених унаслідок російської атаки, “та за весь час ми не отримали від лікарні Охматдит жодного листа про будь-яку подібну цільову потребу”.

“Ми просимо надати правові підстави для перерахування коштів на казначейські рахунки без призначення. Оскільки зараз це може тягнути за собою кримінальну відповідальність. Тому до отримання роз’яснення ми відкладаємо розгляд переказу коштів на казначейські рахунки”, – заявив благодійний фонд.

Фонд наголосив, що готовий профінансувати проведення ремонту та закупівлю медичного обладнання для лікарні.

“Лише треба офіційні запити від лікарні “Охматдит” та цільове призначення. Як це було завжди”, – йдеться в заяві.

Нагадаємо, у липні БО “Благодійний фонд “Охматдит” обрав ТОВ “Буд-технолоджі” переможцем тендеру за 307 млн грн на ремонт корпусу лікарні, який зазнав пошкоджень від ракетного обстрілу у липні.

В подальшому стало відомо, що тендер на відбудову “Охматдиту” скасують і проведуть заново на Prozorro.

5 серпня стало відомо, що “Охматдит” планує витратити 14 мільйонів на консультанта по ремонту та технагляд. Ці тендери теж скасують. Пізніше МОЗ почало створювати раду з контролю відновлення “Охматдиту”

Опубліковано

Завтра Львів попрощається з воїнами Ігорем Северенчуком, Любомиром Крамарівським, Георгієм Окулом

У суботу, 17 серпня, Львів попрощається з трьома військовослужбовцями. Ігор Северенчук, Любомир Крамарівський, Георгій Окул загинули від рук російських окупантів, захищаючи Україну. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.

Чин похорону захисників розпочнеться о 10:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, о 10:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають воїнів на Личаківському кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Любомир Крамарівський (21.02.1981-09.08.2024) Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі №62. Здобув освіту спершу у Львівському поліграфічному фаховому коледжі та Ставропігійському вищому професійному училищі м. Львова, згодом вступив до Української академії друкарства. Також закінчив Львівську філію Європейського університету.

Займався приватним підприємництвом у поліграфічній сфері. Захоплювався садівництвом, любив подорожувати і обожнював присвячувати час дітям. За словами рідних, «завжди був життєрадісною людиною, готовою віддати останнє, аби допомогти іншим».

У квітні 2024 року став на захист Батьківщини від загарбників. Проходив військову службу на Сумщині у лавах 103-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

У Любомира Крамарівського залишилися батьки, вагітна дружина, однорічна донька та брат.

Георгій Окул (25.01.1980-10.08.2024) Львів’янин.

Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради. Здобув освіту у колишньому Львівському технікумі залізничного транспорту. Брав безпосередню участь у будівництві Храму Різдва Пресвятої Богородиці.

Після завершення навчання обіймав посаду електрика у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Згодом працював у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а впродовж останнього часу – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Деос Реліз». У вільний час захоплювався грою в більярд, цікавився військовою технікою і зброєю, активно вивчав історію та колекціонував марки.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання на Луганщині у лавах 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Георгія Окула залишилися мама, дві сестри, два племінники, дві племінниці та кохана дівчина.


Ігор Северенчук (17.12.1993-13.08.2024) Народився у Києві. Згодом родина Ігоря Северенчука переїхала до Львова.

Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради, згодом вступив до Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з футболу «Карпати». Здобув вищу освіту в Інституті геодезії Національного університету «Львівська політехніка».

Після завершення навчання займався приватним підприємництвом у сфері надання послуг із вивезення побутових відходів. Ще зі школи захоплювався футболом, входив до дублюючого складу ФК «Говерла», також грав за низку українських та зарубіжних клубів. Обожнював активний відпочинок і подорожі. За словам близьких, «був надзвичайно щирим та енергійним, природженим лідером, люблячим чоловіком і найкращим у світі татом, винятково відповідальною людиною».

Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів до лав 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Брав участь у боях за Довгеньке і Торецьк, визволяв Ізюм та Лиман від окупантів. Попри отримані поранення, щоразу повертався на фронт. За особисту мужність і сумлінну службу був нагороджений численною кількістю відзнак, зокрема, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та орденом «За мужність» III-го ступеня.

У Ігоря Северенчука залишилися батьки, дружина, син та брат.