У львівському реабілітаційному центрі “Незламні” встановили протез руки 46-річному оборонцю Маріуполя Олександру Морському. У березні чоловік врятувався із палаючого катера, у який влучила російська ракета. Тоді у підвалі “Азовсталі” захиснику ампутували руку. Після цього два місяці під обстрілами, майже два місяці в полоні в Оленівці й обмін. Олександр Морський розповів свою історію Першому ТМО Львова, пише Суспільне.
Тікати думки не було
Олександр — морський прикордонник. До початку повномасштабного вторгнення чоловік вийшов на пенсію та займався обслуговуванням і ремонтом військової техніки. Війну чоловік зустрів у Маріуполі, де разом з дружиною прожив 22 роки.
“24 лютого я мирно спав. Так як ми жили в Маріуполі, вибухи або ще якісь вистріли були нормою для нас. На це сильно не звертали уваги. Але пролунав дзвінок моєї сестри з Вінниці і вона сказала, що почалось повномасштабне вторгнення. Після цього я пішов у військову частину і призвався без жодних роздумів, пішов робити, що я вмію. Це моє місто і тікати навіть в голові думки не було”, — каже Олександр Морський.
Поранення та життя в “Азовсталі”
27 березня прикордонник отримав бойове завдання: потрібно було перевезти вантаж та український десант з території “Азовсталі” на інший берег. Раптом катер спалахнув — у нього прилетіла російська ракета. Троє побратимів Олександра загинули на місці.
“В пам’яті закарбувався спалах і все. Не було ні звуку, нічого, просто все навкруги палало, при чому температура досить висока. Горить одежа, плавиться, вилітають “рожки” з бронежилета. Ти розумієш, що все — ти згориш. Потім думаєш: ні такого бути не може, треба йти до кінця. Мені пощастило, що я не знепритомнів і вдалося самому вибратись з палаючого катера і між обстрілами добратись до пункту базування. Мене витягнув янгол-охоронець, більше я нічого не можу сказати”, — каже захисник Маріуполя.
Те, що в нього травмована рука, захисник зауважив тільки у пункті базування. Йому надали першу допомогу, а потім прооперували у підвалі “Азовсталі”. Руку довелося ампутувати.
“Коли прийшов до тями, побачив, що кінцівки немає. Пояснили, інакше ніяк: або життя, або нічого. Кінцівка була роздроблена, врятувати її було неможливо. 20 хвилин розпачу і думки: як жити далі”, — каже військовий.
Евакуювати пораненого з оточеного Маріуполя було неможливо. Тож ще майже два місяці Олександр провів у підвалі “Азовсталі”, який щодня обстрілювали росіяни.
“Мене нікуди не евакуйовували, я був там до 17 травня. Толку від мене було мало там фізично. Я старався підтримувати усіх як міг: жартувати, відволікати, щоб не було думки, що це все, що це може бути наш останній день. Усі бачили смерті поряд, поранення, це страшно. Казав, що це треба перетерпіти, перебороти і все. Показував, що якщо навіть немає кінцівки, це нічого не значить, що людина може справлятися сама з усім і це можливо. Я змушував себе робити все і показував це іншим, старався бути прикладом”, — каже морський прикордонник.
Полон в Оленівці
У травні чоловік разом з іншими оборонцями Маріуполя отримав наказ вийти з “Азовсталі”. Олександра повезли в Оленівку. У полоні чоловік був два місяці.
“Заселили в бараки. Приємного там не було. Неприємне не хочу пригадувати, хочу викинути з пам’яті. Постійний моральний тиск. Старався не звертати на це уваги. Тварини є тварини. Тварина не думає, що робить. Фізичний теж тиск був. Бувало всяке. Воду привозили з озера: це була і для пиття, і помитися. Старався її майже не пити. Годували..це було, наче кабанів кормлять”, — каже чоловік.
Для того, щоб знищити моральний дух, російські військові вмикали полоненим пропагандистське радіо.
“Періодично вмикали, щоб задурювати мозок, але так як це був звичайний приймач, частенько вони помилялися і не на ту хвилю настроювали радіо. Коли звучала українська мова, вони як кип’ятком були ошпарені і бігали аж спотикалися, щоб виключити те радіо. Видно, що вони бояться, що в них немає ніякої цілі”, — розповідає захисник.
Повернення додому
Олександра Морського звільнили з полону під час першого обміну.
“Ми самі цього не очікували, коли назвали прізвища. Перевели спочатку в ізолятор. Там був офіцер, який у 2014 році перейшов на їхній бік, видно, що він був не дуже задоволений своїм рішенням, і він сказав: “Не переживайте, поїдете на обмін”. Чекали до ранку. Коли ми сіли в автобус, зайшла військовослужбовиця і українською спитала, як ми почуваємось. Тоді ми зрозуміли, що ми вдома. Коли почули українську мову, коли побачили прапор. І зразу наступив релакс. Всі свої. Емоції накрили”, — каже військовий.
Спочатку чоловіка доправили на лікування у Київ. Попри пропозиції поїхати за кордон на протезування та відновлення, Олександр приїхав до Львова. Тут з ним кілька місяців працювала команда фізичних та ерготерапевтів, а також протезисти. Нещодавно захисник отримав міоелектричний протез руки. Тепер за допомогою правої руки та м’язів спини він може піднімати та переносити предмети.
“Протезуватися все-таки потрібно в Україні. Це нічим не гірше, а в деяких випадках навіть краще. Свої для своїх роблять, стараються. Будь-коли можеш звернутися за консультацією, якщо щось зламалося. Це все тут, на місці” — додає захисник.
