На Львівщині відкрили збір для Вадима Бреньо, учасника футбольного клубу «Галичина» та захисника, який долучився до ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення. Про це повідомила пресслужба футбольного клубу, пише Твоє Місто.
«Наш гравець Вадим Бреньо, який провів не один сезон у складі дрогобицької “Галичини”, а від початку повномасштабного вторгнення став на захист держави, потребує допомоги! Не так давно він отримав важке поранення і був у комі, з якої вже вийшов! Просимо всіх небайдужих йому допомогти», – йдеться у повідомленні.
12 червня 2025 року захисник потрапив до шпиталю з відкритим дотичним проникаючим черепно-мозковим пораненням.
У нього діагностували забій головного мозку ІІ ступеня, численні переломи лобних, тім’яних і скроневих кісток, а також масивні ураження мозкових структур. Йому провели екстрену операцію з видалення уламків та обробки ран після мінно-вибухового ураження.
Військовослужбовець бригади «Азов» Національної гвардії України, 33-річний майор Андрій «Корінь» Кориневич звинуватив у своєму побитті військових Третьої штурмової бригади. Про це офіцер повідомив у понеділок, 23 червня, на власній фейсбук-сторінці. Крім того, пресслужба бригади «Азов» опублікувала офіційну заяву стосовно інциденту, у якій також звинувачують військових 3 ОШБр, пише ZAXID.NET.
У понеділок, 23 червня, Нацполіція Івано-Франківської області повідомила, що встановила особи нападників на Андрія Кориневича. За даними правоохоронців, це чоловіки 24 та 25 років.
За словами Андрія Кориневича, на нього напали військовослужбовці 3-ї окремої штурмової бригади, які, на думку «азовця», пов’язані з командиром 3-го армійського корпусу Андрієм Білецьким. Йдеться про Семена Клока з позивним «Малиш».
Як стверджує Андрій Кориневич, до початку повномасштабного вторгнення Клок притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку, хуліганство та нанесення тяжких тілесних ушкоджень. А вже під час повномасштабної війни Клока двічі затримували за водіння у нетверезому стані. Також, за словами «азовця», 25 жовтня 2024 року Семен Клок пострілом з табельної зброї ранив у живіт офіцера Національної гвардії. Військовий вижив, а «справу зам’яли».
Ще один військовий, якого Кориневич звинувачує у нападі, – Василь Бондаренко з позивним «Віся». Як розповів Кориневич, раніше вони разом служили в «Азові», однак Бондаренко «обрав шлях бандитизму». За словами «азовця», Бондаренко притягували до відповідальності за збройний напад на інкасаторів, а також перебував у міжнародному розшуку за підозрою в умисному вбивстві.
«Військовослужбовцем 3-ї окремої штурмової бригади Бондаренко став завдяки Андрієві Білецькому, який на початку повномасштабного вторгнення взяв його на поруки, аргументуючи це тим, що Василь захищатиме Україну на фронті. Але Василь нападає на своїх колишніх побратимів в глибокому тилу», – заявив Андрій Кориневич.
Також, на думку Андрія Кориневича, до нападу на нього причетні ще двоє військових 3-ї ОШБр: Максим Білогуб та Сергій Циганчук із позивним «Сова».
«За місяць до нападу “Сова” підписався на мене в інстаграмі та покликав на зустріч, під час якої навіщось почав критикувати трійку та її командування. Перед моїм побиттям він перебував в одній квартирі з трьома іншими, але за добу до нападу – виїхав за кордон», – розповів Андрій Кориневич.
Андрій Кориневич впевнений, що до нападу на нього також причетний 45-річний полковник Андрій Білецький, який обіймає посаду командира Третього армійського корпусу ЗСУ.
«Я добре знаю Андрія Білецького. І розумію, що без його згоди або навіть прямої вказівки такі речі не відбуваються. За Білецьким давно тягнеться вкрай сумнівний репутаційний шлейф: різноманітний кримінал, “кришування”, рекет, та, подейкують, навіть вбивства. Всі ж про все знають і все пам’ятають. Але жодного разу він не поніс покарання, і, як бачимо, продовжує свою далеко не патріотичну діяльність […] Зараз він переховує своїх людей, які підло напали на мене», – заявив Андрій Кориневич.
Водночас Андрій Кориневич запевнив, що вважає військових Третьої штурмової бригади «найпрофесійнішими та найхоробрішими воїнами в Силах оборони України», які «неодноразово доводили це на найважчих напрямках фронту».
«Я звертаюсь до бійців трійки (3 ОШБр, – ред.), до друзів, для яких честь українського військового – не пустий звук. Нападники, які вчинили негідно, без причини напавши на мене, мають бути притягнуті до відповідальності. Ви можете допомогти в цьому. Віддайте їх. Якщо ви володієте будь-якою інформацією щодо їхнього місцеперебування, або можете привести в місце, де вони переховуються — зв’яжіться з нами. Ми в боргу не залишимось», – підсумував Андрій Кориневич.
Нагадаємо, на Андрія Кориневича, який перебував у відпустці, напали у п’ятницю, 13 червня. Зловмисники застосували телескопічні палиці та газовий балон зі сльозогінною речовиною. Внаслідок нападу офіцер отримав травми: хімічні опіки очей, садна на колінах, передпліччях тощо.
Андрій Кориневич родом з міста Стрий, що на Львівщині. Долучився до «Азову» у січні 2015 року. З 2015 по 2022 рік військовий виконував бойові завдання на Донеччині. Від початку повномасштабного вторгнення обороняв Маріуполь, зокрема, брав участь у боях за «Азовсталь», звідки потрапив у російський полон.
Після звільнення з полону та реабілітації військовий брав участь у контрнаступі на Оріхівському напрямку Запорізької області. З травня 2024 року Андрій Кориневич займається рекрутингом на Івано-Франківщині.
Матір загиблого на війні Дмитра Тухляна віддала власний автомобіль на потреби Збройних Сил України. Про це Львівському порталу повідомили у Славській селищній раді.
Галина Тухлян передала військовій частині А4977 свій позашляховик УАЗ. Тепер його використовуватимуть захисники для виконання завдань.
«Цей вчинок є прикладом неймовірної сили духу, глибокої громадянської свідомості та щирої любові до України. У той час, коли біль втрати ще не вщух, пані Галина знаходить у собі сили підтримувати захисників, які боронять свободу і незалежність нашої держави як це робив її син», – з вдячністю сказав командир частини.
Син Галини Тухлян Дмитро загинув 17 лютого 2024 року у населеному пункті Рівнопіль Донецької області. Йому було лише 23 роки. Молодик добровільно вступив до лав ЗСУ, служив старшим навідником мінометного взводу військової частини А1778.
Дмитро Тухлян (06.11.2000 – 17.02.2024) народився і жив у Славському. Закінчив Дрогобицький музичний коледж і грав на багатьох інструментах, серед яких – саксофон, фортепіано, гітара. Також хлопець писав власні пісні.
Після повномасштабного вторгнення Росії за покликом серця став на захист України.
Футбольний тренер із Шептицького, що на Львівщині, загинув на 31 році життя, коли захищав Україну від російських окупантів на фронті
Про це повідомила пресслужба Львівської асоціації футболу, пише Еспресо.Захід.
Віталій Фізрук Ванкевич був футбольним тренером із Шептицького Львівської області, футзалістом, асистентом арбітра обласних футбольних змагань.
У листопаді 2013 року ще вісімнадцятирічним юнаком він підписав контракт зі Збройними Силами України. Проходив службу у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила Галицького. У квітні 2014-го його військову бригаду відправили на Донбас захищати села Донеччини від ворога.
З моменту повномасштабного вторгнення Віталій знову пішов на війну боронити Україну. Служив у 45-ій окремій артилерійській бригаді, був старшим стрільцем, командиром розвідувального взводу.
Служба в армії не завадила ексголові Львівської облради Олександру Ганущину зайнятися бізнесом — навпаки, саме в цей період він активно розвивав підприємницьку діяльність. Перебуваючи у лавах ЗСУ, Ганущин укладав контракти з приватними компаніями, надавав їм послуги як ФОП і заробив мільйони гривень. Попри виконання обов’язків військовослужбовця, він встигав не лише вести власну справу, а й залишався активним депутатом Львівської облради.
LVIV.MEDIA з’ясував, як чиновник отримував дохід під час служби, з ким співпрацював, скільки заробив і як вів бізнес без жодного найманого працівника.
Заробітки ФОПа під час служби
Попри те, що він зареєстрував свій ФОП ще до війни, саме під час служби Ганущин почав розвивати підприємницьку діяльність. За два роки як підприємець він заробив майже 7,5 мільйона гривень, надаючи послуги приватним компаніям. Свої доходи Ганущин вказав у деклараціях, які він подав після демобілізації. Як з’ясував LVIV.MEDIA з власних джерел у податковій службі, лише у 2024 році він співпрацював як ФОП із 13 приватними фірмами. При цьому офіційно не мав жодного найманого працівника, тобто увесь бізнес вів сам.
Також журналісти з’ясували, що після звільнення з лав Збройних сил України, Ганущин офіційно працевлаштувався у львівську транспортну компанію ТзОВ “МІРА І К”, яка обслуговує кілька міських автобусних маршрутів. За даними LVIV.MEDIA у цій компанії він отримував бронювання від мобілізації, як працівник критичної інфраструктури.
Перші мільйони під час служби
Олександр Ганущин з 2015 до 2020 року очолював Львівську обласну раду, а з 2020-го залишається її чинним депутатом від партії “Європейська Солідарність”. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Ганущин пішов служити в 103-тю бригаду територіальної оборони, де отримав звання майора. Прослужив він майже три роки і демобілізувався. Після повернення з армії, депутат Ганущин оприлюднив декларації про доходи одразу за три роки.
Як фізична-особа підприємець Олександр Ганущин зареєструвався ще у 2021 році з видом діяльності — “інша допоміжна діяльність у сфері транспорту”. Але перші доходи від бізнесу він почав отримувати лише з 2023 року. Тобто заробляти з власної справи, як підприємець почав саме під час служби в армії. За останні два роки він заробив майже 7,5 мільйона гривень. У 2023 році депутат задекларував 4,1 млн грн підприємницького доходу, а у 2024 році — ще понад 3,3 мільйона.
LVIV.MEDIA намагався дізнатися у Олександра Ганущина, як йому вдалося під час виконання військових обов’язків паралельно активно вести бізнес із понад десятком компаній. Однак, чиновник відмовився коментувати і кинув слухавку.
Хто і скільки платив Ганущину
LVIV.MEDIA з’ясував, що минулого року ФОП Ганущин надавав свої послуги 13 приватним компаніям. Найбільше він заробив від ТОВ «Ектолайн-Захід» — понад 1,15 млн грн. Компанія займається ремонтом транспорту та виробництвом військової техніки. Ще понад 634 тис. грн йому заплатило ТОВ «Аструр Вуд», яке виробляє фанеру.
Крім цього, Ганущин отримував дохід від трьох компаній, у яких не задекларовано майна чи обладнання, потрібного для роботи, однак вказували доходи від діяльності. Йдеться про ТОВ «Фрі Інстелейшн», ПП «Вікторія-Транс» та ТОВ «Квін». У кожній з них офіційно працює не більше трьох людей із середньою зарплатою близько 8 тисяч гривень.
У будівельній фірмі ТОВ «Фрі Інстелейшн», він заробив 89 600 грн
У транспортній компанії ПП «Вікторія-Транс» отримав 200 000 грн
Від ОВ «Квін», яка займається вантажним транспортом, він отримав 87 310 грн
Ще від інших компаній Ганущин отримував доходи за надані послуги як ФОП — від 2 тисяч до майже 85 тисяч гривень. Серед них:
У декларації Ганущин вказав, що окрім бізнесу отримував зарплату від ТЗОВ «МІРА І К» — компанії яка обслуговує декілька львівських автобусних маршрутів і має статус підприємства критичної інфраструктури. На роботу він влаштувався після звільнення з армії і за даними власних джерел LVIV.MEDIA у компанії тимчасово отримав бронювання від мобілізації. Проте на момент публікації депутат уже не працює у підприємстві.
LVIV.MEDIA намагався з’ясувати у власника підприємства «МІРА І К» Івана Клима, ким саме працював Ганущин у компанії та на яких підставах йому надали бронь від мобілізації. Проте Іван Клим, відмовився коментувати ці питання, оскільки перебуває в закордонній відпустці.
«Зараз я не готовий сказати, бо я в Африці. Я не є відділ кадрів. Я є керівник і власник. За 10 днів я буду на роботі звертайтеся», — пояснив Іван Клим.
Нагадаємо, ексголова Львівської обласної ради Олександр Ганущин демобілізувався із ЗСУ у серпні минулого року, однак тоді причин звільнення не озвучив і відмовився коментувати це журналістам. З його профілю у Facebook відомо, що у Ганущина з дружиною Соломією троє дітей, тому він міг скористатися законним правом на демобілізацію як багатодітний батько. Ймовірно, він вирішив піти зі служби саме в цей період, коли його старшій доньці Стефанії виповнювалося 18 років — після цього право на демобілізацію втрачалося.
Служба безпеки України запобігла серії замахів, які готувала росія проти українських високопосадовців – Президента Володимира Зеленського, голови СБУ Василя Малюка, керівника ГУР МО Кирила Буданова та брата голови Офісу президента Дениса Єрмака. Про це Малюк повідомив на зустрічі з журналістами 22 червня, пише Лівий берег.
«Задача була: фізичне усунення Президента Зеленського в аеропорту Жешув. Розглядалося декілька варіантів. Один з них – це був FPV-дрон, інший – це снайперський комплекс. Це все було реалізовано, ми його затримали. Професійно спрацювали польські колеги, це була наша з ними спільна робота», – пояснив він.
Ще один замах, за словами Малюка, організовували колишні співробітники Управління державної охорони. Вони діяли в інтересах ФСБ рф – зокрема 5-ї служби, яку на той час очолював генерал-лейтенант Сергій Бєсєда. За планом, злочин мали здійснити на території Офісу Президента.
Також СБУ зірвала план вбивства Дениса Єрмака, який служить снайпером у ГУР. За словами очільника СБУ, замах готував фаховий інженер із Харкова. Він приїхав до Києва, орендував квартиру та виготовив вибухівку вагою 2,5 кг. Спостереження за Єрмаком проводив 14-річний підліток.
«В русаків був слуховий контроль – якби вони почули, що агент підійшов до цілі та йому відкрили двері, вони б одразу організували вибух. Живого не було б ні того, хто приніс, ні того, хто за дверима. Вони хотіли здійснити теракт до 15:00 15 травня. Цього дня була зустріч в Стамбулі, тож ворог хотів реалізувати свій задум до її початку. Зрозуміло, що це могло вплинути на перемовний процес, оскільки Андрій Єрмак входив до складу цієї групи. Здійснити задумане росіянам ми не дали», – уточнив Малюк.
СБУ встигла встановити аудіо- та відеонагляд у квартирі виконавця, а також отримала доступ до його телефону. Це дозволило повністю задокументувати процес виготовлення вибухівки та знешкодити підозрюваних до реалізації плану.
Журналістка Ольга Худецька звинуватила львів’янина Назарія Гусакова, який хворіє на спінальну м’язову атрофію (СМА), у вимаганні пожертв від поранених військових та заявила, що він «торгував знайомствами», передає NV.UA.
На своїй сторінці у соцмережі X Худецька розповіла, що у приватних повідомленнях до своїх знайомих та просто до людей, які донатили йому більше, Гусаков «випрошував на межі з вимаганням» великі суми, в тому числі поза банкою.
За словами журналістки, вона зібрала 10 таких кейсів і пообіцяла надати правоохоронцям інформацію з контактами або посиланнями на акаунти.
Зокрема, Худецька стверджує, що Гусаков за місяць «витягнув» 335,5 тисячі грн, з них 160 — «у борг» у пораненого військового Сергія Сушицького, який повідомив, що перебуває на лікуванні. З «боргу» Гусаков повернув лише 40 тисяч після того, як його почали звинувачувати у шахрайстві.
«Напосівся на Сергія і не злазив, щойно почувши, що держава йому робить виплати», — зазначила журналістка, опублікувавши скріншоти переписки Сушицького з Гусаковим.
Худецька наголосила, що Гусаков продовжував просити гроші у Сушицького, навіть дізнавшись, що він проходить реабілітацію після важкої вибухової травми, внаслідок якої втратив частину стопи. 11 вересня 2024 року, вже дізнавшись про це, Гусаков попросив у Сушицького 150 тисяч гривень на «головний препарат за 262″(Еврісді), який на той момент отримував від міста Львів.
Крім банки, Гусаков просив переводити гроші на рахунок своєї подруги Вікторії Харитонової у Приватбанку, стверджує журналістка. А 160 тисяч гривень боргу він обіцяв віддати, коли закриється «банка Бігус», додала вона.
«Відтак, ваші донати на монобанки йшли в т. ч. на віддачу боргів, які він (Назарій Гусаков — ред.) набирав приватно», — робить висновок Худецька.
Журналістка також пише, що за кілька тижнів, у жовтні 2024 року Гусаков продовжив просити гроші у Сушицького. За її словами, на той момент місто Львів забезпечувало Гусакова необхідним для його лікування препаратом в обсягах, достатніх для максимального дозування
Крім того, Худецька розповіла, що, випрошуючи гроші, Гусаков також «торгував знайомствами», запевняючи, що люди, яких він залучив у коло своєї медійної та грошової підтримки, будуть допомагати тим, хто йому донатить. Зокрема, за словами журналістки, він обіцяв допомогу з комунікацією з Unbroken та мером Львова Андрієм Садовим.
Також Худецька пише, що Гусаков просив великі суми грошей у «пані В.», яка «мала підшефний підрозділ та воїнів на протезування». Вона також публікує скріншоти їхньої з Гусаковим переписки.
У «пані В.» Гусаков теж просив грошей не на банку, а окремо, звертає увагу журналістка.
За словами Худецької, «пані В.» задонатила Гусакову «3750 (імовірно євро — ред.) поза банку на „реабілітологів“ та „ліки“», а після цього вирішила донатити на банку, щоб мати «хоч якусь звітність».
Журналістка навела приклади ще кількох людей, які переводили Назарію Гусакову великі суми.
«Назарій багато жалівся, казав, що підтримує його тільки співрозмовник і на нього всі надії, постійно згадував покупку дорогих ліків за 250−300к (тобто Еврісді), вчіплявся мертвою хваткою і маніпулював смертю. В цілому, добирав собі людей для атакування проханнями в приват за великими донатами або з огляду на професію чи заробіток, або бійців з виплатами від держави», — стверджує Худецька.
Вона також навела приклад дівчини, яка донатила Гусакову більше року і згадала, що отримувала від нього прохання про допомогу щоразу протягом доби після того, як публікувала у соцмережах повідомлення про подорожі чи відвідування якихось подій.
Худецька також пише, що Назарій випрошував кошти у хворої на рак дівчини в період рецидиву. Вона зорієнтувалась і відмовила, але він страшно тис. Про хворобу і стан її знав. Ця дівчина, Валерія, вже померла. Скріни надіслали її читачки.
Заяви української історикині Марти Гавришко про “неонацизм у ЗСУ” та критику ОУН-УПА стали ідеальним матеріалом для російської пропаганди. Її виступи цитують кремлівські ЗМІ, а експерти звинувачують у поширенні ворожих наративів під прикриттям академічної риторики. Детальніше про скандальну історикиню розповідає “Еспресо.Захід“.
Марта Гавришко – кандидатка історичних наук Львівського національного університету ім. І. Франка, родом із Миколаєва, що на Львівщині. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну виїхала за кордон у США. Продовжила наукову діяльність в європейських та американських установах.
Маніпуляції історією та російська ІПСО з вуст Гавришко
У своїх статтях та інтерв’ю Марта Гавришко сформулювала низку тез, які викликали бурхливу реакцію. Головний мотив її критики – це те, як в сучасній Україні вшановують історичних діячів та символи, пов’язані з ранаціоналістичним рухом середини ХХ століття. Вона навіть паплюжить гасло “Слава Україні”, з яким українські герої захищають Україну від російських окупантів.
Гавришко стверджує, що українці ідеалізують ОУН-УПА і замовчують їхні злочини. Історикиня вважає, ніби держава та суспільство надто героїзують діячів ОУН-УПА, “обілюючи” їх образ і не говорячи про “темні сторінки”. На думку Гавришко, Україна фактично ігнорує злочини, скоєні українськими націоналістами під час Другої світової, і виправдовує радикальних історичних постатей. Вона наголошує, що багато з тих, кого сьогодні шанують як борців за свободу, були причетні до нацистського терору, а “культ ОУН-УПА” із локального явища перетворився на загальноукраїнський.
Насправді: Офіційна Україна не прославляє нацизм і не героїзує колаборантів. Державна політика пам’яті вшановує борців за незалежність – зокрема таких, хто боровся проти радянського окупаційного режиму – але це зовсім не означає підтримку нацистської ідеології. Постатей на кшталт Степана Бандери чи Романа Шухевича українці шанують як символи визвольного руху. Українська держава не схвалює злочинів минулого: складні моменти історії відкрито обговорюються, а не замовчуються. Прийнято навіть спеціальний закон (2015 року) про засудження нацистського і комуністичного тоталітарних режимів – тож жоден посадовець в сучасній Україні не виправдовує нацизм. Ба більше, українські наукові інституції та Інститут національної пам’яті працюють над критичним осмисленням минулого через конференції, дослідження і публікації. Тому слова Гавришко про “масову героїзацію нацистських колаборантів” є щонайменше перебільшенням і не відповідають реальності. Крім того, діяльність ОУН та УПА охоплювала не лише, до прикладу, Галичину: осередки українського визвольного руху діяли далеко за межами одного регіону і точно не може вважатися локальним явищем в історії України. І Гавришко, як історикиня, мала б це знати.
Гавришко стверджує, що українське військо використовує нацистську символіку. Вона заявляє, нібито у сучасних Збройних силах закривають очі на використання символів, пов’язаних з нацизмом. Як приклад, Гавришко в колонці для німецької газети Berliner Zeitung писала, що в українській армії можна побачити відзнаки дивізії “Галичина” чи батальйону “Нахтігаль”. Також вона нарікає, що в Україні називають вулиці на честь історичних діячів, яких дослідниця вважає пов’язаними з нацистськими злочинами. Гавришко говорить про “есесівські символи” в українській військовій традиції та робить із цього висновок про неонацизм у війську.
Насправді: В ЗСУ немає офіційно дозволеної нацистської символіки. Усі емблеми і назви підрозділів затверджуються військовим керівництвом та проходять державний контроль. Відверто нацистські знаки заборонені – це чітка позиція Міноборони. Ті окремі випадки, на які посилається Гавришко, вирвані з контексту і не є масовою практикою. Символи, схожі на деякі нацистські (наприклад, так званий “вовчий гак”), у сучасному українському війську мають інше значення. Зокрема, поширена емблема у вигляді переплетених літер “І” та “N”, відома як символ “Ідея Нації”, використовується деякими підрозділами (наприклад, полком “Азов”) і не є нацистською в українському розумінні. Цей знак справді нагадує рунічний символ, що колись використовувався нацистами, але сьогодні він осмислений по-іншому – як монограма національного відродження, а не пропаганда неонацизму. Фактично, Гавришко бере поодинокі випадки (як-от нашивка чи емблема окремого бійця) і роздмухує їх до рівня тенденції, хоча системної проблеми немає. В українському війську служать сотні тисяч людей різних поглядів, і поява кількох неоднозначних символів не означає, що армія “просякнута” нацизмом. Критики вважають, що Гавришко маніпулює фактами, не згадуючи, наприклад, що ті ж згадки про дивізію “Галичина” в Україні мають переважно історико-меморіальний, а не ідеологічний характер. Тож говорити про толерування нацистської символіки в ЗСУ – некоректно і бездоказово.
Гавришко стверджує, що влада покриває ультраправих і використовує їх, а Зеленський служить “ширмою”. Історикиня звинувачує українське керівництво в тому, що воно свідомо не засуджує радикалів у своїх лавах, бо політично на них покладається. За її словами, нинішня влада (включно з президентом Зеленським) начебто заплющує очі на вплив ультранаціоналістів, адже в умовах війни спирається на них як на боєздатну силу. Гавришко навіть припускає, що Володимир Зеленський, як президент-єврей, став “зручним прикриттям” – мовляв, його єврейське походження використовується, щоб не привертати уваги Заходу до ультраправих настроїв в Україні. В одному з інтерв’ю Марта Гавришко емоційно заявила, що “радикальні націоналісти захопили Україну”, натякаючи, ніби крайні праві сили визначають політику держави, поки керівництво робить вигляд, що проблеми не існує.
Насправді: Звинувачення у “змові” української влади з неонацистами – абсурдні. В Україні немає жодної “системи” покривання ультраправих. Поодинокі випадки радикальних проявів дійсно траплялися, але їх не замовчували – про них писали ЗМІ, їх обговорювали в суспільстві, і винні нерідко несли відповідальність. У Збройних Силах існують механізми дисципліни і перевірки: якщо військовослужбовця помічають у пропаганді екстремізму чи використанні заборонених символів, реакція слідує. Жодного “мовчазного схвалення” неонацизму з боку командування немає. Українська влада загалом приділяє увагу боротьбі з екстремізмом – як правим, так і лівим. Так, ще 2015 року Україна на законодавчому рівні засудила і комуністичний, і нацистський тоталітарні режими, а силові структури регулярно звітують про припинення діяльності маргінальних неонацистських угруповань, якщо такі з’являються. Твердження Гавришко про те, що “ультранаціоналісти захопили Україну”, – це пропагандистська страшилка, яку давно тиражує Москва. Насправді крайні праві партії не мають підтримки у парламенті, їхні кандидати на виборах отримують мінімальні результати, а вплив радикалів на державну політику мізерний. Президент Зеленський зовсім не “прикриває” міфічних нацистів – навпаки, він як Головнокомандувач зацікавлений у тому, щоб в армії не було жодних екстремістських елементів, що дискредитують Україну. Отже, розповіді про “неонацистів при владі” – це вигадка російської пропаганди, і сумно, що їх фактично повторює українська історикиня.
Марта Гавришко – рупор Кремля?
Різкі заяви Марти Гавришко викликали шквал обурення серед українців. Історики, ветерани, громадські діячі та звичайні коментатори звинуватили її у тому, що вона фактично підспівує кремлівській пропаганді. Адже саме тезу про “нацистів в Україні” Москва використовує для виправдання своєї агресії. І от тепер українська дослідниця озвучує подібні звинувачення на весь світ – це просто подарунок для російської інформаційної війни.
російські медіа не забарились скористатися з виступів Гавришко. Кремлівські пропагандистські ресурси радо цитували її слова як “доказ” своїх тез. Приміром, російська газета “Аргументы и факты” вийшла з гучним заголовком: “Историк призвала ЕС спросить у Киева, почему ВСУ восхваляют нацизм”. У цій статті навели пасаж із колонки Гавришко у Berliner Zeitung, де вона саркастично питає, чи поцікавляться лідери ЄС у Зеленського, “чому деякі українські солдати прославляють дивізію СС ‘Галичина’ та батальйон ‘Нахтігаль’”. Новину підхопили й інші ресурси – з’явились матеріали на Gazeta.ru, Lenta.ru, навіть державне агентство ТАСС поширило “викривальні” цитати історикині. Фактично, російська пропаганда подала слова Марти Гавришко як сенсаційне визнання з українського боку про буцімто нацистські тенденції в Україні. Для Кремля це інформаційна знахідка: мовляв, дивіться – сама українка підтверджує, що в Києві правлять неонацисти.
Через такий резонанс багато хто в Україні задався питанням: а чи не грає Гавришко на боці ворога свідомо? З’ясувалося, що свої найбільш скандальні матеріали вона публікує на платформах, відомих критичним до України поглядам. Наприклад, об’ємне інтерв’ю з нею з’явилося у американському виданні Consortium News, яке часто транслює прокремлівські наративи для західної аудиторії. Свої статті історикиня також розміщує на сайтах на кшталт німецького NachDenkSeiten – а ті матеріали потім із задоволенням цитують російські пропагандисти. Більше того, з’ясувалося, що Гавришко давала інтерв’ю відверто проросійським коментаторам. Приміром, вона спілкувалася з польським пропагандистом Томашем Янковським, який відкрито підтримував проєкт “новоросії” та виправдовував анексію Криму. Ще один її співрозмовник – норвезький політолог Ґленн Дізен, постійний експерт російського телеканалу RT і рупор кремлівських тез на Захід. Такі контакти лише посилили підозри щодо мотивів Гавришко.
Гавришко на розмові з Томашем Янковські – польським проросійським пропагандистом, який підтримував ідею “новоросії” та анексію КримуГавришко порозмовляла з проросійським норвезьким політологом, постійним коментатором RussiaToday та рупором російських наративів на Захід Ґленном Дізеном
Формальних доказів, що Марта Гавришко працює на російські спецслужби, немає. Однак інформаційний скандал довкола неї мав конкретні наслідки. Ім’я історикині потрапило до бази сайту “Миротворець” – ресурсу, який публікує дані осіб, запідозрених у антиукраїнській діяльності. Гавришко внесли до списку з примітками на кшталт “поширювачка кремлівської пропаганди”. Сама дослідниця обурилася і заявила, що її включили до “Миротворця” лише через принципову позицію – мовляв, вона критикує ультраправі тенденції, от її і записали у “вороги”. Та для пересічних українців таке пояснення не надто переконливе. Адже час, місце і форма її висловлювань виглядають як навмисне підібрані, щоб завдати інформаційного удару по Україні. У найтяжчий момент, коли країна бореться за виживання, з’являються заяви про “героїзацію нацизму” – і ворог негайно це використовує.
Багато коментаторів підкреслюють: навіть якщо брати факти, які наводить Гавришко, подає вона їх однобоко і емоційно, без контексту. Через це такі заяви дуже легко вирвати з контексту і пустити у пропагандистське плавання. По суті, значна частина тез Марти Гавришко дублює головний міф Кремля про “нацистів у владі в Києві”. Тож не дивно, що російська дезінформаційна машина так вхопилася за кожне її слово, називаючи їх “викриттями з перших вуст”.
Політична оглядачка Ольга Попович, коментуючи цю ситуацію, наголосила: проблема не в тому, що хтось має “іншу думку”, а в тому, як і де цю думку озвучують. Марта Гавришко, безумовно, як науковиця має право на свої оцінки. Але спосіб, у який вона їх виносить на публіку, зробив її слова зброєю в руках ворога.
Попович звертає увагу, що Гавришко виступає переважно в іноземних медіа, де аудиторія не знає українського контексту. І подає вона матеріал дуже однобоко – фактично звинувачує Україну в героїзації нацизму без жодних застережень чи пояснень. У результаті складається спотворена картина, ніби сучасна Україна дійсно прославляє нацистів.
Таким чином, кейс Марти Гавришко – наочний приклад, як під час війни під виглядом “академічної принциповості” може вестись шкідницька інформаційна робота. Хоч би якими були особисті мотиви Гавришко, результат її публічних виступів один: вони працюють проти України. Тому не варто дивуватися, що українське суспільство сприйняло її заяви як зраду. В умовах, коли слово може вартувати життя, поширення кремлівських міфів – це свідомо чи ні, але фактично робота на ворога. І Марта Гавришко своїми скандальними тезами цю роботу виконала. Тепер її ім’я назавжди асоціюватиметься з інформаційною диверсією проти України.
Довідка
Марта Ігорівна Гавришко – українська історикиня, кандидатка історичних наук. Народилася 1984 року на Львівщині. Закінчила історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, у 2010 році захистила дисертацію та здобула науковий ступінь PhD (кандидата наук) з історії. Спеціалізується на темах воєнного насильства, гендерних аспектів війни та політики пам’яті.
З початком повномасштабної російсько-української війни Марта Гавришко виїхала за кордон. Продовжила наукову діяльність в європейських та американських установах. Зокрема, була запрошеною дослідницею і викладачкою в Центрі дослідження Голокосту та геноцидів (Strassler Center) при Університеті Кларка (США).
У наукових колах, ще до скандалу з російськими наративами, Гавришко була відома гарними працями про участь жінок у підпіллі ОУН-УПА, про випадки сексуального насильства під час війни, а також дослідженнями з історії націоналізму та пам’яті про Голокост.
Проте широкого розголосу її ім’я набуло лише останнім часом – після серії публічних виступів та інтерв’ю, де вона різко розкритикувала державну політику пам’яті в Україні, воєнну риторику влади та присутність ультраправих ідей у Збройних Силах. Ці заяви й зробили Гавришко фігуранткою скандалу, викликавши хвилю засудження за підігрування кремлівській пропаганді під виглядом академічної дискусії.
Кіберполіцейські Львівщини викрили керівника благодійного фонду на заволодінні коштами, які він збирав для допомоги ЗСУ – на придбання й доставку тепловізійних прицілів, квадрокоптерів, а також семи автомобілів. За версією слідства, директор фонду присвоїв частину зібраних коштів у розмірі 1,3 млн грн, пише ZAXID.NET.
Як повідомив у п’ятницю, 20 червня, департамент кіберполіції, 41-річний мешканець Львова упродовж 2023-2025 років задля власного збагачення переконував потерпілих через різні месенджері перерахувати гроші на підконтрольні банківські картки. Утім, взяті на себе зобов’язання він не виконував.
«Наразі встановлено щонайменше 5 потерпілих, серед яких є військовослужбовці ЗСУ та волонтер. Загальна сума завданої матеріальної шкоди становить майже 1,3 млн грн», – сказано у повідомленні кіберполіції.
Правоохоронці провели низку обшуків за місцем проживання фігуранта та в його автомобілях. Вилучили мобільні телефони та сім-картки, комп’ютерну техніку, майже два десятки банківських карток, документацію, чорнові записи та інші докази протиправної діяльності.
Керівнику благодійного фонду слідчі повідомили про підозру в шахрайстві (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 190 ККУ). Чоловікові загрожує до восьми років позбавлення волі.
За рішенням суду підозрюваному обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави.
Личаківський районний суд Львова засудив військовослужбовця до 5 років позбавлення волі за самовільне залишення військової частини під час воєнного стану. Солдат тричі самовільно покидав місце служби. Про це йдеться у вироку, який оприлюднили 19 червня в Єдиному державному реєстрі, пише Lviv.media.
За даними справи, обвинувачений, який проходив службу за мобілізацією у складі механізованого батальйону, вперше залишив військову частину 6 серпня 2024 року. Він перебував поза її межами до 27 серпня — майже три тижні. Другий випадок стався вже 30 вересня того ж року, коли солдат знову без дозволу командира покинув полігон поблизу Ужгорода та повернувся лише 5 жовтня.
Найдовше перебування поза частиною тривало з 12 жовтня 2024 року по 28 травня 2025 року. Протягом цих семи місяців військовослужбовець не виконував свої обов’язки, проживав за місцем реєстрації та жодного разу не звертався до військового управління з питань подальшого проходження військової служби чи місцевих органів влади.
У суді чоловік повністю визнав провину. Він розкаявся і заявив про намір продовжити військову службу. Втім, суд призначив йому 5 років реального позбавлення волі. До слова, на час винесення вироку він вже мав чинне умовне покарання за попереднім вироком за крадіжку та підробку документів.
На вирок ще можна подати апеляцію протягом 30 днів.
