З того дня, коли домівку пані Ганни зруйнувала російська ракета, минуло понад два тижні. Лише зараз жінка почала нормально їсти, спати, і докладно згадувати хронологію тієї жахливої ночі.
Пані Ганні – 76, вона опікунка трьох онуків-сиріт, батьки яких померли. Старша Анастасія, якій уже 20, має проблеми зі слухом та носить слуховий апарат. Віктору – 18, він студент, а найменшій Іринці – 10, і вона з них усіх найбільше злякалась. Синці та рани на тілі жінки починають сходити, проте той жах, який пережила вона та її онуки, каже, що не забудеться ніколи.
То був звичайний вечір в мирному дворі. «У ту ніч я дуже довго дивилась серіал, а дуже неспокійно себе поводила наша киця, вона бігала неспокійно по квартирі, наче відчувала біду. Пролунала повітряна тривога. Ми відчували себе доволі безпечно, адже будинок у нас старий, у нього грубі стіни. Він був для нас фортецею. Коли пролунав перший вибух і задзвеніли вікна, ми одразу побігли у коридор, це і вберегло нас. Проте я пішла на кухню, щоб забрати кицю, яка сиділа на підвіконні. Все, що пам’ятаю, це сильна хвиля – наче морський шторм, сморід і шум. Мене відкинуло і вдарило до стіни, і я наче закрила собою молодшу онуку, яка за мною була, вона отримала лише подряпини, в мене забої та поранення обличчя були. А тоді навколо дим, туман і ми спробували вийти з квартири – защемило двері. Онук якось їх відкрив і вже на загальному коридорі нам хтось сказав бігти в парк. Бігли у чому було стрімголов. Знову вибух, ми лягли на землю у парку. Від поранень я вся була у крові. Багато моментів і досі не можу пригадати від стресу та шоку», – пригадує жінка.
Повертатись бабусі та онукам уже не було куди – їхній під’їзд було зруйновано. Квартира була пошкоджена. На місці працювали усі служби.
«Всі масштаби цієї трагедії тоді ми не розуміли. Скажу чесно, я не можу осягнути їх і досі. Мені здається, що це мені сниться страшний сон, я прокинусь у своєму ліжку, піду на кухню, варитиму обід, і все буде як було, але ж ні – то не сон. Я тоді стояла, дивилась на ті руїни і не вірила, що це з нами», – ділиться пані Ганна.
У під’їзді, який зруйнований ракетою, пані Ганна мешкала 53 роки. Каже, з усіма сусідами були надзвичайно близькими, немов велика дружня родина.
«Я не можу вам описати, які в мене були добрі сусіди, куском хліба ділились, жили, немов рідні. Коли перед війною у мене померла донька (мама дітей), я не мала коштів зовсім на похорон, усе зробили сусіди: і коштами допомогли, і організували похорон, які то були золоті люди. Вони загинули, а я навіть не попрощалась, мені було дуже погано, і я просто лежала і згадувала кожного, то великий біль», – говорить жінка.
Зараз пані Ганна з онуками мешкають у модульному містечку та розглядають варіанти тимчасового помешкання. Настя та Іринка поїхали у табір в Кам’янець-Поліський.
«Нам вдалося із квартири винести одяг, що вцілів, документи. Через кілька днів знайшлась живою та неушкодженою і наша кицька Муля, вона зараз у сусідки на перетримці. Щодня я приходжу у свій двір, де пройшло усе моє життя. Говорю з сусідами, якщо дозволяють, ще забираю речі. Я в той останній вечір у квартирі приготувала смачної їжі, все там у холодильнику пропало. Та що там їжа, пропали меблі, техніка… Але, головне, ми з дітьми живі та вціліли», – каже пані Ганна.
Нам дуже допомагають, такі добрі люди навколо, чуйні. Я і не сподівалася. У ту ніч одразу почали дзвонити працівники «Служби у справах дітей», бо переживали за нас. Маємо психологічну допомогу, якщо треба – медичну, одяг, їжу. Все маємо, крім рідних стін», – каже пані Ганна.
Донька пані Ганни померла півтора роки тому, її чоловік – раніше. У дітей залишилась лише бабуся.
«Дорослі діти – це теж діти, які потребують мами і тата. Настя з слуховим апаратом – їй 20 , і вона навчається на медика, вона ті вибухи чула найменше. Віктор, йому 18, і це моя опора та підтримка. А Іринка, сонечко наше, їй 10, як же вона злякалась в ту ніч. З нею працював психолог. Дівча перепитує, чи з нами нічого не трапиться, чи ми житимемо. Діти – це найдорожче, хочу, щоб у них був дім», – ділиться пані Ганна.
Загалом після ракетного обстрілу у Львові необхідно відновити близько 3 тисячі вікон, з них 600 дерев’яних – у будинках-пам’ятках архітектури, а також пластикові – у житлових будинках – не пам’ятках, закладах освіти і медицини, гуртожитках НУ «Львівська політехніка».
«Одразу після ракетного удару ми залучилися підтримкою різних інституцій, благодійних фондів. Вже наступного дня мали комунікацію з мешканцями, обстежили всі помешкання, які постраждали, сформували потребу та замовили виготовлення вікон. Вже почали встановлювати перші нові вікна. Дякую благодійному фонду, який одразу відгукнувся і допомагає з відновленням вікон у помешканнях львів’ян. Працюємо на перемогу», – відзначив Євген Бойко, в.о. директора департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.
Нагадаємо, місто виділило понад 56 млн грн на відновлення 14 будинків, які постраждали від ракетного обстрілу. Також мешканці, квартири яких зруйновано від обстрілу, отримають матеріальну допомогу на тимчасове проживання.
За час роботи з окупантами народний депутат відвідував тимчасово окупований Крим та росію.
