Категорія: Війна

Львівʼянин Орест Дрималовський став новим речником Міністерства оборони України. Журналіст та телеведучий захищав Україну у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

Про це повідомила пресслужба Міноборони.

Орест Дрималовський захищав Україну у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади на Донеччині. За свою виняткову службу був нагороджений медаллю «Хрест Доблесті». У журналістиці Орест Дрималовський працював з 2015 року. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.

Був кореспондентом і ведучим на телеканалі «Перший Західний», а згодом — у програмі «Вікна-новини» на СТБ. До Збройних Сил України долучився у лютому 2024 року. Тепер Орест Дрималовський приєднується до команди Міністерства оборони України.

У Львові на сервісі місцевих електронних петицій 5 серпня розпочався збір підписів під ініціативою про додання молитви «Отче наш» після щоденної хвилини мовчання о 9:00. Про це повідомили у секретаріаті Львівської міської ради.

Авторкою петиції є Олена Лисенко, яка у своєму зверненні зазначає, що молитва після хвилини мовчання може стати знаком єдності, духовної сили та відповідальності за майбутнє громади.

«Пропоную, щоб після неї у Львові публічно звучала молитва “Отче наш” — як звернення до Бога у вірі, єдності та усвідомленні відповідальності за майбутнє», — йдеться у тексті петиції.

Вона підкреслює, що така ініціатива не суперечить свободі сумління, але може допомогти громаді зміцнити внутрішній духовний зв’язок.

Що далі:

• Підписи під петицією збиратимуть протягом 60 днів.
• Щоб ініціатива була розглянута міською радою, необхідно зібрати щонайменше 500 підписів.

Британець Едвард Скотт від початку повномасштабного вторгнення РФ волонтерить в Україні. Чоловік займався евакуацією людей з Донеччини і взимку 2025 року в їхнє авто влучив російський дрон. Внаслідок цього Едвард втратив руку та ногу, а зараз проходить реабілітацію та протезування у Львові.

Більше про це Едвард розповів Суспільному.

“Я закінчив реабілітацію щодо ноги. Минулого місяця я був в Англії, Іспанії та у Польщі. Це було позитивно і чудово — мати змогу гуляти там. Я навіть ходив в похід в Іспанії. Це був дійсно великий виклик, але у мене все вдалося”, — розповідає Едвард.

Волонтер із Великої Британії проходить реабілітацію у львівському центрі “Superhumans”. Півроку тому в Покровську російський дрон влучив у авто громадської організації, яка евакуйовувала людей. Внаслідок поранення Едвардові ампутували руку та ногу. Наразі чоловік отримав протез ноги.

“Це дуже великий виклик — навчитися ходити з протезом знову. Але це легко покращити з кожним днем. І коли ти маєш зрушення, робити це стає дійсно легко. У мене немає вибору. Якщо я скажу “я не буду вчитися ходити”, тоді я втрачу свою мобільність”, — каже Едвард.

У вересні чоловік розпочинає реабілітацію та протезування руки. Едвард розповідає, що українці підтримують його. Також волонтер любить українську культуру та розповідає про неї.

“Багато людей, спілкуючись зі мною, набагато більше змогли зрозуміти, якою є Україна. Я думаю, що на Заході у нас враження, що пострадянська східна Європа – сіра, депресивна, корумпована. Люди почали усвідомлювати, що Україна не така. Україна насправді надзвичайно прогресивна, дуже інноваційна”, — каже він.

Також Едвард зробив патріотичні татуювання — зокрема, орнамент вишиванки зі стели в Донецькій області. Зараз волонтер є амбасадором центру “Superhumans”, а також розповідає про Україну та власни1 досвід за кордоном.

У Львові чоловіка засудили до 7 років ув’язнення за виправдовування збройної агресії Росії проти України. Він публікував відео в TikTok, де висловлював підтримку агресору та переконував у правомірності нападу на Україну. Про це 1 серпня повідомили в Офісі генпрокурора, пише Lviv.media.

Суд визнав 39-річного львів’янина винним у поширенні пропаганди, що підтримує Росію, зокрема визнанні правомірними дії її збройних сил на території України. Упродовж 2024 року чоловік створював та публікував відеоролики, в яких захоплювався громадянами Росії та їх президентом, закликаючи інших підтримувати агресію держави-агресора.

“Прокурори у суді довели, що засуджений упродовж 2024 року створював відеоролики, у яких висловлював любов і пошану до громадян рф та особисто до президента держави-агресора, та поширював їх у соціальній мережі TikTok”, — йдеться у повідомленні.

Також, чоловік підтримував перебування збройних сил РФ на території України та переконував у правомірності неспровокованого збройного нападу держави-агресора на Україну з метою загарбання її території.

Прокурори Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури довели його провину у суді.

Сьогодні, 25 липня, правоохоронці прийшли у будівлі райадміністрацій Львова та ручили підозри трьом посадовцям. Причиною стали питання щодо закупівлі вікон для будинків на вул. Стрийській, які були пошкоджені внаслідок російського ракетного удару. Міська рада заперечує зловживання при відбудові.

Як повідомили у пресслужбі Львівської міської ради, обшуки відбуваються у межах розслідування щодо закупівлі десятків вікон для трьох будинків на вул. Стрийській, які були пошкоджені від російського ракетного удару.

У межах розслідування вручили підозри посадовцям, які у 2023 році координували екстрене відновлення цього об’єкта. А саме керівнику ЛКП “Рембуд” Олегу Поліщуку, заступниці голови Франківської районної адміністрації Ользі Струмеляк та голові Галицької районної адміністрації Галині Гладяк.

“Мова йде про управлінські рішення, які ухвалювались у критичних умовах — під тиском часу, безпеки мешканців і браку ресурсів. Львівська міська рада із повагою ставиться до роботи правоохоронних органів і буде максимально сприяти обʼєктивному розслідуванню. Усі відповідні документи та пояснення будуть надані. Важливо пам’ятати, що вручення підозри — це не вирок, а частина юридичної процедури, яка дозволяє встановити всі обставини”, — йдеться у повідомленні.

Загальна вартість відбудови та відновлення будинків після прильоту на Стрийській складає 147 мільйонів грн. Слідство перевіряє, чи була обґрунтованою вартість матеріалів і послуг на суму 1 мільйон 200 тисяч грн — у контексті різких коливань цін на ринку, адже саме восени 2023 року відбувся різкий стрибок вартості більшості будівельних матеріалів.

Йдеться про десятки вікон. Варто уточнити, що це не звичайні металопластикові пакети, адже це історична будівля в зоні ЮНЕСКО.

Усі відповідні документи, включно з кошторисами, договорами та актами виконаних робіт, передали слідчим органам.

“За чотири місяці вдалося здійснити величезний обсяг робіт — від термінових рятувальних заходів до комплексного ремонту будинків. Через характер ушкоджень і масштаби втрат рішення потрібно було приймати швидко. Але ми категорично заперечуємо припущення про зловживання. Кожен, хто бодай раз робив ремонт, знає, як стрімко змінюються ціни — іноді не щомісяця, а щодня. Тим більше — в умовах воєнного часу, дефіциту матеріалів і обмеженої кількості підрядників”, — каже заступниця директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради Ірина Оліярник-Павленко.

У Львівській міській раді додали, що зацікавлені у чесному розслідуванні й готові надати всі необхідні пояснення.

Завтра, 25 липня, Львів попрощається з п’ятнадцятьма Захисниками України. Віталій Карвацький, Віталій Харпак, Володимир Дума, Владислав Бобровський, Назарій Ковалик, Деуран Тайлаков, Ярослав Соболєв, Сергій Левків, Богдан Дудяк, Іван Федека, Ярослав Криваньо, Іван Охапський, Олег Кузьма, Назар Петриків, Микола Трухан.

12 Героїв — загиблі захисники, які воювали у складі 24-ї окремої механізованої бригади і загинули в полоні. 

Спочатку відбудеться чин похорону за Віталієм Карвацьким, Віталієм Харпаком та Володимиром Думою об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок. Віталія Карвацького та Віталія Харпака поховають на Личаківському кладовищі, на полі Почесних поховань новітніх Героїв, Володимира Думу – на кладовищі у селі Лисиничі Львівської громади. Їх поховають наступного дня, в суботу, у Львові — деталі повідомимо окремо.

Далі о 15:00 розпочнеться прощання у храмі за 12 загиблими у полоні з 24 бригади. Далі, орієнтовно о 15:40, буде загальноміська церемонія на площі Ринок.

Мерія закликає в цей час утриматися від розважальних заходів і святкувань.

Біографічні довідки захисників

Віталій Карвацький «Турист» (22.10.1999 – 11.06.2025) Герой України.

Уродженець міста Дніпро. Навчався у ліцеї імені Лесі Українки міста Жовті Води Дніпропетровської області. Згодом вступив на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Історія та археологія».

Паралельно з навчанням мав досвід трудової діяльності, зокрема працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Авіація Галичини», що стало його останнім місцем працевлаштування.

Зі слів близьких, був людиною з винятковим внутрішнім світлом. Захоплювався подорожами – автостопом відвідав 30 країн. Любив гори, походи, історію, малювання, музику. Грав на губній гармоніці. Його пригода завжди була поруч, як і щира усмішка, відкритість до світу та глибока внутрішня гідність. Люди, які зустрічали його вперше, казали, що враження було таке, ніби знали його все життя.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Луганському та Південно-Слобожанському напрямках у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України та 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Працював із FPV-дронами, зокрема під Кремінною. Саме там створив ідею пам’ятного патчу «Kreminna Air Squad», який мав об’єднати всіх, хто «тримав і тримає небо над цими лісами». Перший ескіз намалював у графічному редакторі – патч з’явився у листопаді 2023 року.

Попри успішну роботу з дронами, Віталій вірив, що основою армії є піхота. У жовтні 2024 року свідомо перевівся до піхотного підрозділу. Казав: «Я переконаний, що кожен має пройти через піхоту, відчути це на власному досвіді, а вже потім іти в пілоти… Піхота – це складно, але саме вона є основою війська. Основа, яка дає тобі все».

Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни», медаллю «Захисник рідної землі», відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «За поранення» та відзнакою Президента України – орденом «За мужність» III ступеня. Разом із коханою біль втрати поділяють друзі та побратими.

Віталій Харпак (08.04.1979 – 13.04.2022) Львів’янин.

Навчався у ліцеї №46 імені В’ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Згодом здобув професію помічника машиніста електровоза у Львівському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту.

Проходив строкову військову службу. Працював слюсарем вентиляційних систем у Дитячій лікарні святого Миколая Першого медичного об’єднання Львова (раніше – Міська дитяча клінічна лікарня м. Львова).

Зі слів рідних, був працьовитим, відповідальним і щирим – завжди допомагав рідним, дбав про них та ніколи не залишався байдужим до потреб інших. Любив музику, цікавився фільмами, особливо детективного жанру.

Із 2015 року брав участь в АТО у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений орденом «Хрест Героя» та відзнакою Міністерства оборони України «За участь в антитерористичній операції».

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Віталія Харпака залишились батьки та брат.

Володимир Дума (10.07.1983 – 21.07.2025) Уродженець міста Бучач Тернопільської області.

Навчався у місцевій школі. Здобув вищу освіту у Бучацькому інституті менеджменту та аудиту за спеціальністю «Менеджмент».

Працював старшим продавцем – консультантом у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФОКСТРОТ» та торговельним менеджером у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЛД-ДЕРЖБУДПОСТАЧ».

Зі слів рідних, був щирим, душевним, відданим, добрим та працьовитим. Любив готувати, захоплювався футболом, мав теплу, відкриту вдачу. Особливо тепло ставився до дітей – як до своїх, так і до чужих. Завжди був поруч, коли потрібна була підтримка, і ніколи не залишався осторонь чужої біди.

У 2025 році долучився до складу Збройних Сил України у лавах військової частини А5213.

У Володимира Думи залишилися дружина, сини, батьки, сестра, племінниця, дідусь та куми

О 15:00 розпочнеться прощання у храмі зі захисниками, які воювали у складі 24-ї окремої механізованої бригади. Далі, орієнтовно о 15:40, буде загальноміська церемонія на площі Ринок.

Владислав Бобровський (24.06.1979 – 24.01.2024) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської міста Львова. Згодом закінчив бухгалтерські курси.

Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998 у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Працював на посаді керівника на приватному підприємстві «Галкотлосервіс Львів». Деякий час також працював водієм трамвая в Комунальному підприємстві «Львівелектротранс» – цю роботу щиро любив. Для нього це було не лише керування технікою, а й спосіб бути ближчим до львів’ян і життя міста, яке він глибоко цінував.

Зі слів рідних, був людиною широких інтересів і доброго серця. Захоплювався літературою, з любов’ю збирав книжки, цікавився автомобілями, із задоволенням готував смачні страви. Найбільше цінував родину – увесь вільний час присвячував близьким. Був турботливим, уважним і люблячим батьком. Завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.

У 2021 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю «Учасник бойових дій».

У Владислава Бобровського залишилися мати, сестра з родиною, дружина та дві доньки.

Назарій Ковалик (09.08.1996 – 24.01.2024) Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №86 міста Львова. Згодом здобув фахову передвищу освіту у відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка».

Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998. Працював поліцейським взводу реагування №2 роти Управління поліції охорони в Житомирській області.

Зі слів рідних, захоплювався єдиноборствами: займався карате, дзюдо, самбо та боротьбою. Був сміливим, усміхненим, життєрадісним, позитивним і відданим батьком. Любив життя, родину і завжди дарував тепло усім навколо.

З 2015 по 2017 рік брав участь в Антитерористичній операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений державною нагородою Президента України «За участь в Антитерористичній операції».

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Назарія Ковалика залишилися дружина, донька, син, батьки та брат.

Деуран Тайлаков (13.05.1987 – 24.01.2024) Уродженець міста Турткуль (Республіка Туркменістан).

У дитинстві разом із батьками переїхав до міста Львова. Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №82 міста Львова. У цивільному житті працював майстром з укладання бруківки.

Зі слів рідних, був добрим, розсудливим і духовно глибоким. Цікавився теологією, дбав про родину та завжди був готовим підтримати інших.

У 2015 році брав участь в Антитерористичній операції у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Героя залишилися донька, брат, сестри, колишня дружина та її родина.

Ярослав Соболєв (21.08.1974 – 24.01.2024) Уродженець міста Львова, де минули його дитячі та юнацькі роки.

Навчався у Львівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №63. У позаурочний час вивчав мистецтво бойового гопака. Здобув професію столяра, згодом опанував військову спеціальність у місті Бердичеві.

Більшу частину свого життя прожив у місті Яворові Львівської області. Працював за фахом. Захоплювався риболовлею, ремонтом автомобілів, мріяв розпочати власну справу. Зі слів рідних, був відважним, щирим, справедливим і завжди готовим допомогти. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.

З 2014 року брав участь в Антитерористичній операції. Служив у прикордонних військах, мав фах снайпера.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Ярослава Соболєва залишилися дружина, син, донька, мати, вітчим, тесть, дві сестри, куми та вірні друзі.

Сергій Левків (05.10.1992 – 24.01.2024) Уродженець міста Кам’янка-Бузька Львівського району Львівської області.

Навчався у Кам’янка-Бузькому опорному закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів №2 імені Григорія Тютюнника. Згодом здобув повну вищу освіту в Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Організація і регулювання дорожнього руху» та здобув кваліфікацію інженера з транспорту.

Проходив строкову військову службу у військовій частині А4608 у смт Авіаторське Дніпропетровської області.

Зі слів рідних, захоплювався риболовлею та із задоволенням грав у футбол. Був спокійним, щирим і надійним – завжди залишав по собі гарне враження.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Сергія Левківа залишилися мати, батько, бабуся, сестра та тітка.

Богдан Дудяк (03.04.1997 – 24.01.2024) Уродженець села Батятичі Львівського району Львівської області.

Навчався у закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів села Батятичі. Згодом здобув професійну освіту у Ставропігійському вищому професійному училищі міста Львова за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів».

Проходив строкову військову службу у місті Харків у військовій частині 3017 Національної гвардії України.

Працював водієм навантажувача у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Контінентал фармерз груп». Зі слів рідних, захоплювався ремонтом автомобілів, був працьовитим, уважним і спокійним. Любив техніку і завжди доводив роботу до кінця.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Богдана Дудяка залишилися мати, батько та два брати з родинами.

Іван Федека (17.07.1988 – 24.01.2024) Уродженець міста Стебник Львівської області.

Навчався у Стебницькому ліцеї. Згодом проходив строкову військову службу у складі Ракетних військ та артилерії в місті Васильків Київської області. Працював за кордоном.

Зі слів рідних, цікавився футболом і захоплювався настільними іграми. Був доброзичливим, стриманим і завжди готовим підтримати інших.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів повернувся з-за кордону та став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Івана Федеки залишилися батько та молодший брат.

Ярослав Криваньо (02.06.1971 – 24.01.2024) Уродженець села Підлуби Яворівського району Львівської області.

Навчався у середній загальноосвітній школі села Підлуби. Згодом здобув професію слюсаря механоскладальних робіт у Львівському середньому професійно-технічному училищі №25.

Проходив строкову військову службу. Працював далекобійником у логістичній компанії в країнах Європи.

Зі слів рідних, був завзятим спортсменом, вів здоровий спосіб життя, любив активно проводити час. Дружелюбний, турботливий і щирий. Завжди допомагав іншим, дбав про свою сім’ю, був віруючою людиною.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно повернувся з-за кордону і став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Ярослава Криваня залишилися дружина, троє доньок, син, батько, брат і сестра.

Іван Охапський (14.03.1967 – 24.01.2024) Уродженець міста Новий Розділ Львівської області.

Навчався у Новороздільській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №4. Здобув професійну освіту за спеціальністю «Автомеханік».

Проходив строкову військову службу у складі морського флоту. Працював на Державному підприємстві «ДМЗ Карпати».

З 2015 року брав участь в Антитерористичній операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Зі слів побратимів і друзів, був людиною з сильною волею, завжди готовим підтримати інших, навіть у найважчі моменти. Його запам’ятали як щирого, мужнього і доброго чоловіка.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Івана Охапського залишилися донька, сестра, дружина, племінниці з родинами, колишня дружина та інші рідні й друзі.

Олег Кузьма (09.02.1988 – 24.01.2024) Уродженець міста Щирець Львівського району Львівської області.

У шкільні роки відвідував гуртки з боксу та малювання. Проходив строкову військову службу.

Працював будівельником, виконував складні висотні роботи, які вимагали неабиякої витримки та мужності.

Зі слів рідних, був працьовитим, щирим і добрим. Найбільшою цінністю в його житті була сім’я. Завжди допомагав друзям і близьким, ніколи не залишався байдужим до потреб інших. Спокій знаходив у музиці та малюванні.

З 2015 року брав участь в Антитерористичній операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У пам’яті близьких і друзів він назавжди залишиться людиною, сповненою світла і радості, якою щедро ділився з усіма навколо.

У Олега Кузьми залишилися донька, сестра з родиною, брат та племінники.

Назар Петриків (23.04.1992 – 24.01.2024) Уродженець села Станків Стрийського району Львівської області.

Навчався у Станківській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Згодом здобув освіту за спеціальністю «Електрифікація сільського господарства» у Стрийському державному аграрному коледжі, а також – за спеціальністю «Енергетика сільськогосподарського виробництва» у Львівському національному аграрному університеті.

Працював інженером-метрологом у Стрийському підрозділі Західного територіального управління обслуговування мережі Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».

Зі слів рідних, був справжнім патріотом, який не зміг залишатися осторонь, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення. Без вагань звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, записався добровольцем і став на захист Батьківщини у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Любив Бога, родину, життя, музику, спорт і Карпати. Будував плани на майбутнє… Але все змінила війна.

У Назара Петриківа залишилися батько, мати, брат, бабуся, син Артем і колишня дружина.

Микола Трухан (15.09.1971 – 24.01.2024) Уродженець селища Дубляни Самбірського району Львівської області.

Навчався у Дублянській середній загальноосвітній школі. Згодом здобував професію у Самбірському культурно-освітньому училищі.

Працював директором Народного дому у селищі Дубляни-2 Самбірського району.

Проходив строкову військову службу у танковій частині.

Зі слів рідних, був працьовитим, доброзичливим, завжди підтримував родину, друзів і знайомих. Досягав професійного зростання, захоплювався організацією культурно-виховних і просвітницьких заходів.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів був мобілізований та проходив службу у військовій частині, дислокованій у місті Яворів. Згодом боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Миколи Трухана залишилися мати та сестра.