Категорія: Україна

Порошенко нагадав висловлювання оточення Зеленського про те, що війни не було б, якби на ній не заробляли політики, – передає Главком

На з’їзді партії «Європейська стратегія» Петро Порошенко нагадав розповсюджену під час президентської кампанії тезу, що «влада заробляє на війні». Сьогодні ж влада інша, а війна продовжується, відмітив Порошенко.

«Однією з найбрудніших виборчих технологій було поширення відвертої брехні про те, що війна не тому, що її генерує Путін, а що хтось на ній заробляє. Обстріли тривають, українці гинуть. В мене питання – а хто заробляє тепер?» – запитав Порошенко під час виступу перед однопартійцями.

«А може час нарешті назвати брехню брехнею, в тому числі і представникам ЗМІ? А може прийшов час назвати правду правдою і не реалізовувати сценарій інформаційної війни?», – поставив риторичне питання п’ятий президент.

Він відмітив, що нашим захисникам важливо знати, що їм не вдарять в спину, і ніхто не оголосить їх «карателями».

«І це не вигадки. Проти мене як верховного головнокомандувача порушена кримінальна справа за те, що в 2014 році віддав наказ про контрнаступ, внаслідок якого ми звільнили дві третини Донбасу», – зауважив Порошенко.

Нагадаємо, в опублікованому 30 травня інтерв’ю співвласник «Кварталу 95» і один із авторів передвиборчої програми Зеленського Борис Шефір заявив, що попередня влада була зацікавлена у війні, квоти на держмову на радіо та телебаченні треба міняти, а закон про мову скасувати.

Сьогодні виповнюється 130 років від Дня народження головного авіаконструктора ХХ століття Ігоря Сікорського. Творець перших у світі пасажирського літака і важкого бомбардувальника, гелікоптерів та гідролітаків починав шлях до світової слави в Україні, – пише Форпост

По­ход­жен­ня

На­ро­див­ся Ігор Сі­корсь­кий 25 трав­ня 1889 ро­ку у Ки­є­ві. Бать­ко по­хо­див з ро­ду пра­вос­лав­них свя­ще­ни­ків зі Сквир­щи­ни, був док­то­ром ме­ди­ци­ни, чле­ном ку­пи між­на­род­них на­у­ко­вих то­ва­риств, про­тя­гом 26 ро­ків за­ві­ду­вав ка­фед­рою ду­шев­них і нер­во­вих хво­роб у Ки­ївсь­ко­му уні­вер­си­те­ті. Зас­но­ву­вав і ре­да­гу­вав жур­нал “Воп­росы нер­вно-пси­хи­чес­кой ме­ди­цины и пси­хо­ло­гии”. Іван Олек­сі­йо­вич за­кін­чив у мо­ло­дос­ті ду­хов­не учи­ли­ще і се­мі­на­рію, але об­рав ін­шу сте­зю. За­тя­тий пра­вос­лав­ний мо­нар­хіст, са­ме він на зна­ме­ни­то­му “про­це­сі Бей­лі­са” був го­лов­ним ек­спер­том зі сто­ро­ни об­ви­ну­ва­чен­ня. Цей гуч­ний су­до­вий про­цес у Ки­є­ві, у ве­рес­ні-жов­тні 1913 ро­ку про­ти єв­рея Ме­на­хе­ма Мен­де­ля Бей­лі­са, зви­ну­ва­че­но­го в убивс­тві з ри­ту­аль­ною ме­тою хрис­ти­янсь­ко­го хлоп­чи­ка Ан­дрія Ющинсь­ко­го приз­вів до пог­ро­мів жи­дів у всій ім­пе­рії. Спра­ва на­бу­ла не­чу­ва­но­го роз­го­ло­су й за кор­до­ном. До чис­ла при­сяж­них увій­шли ук­ра­їн­ці і ро­сі­я­ни, у біль­шос­ті – се­ля­ни, кот­рі ма­ли від­по­віс­ти на два пи­тан­ня: чи бу­ло це ри­ту­аль­ним вбивс­твом та, чи був Бей­ліс вин­ним у йо­го ско­єн­ні. На під­ста­ві слідс­тва і вис­ту­пів сто­рін на су­ді при­сяж­ні виз­на­ли факт ри­ту­аль­но­го вбивс­тва. Що ж до ви­ни Мен­де­ля Бей­лі­са, то го­ло­си при­сяж­них роз­ді­ли­ли­ся нав­піл, шість на шість, то­му Бей­ліс був вип­рав­да­ний. Од­ра­зу піс­ля звіль­нен­ня пі­доз­рю­ва­ний з ро­ди­ною ви­ї­хав до Па­лес­ти­ни, а звід­ті­ля – до США, де й по­мер у 1934 ро­ці.

Пра­вос­лав­на цер­ква від­мо­ви­ла­ся пра­ви­ти за­у­по­кій­ну служ­бу на по­хо­ро­ні уч­ня цер­ков­ної шко­ли Ющинсь­ко­го. Але за до­бу до за­кін­чен­ня су­до­во­го про­це­су іє­рар­хи ро­сійсь­кої пра­вос­лав­ної цер­кви від­пра­ви­ли па­на­хи­ду по убі­єн­но­му хлоп­чи­ку в Со­фії Ки­ївсь­кій. У лис­то­па­ді 1913 ро­ку Свя­щен­ний си­нод Ро­сії ух­ва­лив прис­ту­пи­ти до збо­ру по­жер­тву­вань для спо­руд­жен­ня хра­му на згад­ку про ри­ту­аль­не “уму­че­ніє” хлоп­чи­ка, але по­тім рап­то­во за­бо­ро­нив збір кош­тів і від­мо­вив­ся від ідеї спо­ру­ди хра­му, зва­жа­ю­чи на ре­зуль­та­ти про­це­су. По­лі­ти­ка змі­ни­ла­ся…

Алєк­сандр Сол­же­ні­цин твер­дить, що в 1918-1919 ро­ках ЧК чо­мусь ви­ни­щи­ло прак­тич­но всіх учас­ни­ків про­це­су над Бей­лі­сом з бо­ку об­ви­ну­ва­чен­ня, а та­кож чле­нів су­ду і при­сяж­них (двотом­ник “Двес­ти лет вмес­те” про ро­сійсь­ко-єв­рейсь­кі вза­є­ми­ни про­тя­гом 1795-1995 ро­ків). То­ді прий­шли й за бать­ком аві­а­конс­трук­то­ра. Але він “вчас­но” по­мер. Ці­ка­во, що Іван Сі­корсь­кий увіч­не­ний ху­дож­ни­ком Вас­нє­цо­вим у роз­пи­сі Во­ло­ди­мирсь­ко­го со­бо­ру. Він слу­гу­вав за про­то­тип об­ра­зу Свя­то­го Іо­ан­на Пред­те­чі.

Ста­нов­лен­ня

Ін­те­рес до по­віт­роп­ла­ван­ня в Іго­ря ви­ник під вра­жен­ням ідей Ле­о­нар­до да Він­чі і твор­чос­ті Жуля Вер­на. Сим­бі­оз впли­вів се­ре­дньо­віч­но­го вче­но­го і при­год­ниць­ко­го ро­ма­ніс­та дав пло­ди. Якось піс­ля чи­тан­ня ро­ма­ну Жу­ля Вер­на “Ро­бур-за­во­йов­ник” хлоп­чи­ко­ві нас­ни­ло­ся, на­чеб­то він пе­ре­бу­ває на бор­ту ле­тю­чо­го ко­раб­ля, з ві­кон яко­го да­ле­ко вни­зу вид­но мо­ре, ос­трі­вець із зе­ле­ни­ми паль­ма­ми. Юнак то­ді ще не знав, що сон “в ру­ку” й здій­снить­ся за трид­цять з га­ком ро­ків – усе це він по­ба­чить на бор­ту влас­но­руч спро­ек­то­ва­но­го лі­та­ка-ам­фі­бії…

Уже в 12 ро­ків він майс­трує лі­та­чок із джгу­то­вим дви­гу­ном. Шу­кає се­бе. Нав­ча­єть­ся по­чер­го­во в Пер­шій ки­ївсь­кій гім­на­зії, Пе­тер­бурзь­ко­му морсь­ко­му учи­ли­щі, Па­ризь­кій тех­ніч­ній шко­лі Дю­вінь­йо де Лан­но і Ки­ївсь­кій по­лі­тех­ні­ці.

З га­зет діз­на­єть­ся про ви­на­хід бра­тів Віл­бе­ра і Ор­віл­ла Рай­тів (17 груд­ня 1903 р. здій­сни­ли пер­ший в іс­то­рії пі­ло­то­ва­ний по­літ на мо­тор­но­му ае­роп­ла­ні “Фла­йєр-1”. Даль­ність пер­шо­го по­льо­ту (пі­ло­том був Ор­вілл) скла­ла 37 мет­рів. Апа­рат про­був у по­віт­рі 12 се­кунд. У той же день уже Віл­бер прот­ри­мав­ся в по­віт­рі 59 се­кунд і по­до­лав 260 мет­рів).

У нас­туп­ні два ро­ки Рай­ти про­дов­жу­ва­ли вдос­ко­на­лю­ва­ти конс­трук­цію ае­роп­ла­на й зро­би­ли біль­ше 200 по­льо­тів. 22 трав­ня 1906 ро­ку одер­жа­ли па­тент на свій ви­на­хід.

Юний Сі­корсь­кий ос­та­точ­но ви­рі­шує прис­вя­ти­ти се­бе аві­а­бу­ду­ван­ню. За фі­нан­со­вої до­по­мо­ги сес­три він кіль­ка ра­зів по­до­ро­жує по Єв­ро­пі, зна­йом­ля­чись з до­сяг­нен­ня­ми на­у­ки і тех­ні­ки. Ре­ко­мен­да­цій­но­го лис­та до од­но­го з най­ві­до­мі­ших на той час аві­а­то­рів сві­ту Фер­ди­нан­да Фер­бе­ра дає йо­му про­фе­сор Ки­ївсь­кої по­лі­тех­ні­ки, ав­тор конс­трук­цій пер­ших ро­сійсь­ких пла­не­рів Ні­ко­лай Де­ло­не. Са­ме Фер­бер став пер­шим льот­ним інс­трук­то­ром Сі­корсь­ко­го і най­ближ­чим по­рад­ни­ком. Піс­ля трьох мі­ся­ців пе­ре­бу­ван­ня у Фран­ції Ігор Сі­корсь­кий по­вер­нув­ся до­до­му, не тіль­ки з но­ви­ми знан­ня­ми та лі­те­ра­ту­рою, а го­лов­не – з дви­гу­ном “Ан­за­ні” для сво­го гвин­ток­ри­ла.

У лип­ні 1909 ро­ку на под­вір­’ї сво­го бать­ківсь­ко­го бу­дин­ку Сі­корсь­кий по­бу­ду­вав пер­ший у Ро­сійсь­кій ім­пе­рії ге­лі­коп­тер. Од­нак пі­дій­маль­на си­ла гвин­тів ви­я­ви­ла­ся не­дос­та­тньою. А пер­ший свій лі­так Сі­корсь­кий по­бу­ду­вав че­рез рік, але зно­ву не­дос­тат­ня по­туж­ність дви­гу­на не да­ла змо­ги апа­ра­то­ві ста­ти пер­шим лі­та­ю­чим лі­та­ком ім­пе­рії. Під­ня­ти­ся в по­віт­ря Сі­корсь­ко­му вда­ло­ся 3 чер­вня 1910 ро­ку на дру­го­му лі­та­ко­ві влас­ної конс­трук­ції, але при спро­бі зро­би­ти по­во­рот лі­так роз­бив­ся. Більш дос­ко­на­лим ва­рі­ан­том став С-5 зі зліт­ною ва­гою 440 кг, роз­ма­хом кри­ла 12 мет­рів та дви­гу­ном 50 кінсь­ких сил, по­бу­до­ва­ний у квіт­ні 1911ро­ку. На ньо­му Сі­корсь­кий склав іс­пит на зван­ня пі­ло­та, вста­но­вив чо­ти­ри все­ро­сійсь­ких ре­кор­ди, здій­сню­вав по­ка­зо­ві по­льо­ти, ка­тав па­са­жи­рів.

Мо­дель С-6 з ви­ко­рис­тан­ням по­туж­но­го 100-силь­но­го дви­гу­на “Ар­гус” да­ла Сі­корсь­ко­му змо­гу по­би­ти 29 груд­ня 1909 ро­ку сві­то­вий ре­корд швид­кос­ті – 111 км/год. У бе­рез­ні 1912 ро­ку він мо­ди­фі­ку­вав цю мо­дель. Лі­так С-6А мав доб­рі льот­но – тех­ніч­ні ха­рак­те­рис­ти­ки, зліт­на ва­га йо­го до­ся­га­ла 1100 кг, ко­рис­не на­ван­та­жен­ня – 450 кг, на ньо­му Сі­корсь­кий лі­тав із чо­тир­ма па­са­жи­ра­ми. Ця мо­дель при­нес­ла конс­трук­то­ро­ві зас­лу­же­ну сла­ву і пер­ші уря­до­ві від­зна­ки.

“Grand”-“Витязь”

У квіт­ні 1912 ро­ці Іго­ря Сі­корсь­ко­го, кот­ро­му ви­пов­ни­ло­ся ли­ше 22 ро­ки, зап­ро­си­ли на по­са­ду го­лов­но­го конс­трук­то­ра аві­а­цій­но­го від­ді­лу Ро­сійсь­ко – Бал­тійсь­ко­го ва­гон­но­го за­во­ду. Це зро­бив осо­бис­то го­ло­ва прав­лін­ня Пе­тер­бурзь­ко­го ак­ці­о­нер­но­го то­ва­рис­тва РБВЗ Мі­ха­іл Шид­ловсь­кий. На цьо­му під­при­ємс­тві на­ро­ди­ло­ся ба­га­то ори­гі­наль­них лі­таль­них апа­ра­тів, які здо­бу­ли виз­нан­ня фа­хів­ців не тіль­ки в Ро­сії, а й за кор­до­ном: лі­так С-6Б , біп­лан С-10, мо­ноп­лан С-11. Лі­так С-7 упер­ше в іс­то­рії ро­сійсь­ко­го аві­а­бу­дів­ниц­тва про­да­но за кор­дон.

Но­вий етап ді­яль­нос­ті Сі­корсь­ко­го-конс­трук­то­ра пов­’я­за­ний з пе­ре­хо­дом йо­го до ін­шо­го нап­рям­ку аві­а­ції – важ­ко­го лі­та­ко­бу­ду­ван­ня. На­вес­ні 1913 ро­ку по­бу­до­ва­но прин­ци­по­во но­вий лі­так “Grand”, по­тім пе­рей­ме­но­ва­ний в пи­лу ро­сійсь­кої про­па­ган­ди в “Рос­сий­ский ви­тязь”, який за роз­мі­ра­ми та ма­сою у де­кіль­ка ра­зів пе­ре­ва­жав усі ві­до­мі то­ді лі­та­ки. Це був гі­гантсь­кий біп­лан, ос­на­ще­ний чо­тир­ма дви­гу­на­ми, з ве­ли­кою зак­ри­тою пі­лотсь­кою ка­бі­ною та до­сить зруч­ним па­са­жирсь­ким са­ло­ном.

Іс­ну­вав “Рос­сий­ский ви­тязь” не­дов­го. На вис­тав­ці во­єн­них лі­та­ків йо­го де­рев­’я­ну конс­трук­цію пош­ко­див ро­та­тив­ний мо­тор “Гном”, який зір­вав­ся з по­над 50-ти мет­рів з лі­та­ка “Мел­лер-II” за­во­ду “Дукс”. До ре­чі, за штур­ва­лом “ви­ну­ват­ця” був львів­’я­нин, пі­лот Га­бер-Влинсь­кий Адам Ме­чис­ла­во­вич. Ці­ка­ве вис­лов­лен­ня про цю ле­ген­дар­ну лю­ди­ну ли­шив один із пер­ших Ге­ро­їв Ра­дянсь­ко­го Со­ю­зу Ля­пі­девсь­кий, ря­тів­ник че­люс­кін­ців. “Старых лет­чи­ков… все рав­но ни­чем не уди­вишь. Га­бер-Влынским в их гла­зах не ста­нешь”.

Ілля Муромець

10 груд­ня 1913 ро­ку під­няв­ся в по­віт­ря зна­ме­ни­тий “Ілья Му­ро­мец”, яко­му су­ди­ло­ся ста­ти од­ним із най­кра­щих лі­та­ків Пер­шої сві­то­вої вій­ни, пер­шим у сві­ті па­са­жирсь­ким гі­ган­том. Він мав ком­фор­та­бель­ний па­са­жирсь­кий са­лон з елек­трич­ним ос­віт­лен­ням, спаль­ни­ми кім­на­та­ми, ван­ною і ту­а­ле­том. Пло­ща крил ут­ри­чі пе­ре­ва­жа­ла “ви­тя­зя”. На кри­ла за ба­жан­ням мож­на бу­ло вий­ти на про­гу­лян­ку. У 1914 ро­ці на цій лі­та­ю­чій фор­те­ці бу­ло вста­нов­ле­но сві­то­вий ре­корд ван­та­жо­під­йом­нос­ті.

На дру­го­му по ра­хун­ку “Ільї Му­ром­ці” екі­паж на чо­лі з Іго­рем Сі­корсь­ким здій­снив уні­каль­ний то­ді пе­ре­літ Пе­тер­бург-Ки­їв і на­зад. Дру­гий йо­го етап – пе­ре­літ з Ки­є­ва до Пе­тер­бур­га і з од­ні­єю про­між­ною по­сад­кою для до­зап­рав­лен­ня три­вав тро­хи біль­ше чо­тир­над­ця­ти го­дин. На льот­но­му по­лі у Санкт-Пе­тер­бур­зі пі­ло­тів осо­бис­то зус­трів ро­сійсь­кий ім­пе­ра­тор Ні­ко­лай II. Ар­мія оці­ни­ла “Іл­лю Му­ром­ця” як уні­каль­ний за­сіб да­ле­кої роз­від­ки та на­не­сен­ня бом­бо­вих уда­рів, і Бал­тійсь­кий за­вод одер­жав за­мов­лен­ня на се­рій­не ви­роб­ниц­тво цих лі­та­ків.

Біп­лан С-22 (офі­цій­на наз­ва “Ільї Му­ром­ця”) мав по­над два де­сят­ки мо­ди­фі­ка­цій. Їх­ні ха­рак­те­рис­ти­ки вра­жа­ли су­час­ни­ків: роз­мах ве­рхньо­го кри­ла ся­гав 32 мет­рів, дов­жи­на фю­зе­ля­жу в різ­них мо­ди­фі­ка­ці­ях ко­ли­ва­ла­ся від 17,1 до 23,5 мет­ра, зліт­на ва­га – по­над 5 тонн, швид­кість у го­ри­зон­таль­но­му по­льо­ті – 140 км/год, ви­со­та по­льо­ту – 4 ти­ся­чі мет­рів. “Му­ром­ці” ма­ли спе­ці­аль­но сконс­тру­йо­ва­ні під­віс­ні прис­трої для бомб, об­лад­ну­ва­ли­ся спо­чат­ку ме­ха­ніч­ним, а зго­дом і елек­трич­ним бом­бос­ки­да­чем та на­віть оп­тич­ним при­ці­лом. Усьо­го, на за­мов­лен­ня війсь­ко­во­го ві­домс­тва, збу­до­ва­но 85 та­ких чу­до-ма­шин.

Знач­ну час­ти­ну сво­го ча­су Сі­корсь­кий про­во­див не на за­во­ді, а без­по­се­ре­дньо в ра­йо­нах бо­йо­вих дій. За всю вій­ну ес­кад­ра “му­ром­ців” здій­сни­ла близь­ко 400 бо­йо­вих ви­льо­тів, ски­ну­ла по­над 65 тонн аві­а­бомб і зни­щи­ла 12 во­ро­жих ви­ни­щу­ва­чів та ку­пу людсь­ко­го ре­сур­су во­ро­га. Са­мі ж “му­ром­ці” най­час­ті­ше ги­ну­ли внас­лі­док тех­ніч­них нес­прав­нос­тей. Та­ких ут­рат бу­ло близь­ко двад­ця­ти. Мо­дель В цьо­го монс­тра бу­ла най­ма­со­ві­шою і пот­ре­бу­ва­ла екі­паж з 4-ох пі­ло­тів. Жи­ву си­лу й тех­ні­ку ни­щи­ли за до­по­мо­гою бомб ва­гою від 80 до 410 кі­лог­рам. У 1916 ро­ці лі­так Сі­корсь­ко­го пі­дій­мав до 800 кг смер­ті в по­віт­ря. Ви­ко­рис­то­ву­вав­ся вже елек­трич­ний ски­дач. Зі зброї ще на бор­ту бу­ла швид­кос­тріль­на гар­ма­та “Гоч­кіс” ка­ліб­ру 37мм (про­ти ди­ри­жаб­лів “Це­пе­лін”) і ку­ле­ме­ти ма­рок “Мак­сим”, “Вік­керс”, “Лю­їс” і “Кольт”

За свій вне­сок у бо­роть­бу з нім­ця­ми Ігор Іва­но­вич у 25 ро­ків став ка­ва­ле­ром ор­де­на Свя­то­го Во­ло­ди­ми­ра IV сту­пе­ня, що за зна­чен­ням до­рів­ню­вав Свя­то­му Ге­ор­гію.

Еміг­ра­ція і біз­нес

Піс­ля ре­во­лю­ції у січ­ні 1918 ро­ку конс­трук­тор, за пог­ля­да­ми, як і бать­ко, за­тя­тий мо­нар­хіст, від­плив з Мур­мансь­ка за кор­дон. Піс­ля нет­ри­ва­ло­го пе­ре­бу­ван­ня у Фран­ції, де з за­кін­чен­ням вій­ни пот­ре­ба в йо­го та­лан­ті ви­чер­па­ла­ся, Сі­корсь­кий пе­ре­ї­хав до США чи­та­ти лек­ції. Там че­рез чо­ти­ри ро­ки з гру­пою ро­сійсь­ких еміг­ран­тів за фі­нан­со­вої до­по­мо­ги ком­по­зи­то­ра Сер­гія Рах­ма­ні­но­ва, який прид­бав ак­цій на п’ять ти­сяч до­ла­рів, і на­віть по­го­див­ся в рек­лам­них ці­лях обій­ня­ти по­са­ду ві­це-пре­зи­ден­та ком­па­нії, ор­га­ні­зу­вав лі­та­ко­бу­ді­вель­ну фір­му “Уес­тленд-Сі­корсь­кий”. Все по­чи­на­ло­ся у пе­ред­міс­ті Нью-Йор­ка на те­ри­то­рії пта­хо­фаб­ри­ки (що, на­пев­не, сим­во­ліч­но). Пот­ріб­ні ма­те­рі­а­ли ен­ту­зі­ас­ти шу­ка­ли на ав­то­мо­біль­них зва­ли­щах.

Екс­плу­а­та­ція пер­шо­го збу­до­ва­но­го в США на ба­зі “Ільї Му­ром­ця” лі­та­ка S-29А да­ла змо­гу сут­тє­во пок­ра­щи­ти фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще. У 1927 ро­ці єди­ний ек­зем­пляр лі­та­ка ку­пив ві­до­мий льот­чик й те­хась­кий наф­то­вий маг­нат в од­ній осо­бі Рос­ко Тер­нер. Він зго­дом пе­реп­ро­дав зна­ме­ни­тий апа­рат Го­лі­ву­ду, де йо­го зня­ли в кі­нос­це­нах про по­віт­ря­ні ба­та­лії Пер­шої сві­то­вої.

Нап­ри­кін­ці 1920-х ро­ків фір­ма Сі­корсь­ко­го увій­шла до скла­ду по­туж­ної аві­а­цій­ної кор­по­ра­ції “Юнай­тед ер­крафт енд тран­спорт кор­по­рейшн”. По­ча­ли­ся роз­роб­ки по­віт­ря­них ам­фі­бій. Па­са­жирсь­кий лі­та­ю­чий чо­вен Сі­корсь­ко­го S-38 за­без­пе­чив роз­ви­ток аві­ат­ран­спор­тної ме­ре­жі всьо­го аме­ри­кансь­ко­го кон­ти­нен­ту. Лі­так про­да­вав­ся нас­тіль­ки ус­піш­но, що ком­па­нія змог­ла прид­ба­ти ді­лян­ку зем­лі в Стат­фор­ді (штат Кон­нек­ти­кут), де за ко­рот­кі тер­мі­ни бу­ло збу­до­ва­но аві­а­бу­дів­ний за­вод – під­при­ємс­тво, яке швид­ко прог­ри­мі­ло на весь світ.

У 1931 ро­ці лі­та­ю­чий чо­вен Сі­корсь­ко­го S-40 “Аме­ри­кансь­кий клі­пер” від­крив пош­то­во-па­са­жирсь­кі тра­си аві­а­ком­па­нії Pan American World Airways (ві­до­ма, як Pan Am) нав­ко­ло Ка­рибсь­ких ос­тро­вів і в Пів­ден­ну Аме­ри­ку. Лі­та­ю­чий чо­вен” Сі­корсь­ко­го S-42 вста­но­вив 10 сві­то­вих ре­кор­дів, а 10 се­рій­них S-42 ста­ли пер­ши­ми у сві­ті між­кон­ти­нен­таль­ни­ми па­са­жирсь­ки­ми лай­не­ра­ми, які за­без­пе­чи­ли ре­гу­ляр­ні рей­си че­рез Ат­лан­тич­ний і Ти­хий оке­а­ни.

Аме­ри­кан­ців по­ча­ли тур­бу­ва­ти ус­пі­хи у вер­то­льо­то­бу­ду­ван­ні по­тен­цій­но­го про­тив­ни­ка – Тре­тьо­го Рей­ху. 1938 ро­ку кон­гре­сом ух­ва­ле­но “білль Дор­сі” про асиг­ну­ван­ня 3-ох міль­йо­нів до­ла­рів у цю сфе­ру. Ігор Іва­но­вич вра­ху­вав на­рос­та­ю­чу кон­ку­рен­цію з бо­ку Бо­їн­га і, оці­нив­ши пер­спек­ти­ви ге­лі­коп­те­ра, зо­се­ре­див­ся на цьо­му нап­рям­ку аві­а­ції і біз­не­су.

У пе­ред­день Дру­гої сві­то­вої вій­ни Сі­корсь­кий роз­по­чав ро­бо­ту над ге­лі­коп­те­ром VS – 300 з од­ног­вин­то­вою сис­те­мою. Він зав­жди за­ли­шав­ся вір­ним цій схе­мі зі хвос­то­вим ру­льо­вим гвин­том, над якою по­чав пра­цю­ва­ти ще в Ки­є­ві. (В наш час 90% вер­то­льо­тів ви­ко­на­ні за та­кою схе­мою). 14 ве­рес­ня 1939 ро­ку сла­вет­ний конс­трук­тор здій­снив на ньо­му пер­ший пе­ре­літ. До ре­чі, про­тя­гом усі­єї сво­єї кар­’є­ри Сі­корсь­кий зав­жди на­ма­гав­ся ви­ко­ну­ва­ти проб­ний по­літ сам. На та­кій же, але вдос­ко­на­ле­ній ма­ши­ні, він 6 трав­ня 1941 ро­ку вста­но­вив ре­корд три­ва­лос­ті по­льо­ту – 1 год. 32,4 с. Мі­ніс­терс­тво обо­ро­ни США в 1942 ро­ці роз­міс­ти­ло від­ра­зу знач­не за­мов­лен­ня на но­вий вер­то­літ XR-4 (VS-316). До кін­ця вій­ни по­бу­до­ва­но біль­ше 400 та­ких лі­та­ю­чих апа­ра­тів.

За пер­ши­ми мо­де­ля­ми Сі­корсь­ко­го вий­шла ці­ла се­рія но­вих, з яких най­більш вда­ли­ми бу­ли виз­на­ні S-51, S-55, S-61 і S-65. Сі­корсь­кий пер­шим по­чав бу­ду­ва­ти тур­бін­ні вер­то­льо­ти, вер­то­льо­ти – ам­фі­бії і “лі­та­ю­чі під­йом­ні кра­ни”. На ге­лі­коп­те­рах Сі­корсь­ко­го впер­ше здій­сне­ні пе­ре­льо­ти че­рез Ат­лан­тич­ний (S-61, 1967 рік) і Ти­хий (S-65, 1970) (з до­зап­рав­кою в по­віт­рі) оке­а­ни.

Йо­го фір­ма з 1943 ро­ку ста­ла зно­ву са­мос­тій­ною. Піс­ля вій­ни у США роз­по­чав­ся справ­жній вер­то­літ­ний бум. Бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но по­над 340 фірм, які взя­ли­ся за роз­роб­ку ма­шин для різ­но­ма­ніт­них пот­реб. Од­нак фір­ма Сі­корсь­ко­го ли­ша­ла­ся виз­на­ним лі­де­ром не ли­ше аме­ри­кансь­ко­го, а й сві­то­во­го рин­ку. Піс­ля ви­хо­ду на пен­сію в 1957 ро­ці і до смер­ті Сі­корсь­кий за­ли­шав­ся кон­суль­тан­том сво­го біз­не­со­во­го ді­ти­ща.

І до­те­пер не­має гвин­ток­ри­лої ма­ши­ни, більш по­пу­ляр­ної, ніж “Сі Кінг”(S-61). По­дей­ку­ють, що з мо­де­лей на­шо­го ге­роя “зди­ра­ли ідеї” ра­дянсь­кі конс­трук­то­ри. У Ра­дянсь­ко­му Со­ю­зі з’я­вив­ся свій S-55, наз­ва­ний Мі-4, і свій S-61, наз­ва­ний Мі-8.

Фі­ло­соф і гро­мадсь­кий ді­яч

Тре­ба зга­да­ти про гро­мадсь­ку ді­яль­ність Іго­ря Сі­корсь­ко­го. Він брав ак­тив­ну участь у ді­яль­нос­ті еміг­рантсь­ких ор­га­ні­за­цій Аме­ри­ки, був од­ним з іні­ці­а­то­рів ство­рен­ня і де­я­кий час на­віть го­ло­вою ві­до­мо­го Тол­стовсь­ко­го фон­ду (Tolstoy Foundation, Inc), зас­но­ва­но­го мо­лод­шою доч­кою Льва Тол­сто­го Алєк­сан­дрою для до­по­мо­ги еміг­ран­там з Ро­сійсь­кої ім­пе­рії. Ця ор­га­ні­за­ція спри­я­ла пе­ре­їз­ду в США по­тен­цій­них ра­дянсь­ких ре­пат­рі­ан­тів, кот­рі не ба­жа­ли вер­та­ти­ся за “за­ліз­ну за­ві­су”. Са­ма Тол­стая бу­ла ре­а­бі­лі­то­ва­на в Ро­сії ли­ше в 1994 ро­ці. Кон­так­ту­вав Сі­корсь­кий і з ук­ра­їнсь­кою ді­ас­по­рою. За де­я­ки­ми свід­чен­нями, пе­ре­хо­див на­віть на ук­ра­їнсь­ку в бе­сі­дах.

До то­го ж Ігор Іва­но­вич вда­рив­ся у фі­ло­со­фію і те­о­ло­гію. Най­більш ві­до­мою з йо­го праць у цій ца­ри­ні є книж­ка “Пос­лан­ня мо­лит­ви Гос­по­дньої”, яка прис­вя­че­на ана­лі­зу мо­лит­ви “От­че наш”. Упер­ше во­на вий­шла дру­ком у1941 ро­ці, по­тім пе­ре­ви­да­ва­ла­ся ще дві­чі. В ній онук пра­вос­лав­но­го свя­ще­ни­ка і аві­а­конс­трук­тор бо­йо­вих ма­шин Ігор Сі­корсь­кий ана­лі­зує кож­не сло­во Гос­по­дньої мо­лит­ви й роз­по­ві­дає про її віч­ну ак­ту­аль­ність і цін­ність.

“Я впев­не­ний, що, згід­но з Бо­жим за­ду­мом, си­ла жит­тя й прав­ди у ти­ся­чі ра­зів біль­ша, ніж си­ла зла. Я вва­жаю, що не­о­сяж­ність, ор­га­ні­зо­ва­ність і кра­са не­ба-всес­ві­ту, який ми ба­чи­мо, – це ли­ше тьмя­ні від­блис­ки пиш­но­ти й гар­мо­нії, які па­ну­ють у все­пе­ре­мож­но­му, віч­но­му всес­ві­ті ви­що­го по­ряд­ку. У яко­му б виг­ля­ді зло не прий­шло до нас у на­шо­му жит­ті, во­но від­сту­пає пе­ред ве­лич­чю, мо­гут­ніс­тю і блис­ку­чіс­тю ма­те­рі­аль­но­го і ду­хов­но­го Всес­ві­ту”.

Смерть і пам­’ять

…По­мер 26 жов­тня 1972 ро­ку. Спо­кій­но зас­нув і не про­ки­нув­ся. По­хо­ва­ний в міс­теч­ку Іс­тон, штат Ко­нек­ті­кут. Йо­го ка­бі­нет в аме­ри­кансь­ко­му офі­сі збе­ре­же­ний, як ме­мо­рі­аль­ний му­зей. Го­лов­на ж виз­нач­на пам­’ят­ка там – це зна­ме­ни­тий фет­ро­вий ка­пе­люх Сі­корсь­ко­го. Льот­чи­ки-вип­ро­бу­ва­чі пе­ред чер­го­вим важ­ли­вим по­льо­том ста­ра­ють­ся тор­кну­ти­ся цьо­го ка­пе­лю­ха “на щас­тя”.

За своє жит­тя Ігор Сі­корсь­кий от­ри­мав по­над 80 різ­них по­чес­них на­го­род, при­зів та дип­ло­мів, у то­му чис­лі й у 1967 ро­ці По­чес­ну ме­даль Джо­на Фрі­ца за на­у­ко­во-тех­ніч­ні до­сяг­нен­ня в га­лу­зі фун­да­мен­таль­них й прик­лад­них на­ук. Він – дру­гий ге­ній піс­ля Ор­віл­ла Рай­та, який на те­ре­ні аві­а­бу­ду­ван­ня, удос­то­є­ний та­кої чес­ті.

У 1998 ро­ці в Ки­ївсь­кій по­лі­тех­ні­ці сла­вет­но­му конс­трук­то­ро­ві від­кри­то ме­мо­рі­аль­ну дош­ку. Во­на прик­ра­си­ла кор­пус ко­лиш­ніх дос­лід­них май­сте­рень, в яких про­лив ба­га­то тру­до­во­го по­ту ко­лиш­ній сту­дент ін­сти­ту­ту. Най­кра­щі сту­ден­ти фа­куль­те­ту ае­ро­кос­міч­них сис­тем по­лі­тех­ні­ки що­річ­но от­ри­му­ють сти­пен­дію іме­ні Іго­ря Сі­корсь­ко­го. На під­ніж­жі пам­’ят­ни­ка си­ну Ук­ра­ї­ни ви­кар­бу­ва­на йо­го фра­за “Зні­маю ка­пе­лю­ха пе­ред аль­ма-ма­тер, яка під­го­ту­ва­ла ме­не до під­ко­рен­ня не­ба”.

Сьо­го­ден­ня

У 2007 Sikorsky Aircraft ку­пує поль­ський за­вод PZL Mielec за 90 міль­йо­нів до­ла­рів. У Поль­щі здій­сню­єть­ся ре­монт і тех­ніч­не об­слу­го­ву­ван­ня ба­га­то­ці­льо­вих вер­то­льо­тів Black Hawk. Ком­па­нія PZL є ста­рим поль­ським аві­а­ви­роб­ни­ком, що по­чав ді­яль­ність в 20-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­літ­тя. В да­ний час ком­па­нія здій­снює ре­монт бо­йо­вих і до­по­між­них лі­та­ків і вер­то­льо­тів ВВС Поль­щі, а та­кож про­во­дить лег­кі ба­га­то­ці­льо­ві вер­то­льо­ти і спор­тив­ні лі­та­ки. На­ші су­сі­ди з ра­діс­тю при­лаш­то­ву­ють спа­док вну­ка пра­вос­лав­но­го свя­ще­ни­ка до сво­єї іс­то­рії й гос­по­дар­ки.

Син сла­вет­но­го ки­я­ни­на Сер­гій мав на­мір спів­пра­цю­ва­ти й Бать­ків­щи­ною бать­ка. При­їж­джав кіль­ка ра­зів. Вів пе­ре­го­во­ри з за­по­різь­ким за­во­дом “Мо­тор-Січ”. Але чи то кри­за, чи під­ки­лим­ні іг­ри “вла­стьі­му­щих” не да­ли роз­ви­ну­ти­ся про­ек­там. Ющен­ко, в сво­є­му сти­лі, ощас­ли­вив на­щад­ка аві­а­конс­трук­то­ра ор­де­ном кня­зя Ярос­ла­ва Муд­ро­го.

Як за­я­вив у трав­ні цьо­го ро­ку пер­ший ві­це-прем­’єр-мі­ністр Ук­ра­ї­ни Ан­дрій Клю­єв, на сьо­год­ні парк вер­то­льо­тів, які екс­плу­а­ту­ють­ся в на­шій кра­ї­ні, до­сить зас­та­рів і пот­ре­бує онов­лен­ня. Час­тка ма­шин, що пра­цю­ють до 10 ро­ків, не пе­ре­ви­щує 15%. Вік же біль­шос­ті вер­то­льо­тів пе­ре­ви­щує 20 ро­ків. Як­що на по­чат­ку 90-х ро­ків в Ук­ра­ї­ні пра­цю­ва­ли близь­ко 500 ци­віль­них вер­то­льо­тів, то на сьо­год­ні за­ре­єс­тро­ва­но тро­хи біль­ше двох­сот (без ма­шин Мі­но­бо­ро­ни). Агентс­тву з уп­рав­лін­ня дер­жав­ни­ми кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми спіль­но з Мі­ніс­терс­твом обо­ро­ни до­ру­че­но оп­ра­цю­ва­ти оп­ти­маль­ну тех­но­ло­гіч­ну мо­дель ви­роб­ниц­тва вер­то­льо­тів, у то­му чис­лі з ви­ко­рис­тан­ням ме­ха­ніз­мів дер­жав­но-при­ват­но­го пар­тнерс­тва з ВАТ “Мо­тор Січ” та ін­ши­ми під­при­ємс­тва­ми. За сло­ва­ми Клю­є­ва, “Мо­тор Січ” уже по­чи­нає про­во­ди­ти мо­дер­ні­за­цію вер­то­льо­тів Мі-8, в ре­зуль­та­ті чо­го по­дов­жу­єть­ся тер­мін їх служ­би. Він за­я­вив, що віт­чиз­ня­на про­мис­ло­вість уже го­то­ва час­тко­во за­без­пе­чу­ва­ти на­ші пот­ре­би мо­дер­ні­зо­ва­ни­ми вер­то­льо­та­ми, про­дов­жу­ю­чи їх ре­сурс на 7-10 ро­ків. За цей час не­об­хід­но спро­ек­ту­ва­ти но­вий віт­чиз­ня­ний вер­то­літ. Отож, че­ка­є­мо но­вих сі­корсь­ких?

https://www.facebook.com/RadioSvoboda.Org/videos/296007901354289/?v=296007901354289

Відома українська телеведуча та актриса Яніна Соколова, яка нещодавно поборола рак, запускає соціальний проект, аби підтримати хворих на цю недугу. Про це вона повідомила на своїй сторінці у Facebook, передає Львівський портал.

Яніна Соколова вперше розповіла, що протягом останніх семи місяців лікувалась від раку, який їй вдалося подолати. Жінка пережила 30 променевих терапій і 4 курси хіміотерапії, через що втратила волосся, брови, вії, позбулась деяких органів. Проте Соколова підкреслює, що зберегла величезну любов у серці.

«За ці 7 місяців я зрозуміла що таке справжня дружба, любов і жертовність. І те, що наше суспільство не готове співіснувати, а держава не завжди готова надати прийнятні умови життя і лікування для таких як я», – підкреслила вона.

https://www.facebook.com/yanina.sokolova/posts/2507660875911997

За словами Соколової, в Україні зареєстровано близько 1 мільйона хворих на рак. І таких людей суспільство зазвичай вважає «живим трупом чи зіпсованим матеріалом».

«Рак не обирає. Він нищить всіх, незалежно від того слюсар ти чи відома телеведуча. Суспільство йому допомагає нищити. Я все це пережила на собі. Мені – 35. І я хочу наступну частину свого публічного і непублічного життя присвятити темі, яка поглинула мене зсередини. Я хочу допомогти українцям, хворим на рак, полегшити життя і бути… щасливими. Навіть у цей кепський період. Саме з цією метою ми з командою вирішили створити мультимедійний проект», – пояснила Яніна Соколова.

Соціальний проект «Я, Ніна» передбачає створення однойменного фільму та автобіографічної книги, які покликані розповісти, що рак – не вирок. Відтак всіх небайдужих закликають долучитися до такого мультимедійного проекту, пожертвувавши кошти. Всі деталі можна дізнатися тут.

Бюджет фільму становить 4 млн грн, зйомки планують розпочати у липні. У стрічці зіграє сама Соколова, Валерій Харчишин та актриса Валерія Ходос. Саундтреком стане після Другої ріки «Сьомий день».

Журналіст, політичний оглядач та публіцист Віталій Портніков про плани Володимира Зеленського провести всеукраїнський референдум щодо домовленостей із Росією та його фатальні наслідки для України, передає Львівський портал:

«Я не розумію всієї цієї істерики з приводу слів Андрія Богдана щодо референдуму про домовленості з Росією. Чого ви очікували? Людина призначена головою Адміністрації президента. Майже богом. І вона просто говорить, що думає насправді, тому що більше не потрібно ховатися, брехати, бути на нелегальному становищі. Вона – господар, ми – ніхто. А домовленості з Росією – це те, про що ми недавно читали в інтерв’ю іншого господаря, який бог не тому, що його призначають, а тому, що у нього є гроші й хуцпа. І тому що він може призначати інших богами, напівбогами і навіть президентами. І він чітко сказав, що час закінчувати ось це все. А щоб не звинуватили в зраді – дадуть проголосувати народу. Нехай народ сам себе зрадить.

І якщо тільки Кремль дійсно є частиною цього плану, все вийде. І ми отримаємо державу в державі, що буде дивитися російське телебачення, жити в «русском мире» і голосувати на українських виборах. І неформальні кордони цієї держави потроху розширяться на весь схід та південь нашої країни. Ось вам і дві України в одній, союз Малоросії і Новоросії. А ще ця нікому не потрібна Галичина, забудьте. Так «врастопирку» і будемо жити. Бідно. Але мирно.

І не розповідайте мені, що наші громадяни за це не проголосують. Проголосують. Ще й як. Якщо Україна не змогла використати шанс Майдану і агресії для національної консолідації, то що ще їй може допомогти? Якщо навіть після Майдану наші політики залишилися бізнесменами, а наші громадяни – наївними мрійниками, які вірять телевізору, то чому б і не проголосувати?

Сьогодні немає нікого, хто міг би зупинити цей процес. Немає політичної еліти, немає народу. Просто нікого. Нікого, хто б зрозумів, що мова йде вже про реальний розкол країни, який може виявитися не за горами –  надто вже стрімко все розвивається».

20 травня орієнтовно з 16:00 на території області розпочалися інтенсивні опади у вигляді грозових, зливових дощів та граду, пише Галка.

Станом на шосту ранку 21 травня є суттєві ускладнення погодних умов в 6-ти районах: Богородчанський, Надвірнянський, Тисменицький, Рогатинський, Калуський та на території Івано-Франківської МР.

В результаті чого підтоплено близько 3240 дворогосподарств, інформують рятувальники;

– врятовано 35 осіб, з них 5 дітей;

– евакуйовано 25 чоловік, з них 7 дітей.

– відбуксировано 10 автомобілів (з них 2 автобуси, в яких перебувало 14 осіб);

– зруйновано 1 будівлю літної кухні;

– частково пошкоджено 1 міст місцевого значення;

Станом на 06:00 до проведення рятувальних робіт було залучено 98 чоловік особового складу, 19 одиниць техніки та 6 плавзасобів від Управління ДСНС в області.

Під час ефіру на каналі Коломойського 1+1 відома журналістка Наталія Мосейчук оголосила президентом України радника Володимира Зеленського Дмитра Разумкова. Правда згодом телеведуча вибачилася.

Про цей випадок повідомляють у мережі Фейсбук, пише ІА ЗІК.

Звертаючись до представника партії «Батьківщина» Сергія Власенка журналістка обмовилася.

«На що розраховує зараз політична сила «Батьківщина» за нового президента Разумкова», – сказала в ефірі Наталія Мосейчук.

Нагадаємо, Президент Петро Порошенко подає до суду на телеканал олігарха Ігоря Коломойського «1+1» через «чорний піар» проти нього.