Український телеведучий Тімур Мірошниченко, який буде кореспондентом на «Євробаченні» у Ліверпулі, отримав повістку. Про це пише 24 канал.
«Я військовозобов’язаний, офіцер, проходив військову кафедру в університеті. Це абсолютно нормальний процес – раз на декілька років ти мусиш приходити у військкомат. У 2006 році я склав присягу на вірність українському народові. Відтоді ходжу до військкомату. Так збіглося, що я був там у 2016 чи 2017 році, у 2021 і тепер знову запросили, щоб перевірити всі документи. Я сходив, зробив це», – сказав Мірошниченко.
Мірошниченка запитали, чи думав він про те, що йому доведеться піти на фронт.
«Всяке може бути. Звісно, що казати, що цього ніколи не станеться, я не можу. Бо ми всі не знаємо, що буде завтра. Все може бути», – сказав ведучий.
Мірошниченко розповів, чи випустять його за кордон після скандалу з коміком Щегелем, який втік з України та публічно цим хизувався.
«Перший пункт – відвідини військкомату. Наприклад, я востаннє був у військкоматі 6 березня цього року. Всі документи в порядку. Те, що я повернуся, ітак зрозуміло – в мене тут діти, родина, улюблена робота. Якби я дуже хотів, я б вже давним-давно був за кордоном.
Але я люблю Україну і ніколи навіть не думав про те, що в найскладніші часи буду за кордоном. Звісно, ні. Але, якщо це культурно-дипломатична робота, то її теж має хтось виконувати. Я виконаю свою місію і повернусь. 13 травня фінал, 14 травня у Варшаві, 15 – в Україні. Все зрозуміло. А 17 в мене ефір, то я мушу бути вже в Києві», – додав ведучий.
На сьогоднішній день розсилку повісток військовозобов’язаним через месенджери Viber або Telegram неможливо здійснити.
Про це в інтерв’ю Liga.net повідомив віцепрем’єр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
«Це неможливо зробити, поки немає якісного реєстру військовозобов’язаних, а до ідентифікатора реєстру не прив’язаний верифікований номер телефону. А у нас немає верифікації номера телефону та особи в державі», — сказав Федоров.
За його словами, здійснити технічно це цього року неможливо.
Раніше нардеп від Слуги народу Федір Вениславський повідомляв, що комітет Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки вивчає можливість надсилати повістки через месенджери.
Він уточнив, що у Верховній Раді ще немає законопроекту для такої ідеї, а месенджери один із можливих варіантів інформування.
Упродовж останніх трьох місяців 18,2% українців не донатили на ЗСУ та не допомагали волонтерам.
Такі дані опублікували Український інститут майбутнього спільно з «Нью Імідж Маркетинг Груп».
Чоловіки частіше вказують більші суми середньомісячних донатів, ніж жінки, втім більша кількість жінок стверджували, що робили пожертви впродовж трьох місяців. Так, 19,6% чоловіків відповіли, що не виділяли кошти на ЗСУ і допомогу волонтерам впродовж 3-ох місяців, серед жінок — 17,1%.
Найменша частка тих, хто не робив донатів/пожертв — серед опитаних Заходу (13,1%)та Центру (15,2%), найбільша — серед опитаних Півдня та Сходу. 24,5% жителів Півдня не допомагали Збройним силам і 23,9% — Сходу.
Загалом, найменша частка тих, хто не допомагав, — серед респондентів віком 18-35 років, зокрема ця вікова категорія також вказує більші суми середньомісячних донатів.
Також дослідники дізналися, скільки коштів щомісячно впродовж останніх 3 місяців українці перераховували на потреби ЗСУ і волонтерів.
Найпоширеніший щомісячний донат складає 51-100 грн. Таку відповідь підтримали 16,4% респондентів.
11% опитаних щомісяця перераховували до 50 грн і ще 11% — 101-200 грн.
10% учасників дослідження зі свого бюджету донатили 201-300 грн. 9,2% — 501-1000 грн. 8,8% українців виділили 400-500 грн.
Українські пілоти заявили, що для боротьби з потужнішими російськими літаками їм потрібні західні літаки. За їхніми словами, на жаль, Україна втрачає досвідчених пілотів, які могли б опановувати літаки F-16.
Про це повідомляє видання The Telegraph, яке поспілкувалося з українськими льотчиками.
Майор ЗСУ Вадим Ворошилов повідомив виданню, що з кожним днем стає все важче стримувати росіян за допомогою застарілих радянських літаків.
“Росіяни постійно змінюють тактику, тому війна не є стабільною. Вони створюють пастки. Вони піднімають у повітря один літак, обманюючи українського пілота, щоб він думав, що там лише один літак. Потім з’являються ще два або три літаки з двох боків, які фактично роєм оточують український літак”, – розповів майор.
Оскільки українські пілоти продовжують літати на радянських літаках МіГ-29, за словами Ворошилова, вони можуть “не більше, ніж утримувати поле бою”, тоді як знищити росіян, які літають на сучасних винищувачах Су-35 і бомбардувальниках Су-34, виявилося складно.
“Зараз ми можемо лише стримувати ворога, але за допомогою F-16 ми могли б контролювати море і землю для захисту піхоти. Нам потрібні більш сучасні літаки, щоб бути кращими за ворога”, – сказав він.
У лютому керівництво Великобританії заявило, що підготовка українських пілотів на британських літаках може тривати три роки, пише видання.
Однак, відзначає The Telegraph, майор Ворошилов та його колега полковник Володимир Логачов, начальник авіаційного управління командування Повітряних сил ЗСУ, не погоджуються з такими часовими рамками.
“Для навчання потрібно менше шести місяців”, – сказав полковник Логачов.
За словами полковника, поки Україна чекає на західні літаки, вона втрачає найдосвідченіших пілотів.
“Поки ми будемо чекати, ми втратимо ще більше пілотів. У нас був список найдосвідченіших пілотів, які могли б пройти навчання на F-16, і, на жаль, деякі з них вже загинули під час бойових дій”, – сказав Логачов.
За словами полковника Логачова, “щоб бути ефективними в повітрі, літаки повинні мати сучасні радари і ракети класу “повітря-повітря””.
“Радари на російських літаках приблизно в чотири рази кращі, ніж у нас, і вони можуть бачити набагато далі. Крім того, російські ракети значно потужніші, ніж наші радянські. Іноді ми навіть не бачимо, що росіяни запустили ракети, а це дуже небезпечно для пілотів”, – розповів він.
Полковник пояснив, що Росія має можливість атакувати з відстані 200 км від лінії фронту, тоді як українські літаки змушені підлітати набагато ближче до ворога, щоб стріляти.
Послання пілотів, пише видання, просте: “Отримання F-16 допомогло б нам вижити і зберегти життя більшої кількості людей”.
“Якщо ми хочемо завдати удару по російських літаках, ми повинні підійти набагато ближче до лінії фронту і летіти на низькій висоті, а це дуже небезпечно”, – сказав майор Ворошилов.
“Росіяни мають 40 авіабаз та понад 700 літаків і гелікоптерів, і вони більш сучасні, ніж наші літаки. Ми працюємо над отриманням західних літаків, оскільки того, що ми маємо зараз, недостатньо, щоб бути ефективними на полі бою”, – розповів він.
Зазначається, що митрополит Хмельницький і Староконстянтинівський УПЦ МП Антоній (Фіалко) передав ключі від собору, а представники МП залишили храм.
У Хмельницькому громада собору УПЦ МП, де сьогодні побили українського військовослужбовця, виіршила перейти до ПЦУ.
Про це розповів голова ревізійної комісії Юрій Смаль, передає “Суспільне“.
Під храмом збирали підписи для його переходу до ПЦУ. За попередніми даними, на зібрані офіційно зареєструвалося 1235 людей.
“До собору зайшла ревізійна комісія, ЗМІ й священник УПЦ МП Олександр Рибчинський. Вони описують майно. Далі церкву закриють. Богослужіння у ній до Великодня за східним обрядом не проводитимуть”, – зазначили у виданні.
У коментарі “Громадському” Смаль додав, що митрополит Хмельницький і Староконстянтинівський УПЦ МП Антоній (Фіалко) передав ключі від собору, а представники МП залишили храм.
Завтра, 3 квітня, представники комісії віднесуть документи про перереєстрацію релігійної громади в ОВА.
У Мережі тим часом вже з’явилося відео, зняте всередині храму, де священники ПЦУ моляться українською мовою.
Нагадаємо, сьогодні у Хмельниццькому священнослужтелі УПЦ МП просто у храмі побили добровольця ЗСУ, який запитав у церкві: “Скільки людей ще має загинути, щоб ви перестали ходити до московського патріархату?”.
Цей інцидент обурив місцевих жителів. Люди зібрвлися біля храму, щоб почути від священників пояснення своїх дій. Мер Хмельницького Олександр Симчишин наголосив, що після цього ганебного інциденту міська рада розірве із УПЦ МП усі договори на користування комунальною землею.
Також у Мережі представників УПЦ МП викрили на брехні: вони казали, що військовий нібито скинув Євангелію на підлогу, хоча на відео видно, що книгу впустив сам диякон.
23 березня в широкий український прокат вийшов дебютний повнометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука Памфір. Історія про заробітчанина Леоніда на прізвисько Памфір вже має солідну фестивальну історію — так прем’єра відбулась на двотижневику режисерів у Каннах — і нарешті оцінити стрічку повною мірою можуть українські глядачі, ідеться в матеріалі УП.Життя.
Тріумфальний дебют
“Мені, звичайно, хотілося б, щоб глядачі побачили його в листопаді – на початку грудня. Тому що у нас таким одним з магнетичних елементів є наше народне карнавальне дійство, яке називається Маланка”, – захоплено розповідав прямо після Канн режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Після світової прем’єри його дебютний повнометражний ігровий фільм “Памфір” відібрали до програм більш ніж 40 фестивалей із 25 країн світу. У листопаді стрічка вийшла в прокат у Франції, також права на покази купили Канада, Італія, Польща, Швейцарія, країни Балтії та інші країни. Втім, дорога до українського глядача зайняла трохи більше часу.
Події стрічки, що поєднує в собі риси сімейної та кримінальної драми, розгортаються на заході Україні, на кордоні з Румунією. Головний герой на прізвисько Памфір повертається додому із закордонних заробітків напередодні святкування Маланки. Колись він пообіцяв покінчити з контрабандою, якою в його селі займається чи не кожен дорослий, та поїхав працювати за кордон. Втім жінка, а ще більше син не хочуть, щоб він знову їхав геть.
Необачний вчинок сина Назара змушує Памфіра знов стати на ризикований шлях та запускає низку подій, які ведуть до незворотного. Кульмінація драми розгортається на фоні яскравої Маланки – свята, яке Назар так хотів провести разом із батьком.
“Я і сам знаю, що таке заробітки, довго не бачити сім’ю, бажання якнайшвидше повернутися додому. Важливою сюжетною лінією для мене є стосунки Памфіра із сином”, – зізнається виконавець головної ролі Олександр Яцентюк. Для нього ця роль – теж дебют. І теж тріумфальний.
Хоча шлях цієї історії до великих екранів був довгим, українці чекали на “Памфіра”. Це було добре видно із кількості гостей, які прийшли на прем’єру: тут як велика кількість людей, дотичних до індустрії кіно, так і відомі українці, яких на прем’єрах побачиш не дуже часто. Приміром, на показ української драми, яка увійшла до топ-25 фільмів 2022 року за версією європейського видання про кіно Cineuropa, серед інших очікує видавець і поет Іван Малкович.
Актори
До прем’єри не бачив стрічку й виконавець однієї з ключових ролей – Олександр Ярема. Розказує, що нещодавно був у Польщі на зйомках, і там колеги були здивовані, коли почули, що грав у “Памфірі” – просто не впізнали його на екрані.
Для всіх акторів фільму Сухолиткий-Собчук влаштував не просто кінопроби, а кіновипробування. Виконавиці головної жіночої ролі Соломії Кириловій довелося пожити у місцевості, де відбуваються події та попрацювати на заводі. А непрофесійним акторам-дітям влаштували справжню творчу майстерню.
Екранному втіленню Леоніда (чи то Памфіра) Олександру Яцентюку режисер дав завдання набрати вагу. “Я був досить худощавий, і Діма сказав, що треба буде набрати до 20 кг”, – розповідає Яцентюк і додає, що за сім місяців додав у вазі 17.
Виконавець ролі сина Стас Потяк
Працюючи над характером основного героя, досліджував приклади зі світового кінематографу, на які вказував Сухолиткий-Собчук. Також за його завданням їздив дивитися на Маланку: “Як вони вболівають за свій “кут”, скільки там звіриної енергії! Це варто було побачити, перейняти і приміряти на себе”.
Але не лише робота над “Памфіром” змінювала акторів, вони теж вносили щось своє у майбутнє кіно. Режисер розповідає, що під затвердженого головного героя навіть змінювали сценарій. “Варіантів сценарію було три. …Третій варіант – коли у нас з’явився Олександр і сценарій був переписаний під інакший тип головного героя. У першому і другому була людина, яка, як Іов, кориться під натиском долі. А у випадку з третім у нас з’явився такий богоборець, з яким прийшли зміни у саму історію”, – каже Сухолиткий-Собчук.
Загалом кастинг для “Памфіра” тривав понад два роки. Режисер хотів підібрати акторів найточніше до свого задуму, щоб відтворити атмосферу регіону. Одним з елементів цього відтворення став місцевий діалект.
Мова
На майданчику з акторами працював знавець гуцульського діалекту Василь Зеленчук, допомагав їм з вивченням мови. За його завданням усі вони читали роман Петра Шекерика-Дониківа “Дідо Иванчік”, повністю написаний гуцульською говіркою. Також Зеленчук надсилав акторам аудіоповідомлення, де проговорював з потрібними наголосами та вимовою фрази з діалогів.
Майже увесь відібраний режисером акторський склад був із західних областей України: у Кирилової батьки львів’яни, Ярема – з Прикарпаття, Станіслав Потяк, який грає сина Памфіра Назара, родом з Верховинського району, тож для нього діалект знайомий з дитинства. Найважче гуцульська говірка давалася акторці Олені Хохлаткіній, яка родом з Херсонщини.
Костюми
Якщо з вимовою у Стаса Потяка проблем не було, то найскладнішими для нього стали зйомки сцен у костюмах до Маланки. “Якщо з фізичного боку, то це, напевно, носіння костюма. Робити в ньому якісь рухи, танцювати”, – зізнається він.
Фото зі зйомок
Вбрання для “Памфіра” стали викликом і для команди художників з костюмів. “Найважче було полегшити акторам костюми. Тому що Маланка це дійство, яке відбувається добу. А знімали ми Маланку для кіно декілька місяців. Самі костюми дуже важкі, деякі з них це 70-100 кілограмів. Тобто це важка ноша реально. І ми придумували різні способи, як це полегшити, щоб актори могли у цьому грати. Тому що це дуже виснажливо: відпрацьовувати, відігравати в цьому свою роль. Ми шукали якісь сучасні рішення – не завжди вони вдаються, але принаймні ми намагалися”, – розповідає фольклористка та художниця з костюмів Марія Квітка.
Вона приєдналася до команди проекту на самому початку, як тільки прочитала сценарій. “Я на той час працювала взагалі над іншим проектом. Але коли прочитала сценарій, зрозуміла – хочу робити “Памфір”, – згадує Квітка.
Втім, з’ясувалося, що Сухолиткий-Собчук прискіпливо обирає не лише акторів “Виявляється, був конкурс серед 12 художників, серед яких Дмитро обирав. Він шукав людину, яка буде розуміти його, відчувати, знати, як і що, буде розумітися на традиціях і на Маланці, зокрема. Наша перша зустріч тривала години чотири. Ми гуляли по Голосіївському парку. І таки дійшли повного порозуміння”, – ділиться художниця.
Світ Маланки
Квітка розповідає, що їй було цікаво створювати костюмований світ драматичної історії, яка розгортається на фоні свята Маланки. Адже на великих кіноекранах ця традиція, яка подекуди вже втрачається, а цьогоріч через війну і взагалі була скасована у більшості сіл Буковини та Прикарпаття, досі не показувалася.
Сам Сухолиткий-Собчук каже, що зацікавився тим, щоб змалювати свою історію на фоні традиційного карнавалу, коли знімав свій документальний фільм “Красна Маланка” (цей фільм, до речі, можна подивитись тут). “Я коли навчався у кіновузі, викладач із драматургії просив нас завжди робити нотатки. У мене цих нотаток було дуже багато. Там з’явилися спостереження від подорожей під час зйомок фільму “Красна Маланка”. Це був десь 2012 рік. І в 2015-му я оформив це в ідею”, – пригадує режисер.
Художниця розповідає, що саме завдяки експедиціям Сухолиткого-Собчука в села, де проводять Маланку – Красноільск, Вашківці, Белелуя – в команди була частина подарованих масок. Іншу, як і костюми, створювали самі.
Щоб передати дух Маланки на екрані команда зі зйомками об’їхала Івано-Франківську (Топільче, Зелене, Замагора, Буркут, Дземброня) та Чернівецьку (Красноїльськ, Красношора, Селятин) області. “Мені б хотілося, щоб всі подивилися і відкрили для себе загалом світ Маланки. Бо ця традиція залишилась в небагатьох регіонах, на жаль. І при цьому, щоб люди відчули історію, яку хотів розказати Дмитро”, – додає Квітка.
У місті Хмельницький священики Московського патріархату побили українського військового, який прийшов до храму. Про це написав депутат Хмельницької обласної ради Віктор Бурлик у Facebook.
За його словами, на відеоролику – військовий Артур Ананьєв, який з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, пішов добровольцем на фронт. Воював боєць в складі 19 стрілецького батальйону. На фронті чоловік отримав контузію та черепно-мозкову травму.
«Коли вся країна спостерігає за ситуацією в Лаврі, він сам пішов у московський храм щоб поставити питання: “Скільки людей ще має загинути, щоб ви перестали ходити в московський патріархат?” Що було далі видно на відео», – розповів Бурлик і додав, що правоохоронці затримали військового за статтею 173 (дрібне хуліганство).
На опублікованому відео видно, як священослужителі УПЦ МП б’ють військового, намагаючись виштовхати його з храму. При цьому ніхто із присутніх прихожан не намагається захистити бійця ЗСУ.
Трохи згодом, журналісти місцевого видання vsim.ua звернулись до патрульної поліції. Речниця підвередила, інцидент стався у Свято-Покровському Кафедральному соборі УПЦ МП. Під час богослужіння 26-річний чоловік «розпочав конфлікт із священиком, який читав молитовну літургію». Свідки цієї події викликали працівників поліції.
На даний час вирішується питання про притягнення громадянина, до відповідальності за адміністративною статтею 173 про дрібне хуліганство. Натомість, за фактом побиття військовослужбовця, слідчі відкрили кримінальне провадження стосовно священика вже за кримінальною статтею про хуліганство.
Українського боксера Данила Заморило змусили зняти прапор України на турнірі у литовському Каунасі. Про це повідомляє zaxid.net.
Українець виграв золото у фіналі вагової категорії 63,5 кг, здолавши казахстанця Султана Муссінова. Після бою на церемонію нагородження 21-річний представник Львівщини вийшов із прапором України на плечах. Проте вже за кілька секунд до нього підійшов представник організаторів та після короткої суперечки змусив прибрати прапор.
Загалом на турнірі Україна здобула 13 нагород (6 золотих, 2 срібні, 5 бронзових) і перше місце у загальнокомандному заліку серед 17 країн-учасниць.
Організатором турніру була Федерація боксу Литви, що підпорядковується Міжнародній боксерській асоціації (IBA). Президетом останньої є росіянин Умар Кремльов. Минулого року ця організація вирішила призупинити діяльність Федерації боксу України, мотивуючи це «втручанням уряду» в справи ФБУ. Також IBA заборонила українським боксерам виступати під українським прапором на юніорському чемпіонаті Європи з боксу.
Натомість наші боксери мали б виступати під нейтральним прапором. Однак українці відмовилися це робити, тож не вийшли на бій. Таким чином їм були зараховані поразки. Після цього юніорська збірна України вирішила покинути турнір.
Секретар РНБО Олексій Данілов оприлюднив 12 кроків деокупації Криму, які розробляються Апаратом РНБО України із залученням широкого кола фахівців та експертів.
“Для московського сміття хочу дохідливо намалювати поки що широкими мазками, як Україна буде деокуповувати Крим. Деталізована і юридично вивірена програма розробляється Апаратом РНБО України із залученням широкого кола фахівців та експертів, що буде відображено в новій редакції Стратегії деокупації Криму”.
Секретар РНБО оприлюднив 12 кроків:
1. На суспільне обговорення буде винесено питання щодо проєкту та місця розташування в Криму пам’ятника “русский военный корабль идёт на@#й”.
2. Крім кримінального переслідування за колабораціонізм і держзраду розробляється люстраційний механізм персональної оцінки, яким, зокрема, визначається рівень відповідальності та ступінь залучення конкретних осіб, громадян України, жителів Криму до підтримки діяльності окупаційних адміністрацій, що передбачає зокрема обмеження прав участі у виборах – обирати і бути обраними.
3. Стосовно державних службовців, суддів, прокурорів, працівників правоохоронних органів та інших категорій осіб, які станом на 2014 рік знаходились у штаті органів влади України, МВС, СБУ, МОУ та ін., а після лютого 2014 року працювали в російських окупаційних структурах, українські суди визначать, чи підлягають вони кримінальній відповідальності. Але якщо не підлягають, вони позбавляються державних пенсій в тому числі із забороною подальшого працевлаштування на роботу в держорганах і органах місцевого самоврядування України.
4. Росія або інше формування, яке буде претендувати на правонаступництво, забезпечує безумовну і повну видачу всіх підозрюваних у державній зраді та в інших кримінальних злочинах осіб, як громадян України, так і громадян Росії, причетних до воєнних злочинів (міжнародні злочини, що не мають строків давності – геноцид, воєнні та проти людяності), скоєних на території нашої держави в цілому і Криму зокрема.
5. Пропагандисти – журналісти, медійники та різного роду експерти, які сприяли окупації, мілітаризації дитячого виховання та розпалюванню ворожнечі проти України українців, кримських татар та інших національностей – група особливої уваги, злочини яких будуть розслідувані українськими, а за необхідності міжнародними правоохоронними структурами.
6. Громадяни Російської Федерації, які незаконно приїхали проживати на Кримському півострові після лютого 2014 року, мають негайно залишити територію України у визначений законом термін.
7. Правочини, вчинені не за українським законодавством після лютого 2014 року, в тому числі щодо нерухомого майна, визнаються нікчемними – закон, який діє вже 9 років. Право власності на майно залишається за громадянами України. Якщо воно привласнене або націоналізоване, майно повертається власникам.
8. Транспортний перехід у місті Керч Автономної Республіки Крим демонтується з метою забезпечення повної свободи мореплавства в рамках програми відшкодування збитків.
9. Реалізується комплексна програма “Детоксикація” – нейтралізація наслідків багаторічної дії російської пропаганди на суспільну свідомість частини населення півострова.
Зокрема, використовуючи досвід застосування дієвих методів денацифікації Німеччини у 40-х роках, серед яких участь виявлених груп активної підтримки російської окупації у громадських роботах з відбудови зруйнованих українських міст, процесах ексгумації та перепоховання жертв російської агресії (для осіб, визнаних винними у таких злочинах судом). Надання максимально широкого доступу до інформації щодо злочинів путінського режиму.
10. Створення документальної бази фактів російських злочинів проти українських громадян, які чинили спротив окупації. Відновлення в правах українських та кримськотатарських активістів.
11. Негайне звільнення всіх громадян України, кримських татар, українців, які були переслідувані РФ за політично вмотивованими ознаками з 2014 року з відшкодуванням завданих моральних збитків.
12. Ураховуючи місце та роль в ідеології рашизму, системі негативного міфотворення і переписування історії, так званий “город русской славы” (“слава” якого, зокрема, полягає в тому, щоб, не вступивши в бій, топити власний флот) перейменовується в “Об‘єкт № 6”. Верховна Рада України пізніше приймає рішення про нову назву міста. Можливо, Ахтіар.
Люди, які потерпіли внаслідок нещасного випадку на виробництві або отримали професійне захворювання, із квітня отримуватимуть соціальні послуги і спеціальний медичний догляд у вигляді послуг, а не в грошовому еквіваленті, як це було раніше. Про це повідомляє Мінсоцполітики.
Соціальні послуги та медичний догляд надаватимуться через мережу державної інфраструктури, а держава платитиме надавачам таких послуг. Ідеться про послуги побутового обслуговування («догляд вдома») та мобільної паліативної допомоги. У Мінсоцполітики додають, що зазначеній категорії також надаватимуться будь-які інші медичні послуги.
Потерпілий та його рідні зможуть обирати, чи доглядати хворого самостійно, чи обрати професійного надавача послуг. В обох випадках держава оплатить ці послуги. У міністерстві кажуть, що сума оплати становитиме понад 10 тис. грн. Можливість обирати дозволить працездатним громадянам залишатись економічно активними або не втрачати дохід під час догляду за родичами.
Родич, який доглядатиме за потерпілим, подаватиме відповідну звітність, аби отримувати оплату. Самому потерпілому на виробництві або від професійного захворювання не потрібно подавати жодних документів, окрім договору з надавачем послуг.
На сайті Мінсоцполітики зазначено, що розроблено два проекти постанови про соціальні послуги потерпілим від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що Кабінет міністрів має затвердити найближчим часом. Механізм, деталі якого оприлюднять після прийняття постанов, має запрацювати вже цього місяця.
