Архітектура

17 Жовтня, 2017

12 найкрасивіших університетів України

Навчатися у стінах, які просто дихають історією.

В Україні найстарішим закладам освіти – кілька століть. Засновані у давнину, ці виші розвивалися не тільки в освітній сфері. І завданням керівників було і є – вберегти не тільки освітню репутацію, а й неоціненну історичну спадщину.

Навчатися у таких закладах – одне задоволення. Особливо для тих, хто вивчає історію мистецтв чи готується стати архітектором. Адже архітектурні пам’ятки надихають на створення справжніх витворів мистецтва!

IGotoWorld.com пропонує добірку українських вишів, які вражають своєю красою. Вирушаймо у віртуальну мандрівку, де ви побачите найкрасивіші навчальні заклади.

Бердянський державний педагогічний університет

ВНЗ заснований на початку 1870-х років, з моменту отримання у 1872 році дозволу на його будівництво. Тоді в закладі діяла чоловіча гімназія. У ній, зокрема, навчалися Петро Шмідт – військовий моряк, учасник Севастопольського повстання, Іван Єфремов – письменник-фантаст. Заклад реформували спочатку у технікум, а далі – в інститут і, зрештою, університет.

Нині будівля педагогічного університету є національною пам’яткою. Вона внесена до відповідного реєстру, тому офіційно охороняється державою. Цінують споруду за стилістику, в якій вона виконана – нормандську. Зараз це єдина будівля-пам’ятка у місті. У Бердянському університеті діє музей, у якому можна дізнатися про всі віхи розвитку освітнього закладу.

Де знаходиться: Запорізька область, місто Бердянськ, вулиця Шмідта, 4.

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Глухівський освітній заклад – один з найстаріших вишів України, де готують саме педагогів. Почав діяти у 1874 році. Серед випускників – видатний кінорежисер Олександр Довженко, на честь якого і назвали університет.

Із 7 корпусів вишу – 3 є історичними пам’ятками. Вони охороняються державою, адже входять до складу Національного історико-культурного заповідника «Глухів».

Джерело фото: schoolword-liubyvyi.blogspot.com.

Де знаходиться: Cумська область, місто Глухів, вулиця Києво-Московська, 24.

Запорізький національний університет

Заклад пройшов становлення від звичайних педагогічних курсів до університету. Заснований у Запоріжжі у 1930 році. Нині – це один з найвідоміших класичних університетів в Україні.

Студенти навчаються у 8 корпусах. Два з них – колишні чоловіча та жіноча гімназії (перший та третій корпуси). Вони виконані у стилі пізнього історизму та модернізму. До того як їх було передано вишу, вони мали свої домові церкви. А на території колишньої чоловічої гімназії і досі є цвинтар, де поховані видатні особистості краю. Нині корпуси Запорізького національного університету внесені до списку історичних пам’яток місцевого значення.

Де знаходиться: Запоріжжя, вулиця Жуковського, 66.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Заснований виш у далекому 1834 році. Саме у ті давні часи перших студентів прийняв найстаріший – Червоний корпус. Нині це історична пам’ятка національного значення.

Джерело фото: univ.kiev.ua, автор – Олег Жарій.

Завдячують зведенню величної будівлі кияни та студенти ВНЗ двом архітекторам, батьку та сину – Вікентію та Олександру Беретті. Червоний корпус виконано у стилі класицизму. Окрасою університету, без якої нині важко уявити вуз, звісно, є портик з вісьмома колонами. Цікаво, що він не від самого початку був червоним. Перефарбували його тільки у 1842 році.

Де знаходиться: Київ, вулиця Володимирська, 60.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Заснований ВНЗ наприкінці 19 століття, у 1898 році. Цікаво, що кошти на зведення закладу збирали громадою. Врешті було зібрано 2 мільйони 650 тисяч карбованців. У конкурсі на кращий проект вишу брали участь найкращі архітектори. У списку навіть значився знаменитий Поль Гоген! Проте обрали проект І.С. Кітнера із Санкт-Петербурга.

Нині до пам’яток архітектури зараховують кілька будівель Національного технічного університету «КПІ». Зокрема головний корпус. Оздоблення у залах, які виконані за допомогою ліпнини, природного каменю, надали їм романсько-ренесансної стилістики. Одна з найбільших окрас корпусу – актова зала. Також у списку пам’яток – 4-й корпус – хімічний павільйон.

Де знаходиться: Київ, проспект Перемоги, 37.

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Цей заклад, мабуть, знають усі. Хто не мріяв вчитися тут чи хоча б відвідати Могилянку! Нині – вже національний університет четвертого рівня акредитації. Братська школа, попередниця академії, заснована у 1615 році. У її стінах навчалися Іван Скоропадський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Григорій Сковорода та багато інших видатних особистостей, які відіграли важливу роль в історії України.

Серед історичних пам’яток Могилянки – Староакадемічний (Мазепин) корпус. Зведений у стилі «барокко». Це був головний корпус вишу у 18–19 століттях. Нині у приміщенні продовжують навчатися студенти. Також тут розміщується один зі скарбів Могилянки – Дослідницька бібліотека. У книгозбірні – понад 262 тисячі примірників видань.

Де знаходиться: Київ, вулиця Григорія Сковороди, 2.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Один з найстаріших університетів не тільки України, а й Східної Європи. Відкритий у 1661 році, тоді вишу доводилося витримувати конкуренцію Краківського університету. Проте попри всі протистояння та політичні негаразди, які випадали на долю університету, закладу вдавалося не тільки існувати, а й розширюватися.

Нинішній головний корпус Львівського національного університету – це приміщення колишнього Галицького сейму. Зведений наприкінці 19 століття у стилі історизму. Тоді на архітектуру міста значний вплив мали техніки віденських зодчих. У будівлі поєднана архітектура та скульптура. При вході до альма-матер на студентів чекають символічні монументи Освіта і Праця. Фасад будівлі обрамлюють ще кілька фігур. Вони символізують кохання, справедливість, віру. Загалом 7 скульптур.

Де знаходиться: Львів, вулиця Університетська, 1.

Національний університет «Львівська політехніка»

Ще один величний приклад віденського історизму у місті Лева. Ця велична споруда другої половини 19 століття теж поєднує у собі архітектуру та скульптуру. Над монументами, що символізують інженерію, механіку та архітектуру, працював зодчий Леонардо Марконі зі своєю творчою групою.

Внутрішнє оздоблення Львівської політехніки теж вражає величчю. Вестибюль, актова зала, бібліотека – ці приміщення можуть служити не тільки за своїм прямим призначенням, а й як місця для екскурсій. Дерев’яне різьблення, ліпнина барельєфи… Крокуючи цими величними приміщеннями, забуваєш, що знаходишся у навчальному закладі!

Де знаходиться: Львів, вулиця Степана Бандери, 12.

Українська академія банківської справи

Сумська академія готує спеціалістів банківської справи під егідою Національного банку України. На відміну від інших закладів, які потрапили до нашого огляду, цей виш має не довгу історію. Потреба у спеціалістах постала на початку 1990-х років. Тому і було вирішено взятися за ремонт колишньої міської школи № 2, де мали згодом здобувати освіту майбутні банкіри.

Ще раніше у приміщенні розміщувалася жіноча гімназія. Тому головний корпус ВНЗ нині – пам’ятка архітектури. У ньому поєдналися різні стилі – бароко, готика та ренесанс, які синтезувалися в еклектику. Ще один корпус академії нині знаходиться на вулиці Петропавлівській. Колись тут розміщувався окружний суд, а потім – сільськогосподарська академія. Третій корпус вишу – колишня міська садиба.

Де знаходиться: Суми, вулиця Петропавлівська, 57.

Харківський національний університет радіоелектроніки

ВНЗ почав діяти у 1930 році. Хоча у Харкові є багато старіших навчальних закладів, проте при їхньому зведенні дотримувалися досить аскетичних стилів. Тоді як головний корпус Харківського університету радіоелектроніки справляє враження вельми величної споруди. Тому не дивно, що нині будівля – пам’ятка архітектури. Над проектом вишу працював архітектор Яків Штейнберг.

Проте Друга світова війна залишила свій руйнівний відбиток на будівлі університету. До відбудови закладу залучали студентів. Якщо вони ухилялися від такої виробничої практики, це їм загрожувало втратою стипендії і навіть виключенням. Тому своєму відновленню виш завдячує не тільки архітекторам і будівельникам, а й студентам. Тоді їх не увіковічнили, проте на території закладу вже у часи незалежності встановили сучасну скульптуру – ось такий пам’ятник студенту-програмісту.

Де знаходиться: Харків, проспект Науки, 14.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Заснований заклад у далекому 1804 році. Тоді його іменували Харківським імператорським університетом. Нині юридичний університет складається із 18 навчальних корпусів. Головний та корпус кафедри криміналістики є пам’ятками архітектури. Проектантом головного корпусу був архітектор Олексій Бекетов. Споруду звели у 1893 році. Загалом на вулиці Пушкінській не тільки університет Ярослава Мудрого може похвалитися статусом історичної пам’ятки. Тут подібних історичних споруд, що охороняються державою, – майже 20!

Де знаходиться: Харків, вулиця Пушкінська, 77.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Чернівецький університет не інакше як українським Гоґвортсом не називають! Адже велична споруда нагадує замок із дитячої книги Джоан Роулінг «Гаррі Поттер». Хоча у закладу досить «доросла» історія. Перед тим, як відкрити двері студентам, тут розміщувалася резиденція митрополитів Буковини і Далмації. Нині Чернівецький університет входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Будівництво грандіозної резиденції у Чернівцях розпочалося у 1864 році і тривало майже два десятиліття. Головним архітектором масштабного проекту був молодий чех Йозеф Главка. Він звів цілий архітектурний ансамбль у стилі еклектика. Не сумнівайтеся, екскурсія залами вишу принесе суцільне задоволення.

Мармур, кришталь, золото!

Чого тільки не застосовували для облаштування колишньої резиденції митрополитів. Переконайтесь самі, відвідавши воістину шедевр архітектури!

Джерело фото: detailsintravels.com, автор – tanya.

Де знаходиться: Чернівці, вулиця Коцюбинського, 2.

17 Жовтня, 2017

Костел Матері Божої Остробрамської на Верхньому Личакові

Якщо уявити нинішню церкву Покрови Пресвятої Богородиці, колись – костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківська, 175, без оригінальної дзвіниці, отримаємо модерновий будинок, мода на які охопила Львів 20 – 30-х рр. минулого століття, щоправда, чималих розмірів.

Саме дзвіниця, висотою близько 60 м., виконана у формі італійських середньовічних веж-кампаніл, робить храм оригінальним. Дивлячись на неї, подумки переносишся десь у Середземномор’я. Про це пише Фотографії Старого Львова.

Римо-католики Личакова належали до костелу святого Антонія. Та у 1914 році вони вирішили, що потрібно збудувати ще один храм, і утворили комітет будівництва. Роботі завадила Перша світова війна. У 1927 місто виділило земельну ділянку, а через два роки знову організували комітет.

Влітку 1930 року журі конкурсу на кращий проект костелу доручило відомому українському та польському архітектору Тадеушу Обмінському (1874-1932) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.

Будівництво розпочато у 1931 році, та у липні 1932 Обмінський помер. Керівництво взяв на себе Вавжинець Дайчак. Він розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства храму. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака.

7 жовтня 1934 року костел урочисто освячено і того ж дня передано під опіку оо. салезіан. А будівництво храмового комплексу продовжувалось.

Костел Матері Божої Остробрамської, інтер’єр Дата: 1932-1939

Дзвіниця настільки привертає увагу, що мимоволі починаєш придивлятись до всього комплексу. Це ж треба, така конструктивістська краса, а популярної інформації обмаль. Та й туристичного значення їй не надають. Вражає зокрема інформація про дзвони, виготовлені у 1936 році для костелу фірмою Карла Швабе в місті Бяла, їх було відлито два. Перший, названий «Матір Божа Неустанної Помочі» (вага 1900 кг) і другий — «Болеслав» (3100 кг). Загальна вага 5000 кг! На жаль, після війни їх вивезли до Польщі.

Завершено спорудження храму лише 1938 року.

Освяченя новозведеного костелу Матері Божої Остробрамської, 1938 рік

За чотири роки до того, у 1934 році, храм було освячено й передано під опіку отців ордену св. Франциска Салезького. Цікаво, що східна ( греко – католицька ) гілка цього ордену з’явилася лише у 1930 році. Активну участь у функціонуванні товариства приймав Андрей Шептицький.

У 1938 році почалося будівництво салезіанами монастирського будинку, із бурсою та ремісничою школою для безхатьків та проблемних дітей. Але завершити його не дав початок другої Світової війни.

19 жовтня 1939 року радянські війська обстріляли храм. Пошкоджено фасад, дах і вежу. 27 червня 1941 року костел пошкоджено німецькою бомбою. Під час німецької окупації проведено ремонтні роботи. 26 листопада 1944 року у криптах костелу відбулось урочисте поховання архієпископа Болеслава Твардовського. До літа 1945 року салезіани покинули обитель, після чого залишився ксьондз Юзеф Ненцек, котрий поступово висилав костельне майно до Кракова

Вигляд на костел з вул. Личаківської, 1941 рік

4 червня 1946 Ненцек відправив останню службу, після чого вийняв реліквії з вівтаря і виїхав зі Львова. Після Другої світової війни костел було закрито, і він використовувався як книжковий склад. Головний і бічні вівтарі, сповідальниці, дзвони та інше невивезене майно – втрачені.

Вул. Личаківська – пам’ятник радянським танкістам нижче костелу (не існує)

Біля церкви Покрови на Личакові. Фото 2015 року

У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На фасаді знищено залишки мозаїки у ніші й агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу.

Первісне оснащення храму спочатку зберігалось частинами у Перемишлі та Кракові, а пізніше перевезене до нижчої духовної семінарії салезіан у Маршалках. Церковний архів 1988 року перевезено до салезіанського інспекторіуму у Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.

Вхідний портал до костелу Матері Божої Остробрамської. Фото 2015 року

В 2005 р. в прибудові храму (старому гаражі) було знайдено бронзовий бюст Лєніна. Його було вирішено переплавити на маленький дзвін.

Адреса: вулиця Личаківська, 175.

Джерело: Фотографії Старого Львова.

9 Жовтня, 2017

Львів, якого уже немає. Площа Академічна

Сьогодні мова піде про площу, якої уже більш як півстоліття не має на планах Львова – площу Академічну. Колись вона знаходилась в кінці вулиці Академічної (проспект Шевченка) між сучасними вулицями Волошина, Драгоманова, Грушевського і Саксаганського.

Від середини ХІХ ст. площа мала назву Святого Яна, а від 1871 року – площа Академічна.

Місток на площі Св. Яна (пр.Шевченка). Фото 1861-1871 рр.

Раніше біля місця, де зараз стоїть пам’ятник Грушевському потоки Пасіка та Сорока зливалися у річку Полтву. Через водойму був перекинутий місток із фігурою Св. Яна Непомука, створеною у 1796 р.

Площа Академічна, 1890 р. Фото М.Гольдберга

На світлині львівського фотографа М. Гольдберга можемо бачити вигляд Академічної площі близько 1890 року. На фото праворуч за парканом з афішною тумбою — палац славетного польського комедіографа Александра Фредра в оточенні саду.

У нижньому кутку зліва на передньому плані світлини можна побачити криницю. На цьому місці у 1897 р. встановлять пам’ятник Александру Фредру.

Маєтності Фредра розташовувались на місці сучасних вулиць Фредра та Саксаганського. Його будиночок стояв серед великого саду. Звели споруду в 1840 р. в стилі бідермаєр для Шимона Сухоцького. Александр Фредро придбав цю садибу у 1847 р. У 1905-1906 р. його нащадки продали ділянку під парцеляцію і будинок розібрали. На цьому місці постали сучасні вулиці Герцена та Стецька, а також будинки на Фредра, 3-9.

На поштівці 1910-х років можна побачити площу Академічну і кам’яниці на вулиці Академічній, 25 і 27, в яких працювали кав’ярні «Рома», де збиралися інтелігенція та офіцери, та «Шкоцька», куди ходили «на шахи і газети». В останній проводили свої наукові дискусії професори знаменитої математичної школи на чолі зі Стефаном Банахом та записували їх результати до не менш знаменитої «Шкоцької книги», яка згодом була презентована на математичних конгресах.

Навпроти пам’ятника розташована вулиця Фредра. Під назвою Св. Миколая (оскільки вела до однойменного костелу) її можна бачити на планах Львова ХVІІІ ст. Ще за життя драматурга її, у 1871 р., перейменували на його честь.

Місце, де колись була площа Академічна, 2017 р.

У 1955 році площа Академічна увійшла до складу проспекту Шевченка. За радянських часів на місці пам’ятника Александру Фредру щороку оновлювали квітковий портрет Тараса Шевченка, а у 1994 році тут встановили пам’ятник Михайлу Грушевському.

Софія ЛЕГІН для Фотографії Старого Львова

6 Жовтня, 2017

Сонячні годинники у Львові, про які мало хто знає

Поява сонячного годинника сягає давніх часів. Достеменно невідомо коли виник перший такий пристрій, але вважають, що сонячний годинник з’явився приблизно у 3500 р. до н. е. В багатьох містах України можемо побачити сонячні годинники – давні або ж сучасні і декоративні. Ніхто вже не користується ними на практиці, але помилуватись одних із найкрасивіших сонячних годинників нашої країни, який знаходиться у Львові, є безліч охочих, пише сайт ingal.com.ua.

Сонячний годинник — пристрій для вимірювання часу за зміною довжини тіні від гномону та її руху по циферблату.

Знаходиться цей красень у вірменському кварталі на фасаді будинку “Пір року”, або як його ще називають, “Знаків зодіаку”. Свою оригінальну назву будівля отримала через щедре та цікаве декорування фасаду. Його відреставрували у 2012 році під капітального ремонту будівлі.

На горельєфі зображений бог часу Хронос, який тримає Землю. Через центр півкулі проведена полуденна лінія з написом «Linea Loci», а в центрі укріплений гномон, тінь від якого переміщається слідом за Сонцем. Оскільки ніяких цифр на півсфері немає, по тіні можна приблизно визначити тільки сонячний полудень. Час створення пристрою – ХІХ століття.

Другий сонячний годинник ховається від туристів, та й від жителів міста теж, на стіні флігеля вілли «Юліетка» на вулиці Метрологічній, 14. Зараз тут хостел, і бачать цей годинник хіба що тамтешні жителі (якщо коли-небудь піднімають голову догори).

Годинник є різьбленням на стіні фронтону у вигляді двох півкіл різного радіусу, зі вписаними в них римськими цифрами від V (ранок) до VII (вечір). Розмір годинника близько 2 м. Між цифрами є півгодинні стрілки.

Гномон – металевий прут, вид – полярний, підставою направлений на північний полюс світу. Довжина стрілки – близько 60 см. Вісь “підстава гномона – значення 12 годин” вертикальна.

Цьому годиннику близько 100 років і годину вони показують неправильно. Але не від старості, а від помилки в розрахунках скоєних при їх проектуванні.

“А ось про третій годинник я дізнався тільки декілька днів тому, коли розглядав годинник на віллі Юліетка. Нам розповіли, що в парку біля басейну «Медик» теж є сонячний годинник. До парку від вілли всього кілька хвилин пішки і ми негайно туди вирушили. Парк був порожній і тільки самотня двірничка підмітала доріжки. На питання про годинник нами була отримана відповідь, що таких тут немає. І в ту ж мить годинник був виявлений в кількох метрах від неї”, пише Ігор Сальніков у своєму блозі.

Потім нам довелося показати зацікавленій жіночці цей годинник і навіть прочитати невелику лекцію про принцип їхньої роботи.

Перевірити точність часу не вдалося – Сонце було закрито суцільною хмарою.

До речі, наступного року у Львові може з’явитися ще один сонячний годинник. Слідкуйте за публікаціями igor-salnikov.livejournal.com.

Джерело: Старовинні сонячні годинники України.

5 Жовтня, 2017

Львів’янин звернувся до мерії з проханням зберегти старовинну віллу

У Львові планують знесення будинку в історичному ареалі Львова для будівництва багатоповерхівки. Аби зберегти існуючу “віллу на Курковій” від зносу, львів’янин зареєстрував петицію з таким проханням у Єдиній системі місцевих петицій.

За інформацією мешканців навколишніх вулиць, у будинку, що знаходиться на вулиці Лисенка, 34 забудовник скуповує квартири (всього в будинку є 4 квартири) з метою знесення будинку та побудови на його місці багатоповерхівки, пише Форпост.

На думку автора петиції Назара Лебяка, варто визнати пам’яткою архітектури місцевого значення особняк №34 на теперішній вул. Лисенка у Львові, оскільки він був зведений ще за Австро-Угорщини, а архітектором був український діяч, педагог, підприємець Іван Левинський, якому у Львові планують в даний час створити музей, а також Ян Томаш Кудельський. Крім музею про архітектуру Івана Левинського – для нащадків потрібно зберігати і саму архітектуру ним же і створену.

“В архівних даних будинок зветься як “Двоповерхова вілла в стилі історизму з елементами народної архітектури” або “Вілла на вулиці Курковій. Таких аналогічних споруд на даній місцевості зустрічаються досить рідко”, – зазначає він.

Мешканці висловили побоювання тим, що сусідні будинки, що вже є в аварійному стані – будуть руйнуватися від новобудови, будинок стоїть на насипі із крутим схилом. Тому з громадою було прийняте спільне рішення про розсилання інформаційних запитів та здійснення інших превентивних дій для зібрання необхідної інформації та подальшого блокування можливих неправомірних дій забудовника, або чиновників. Пізніше на зборах була утворена ініціативна група та призначенні відповідальні за інші будинки для підняття тривоги при необхідності.

Наступна зустріч з мешканцями запланували провести після отримання відповідей від держінстанцій, або у випадку ескалації конфлікту.

Нагадаємо, аби петицію розглянули, необхідно зібрати 500 підписів.

Петиція: e-dem.in.ua/lviv/Petition/View/845

3 Жовтня, 2017

У Львові відновили унікальні сецесійні балкони (фото)

У Львові завершили реставрацію семи балконів на будівлі, що за адресою вул. Дорошенка, 15, повідомляє Центр міської історії, передає Львівська газета.

Реставрацію провели в рамках спільного проекту GIZ та ЛМР «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова».

«Балкони, які є на будинку, а їх є 7, всі різні, кожен має інакшу огорожу. Їх давно не ремонтували і вони потребували реставрації. Оскільки це житловий будинок, в ньому живуть мешканці, які також не мають коштів на реставрацію балконів. Тому, ми вирішили його відреставрувати спільно з GIZ. Кожен мешканець зі свого балкону має доплатити по 500 грн. Роботи були початі ще минулого року, однак взимку не виконувалися», – розповіла Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища ЛМР.

Цей будинок – одна з найвизначніших пам’яток львівської сецесії, один із ранніх творів відомого львів’янина Тадеуша Обмінського. Його спорудила у 1906-1907 роках фірма Кендзерського і Уляма. Саме сецесійні будівлі відомі використанням конструкцій зі скла і металу.

«Для нас це вперше, – реставрувати таку кількість балконів на одному будинку. Центральний балкон в будинку є металевим і півкруглим, дах скляний. Балконів такого типу у Львові обмаль. Такий дашок є на будинку біля Оперного театру.», – розповів Віктор Проданчук, представник підрядної організації ПП «Оберіг Груп».

Вул. Дорошенка, 15 © Ілья Лєвін, 2009 рік / lvivcenter.org

1 Жовтня, 2017

Пішохідний міст, своя площа Ринок і Фабрика повидла. Як зміниться Підзамче

З Високого Замку на Підзамче може потекти струмок, а ринок біля станції – перетворитися на громадський простір.

Підзамче – історичний район Львова, прилеглий до залізниці та Високого Замку – поступово позбувається іміджу депресивного. На місці занепалих промзон тут постають осередки креативних індустрій, у планах – облаштування громадських просторів. Поточними планами перетворення району представники міської влади та громадянських ініціатив поділилися під час зустрічі-презентації у Zavod Republic у приміщенні заводу РЕМА.

Привокзальна площа

Ідею спорудження пішохідного моста-акведука, що веде від підніжжя Високого Замку через колії до привокзальної площі перед станцією Підзамче, запропонували німці – студенти Штутґартського університету. Це одна з ідей, сформульованих у межах проекту «Львів – місто, придатне для життя».

«На мою думку, нам запропонували хороший проект реконструкції Підзамча, який, звісно, можна доповнити відповідно до потреб і пропозицій місцевих мешканців. Німців особливо зацікавило відновлення водного ландшафту міста. За колією є джерело, що стікає схилом Високого Замку – один із притоків Полтви. Природно було б вивести його у водну інсталяцію, фонтан або водоспад на площу біля залізничної станції. Якщо дозволять санітарно-епідеміологічні показники, можна збудувати бювет із питною водою», – каже Юліан Чаплінський.

Місцева громада віддавна відстоює ідею будівництва пішохідного моста, що з’єднав би Підзамче з Високим Замком, адже ходити через колії незручно й небезпечно. «Укрзалізниця» проти, адже пішохідний міст (можливо, поєднаний з акведуком) ітиме просто над коліями. Втім, на думку Юліана Чаплінського, міст відповідає технічним нормам, тож потрібно вести перемовини з «Укрзалізницею» й шукати компроміси.

Окрім моста та облаштування простору навколо станції, мешканці району хотіли б озеленити територію біля залізниці та встановити протишумові системи вздовж колій.

Фабрика повидла

«Твоє місто» вже розповідало про ревіталізацію «Фабрики повидла», колишньої фабрики спиртових напоїв на вулиці Богдана Хмельницького, яку купив австрієць Гаральд Біндер. Він планує створити тут некомерційний культурний проект із майстернями, галереями, просторами, внутрішнім двориком, кафе та технологічними приміщеннями.

Архітектурними рішеннями нині займається австрійська компанія AtelierStephan Rindler, яка перемогла на відкритому конкурсі. Проектанти представили візуальний проект і обіцяють зберегти історичну архітектуру будівлі та поєднати її з сучасними елементами.

За словами Юліана Чаплінського, місто підтримує проект. До літа 2018 року він матиме всі погодження, й розпочнеться будівництво.

Невеличкий ринок поблизу міг би стати своєрідною міні-площею Ринок для Підзамча зі своєю ратушею – вежею «Фабрики повидла». «Ми домовилися з земельним управлінням не продовжувати оренду землі нинішньому орендарю, – каже Юліан Чаплінський. – Із власниками кіосків теж можна поговорити, щоб вони, принаймні, торгували до обіду, а потім простір перетворювався на громадський. Але для цього потрібна ініціатива мешканців району». У перспективі «Фабрику повидла» за значущістю для міста він порівнює з Центром Шептицького.

Креативний простір РЕМА

Нове життя отримала стара будівля Львівського заводу радіоелектронної медичної апаратури (РЕМА). За відновлення приміщення взялися дизайнери львівського бюро Hochu rayu та еко-стартапери Zelenew.

Зараз тут розташувалися близько шістдесяти організацій та груп – від музикантів і відеооператорів до пекарів і столярів. За словами засновників креативного простору, який вони назвали Zavod Public, це також і туристичний центр, але розрахований на зацікавлених у розвитку міста туристів.

«Ми хочемо створити центр інтелектуального і фізичного продукту. Тут працюють різні люди – бізнесмени та стартапери, яких об’єднує інфраструктура заводу. Це режимний об’єкт, але керівництво сприяє, аби територія стала відкритішою до громадян», – каже засновник дизайнерського бюро Hochu rayu Віталій Кирилів.

За словами співзасновника розташованої тут будівельно-архітектурної майстерні «1.618» Андрія Рожила, орендувати приміщення в РЕМА коштує недорого, тож це добра нагода для команд, які не мають багато грошей, але готові облаштувати простір власноруч.

2012 року Інститут міста спільно з Інститутом розвитку міст у Кракові започаткували Проект ревіталізації Підзамча 2012-2025. У межах програми запланували 12 «ін’єкцій-реформ», які мають оживити район як для мешканців міста, так і для туристів. За кілька років уже відкрили кілька дитячих майданчиків та внутрішніх двориків, створили сквер на вулиці Криничній, реставрували брами тощо.

Вікторія Ейсмунт, Твоє місто

29 Вересня, 2017

Скребачки у Львові: забуті елементи минулого

“Багато років тому я почала помічати дивні металеві предмети біля деяких дверей у місті Львові. Я не надавала їм якоїсь особливої уваги допоки не помітила такого предмету в Перемишлі у Польщі, і моя подруга розповіла мені що це – скребачка для взуття. Я тоді мало уявляла, що це буде початком якоїсь нової одержимості”, – ділиться автор на сайті Тіні Забутої Галичини.

“Скребачки для взуття у містах сягають своїм походженням тих часів, коли міські вулиці не мали твердого дорожнього покриття (лише уявіть собі все це болото), а кінні екіпажі були основним засобом пересування (також уявіть собі всі ці кінні екскременти). Відповідно, на підошви пішоходів наліплювалось усе це болото та інший бруд. Рішенням було: розмістити залізні скребачки для взуття біля вхідних дверей будинків, щоб люди могли використовувати їх для чищення черевиків чи мештів перед входом в будівлю.

Оскільки сьогодні міські дороги мають тверде покриття то скребачки для взуття стали свого роду неактуальним i застарілим елементом. Однак, вони все ще залишаються розкиданими по історичних районах міст у всьому світі – хоча люди вже їх більше не помічають, не кажучи вже про те, що вони не здогадуються про ту функцію, яку колись виконували скребачки. (Скребачки для взуття також можна побачити у сільській місцевості, тобто там, де вони ще досі залишаються частково актуальними.)

Цей простий за структурою винахід колись одночасно був як важливим елементом санітарної інфраструктури так і унікальним витвором майстерності. Скребачки майстерно виготовлялись у всіх ймовірних формах та розмірах, від найпростішої до деталізованого дизайну. Розміщувались вони у різних місцях, як перед входом (вхідними дверми, в’їзною брамою) в будівлю, так і всередині під’їзду будівлі, і були як окремо-розташованими елементами, так і розміщеними в нішах чи вмонтованими в перила чи паркан.

У Львові більшість скребачок є окремо-розташованими елементами, які можна побачити збоку від входу в будівлю, але я також зустрічала кілька скребачок, які були розташовані всередині будівлі.

Це був найперший «залізний предмет дивного вигляду», який я коли-небудь помічала. Відтоді, з моменту першої такої зустрічі, я почала помічати їх по всьому місту.

Ззовні Латинської Катедри (цікавий зразок, бо він оснащений поручнем)

Іноді вони розміщені всередині будівлі, як то у вхідному вестибюлі, у проїзді для карети, або й обабіч підніжжя головної сходової клітки будівлі:

Зробити світлину наступної скребачки було для мене справжнім випробуванням. Перш за все, мені потрібно було визначити код для входу в будинок. Опісля цього, мене зустрів злісним гавкотом собака, який аж ніяк не бажав дозволити мені зробити світлину. Ця скребачка розташована поруч зі сходами за двома подвійними розпашними (які відкриваються в обидва боки) дверима в кінці головного коридору.

Скребачки для взуття – це рудименти, які більше не виконують функцію засобів для видалення бруду та екскрементів зі взуття, та у сьогоденні ці винаходи є свого роду ключем до міської історії, і нагадуванням про те, наскільки складно було колись пересуватись по місту.”

Текст: Арета Ковальська, переклад: Ігор Ковальчук для сайту Тіні Забутої Галичини.

28 Вересня, 2017

10 фактів про палац Семенських-Левицьких у Львові

У Львові налічується багато перлин архітектурної спадщини, які потребують реставрації та догляду. Однією з них є пам’ятка архітектури, виконана у стилі французького бароко – палац Семенських-Левицьких. Розкішна будівля, що розташована за адресою Пекарська, 19 та захована від очей перехожих у глибині подвір’я. Про 10 фактів розповідає сайт Фотографії Старого Львова.

На жаль, ні мешканці Львова, ні гості міста не мають доступу до цієї розкішної пам’ятки. Можна лише задовольнити свою цікавість, зробивши декілька фото зовні. Тож пропонуємо помилуватися світлинами палацу, а заразом познайомитися із 10 фактами щодо нього.

План Львова, 1766 р. Жан Ігнатій дю Дефі

1. Якась велика садиба була тут ще у XVIIІ сторіччі. Її можна побачити на плані Жана Ігнатія дю Дефі. А міська історія зберегла похмуру легенду, пов’язану з цим місцем. За кілька століть до нового палацу на цьому місці мешкали брати-розбійники. Вони без жалю грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками.

2. Проект палацу на Пекарській 19 був замовлений послом Галицьких штатів, графом Костянтином Семенським в архітектора Фридерика Баумана – відомого польського архітектора, котрий довгий час працював у Польщі, але в 1817 р. отримав перше замовлення у Львові і залишився тут на проживання.

3. Збудовано палац до 1849 року.

Палац Семенських-Левицьких, 2017 р. © photo-lviv.in.ua

4. Син графа Костянина, Вільгельм Станіслав Семенський – таємний радник цісарського двору, член австрійської Палати панів, кавалер Мальтійського ордену в 1873-1877 рр. перебудував палац за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко.

5. Сучасного вигляду палац набув після реконструкції Іваном Левинським та Яном Томашем Кудельським у 1891-1894 рр.

6. Оздобленням фасаду та інтер’єрів займався скульптор Петро Віталіс Гарасимович.

Голови коней. Петро Віталіс Герасимович. Палац Семенських-Левицьких. Вул. Пекарська, 19

7. Вільгельм Семенський був президентом Галицької комісії з вирощування коней, адже був великим шанувальником цих тварин. Тому в’їзд до стаєнь та манежу палацу, що розміщені на схід від головної брами, оздоблений двома головами коней.

8. Назву Палац Семенських-Левицьких будівля отримала після одруження Вільгельма зі Софією Левицькою та народження спадкоємця, котрий носив ім’я – Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс Семенський-Левицький. З того ж часу на фасаді палацу зберігся вензель «S.L.».

Меморіальна дошка Володимиру Щигельському

9. У 1930-х роках до будівлі палацу з Народного дому було перенесено філію української Академічної гімназії. Свого часу тут навчався командир УПА на Закерзонні Володимир Щигельський (Бурлака), про що сповіщає встановлена меморіальна таблиця.

10. Після Другої світової війни тут була середня школа № 36, а зараз розміщена спеціалізована школа-інтернат № 102.

Джерело: Фотографії Старого Львова.

25 Вересня, 2017

У Львові обрали проект нового міського архіву

У Львові на всеукраїнському архітектурному конкурсі з 17 претендентів обрали найкращий проект міського архіву, який планують збудувати на розі вул. Трускавецької та Пулюя. Переможця конкурсу офіційно оголосив під час брифінгу 25 вересня головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, повідомляє Zaxid.net.

«Раніше була вибрана ділянка для будівництва архіву, минулого року був розроблений детальний план території в межах вулиць Пулюя, Трускавецької, Кульпарківської, у якому визначене місце під міський архів. Пізніше ухвалами сесії міськради була відведена ця ділянка для архіву. Після цього ми підготували завдання для конкурсу», – розповів Юліан Чаплінський.

У конкурсі на найкращий проект архіву зареєструвались 38 учасників зі Львова, Києва. Івано-Франківська, Одеси, Харкова, Дніпра, Рівного та Вінниці, подали ж для участі в конкурсі 17 проектів.

З 17 робіт журі відібрало спочатку п’ять робіт, а серед них – три найкращі, які отримають премії.

Перше місце посів проект творчої архітектурної майстерні «КУДІН» з Києва (Віктор Кудін, Михайло Карнаухов, Ольга Рябова, Надія Бесараб, Людмила Косік), автори якого отримають 90 тис. грн премії. За цим проектом і будуватимуть міський архів. За словами Юліана Чаплінського, більшість членів журі віддали максимальні бали саме цьому проекту.

Візуалізація проекту архіву, який посів перше місце

«Одним із завдань конкурсу було не перетворити архів на недоступний ні для кого склад. Цей проект нам сподобався тим, що він має чіткий силует і чітко виражену соціальну основу. Є відкрита тераса, яка може використовуватись просто для відпочинку, як вечірній кінотеатр. Навколо цієї споруди буде заглиблення, яке буде обладнане як скейт-парк. Тобто архів не буде неприступною фортецею, навколо нього зможуть бавитись діти», – пояснив головний архітектор Львова.

На першому поверсі архіву передбачені великий зал для зібрань, кафетерій та лаунж-зона, де мешканці зможуть просто приходити й працювати.

Саме ж сховище документів буде виконане у формі кубу. «Автор зумів вдвічі зменшити площу сховища відносно інших проектів, оскільки запропонував розсувну систему стелажів, які можна рухати і заощаджувати площу. Нам сподобалась ця геніальна простота», – наголосив Чаплінський.

Він також зазначив, що проект-переможець був єдиним, який мав мистецьку складову – фасад кубу автор запропонував зробити з підсвічених 3D-літер.

Фасад архіву буде прикрашений 3D-літерами

Другим у конкурсі став проект львів’ян Василя Балога та Марії Яструбчак, які отримають премію в 60 тис. грн.

Третє місце журі присудило проекту бюро «Паламарчук» з Києва (Ігор Паламарчук, Павло Мокшанський), автори якого отримають 30 тис. грн премії.

За словами Юліана Чаплінського, після визначення переможця розпочнуть виготовлення проектно-кошторисної документації, яка визначить вартість проекту. Розпочати будівництво планують у другій половині 2018 року, а завершити – у 2020 році.

Наступним кроком стане рішення того, хто буде замовником – виконком має затвердити Львівську міську раду, як замовника. Після цього робота повинна пройти ProZorro, а саме має бути показано, що ми цей етап минаємо, так як було проведено архітектурний конкурс. Якщо не буде жодних зауважень, то розпочнемо стадію проектування. Протягом цього часу управління архітектури та урбаністики дасть містобудівні умови та обмеження для цього об’єкту. На етапі проектування буде повністю розбиратися бюджет, після чого ми вже знатимемо скільки все коштуватиме: це буде оприлюднена цифра. Відтак, на сесії депутатів Львівської міської ради буде винесено питання по цьому об’єкту.

«Я сподіваюся, що у цьому році ми встигнемо зробити проект виносу інженерних мереж і комунікацій з цієї ділянки і взимку розпочнемо ці роботи. Реально оцінюючи стан справи, я думаю, що до весни-літа наступного року ми завершимо процес проектування, отримаємо дозвіл на будівництво і розпочнемо роботи. Такий об’єкт будується близько 1.5-2 років. Я надіюся, що до кінця 2020 року цей об’єкт вже має бути готовий і відкритий», – додав начальник управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради Юліан Чаплінський.

Усі роботи учасників архітектурного конкурсу можна побачити упродовж 2-х тижнів на четвертому поверсі (біля каб.405) Львівської міської ради.